Ірина Каць – магістр державного управління,
начальниця відділу з питань регіональної політики
та координації реформи у сфері культури
Українського центру культурних досліджень

Міждисциплінарний і комплексний внесок культури в досягнення ЦСР визначається тим, що культура сприяє досягненню ЦСР не тільки в якості самостійної галузі, а й у якості іманентно притаманного компонента іншим секторам економічної діяльності. Збереження та заохочення культури, що є само по собі метою, одночасно сприяє різним аспектам реалізації значної частини ЦСР, таких як забезпечення сталого розвитку міст, гідної роботи і економічного зростання, скорочення диспропорцій у розвитку, збереження навколишнього середовища, забезпечення гендерної рівності, розвиток інноваційних видів діяльності і формування мирних і вільних від соціальних бар’єрів суспільств. Роль культури можна розглядати одночасно як рушійну, яка безпосередньо сприяє економічним та соціальним вигодам, а також як стимулюючу для підвищення ефективності заходів з розвитку.

Подібний широкий підхід підкреслює важливість використання комплексних міжсекторальних підходів, що забезпечують реалізацію одночасно декількох, а не якихось окремих ЦСР і їх завдань. Культура наскрізним чином сприяє реалізації діяльності по кожному з п’яти найважливіших напрямків у галузі сталого розвитку (люди, планета, процвітання, мир, партнерство). У свою чергу, економічна, соціальна та екологічна складові сталого розвитку створюють умови для збереження культурної спадщини та розвитку творчих здібностей, а деякі з ЦСР, пов’язані з освітою, забезпечують розвиток людського потенціалу і можуть бути більш ефективно реалізовані за допомогою культури [8].

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) є міжурядовою організацією, створеною в 1946 році. На сьогоднішній день має 195 держав-членів. Її головною метою є мобілізація освіти, науки, культури і комунікації для сприяння миру, сталому розвитку та міжкультурному діалогу, а також внесення вкладу в подолання бідності та інших нерівностей. Конвенція ЮНЕСКО є правовою обов’язковою угодою між державами, що задає загальні цілі і встановлює методи і стандарти для їх досягнення, зазвичай на національному та міжнародному рівні [12]. 

Культурні конвенцій ЮНЕСКО покликані захищати та розвивати деякі аспекти культури та творчості від матеріальної та нематеріальної спадщини, різноманітності культурних виразів та творчих індустрій до боротьби з незаконним обігом культурних товарів. 

В цілому було створено сім конвенцій у сфері культури: 

• Всесвітня конвенція про авторське право (1952 рік, переглянута в 1971 році); 
• Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (1954 рік) (перший протокол у 1954 році, другий протокол у 1999 році);
• Конвенція про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (1970 рік); 
• Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 рік); 
• Конвенція про охорону підводної культурної спадщини (2001 рік); 
• Конвенція ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини (2003 рік); 
• Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження (2005 рік).

Ці конвенції засновані на підході, що базується на правах людини, встановлюють цілий ряд державних та міжнародних механізмів фінансування та співпраці, а також інструменти моніторингу та оцінки. Вони сприяють програмам розвитку потенціалу та іншим ініціативам щодо захисту культури (включаючи природну спадщину) та її інтеграції в національні та місцеві стратегії розвитку. Культурні конвенції ЮНЕСКО становлять систему управління культурою, яка діє у повній відповідності до існуючих міжнародних документів про права людини та при повній повазі культурного розмаїття [13]. 

Одним з основних аспектів культурного розмаїття є культурна спадщина, що включає в себе пам’ятники і пам’ятні місця, охорону яких регулює добре відома Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої спадщини, прийнята 1972 року [6], а також так звана Гаазька Конвенція 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту [5]. При цьому захист рухомих культурних цінностей знаходиться в сфері компетенції Конвенції 1970 року про заходи, спрямовані на заборону і попередження незаконного ввезення, вивезення і передачі права власності на культурні цінності [2] та Конвенції 2001 року про охорону підводної культурної спадщини [4]. 

Охорона нематеріальної культурної спадщини, яка також визначається як «жива спадщина», так як вона передається від покоління до покоління і постійно відтворюється спільнотами та групами, регулюється окремою конвенцією, яка була прийнята ЮНЕСКО в 2003 році [7]. 

Інший важливий аспект культурного розмаїття – форми культурного самовираження, що передаються за допомогою сучасних засобів масових комунікацій, – протягом десятиліть регулювався тільки Всесвітньою конвенцією про авторське право 1952 року [1]. Однак тепер цей компонент культурного розмаїття знаходиться в центрі уваги Конвенції про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження, прийнятої ЮНЕСКО в 2005 році [3].

Разом ці три конвенції – 1972, 2003 і 2005 років – представляють собою комплексну законодавчу базу для діяльності ЮНЕСКО із захисту культурного розмаїття (Таблиця 1). 

Таблиця 1.Спрямованість Конвенцій ЮНЕСКО 1972, 2003 та 2005 року.  

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, 1972 рік	Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини, 2003 рік	Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження,  2005 рік
Охорона пам’яток видатного універсального культурного й природного значення. (охорона, відновлення)  • Матеріальні об’єкти  • Цінність визначається аутентичністю та цілісністю	Охорона нематеріальної культурної спадщини (забезпечення життєздатності) • «Жива, динамічна спадщина»  • Цінність визначається громадами	Охорона й заохочення розмаїття форм культурного самовираження  (вживання заходів, розробка політик) • Культурна діяльність, культурні товари та послуги (продукти), як засоби для прояву ідентичності, цінностей та сенсів  • Інтеграція культури в сталий розвиток (визнання економічного внеску культури)

 

Принципи сталого розвитку лежать в основі всіх конвенцій і програм ЮНЕСКО в галузі культури. При цьому для кожної з них характерна своя специфіка або спрямованість залежно від охоплення і концептуальної основи. У світлі прийняття Порядку денного у сфері сталого розвитку до 2030 року відповідні ЦСР були інтегровані в механізми здійснення та моніторингу всіх цих  конвенцій шляхом узгодження передбачених в них підходів і визначення конкретних цілей або завдань, що підлягають відображенню у відповідних очікуваних результатах. 

В якості міжнародних нормативних документів, виконання яких в значній мірі залежить від міжнародного співробітництва та наявності потенціалу, всі культурні конвенції ЮНЕСКО безпосередньо сприяють досягненню ЦСР 17, що стосується активізації партнерських зав’язків, зокрема задач 17.9 (нарощування потенціалу) та 17.16 (глобальне партнерство). Крім того, в них передбачено наскрізний підхід щодо ЦСР 5, що стосується гендерної рівності, наприклад, в рамках виконання завдання 5.5 (участь жінок і рівні для них можливості для лідерства на всіх рівнях прийняття рішень).

У Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини (2003 рік) підтверджена цінність нематеріальної культурної спадщини, як джерела культурного різноманіття та фактору сталого розвитку [7]. 

Метою Конвенції є заохочення стійкої практики і передачі нематеріальної культурної спадщини (НКС) спільнотами всередині них самих. Охорона НКС (підтримка життєздатності) також може, прямо або побічно, сприяти добробуту і гармонійному розвитку відповідних спільнот та груп. І навпаки, добробут і розвиток спільноти можуть значно погіршитися у разі коли відтворення/передача НКС спільноти раптово перериваються. Деякі види НКС передаються від покоління до покоління, тому що вони дають людям засоби до існування. Збереження нематеріальної культурної спадщини здатне реально сприяти сталому розвитку в рамках економічного, соціального та екологічного вимірів Порядку денного у сфері сталого розвитку до 2030 року, а також зробити внесок в справу укріплення миру та безпеки.

Так, в розділі VI Оперативних директив щодо виконання Конвенції, що були прийняті в 2016 році і оновлені у 2018 році, державам-учасницям рекомендовано забезпечити зміцнення ролі нематеріальної культурної спадщини в якості рушійної сили і гаранта сталого розвитку, а також повну інтеграцію охорони нематеріальної культурної спадщини в свої плани, політику і програми в області розвитку на всіх рівнях [10].

Поряд з цим, цілі та завдання Порядку денного у сфері сталого розвитку до 2030 року знайшли відображення в механізмах моніторингу виконання Конвенції, зокрема, в періодичних доповідях і матричних таблицях очікуваних результатів. Методи і практичні підходи в самих різних областях, зокрема, в таких як сільське господарство і системи виробництва продовольства, традиційна медицина, раціональне використання природних ресурсів і екосистемних благ, управління екологічними системами, – передаються від покоління до покоління й сприяють забезпеченню продовольчої безпеки (ЦСР 2), здоров’я (ЦСР 3), якісної освіти (ЦСР 4), гендерної рівності (ЦСР 5), продуктивної зайнятості та гідної роботи (ЦСР 8) і сталого розвитку міст (ЦСР11), а також протидії зміни клімату (ЦСР 13). 

На даному етапі для оптимізації потенційного впливу Конвенції на хід реалізації Порядку денного у сфері сталого розвитку до 2030 року пріоритетним напрямком сприяння відповідно до положень Конвенції (стаття 2) визначено ЦСР 4  – якісну освіту. Особлива увага при цьому приділяється вивченню ролі нематеріальної культурної спадщини у справі поширення освіти в інтересах сталого розвитку (завдання 4.7) [8].

У центрі уваги Конвенції розмаїття форм культурного самовираження знаходяться сучасні індивідуальні культурні прояви, які можуть включати музику, кіно, ремесла, художнє і театральне мистецтво і т.д. У більшості випадків ці культурні прояви являють собою нові твори і вони не обов’язково передаються від покоління до покоління (як нематеріальна спадщина), а також не обов’язково постійно змінюються. 

Конвенція 2005 року спрямована на підтримку культурної продукції і галузей культури, а також на регулювання шляхів поширення культурних товарів і послуг. Вона також прагне стимулювати розвиток, завдяки посиленню ланцюга виробництва, поширення/розподілу, доступу і використання форм культурного самовираження. Ця Конвенція є міжнародним договором, в якому сформульовані загальні принципи управління в сфері культури. У ній визнається особлива роль культури, як важливого чинника соціально-економічного розвитку і забезпечується створення сприятливого середовища, в якій діячі мистецтв, фахівці в галузі культури, практики та громадяни в усьому світі могли б створювати, виробляти, розповсюджувати та використовувати у власних інтересах широкий спектр культурних товарів, послуг і заходів [8]. 

Механізми здійснення Конвенції 2005 року про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження були приведені у відповідність з принципами та цілями Порядку денного у сфері сталого розвитку до 2030 року. 

Розглянемо акценти, що зроблені на ЦСР в системі моніторингу виконання Конвенції в рамках чотирьох її основних цілей. 

Першою і головною метою Конвенції є підтримка стійких систем управління в сфері культури, що сприяє досягненню ЦСР 8 (гідна праця та економічне зростання), ЦСР 16 (мир та справедливість) і ЦСР 17 (партнерство заради стійкого розвитку.

Друга мета стосується забезпечення збалансованого потоку товарів і послуг культурного призначення та розширення мобільності митців і працівників культури в усьому світі, що робить внесок в реалізацію ЦСР 8 (гідна праця та економічне зростання) і ЦСР 10 (скорочення нерівності). Крім цього, мобільність митців та працівників культури є ключовою умовою збереження різноманітності ідей, ціннісних орієнтирів і світоглядних установок, а також розвитку динамічних індустрій культури і творчості.

Третя ціль Конвенції щодо включення питань культури в рамкові документи зі сталого розвитку покликана сприяти реалізації ЦСР 4 (якісна освіта), ЦСР 8 (гідна праця та економічне зростання)  і 17 (партнерство заради стійкого розвитку. 

Четверта ціль присвячена ключовому принципу Конвенції: заохоченню прав людини та основоположних свобод, що стосуються свободи вираження думок, інформації та комунікації, що є внеском до реалізації ЦСР 5 (гендерна рівність) і ЦСР 16 (мир та справедливість). У Конвенції міститься заклик до розробки політики і заходів, спрямованих на заохочення гендерної рівності, визнання і підтримки жінок, як митців так і виробників товарів і послуг культурного призначення [11]. 

Конвенція забезпечує механізми, що заохочують творчу діяльність і підсилюють динамічний розвиток креативних індустрій, які, в свою чергу, сприяють інклюзивному, економічному і соціальному розвитку. 

Таким чином, конвенції ЮНЕСКО в сфері культури є ключовими факторами успішної реалізації Порядку денного в галузі сталого розвитку на період до 2030 року.

ВИСНОВКИ

В умовах сучасного світу, де все взаємопов’язано, стає очевидною здатність культури перетворювати суспільство. Еволюційна культура або еко-культурна цивілізація охоплює розуміння та визнання місця людини у світі, визнання, що люди є невіддільною частиною світу, простору, де вони живуть зі своїми знаннями, традиціями та історією (Схема 1) [9].

Матеріальна та нематеріальна спадщина, а також культурний та креативні сектори є потужними рушіями розвитку із соціальними, економічними та екологічними наслідками для всієї громади. 

Культурні ресурси громади можна перетворити на економічне багатство, просуваючи унікальну ідентичність, традиції, культурні товари та послуги регіону для створення робочих місць та доходів. Спільно спадщина і творчість закладають основи для динамічних, інноваційних та процвітаючих суспільств.

Інтеграція культури в основу політики сталого розвитку на міжнародному, національному та регіональному рівнях є важливою інвестицією у майбутнє та передумовою успішних глобалізаційних процесів, що враховують принципи культурного різноманіття. 

З огляду на вищезазначене, особливо важливим є інтегрований підхід при імплементації культурних Конвенцій ЮНЕСКО, який сприятиме:

– комплексному та збалансованому підходу до управління культурними ресурсами громади;

– актуалізації ролі громади у визначенні цінності своєї спадщини, її охороні та управлінні нею;

– визнанню та оптимізації загального внеску галузей культури в економічний та соціальний розвиток громади.

20 грудня 2021 року регіональний представник Українського центру культурних досліджень Ігор Гармаш провів тренінг «Альтернативні джерела залучення ресурсів. Креативні ініціативи. Спадщина, як ресурс для розвитку громади» для директорів міських і сільських Народних домів новостворених територіальних громад Львівської області.

Захід відбувся у межах семінару «Трансформація та планування роботи закладів культури в умовах децентралізації», що проводиться працівниками Комунального закладу Львівської обласної ради «Навчально-методичний центр культури і мистецтв Львівщини» 20-23.12.2021р.

Нині у світі відбувається формування єдиного культурного простору, утвореного з величезної кількості національних культур.

Регіони України мають лише їм притаманні автентичні особливості та культурні традиції. Але склалася ситуація, що ці традиції зовсім не відомі у світовому масштабі через відсутність українських об’єктів у Всесвітніх списках культурної спадщини, якими опікується ЮНЕСКО і які є відомими туристичними центрами Європи та Світу. Це сталося через відсутність комунікації між майстрами народного мистецтва (які створюють художні твори), музейниками (які зберігають ці твори), вищими навчальними закладами (які готують фахівців відповідних спеціальностей, зокрема менеджерів міжнародного туризму, фольклористів, культурологів), ЗМІ (які інформують громадськість про унікальність культурної спадщини).

У сучасному світовому культурному просторі відбуваються важливі зміни, обмовлені постіндустріальним етапом розвитку, до якого перейшли провідні крани світу. Це безпосередньо впливає на культурний процес, специфіка і самобутність якого набувають нового значення з точки зору іміджу країни, зростання регіональної та локальної культурної ідентичності регіонів, конкурентоздатності та інвестиційної привабливості.

В цьому контексті охорона, збереження історико-культурної та нематеріальної спадщини, розвиток традиційної культури набувають особливо важливого значення. Досвід розвитку провідних країн світу на зламі ХХ – початку ХХІ століть довів, що культурна політика, яка базується на здобутках історико-культурної спадщини та традиційної культури, є реальним інструментом у боротьбі з економічною кризою.

Культурна різноманітність є такою ж необхідною, як і біологічна різноманітність. Проте на сучасному етапі культурі загрожують різні фактори: в одному випадку – надмірний вплив глобалізації створює загрозу для культури національних меншин, в іншому – релігія здійснює тиск на культуру. Під тиском глобалізації зникають мови, втрачаються традиції, послаблені культури опиняються на узбіччі, а то й зовсім зникають. Загроза суттєвого зменшення культурної різноманітності надто серйозна. Розуміння цих викликів і загроз світовою громадськістю активізувало зусилля щодо збереження і розвитку культурної різноманітності. Діяльність міжнародної спільноти концентрується у таких напрямах: охорона всесвітньої спадщини, захист рухомої і нематеріальної спадщини, заохочення міжкультурного і міжрелігійного діалогу, підтримка індустрії культури, захист авторського права, розвиток культурного туризму і підтримка музейної діяльності.

Уважне та дбайливе ставлення до культурної спадщини формує авторитет сучасних країн у міжнародній спільноті не менше, ніж сприятливі політичні фактори та зміцнення економіки. Національні традиції, обряди, кухня, самобутні виконавські мистецтва, у тому числі акторська гра, музика, спів, подекуди, несуть більше інформації про країну, ніж її політичний курс чи географічне розташування.

Сучасні міжкультурні комунікації є наслідком процесу інтеграції культур, що набуває все більших обсягів. Цей процес охопив різноманітні сфери суспільного життя і вже важко знайти етнічні спільноти, які б не відчули вплив культур інших народів. З одного боку, на основі економічної та інформаційної інтеграції світ об’єднується.

З іншого ж, інтеграційні процеси ведуть до зростання культурної самосвідомості та культурної самоідентифікації. Значну роль у розбудові крос-культурних відносин відіграє міжнародна організація ЮНЕСКО, яка працює над створенням умов для діалогу між цивілізаціями, культурами й народами, що базується на повазі до загальних цінностей. Саме шляхом діалогу між країнами світ може прийти до глобального розуміння необхідності зміцнювати мир та забезпечувати сталий розвиток всіх регіонів світу. Питаннями нематеріальної культурної спадщини у межах своєї компетенції ЮНЕСКО займається вже майже 70 років.

Нематеріальна культурна спадщина відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні ідентичності окремої соціальної групи та особистості. Існування нематеріальної спадщини в її великому багатстві є необхідною умовою для збереження культурного розмаїття в умовах зростаючої глобалізації. Взаємне розуміння нематеріальної культурної спадщини різних громад допомагає в проведенні міжкультурного діалогу і виховує взаємну повагу до інших способів життя.

Значення нематеріальної культурної спадщини було визнане ЮНЕСКО, яка в 2003 році ухвалила Конвенцію про охорону нематеріальної культурної спадщини, розвиваючи її когерентне означення, а саме: «нематеріальна культурна спадщина» означає ті звичаї, форми показу та вираження, знання та навички, а також пов’язані з ними інструменти, предмети, артефакти й культурні простори, які визнані спільнотами, групами та у деяких випадках окремими особами як частина їхньої культурної спадщини.

Нематеріальна культурна спадщина, що передається від покоління до покоління, постійно відтворюється спільнотами та групами під впливом їхнього оточення, їхньої взаємодії з природою та їхньої історії і формує у них почуття самобутності й наступності, сприяючи таким чином повазі до культурного різноманіття і творчості людини. Для цілей вказаної Конвенції до уваги береться лише та нематеріальна культурна спадщина, яка є сумісною з існуючими міжнародними договорами з прав людини, з вимогами взаємної поваги між спільнотами, групами та окремими особами, а також сталого розвитку.

Нематеріальна культурна спадщина в значенні Конвенції виявляється, зокрема, у таких сферах:

– усних традиціях і формах вираження, зокрема в мові як носієві нематеріальної культурної спадщини;

– виконавському мистецтві;

– звичаях, обрядах, святкуваннях;

– знаннях та практиці, що стосуються природи й всесвіту;

– традиційних ремеслах.

Забезпечення життєздатності культурної спадщини сприяє збагаченню культурного різноманіття та активізує творчість.

Збереження культурної спадщини є основою розвитку креативних індустрій в Україні. Проте, зберігати культурні надбання необхідно не лише заради національної пам’яті та ідентифікації регіону, де виник той чи інший культурний елемент. Не менш важливим є ймовірність розвитку туристичного бізнесу, але, передусім, це має цікавити місцеві громади та владу, які б вкладали гроші у збереження та розвиток культури. Потроху окремі громади вже починають розуміти: якщо у них відсутні фабрики й заводи, але є ремесла чи унікальні нематеріальні ресурси, – вони можуть розвиватися. Так, представники громад починають активно спілкуватися з фахівцями Міністерства культури та інформаційної політики України в плані підготовки облікових карток чи подачі документів для занесення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України елементів нематеріальної культурної спадщини, бо це додатковий інформаційний привід, можливість відкрити бізнес, забрендувати території і зробити їх популярними.

Справді, будучи важливим вираженням культурного різноманіття, нематеріальне культурне надбання має універсальну цінність. Саме креативність, заснована на нематеріальній культурній спадщині, є тим двигуном розвитку, джерелом підвищення конкурентоздатності національних економік, які відповідають глобалізаційним викликам сучасності. Нематеріальна культурна спадщина складається з усіх проявів культури, є тканиною живої спадщини людства, а також найважливішим інструментом культурного розмаїття. Основним «творчим чинником» нематеріальної культурної спадщини є «ідентифікація» цієї спадщини як важливого елемента культурної ідентичності її творців та носіїв.

На нашу думку, сьогодні в Україні у сфері нематеріальної культурної спадщини необхідно здійснити наступне:

– провести комплексний науковий огляд сучасного стану нематеріальної культурної спадщини як національного туристичного продукту в Україні;

– спільними зусиллями науковців, які досліджують актуальні проблеми туристичної галузі, культурології, мистецтвознавства, музеєзнавства, сприяти визнанню унікальних традицій (звичаїв, обрядів) і пам’яток культурної спадщини України шедеврами Світової спадщини людства (які впливають на формування туристичного іміджу держави).

Нематеріальну культурну спадщину ще називають «живою спадщиною», в основі якої є збереження і розвиток. Дуже важливо, щоб ми не лише бачили красиве, а й знали про ту роботу, яка здійснюється громадами, групами й окремими людьми. Треба докласти всіх зусиль для збереження, вивчення, документування та розвитку своєї спадщини.

У сучасному світі традиційна культура все більше перетворюється на ключовий елемент суспільного і гуманітарного розвитку. Завдяки традиційній культурі члени суспільства мають змогу реалізувати свій творчий потенціал, долучитись до всього духовного й художнього багатства світової цивілізації, зберігати та збагачувати власну культурну спадщину у всьому її різноманітті. Особливо актуалізується ця проблема у країнах, де традиційна культура не просто історичний факт, але й жива реальність. Однією з таких країн і є Україна. Тому, зважаючи на зміни у світовому культурному просторі, пов’язані із всеосяжним процесом глобалізації, збереження та охорона нематеріальної культурної спадщини є одним із основних завдань для нашої країни, адже це – культурно-духовні особливості, які вирізняють один етнос від іншого, формуючи його національну ідентичність.

ХАРКОВЕНКО Роман Володимирович,
кандидат історичних наук

 

Сьогодні, 16 грудня, на 16-й сесії Міжурядового комітету з питань охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, яке проходить у Парижі, елемент нематеріальної культурної спадщини України «Орьнек – кримськотатарський орнамент та знання про нього» внесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства.

13 грудня 2021 року в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі відбулося урочисте відкриття 16 сесії Міжурядового комітету з питань нематеріальної культурної спадщини,
У період з 13 по 18 грудня Міжурядовий комітет з охорони нематеріальної культурної спадщини проведе нараду в режимі онлайн для розгляду 55 нових заявок на включення до Списків, поданих державами-учасницями Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини.

Щорічне засідання Міжурядового комітету триватиме до 18 грудня під головуванням Генерального секретаря національної комісії Шрі-Ланки у справах ЮНЕСКО Пунчі Ніламе Мегасватте.

24 члени Комітету – представники, обрані зі 180 держав-учасниць Конвенції, – розглянуть загалом 55 заявок на включення до Списків цього року:
• 45 заявок на включення до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства;
• 5 заявок на включення до списку нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінової охорони;
• 5 номінацій на включення до Реєстру передового досвіду щодо збереження нематеріальної культурної спадщини.

Серед багатьох важливих питань, які розглядаються на сесії, в центрі уваги питання, актуальні сьогодні для життєздатності нематеріальної культурної спадщини, а саме: сталий розвиток, зміна клімату, продовольча безпека, формальна і неформальна освіта у сфері НКС і система складання списків елементів нематеріальної культурної спадщини.
Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини людства створено для забезпечення більшої наочності нематеріальної культурної спадщини, сприяння поглибленню усвідомлення її значення та заохочення діалогу на основі поваги до культурного різноманіття.

Від України у списки ЮНЕСКО внесено вже четвертий елемент – «Орьнек – кримськотатарський орнамент та знання про нього»!
https://ich.unesco.org/en/8b-representative-list-01191

7 грудня у світі відзначають День української хустки. Саме українська хустка об’єднує жіночі покоління і передається як родинна цінність від матері до доньки для збереження українських традицій.

Українська хустка є невід’ємною частиною української культурної спадщини. Споконвіку на українських землях хустка була не просто обов’язковим головним убором для заміжніх жінок, а й особливим сакральним предметом, реліквією, що передавалась із покоління в покоління.

Якщо вишиванка це наш генетичний код, то хустка – оберіг та символ життя.

Здавна хустка вважалась українським національним аксесуаром, який зберігає в собі старовинні традиції. Хустка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Дивовижні, неповторні, з фантастичними квітами та казковими візерунками, делікатними сюжетами та неймовірною кольоровою гамою. Вони усміхаються мальвами та підморгують таємничими орнаментами. Хустка – це і вузлик з вечерею для хрещених батьків й подарунок нареченому. Хустка на спеченій хлібині, на дитячій колисці… На щодень і на урочисті події, для першого побачення і для родинного свята.

Хустка – особливе вбрання українок. Тут поєднані стримані кольори та витончені малюнки, яскраві барви та ніжні візерунки, що підкреслюють ніжність та вишуканість українок, їх природну красу. Хустка — невід’ємна частина української культурної спадщини. Хустина є оберегом жінки з давніх-давен. Дівчатка, в основному, носили стрічки, віночки, а коли жінка виходила заміж, то вона одягала на голову хустку. Хустка була її оберегом, оберегом сім’ї, родини. Це — символ і необхідність.

Сьогоднішні хустини – це лаконічно, стримано, стильно та зі смаком вироблені шедеври без жодної зайвої деталі, вишукано, як все українське. Вони поступово завойовують прихильність модниць всього світу. Сьогодні яскраві хустки поступово завойовують прихильність не тільки українок, а й модниць всього світу. А от же українське вкотре стає світовим трендом

30 листопада 2021 року об 11:00 відбулась Всеукраїнська конференція «Імплементація конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини: підсумки та перспективи».

Організатори конференції: Міністерство культури та інформаційної політики України, Український центр культурних досліджень.

Конференцію організовано на виконання наказу Міністерства культури України від 27.07.2015 № 548 «Про уповноваження Українського центру культурних досліджень на науково-методичне забезпечення реалізації Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини» та з метою обговорення питань підготовки Національного звіту України до міжнародної організації ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини за період 2016-2021 рік.

До участі у роботі конференції було запрошено представників Міністерства культури та інформаційної політики України, працівників Українського центру культурних досліджень, представників керівних структурних підрозділів галузі культури обласних державних адміністрацій та міста Києва, працівників обласних центрів народної творчості та обласних науково-методичних центрів; носів живих традицій нематеріальної культурної спадщини та представників громадських організацій. Всього 120 учасників взяли участь у конференції, яка проходила в змішаному форматі: офлайн та онлайн.

Учасників конференції привітала начальниця управління охорони культурної спадщини та музеїв Міністерства культури та інформаційної політики України  Юлія Нечипоренко, яка окреслила основні завдання та проблеми охорони та збереження нематеріальної культурної спадщини та відзначила значення Національного звіту України про виконання положень Конвенції ЮНЕСКО 2003 «Про охорону нематеріальної культурної спадщини».

Далі відбулась урочиста частина – вручення Премії за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини. Лауреатом премії у 2021 році стала Ніна Михайлівна Рабчевська, заслужена майстриня народної творчості України, керівниця народного аматорського фольклорно-етнографічного ансамблю «Берегиня» Крупівського сільського будинку культури Дубровицької територіальної громади, Рівненської області. Ніна Михайлівна подарувавала серпанкове полотно, виткане майстринями с. Крупове до музею нематеріальної спадщини Українського центру культурних досліджень. Також учасники конференції змогли переглянути відеофільм знятий ВВС про традицію ткацтва в селі Крупове, авторства Олексія Бухало.

У наступному блоці конференції відбулося обговорення інформації щодо підготовки Національного звіту України про виконання положень Конвенції ЮНЕСКО 2003 «Про охорону нематеріальної культурної спадщини». З доповідями виступили Олена Іщенко, заступник директора з креативного менеджменту Українського центру культурних досліджень та Валентина Дем’ян, заступниця директора Центру розвитку “Демократія через культуру”, начальник відділу науково-координаційної та інформаційної роботи НАМУ, експертка з питань НКС.

Директорка Українського центру культурних досліджень Ірина Френкель презентувала звіт «Виконання конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини за 2021 рік». З прикладами та аналітичними висновками, з використанням інфографіки та таблиць було висвітлено ситуацію щодо стану реалізації положень Конвенції ЮНЕСКО 2003 року у всіх регіонах України.

У наступному блоці був представлений доробок установ, організацій, що вживають заходи для охорони елементів нематеріальної культурної спадщини, внесених до Національного переліку елементів НКС України у 2020 році (6  елементів).

Були представлені такі елементи нематеріальної культурної спадщини:

• «Звичай виконувати танець Аркан з Ковалівкою в Печеніжинській ОТГ», Печеніжинська селищна рада об’єднаної територіальної громади, Івано-Франківської області;
• «Великоднє гуляння «Водити Володара» в селі Розкошівка Теплицького району, Теплицька ОТГ Вінницької області;
• «Культура приготування українського борщу», Громадська організація «Інститут культури України»;
• «Карпатське ліжникарство» – Регіональний центр народного мистецтва «Гуцульська гражда», Івано-Франківська область;
• «Борщівська народна вишивка» – Тернопільський обласний методичний центр народної творчості;
• «Мистецтво виготовлення звукової глиняної забавки «Валківський свищик», Валківська районна комунальна дитяча школа мистецтв, Харківської області.

У фінальному блоці виступили начальниця відділу з питань регіональної політики та координації реформи у сфері культури Українського центру культурних досліджень  – Ірина Каць, яка акцентувала увагу на важливих питаннях щодо співпраці в НКС, необхідності налагодження діалогу та співпраці між зацікавленими сторонами, розподілу ролей та участі громади в цих процесах та Валентина Дем’ян, заступниця директора Центру розвитку “Демократія через культуру”, начальник відділу науково-координаційної та інформаційної роботи НАМУ, експертка з питань НКС, яка підняла важливі питання щодо планів з охорони елементів НКС, можливі загрози елементам НКС та шляхи їх усунення.