Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Наказ МКІП від 17.02.2023 № 28 «Про включення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»

#Національний_перелік_НКС  #звичаї_обряди_святкування

Традиція приготування та споживання обрядових хлібів до Дня Святого Георгія села Криничне

Охоронний Номер – 062н.к.с

Географічне розташування: с.Криничне Одеської області

Традиція випікання пʼяти обрядових хлібів з одного замісу та святкового ритуалу їхнього вживання на День Святого Георгія практикується майже 200 років болгарською етнічною меншиною.

Боговиця – округлий хліб злегка плескатої форми, прикрашений зверху чотирма перехресними джгутами, укладеними на поверхні у вигляді квітки, що символізує сонце і весняне пробудження природи. У центрі хліба – квітка «георгінка» з тіста або у вільних квадратах між чотирма перехресними джгутами розташовані символи птахів і квітів. Вага хлібини: до 2 кг; діаметр: до 40 см, висота 10-12 см.

Ушчарька – круглий трохи приплесканий хліб з символами: розташований по колу незамкнений джгут (відкритий загін для овець), непарна кількість маленьких кульок з тіста (вівці), джгут у вигляді гака (посох пастуха) і фігурка людини (пастух). Вага: до 2 кг; діаметр: до 30 см.

Каравай – високий святковий хліб, що виготовляється  з  переплетених різної кількості джгутів, які кожна господиня робить в залежності від традицій своєї сім’ї. Вага: 3 кг; діаметр: 50 см; висота до 25 см.

Рингел – фігурно переплетений хліб з двох або кількох джгутів, обовʼязково з наскрізним отвором посередині. В отвір вставляється чаша з вином і підноситься з шматочками хліба кожному з учасників трапези, який повинен скуштувати шматочок хліба, змочивши його у вині. Вага: 1 кг; діаметер: до 30 см.

Виготовленням хліба займається старша з жінок в родині. Замішується хліб в маленькій кімнаті з піччю, яка, за необхідності, з вечора трохи топиться для підтримки потрібної температури. Замішується тісто y прикрашеному квітами деревʼяному кориті з додаванням солі та води.

3 тіста господиня робить пʼять хлібів: Боговіца (на честь Бога і св. Богородиці), Рангель (на честь св. Архангела Михаїла), Коровай (на честь св. Георгія) і дві Ушчарьки (символ свята). О пʼятій годині дня кожна господиня приносить на колективну трапезу на вулиці обрядові хліби власного виготовлення, сковороду з Курбаном, зелену цибулю, часник (який досі не використовується в їжу) і вино. Їжа розкладається на столах, розміщених вздовж вулиці, за якими збираються всі мешканці вулиці.

Фото та інформація: https://mkip.gov.ua/news/8638.html

 

 

Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Наказ МКІП від 27.01.2023 № 28 «Про включення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»

#Національний_перелік_НКС #звичаї_обряди_святкування #традиційні_ремесла

 

Поліська дудка-викрутка: традиції виготовлення та гри
Охоронний Номер – 061.нкс
Географічне розташування: північні села Дубровицького і Рокитнівського районів Рівненської області

З давніх часів у поліському середовищі існувала традиція виготовлення кустарним способом діатонічної шестиотворної дудки та гри на ній. Залежно від основного способу майстрування ці дудки називали викрутками, рідше – колянками. Інструмент робили із соснового дерева шляхом викручування серцевини (викрутка) або внаслідок розколювання заготовки (колянка). Згодом у дерев’яну трубку вставляли денце та випалювали на корпусі шість отворів. Усе це мало свою усталену практику майстрування, якою і досі володіють деякі чоловіки старшого віку.

Найяскравіший із таких майстрів і музикантів, мешканець села Переброди Миляцька сільська громада, Сарненський р-н, Рівненської обл. – Хомич Гарасим Карпович, 1944 р. н. Із ним неодноразово мали дослідницькі контакти фольклористи з Києва (Ірина Клименко, Роман Єненко), Рівного (Олексій Нагорнюк, Юрій Ковальчук, Сергій Востріков, Віктор Ковальчук, Андрій Ляшук) та Польщі (Яґна Кнітель). На основі цього здійснено чимало аудіо- та відеозаписів. Олексій Нагорнюк та Сергій Востріков відзняли документальний фільм із відображенням поетапного процесу виготовлення дудки, а також записали чимало творів, награних Герасимом Хомичем. Польські колеги доволі часто відвідують село Переброди, у результаті чого на початку 2000-х років вони підготували документальний фільм «Таких пісень собі шукаю».

Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Наказ МКІП від 27.01.2023 № 28 «Про включення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»

#Національний_перелік_НКС  #звичаї_обряди_святкування #традиційні_ремесла

Практика з охорони горюнської культури «Музеєм горюнської культури» в селі Нова Слобода Конотопського району Сумської області

Охоронний Номер – 060.нкс

Географічне розташування: вся територія Сумської області

«Музей горюнської культури» – відділ Комунального закладу Сумської обласної ради «Державний історико-культурний заповідник в м. Путивлі» – це інтерактивний простір, спрямований на охорону проявів горюнської етнокультури шляхом проведення демонстраційних, просвітницьких, популяризаційних заходів; діяльність, у напрямі налагодження міжпоколінного зв’язку, забезпечення життєздатності окремих елементів нематеріальної культурної спадщини.

Окрім основних напрямів діяльності (науково-дослідна робота науково-фондова робота, науково- експозиційна робота) на базі закладу проводяться численні заходи у напрямі охорони традиційної культури етноспільноти горюнів.

«Музей горюнської культури займається охороною елементів нематеріальної культурної спадщини, що сьогодні включені в Регіональний перелік елементів НКС Сумської області: «Пісенна традиція села Линове» та «Говірка горюнів села Руднєве».

Окрім того музей приділяє увагу охороні й інших елементів, що у комплексі складають традиційну культуру горюнів. Зокрема це відбувається через дослідження та популяризацію традиційної кухні, ремесел, відродження обрядів календарного циклу тощо. Дослідження та документування традиційної горюнської культури реалізується шляхом проведення експедицій в села Нова Слобода, Калищі, Сибилиця, Линове, Руднєве, Бунякіне. У такий спосіб були зафіксовані дані щодо побуту та їжі горюнів.

Музей виступає локацією для організації зустрічей старожилів села зі співробітниками закладу, масових та популяризаційних заходів, присвячених нематеріальній культурній спадщині. Зокрема, у горюнській оселі час від часу (особливо у свята) відбуваються зустрічі місцевих мешканок за чаюванням з традиційною випічкою «клинухами». Такі зустрічі супроводжуються розповідями старожилів про минувщину, співом пісень тощо.

«Музей горюнської культури» є осередком підтримання життєздатності традицій календарного циклу. За ініціативи співробітників закладу, в час Різдвяно-Новорічних свят у музеї виконуються щедрівки («шандровки») та колядки. За свідченнями старожилів співробітники музею відтворили специфічний календарний обряд «Кукушка», що вважається архаїчним та донедавна побутував у горюнських селах. Обряд з «кукушкою» проводять на свято Вознесіння Христового, у горюнів – Ушестя. Для проведення обряду дослідники й місцеві мешканці відтворили обрядовий атрибут «кукушку» (гілка, прикрашена різнокольоровими стрічками, з прикріпленою лялькою – символом родючості та добробуту). Проведення обряду (носіння «кукушки» вулицями села) супроводжується виконанням відповідної обрядової пісні «Кукушка- рябіна».

Окремим напрямом охорони горюнської культури є робота з дітьми. Для школярів започатковано цикл заходів «Музей – дітям». На заняттях діти знайомляться з мистецтвом вишивки, ткацтвом, гончарним ремеслом, традиційною горюнською кухнею. У перспективі планується проведення більшої кількості заходів для дітей, зокрема майстер-класів, під час яких молодше покоління перейматиме традиційні технології випікання хліба (починаючи з помелу зерна), приготування горюнських страв, виготовлення вовняних ковдр або глиняних виробів тощо. Загалом «Музей горюнської культури» стає дедалі популярнішим саме як осередок охорони нематеріальної культурної спадщини та приваблює небайдужих мешканців громади.

Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Наказ МКІП від 27.01.2023 № 28 «Про включення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»

#Національний_перелік_НКС #звичаї_обряди_святкування #традиційні_ремесла

Буковинська та бессарабська тайстра: традиції
виготовлення та побутування
Охоронний Номер – 059.нкс
Географічне розташування: уся Чернівецька область, окрім колишнього Путильського району

Тайстра – торбина простої конструкції, яка  складається із цільного тканого полотна і пояса (крайки, боярка, баюрка), який пришивається до основи. Він виконує функцію ручки та бокових сторін. Орнаментальні мотиви на двох сторонах бувають різні, або однакові. Внутрішня частина має одне відділення та зшивається із простого лляного полотна (підкаптушені, підкаптуше).

Тчуть тайстри не лише жінки й дівчата, але й чоловіки (Р. Іскандеров). Полотно основи виготовляють здебільшого з вовняної пряжі (на конопляній (друґаній, лляній, бавовняній та синтетичній основі), яке тчуть на вертикальному (розбой) та горизонтальному (кросна) верстатах практично усіма технологічними видами ткацтва: полотняним, перебірним (на прутиках, ціпках, дощечках), закладним, забірним (килимовим), ремізним (саржевим, чинуватим), ворсовим (ключками) та набивною голкою. Прикрашають торбини вишивкою, бісером, китицями. Крім тканих торбин бувають і вишиті, але значно рідше.

Основні конструктивні елементи ткацького верстату:
– основний вал, на який намотуються нитки основи;
– ремізи – рамки із закріпленими на них дротяними ремізками з отвором посередині;
– бердо з батаном, конструктивно закріплені таким чином, що здатні виконувати маятникові рухи. Нитки основи пропускаються крізь щілини берда, завдяки чому рівномірно розміщуються по ширині, чим забезпечується потрібна густина основи;
– відбірний вал – призначений для намотування готової тканини;
– пристрої для прокручування валів, їх гальмування, а також боковини та верхні каркасні дошки, які утворюють станини.

Нитки піткання виготовляють за такими етапами (включаючи підготовку сировини): стрижка овець, миття та очищення вовни, сушіння, фарбування рослинними барвниками (кора дуба, лушпиння цибулі, ягоди бузини, листя чистотілу тощо), граблювання та прядіння ниток. Вовну на початкових етапах роботи в ХІХ ст. обробляли власноруч, або в «скубарні». Одна зі скубарень була у селищі Кельменці Чернівецької області. Пряжу  фарбували природними барвниками, а з кін. ХІХ ст. – фабричними («черчиком», аніліновими фарбами) в «красільні» у с. Бабин, с. Бузовиця або власноруч вдома у казанах. Сьогодні більшість майстрів купляють синтетичні нитки.

Кожен із кольорів мав свій номер та народну назву відповідно до свого регіону: ясний червоний (червоний), темний червоний, гнила вишня (бордовий), ружевий жаркий (яскраво-рожевий), ружевий білявий (світло-рожевий), скумпійовий, цегловий (оранжевий), яєчний білявий (світло-жовтий), яєчний, пшеничний (жовтий), травний, трав’яний (трав’яно-зелений), капустовий (жовто-зелений), камінковий, секловий (оливково-зелений), голубий, небесний (блакитний), фільотний (фіолетовий), голеньке (світло фіолетовий), сіреньовий (фіолетово-рожевий), горіховий, кавовий (каричневий) та інші.

Усі торбини можна розділити:
– за гендерно-віковим призначенням (жіночі, чоловічі, дитячі);
– за розмірами (великі, малі, «косички»);
– способом носіння (буденна (повсякденна), парадно-вихідна (церковна, весільна, святкова, шкільна);
– орнаментом («Проста», «Скісна», «Жара» тощо);
– технологією виконання (перебірне, закладне ткацтво).

За народними мотивами орнаменти торбин поділяються на три групи: геометричні (смуги, ромби, зірки, сонце, хрест), квітково-рослинні (ружі, фіалки, дзвіночки, чорнобривці, ротики, лілії, ромашки), зооморфні (риби), орнітоморфні (павич, соловей, голуб, синиця, горобець, жайворонок). Відповідно до візерунків отримали такі назви: «Проста» («Смугаста»), «Скісна», «Клітчаста», «Вічката», «Образ», «Отче наш», «Сонце», «Зірка», «Жара» («Рижа»), «Ружі», «Колос», «Виноград», «З рибками», «Зозуля» та інші, які за декором нагадують ткані доріжки та килими-коверці. Баюрки мають смуги, геометричні та рослинні мотиви.

Сьогодні більшість майстринь тчуть модернові тайстри, проте виготовляють і традиційні зразки. В. Китайгородська та її донька Віра, О. Петращук-Гинга, О. Ясінська, І. Рурак черпають орнаменти із композиційних схем Г. Гараса, К. Колотило, вишиванок буковинських сорочок: «Папоротник», «Коломийка», «Цукерочка», «Писаночка», «Братчики», «Чорнобривці», «Синиця» тощо.

Буковинська тайстра – тканий виріб, твір декоративно-ужиткового мистецтва, виразна складова серед речей побуту одягового призначення, масового розповсюдження набула у ХІХ-ХХ ст. Вона використовується із практичною, обрядовою та естетичною метою.

Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Наказ МКІП від 27.01.2023 № 28 «Про включення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»

#Національний_перелік_НКС  #звичаї_обряди_святкування #традиційні_ремесла

Мистецтво виготовлення глинянського візерункового текстилю

Охоронний Номер – 058.нкс

Географічне розташування: Глиняни Львівської області та навколишніх селах, таких як Женів, Перегноїв, Балучин, Розворяни, Заставне, Полтва, Вижняни, Якторів Львівського р-ну Львівської обл.

Глинянський візерунковий текстиль є культурним надбанням громади, яке передається з покоління в покоління, відіграє важливу роль у житті мешканців як м. Глиняни, так і навколишніх сіл та містечок. Цей виріб ручної роботи, виготовлений з вовни, має щільну структуру з характерним візерунком, орнаментом. Він широко використовується як в оздоблені помешкань, при зустрічі важливих гостей, при обрядових дійствах, викликає почуття гордості та приналежності до культурної спадщини, уособленням ідентичності.

Текстиль тісно пов’язаний з побутом і звичаями громад; його роль відображається в глибокому сенсі його дизайнів та їх застосування. Знання та навички, ткацькі техніки, а також кольорова гама та орнаменти, які складають основу глинянського візерункового текстилю, складалися поступово, шляхом передачі знань в середовищі носіїв-практиків від покоління до покоління.

В технології виготовлення текстильних виробів застосовуються, в основному, дві техніки, а саме: так звана рахункова техніка ткання, яка притаманна багатьом регіонам України і яка дає можливість виготовлення тканин зі складними візерунками; а також інша техніка, яка застосовується для виготовлення гобеленів. Побутування одночасно двох технік зумовлене тим, що глинянський візерунковий текстиль поширений у багатьох виробах, хоч найвідомішими є глинянські візерункові килими. Виготовляють їх на горизонтальних або вертикальних ткацьких верстатах з використанням різнокольорової вовняної, бавовняної або шовкової пряжі. Килими пофарбовані натуральними барвниками.

На початку XX століття завдяки розвитку килимарства та активну діяльність у 1910-1920-х роках здобула визнання і слави промислово-ткацька школа в Глинянах із цехом «Килим глинянський». Що до виготовлення візерункового текстилю були залучені професійні художники та досвідчені майстри-ткачі, використовувалася високоякісна вовна, фарбована рослинними барвниками, глинянські вироби мали високу якість та художню цінність, що сприяло їх поширенню. У радянські часи приватні килимарні були націоналізовані, і на їх основі засновано Глинянську фабрику художніх виробів «Перемога», на якій працювало понад 500 ткачів і ткаль. Професійний рівень майстрів-виконавців залишався високим, окрім того, члени громади та спільноти носіїв- практиків володіли знаннями та вміннями, які передавалися від майстра до учня, а цінність прояву візерункового текстилю залишалася в громаді.

Глинянський візерунковий текстиль – це, насамперед, ворсові вовняні і шовкові гладкоткані килими та гобелени, широкий асортимент рукотворних художніх тканин: елементи декору та одягу. Основу традиційних візерунків складають геометричні фігури, рослинний орнамент, кольорова гама переважно яскрава зелена, синя, червона…

Новому розвитку текстилю сприяло поєднання традиційних технік глинянського текстилю з ескізами художників на основі жакардового ткацтва. Килимарство глибоко ввійшло в соціальне та культурне життя населення Глинян. Водночас килими є репрезентативними витворами для місцевої громади. Окремі орнаменти виробів були використані у побуті. Деякі з цих орнаментів інтегровані в оздоблення місць загального використання. Іншою гарною ілюстрацією є створення експозиції у Музеї ткацтва та килимарства у м. Глиняни, проведення місцевих виставок, свят, які демонструють важливість візерункового текстилю й килимарства та його візерунків у місцевому суспільстві.

Текстильні вироби вже давно представлені на обласних та світових ярмарках, виставках та базарах. У результаті тисячі людей бачили або купували їх там і використовували роками в різних культурних середовищах. Таким чином, візерунковий текстиль функціонував як стимулятор міжкультурного діалогу на національному та міжнародному рівнях.

Наразі місцеві установи в Глинянах часто організовують майстер-класи з килимарства чи фарбування пряжі, щоб активізувати діалог між громадою міста та людьми за його межами. Ці семінари досить успішно транслюють повідомлення місцевої культури широким соціальним і культурним колам. І останнє, але не менш важливе: такі ініціативи пропонують додаткові знання про процес виробництва текстилю і формують взаємну повагу до різноманітних культурних досягнень або до фундаментальної важливості природних ресурсів у людській творчості.