Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Наказ Міністерство культури та інформаційної політики України від 13.03.2023 № 109 «Про включення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»
#Національний_перелік_НКС #традиційні_ремесла
Обуховицьке ткацтво
Охоронний Номер – 063н.к.с
Географічне розташування: Село Обуховичі Вишгородського району Київської області
Народне ручне ткацтво від усіх інших домашніх ремесл завжди відрізнялося своєю чітко вираженою сезонністю – ткацтвом займаються взимку. Навесні верстати розбирають по деталях, так як вони досить громіздкі, і ховають на горище, щоб не займали місце в оселі.
Професійні ткалі можуть робити тканини з найскладнішими переплетіннями, а звідси й більш складними й різноманітними візерунками. В жодному іншому виді народного мистецтва художній вигляд речі не залежить від технічних прийомів виготовлення, як у ткацькому виробництві. Техніка виготовлення визначає фактуру тканини та характер її орнаментики. У розпорядженні ткача, що б він не хотів зробити – виткати просте полотно чи найскладніший малюнок, узористу тканину, – завжди є лише поздовжні нитки основи і поперечні нитки піткання. І вся краса та розмаїття тканин, їхня фактура і орнаментика залежать від того, у якому порядку нитки цих головних груп будуть перетинатись, накладатися одна на одну.
Майже не думаючи, майстриня в потрібній послідовності натискає на підніжжя верстата, досить складною системою так званих ремізок, зв’язаних петлями, що підіймають окремі нитки чи групи ниток основи, прокидає човник, прибиває кожну прокинуту поперечну нитку бердом, і поступово, ніби сам собою, з’являється малюнок.
Нитка піткання, яку прокладає човник, лягає поверх чи під низом ниток основи, а певна послідовність цього чергування і створює врешті той чи інший візерунок, що укладається поперечними смугами на всю ширину тканини. Цей спосіб ткацтва називається ремізно-човниковим. Саме цією технікою з давніх часів користувалися обуховицькі ткалі для створення узористих рушників (тут їх, на відміну від простих білих, що ними втираються називали «набожниками»), скатертин-настільників, ряден тощо.
У різних етнографічних зонах, а то й окремих селах, ткані матеріали мають локальні відмінності в способі орнаментальної композиції, колористики і навіть у техніці виконання. У обуховицьких рушниках, виконаних уже відомою традиційною технікою ремізно-човникового ткацтва, деякі елементи візерунка виконуються способом ручного перебору (тут його називають «тканням під руку»). При цій техніці група ниток основи відтягується не за допомогою підліток, а вручну, і між ними прокидається; також рукою, а не човником, нитка, змотана у невеликий клубочок. Це дає змогу смузі орнаменту чергувати окремі візерунки різного кольору. Зокрема, так робляться візерунки у вигляді кількох вертикальних стовпчиків, що їх в Обуховичах називають «мотилями».
Візерунки пістрявотканих «радюжок» – покривал, що ними вкривають ліжка та дивани, називають «шибами», «барвінком», «хмарами». Ромбічні візерунки рушників, що чергуються зі смугастими мотилями, – проскурки, а дрібний візерунок ряден, який у деяких місцевостях зветься «рибячою лускою», тут має назву «кружок».
Навички ткання передавалися в основному в сім’ї, дівчата, щоденно приглядаючись до роботи старших, швидко й легко освоювали своєрідні техніки ткацтва та переймали особливий стиль передачі кольорової гамми.
Фото: ресурс Інтернет
