Шоу-кейси роботи закладів культури в умовах воєнного стану. Узагальнений досвід УЦКД

31 серпня, з метою налагодження та підтримки міжвідомчої взаємодії закладів культури щодо питань захисту культурної спадщини, підтримки локальних мистецьких закладів і колективів, відбулась онлайн зустріч регіонального представника УЦКД Сергія Марусія з представниками структурних підрозділів з питань культури та спадщини у територіальних громадах Житомирської області.

Тематика зустрічі: «Шоу-кейси роботи закладів культури в умовах воєнного стану. Узагальнений досвід УЦКД».

Під час зустрічі обговорювались робота  закладів культури та нові форми роботи під час війни, охорона елементів нематеріальної культурної  спадщини Житомирщини, психологічна та творча підтримка населення, розвиток закладів за рахунок грантових коштів тощо.

ПРАКТИКА ТА КУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ ПРИГОТУВАННЯ “ЧІБЕРЕК” ТА “ЯНТИК” – ТРАДИЦІЙНИХ СТРАВ КРИМСЬКИХ ТАТАР

Наказ МКІП від 25.07.2022 №269 “Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України”

#Національний_перелік_НКС #традиційні_ремесла #звичаї_обряди_святкування

Практика та культурний контекст приготування “чіберек” та “янтик” – традиційних страв кримських татар

Охоронний Номер – 049.нкс

Географічне розташування: Південь України та Кримський півострів

 

Чіберек (çiberek  утворюється від поєднання слів «çiy» – сирої, «börek» – м’ясна м’якоть). Це  пиріжок з м’ясним фаршем, посмажений у олії. Більшість мешканців України знають цю страву під назвою «чебурек». З давніх часів чіберек не просто надійний спосіб втамовувати голод, а важливий,  часом і ритуальний елемент давньої гастрономічної традиції, без якої важко уявити знакові події в житті кримськотатарської родини чи громади. Цим блюдом і понині зустрічають гостей, готують як частування на релігійні свята,  невістка готує на третій день після весілля,  на 40-ий день з приводу народження дитини (новонародженому теж готується маленький чіберек, але його з’їдає мама). Хоча сьогодні у вжитку утвердилась його літературна форма – «чіберек», все ж, на різних кримськотатарських діалектах можна почуті і такі назви, як «чуберек», «чiборек», «чубрек» (у кримському селі Тувак), «шимиш» (у селах Криму Кутлах і Шелен)  і навіть «чир-чир», як звуконаслідування характерного шкварчання масла (у селі Ускут). Глибше зрозуміти сенс поєднання слів «çiy» (сирої) «börek» (м’ясна м’якоть) можна, знаючи технологію приготування цієї страви, адже чіберек смажиться при температурі 200 градусів 40-60 секунд. Це обумовлює чудовий смак і зберігає корисні властивості страви. При такому способі готування 30-65% водорозчинних вітамінів з м’яса переходять у середу, де вони тушкуються, тобто зберігаються в бульйоні всередині пиріжка. М’ясо всередині пиріжка отримує короткострокову термічну обробку, достатню для позбавлення продукту від можливих паразитів, і в той же час зберігає всі корисні компоненти, що містяться в сирому фарші. Одним із секретів кухарів є рясне додавання в м’ясний фарш бульйону або води. У роздутому паром чібереці виникає додатковий тиск, який створює ефект скороварки.

Формою янтик нічим не відрізняється від чіберека. Головна відмінність між стравами полягає у способі приготування – янтик смажать на сухій сковороді, а після рясно змащують вершковим маслом та складають один на одного у спеціальний посуд з високою конусоподібною кришкою «саан» на нетривалий час. Таким чином зберігається ідеальна температура та вологість свіжих янтиків, а  краї страви стають м’якшими.

Крім традиційної начинки з фаршу, у нинішніх умовах, у місцях громадського харчування як начинка для чібереків та янтиків  також використовується сир, помідори, зелень та інше.

Ці страви були і є прикрасою столу кожної кримськотатарської сім’ї під час урочистостей, свят та обрядів. А правильно приготований чіберек або янтик впевнено утвердився як індикатор хорошої господині-ханум.

Так як чібереки зберігають свій оригінальний смак протягом короткого часу, їх краще всього їсти свіжоприготовленими. Тому господиня смажить і відразу викладає на стіл хрусткі, соковиті пиріжки. При подачі страви в домашній обстановці належить перший чіберек віддати собаці, щоб тварина, яка набагато сильніше людини сприймає запахи, не мучилася від голоду.

Увечері, напередодні релігійного свята Ураза байрам (мусульманське свято,  якому передує 30-денний піст – повна відмова від їжі та пиття від світанку і до заходу сонця), до останнього дня розговіння у кожному будинку прийнято смажити чібереки у великій кількості. Це ритуал, який зветься «qoqu çıqarmaq» перекладається як «розповсюдити аромат», коли запах жарених чібереків розноситься вулицею, аби донести особливу атмосферу свята до усіх. У переддень свята прийнято обов’язково пригощати чібереками та солодощами сусідів, незалежно від національності та віросповідання.

Фото: Бекіров Амет Дляверович, Муєдінов Айдер  Музекєрович

ІНФОРМАЦІЙНА ДОВІДКА щодо змін в законодавстві України за серпень 2022 року

Основні правові новини:

  1. В УКРАЇНІ ЗАПРАЦЮЄ РЕЄСТР ПОШКОДЖЕНОГО ТА ЗНИЩЕНОГО МАЙНА

Міністерство інфраструктури та Міністерство цифрової трансформації презентували Реєстр пошкодженого та знищеного майна.

У реєстрі зберігатиметься інформація про житлові будівлі та інші споруди, що були зруйновані під час російського вторгнення. Ці дані необхідні для того, щоб сформувати політику компенсації збитків та відбудови після перемоги України.

«Відбудова України – складний процес, який займе багато часу та ресурсів. Тому було важливо розпочати підготовку до відновлення якомога раніше. Ми зробили це навесні. Саме тоді ми запустили прийом заявок про пошкоджене майно у Дії. А сьогодні презентуємо реєстр, який буде зберігати цю інформацію. Вона допоможе створити ефективний план відновлення та компенсувати збитки українцям», – роз’яснив Віцепрем’єр-міністр – Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров.

Повідомляється, що зараз українці подали понад 256 тисяч повідомлень про пошкоджене майно через застосунок і портал Дія. Реєстр наповнюватиметься даними за результатами обстежень будівель спеціальними комісіями, які створювали органи місцевого самоврядування або військово-цивільні адміністрації.

Розроблення та впровадження Реєстру пошкодженого та знищеного майна здійснюється Міністерством інфраструктури у співпраці з Міністерством цифрової трансформації та Міністерством розвитку громад та територій.

 

 

  1. КАБМІН ПРОДОВЖИВ КАРАНТИН В УКРАЇНІ ДО 31 ГРУДНЯ

Кабмін подовжив режим надзвичайної ситуації і карантин в Україні до 31 грудня 2022 року.

Продовжено режим надзвичайної ситуації до 31 грудня 2022 р. для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України шляхом внесення змін до розпорядження КМУ від 25.03.2020 № 338 «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації. Продовжено карантин до 31 грудня 2022 р. на всій території України.

 

  1. ЗАКОН ЩОДО РОЗШИРЕННЯ ПЕРЕЛІКУ ОСІБ, ЯКІ НЕ ПІДЛЯГАЮТЬ ПРИЗОВУ ПІД ЧАС МОБІЛІЗАЦІЇ, ОПУБЛІКОВАНО

18 серпня 2022 року в газеті «Голос України» офіційно опубліковано Закон № 2491-IX «Про внесення змін до статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо розширення переліку осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації».

Згідно зі змінами призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягатимуть також жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

 

  1. КАБМІН УДОСКОНАЛИВ ВІЙСЬКОВУ ПРОЦЕДУРУ ПОСВІДЧЕННЯ ЗАПОВІТІВ

 

Уряд уніс зміни до Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадковому реєстрі.

Відповідну постанову прийнято на урядовому засіданні 16 серпня, повідомляє пресслужба Мін’юсту.

Постановою передбачається, що в умовах воєнного стану посвідчувати заповіти військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, а також працівників правоохоронних (спеціальних) органів, органів цивільного захисту, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки i оборони, відсічі і стримування збройної агресії іноземної держави, зможуть не тільки нотаріуси. Таке право отримали також командири (начальники) цих формувань (органів) та інші уповноважені таким командиром (начальником) особи.

Після посвідчення відповідні уповноважені особи мають надіслати заповіт через Генеральний штаб Збройних Сил України, Міністерство оборони, відповідний правоохоронний (спеціальний) або інший орган до Міністерства юстиції чи його територіального органу для забезпечення його реєстрації нотаріусами у Спадковому реєстрі.

Водночас зазначеною постановою Кабміну встановлено строк у 2 робочі дні після отримання територіальним органом Мін’юсту заповіту, протягом яких забезпечується передача заяви про реєстрацію такого документа, посвідченого особою, яка в умовах воєнного стану відповідно до законодавства має право його посвідчувати, до реєстратора. Останній же протягом 3 робочих днів після отримання на зберігання такого заповіту здійснює його державну реєстрацію у Спадковому реєстрі.

 

  1. РАДА ПРОДОВЖИЛА ВОЄННИЙ СТАН ТА МОБІЛІЗАЦІЮ

На засіданні 15 серпня, Парламент підтримав:

– продовження воєнного стану на 90 діб до 21 листопада 2022 року (законопроєкт № 7664);

– затвердження Указу про “Про продовження строку проведення загальної мобілізації”( законопроєкт № 7665).

 

  1. «ДІЯ» ПРИЙМАТИМЕ ІНФОРМАЦІЮ ПРО ЖИТЛО, ЗРУЙНОВАНЕ ВНАСЛІДОК ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РФ З 2014 РОКУ

Кабмін розширив і спростив порядок подання інформаційного повідомлення про зруйноване чи пошкоджене майно внаслідок збройної агресії рф.

Відповідна постанова від 9 серпня 2022 року № 885, розроблена Мінреінтеграції, набрала чинності 11 серпня.

У Мінреінтеграції пояснили, що до процесу долучили застосунок «Дія». Якщо раніше через «Дію» українці подавали інформацію лише про житло, знищене за період повномасштабного вторгнення рф, то зараз діапазон розширили: застосунок приймає дані про майно, пошкоджене ворогом з 19 лютого 2014 року.

Міністерство нагадало, що подавати інформаційне повідомлення можна самостійно через портал або застосунок «Дія» в розділі «Пошкоджене майно». Це також можна зробити у ЦНАПі чи за допомогою нотаріуса.

 

Семінар щодо оформлення номінаційного досьє елемента НКС для включення до Національного переліку НКС України

5 вересня 2022 року, з ініціативи Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при МКІП,
відбудеться інформаційний семінар на тему “Охорона НКС: лістинг”

Семінар покликаний ознайомити всіх бажаючих з основними питаннями, які стосуються підготовки та подання номінаційного досьє до Національного переліку елементів НКС, критерії оцінки та регламент роботи Експертної ради при МКІП.

На семінарі ми розглянемо наступні питання:

1. Які документи слід подавати, чому важлива думка громади, спільноти при підготовці номінації?
2. Дедлайни : термін подання, термін оцінки, засідання Експертної ради.
3. Критерії оцінки та розгляду
4. Що таке конфлікт інтересів і чому важливо про нього зазначати.

Реєстрація на семінар обов’язкова!
Зареєструватись за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeV6t68F7wAWGMuAvCHDo5RwoBPcKwqBiEO08pDy-W3zGF39w/viewform?fbclid=IwAR3QiQPu-6kPqv92wlD1m0hRrwDhkBpMY3qa0xKgtUoC-avPELPatoBVVsg

Реєстрація відкрита до 04 вересня 18:00 години.

Відкриті додаткові консультації щодо підготовки номінації 19.09.2022, 03.10.2022

ТРАДИЦІЯ СОЛОМОПЛЕТІННЯ У ТУРІЙСЬКІЙ ГРОМАДІ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Наказ МКІП від 25.07.2022 №269 “Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України”

#Національний_перелік_НКС #традиційні_ремесла

Традиція соломоплетіння у Турійській громаді Волинської області

Охоронний Номер – 048.нкс

Географічне розташування: села Купичів, Туличів, смт Турійськ, Турійської територіальної громади Волинської області

 

Соломоплетіння було поширене на території Волинської області з давніх давен, як прадавнє ремесло і ліки. У побуті селян ще у 30-40 роках минулого століття можна було зустріти солом’яні шкатулки, бочки для зберігання зерна, і павуки, які вішали на стелі, та дідухи, які вносили господарі і встановлювали на покуті, у Свят-вечір.

Традицію соломоплетіння у Турійському районі зберіг і передав нащадкам Олександр Якович Коптюк (1916 року народження із села Кустичі).

Дідусь Олександр, так його називали у селі, вміло виготовляв декоративні солом´яні шкатулки (фото 10). Він помер у 1989 році, проте, у 1984 році передав свої вміння Марії Василівні Кравчук. Пані Марія Кравчук в тому ж році познайомилася з технологією плетіння «косички» з кукурудзяного листя, якою володіла Стефанія Сидорук з міста Ковеля. Саме цю техніку Марія Василівна використовує при виготовленні брилів. 50 головних уборів із соломи майстриня роздарувала. Солом’яний капелюх замовляв у неї навіть Президент України Віктор Ющенко. Ніякої літератури, аби чимось доповнити свої здогадки з приводу тієї чи іншої форми, Марія Кравчук не мала. Відштовхувалася від традиції та намагалася знайти сучасний і суто свій стиль. Всі твори робила за власним задумом, аналогів її робіт не має. Майстриня за сезон переробляє близько 30 снопів, а в кожному з них налічується по 600 – 800 стебел. У середньому виходить понад 20 тисяч за рік! Розробила власні прийоми і види роботи. За традиційними методиками спосіб «джгут» вимагає 5 – 6 соломин, а вона бере 10 і витягує об´єм (грушу, кулю). З 20 соломин і більше витягує площину, наприклад, у вигляді сонечка. Творча знахідка майстрині – це плоскі фігури птахів, тварин, фантазійні форми, перехід однієї форми на іншу. Створила образи героїв вертепу, взявши за основу традиційні форми плетіння чоловічої бороди.

Соломоплетіння – дуже трудомісткий процес. Спочатку треба засіяти поле злаковими культурами. У червні, в період молочної стиглості, треба серпом вижати стебла, розкласти по стерні, щоб вітер їх висушив, сонечко відбілило. Тоді просушені стебла майстри розрізають і чистять від вузликів, щоб матеріал був гладеньким. Перед початком плетіння, солому замочують, щоб вона розм’якла. Однією з перших учениць Марії Кравчук була вчителька з селища Турійська Валентина Якимóвич, яка вже три десятиліття активно працює над розвитком цього елемента. Вона використовує у своїй роботі техніку, якої навчилася у Марії Кравчук.

Майстрині виготовляють Дідухи – це снопи із колосків різних злакових рослин, який прикрашається квітами та стрічками. Їхні односельці вірять, що такий сніп приносить в дім добрий врожай. Також він є символом єдності родини і пам’яті предків. Майстрині розповіли, що ляльки із соломи підтверджують обрядовий зв´язок наших пращурів з хлібом, як символ родючості. Світове дерево трактується як божество, що здійснює зв´язок між небесною, земною й підземною сферами.

У виробах майстринь Турійщини зашифровані традиції, символи, знання та практики, що стосуються природи і світу. У доробках: різдвяні павуки, іграшки, янголи, тварини, прикраси, сумки, капелюхи. Тут своя символіка: коло – безперервний зв´язок, циклічність поколінь, ангелики – наші хоронителі, дзвоники закликають добру звістку, а коник – завжди на успіх.

Фото: Валентина Якимóвич, майстер народної творчості

початок реєстрації на веб-конференцію «Порятунок культурної спадщини під час надзвичайних ситуацій. Допомога та міжнародна співпраця»

Шановні колеги!

Громадська ініціатива «Центр порятунку культурної спадщини»  у партнерстві з Українським центром культурних досліджень оголошує початок реєстрації на веб-конференцію

«Порятунок культурної спадщини під час надзвичайних ситуацій. Допомога та міжнародна співпраця», що відбудеться 23 вересня 2022 року.

Співорганізаторами заходу є:

  • 🔹Український центр культурних досліджень;
    🔹Український національний комітет Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних міст ;
    🔹Благодійний фонд Нагірних;
    🔹Громадська організація «Центр історичної пам’яті»;
    🔹Громадська організація «Центр мистецтв «Арт-Простір»;
    🔹Громадська організація «Українське фотографічне товариство».
    За підтримки Єврейського студентського культурного центру «ГІЛЕЛЬ»

Маємо на меті привернути увагу культурної спільноти до питань порятунку об’єктів культурної спадщини та мистецьких колекцій організацій культури під час воєнних дій.

Аналізуючи результати нашої діяльності за пів року, ми дійшли висновку, що обмін досвідом, інформацією та напрацюваннями виживання інституцій культури під час війни є нагальним для всього світу. Адже надзвичайні ситуації все частіше відбуваються і не обов’язково пов’язані з воєнними діями (це можуть бути як природні катаклізми, так і техногенні катастрофи).

Для участі в заході просимо пройти коротку реєстрацію і на ваші поштові адреси згодом буде надано лінк на ZOOM-конференцію:

  • реєстрація для учасників, що мали співпрацю з Центром порятунку культурної спадщини https://bit.ly/3cmrfUO
  • реєстрація для учасників, що не мали досвіду співпраці з Центром порятунку культурної спадщини https://bit.ly/3AMqI6T

Якщо у вас виникли питання, напишіть Ігорю Гармашу igorgarmash69@gmail.com

До зустрічі на конференції!

БОРТНИЦТВО КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками що були внесені до Національного переліку  елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Наказ МКІП від 06.07.2022 №228 “Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України”

#Національний_перелік_НКС# Традиційні_ремесла

#Знання_та_практики_що_стосуються_природи_Всесвіту

Бортництво Київської області

Охоронний Номер – 047.нкс

Географія: Київська область, Вишгородський район, Іванківська ОТГ, села Шпилі та Рудня-Шпилівська

 

Бортництво – традиційний вид народного промислу, лісова форма бджільництва в якій мед та інша продукція медозбору отримувалися від роїв бджіл, які селились у дуплах дерев – бортях. Самі борті розташовувались високо на деревах або пізніше їх встановлювали на землі на пристосованих для цього ділянках. Опанувавши новий промисел, люди почали самі видовбувати дупла у деревах і селити в них бджіл.

Згодом борті стали відокремлюватись від дерева, перетворившись у колодні вулики, які ставили на деревах у лісі, а з часом їх стали використовувати і на домашніх пасіках.

Як правило бортники видовбували отвори в деревах, та переселяли або приманювали туди бджолиний рій. Протягом року бортники стежили за станом бджолиної родини та колоди, облаштовували зимовик, підкормлювали та спостерігали за бджолами.

Бортний мед збирався раз на рік наприкінці літа або восени, лишаючи бджолиній сім’ї приблизно половину меду на зимівлю.

Перші достовірні відомості про бортництво відносяться до часів Давньої Русі. Виробництво меду та воску згадується у літописах та записках середньовічних дослідників. Кодекс законів «Руська правда» містить відомості про штрафи за порушення бортної межі, за пошкодження бортей і бортних дерев. Продукти медозбору (мед та віск) були одним з головних продуктів імпорту Давньоруської держави, що цінувалися у Візантійській імперії, країнах Європи та сходу.

Про бортництво на Київщині відомо з часів Київської Русі, коли населення сплачувало податки медом та воском (полюддя). Ця традиція зберігалася і в наступні століття, коли платили «медову десятину».

Тоді ж виник окремий рід діяльності – бортники, які звільнялися від виконання інших робіт.

Пізніше важливе значення бортництва підтверджується згадками у Литовських статутах та інших документах Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

Поширеність цього промислу на Київщині знайшла своє відображення у традиційній топоніміці: зокрема, с. Бортники Фастівського р-ну, с. Бортничі (колишнє селище, зараз частина Дарницького району м. Києва).

Інформацію про роль бортництва у структурі господарської діяльності Київщини знаходимо в «Альбомах» етнографа французького походження Де ля Фліза, який, описуючи у сер. ХІХ ст. Київську губернію, відзначив, що «Багато хто займається бджолами, тримаючи вулики біля хат або встановлюючи їх на верхівках сосон у лісах». Також дослідником були залишені зображення мешканців сіл Варовичі та Максимовичі (сучасний Поліський район), серед яких він особливо виділяє бортника, який позначений підписом на малюнку.

За даними етнографів, у багатьох селах Київського Полісся аж до Чорнобильської катастрофи борті і колоди залишались основним типом вуликів.

Наприкінці ХІХ ст. З. Добровольський, який досліджував стан бджільництва в окремих повітах Київщини, писав, що «колодний вулик – родоначальник всіх вуликів, займає почесне місце на деревах наших лісів». Відзначаючи поширення колодних вуликів, дослідник наголошував, що селяни не налаштовані на перехід до так званого раціонального бджільництва: «… у нашій місцевості перейти до раціональних способів догляду за бджолами важко, так як наші бджолярі-селяни дуже забобонні. Деякі з них не допускають навіть думки, що бджоли можуть жити комфортно у вуликах, які стоять на землі». Окрім колодних вуликів, у лісах Київщини кінця ХІХ ст. було багато і справжніх бортей: «Є у нас і вулики, видовбані у стовбурі дерева, які власне й називаються бортями».

Особливою рисою традиції бортництва Київщини (Іванківське ОТГ Вишгородського р-ну Київської області) є відносно більше, у порівнянні з Житомирською та Рівненською областями, проявлення цієї традиції у формі колодного бджільництва разом з класичним бортництвом.

Колодне бджільництво – це один з варіантів бортного промислу, особливістю якого є розташування бортних колод не на деревах, а на спеціальних підвищеннях (платформах) або «кроватях».

Це пов’язано зі специфікою київських ландшафтів, для яких при переході від Полісся до лісостепової зони, характерна перевага змішаних лісів та безлісих ділянок. У цьому випадку борті встановлюються на платформи, які монтуються на деревах або на землі на присадибних територіях – якнайдалі від господарчих споруд.

При цьому, техніка і технологія промислу, сезонний режим використання бортей-колод, обслуговування роїв та збір продуктів меду у обох випадках залишається ідентичним.

Під час польових етнографічних досліджень у регіонах сучасного побутування бортництва у Житомирській та Рівненській областях, широке розповсюдження колодного пасічництва не було зафіксовано.

Фото: Косянчук І. М.

 

УКРАЇНСЬКА ПИСАНКА: ТРАДИЦІЯ І МИСТЕЦТВО

Наказ МКІП від 06.07.2022 №228 “Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України”

#Національний_перелік_НКС# Традиційні_ремесла #Звичаї_обряди_святкування
#Знання_та_практики_що_стосуються_природи_Всесвіту

Українська писанка: традиція і мистецтво
Охоронний Номер – 046.нкс
Географія: Територія  України: Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Прикарпаття, Буковина, Покуття, Південна Бессарабія, Таврія, Крим, Донщина, Слобожанщина, Сіверщина

 

Українська писанка є проявом української традиційної популярної культури. Писанка – одна зі стародавніх форм українського народного розпису. Писанкарство з його всебічним, інтегрованим характером і культурною різноманітністю стає рідкісним проявом широкої соціальної, народної творчості, символом українського суспільства. Точної дати виникнення писанкарства на сьогодні не встановлено, воно сягає своїм корінням дохристиянських часів. Найдавніша писанка датується ІХ ст. і відноситься до періоду Київської Русі, хоч з аналізу символіки розпису можна припустити більш раннє походження писанки. Писанка уособлювала в собі два початки: власне, саме яйце як початок життя та орнамент нанесений на ньому, який символізував уявлення про навколишній світ та вірування. Традиція писанкарства передавалася шляхом імітації від покоління до покоління, через покоління, у родинах, серед сусідів, від майстра до учня, що забезпечило життєздатність елемента НКС. Упродовж століть склалася певна традиція, формувалися узори, техніки нанесення тощо. І хоч у період заборони, в часи існування СРСР могло здатися, що мистецтво писанкового розпису занепало, це було поверхневе враження – писанкарство зберігалося скрізь по Україні, практикувалося в родинах, окремими носіями, майстрами народної творчості, розвивалося у формі художніх промислів.

У багатьох місцевостях України писанки мають свої характерні особливості, які стосуються кольорової гами, нанесених узорів, однак є й спільні риси, характерні для усіх регіонів. Оздоблення яєць і пов’язані з ними обряди, хоч і відрізняються від сім’ї до сім’ї, на різних територіях, сьогодні стали спільною українською традицією. Оздоблення яєць, як і раніше, виконується у формі традиційного ритуалу та в традиційний спосіб. Для розписування яєць використовується фарба різного кольору, бджолиний віск, пізніше віск чи парафін, свічка, писачок – невелика дерев’яна паличка, роздвоєна на кінці, куди закріплено невелику трубочку, зроблену з бляхи чи листової міді. Трубочку наповнювали воском, яким наносився на яйце візерунок, після чого яйце опускали у фарбу, частина, на яку наносився віск, не зафарбовувалася. У різних частинах України візерунки мали свою особливість – геометричні, рослинні, часто візерунки нагадували візерунки з вишивок. Кольорова гамма також мала відмінності, залежно від території – від переважання білого і червоного до барвистих відтінків. Слід зауважити, що завдяки спілкам майстрів цей народний художній промисел набув форм мистецтва, якому притаманний філігранний мініатюрний розпис. Опис багатьох традицій і обрядів та сучасні обряди, безпосередньо пов’язані з писанкою, стосуються Великодніх свят. Зокрема, обряд приготування/виготовлення писанки та Великодні вітання, коли вітаючись, обмінювалися писанками. Те саме стосується і поширеною по всій Україні традицією залишати розфарбовані Великодні яйця на могилах близьких у дні пам’яті («гробки»).

Багатство традиції, чуттєвість, радість, яку передають носії через писанку, об’єднує різних людей, незалежно від статі, географії чи соціального статусу. Це сприяє поширенню традиції українського писанкарства як на території певного регіону, так і по всій Україні.

Українська писанка є проявом української традиційної популярної культури. Писанка – одна зі стародавніх форм українського народного розпису. Писанкарство з його всебічним, інтегрованим характером і культурною різноманітністю стає рідкісним проявом широкої соціальної, народної творчості, символом українського суспільства. Точної дати виникнення писанкарства на сьогодні не встановлено, воно сягає своїм корінням дохристиянських часів. Найдавніша писанка датується ІХ ст. і відноситься до періоду Київської Русі, хоч з аналізу символіки розпису можна припустити більш раннє походження писанки. Писанка уособлювала в собі два початки: власне, саме яйце як початок життя та орнамент нанесений на ньому, який символізував уявлення про навколишній світ та вірування. Традиція писанкарства передавалася шляхом імітації від покоління до покоління, через покоління, у родинах, серед сусідів, від майстра до учня, що забезпечило життєздатність елемента НКС. Упродовж століть склалася певна традиція, формувалися узори, техніки нанесення тощо. І хоч у період заборони, в часи існування СРСР могло здатися, що мистецтво писанкового розпису занепало, це було поверхневе враження – писанкарство зберігалося скрізь по Україні, практикувалося в родинах, окремими носіями, майстрами народної творчості, розвивалося у формі художніх промислів.

У багатьох місцевостях України писанки мають свої характерні особливості, які стосуються кольорової гами, нанесених узорів, однак є й спільні риси, характерні для усіх регіонів. Оздоблення яєць і пов’язані з ними обряди, хоч і відрізняються від сім’ї до сім’ї, на різних територіях, сьогодні стали спільною українською традицією. Оздоблення яєць, як і раніше, виконується у формі традиційного ритуалу та в традиційний спосіб. Для розписування яєць використовується фарба різного кольору, бджолиний віск, пізніше віск чи парафін, свічка, писачок – невелика дерев’яна паличка, роздвоєна на кінці, куди закріплено невелику трубочку, зроблену з бляхи чи листової міді. Трубочку наповнювали воском, яким наносився на яйце візерунок, після чого яйце опускали у фарбу, частина, на яку наносився віск, не зафарбовувалася. У різних частинах України візерунки мали свою особливість – геометричні, рослинні, часто візерунки нагадували візерунки з вишивок. Кольорова гамма також мала відмінності, залежно від території – від переважання білого і червоного до барвистих відтінків. Слід зауважити, що завдяки спілкам майстрів цей народний художній промисел набув форм мистецтва, якому притаманний філігранний мініатюрний розпис. Опис багатьох традицій і обрядів та сучасні обряди, безпосередньо пов’язані з писанкою, стосуються Великодніх свят. Зокрема, обряд приготування/виготовлення писанки та Великодні вітання, коли вітаючись, обмінювалися писанками. Те саме стосується і поширеною по всій Україні традицією залишати розфарбовані Великодні яйця на могилах близьких у дні пам’яті («гробки»).

Багатство традиції, чуттєвість, радість, яку передають носії через писанку, об’єднує різних людей, незалежно від статі, географії чи соціального статусу. Це сприяє поширенню традиції українського писанкарства як на території певного регіону, так і по всій Україні.

Фото: Центру дитячої та юнацької творчості міста Василькова Київської області, Зразкової школи писанкарства «Дивосвіт». Джерело: https://vasilkovcdut.in.ua/

Творчий проєкт «Перевтілення: портрети, що оживають»

22 серпня відбулася урочиста презентація виставки, в якій взяв участь
регіональний представник Українського центру культурних досліджень Сергій Марусій.

Проєкт реалізований за підтримки гранту президента України молодим діячам у галузі образотворчого мистецтва.

Творчий проєкт Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтв та Анни Гавриленко
«Перевтілення: портрети, що оживають» – клопітка та виважена робота.
Фотопроєкт, покликаний актуалізувати мистецьку спадщину фондів музеїв Сумщини та пробудити, зміцнити інтерес суспільства до традиційного українського одягу і унікальної культури нашого народу. Загальна кількість
двадцять чотири фото картини, 12 з яких – репродукції живописних полотен, а інші 12 – фотознімки сучасників, які стали «образами» персонажів картин.
Через створення інсталяцій,на виставці, можна було побачити прикраси, стрічки, елементи одягу, предмети побуту, що були використані у процесі відтворення образів.
Виставка діятиме в зеленій залі Сумської обласної філармонії з 22 серпня до 22 вересня. Всі охочі зможуть ознайомитися з нею, осягнути красу й багатство культурної спадщини Сумщини, переконатися, що мистецтво може бути живим та близьким!

Семінари з питань нематеріальної культурної спадщини: плани з охорони та моніторинг життєздатності елементів

22 серпня 2022 в онлайн-форматі на платформі Zoom відбулися семінари  «План з охорони елемента НКС» та «Моніторинг життєздатності елемента НКС».

Семінари були ініційовані Експертною радою з  питань  НКС при Міністерстві культури та інформаційної політики України (МКІП) й проведені спільно з Українським центром культурних досліджень (УЦКД).

У семінарах взяли участь близько 100 представників громад/спільнот, груп, носіїв – практиків, координуючих та  зацікавлених   організацій з різних регіонів України, що представляли 50  елементів нематеріальної культурної  спадщини та  кращих  практик з охорони НКС внесених до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

 

Під час семінару були представлені проміжкові  напрацювання   громад  щодо планів з  охорони    елементу  « Знання   та  практики Сахновщинського  короваю»  та   кращої практики з  охорони   «Міжнародний   різдвяний  фестиваль  «Коляда на  майзлях».

Спікерами виступили голова Експертної ради з питань НКС при МКІП – Валентина Дем’ян, та член ради – Олександр Буценко, які  надали роз’яснення щодо питань, які виникають під час складання  планів з охорони, а також познайомили учасників з оновленим процесом моніторингу та моніторинговими формами життєздатності елементів НКС.

Модерувала семінари заступниця директора з креативного менеджменту УЦКД – Олена Іщенко.

Наскрізним повідомленням для обох семінарів стало орієнтування ключових гравців у сфері НКС на співпрацю та об’єднання навколо елементів нематеріальної культурної спадщини, якими вони опікуються.