Традиції липованської кухні. Дунайська юшка з саламуром

Липованська кухня – це Дунайський салом смаку, напрочуд дивна суміш традицій, ароматів та смаків.

Липованська культура збереглася у  місті Вилкове. Липованська кухня – це неповторні смаки що спирається на місцеві продукти та історичну пам’ять.

Саме тут, на півдні Одещини, тугим вузлом сплелися кулінарні традиції українців, болгар, греків, албанців, молдован та ще кількох десятків націй.

Дунайська юшка з саламуром.

Готується з різних сортів дунайської риби на відкритому вогні.  Використовують дунайського сазана, сома, судака.  Приготувати справжню рибальську юшку – це мистецтво.  Спочатку в киплячу воду опускають цибулю, потім картопля і морква.  Пізніше додають рибу і помідори або томатний сік.  В кінці щедро посипають зеленню.  Готова вуха повинна увібрати в себе аромат зелені.

Подають це блюдо по-особливому – рибу окремо на великій тарілці, а суп наливають в окремі чашки або піали.  Обов’язково пропонують спеціальний соус – Саламур і легке місцеве вино.

Сам по собі рецепт юшки – не секрет.  Але є особливості: обов’язково як мінімум три найменування риби по черзі відварити в юшці;  риба тільки річкова і свіжозловлена;  в кінці варіння приварити півня;  завершують варіння опусканням в юшку палаюче поліно.

Саламур

Якщо хтось вважає, що це просто часниково-перечно-соляний розчин, то він сильно помиляється.  Саламур готують на основі рибної юшки: сіль, перець, лавровий лист і віджатий часник перемішують, навіть розтирають в окремому посуді.  Спеції додають за бажанням (коріандр, запашний перець, базилік, гвоздика). Далі додаються чайну ложку винного оцту і столову ложку рослинної олії.  Заливають отриману суміш юшкою (приблизно 250 г) перед тим, як вуха почне нудитися.  Через півгодини можна подавати на стіл.

Відео приготування Дунайської юшки з салмуром:

Інформація надана Директором Центру сталого розвитку та екологічних досліджень Дунайської регіону Ліліанною Івановою

 

27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.

27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.

Голокост – цілеспрямована політика нацистів у роки Другої світової війни щодо знищення євреїв на окупованій території Європи, жертвами якої стали близько 6 мільйонів євреїв. Вважається одним із різновидів геноциду.

01 листопада 2005 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 60/7 «Пам’ять про Голокост», що проголосила 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту, в якій зазначено, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…», та закликала держави-члени зробити все можливе, щоб наступні покоління зберегли пам’ять про цю жахливу трагедію людства та запобігти в майбутньому актам геноциду.

Україна приєдналася до цього документу та з 2012 року вшановує жертв трагедії разом зі всім світом на державному рівні. Відповідно до  постанови Верховної Ради України від 05 липня 2011 р. № 3560-VI «Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру» в Україні щорічно відзначають День пам’яті жертв Голокосту 27 січня. Саме 27 січня 1945 року війська 60-ї армії 1-го Українського фронту звільнили один із найбільших нацистських таборів смерті – Аушвіц-Біркенау на території сучасної Польщі. Через Аушвіц, за оцінками науковців, пройшли 1,3 мільйона людей. Понад мільйон із них загинули. У сучасному світі табір смерті Аушвіц став символом нацистських злочинів.

Трагедія Голокосту не оминула й Донецьку (Сталінську) область. За переписом населення від 1939 року на території області проживало 65 556 осіб єврейської національної меншини, що складало 2,1 % від загальної кількості її населення. Найбільша концентрація єврейського населення була у м. Донецьк (м. Юзівка), де проживав 24 991 єврей. У період Другої світової війни на території області нацистським окупаційним режимом було знищено близько 30-ти тисяч осіб єврейської національності.

Як відомо, одразу після окупації України нацисти розгорнули широку мережу гетто, а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення.

На території міста Донецька у 1942 році існувало єврейське гетто через яке пройшли тисячі євреїв, проте точне їх число залишається й досі невідомим. Крім того, наймасовішими місцями знищення євреїв є:

  • Бахмут – в алебастровому забої Артемівського заводу шампанських вин більше 3 000 жителів міста, більшість з яких були представниками єврейської спільноти, були заживо замуровані в камері № 46.
  • Костянтинівка – знищено близько 5 000 осіб. Найчастіше місцем розстрілів була Сергіївська балка.
  • Краматорськ – знищено близько 7 000 мешканців міста. Їх розстрілювали у кам’яному кар’єрі (сел. Іванівка), глиняному кар’єрі, біля Червоної Скелі та в сел. Ясногірка.
  • Маріуполь – знищено близько 16 000 осіб. Наймасовіші розстріли відбувалися поблизу сел. Агробаза.

Загалом гітлерівський окупаційний режим винний в загибелі 1,5 млн євреїв на території України. Ті, хто залишилися живими, урятувалися насамперед завдяки місцевим мешканцям-неєвреям. Попри смертельну небезпеку, вони мали мужність здійснити цей моральний подвиг.

Десятки тисяч людей по всьому світу за порятунок євреїв під час Голокосту були нагородженні високим званням «Праведник народів світу». Станом на 01 січня 2020 року імена 2659 українців написані на Стіні Честі в Саду Праведників у Яд Вашемі в Єрусалимі.

Джерело

Куряча «шийка» від Евгена Чепурняка українського актора, режисера, продюсера, співака, шоумена, пародиста, Народного артиста України

Я хочу представити  блюдо з чарівної птиці.
ЇЇ не оспівують у віршах.
Їй не присвячують оди
Про неї не співають пісень.
Її їдять.  Хрумають, тріскають, чвакають.
Над нею священнодіють, ніжно ставлячись до кожної деталі її нутра. Нікого не цікавить її високий політ … Вона створена не для польоту, а для обіду.
Курка.  Обідня наречена.
Про неї можна написати томи кулінарних рецептів.
І одна з глав буде присвячена шиї.  ЇЇ ніжній та надзвичайній. Шийці.
Отже, шийка.
Те, що всередині, нас не цікавить.  Це в бульон. Плюх в каструлю, і все кіно)
А от шкіра!  Вона може слугувати предметом дивовижної кулінарної фантазії.  І служить.  Дуже давно, оскільки економні євреї не залишали без уваги жодної деталі.  Адже курка, свого часу, з’являлася в меню тільки на свята.  Її використовували цілком, всю, без залишку.
З одного птаха виготовлялося безліч страв, про кожну з яких можна говорити окремо.

Знімаємо шкіру.  Поки з шиї.
Нехай лежить.
Тепер готуємо начинку.
Берете муку, цибулю, вершкове масло, сіль і перець.
Подрібнюємо цибулю.
Масло рубиться.  Можна додати курячий жир, якщо «дівчинка»  була вгодована. Пропорції начинки приблизні, оскільки смак у кожної поважаючої себе господині-курки, індивідуальний.
У нашому випадку – дві долі до одної,: 2 частки борошна, і одна-масла і цибулі.  Навпіл.
Змішуємо нехитрі інгредієнти.  Додаємо сіль і перець.
Згадуємо про відкладену шкірку.
Тепер урок рукоділля.  Зашиваємо один її край. Зрозуміло що ниткою.  Наповнюємо щільно отриманий “мішечок” начинкою, розподіляючи рівномірно.  Саме щільно. Ніяких компромісів.  І зашиваємо другий край.
Усе.
Тепер варимо цей твір в курячому бульйоні.  До готовності .  Начинки і самої шкіри.  Приблизно 20 хв.
Нарізаємо готову страву кільцями.  І їмо.  У гарячому або охолодженому вигляді.  Можна і так, і так.
Про холестерин на час забудьте, вважайте його корисним.
Смачного.

* Для поціновувачів ремесла швачки, для великої родини, можна і потрібно використовувати всю курячу “одежу”.  Просто роздягніть птицю цілком, зшийте стільки “мішечків,” скільки вийде, і зробіть більше начинки.

P.S.  Рецептів шийки безліч.  З додаванням яєць, манки, пупків  і сердечок.
Але цей-класичний.  Той самий, “економний”).  Як готувала бабуся.  Від прабабусі. Нічого зайвого.  Курочці, думаю, цей теж більше подобається.

Традиція приготування страви «Капусняк» у селі Верхня Орілька (колишнє село Лісовинівка) Первомайського району Харківської області

Капусня́к — страва традиційної української кухні зварена переважно з квашеної капусти з додаванням інших продуктів.

Пропонуємо вашій увазі традицію приготування страви «Капусняк»  у селі Верхня Орілька (колишнє село Лісовинівка) Первомайського району Харківської області.

Носії:

Мураховська Марія Микитівна, 1929 року народження, її донька Бібік Лідія Михайлівна, 1950 року народження село Верхня Орілька (колишнє село Лісовинівка) Первомайського району та онука і донька Мунтян Ірина Анатоліївна, 1969 року народження місто Первомайський Харківської області.

Опис традиції гостинності:

Капусняк варили часто. У селі Лісовинівка, капусняк варили дівчата на вечорницях та на вечоринах, перед весіллям. Коли подавали капусняк на стіл співали:

Через  поле  гуска летіла

З перцем капуста кипіла

З перцем не з перцем

Просимо вас з щирим серцем.

Просимо вас не соромтеся нас

Ми не чужі люди, сорому не буде.

 

Опис традиції приготування

У 3-3.5 л води зварити свинячі ребра. М’ясо можна відділити  від кісток. Пів стакана пшона залити окропом та запарити, згодом  злити воду. Запарене пшоно висипати в ступку та розтовкти в пюре.

У киплячий бульйон покласти цілу очищену картоплину та дрібно нашатковану квашену капусту. Якщо капуста дуже кисла її можна вимочити та промити у  воді.

Коли картопля зварилася, її витягають та подрібнюють. У бульйон додають запарене та потовчене пшоно та розводять до консистенції рідкої сметани, помішують, щоб не було грудочок. Розведене пшоно вводять у бульйон поступово, щоб не було грудочок.

Одночасно роблять зажарку: вижарюють у сковороді дрібно порізане сало, додають подрібнену цибулю та моркву, тушкують. Потім додають натерті, або подрібнені квашені помідори.

Подрібнену картоплю та зажарку разом додають у бульон. Кидають лаврове листя, кріп та дрібно порізаний часник, солять за смаком. Гіркий перець додають за бажанням, або їдять у прикус. Капусняк має бути густим та наваристим.

 

Рецепт страви

  • Свинячі ребра – 500-700 гр.
  • Середня картопля – 5-6 шт.
  • Пшоно – 0,5 стакана (90-100 гр.)
  • Квашена капуста – полумисок (300 гр.)
  • Цибулина велика – 1 шт. (150 гр.)
  • Морква – 1 велика або 2 середніх морквини (150-200 гр.)
  • Квашені помідори – 3-4 шт.
  • Сало – шматочок (70-100 гр.)
  • Лавровий лист – 1-2 шт.
  • Сушений кріп
  • Часник – 2 зубчика

 

Інформацію надано  Олійник Наталію Петрівною, провідним методистом відділу з методичної роботи КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва» місто Харків

З Днем Соборності України

101 рік тому – 22 січня 1919-го – Українська Народна Республіка (УНР) та Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) підписали Акт злуки. Таким чином відбулося історичне об’єднання українських земель – так званої Наддніпрянської і Наддністрянської України. Передували цьому події річної давності. У січні 1918 року була проголошена незалежною УНР, а на територіях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, у листопаді утворилася ЗУНР. У грудні 1918 року лідери двох держав підписали передоб’єднувальний договір, а вже 22 січня 1919-го в Києві на Софійській площі відбувся Акт злуки.

Шановні друзі! Сьогодні український народ відзначає величну дату своєї багатовікової історії — День Соборності, свято об’єднання українських земель в єдину самостійну державу. Вітаємо Вас зі святом і бажаємо і надалі триматися разом! Будьмо!

Цікаві факти про День Соборності України

  • Вперше День Соборності на державному офіційно відсвяткували 22 січня 1939 року в столиці Карпатської України м. Хусті. Це була найбільш масова демонстрація українців за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини, адже зібралося понад 30 тисяч людей.
  • Хоч і свято було утвердженим, однак у радянські часи його вважали контрреволюційним, тому повністю ігнорували та намагались стерти з пам’яті та свідомості українців.
  • В сучасній країні День Соборності вперше провели на державному рівні аж у 1999 році.
  • Головною традицією та символом Дня Соборності є “живий ланцюг”. Вперше такий з’явився ще у 1990, коли більш як мільйон українців взялись за руки і з’єднали Київ та Львів.

Комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики 21 січня 2021 року провів комітетські слухання на тему «Державна підтримка творчих спілок в Україні»

Представники кількох десятків творчих спілок України на комітетських слуханнях говорили про потребу прозорого і справедливого розподілу державного фінансування між національними і регіональними організаціями, збільшення фінансування і можливості використовувати його не тільки на заходи, а й на статутну діяльність. Також скаржилися на великі суми податків, які доводиться сплачувати спілкам. У відповідь на пропозицію Мінкульту провести аудит творчих спілок їхні представники запропонували створити громадську раду з представників тільки творчих спілок, щоб доносити об’єктивну інформацію про свою діяльність.

Перший заступник міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандеєв зазначив, що держава не займається і не повинна займатися професійним, творчим зростанням митців, це повинні робити професійні середовища. На його думку, необхідно провести аудит творчих спілок, щоб з’ясувати їхню реальну інституційну спроможність.

«Держава має бути замовником цього процесу, повинна фінансово підтримувати заходи, які здійснюватимуться для професійного зростання митців. Водночас, делегуючи національній чи регіональній спілці, організації, товариству, будь-кому певні функції і завдання, даючи для цього гроші, ми повинні бути впевнені, що вони це якісно виконають. Тому й пропонуємо надати спілкам допомогу у вигляді здійснення технічного аудиту. Ми бачимо, що є організації, які за результатами своєї діяльності можуть виконати такі завдання, але багато в кого такої інституційної спроможності немає. Давайте казати чесно, не кожна спілка сьогодні має право претендувати на державну підтримку. Багато організацій на сьогодні подаються на гранти Українського культурного фонду для виконання тих самих завдань, які виконують або не виконують творчі спілки. І вони виграють ці гранти. Тому що пропонують ефективні, якісні, красиві, врешті-решт, проекти. У даному випадку для держави, міністерства, УКФ, самого митця немає різниці, хто забезпечить йому ці процеси. Тому ми не повинні казати про монополію національних творчих спілок, тільки тому, що вони національні. Але якщо ми проведемо аудит, допоможемо творчим спілкам сформувати свій апарат, якісні підходи, документообіг, систематизувати мережу організацій, які входять до їх складу, то це буде гарною допомогою і в цілому важливим елементом реалізації завдань держави щодо професійного творчого зростання», – сказав перший заступник міністра культури та інформаційної політики.

За словами пана Карандеєва, міністерство буде ініціювати розроблення спеціальної програми інституційного зростання суб’єктів, зацікавлених у творчому зростанні творчих працівників, формування комплексних заходів для забезпечення неформальної освіти, преміальної системи. «Мистецьке середовище має жити. Ми зробимо все, щоб бюджет був гарно підготовлений, і наступного року, щоб ніхто не задавав питань: на що йдуть гроші спілкам, чому саме цим спілкам», – додав він.

За словами голови Національної спілки письменників Михайла Сидоржевського, протягом чотирьох років НСПУ отримала від держави 3,7 млн грн, а податків сплатила – 12,5 млн. «Тому говорити про те, що ми проїдаємо державні кошти, недоречно», – сказав він. Михайло Сидоржевський додав, його турбує ініціатива провести аудит спілок. Він запропонував створити при Мінкульті громадську раду з представників творчих спілок.

Більшість очільників спілок на слуханнях говорили про проблеми організацій: брак фінансування, високі податки на землю, непомірну плату за комунальні послуги, брак молоді. Деякі просили надання творчим спілкам права постійного користування і володіння земельними ділянками, на яких розташоване майно спілок. А дехто просив посприяти у безкоштовному виділенні земельної ділянки, щоб організація могла на ній побудувати офіс. На слуханнях ішлося й про необхідність закону про створення та заохочення інституту меценатства.

Голова комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв зауважив, що державна підтримка спілок має бути, інше питання – які механізми для цього використовувати. «Думаю, що ми маємо напрацювати змішану систему фінансування. Тобто дати можливість творчим спілкам як отримувати постійні гроші на забезпечення тих чи інших функцій, так і дати їм можливість отримувати гранти. Тобто надати більше можливостей. Тому що, на мій погляд, система поки стара, дуже примітивна, і нею всі незадоволені», – сказав він.

Передбачалося, що представники спілок розкажуть і про успішний досвід у залученні коштів на здійснення своєї статутної діяльності з інших джерел. Але про це мало хто згадував.

В Україні нараховується майже 50 творчих спілок, з них близько 10 національних. Деякі з них мають уже столітню історію. Їх членами є десятки тисяч учасників, які провадять свою діяльність практично в усіх сферах культурного життя. Але, як зазначено  в аналітичному звіті «Результати оцінювання ефективності застосування окремих законодавчих актів України, що регламентують державну підтримку творчих спілок»: «Державний підхід останніх десятиліть з позицій патерналізму зіграв злий жарт з національними творчими спілками, які в очах певної частини українського суспільства не виглядають позитивним явищем». Частина суспільства вважає творчі спілки застарілими і такими, що залишилися нам у спадок з Радянського Союзу.

Модераторка комітетських слухань, заступниця голови комітету Євгенія Кравчук зазначила, що на сайті комітету розміщено аналітичний звіт про творчі спілки,  інформаційна довідка про міжнародний досвід і  проєкт рішення комітету. «Нам потрібно внести правки до проєкту рекомендацій, врахувавши висловлені сьогодні пропозиції і зауваження. Ми опрацюємо цей проєкт і згодом винесемо на засідання комітету», – сказала вона.

Деякі учасники слухань зауважували, що проєкт рекомендацій слухань дуже декларативний, містить мало конкретики. Водночас усі дякували комітету, що вперше за часи незалежності відбувається обговорення на цю тему на рівні профільного парламентського комітету.

Завантажити:

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ «Результати оцінювання ефективності застосування окремих законодавчих актів України, що регламентують державну підтримку творчих спілок»

Інформаційна довідка про міжнародний досвід

Переглянути прямій ефір слухання у Комітеті «Державна підтримка творчих спілок в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення» можна за посиланням https://www.facebook.com/komitetG/videos/236573958056588/

Джерело

 Традиції приготування «Голодної  куті» на  Полтавщині та  Чернігівщині

В  Україні  здавна  святкували  три Святвечори. 6 січня – Різдвяний Святий  вечір або  «Багата  кутя»,  другий  13 січня, і третій  18 січня  Святвечір  напередодні  Богоявлення, або  «Голодна  кутя».

Пропонуємо  вашій  увазі традиції  приготування  страв на  Полтавщині  та  Чернігівщині.

 Традиції приготування «Голодної  куті» на  Полтавщині та  Чернігівщині

 

Голодна кутя. Полтавська область

Голодна кутя – це назва вечері напередодні Водохрещі – на столі лише пісні страви: вареники з капустою, гречані млинці на олії, смажена риба.

«Кутя майже не відрізняється від куті на Святий вечір, лише не використовують добавок (родзинок, ягід, горішків). Варять пшеницю (пшоно або перлову крупу) добавляють лише узвар, мед, мак. У Котельві Полтавської області ще в 80-х рр.20 століття робили тау Голодну кутю, зараз майже не роблять» – говорить Дорошенко Оксани, смт. Котельва.

«У Кременчуцькому районі кутя була дуже проста навіть без меду. Зерна пшениці варять довго на маленькому вогні, заправляють тертим маком та узваром без меду. Наголошували, що цілий день 18 січня –  суворий піст (зовсім не ідять), не можна сваритися, веселитися, поминають померлих та моляться за здоров’я живих. Поняття голодна кутя скоріше відноситься не до рецепту страви, а до загальної поведінки та страв вечері» – інформує Надія  Михайлова, ГО «Відпочинок вдома», Кременчуцький район.

 

Інформацію надано Полтавським ОЦНТ

 

 

Традиції приготування страв на голодну кутю у селі  Розсошенці Чигиринського району, Черкаська область

Носій фольклору Лобунець Віра Миколаївна 1948 року народження із           с. Гельмязів, що на Золотоніщині  згадує про традиції приготування страв на голодну кутю у селі  Розсошенці Чигиринського району, де проживала її бабуся Федора.

Звечора  жінка намочувала у трьох мисках: грушки, яблучка та зерно пшениці. Все ставилося на підвіконня на ніч, що набрало місячної сили. Бабуся казала: «Щоб місяць посвітив!». Зранку у печі  вона розводила вогонь  з гілок сосни та хвої  і ставила горщики  варитись куті та узвару. «Коли  зерно було  зварене, воно чомусь було   липке та  трималося однієї кучі. Тоді  бабуся у великій тарілці готувала вже саму кутю. Пшеницю заливала узваром  та добавляла мед, зверху викладала розпарені сухі ті грушки та яблука, що звечора замочувались», – згадує Віра Миколаївна. Потім  бабуся Федора  накривала стіл скатертиною, яка слугувала тільки на різдвяні святки.  Клала  по краях столу гроші та часник.  На питання: чому так робить, відповідала: так треба.

Зі страв   подавала на стіл  пиріжки з цукровим буряком та калиною квасолею, голубці з пшона,  рибу  впечену у печі, огірочки засолені з діжки, квашену  капуста  також з діжки, картоплю відварену а також,  відварену квасолю засмажену  цибулею,   гарбузову кашу та пшоняні  млинці  начинені  грибами.

Це була сімейна вечеря вскладчину. Мама з Чигирина також привозила у село смачні  вареники з капустою, засмажені щедро цибулею  та квашені помідори. Дідусь ставив на стіл наливку  -саме вишневу а потім   вставав та читав молитву, напевно Богородице Діво.  Потім  всі починали вечеряти  з куті.  А коли повечеряли –  бабуся залишала  на столі  виключно кутю та ложки   з вірою, що прийдуть душеньки померлих родичів також вечеряти.

 

Інформація надана Черкаським ОЦНТ

З Хрещенням Господнім!

 

Не втрачайте віри в гарне, і вона неодмінно допоможе у скрутну хвилину.

Нехай Хрещенські морози вас підбадьорять і загартують.

В це свято варто відпустити все погане і змити гріх святою водою. З Хрещенням Господнім вас!

Офіційна позиція Українського центру культурних досліджень

«У мене завжди викликали занепокоєння особи, які жадали влади, особливо за будь-яку ціну. Наприклад, шляхом знеславлення організації, в якій бачать себе керівником, не маючи для цього достатньо компетенцій та навичок. Як серед будь яких людей, серед науковців також зустрічаються особи, які з більшою радістю дивляться на себе в науці, ніж на науку в собі»Борис Патон, український науковець, Президент НАН України, «Герой України».

Цей вислів Бориса Патона яскраво характеризує ситуацію, що склалася у 2020 році в Українському центрі культурних  досліджень.

Ми гідно пройшли перевірки різних органів, ініційовані колишнім заступником з наукової роботи паном Фетисовим І.Б, які тривали понад 7 місяців, пережили слідчі дії по карній справі, яку було впроваджено відповідно до ухвали суду за вимогою колишнього заступника директора УЦКД  та закрито за відсутністю складу злочину наприкінці грудня 2020 року.

І головне, 12.01.2021 ми виграли суд, довівши системність невиконання службових обов’язків посадовою особою, яку було звільнено за 40 статтею КЗпП 14 липня 2020 року.

Цитуємо витяг з Рішення щодо справи №761/258117/20, провадження № 2/761/7367/2020 «В задоволенні позову Фетисова Іллі Борисовича до Українського центру культурних досліджень про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю».

Під час підготовки до суду нами було зібрано і опрацьовано багато документів. Додатки до справи склали 350 аркушів. Також було розіслано адвокатські запити щодо підтвердження фактів, які знаходились в дописах на фейсбуці Фетисова та його «друга» Требушкіна Р. (колишнього народного депутата України, нині міського голови міста Покровська). Таким чином ми отримали відповідь Комітету Верховної ради з питань національної безпеки і оборони від 09 липня 2020 року №04-22/13-2020/101645, яка повністю спростовує інформацію у дописі колишнього народного депутата України пана Руслана Требушкіна на його офіційної сторінці у фейсбуці від 23.06.2020 року, в якій він зазначав про підготовку слухань Комітету щодо корупційних дій керівництва УЦКД на основі записок Фетисова (одного з керівників УЦКД). Це дало нам підставу підготувати документи до НАЗК з питань використання Требушкіним мандату депутата для зведення особистих рахунків.

І таких відповідей на адвокатські запити, які підтверджують недостовірність інформації або маніпуляцію інформацією, зокрема факти, в яких доводиться використання обома особами своїх службових становищ – зібралося багато. Тому судові справи за нашими позовами тривають далі.

Всі спроби паралізувати діяльність установи з боку Фетисова та Требушкіна потерпіли фіаско.

Незважаючи на відсутність заступника директора з наукової роботи, друга половина півріччя 2020 року була плідною для нашої організації.

  1. Запроваджено проєкт «Гастроспадщина України: традиції гостинності та культура приготування страв».
  2. Проведено он – лайн семінари, Першу всеукраїнську конференцію «Гастроспадщина України», конференцію «Малі міста – великі виклики в епоху COVID – 19» та Четверту Всеукраїнську підсумкову конференцію «Нематеріальна культурна спадщина України: підсумки та перспективи», он – лайн наради.
  3. Проведено моніторинг щодо життєздатності елементів, що внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України в період до 2018 року включно, які оприлюднено в повному обсязі на сайті УЦКД.
  4. Опрацьовані та приведені у відповідність до поданої інформації обласними керівними структурними підрозділами, Звіти за 2019 рік, автором яких є Фетисов.

Щодо висновків по ЗВІТАХ, підготовлених Фетисовим, необхідно зазначити про наступне:

  1. У звіті про виконання конвенції ЮНЕСКО за 2019 рік проглядалась дискредитація роботи Обласних центрів народної творчості та Обласних науково – методичних центрів із рекомендацією зняти обов’язки щодо виконання Конвенції ЮНЕСКО – 2003 з вищеназваних організацій.
  2. У «Звіті щодо стану життєздатності елементів НКС, включених до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини», який затверджено Протоколом № 1-2020 від 28.02.2020 засідання експертної ради, зазначені негативні тенденції щодо стану життєздатності 15 елементів, що ставило під загрозу існування Національного переліку НКС України. Враховуючи повноваження МКІП та Ради в разі неусунення недоліків (про які навмисно не було проінформовано обласні ради в 30 – денний термін), виключити елементи з Національного переліку України. (Наказ № 1319 від 11.12.2017 про затвердження порядку ведення Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини розділ 4 пункти 4,5)
  3. Щодо Аналітичної доповіді, яка готувалась до гранту ЮНЕСКО. Повністю дискредитована Україна, як Держава, яка має виконувати відповідні заходи щодо виконання засад Конвенції ЮНЕСКО 2003.

Таким чином, стає зрозумілим суб’єктивне ставлення до процесів з боку Фетисова, який поєднував посаду заступника директора УЦКД з питань наукової роботи та повноваження голови експертної ради з питань НКС при МКІП.

Досвідчена людина побачить в цих тенденціях намагання узурпації сфери НКС задля вирішення особистих питань.

Я розумію, що будь-яка особа, яка обіймає керівну посаду, або працює в органах державної влади, є суб’єктом критики в публічному просторі.

Але, повертаючись до вислову Бориса Патона, хочу зазначити, що у мене теж викликають занепокоєння особи, які готові дискредитувати установу та людину шляхом знеславлення організації, в якій бачать себе керівником, не маючи для цього достатньо компетенцій.

З повагою, директорка УЦКД, заслужена артистка України Ірина Френкель.

Паляниця «Маланка» та коровай «Василь». Особливості випікання на Вінничині

Відомий дослідник новорічної обрядовості О .Курочкін вказує , що прототипом карнавальної постаті Маланки «можна вважати Макош- головне жіноче божество у пантеоні давніх русичів». Ім’я святої- «Меланія» в перекладі з грецької означає темна або чорна. Дослідниця давніх доісторичних цивилізацій Марія Гімбутас вказує на те, що знайдені під час археологічних розкопок білі статуетки символізували богиню смерті , а чорні-богиню родючості і відродження : « Черная Мадонна- та же Мать-земля : ее чернота есть цвет земного плодородия. Высшее чудо- ежегодное возобновление ее способности к плодоношению». Оскільки ім’я святої «Меланія» у європейській культурі співзвучне з назвою чорної богині родючості , традиція вшанування культури родючості в день святої Меланії стала досить поширеною в християнському світі.

Образ Велеса у новорічній обрядовості замінив Василь. В перекладі з грецької ім’я Василь означає «цар» , « правитель», «господар» , «пан». 

На пошану Маланці і Василя випікалися спеціальні обрядові хліби , які мали таку ж назву.

Паляницю «Маланку» подають на новорічний стіл разом з короваєм «Василь».

Один хліб покривають другим , попередньо підклавши під них сім’я конопель та мідну монету. Все це обв’язується вінком з часнику.

 

«Маланкою» називають обрядовий хліб ,який разом з «Василем» займає центральне місце серед страв Щедрого вечора. Назва паляниці «маланка»  однойменна з назвою свята Маланка, що знаменує переддень Нового року.

 

«Маланку»  випікають 12 січня ,напередодні свята Маланки. Оскільки на саме свято 13 січня за новим стилем і в новорічну ніч не розпалюють , бо вірять , що на ній танцюють Василь з Маланкою . і якщо не дотриматись звичаю , не буде врожаю на хліб.

 

Як тільки жінка замішувала діжу для випічки новорічного хліба , вона одягала кожух , брала солому , якою встеляли долівку на Святий вечір , йшла в садок і вимащеними в тісто руками торкалася плодових дерев , а потім перев’язувала  їх солом’яними перевеслами , примовляючи : « Оце тебе підперезала , щоб ти знала , нащо!». Це мало наділити деревце плодючістю , сприяти гарному врожаю садовини.

 

На Вінниччині – це кругла пшенична паляниця з надрізом , за формою і розмірами схожа до «макоші».

Медвідь Ганна Олександрівна ,1971 року народження , пригадувала свої дитячі враження , як її бабуся , що мешкала в селі Рогізці Чечельницького району на Вінниччині , пекла « маланку»   у вигляді трьох коржів, прикрашених голубами і колосками. 

 

Скоріш за все одна з паляниць була «маланкою» , а інша символізувала «маланчину» пару-«василя».

 

«Василь» – дуже гарний і великий новорічний каравай.

 

Його випікають із білого пшеничого борошна , тісто здобне дріжджове або на заквасці. Прикрашають виріб магічними знаками , а зверху змащують яйцем. Як було сказано вище ,  «василя» випікають напередодні Святого вечора і стоїть він на столі аж до Старого Нового року.

 

Наведемо опис приготування «Василія» у селі Райгород Немирівського р-ну на Вінниччині. Коровай круглої форми , а форма така ж , як у хліба домашнього ,- зубчиками, тільки він більший за хліб , але менший за весільний коровай. Тісто замішували разом з калачами , що носили хрещеним на вечерю. Оздоблювали «Василія» як і весільний коровай  : посередині велика квітка , а далі все на свій смак , але обов’язково  виробляють качечки , гусочки , щоб велося хазяйство , та щоб після освячення води молодь одружилась.

Згідно народної традиції, «Василем» потрібно поділитись , пригостити якнайбільше людей , почастувати волів і корову та залишити для ниви.

Оздоблення новорічного хліба «Василя» таке ж , як і весільного короваю. Це і є весільний коровай , який у кожній хаті випікали для весілля Маланки й Василя. Цим короваєм, намагаються пригостити якомога більше людей ,всіх , хто переступить поріг оселі на  Новий рік , у тому числі і полазника у вигляді великої худоби. А якщо таких полазників у наш час вже не заводять до хати , то шматочки «василя» , разом з «маланкою» несуть у хлів для худоби , зберігають до першого весняного виїзду в поле або до отоплення корови , адже Велеса часто пов’зують з туром , биком , а Маланку – з коровою.