інформаційний семінар на тему “Охорона НКС: лістинг”

5 вересня 2022 року, з ініціативи Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при МКІП, відбувся  інформаційний семінар на тему “Охорона НКС: лістинг”
Під час заходу розглядались
основні  питання підготовки та подання номінаційного досьє до Національного переліку елементів НКС, критерії оцінки та регламент роботи Експертної ради при МКІП.
У семінарі взяли участь більше 80 осіб з усіх регіонів України.
Спікери семінару – Валентина Дем‘ян ,голова Експертної ради  НКС при МКІП та Олександр Буценко  –    фасилітатор глобальної
мережі ЮНЕСКО з питань НКС.
Відкриті додаткові консультації щодо підготовки номінації відбудуться  19.09.2022, 03.10.2022

СЛИВОВИЙ ЛЕКВАР – ТРАДИЦІЯ ПРИГОТУВАННЯ ТА КУЛЬТУРА СПОЖИВАННЯ НА ЗАКАРПАТТІ

Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Наказ МКІП від 25.07.2022 №269 “Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України”

#Національний_перелік_НКС #традиційні_ремесла

Сливовий леквар – традиція приготування та культура споживання на Закарпатті
Охоронний Номер – 050.нкс
Географічне розташування: Закарпатська область, Берегівський район, село Бене, село Геча, село Ботар, інші населені пункти, населені угорською нацменшиною та райони, де розповсюджений сорт сливи угорка, а також гірські райони Закарпатської області, де розповсюджений морозостійкий сорт слив бистриці

Історія приготування сливового леквару має давні традиції, його готували ще на початку ХІХ століття, коли в регіоні стали звичними фруктові сади в селянських господарствах. Оскільки правильно зготований леквар довго не псується, його вживали упродовж усього календарного року.

Леквар має велике значення у повсякденному житті селян. З одного боку він був важливим доповненням харчування, бо сливи росли в кожному дворі і мали велику популярність у кулінарії. З іншого боку варіння леквару виконувало соціальну функцію, об’єднуючи родину чи сільську вулицю, адже його приготуванням займалися цілі родини, а діти отримували навички колективної праці та відповідальності.

Сливовий леквар – це дуже густе повидло, темно-синього, майже чорного кольору з насиченим сливовим смаком та легкою кислинкою. Леквар робиться зі слив сорту угорка або бистрицьких слив (сливи бистриці). В залежності від сорту слив та ступеню стиглості плодів леквар має більш виражений солодкий або кислий смак.

Процес леквароваріння включав кілька етапів. Спочатку чоловіки трусять дерева, з яких сливи падають на підстелену полотнину чи брезент. Далі жінки миють плоди та виймають кісточки. У саду виривають яму, обкладають цеглою, замащуючи глиною, або встановлюють піч, готують дрова, встановлюється великий казан, в який засипають зібрані сливи.

Закипілу сливову масу слід безперервно помішувати дерев’яним колотилом, схожим на весло до повного її загустіння. Процес може тривати від 7-8 до 25-30 годин. Завдяки постійному перемішуванню та тертя слив розчинялася навіть сливова шкірка і продукт ставав однорідною рідиною, поступово випарювалася зайва вода і фруктова рідина переходила на густий і темний леквар. Чим густіша була сливова маса, тим кращим за якістю виходив продукт. Леквар можна було зберігати не лише до нового врожаю, а й декілька років поспіль.

Уже готовий леквар фасували у керамічні силки і ставили їх у розігріту піч, щоб на поверхні утворилася тверда шкірка. Потім перев’язували домотканим полотном або накривали папером і виносили на горище будинку для зберігання.

Сливовий леквар використовували в якості окремого продукту, повноцінного десерту, а також для приготування низки різних страв. Зокрема пікниці (домашньої ковбаси) з сливовим лекваром, гомбовців, слинянки та ін. Крім того, вважають, що сливовий леквар має цілющі властивості й лікує від багатьох шлункових хвороб та посилює імунітет. Збільшує цінність продукту відсутність цукру.

У гірських районах Закарпаття, де розповсюджений морозостійкий сорт слив бистриці, але теруарність тоді інша, смак леквару кисліший, бо мікроелементи ґрунту інакші і цукристість плодів нижча. Але смачнішим вважається леквар з долинних територій, де річна кількість плюсових температур більша і плоди сливи солодші.

Зразки народного фольклору:

Густа консистенція леквару дала початок відомій закарпатській приказці “Впав у леквар”, коли мається на увазі, що людина зникла, пропала, її засмоктала рутина чи робота густа, мов леквар.

Існує угорська приказка: “Лекварош дереє – модьор ембер ереє”, тобто, цьому продукту та страві приписують здатність відновлювати чоловічу силу.

Фото: КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради

Сливовий леквар

ПРАКТИКА ТА КУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ ПРИГОТУВАННЯ “ЧІБЕРЕК” ТА “ЯНТИК” – ТРАДИЦІЙНИХ СТРАВ КРИМСЬКИХ ТАТАР

Наказ МКІП від 25.07.2022 №269 “Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України”

#Національний_перелік_НКС #традиційні_ремесла #звичаї_обряди_святкування

Практика та культурний контекст приготування “чіберек” та “янтик” – традиційних страв кримських татар

Охоронний Номер – 049.нкс

Географічне розташування: Південь України та Кримський півострів

 

Чіберек (çiberek  утворюється від поєднання слів «çiy» – сирої, «börek» – м’ясна м’якоть). Це  пиріжок з м’ясним фаршем, посмажений у олії. Більшість мешканців України знають цю страву під назвою «чебурек». З давніх часів чіберек не просто надійний спосіб втамовувати голод, а важливий,  часом і ритуальний елемент давньої гастрономічної традиції, без якої важко уявити знакові події в житті кримськотатарської родини чи громади. Цим блюдом і понині зустрічають гостей, готують як частування на релігійні свята,  невістка готує на третій день після весілля,  на 40-ий день з приводу народження дитини (новонародженому теж готується маленький чіберек, але його з’їдає мама). Хоча сьогодні у вжитку утвердилась його літературна форма – «чіберек», все ж, на різних кримськотатарських діалектах можна почуті і такі назви, як «чуберек», «чiборек», «чубрек» (у кримському селі Тувак), «шимиш» (у селах Криму Кутлах і Шелен)  і навіть «чир-чир», як звуконаслідування характерного шкварчання масла (у селі Ускут). Глибше зрозуміти сенс поєднання слів «çiy» (сирої) «börek» (м’ясна м’якоть) можна, знаючи технологію приготування цієї страви, адже чіберек смажиться при температурі 200 градусів 40-60 секунд. Це обумовлює чудовий смак і зберігає корисні властивості страви. При такому способі готування 30-65% водорозчинних вітамінів з м’яса переходять у середу, де вони тушкуються, тобто зберігаються в бульйоні всередині пиріжка. М’ясо всередині пиріжка отримує короткострокову термічну обробку, достатню для позбавлення продукту від можливих паразитів, і в той же час зберігає всі корисні компоненти, що містяться в сирому фарші. Одним із секретів кухарів є рясне додавання в м’ясний фарш бульйону або води. У роздутому паром чібереці виникає додатковий тиск, який створює ефект скороварки.

Формою янтик нічим не відрізняється від чіберека. Головна відмінність між стравами полягає у способі приготування – янтик смажать на сухій сковороді, а після рясно змащують вершковим маслом та складають один на одного у спеціальний посуд з високою конусоподібною кришкою «саан» на нетривалий час. Таким чином зберігається ідеальна температура та вологість свіжих янтиків, а  краї страви стають м’якшими.

Крім традиційної начинки з фаршу, у нинішніх умовах, у місцях громадського харчування як начинка для чібереків та янтиків  також використовується сир, помідори, зелень та інше.

Ці страви були і є прикрасою столу кожної кримськотатарської сім’ї під час урочистостей, свят та обрядів. А правильно приготований чіберек або янтик впевнено утвердився як індикатор хорошої господині-ханум.

Так як чібереки зберігають свій оригінальний смак протягом короткого часу, їх краще всього їсти свіжоприготовленими. Тому господиня смажить і відразу викладає на стіл хрусткі, соковиті пиріжки. При подачі страви в домашній обстановці належить перший чіберек віддати собаці, щоб тварина, яка набагато сильніше людини сприймає запахи, не мучилася від голоду.

Увечері, напередодні релігійного свята Ураза байрам (мусульманське свято,  якому передує 30-денний піст – повна відмова від їжі та пиття від світанку і до заходу сонця), до останнього дня розговіння у кожному будинку прийнято смажити чібереки у великій кількості. Це ритуал, який зветься «qoqu çıqarmaq» перекладається як «розповсюдити аромат», коли запах жарених чібереків розноситься вулицею, аби донести особливу атмосферу свята до усіх. У переддень свята прийнято обов’язково пригощати чібереками та солодощами сусідів, незалежно від національності та віросповідання.

Фото: Бекіров Амет Дляверович, Муєдінов Айдер  Музекєрович

12 травня 2021 року відбувся онлайн – семінар на тему “Управління нематеріальною культурною спадщиною, орієнтоване на результат. На прикладі громади Мелітополя”

12 травня 2021 року відбувся онлайн – семінар  на  тему “Управління нематеріальною культурною спадщиною, орієнтоване на результат. На прикладі громади Мелітополя” за  участю  представників робочої групи з підготовки Національного звіту України з питань  імплементації Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини за період  2016 – 2021 роки

Доповідачами  виступили  – директор науково-методичного центру із дослідження нематеріальної культурної спадщини народів Приазов’я  МДПУ імені Богдана Хмельницького, доцент  – Арабаджи Олена та заступник директора центру  розвитку «Демократія через культуру» Дем’ян Валентина.

Співдоповідачі –

  • Ольга Фоміна – головний спеціаліст відділу культури Мелітопольської міської ради
  • Наталія Вислогузова-Аттар, Софія Ялпачик – члени ГО «Мелітопольське національно-культурне караїмське товариство «Джамаат»
  • Наталія Сапак – доцент Миколаівської філії КНУ культури і мистецтв, голова правління караїмського історико-культурологічного товариства «Мурат»

Учасникам  семінару було презентовано   роботу  Науково-методичного центру із дослідження нематеріальної – культурної спадщини МДПУ імені Богдана Хмельницького та  ряд заходів, що  спрямовано на інвентаризацію караїмської кухні, елемента  нематеріальної культурної спадщини «Традиція приготування ет аяклак (караїмського пиріжка з м’ясом ). З досвіду караїмів Мелітополя».

За результатами зустрічі всім учасникам робочих  груп будуть надіслані матеріали.

Протягом року Український центр культурних досліджень супроводжуватиме регіональні робочі групи через освітні заходи та консультації в рамках науково-методичного забезпечення імплементації Конвенції ЮНЕСКО 2003 року на регіональному рівні.

Гуцульська овеча бриндзя

Інша  назва: Гуцульська овеча бриндзя

Ареал розповсюдження традиції: Гуцульщина – історико-етнографічна територія України, що займає Рахівський район Закарпатської області, а також частини Івано-Франківської та Чернівецької областей.

У переважній більшості ареал історичного побутування традицій виготовлення гуцульської бриндзі охоплює високогірні місцевості.

Носії традиції: члени громадської спілки «Асоціація виробників традиційних карпатських високогірних 

сирів»:

1) Павлюк Анатолій Михайлович, 08.03.1964;

2) Молдавчук Олексій Олексійович, 21.01.1988;

3) Петрюк Ілля Васильович, 01.08.1976;

4) Кобаса Наталія Юріївна, 28.06.1986;

5) Ліпчак Микола Михайлович, 07.04.1966.

Опис: Гуцульську овечу бриндзю можна сміливо назвати брендом, що популяризує Закарпаття. Традиції виробництва продукту самобутні – йдеться про унікальний овечий сир Українських Карпат, котрий незмінно виготовляється з XV ст.

Оригінальність зумовлена вже тим, що вівці випасаються протягом 120 днів літнього періоду на високогір’ї на висоті не нижче за 700 метрів над рівнем моря.

Бриндзя – улюблена їжа гірських мешканців Закарпаття, яка є обов’язковим компонентом багатьох традиційних страв. Найпопулярніші серед них – банош, кулеша, пироги, галушки, мачанка та гугель. Іноді бриндзю називають білим золотом Карпат, підкреслюючи її поширення у всьому Карпатському регіоні.

Традиція приготування: Приготування гуцульської бриндзі – справжнє дійство. Свіже овече молоко та закваска і досі залишаються незмінними компонентами продукту. До овечого молока, яке проціджують через чисту тканину та смерекові гілки, вівчар додає фермент , так званий кляґ (закваска), добутий зі шлунка молочного ягняти чи теляти.

Технологія виготовлення бриндзі передбачає скисання  нагрітого  молока із кляґом,  відтак – збивання  дерев’яною збеталою (колотівка) та формування  руками вівчаря  великої грудки – будзу, яку  розміщують  на чистому  полотні й  підвішують, щоб стекла  жентиця  (сироватка). Після дозрівання будзу  його перетирають і змішують із сіллю. Так народжується бриндзя.

Процес виготовлення клопіткий і непростий,  потребує спеціальних знань і навиків. При цьому у різних вівчарів існує своя індивідуальна чи родинна специфіка, яка впливає на смакові якості бриндзі. Прикметно, що займаються цією справою винятково чоловіки. Вони кажуть, що бриндзя схожа на жінку: дуже ніжна, тому, щоб її приготувати,   потрібні   чоловічі руки. Основними  органолептичними показниками гуцульської  бриндзі  є домінуючий молочний смак, котрий включає м’яку  кислотність,  різні види вершків  та  топленого  масла, відчутний смак гірських рослин та сіна.

Інформацію надано Закарпатським обласним організаційно – методичним  центром культури 

Регіональна представниця Українського центру культурних досліджень взяла участь у засіданні круглого столу «Ромська громада Дніпра: традиції, здобутки, подолання стереотипів»

8 квітня 2021 року, у Міжнародний день ромів, у виставковій залі Дніпропетровського національногоісторичного музею ім. Д.І. Яворницького відбувсякруглий стіл «Ромська громада Дніпра: традиції, здобутки, подолання стереотипів».

Учасників заходу привітала заступниця начальника управління культури Дніпропетровської ОДА, начальниця відділу у справах національностей і релігій  пані Світлана Світлічна.

Далі спікери круглого столу обговорювалирізноманітні питання щодо історичного  розвитку  ромської громади, зокрема Василь Білоус, магістр державного управління (разом із братом він є засновником й керівником громадської організації «Амаре Мануша»), говорив про правовий захист ромів.

Наталія Шуліка, радниця голови Дніпропетровськоїобласної державної адміністрації з гендерних питань, підіймала проблеми гендерної рівності, з якими стикаються ромські жінки.

Працівники Дніпропетровської обласної бібліотекидля молоді імені М. Свєтлова презентувала колекцію друкованих видань з ромської тематики та представили матеріали з фондів музею.

Український Центр культурних досліджень (УЦКД)представляла регіональна представниця Херсонської, Миколаївської, Запорізької та Дніпропетровської областей, заслужена діячка мистецтв України Світлана Думинська.

Пані Світлана презентувала роботу УЦКД, як уповноваженої Міністерством культури та інформаційної політики України установи нанауково-методичнезабезпечення реалізації Конвенцій ЮНЕСКО «Про охорону нематкріальної культурної спадщини» та «Про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження».

Світлана Думинська розповіла про можливості і необхідність активно долучатися ромським громадам до популяризації нематеріальної культурної спадщини ромів. Інформуючи присутніх про Конвенцію ЮНЕСКО «Про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження» наголошувала на її головних принципах: повазі до прав людини та основоположних свобод, рівної гідності й поваги до всіх культур, а також на визнанні  особливої ролі громадянського суспільства в охороні та заохоченні розмаїття форм культурного самовираження.

«Ромська культура яскрава і самобутня, її потрібно вивчати та популяризувати і УЦКД готовий до такої співпраці. Про це ми вже говорили з Дмитром Романчуком, старшим науковим співробітником історичного музею ім. Д.І.Яворницького під час заходу»,- наголосила Світлана Думинська.


Також, до Міжнародного дня ромів у
стінах музею було відкрито  виставку картин ромського художника Тиберія Йонаша та його учнів — вихованців школи «Ром Арт» із Мукачевого. У Дніпрі ця виставка вперше, але роботи вже демонструвалися в інших українських містах. В планах – відкриття виставки в країнах Європи.

«Це для мене дуже важлива подія. Нашу школу в Дніпрі теж можуть подивитись, виставку наших робіт. З 2017 року ми кожен рік робимо по дві виставки», – сказав Тиберій Йонаш у дистанційномувідео-форматі.

Нагадаємо, що 8 квітня 2021 року, рівно 50 років тому відбувся  І Всесвітній ромський конгрес в Лондоні, на якому були прийняті найважливіші  рішення для ромів, в тому числі затверджена національна символіка. Згодом, до цього дня буде приурочене Міжнародне свято – День ромів.

Саме в цей день по всьому світу відбуваються заходи, присвячені здобуткам і проблемам, з якими стикаються роми.

У Дніпрі такі заходи провели Дніпропетровський національний історичний музей ім.  Д.І. Яворницького за участі активістів ромської громади Дніпра, за підтримки обласної влади, фонду Відродження та ГО «Ром Арт».

Фото – Дніпропетровський історичний музей ім. Д.І Яворницького

08 квітня 2021 року відбувся семінар за участю представників робочої групи з підготовки Національного звіту України з питань імплементації Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини за період 2016 – 2021 роки

54  учасники та  учасниці семінару були делеговані обласними державними адміністраціями для підготовки  Національного звіту України з питань  імплементації Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини за період  2016 – 2021 р.

Під час семінару – директор Одеського  обласного центру  української культури Валентина Вітос поділилась  результатами та  напрацюваннями  процесу інвентаризації елементів нематеріальної  культурної спадщини, який наразі  триває на  Одещині та наголосила   на тому, що інвентаризація сприяє підвищенню обізнаності та поширенню знань про наявні елементи нематеріальної культурної спадщини  в регіоні .

Також  Валентина  Вітос поінформувала учасників  про  серію семінарів  по проведенню інвентаризації, які  будуть реалізуватись  спільно з громадською організацією «Центр розвитку Демократія через культуру. Семінари  розпочнуться  19 – 20 квітня  в он-лайн   форматі.

Заступник директора з креативного менеджменту Українського центру  культурних досліджень Олена Іщенко проговорила з учасниками робочої групи проміжкові результати заповнення  робочих таблиць, та вкотре наголосила на  надзвичайно  важливій участі  регіонів  у підготовці Національного звіту щодо  імплементації  Конвенції.

За результатами зустрічі всім учасникам робочих  груп будуть надіслані робочі  матеріали.

Протягом року Український центр культурних досліджень супроводжуватиме регіональні робочі групи через освітні заходи та консультації в рамках науково-методичного забезпечення імплементації Конвенції ЮНЕСКО 2003 року на регіональному рівні.

Онлайн семінар на тему «Гендерна рівність» для робочих груп, що на рівні обласних державних адміністрацій готують моніторингову інформацію для національного звіту в ЮНЕСКО щодо Конвенції 2005 року «Про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження»

5 квітня 2021 року ДУ «Український центр культурних досліджень» було проведено онлайн семінар на тему «Гендерна рівність» для робочих груп, що на рівні обласних державних адміністрацій готують моніторингову інформацію для національного звіту в ЮНЕСКО щодо Конвенції 2005 року «Про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження».

Як відомо, цей документ Україна підписала у числі 146 держав та ратифікувала Законом N1811-VI (1811-17) від 20.01.2010 року. Наказом № 907 від 9 жовтня 2018 року Міністерство культури України уповноважило ДУ«Український центр культурних досліджень» на науково-методичне забезпечення та здійснення моніторингу імплементації Конвенції 2005 року в Україні.

Спікерами семінару були:

Ігор Гармаш, регіональний представник ДУ «Український центр культурних досліджень»;
Богдана Стельмах, експертка з гендерних питань, фахівчиня з PR і медіа-комунікацій, дослідниця гендерної чутливості ЗМІ.
Ірина Каць, начальниця відділу регіональної політики та координації реформ у сфері культури, регіональний представник ДУ «Український центр культурних досліджень»;

У заході взяли участь 51 представник і представниця робочих груп з Сумської, Львівської, Полтавської, Чернігівської, Запорізької, Луганської, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Донецької, Волинської, Кіровоградської, Рівненської, Тернопільської, Житомирської, Херсонської, Черкаської, Закарпатської, Чернівецької областей.

Ірина Каць звернула увагу присутніх на важливість підготовки якісного звіту, що включає 11 напрямків моніторингу. Повідомила, що всіх чекає низка семінарів по кожній з тем, що направлені на полегшення збору та обробки інформації на рівні регіонів.

Богдана Стельмах допомогла розібратися з аспектами гендерної політики у світі та Україні, навела статистичні дані щодо впровадження гендерної рівності та приклади стереотипів, що заважають розвиватися громадянському суспільству.

Ігор Гармаш провів аналіз попередньо зібраної інформації, вказав на моменти, що потребують доопрацювання. Надав рекомендації, яким чином і де саме знаходити потрібну інформацію для звіту.

Присутні на семінарі регіональні представники ДУ«Український центр культурних досліджень» підтвердили готовність надавати консультативну допомогу робочим групам у регіонах, над якими вони мають кураторство.

Традиція виробництва винних дріжджів. Випікання домашнього хліба на винних дріжджах

Ареал розповсюдження традиції. С.Криничне, Болградський район Одеської області.

Носії традиції. Традиції випікання домашнього хліба на винних дріжджах зберігаються в сім’ї  Тетяни Янчевої, жительки с. Криничне.

Опис. Бессарабія знана своїми безмежними виноградниками та смачними винами, тому використання винних дріжджів при випіканнідомашнього хліба має тут давню традицію.  Саме в с.Криничне, де проживають нащадки болгарських переселенців,  Тетяна Янчева, зберігаючи досвід своїх бабусь на протязі багатьох років,  популяризує цю стародавню традицію виробництва запашного та корисного хліба. Нажаль сучасне покоління господинь майже не випікає домашній хліб на натуральних заквасках, тому традиції і знання поволі зникають.    «Хлібна Къща» – так лагідно називає пані Тетяна свій дім, який вона перетворила на справжній музей історії села та болгарських культурних традицій. Крім хлібних традицій в «Хлібній Къще» зібрано велику колекцію стародавніх тканих рушників, традиційного одягу болгарських переселенців, пані Тетяна дбайливо збирає народні пісні та обряди. Збереження традицій та історичної пам’яті – головний сенс життя для пані Тетяни. В Хлібній Къще не лише використовується старовинне знаряддя для приготування тіста та випікання   хлібу, яке пані Тетяна зберігає від своїх бабусі і матусі, а йтрадиційна піч-соба, яка раніше була в кожній бессарабській родині. Це така унікальна піч, розміри якої дозволяють готувати страви та випікати хліби у великих формах. Цей хліб має неповторний смак та особливу текстуру.

Традиція приготування. Винні дріжджі та їх виробництво можливо лише в сезон збору винограду. Дріжджі містяться на поверхні виноградних ягід. Пані Тетяна для себе традиційно готує сухі винні дріжджі, які можуть зберігатись до наступного врожаю. Приготування домашнього хліба в болгарських сімях має довгу традицію. Кожне родинне або релігійне свято мало свій особливий обрядовий хліб. З часом ця традиція поволі зникає, бо така технологія потребує особливих умінь і тривалого часу для приготування. Саме пошуку, відродженню та збереженню рецептів обрядових хлібів приділяють багато часу  в сім’ї Тетяни Янчевої. Це  і весільний хліб, і Великодній хліб, і хліб на свято Тріфон Зарізан, і на День Георгія Побідоносця. Кожний хліб має свій особливий ритуал приготування та споживання, унікальну форму та смак. Саме дотримання всіх цих канонів дозволяє зберігати традицію в  Хлібній Къще.

Інформацію надано Тетяною Янчевою, засновницею приватного музею болгарських традицій та історії с. Криничне «Хлібна къща»

За матеріалами дослідження Світлани Злобіної, авторки проекту TasteUA

 

Конвенція ЮНЕСКО 2005 року, як основа для стійких систем управління культурою

 

25 березня 2021 року в онлайн форматі відбувся семінар«Базові концепти Конвенції ЮНЕСКО 2005 року «Про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження». У семінарі взяли участь представникирегіональних робочих груп, що створені на базі обласних державних адміністрацій для моніторингу виконання Конвенції ЮНЕСКО 2005 року «Про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження» на регіональному рівні.

Семінар відбувся в рамках методичного та просвітницького супроводу реалізації Конвенції ЮНЕСКО 2005 року на який уповноважено Український центр культурних досліджень (УЦКД), відповідно до Наказу Міністерства культури України № 907 від  19.10.2018 року.

Ірина Каць – начальниця відділу з питань регіональної політики та координації реформи у сфері культури УЦКДнадала учасникам семінару роз’яснення щодо основнихположень Конвенції, зокрема:

керівних принципів;
ключових визначень та понять;
засобів заохочення форм культурного самовираження;
освіти й підвищення інформованості громадськості;
участі громадянського суспільства.

Нагадаємо, що до 15 квітня 2021 Українським центромкультурних досліджень проводився моніторинг стану імплементації Конвенції та виявлення кращих практик з охорони та заохочення розмаїття форм культурного самовираження на регіональному рівні.

З коротким оглядом отриманої інформації з регіонів та попередніми рекомендаціями щодо доопрацювання цієї інформації виступили регіональні представники УЦКД.

Підводячи підсумки, Ірина Френкель, директорка Українського центру культурних досліджень зазначила, що регіони мають достатньо передових практик з охорони та заохочення розмаїття форм культурного самовираження, які можуть достойно представити Україну на міжнародному рівні й заохотила представників регіональних робочих груп якісно попрацювати над дослідженням та належним оформленням таких практик.

Протягом року Український центр культурних досліджень супроводжуватиме регіональні робочі групи через освітні заходи та консультації в рамках науково-методичного забезпечення імплементації Конвенції ЮНЕСКО 2005 року на регіональному рівні.

Вже 05 квітня відбудеться семінар за напрямком моніторингу «Гендерна рівність».