Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 04.05.2023 № 234 «Про включення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»

#Звичаї_обряди_святкування #Національний_перелік_НКС #Знання_та_практики_що_стосуються_природи _Всесвіту #Традиційні_ремесла #Інше_традиції_харчування

Культура традиційного вівчарства Бессарабії та знання, пов’язані з ним 

Охоронний Номер – 067н.к.с

Географічне розташування: Вся територія Одеської області, найбільш розповсюджений регіон – територія півдня Бессарабії (Болградський, Ізмаїльський, Білгород – Дністровський район, зокрема село Котловина Ренійської міської громади Ізмаїльського району Одеської області, Виноградівка Болградської міської громади Болградського району Одеської області, села Тарутинської селищної громади Болградського району Одеської області, Фрумушика – Нова Бородінської селищної громади

Болградського району Одеської області, Фурманівка Кілійської міської громади Ізмаїльського району Одеської області, Новоселівка Кілійської міської громади Ізмаїльського району Одеської області та місто Болград Болградської міської громади Болградського району Одеської області)

Отари овець є незмінною складовою краєвидів безмежних степів Бессарабії вже сотні років поспіль. Вони як купчасті хмаринки, які опустились на зелений килим для сезонного вбрання й на лінії горизонту обіймають собою увесь світ. Овеча бринза, баранина, вовняні ковдри, ткані килими – це візитівки краю, які об’єднуються навколо живої традиції вівчарства та передаються ланцюгом поколінь з давніх-давен і до сьогодні.

Вівчарство є традиційним промислом багатонаціональної Одещини. Основна порода, яка найбільше адаптувалась до місцевих умов – це напівтонкорунна, цигайська.

За розповідями тутешніх вівчарів – гагаузів, утримання овець ділиться на цикли.

Зимовий «стійловий» – з січня по березень, коли вівці перебувають та годуються в стійлах без вигону на пасовища. Весняний «стійлово – пасовищний» – з березня по травень, коли овець годують в стійлах, але привчають до вигону на пасовища.

Літньо-осінній «пасовищний» – травень-жовтень, коли вівці пасуться на пасовищах без підгодівлі. Та «пасовийщно – стійловий період»- жовтень-грудень, коли вівці ще пасуться, але вже привчаються до стійл.

На зимовий період господарі обов’язково заготовляють їжу для овець: сіно, солому, зерно. Щось вирощується та збирається власноруч на території проживання, на полях, а щось купується у місцевих виробників.

Саме в «пасовищний» період йде активне доїння овець та виготовлення бринзи. Рецептура та технологія в основному однакова. До свіжого, процідженого овечого молока додається натуральний фермент власного виробництва («тяг», гагаузьк.«майя») або фабричний, який «стягує» молоко. Рідина виливається в мішечок з тканини, марлі, підвішується, або кладеться під прес, щоб стекла сироватка. В мішечку утворюється бринза. Її ріжуть на шматки та складають у ємність з розсолом. Продукт зберігається у прохолодному місці. Споживають бринзу як засолену, так і свіжу. Виробництво молочних продуктів з овечого молока носить безвідходний характер. З решти сироватки засобом підігрівання отримують солодкий сир «урда» або «вурда». Майже в кожній сім’ї не залежно від статі та віку в Бессарабії споживають в їжу овечу бринзу. Це традиційна страва українців, національних спільнот гагаузів, болгар, молдован.

Одним із улюблених видів м’яса жителів Одещини є баранина. З нею готують такі національні страви, як курбан, каурма, каверма.

Здавна користуються популярністю і вироби з овечої вовни. Це є окремою формою прояву вівчарства й відноситься до традиційних ремесл. Відомо, що за своїми гігієнічними властивостями вироби з овечої вовни не мають аналогів і сприяють збереженню здоров’я і продовженню життя людини.

Наприклад, в селі Котловина Ізмаїльського району жива традиція з виготовлення вовняних ковдр та матраців. З овечої пряжі в’яжуть одяг: светри, шкарпетки, пояси. Раніше цілим промислом було виробництво домотканих килимів. Зі смушок (овечих шкір) шиють кожухи, дублянки, жилети, шапки, які носять в холодний період як у будні, так і на свята. Одяг з овчини є невід’ємною складовою образу вівчарів. Правда, на сьогодні, є тенденція до витіснення традиційного одягу, килимів з овечої пряжі продуктами фабричного походження.

Найважливішим традиційним щорічним святом на Бессарабії, пов’язаним з вівчарством є День Святого Георгія (Георгієв день, з гагаузьк.«Хедерлез»), який відзначається 6 травня. Святий Георгій вважається покровителем пастухів та їх худоби. Місцева спільнота здавна пов’язує цей день із весняним оновленням природи та початком нового господарського року. В цей день господарі зі всього села виганяють на пасовища своїх овець на літньо-осінній період. Під час вигону овець відбувається ряд обрядових дійств, в яких беруть участь всі члени громади. Готується традиційна страва «курбан», відбуваються святкові застілля з обов’язковим пригощанням кулінарними стравами менш заможних сусідів (соціальна рівність), діти беруть участь в конкурсах (передача знань). Перед вигоном овець стрижуть. Це заняття потребує особливої майстерності, практикується й передається виключно чоловіками.

Вівчарство практикується в сім’ях серед сільського (рідше – міського) населення, так і в великих фермерських господарствах. Один із найбільших в Європі вівцекомплексів «Фрумушика – Нова» знаходиться на Бессарабії (станом на 2010 рік налічує понад 8600 голів овець). Ферма оснащена найбільшим у Європі цехом автоматичного доїння овець, встановлені автоматичні станції випоювання ягнят, що значно скорочує використання фізичної людської праці та економить час. У 2017 році пам’ятник вівчарю, що встановлений на території Центру етнографічного, сільського зеленого туризму і сімейного відпочинку «Фрумушика-Нова», визнаний найвищою статуєю вівчарю у світі (висота — 16,43 м.)

Традиційне вівчарство Бессарабії охоплює собою носіїв без розрізнення на стать чи вік, чи національну приналежність. Як жінки, так і чоловіки однаково залучені до різних процесів.

Фото: Одеський обласний центр української культури