У Балтській ОТГ будують культурний центр

У центрі Балтської об’єднаної територіальної громади – місті Балта – будують сучасний культурний центр на базі Балтської кіноконцертної зали «Родина».


Нова концертна зала стане центром розвитку творчості та місцем відпочинку. Проект фінансується з двох джерел – державного та обласного бюджетів, повідомляє Одеський Центр розвитку місцевого самоврядування, створений за підтримки Програми «U-LEAD з Європою» та Мінрегіону, з посиланням на інформацію міської ради.

Фасад будівлі утеплили та оздобили плиткою, на центральному вході відбудували сходи, провели всі інженерні комунікації – мережі електрозабезпечення, опалення, водопостачання, каналізації, систему вентиляції та кондиціювання, побудували котельню. Тривають внутрішні оздоблювальні роботи у холі.

У концертній залі на 400 місць замінили конфігурацію підлоги, встановили сучасні крісла, провели звукоізоляцію стін, відремонтували стелю та сцену. У залі встановили звукову систему та світлове обладнання.

Нагадаємо, що Балтську ОТГ було створено у 2015 році.

20 представників ОТГ стали учасниками проекту “Школа молодіжних лідерів громад”

Громадська організація “Освітньо-аналітичний центр розвитку громад” спільно з Міністерством молоді та спорту України за підтримки Програми “U-LEAD з Європою” реалізовують проект з підготовки фахівців у галузі молодіжної політики “Школа молодіжних лідерів громад”.

На конкурсний відбір заявки подали 57 претендентів з усіх областей України, які працюють з молоддю у своїх громадах як громадські активісти або як працівники органів місцевого самоврядування.

Конкурсна комісія обрала наступних переможців:

  1. Васильєва Оксана, Нововодолазька ОТГ, Харківська область;
  2. Федорчук Зорина, Новоукраїнська ОТГ, Кіровоградська область;
  3. Гоцуляк Тетяна, Новоушицька селищна ОТГ, Хмельницька область;
  4. Руднік Галина, Смизька ОТГ, Рівненська область;
  5. Каплун Ольга, Байковецька ОТГ, Тернопільська область;
  6. Калініченко Анастасія, Недогарківська ОТГ, Полтавська область;
  7. Нехайчук Поліна, Пришибська ОТГ, Полтавська область;
  8. Боровик Катерина, Кам’янська ОТГ, Черкаська область;
  9. Лебедь Ярослава, Устилузька ОТГ, Волинська область;
  10. Поплавська Ольга,  Лиманська ОТГ, Донецька область;
  11. Козачук Владислав, Литовезька ОТГ, Волинська область;
  12. Кульпа Віталій, Витвицька ОТГ, Івано-Франківська область;
  13. Дударчук Юрій, Шацька ОТГ, Волинська область;
  14. Купельський Леонід, Лісовогринівецька ОТГ, Хмельницька область;
  15. Безверхий Максим, Роганська ОТГ, Харківська область;
  16. Моравель Роман, Зборівська ОТГ, Тернопільська область;
  17. Тарасевич Олександр, Кам’яномостівська ОТГ, Миколаївська область;
  18. Топилін Владислав, Бузька ОТГ, Миколаївська область;
  19. Роїк Віктор, Чкаловська ОТГ, Запорізька область;
  20. Гнезділов Сергій, Вилківська ОТГ, Одеська область.

Резервний список:

  1. Левицька Ганна, Сіверська ОТГ, Донецька область;
  2. Гошовська Антоніна, Мельнице-Подільська ОТГ, Тернопільська область;
  3. Степанюк Ярослав, Солобковецька ОТГ, Хмельницька область;
  4. Штиглян Іван, Тлумацька ОТГ, Івано-Франківська область.

“Протягом трьох сесій учасники дізнаватимуться, як організувати роботу з молоддю у своїй громаді та залучати її до активного громадського життя. Слухачами програми є як службовці, так і громадські активісти, що дозволить краще розуміти одне одного і в подальшому співпрацювати. Між сесіями слухачі виконуватимуть практичні завдання”, – коментує керівник громадської організації “Освітньо-аналітичний центр розвитку громад” Максим Черкашин.

Фінальними роботами проекту стануть розробка та захист стратегій розвитку молоді громади.

Учасникам, які успішно здадуть іспити та захистять випускну роботу, отримають сертифікати.

Перша сесія відбудеться у м. Тернополі 25-29 березня.

Джерело

ВАКАНСІЇ! Програма «U-LEAD з Європою» оголосила конкурсний відбір регіональних радників з 5 напрямків діяльності

Програма «U-LEAD з Європою» оголошує конкурсний відбір регіональних радників:

  • з питань впровадження муніципальних послуг для роботи у Донецькій, Київській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Хмельницькій і Чернігівській областях (детальніше);
  • з юридичних питань для роботи у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій та Чернігівській областях (детальніше);
  • з питань комунікації для роботи в Київській, Кіровоградській, Луганській та Тернопільській областях  (детальніше);
  • з питань управління місцевими фінансами для роботи в Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Львівській, Миколаївській і Полтавській областях (детальніше);
  • з питань децентралізації для роботи в Миколаївській, Сумській та Тернопільській областях (детальніше).

Програма запрошує кандидатів надіслати заповнену резюме , анкету та документ, що засвідчує згоду на обробку персональних даних, в електронному форматі на адресу expertpool.u-lead@dopomoga.org.ua.

Кінцевий термін подання заявки: 18:00 за київським часом 19.03.2019.

Джерело

Етнічне різноманіття – драйвер розвитку. Які переваги мають громади Буковини, Закарпаття та Одещини

Час для добровільного об’єднання територіальних громад України спливає. Але у багатьох регіонах із ним ще зволікають. Подекуди низький темп цього процесу пов’язують із тим, що громади з різноманітним етнічним складом населення не можуть дійти згоди щодо об’єднання. Однак ключ до порозуміння часто лежить в усвідомленні етнічної різноманітності територій як соціально-економічної переваги.

Зокрема, такий склад населення дає додаткові можливості для розвитку у контексті децентралізації, яких не мають чимало територій України. У цьому запевнилися представники об’єднаних та необ’єднаних громад Закарпатської, Одеської та Чернівецької областей, які брали участь у першому модулі ініціативи «Управління різноманіттям з метою стійкого економічного розвитку».

Європейський центр із питань меншин (ECMI) та Програма «U-LEAD з Європою» реалізують цю ініціативу у Закарпатській, Одеській та Чернівецькій областях протягом 2019 року.

— Ми зацікавлені в поширені міжнародного досвіду урядування етнічним різноманіттям та прагнемо підвищити рівень обізнаності представників етнічних груп України щодо переваг об’єднання. ECMI із 2014 року проводить в Україні проекти, основною цільовою аудиторією яких є представники національних меншин та ті, хто дотичні до реалізації етнонаціональної політики на місцях. Працюючи у регіонах ми чули про актуальні проблеми та з’ясували що існує різне розуміння потреб національних меншин ними самими, у регіонах та на загальнодержавному рівні, – представниця ECMI в Україні НаталіяМекахаль розповіла, як з’явилася ідея ініціативи «Управління різноманіттям з метою стійкого економічного розвитку».

За словами пані Наталії, розумінню проблем національних меншин часто заважає те, що їх сприймають чи залучають до співпраці лише у контексті культурних потреб. У рамках децентралізації знаходять актуалізацію не лише питання культурної ідентичності. Представники різних етнічних груп обговорюють можливості рівного політичного представництва через керівництво ОТГ, розподілу бюджетних витрат на забезпечення потреб етнічної спільноти. Національні меншини прагнуть бути більш залученими до прийняття рішень та забезпечення мовних і релігійних потреб у рамках об’єднання із представниками інших етнічних груп або більшості.

– Ми прагнемо представити міжнародний досвід децентралізації, об’єднання громад і управління різноманітністю в Україні. До фокусу ініціативи потрапили саме ці три регіони, адже вони є мультиетнічними. Громади у Закарпатській, Одеській та Чернівецькій областях потребують підтримки. Їм необхідно розвиватися у нових обставинах, більше співпрацювати, – говорить про головну мету ініціативи провідна аналітикиня ECMI Зора Попова.

Наприкінці січня та у лютому пройшли три сесії першого модуля ініціативи «Управління різноманіттям з метою стійкого економічного розвитку» – у Чернівцях, Ужгороді та Одесі.

Команда його організаторів прагне показати представникам різних етнічних груп, які існують інструменти у рамках децентралізації для збереження та забезпечення їхніх прав та соціально-економічного зростання територій їх проживання. Для цього учасникам демонстрували приклади міжнародного та національного досвіду в цьому питанні.

 

Здобутки та задачі децентралізації в Україні

 

За чотири роки реформи місцевого самоврядування в Україні створено 806 громад. У них проживають майже 9 мільйонів осіб. Територія нових адміністративних одиниць покриває 35% від усієї площі України.  Нині ще 72 громади чекають на проведення виборів голів і старост, тобто, завершать процес об’єднання.

Заступник директора програми «U-LEAD з Європою» від GIZ Андрей Хорват певен, що громадяни України, які вже об’єдналися у громади, вповні відчули основну перевагу децентралізації – можливість самостійно відповідати за розвиток своїх територій:

– Люди починають думати, як витрачаються кошти із бюджету чи додаткових фондів на розвиток у їхніх локальних спільнотах. Дуже важливо, що вони мають це відчуття і конкретну можливість вирішувати, у що інвестувати: у будівництво, дороги, школи чи щось інше. Це той демократичний процес, який на локальному рівні до децентралізації не був настільки помітним.

За словами Андрея Хорвата, на розвитку місцевого самоврядування базується управлінський та економічний успіх країн Європейського Союзу.

Закарпатська, Одеська та Чернівецька області мають різні здобутки добровільного об’єднання на цей момент. У першому регіоні створені 6 об’єднаних територіальних громад, у другому – 28, у третьому – 33. Однак усі три області, незважаючи на виклики та успіхи, досі потребують практичного досвіду створення та розвитку громад на всіх стадіях їх існування. Про це під час першого модуля ініціативи говорили представники обласних державних адміністрацій кожного із трьох регіонів.

За попередніми даними Міністерства регіонального розвитку України, минулого року доходи місцевих бюджетів зросли майже на 23%. Це доводить, що завдяки децентралізації держава отримала оптимізовані доходи, а громади – реальні можливості для зростання. На цю обставину звернув увагу координатор Центрального офісу реформ Іван Лукеря. Водночас він зауважив, що більша частина території України досі не покрита об’єднаними територіальними громадами:  «Важливо найближчими роками працювати над тим, щоби у 2020 році нове місцеве самоврядування обирали всі 100% населення».

 

Як розвинути свою громаду

 

– Процес планування розвитку об’єднаної територіальної громади – постійний. Ми складали стратегію лише на 3 роки, адже умови змінюються і розвиток громади треба під них підлаштовувати. Але ми пропрацювали кожен напрямок розвитку, – голова Недобоївської об’єднаної територіальної громади Чернівецької області Юрій Юзва розповідає, що до децентралізації ніхто не замислювався над створенням унікальних стратегій розвитку для селищ чи сіл.

Тепер у Недобоївської ОТГ є власна айдентика та спеціалізація – вирощування та переробка яблук. Завдяки упорядкуванню ресурсів і плануванню Недобоївській ОТГ вдалося домовитися із сусідніми громадами про співпрацю. Разом вони створили «Яблуневу агломерацію» – цілого району, який спеціалізується на садівництві. Саме село Недобоївці стало її центром – тут проводять переробку плодів.

Консультант ECMI із питань стратегічного розвитку та залучення інвестицій Маркіян Дацишин називає Недобоївську ОТГ вдалим прикладом планування свого зростання. Під час першого модуля ініціативи Чернівцях, Ужгороді та Одесі він розповідав представникам громад, як забезпечити сталий розвиток своїм територіям за рахунок наявних ресурсів.

 

Залучити меншини, отримати переваги

 

Майже 20% населення Закарпатської області, більше 37% – Одеської та близько 25% – Чернівецької складають представники національних меншин. Тож децентралізація у цих регіонах також є реформою, що поліпшує управління різноманіттям та сприяє єдності суспільства.

– Однією із найцікавіших тем, які розглядали на першому модулі, була освіта. Створення опорних шкіл, оптимізація освітніх ресурсів, проведення перемовин про зміни в освіті із місцевим населенням. Це важлива тема, адже у більшості громад кошти на освіту – це більша частка бюджету, – ділиться своїми враженнями від спілкування з експертами депутат Глибоцької об’єднаної територіальної громади Дмитро Глобак.

Він каже, що освітня тема також вкрай цікава для громад Чернівецької області через мультиетнічність регіону. У Глибоцькій ОТГ значну частину населення складають представники румунської національної меншини. Тож узгодження формату навчання у школах цієї громади є важливою темою.

Про варіанти організації освітнього процесу в громадах, де мешкають представники різних етнічних груп експерт із питань освіти Центрального офісу реформ Сергій Дятленко. За його словами, існують такі рішення: збереження паралельних класів чи окремих шкіл із навчанням мовами національних меншин, створення опорних шкіл із вивченням мов національних меншин, запровадження мультилінгвальної освіти.

Наприклад, директорка Кулевчанської опорної школи Одеської області Наталя Проданова розповідає, що у її навчальному закладі здобувають освіту болгарськомовні, українськомовні, російськомовні, молдавськомовні та гагаузькомовні діти. Відповідно, представник кожної із цих спільнот знайшов комфортні умови навчання для себе. Хоча уже протягом трьох років перші класи тут лише з українською мовою навчання. За бажанням родин.

Зрештою, і у Закарпатській, і в Одеській, і у Чернівецькій областях проходить кордон України із державами Європейського Союзу. Тому одразу декілька сесій першого модуля ініціативи «Управління різноманіттям з метою стійкого економічного розвитку» були присвячені міжнародному досвіду урядування у мультиетнічних територіях і залучення закордонних інвестицій.

Старша наукова співробітниця та наукова співробітниця Європейського центру із питань меншин Любіца Джорджевич-Відойкович та Соня Вольф представили найуспішніші приклади адміністративно-територіальних реформ у країнах Європи. Експертки розповіли, як у різних куточках Європи етнічне різноманіття перетворили на умову ефективного урядування та економічну перевагу, зокрема, в Албанії та Фінляндії.

Також віце-президент Федералістського союзу європейських національних меншин (FUEN) Гюста Тофт навів приклади транскордонної співпраці данського регіону Південна Ютландія-Шлезвіґ та німецької землі Шлезвіґ-Ґольштейн. У першому регіоні проживає німецька меншина, а у другому – данська. Пан Тофт зосередився на економічному аспекті цієї співпраці: регіони з різноманітним етнічним складом мають перевагу в тому, що громадяни виступають своєрідними «амбасадорами». На особистому рівні спілкування вони можуть створювати позитивний імідж та навіть залучати інвесторів до свого регіону.

– Кордон між Данією та Німеччиною відкривали крок за кроком. Це заохочувало населення та місцевий уряд до співпраці – спершу у культурній царині. Далі співпраця розповсюджувалася на сфери транспорту та охорони здоров’я. Але найважливішим стало те, що Данія зрештою увійшла до складу Європейського Союзу. Це призвело до інтенсифікації дансько-німецької транскордонної співпраці, – Гюста Тофт впевнений, що Україні в цілому та українським регіонам слід активно провадити транскордонну співпрацю з європейськими державами.

Джерело

Люди, які змінюють світ навколо себе, – тема програми “Спільно”

Люди, які змінюють світ навколо себе – у цьому випуску програми «Спільно»:

  • Кінопокази, майстеркласи і виставки проводить у своїй квартирі місцева жителька Чигиринської ОТГна Черкащині, аби жителі громади з користю проводили вільний час.
  • Плани створити новий дитячий садочок і майданчик для малечі, облаштувати стадіон і відремонтувати сільський клуб виношує молодий житель Старосалтівської громади на Харківшині
  • Буклети про доходи і видатки, інформація про фінансування медицини, освіти і соцзахисту – увесь бюджет, як на долоні, показує мешканцям голова Шумської громади на Тернопільщині.

«Я у захваті від того, що відбувається в Україні!». Досвід Швеції щодо децентралізації

Голова шведського муніципалітету та член Ради найвпливовішої у країні Асоціації місцевих органів влади та регіонів Швеції (SALAR) Карола Гуннарссон про здобутки реформи децентралізації влади в Україні та відмінності української моделі від шведської. 

 

Карола Гуннарссон – речниця щодо політики згуртованості та територіального розвитку Ради європейських муніципалітетів та регіонів (CEMR), а також член Ради Шведської асоціації місцевих органів влади та регіонів (SALAR). Крім цього, протягом 12 років пані Карола очолює одну зі шведських громад – муніципалітет Сала (Sala).

SALAR – асоціація шведських громад, найвпливовіша та найавторитетніша у тому, що стосується розвитку місцевого самоврядування та регіональної політики. Вона об’єднує усі без винятку органи місцевого самоврядування Швеції – 290 муніципалітетів. SALAR також є фактично найбільшою профспілкою у країні.

Карола Гуннарссон веде активну соціально-політичну діяльність з 1987 року. Зокрема, вона була членом ради Шведської спортивної асоціації та працювала радником голови Асоціації фермерів Швеції, очолювала Національну раду з освіти, а минулоріч балотувалася до шведського парламенту від Центристської партії.

Пані Гуннарссон спеціалізується з розвитку регіонів, демократії та децентралізації, політики згуртованості та партнерства, залучення громадян у прийняття політичних рішень; а також з розвитку сільської місцевості, проблеми мігрантів та політики Європейського Союзу щодо регіонального розвитку.

 

Як працює децентралізація у Швеції

Після ІІ Світової війни у Швеції налічувалося понад 2000 місцевих комун, більшість з яких відчували брак коштів і були неспроможними. Однак завдяки реформі децентралізації, яка почалася в 1971 році і триває досі, країні вдалося вибудувати оптимальну модель розвитку за зразком британської, не обмежуючи місцеву ініціативу та впроваджуючи ефективне місцеве самоврядування. У 70 роках у Швеції постали 21 лен (регіональний рівень) та 290 муніципалітетів (місцевий рівень). Відтоді більшість соціальних послуг надають саме муніципальні утворення, у яких працюють майже 60% державних службовців цілої країни. При цьому муніципалітети мають високий рівень автономності.

Питання представництва державної влади у місцевих органах Швеції є доволі дискусійним. Швеція вирішила його шляхом створення національних відомств (агенцій, управлінь, асоціацій тощо), муніципальних утворень, що працюють на правах громадських об’єднань. З одного боку, вони співпрацюють з урядом, розробляючи спільні рекомендації з того чи іншого питання, що вирішується на місцевому рівні. З іншого боку, вони безпосередньо не впливають на рішення місцевих рад. Незважаючи на це, зазвичай усі рекомендації представників агентств знаходять підтримку на місцевому рівні.

Як ви загалом оціните хід реформи децентралізації в Україні? Що, на вашу думку, варто допрацювати нашій державі?

– На це питання важко відповісти однозначно. Якщо говорити чесно, то якість реформи децентралізації мають визначати не експерти та спостерігачі, а самі громадяни. Саме вони мають сказати, чи отримали всі необхідні послуги і чи рівень надання цих послуг відповідає їхнім очікуванням. Та якщо звернути увагу, власне, на думку українських громадян, особливо на думку жителів сіл, то успіх реформи буде очевидним. За тими відгуками, що я їх чую, можу сказати, що реформа децентралізації в Україні йде швидко і впевнено. Громади доволі швидко об’єднуються, причому роблять це цілком добровільно. По всій країні відкриваються центри надання адміністративних послуг, які знаходяться на утриманні громад. Це чудова робота! От щойно я спілкувалася з Іваном Дударем, головою Кочубеївської об’єднаної громади Херсонської області. Минулого року у цій громаді за дуже короткий період було відкрито сучасний Центр надання адміністративних послуг з дитячим куточком і пандусом для людей з обмеженими можливостями. Так-от, за рік 3,5 тис. мешканців громади отримали 4,5 тис. послуг. Я у захваті від того, що відбувається в Україні!

У 2014 році ви приїжджали до Києва, щоб підписати з українським урядом меморандум про реалізацію трирічного проекту децентралізації в Україні. Чи виконані його положення? Якою є мета вашого візиту тепер?

– Так, ми можемо говорити про виконання положень меморандуму трирічної давнини. Тепер варто робити наступний крок. Цього разу мене цікавила насамперед участь у конференції ( «Початок нового партнерства» – конференція Програми «U-LEAD з Європою». – Авт.), яка зібрала понад 400 лідерів українських об’єднаних громад та фахівців сфери надання адміністративних послуг. Я мала можливість поспілкуватися у Києві з представниками U-LEAD та інших міжнародних донорських структур, з українськими урядовцями, головами громад тощо. Мені було дуже цікаво ознайомитися з особливостями роботи «U-LEAD з Європою», що стосується відкриття в об’єднаних громадах та у малих містах України до квітня 2020 року 600 високоефективних Центрів надання адміністративних послуг. Велике значення для мене також мало спілкування з представниками Асоціації об’єднаних територіальних громад України, оскільки я – одна з керівників подібної асоціації у Швеції. Крім цього, члени української Асоціації ОТГ були у нашій країні у вересні минулого року. Ми зустрілися, як старі друзі.

Швеція – одна з п’яти країн, яка фінансує створення 600 ЦНАПів в Україні в рамках Програми «ULEAD з Європою». Яким є загальний бюджет на реалізацію цієї задачі?

– Близько 30 мільйонів євро. Ці кошти надають донори U-LEAD: Європейський Союз та окремо його країни-члени – Німеччина, Естонія, Данія, Польща та Швеція.

Українська Асоціація об’єднаних територіальних громад зараз лише набирає ваги, і багато ОТГ ще не увійшли до неї. Натомість шведська асоціація SALAR є помітною фігурою на політичній шахівниці своєї країни. Що конкретно вдалося змінити цій асоціації протягом останніх років у житті шведських муніципалітетів?

– Наша асоціація ставить перед собою три цілі. Перша – забезпечити роботою та гідною зарплатою фахівців у галузі місцевого самоврядування. Для цього ми об’єднуємо представників 23-х профспілок. Друга мета – надання різноманітних послуг членам асоціації: освітніх, юридичних, послуг з організації конференцій та зборів тощо. Саме тому ми маємо чималий штат – 450 працівників. Наша асоціація – своєрідна платформа, яку можуть використовувати для обміну думками всі наші члени. Це такий собі регіональний Facebook. Третя мета – просування законодавчих та урядових ініціатив, скерованих на розвиток регіонів. Члени виконавчого комітету SALAR регулярно зустрічаються з міністром фінансів, беруть активну участь у формуванні бюджету країни.

Що саме вдалося пролобіювати членам SALAR?

– У нас усі лобістські рухи зазвичай непублічні, тому мало хто може зізнатися у причетності до них. Ну, те, про що я можу сказати, це, наприклад, спрощення міжмуніципального співробітництва. Раніше у Швеції все було організоване таким чином, що допомогу сусідньої громади неможливо було отримати без процедур публічних закупівель, які забирали багато часу та сил. Тепер усе це скасоване, і для спільних робіт, приміром, з оновлення суміжних доріг, достатньо простої міжмуніципальної угоди. Саме наша асоціація ініціювала широку суспільну дискусію з цього приводу,  яка згодом вилилася у прийняття відповідного закону. Ми також не допустили скорочення персоналу у будинках престарілих, що уряд планував зробити на національному рівні. Ми довели, що коли йдеться про літніх осіб, які потребують допомоги держави, то найголовнішим має бути якість послуг, а не кількість персоналу.

Чи є у Швеції політичні сили, які виступають проти проведення реформи?

– Ні, немає. Принаймні, публічно про це ніхто не заявляє. Але насправді той чи інший політик час від часу виголошує тези щодо змін, які фактично послабили б владу муніципалітетів та посилили б центр у певній галузі чи у певному напрямку. Мовляв, давайте змінимо ось це; урядове управління у цьому окремо взятому напрямку буде ефективнішим, ніж місцеве. Але ніхто ні за що не зізнається, що стоїть за централізацію. Бо децентралізація буквально вкорінена у ментальність шведів.

Адміністративно-територіальна реформа у Швеції завершилася наприкінці 1970-х. Чи не виникає потреби відкоригувати те, що було побудовано тоді?

– Про це теж точиться чимало дискусій у нашому суспільстві. Річ у тім, що багато шведських муніципалітетів є дуже маленькими, з населенням близько 4 тис. осіб, відтак логічно було би об’єднати їх, щоб підвищити їхню спроможність. Одначе противники такого об’єднання наголошують на тому, що спроможність можна підвищувати і за рахунок пожвавлення міжмуніципального співробітництва. Окрема дискусія точиться щодо об’єднання північних муніципалітетів, які мають великі території, але небагато мешканців. Особисто я переконана, що об’єднувати їх не варто, бо тамтешні жителів від цього не виграють. Адже головне – не розмір громади, а якість послуг.

Народжуваність у Європі неухильно зменшується, а рівень урбанізації, навпаки, зростає. Як дають раду з цими проблемами у Швеції?

– У нас не все так погано, бо народжуваність таки зростає. Але все одно є проблема з населенням середнього віку – від 20 до 65 років, яке саме і є основним платником податків. Його таки бракує, і це є наслідком спаду народжуваності наприкінці минулого століття. Саме тому Швеція розвиває різноманітні еміграційні програми.

В Україні після початку реформи виник певний вакуум із контролем за законністю актів органів місцевого самоврядування. Як держава контролює ці акти у Швеції?

– Насамперед їх перевіряють аудитори самого муніципалітету. Окремий контроль здійснюють за своїми напрямками міністерства освіти, спорту тощо. У тому, що стосується місцевого самоврядування у Швеції, багато що базується на довірі. Велику вагу мають дискусії на національному рівні, але фактично все цілковито залежить від муніципалітетів. У Швеції місцеве самоврядування має дуже великі повноваження і відчуває відповідальність перед усією країною. У цьому його особливість.

Для українських органів місцевого самоврядування великою проблемою є те, що голова громади не може суттєво піднімати зарплати своїм працівникам. А як із цим у Швеції?

– Шведські муніципалітети не мають обмежень щодо призначення зарплат своїм працівникам. Нас обмежують лише умови ринку праці та обсяг бюджету.

Що ви думаєте про інвестиції громад у створення прибуткових комунальних підприємств, які фактично займаються бізнесом? Зараз українські ОТГ часто засновують комунальні готелі, рекламні і туристичні агенції тощо, і ці структури заробляють для громади кошти. З одного боку, це добре, але з іншого бізнес не є справою місцевого самоврядування…

– У моїй громаді лише три таких комунальних підприємства. Одне з них об’єднує електромережі муніципалітету, продаючи населенню електричну енергію. Цікаво, що цим підприємством ми володіємо разом з сусіднім муніципалітетом, і спільно несемо усі витрати й ділимо прибутки. Інший цікавий момент: всю енергію це підприємство отримує з відновлюваних джерел: сонця, вітру, води. Друга наша комунальна компанія – будівельна. Завдяки їй, ми маємо можливість забезпечувати жителів муніципалітету соціальним житлом та офісними приміщеннями, необхідними для тих чи інших послуг. Існування таких будівельних компаній – давня шведська традиція, їхня діяльність регламентується спеціальним законом. Третя комунальна компанія муніципалітету Сала керує старою срібною копальнею, що зараз працює виключно як туристичний об’єкт. Щодо цієї третьої компанії весь час точаться дискусії: мовляв, ми знищуємо конкуренцію на ринку. Але цей об’єкт дуже важливий для нас, ми не хочемо віддавати його у приватні руки.

Яким є обсяг власних надходжень вашого муніципалітету?

– Минулорічний бюджет нашого муніципалітету – 1,2 млрд шведських крон, або 120 млн євро. Близько 80% з цієї суми муніципалітет заробляє сам, 15% становлять різноманітні надходження з державного бюджету, а ще 5% громада отримує від різноманітних платних послуг. Ось що таке у нашому розумінні децентралізована країна.

 

Автор: Дмитро Синяк
Джерело

Анонс! Всеукраїнський тренінг «Ефективний менеджмент молодіжних центрів»

Усіх, хто працює з молоддю в громадах, запрошують взяти участь у Всеукраїнському тренінгу «Ефективний менеджмент молодіжних центрів».

Програма тренінгу включає:

  • дослідження молоді громади та різноманітність форм досліджень потреб молоді, аналіз ключової проблематики;
  • формування навичок для працівників центрів щодо планування, прогнозування та вимірювання результатів позитивного впливу центру на молодь громади;
  • створення простору молодіжного центру, ураховуючи заплановану програмну діяльність;
  • ефективна робота команди молодіжного центру, зовнішні та внутрішні комунікації в колективі, брендинг та позиціонування центру;
  • створення волонтерських рухів при молодіжних центрах;
  • зустрічі з представниками та експертами у сфері молодіжної роботи та розвитку молодіжних центрів в Україні;
  • кейси з досвіду роботи діючих молодіжних центрів України тощо.

Цей тренінг буде цікавим:

  • керівникам молодіжних центрів;
  • молодіжним працівникам, менеджерам молодіжних проектів;
  • працівникам структурних підрозділів, відповідальним за роботу з молоддю;
  • усім тим, хто є дотичний до роботи з молоддю та хоче підвищити свої менеджерські компетенції.

Організатор заходу: Міністерство молоді та спорту України, програма “Активні громадяни” від Британської ради в Україні, ГО “Молодіжна Платформа”, Асоціація молодіжних центрів України у партнерстві зі структурними підрозділами з питань молоді Київської, Сумської, Дніпропетровської облдержадміністрацій.

Увага! Відкрита реєстрація на 3 навчання:

Реєстрація триває до 05 квітня 2019 року включно.

Витрати на проїзд, проживання, харчування покриваються за рахунок організаторів заходу.

Контактний телефон: +380950925166, Захарій Ткачук.

Джерело

Як польський досвід став у пригоді українським об’єднаним громадам

Сім громад із Тернопільщини, Харківщини, Кіровоградщини, Дніпропетровщини, Херсонщини та Миколаївщини мали змогу побачити, як працюють та розвиваються громади Польщі.

Західнопоморське воєводство – один із регіонів Польщі з столицею в Щецині. Тут близько до Балтійського моря, до Берліна їхати години, а більша частина краю вкрита лісами. Як і в усій країні тут у 90 роках минулого століття провели реформу місцевого самоврядування, яку згодом визнали однією з найбільш успішних. За десятки років у громадах цього регіону змогли з нуля створити інфраструктуру, розвинути туризм та заробляти на власних ідеях і проектах.

Своїми здобутками мешканці цього регіону поділились із жителями громад з України, які зараз тільки починають працювати у цьому напрямку і створювати амбітні проекти.

 

Історія 1. Як живе польський пасічник, який збирає найвідоміший польський мед

Драхімський мед – одна з найпопулярніших марок меду в Польщі. У 2011 році він отримав статус продукту державного значення і відповідний сертифікат ЄС. Збирають його у гміні Чаплінек. Таким чином вирішили відновити старовинну історію краю і допомогти бджолярам.

Одним із тих, хто придумав марку був Марек Штарк. Зараз чоловік допомагає українським громадам шукати свій ексклюзивний продукт і вчить людей в ОТГ заробляти на цьому.

«Спершу ми думали, як зробити так, щоб про громаду у Чаплінку дізналось більше людей. Здавалося б тут немає нічого особливого, все таке ж, як у інших регіонах Польщі. Проте тут нам допомогли самі мешканці. Зокрема, ми з’ясували, що у селах громади є пасічники. Вони збирають мед і реалізовують його лише в масштабах свого села. Ми подумали, що було б непогано продавати цей мед і за межами громади. Далі ми почали думати над брендом. Тут вже допомогла історія. З’ясувалось, що раніше одне із сіл у громаді називалось Драхам. Завдяки природі і хорошому розташуванню тут здавна було багато пасічників. Старовинні документи свідчать про те, що вже в 1565 році в Драхімі було офіційно зареєстровано 11 пасік. Власне, на цьому ми і зробили акцент», – розповів пан Марек.

Далі команда ідейників придумала логотип, оригінальне упакування та почала продавати його на усій території Польщі. З роками Драхімський мед перетворився на бренд, який купують не лише для споживання, але й як сувенір. Також знайти його можна у Лондоні, Німеччині та інших країнах світу.

Цікаво, що назва «драхімський» може бути використано лише для меду, зібраного виключно в п’яти районах Західного Помор’я Польщі: Чаплінек, Вежхово, Барвіце, Борне-Сулиново і Надлісництво Дравського Поозер’я.

Кондрат Фуярські один із пасічників, який збирає «драхімський» мед. Каже, на ринку важко конкурувати з китайським медом, який інколи може бути в рази дешевший. Також хорошу конкуренцію складає мед з України.

Чоловік займається бджолярством разом з батьком та братом. Також цим займався його дід та прадід. Пан Кондрат є справжнім фанатом своєї справи, навіть зробив собі на руках татуювання у вигляді бджоли та медових сот. Мед качає у себе на подвір’ї. Розливає мед та продає у літній кухні біля будинку.

«Завдяки бренду «драхімський мед» ми стали більш відомими у Польщі. На фестивалях та інших масових заходах люди до нас підходять і вже знають звідки ми і що продаємо. Я вважаю, що це допомогло місцевим пасічникам, оскільки раніше ми взагалі не знали куди дівати продукцію, ми були обмежені і таким чином ця справа занепадала», — каже Кондрат Фуярські.

Історія 2.

Як зі старої каплиці зробити туристичний бренд

Тим часом в маленькому селі Хварщани відновили стару каплицю. Храм хоч і маленький, проте має велику історію, оскільки у 13-му столітті її збудували тамплієри. Зараз громада села активно використовує історичну територію для проведення середньовічних фестивалів та лицарських боїв, проте ще у 2004 році каплиця була занедбана.

Об’єктом зацікавився археолог та історик Пшемислав Колосовський. Його родина походить з України. Каже, така каплиця єдина в Польщі.

«Коли я сюди вперше потрапив і почав проводити дослідження в цьому регіоні, то побачив, що цей костел просто розвалюється на очах, а люди, які тут проживають, не хотіли працювати над його відновленням. Їх важко було переконати, що у цю культурну спадщину варто вкладати гроші. Спочатку на розкопки сюди я запросив студентів. Ми ночували в старій хаті на краю села. Нам казали: «Це край світу, для чого ви сюди приїхали, тут нічого немає». Через 15 років ми довели, що тут є щось більше, ніж просто каплиця», – розповідає Пшемислав.

Щоб розпочати відновлення храму Пшемислав написав кілька проектів, які надіслав у різні європейські фонди. Також возив на навчання до Німеччини місцевих жителів, які вчились писати проекти на отримання коштів. Просили гроші і в Міністерстві культури. Проте спершу усі відповідали, що проект цей є повним непорозумінням і вкладати у це кошти немає сенсу, оскільки ніхто на цьому не заробить.

Відтак, спочатку в ідею повірили підприємці та так звані «любителі історії». Вони виділили гроші на роботи з надією, що незабаром це місце стане популярним.

«Ми почали проводити розкопки перед храмом і транслювати їх в режимі «онлайн» і це зацікавило людей. До нас приходили місцеві жителі, дивились, розпитували. Далі ми звернули на себе увагу тих, хто хотів допомогти. Окрім цього, ми продовжували писати проекти, щоб отримати фінансування з Європи і врешті-решт це дало результат», – каже Пшемислав Колосовський.

Далі у ідейників виникла наступна проблема – як зробити це місце популярним. Оскільки село розташоване далеко від туристичних маршрутів, а до великих міст Познані і Щецина – сотні кілометрів.

«Громада придумала організувати тут лицарський фестиваль, щоб усі охочі змогли відчути дух середньовіччя. Також тут відбуваються й інші заходи громади. Щоб затримати туристів, відкрили готель, де інтер’єр теж виконаний у стилі лицарського часу, а біля храму є тематичний ресторан», – зазначив археолог.

Зараз каплиця є однією з центральних місць у громаді. Про неї знають не лише у Польщі, але й за кордоном. Сюди приїжджають шукачі пригод та любителі історії. За 15 років тут оновили старовинні розписи, полагодили дах, облаштували доріжку до храму, зробили освітлення. Роботи тривають і надалі.

«Головне у цій розповіді те, що завжди потрібно працювати і боротись. Я витратив на цю справу більше 15-ти років, але вона дала результат. Коли я починав, то у нас ще не було такого доступу до інтернету, як є зараз, не було в кого вчитись і питати поради. Зараз же громади мають такий шанс отримати кошти на розвиток свого регіону і займатись тим, чи справді хочеться. Тому варто лише розпочати. Завдяки спільній роботі ми змогли зберегти історію і можемо на цьому заробити», – підсумував Пшемислав Колосовський.

Історія 3.

Як у Польщі працює сімейна ферма

Полька Лідія Ордисінська є власницею сімейної ферми «Kozi Gródek». Жінка вже 26 років доглядає за козами та продає молоко і сир. Зараз її продукцію можна побачити у маркетах усієї Польщі.

«Чесно кажучи, я все життя мріяла розводити коней, але після перебудови тут, біля Щецина, вже було відкрито 6 центрів верхової їзди. І я зрозуміла, що треба займатись чимось іншим. Я працювала у Бельгії, там у мене з’явилась алергія і лікар порадив пити козяче молоко. Воно мені допомогло. Тож я вирішила, що це хороша ідея для бізнесу, оскільки на той час подібних ферм не було. Доглядати за козами у часи перебудови вважалось ознакою бідності і тому ніхто не хотів цим займатись», – розповіла Лідія.

Жінка зазначає, що на сьогодні це її основне джерело доходів. Зараз на фермі 180 кіз. Господарство може обслуговувати навіть одна людина, оскільки все обладнано технікою. Проте на ферму пані Лідія витрачає увесь свій час – навіть вихідних не має.

«Основна проблема в тому, що люди переважно купують молоко корови, а козяче молоко не люблять. Хоча доведено, що козяче молоко більше натуральне, поживніше та не шкодить людині. Тим часом, як молоко корови погано засвоюється, містить лактозу і від нього може бути алергія, – розповіла Лідія. – Я намагаюся це доносити споживачам, проте моя боротьба проти великих молочних заводів є досить нелегкою».

 

Також з чим довелось зіткнутись жінці – це нові правила роботи під час вступу до ЄС.

«Після вступу в ЄС ми думали, що тепер ми зможемо розширити нашу діяльність. Проте помилялись, оскільки з’явилися нові правила, закони і стандарти, до яких ми мали підлаштовуватись. Також сюди почали заходити великі компанії, які захотіли скупити землю за безцінь, або ж пропонували свої розрекламовані послуги. Наприклад, пластикові вікна. Не слухайте, коли вам кажуть, що це модно у Європі, там вже від цього відмовляються на користь дерев’яних. Окрім цього, нам встановили ліхтарі на сонячних батареях, які мали б освітлювати вулиці вночі. Проте не врахували, що у нашому регіоні мало сонця, тому батареї не заряджаються достатньо і світильники на вулиці працюють лише до години 8-9, а далі гаснуть. Також змусили збудувати спеціальний басейн на гній, аграрії витратили на це купу грошей, але через рік з’ясувалось, що ми не мали цього робити, просто була погано розтлумачена європейська директива», – каже жінка.

Лідія зазначає, що її історія буде хорошим прикладом для сільських жителів українських громад, які мріють про маленьку власну ферму. Каже, це, можливо, забере весь вільний час, проте результат не забариться.

«У ваших громадах ви теж можете зробити регіональний продукт і продавати його. Головне – довести його унікальність і корисність. Також знаю, що Україна прагне вступити до ЄС і думаю, що скоро це станеться. Тому раджу бути готовими до того, що легко не буде. Особливо аграріям», – наголосила фермерка.

 

Громада дає можливість для роботи, а якістю послуг займаються підприємці

Спеціаліст з місцевого економічного розвитку програми DOBRE Віталій Юрків говорить, що учасники навчального візиту звертали особливу увагу на те, як організовують бізнесові та культурні заходи, як виглядає облаштування площі для ярмаркових заходів. Цікавилися і тим, як місцева влада та активісти залучаються у процесі організації подій.

«Одним із прикладів є громада Чаплинек, яка ділилася досвідом залучення туристів. Вони розробили бренд, логотип громади. Також осучаснили та використали територію біля водойми і щороку організовують фестиваль. Місцеве самоврядування сприяє тому, щоб місцевий бізнес створював нові види бізнесу: оренда катамаранів, велосипедів, встановлення батутів. Громада допомагає швидко оформити документи і надає можливості – щоб на тій території були заклади харчування, вбиральня, парковка. А якістю послуг займаються підприємці», – зазначає Віталій Юрків.

 

Бобринецька громада

І за мінімальні кошти можна обрамити туристичні родзинки громади

Про те, що досвід польських гмін показує можливості за мінімальні кошти обрамити туристичні родзинки громади говорить і Євген Кулик, відповідальний за економічний розвиток у Бобринецькій об’єднаній громаді Кіровоградської області.

 

«Поляки, маючи ті ж самі ресурси, як і ми, змогли віднайти свою нішу у туризмі. Корисно було побачити, що для реклами цього продукту вони залучають школи, громадські організації, які проводять події із прив’язкою до історичної події чи продукту. Таким чином нібито звичайний мед, підв’язаний до історії чи архітектурної пам’ятки, можна перетворити на впізнаваний бренд. Нам це цікаво, адже у нашому місті Бобринець є садиба, де жив Марко Кропивницький. І ми хочемо використати це для реклами фестивалю. Під час заходу задіяти і прорекламувати, до речі, місцевих пасічників. На ремонти історичних садиб, у нас ніколи не вистачало на це грошей. А у Польщі ми побачили, що за умови правильного підходу, у співпраці з бізнесом, і за мінімальні кошти можна відреставрувати ці будівлі, використовувати їх і заробляти», – розповідає Євген Кулик.

 

Також за словами Євгена Кулика, корисними були приклади створення польських кооперативів, адже у Бобринецькій громаді створюють медовий кооператив. У цьому підприємцям допомагають спеціалісти програми DOBRE. Зокрема, для підтримки малого бізнесу в об’єднаній громаді на Кіровоградщині планують облаштувати дерев’яні будиночки. Територія в парку слугуватиме також громадським простором для ярмарків та фестивалів.

У травні цього року у Бобринці відкриють сцену – це ініціатива молоді, яку реалізовують у рамках програми DOBRE. Сцена стане першим елементом майбутнього громадського простору.

«Для початку ми хочемо провести тут фестиваль, де і про Марка Кропивницького розкажемо, і організуємо перегляд фільмів, і для місцевих підприємців створимо майданчик для ярмарку», – говорить Євген Кулик.

 

Скала-Подільська громада

Українські громади ще шукають свою ідентичність

Більшість учасників навчального візиту – представники робочих груп з місцевого економічного розвитку. Однією з найчисельніших груп від громади була Скала-Подільська ОТГ з Тернопільщини. Таку можливість громада отримала як приз за участь у реаліті “Громада на мільйон”. Голова громади Віктор Мирончук каже, що вони запросили тих людей, які брали активну участь у проекті, які знайомилися з польським досвідом загалом. А представники робочої групи з місцевого економічного розвитку уже дивилися на все це більш фахово та цілеспрямовано.

Віктор Мирончук говорить, що його здивував польський підхід до співпраці з бізнесом.

«Я не очікував у Польщі почути від підприємців: «Ми раді, що влада не втручається до нас». Тобто як у нас, так і у них – бізнес любить тишу та стабільність. Поляки сприяють бізнесу, як засобу створення робочих місць і отримання податку», – говорить Віктор Мирончук.

Корисним для Скали-Подільської був також приклад багатофункціональності території ринку. Адже зараз у громаді на Тернопільщині працюють над дизайном нового ринку. Проект реалізовують у співпраці з програмою DOBRE.

«Ми для себе взяли оздоблення ринку – щоб використовувати його не тільки як місце для торгівлі, а і майданчик для зборів населення, місце для фестивалю. Ми бачимо в себе ринок не як типово спеціалізовану, а як універсальну структуру. Там має бути і місце для торгових рядів, і вільна площа для фестивалю чи концерту. Воно повинно мати і громадський туалет, і пристосоване приміщення, парковки», – зазначає Віктор Мирончук.

 

Через Скалу проходить дорога з Кам’янця на Львів. І у «ринкові дні» (середу та п’ятницю) сюди з’їжджаються люди й з інших населених пунктів. Увесь центр селища, де працює ринок, стає заблокований через велику кількість транспорту.

«Ми не єдиний населений пункт, який має таку проблему через розміщення ринку. Ми хочемо перенести цей ринок в інше місце. Таку спробу робили багато мерів, але все поверталося завжди на місце. Все через те, що обирали місця на окраїні громади. А ми знайшли місце в центрі. Буквально за 50 метрів від діючого ринку є вільна територія. По-перше, це центр. По-друге, на новій території ми зможемо зробити ринок більшим і сучаснішим. І до того ж ми повністю розблоковуємо центр від транспортного перевантаження. У результаті ми маємо ринковий збір, послуги, благоустрій, покращується санітарний стан. І це також громадський простір, якого не було раніше», – розповідає Віктор Мирончук.

 

Польські гміни навчилися заробляти і на туризмі. Віктор Мирончук говорить, що нашим громадам зараз ще доводиться починати із найбазовіших речей – дороги і визначення своєї ідентичності.

«Порівняно з нами вони виграють за рахунок якісних доріг. Нам же треба починати з азів. І з доріг, і з промоції. Також ми побачили польські бренди. Дивилися на польський мед, і ми розуміємо, що наш мед по якості не гірший. Про це “між рядків” говорять і поляки. Але польський мед визнано в Європі і вони продають його на порядок вище, ніж ми свій. Але ми зараз шукаємо наш місцевий продукт, який можна забрендувати і зробити дороговартісним», – говорить Віктор Мирончук.

«В умовах децентралізації у місцевого самоврядування є всі можливості для того, щоб спільно з місцевим бізнесом, з громадськими організаціями обговорити та побачити потреби, визначити пріоритети для розвитку і спільно впровадити потрібні проекти, – підсумовує спеціаліст з місцевого економічного розвитку програми DOBRE Віталій Юрків. – У влади є всі ресурси, тож спільними зусиллями треба це все робити. І основою має стати робоча група з місцевого економічного розвитку. Програми DOBRE працює над тим, щоб забезпечити спеціалістів знаннями, а їхні ідеї – підтримати фінансово для провадження пріоритетних проектів з розвитку громад».

 

Навчально-ознайомчий візит «Місцевий економічний розвиток» представників об’єднаних громад з України організувала Fundacja Rozwoju Demokracji Lokalnej спільно з Global Communities у рамках програми USAID DOBRE.

Джерело

У Шахівській ОТГ знають, як розвивати громаду

Минулого року Шахівська громада відкрила перший на Донеччині сільський ЦНАП, відремонтувала після пожежі місцевий клуб та продовжує нарощувати м’язи – за результатами фінансового моніторингу посіла п’яте місце серед 248 маленьких громад.

За паспортом – до сільського ЦНАПу

Центр надання адміністративних послуг у Шахівській громаді відкривали з нуля – раніше сільські жителі за адміністративними послугами їздили до райцентру – до міста Добропілля. Відкривши у вересні  2018 року ЦНАП, Шахівська громада поступово нарощувала його потужності. У листопаді розпочали оформлювати закордонні біометричні  паспорти та внутрішні паспорти у вигляді ID карток. Ця послуга одразу стала популярною.  Лише за декілька місяців тут оформили та видали 180 закордонних паспортів та 73 внутрішніх.

Уже цього року Шахівський ЦНАП готовий обслуговувати жителів не тільки своєї громади, а й сусідів, у тому числі з інших областей. За оформленням закордонного паспорту до сільського ЦНАПу вже приїжджали жителі Часів Яра, Слов’янська, Бахмута, Новгородського з Донецької області, були клієнти з Харківської та Запорізької областей.  Якщо раніше оформленням паспортів займались двічі на тиждень, то тепер чотири дні, лише по п’ятницях відбувається видача.

«Загалом ЦНАП надає 86 видів послуг, – коментує Анна Омельченко, керівниця Шахівського ЦНАП. Для жителів з інших населених пунктів можемо запропонувати не тільки оформлення закордонних паспортів.  Реєстрація нерухомості , фізичної та юридичної особи – для жителів будь-якого регіону, витяги з Держгеокадастру – жителям з Донецької області, реєстрація земельних ділянок – для клієнтів з Добропільського району».

 

Ремонт лікарні та модульні ФАПи

Поруч з ЦНАПом  триває великий ремонт лікарні, збудованої ще у 1906 році. Загальна вартість капремонту даху та стін складає 4,8 млн грн. Частину грошей отримали за рахунок інфраструктурної субвенції – трохи більше 2 млн грн, решту додали з власного бюджету.

За словами Олексія Шапко, заступника Шахівського сільського голови, на капітальний ремонт зсередини треба 6,5 млн. грн. Гроші планують отримати через Державний фонд регіонального розвитку, щоб уже в поточному році приступити до внутрішніх робіт. Серед 800 проектів з усієї України капремонт Шахівської лікарні входить до першої десятки, розповідають у сільраді.

Серед планів із розвитку медичної мережі – утворення власної некомерційної установи. Збираються також збудувати  модульні ФАПи  в селах  Новоторецьке, Маяк та Володимирівка.

 

Пріоритети розвитку

Декілька років тому у Шаховому згорів клуб. За власні кошти його відновили, восени минулого року завершили остаточні роботи. У каптермонт після пожежі вклали 1,7 млн грн.  Глядацька зала на 276 місць, фотозони та танцювальні гуртки – культурне життя поступово повертається до сільського клубу.

 

«Плануємо  збудувати парк культури та відпочинку між селами Шахове та Володимирівка, тим більше земельна ділянка потрібного розміру якраз чекає на нові звершення, розповідає  Людмила Омельченко, секретар сільської ради».

У Центрі безпеки минулого року відбулося поповнення – з’явився автомобіль підвищеної прохідності. Уже взимку спецтехніка виправдала себе, коли із заметів між селами витягала легкові автівки, які не могли самостійно вибратись зі снігового полону. У поточному році інфраструктурну субвенцію планують витратити на ремонт окремих ділянок доріг.

У лютому 2019 року сільська рада затвердила програми соціально-економічного розвитку Шахівської  ОТГ на 2019 рік. Шістдесят один мільйон гривень запланували вкласти у фінансування заходів, передбачених у Програмі.  Також громада планує отримати 8,2 млн грн від державного та 1,6 млн грн від обласного бюджету.  Розбиратись з проблемними питаннями формування Програми громаді допомагали експерти Донецького ЦРМС.

Серед основних напрямків для фінансування в рамках Програми соцекономрозвитку – ремонт доріг, куди готові спрямувати 12 млн грн,  на охорону здоров’я – 8,2 млн грн, на заходи із розвитку культури – 9,6 млн грн.

 

Найбагатша громада в Донецькій області

Серед 248 об’єднаних громад з усієї України з населенням менше 5 тис. жителів Шахівська сільська ОТГ за результатами минулого року посіла п’яте місце в загальному фінансовому рейтингу, який зробили експерти  Групи фінансового моніторингу Центрального офісу реформ при Мінрегіоні.

За рівнем власних доходів у перерахунку на одного мешканця серед усіх  маленьких ОТГ Шахівська громада посіла третє місце. За результатами 2018 року цей показник бюджету Шахівської громади склав 14,8 тис. грн. Це найбільша сума серед усіх об’єднаних  громад Донецької області.  Четверта сходинка у Шахівської  ОТГ – за обсягом капітальних видатків на одного мешканця.

Роль цегли у культурі

Роль цегли у культурі або Для чого витрачати півмільйона на бібліотечні книжки. Досвід Теребовлянської громади

У Теребовлянській ОТГ Тернопільської області повністю переформатували культурну галузь. З 44 шкільних та публічних бібліотек утворили 15, а з 22 клубів зробили 5 Центрів культури і дозвілля

Перед входом до Центру культури та дозвілля села Підгайчики Теребовлянської ОТГ Тернопільської області висить цеглина. Звичайнісінька собі цеглина на мотузці, і вітер повільно хитає нею зі сторони в сторону.

 

Сага про цеглину

Деколи цеглина стає вологою від дощу і туману, деколи сухою та жорсткою. Це не витвір авангардного мистецтва, а звичайний жарт директора Центру – Людмили Шостопаль, яка вирішила з порогу налаштовувати відвідувачів на позитив. За її версією, цеглина є «Віщуном погоди». Поруч із «Віщуном» висить пояснювальна записка, яка дозволяє дізнаватися «точну інформацію про погоду у селі Підгайчики»:

«Цеглина мокра – іде дощ, цеглина суха – дощу нема, у цеглини є тінь – сонячно, цеглину не видно – туман, на цеглині щось біле – сніг, цеглина хитається – вітер, цеглина підскакує – землетрус, цеглина покрита льодом – мороз, цеглина під водою – паводок, цеглина піднялася вгору – втрата гравітації, цеглини немає – оновлення даних».

 

Перед входом до Центру культури та дозвілля села Підгайчики Теребовлянської ОТГ висить цеглина

Будинок, що до його стіни прикріплено цеглину, пережив багато власників, але такі дотепні тут з’явилися, мабуть, вперше. Звели будинок у 1960 роках як сільський клуб – для проведення партійних зборів і танців. На фасаді зобразили щось на кшталт герба: ліру та книгу у в’язках колосся – тепер його важко розгледіти. Оскільки за СРСР вважали нормальним, що «пару годин за нагальної потреби селяни можуть і померзнути», систему опалення тут не встановлювали. Тому у 2000-х клуб вже дихав на ладан. Руйнівному часу допомогли не менш руйнівні орендарі: тут були і магазини, і офіси фермерів, і сільська «наливайка» з пияками. Коли клуб фізично не зміг зносити їхню наругу, його закрили. До безславного кінця залишалося зовсім трошки.

Та цей будинок, певно, народився під щасливою зіркою. Коли у 2015 році постала Теребовлянська ОТГ, клуб Підгайчиків постановили не зносити, а після капітального ремонту перетворити на один з осередків місцевої культури. Таких у громаді з 30-тисячним населенням вирішили зробити тільки п’ять – у найбільших селах. Ось як вийшло, що для закладання підвалин нової культури згодилася стара підгайчицька цеглина.

Мінімальний пакет культурних послуг у п’яти «мільйонниках»

Загалом те, що відбулося з «культурною сферою» у Теребовляніській ОТГ, тягне на статус повноцінної місцевої реформи. Отже, першим кроком був капітальний ремонт п’яти опорних клубів та створення у них Центрів культури та дозвілля, які мають обслуговувати довколишні села. Другим кроком було безжальне скорочення бібліотек та бібліотекарів.

– Раніше бібліотекарі отримували зарплатню залежно від кількості виданих книжок, – розповідає голова громади Сергій Поперечний, і у його голосі звучать нотки обурення. – Видав 150 книжок – маєш гроші. Звісно, майже ніхто до тих бібліотек не ходив, особливо у селах, тому бібліотекарі лише заповнювали фіктивні формуляри, отримуючи свою «мінімалку» та право на субсидії. А якщо приходила якась перевірка, вони урочисто зустрічали її разом з кількома діточками, які читали напам’ять вірші Тараса Шевченка і розказували, як вони до безтями люблять рідну бібліотеку…

Щоб довести фіктивність формулярів, Сергій Поперечний особисто ходив по селах і питав у селян, чи справді вони брали почитати ті чи інші твори.

  • А що, пані, ви дійсно знайомилися з «Анною Кареніною»?

А вона з нашого села чи з якого іншого? Коли з Теребовлі, то я можу і не пригадати…

  • Чи справді, діду, ви читали посібник з будови трактора «Кіровець?»

Та навіщо він мені здався? Маю ото мотоцикля…

  • Ну що, бабцю, сподобалася вам повість «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Не знаю, чи ревуть тоті воли, зате знаю, що можу читати лише великими буквами. Як, ото, на вивісці у магазині…

Після цього багатьох бібліотекарів було з ганьбою звільнено, а їхні бібліотеки – закрито, точніше – об’єднано. Через це їхня кількість у Теребовлянській громаді зменшилася з 14 до 5. При цьому було зібрано тонни макулатури. Лише у Підгайчиках списали 4 тисячі книжок про Леніна, Дзержинського, Брежнева, будівельників Дніпрогесу та БАМу, про піонерів-героїв, про партію та радянську сільськогосподарську техніку.

Взамін макулатури бібліотеки громади отримали стільки книжок, скільки не отримували за 25 попередніх років. Теребовлянська міська рада постановила виділити на закупівлю літератури за спеціальною програмою 0,5 (!) млн грн на 5 років, або по 100 тис. грн на рік. При цьому зарплата бібліотекаря сягнула 5,8 тис. грн на руки.

Зміни торкнулися і сільських клубів, які з недоторканних та напівзруйнованих храмів культури перетворилися на звичайнісінькі вільні приміщення, що їх можна використовувати так, як вигідно громаді. Жреців цих храмів, які довший час нічого не робили, отримуючи так само, як і бібліотекарі, «мінімалку» та субсидії, позвільняли або включили до штату Центрів культури та дозвілля.

– Тепер у кожному з таких центрів працюють по 10-11 осіб – ціла бригада, яка запросто може дати концерт у будь-якому з довколишніх сіл, провести свято, поставити виставу, – розповідає – вже із захопленням – Сергій Поперечний. – І кожне село може отримати «мінімальний пакет культурних послуг»! Сьогодні відділ культури має всю апаратуру для цього. Бібліотекарі, до речі, теж обов’язково беруть участь у цих заходах. Будь-хто може прийти до бібліотеки, щоб випити чаю, подивитися фільм, взяти участь у якомусь заході, дізнатися новини (а наша мета подавати відвідувачам добрі новини!), відпочити чи врешті-решт почитати. Тобто формат: взяв книжку та пішов вже не працює.

Для того, щоб нести культуру в маси було не холодно, в усіх центрах встановили сучасні системи опалення. Витрати на доведення до пуття кожної будівлі сягали 1 млн грн: 600 тис. грн на капітальний ремонт і ще 400 тис. грн на меблі й апаратуру. Тому Сергій Поперечний жартома називає Центри культури та дозвілля «мільйонниками».

Аерохокей та «золото громади»

У холі Центру культури та дозвілля у Підгайчиках на нас чекають кілька жінок та зовсім молодий хлопець, якого, не зважаючи на юний вік, поважно називають Назаром Ярославовичем. Він – концертмейстер, на якого у майбутньому чекає армія. Військовий обов’язок є справжнім бичем для кадрового потенціалу громади: щойно якийсь толковий хлопець починає проявляти себе, як його забирають до війська. Чи повернеться він через рік на роботу до рідного села, хтозна. До того ж, одна річ, коли 7 тис. грн на місяць пропонують 18-річному хлопчині, який ще навчається в училищі, і зовсім інша, коли їх має отримувати 20-річний щойно демобілізований сержант.

 

… Делегація, яка чекає на нас, юрмиться довкола великого білого стола. Це ігровий автомат – аерохокей. Начальник відділу культури Теребовлянської міської ради Михайло Кузів, сивий чоловік із добре поставленим акторським голосом, по-хазяйськи оглядає хол і, поклавши долоню на бортик аерохокею, пояснює:

– Навіть за радянських часів існував перелік платних послуг, які мали право надавати заклади культури. Однак ніхто не налаштовував їхніх працівників на заробляння грошей. Усі концерти та вистави були безоплатними, а щоб не проводити їх у порожніх залах, туди зганяли під різними приводами чи не усе село, щоб «показати масовість». Ми цю недолугу систему зламали. І минулого року заробили майже 800 тис. грн: на здачі наших приміщень в оренду для проведення зборів пайовиків фермерських господарств, на комп’ютерних послугах, на платних концертах… Якщо послуга безкоштовна, люди не цінують її. А коли платять за неї хоча б 10 грн (а ми беремо за квитки на наші концерти до 40 грн), ставлення докорінно змінюється.

Начальник відділу культури Теребовлянської міської ради Михайло Кузів

У Миколи Кузіва та його «культурних бригад» безліч ідей щодо того, як можна поповнити бюджет місцевої культури.

– Цього року ми запровадили нову послугу: ведення обряду весілля, – продовжує пан Михайло. – Тобто наші працівники організовують урочисту частину весілля згідно народних звичаїв. Кілька дівчат одягають молоду, співають, супроводжують її під вінець. Це коштує 200 грн. Можна також організувати зустріч молодої пари із церкви – з дитячими колективами та народними ансамблями. Тут, щоправда, ціну треба визначати індивідуально. За навчання молодих гарно танцювати свій перший танець ми теж беремо 200 грн. Так з миру по нитці – голому сорочка.

Зароблені кошти інвестуються «у розвиток галузі». Тобто йдуть на пошиття костюмів, на пальне для переїздів по селах, на дрібні поточні ремонти, на закупівлю канцтоварів та будь-якого інвентаря. А ще – на придбання засобів заробітку. Одним з них є аерохокей. Його купили за 10 тис. грн і тепер здають в оренду усім бажаючим за 5 грн на годину. Це доволі багато за місцевими мірками: до прикладу, гра у настільний теніс коштує 10 грн на цілий день.

– 5 грн на годину – це максимум 50 грн на день, або 1500 на місяць… – намагаюся порахувати я.

– Та що ви! – усміхається Людмила Шостопаль. – Ми за рік не збираємо і 1000 грн на аерохокеї. Але у нас є інші послуги… Наприклад, урок фітнесу коштує 10 грн: 13 уроків – 130 грн. І це тільки з одного учня, а маємо 5 груп!

– Розумієте, ми мусимо призначати за наші послуги тільки символічну ціну, – виправдовується Микола Кузів, коли ми підіймаємося сходами на другий поверх. – По-перше, тому що це село, і грошей тут немає за визначенням. А по-друге, тому що ми заробляємо не заради збагачення. Якби ми справді хотіли заробити, то віддали б цей клуб орендарям, як це було у 1990-х. Але ми проти цього! Нехай тут буде, наприклад, дитяче кафе, у якому святкуватимуть дні народження, нехай будуть дитячі гуртки та секції! Нехай залишиться культура!

Коли ми прочиняємо двері до бібліотеки, пан Микола стиха додає:

– Гроші потрібні нам не стільки для заробітку, скільки для того, щоб наші співробітники не спали, працюючи на зарплату. І працювали не заради субсидій та «мінімалки».

Інструктор інформаційних послуг

У великій залі на підлозі – лакований паркет, а стіни обклеєні смугастими «домашніми» зеленкуватими шпалерами. Стелажі з книгами виблискують строкатими корінцями, під високими вікнами шикуються сім комп’ютерів з моніторами, меблі – наче щойно з вітрини. Коло дверей стоїть саморобна, склеєна зі шкарлупок грецьких горіхів, скарбничка у вигляді великого поросятка.

– Якщо любите культуру, киньте ви туди купюру! – звертається до мене усміхнена жінка.

Це – Марія Бігуляк. Колись вона була лише завідувачкою бібліотеки, а тепер її посада – інструктор інформаційних послуг. Пані Марія розповідає про те, що у них з’явилася нова послуга «Дитина на годину», і за 10 грн можна залишити дитину у бібліотеці, поки батьки ходитимуть десь у справах. Що і без цього сюди часто приходять малюки із сусідньої школи, чекаючи, поки батьки їх не заберуть – це безоплатно. Що діти часто приходять сюди набирати реферати, робити ті чи інші проекти для школи та, звичайно, грати в комп’ютерні ігри. Тому часто буває так, що всі комп’ютери зайняті. Що незабаром бібліотека планує купити іграшки для своїх найменших відвідувачів. Що зараз з двох шкіл, які обслуговує бібліотека, набирається близько 130  активних читачів. А у групі вайберу їх 238…

На одному зі столів, поруч з оригінальною ялинкою, створеною зі списаних шкільних підручників, викладено книжкові новинки, щойно отримані з «Теребовлі»: «Чудеса техніки», «Чому нації занепадають», «Хто такі українці і чого вони хочуть», «Свят дитячих питань», «Матриця часу», «Країна Мумі-Тролів», «Джури козака Швайки»…

– Загалом у нас 12 800 книжок, і цьогоріч ми отримали 183 одиниці, а ще передплату на 5 видань: «Урядовий кур’єр», «Вільне життя», «Свободу», «Волю» та «Журавлика», –  каже пані Марія. – Старші діти замовляють книжки про пригоди, молодші – казки. Чесно кажучи, бракує дорослих читачів… Хоча пенсіонери таки приходять. Один-от вже все перечитав з історії ІІ Світової. Шкодує тільки про те, що у нас всі книжки про це – радянського періоду. Та ми вже замовили спеціально для нього кілька сучасних… А сьогодні має прийти дальнобойщик, який, коли їде у рейс, бере із собою з 20 наших книжок… Я думаю, що коли нам вдасться виховати нове покоління читачів, то усе зміниться. Для цього ми проводимо конкурс «Кращий читач року» у різних вікових категоріях, проводимо ігри та робимо тематичні вечори. Показуємо фільми: на долині – для малої аудиторії, а тут – для більшої. Бібліотека ж має бути місцем для спілкування! Особливо коли немає інтернету…

За словами пані Марії, минулого року її читачі поставили незвичний рекорд: за всі 12 місяців взяли тільки 3 книжки російською мовою.

– Якби ми свою культуру на Сході зберегли, то й війни би зараз не було, – каже мені Микола Кузів, коли ми вже їдемо у машині до Теребовлі. – До прикладу, у тому, що стосується культури, нам тепер навіть поляки заздрять. У них дуже мало таких народних колективів, як у нас, тому вони навіть не мають з чим до нас їхати. А ми часто їздимо на гастролі до Польщі… От трохи заробимо, відремонтуємо фасад Центру культури у Підгайчиках. А ще відкриємо там спортзал. Це, звісно, не моя парафія, а радше відділу спорту, та що поробиш, коли люди просять і маємо для цього приміщення. Тепер маємо назбирати 700 тис грн. І таки назбираємо… Я не знаю, чи ви розумієте, наскільки раніше це було неможливим – відкрити  спортзал у селі! Поставити 7 комп’ютерів, виділити 100 тис грн на закупівлю книжок на рік. Ніколи такого у селі не було! Ніколи! Розумієте?

Микола Кузів замовкає, підбираючи слова. Вдалині вже видніються перші будинки Теребовлі – адміністративного центру Теребовлянської ОТГ…

Автор: Дмитро Синяк
Джерело