20 січня 2022 року відбулася зустріч-обговорення за темою: «Роль закладів культури в охороні НКС – показники, програми, інструменти, головні зацікавлені сторони».

Обговорення відбулося в межах підготовки Періодичного звіту України з питань виконання Конвенції ЮНЕСКО з охорони нематеріальної культурної спадщини (далі Конвенції ЮНЕСКО 2003) – індикатори 2, 3, 4, 5, 6, 9, 10, що стосуються безпосередньо ролі і місця музеїв та бібліотек та їх участі в охороні НКС.

Під час зустрічі учасники ознайомилися з методологією підготовки Періодичного звіту України з питань виконання Конвенції ЮНЕСКО 2003 року, поділилися власним досвідом з метою оцінки ситуації щодо ролі закладів культури в охороні нематеріальної культурної спадщини.
Це друге з низки обговорень, присвячене інструментам охорони культурної спадщини – та цілям сталого розвитку.

Організаторами обговорення виступили: Державна установа «Український центр культурних досліджень» спільно з громадською організацією «Центр розвитку «Демократія через культуру», що акредитованою в ЮНЕСКО.

До участі в обговоренні були запрошені:

Мелітопольський міський краєзнавчий музей
Одеський музей західного і східного мистецтва
Одеський історично-краєзнавчий музей
Прилуцький краєзнавчий музей імені В. І. Маслова
Музей історії сільського господарства Волині-скансен
Кролевецький районний краєзнавчий музей
Музей кролевецького ткацтва
Сумський обласний краєзнавчий музей
Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського
Петриківський музей етнографії, побуту та народно-прикладного мистецтва
Музейний комплекс «Музей історії Петриківського розпису та народних ремесел»
Вінницький обласний художній музей
Музей-садиба братів Герасименків
Полтавський художній музей імені Миколи Ярошенка
Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського
Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського
Музею писанкового розпису/«Музей писанки»
Сарненський історико-етнографічний музей
Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному
Національний художній музей України
Національний науково-дослідний реставраційний центр України
Борщівський обласний комунальний краєзнавчий музей
Тернопільський обласний краєзнавчий музей
Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого
Державна бібліотека України для юнацтва, м. Київ
Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека
Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека
Гайсинська централізована бібліотечна система Гайсинської ТГ, Вінницької області
Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія
Одеська національна наукова бібліотека

14 січня 2021 року в онлайн форматі відбулася зустріч-обговорення: «Роль освіти в охороні НКС – показники, програми, інструменти, головні зацікавлені сторони» в межах підготовки Періодичного звіту України з питань виконання Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини.

В обговоренні взяли участь близько 30 представниць_ків мистецьких закладів освіти з різних областей України.

Ініціаторами та організаторами зустрічі виступили Державна установа «Український центр культурних досліджень» спільно з громадською організацією «Центр розвитку «Демократія через культуру», акредитованою в ЮНЕСКО за участі Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти та Державного науково-методичний центру змісту культурно-мистецької освіти.

З вітальним словом до учасниць-ків звернулися Олена Іщенко – заступниця директора Українського центру культурних досліджень та Ольга Россошанська – перша заступниця голови Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти, яка зазначила: «Як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері спеціалізованої мистецької освіти, долучаємося до обговорення, адже освіта – це  один з головних інструментів охорони нематеріальної культурної спадщини».

В основній частині зустрічі, Валентиною Дем’ян – національною експерткою з питань НКС, заступницею директора Центру розвитку «Демократія через культуру» були розглянуті звітні індикатори 4,5,6, що стосуються безпосередньо освіти, навчальних програм, та індикатор 12, який висвітлює політику в галузі освіти, правових і адміністративних заходів у секторі освіти.

Учасниці_ки обговорювали питання, відповідно до опитувального модулю ЮНЕСКО:

• якою мірою формальна та неформальна освіта сприяють передачі знань і навичок і виховують повагу до нематеріальної культурної спадщини;
• якою мірою НКС та її охорона інтегровані в початкову і середню освіту, включені до змісту відповідних предметів і використовуються для викладання і виховання поваги до власної та чужої НКС;
• якою мірою вища освіта розвиває практикування і передачу НКС, а також вивчає її соціальний, культурний та інші виміри;
• якою мірою політика, законодавство і адміністративні заходи у сфері освіти відбивають розмаїття НКС та важливість її охорони та втілюються в життя.

Заклади освіти, що були представлені на зустрічі:

• Петриківська дитяча художня школа ім. Т. Я. Пати, Дніпропетровська область;
• Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів с. Бубнівка Гайсинської міської ради, Вінницька область;
• Комунальний заклад спеціалізованої мистецької освіти “Валківська школа мистецтв”, Харківська область;
• КЗ «Кодимська дитяча школа мистецтв», Одеська область ;
• Одеське училище мистецтв та культури ім. К.Ф.Данькевича;
• Комунальний заклад «Дніпропетровський  фаховий мистецько-художній коледж культури»;
• Кам’янський фаховий музичний коледж ім. Скорика, Дніпропетровська область;
• Решетилівський художній професійний ліцей, Полтавська область;
• Тульчинський фаховий коледж культури, Вінницька область;
• Миколаївський фаховий коледж культури і мистецтв Миколаївської обласної ради;
• ДПТНЗ «Кролевецьке вище професійне училище», Сумська область;
• Петриківське професійно-технічне училище №79, Дніпропетровська область;
• Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Запорізька область;
• Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка;
• Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»;
• Київський національний університет культури і мистецтв;
• Кодимська міська ТГ, Одеська область;
• Національна спілка майстрів народного мистецтва України.

Це перше з низки обговорень, присвячене одному з головних інструментів охорони культурної спадщини – освіті та цілям сталого розвитку.

Литовченко Влада Володимирівна,
кандидат історичних наук,
куратор проєкту національної співпраці «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі» за підтримки Українського культурного фонду,
директор Вишгородського історико-культурного заповідника

 

Бортництво являє собою одне із найдавніших занять людства: найстаршим зображенням стародавніх бортників, знайденим на стінах неолітичних печер, більше восьми тисяч років. Загалом же хронологічні межі даного ремесла не піддаються чіткому підрахунку: археологи нездатні надати точні відповіді в силу специфіки матеріальних залишків бортництва (як відомо, основним матеріалом є деревина). Прийшовши на зміну примітивному «видиранню» меду диких бджіл із дупл дерев, з часом бортне ремесло трансформувалося в окрему й цільну пасічницьку культуру, пройшовши еволюційний розвиток від вміння створювати штучні дупла для диких бджіл у стовбурах дерев до виготовлення й розміщення на деревах переносних вуликів-колод [1,   с. 9, 10]. Історичний ареал бортництва поширювався на всю історико-етнографічну область Українського Полісся, а саме: північ сучасних Волинської, Рівненської, Київської, Житомирської, Сумської та Чернігівської областей України; також він захоплював регіони Поділля, Галичини, Буковини, частину Карпатського регіону, Дніпропетровщини та Харківщини. На сьогодні за хронологічним та територіальним масштабом традиція бортництва не має рівних в межах України. Згідно документів Київської Русі ХІ ст., на той час бортництво вже було цілком сформованим видом діяльності, який охоронявся державою («бджолодерство» – практика «видирання» меду у бджіл разом з їх знищенням – каралося законом; також охоронялися права власності на борті та «грані» – ділянки, відведені під борті) [1, с. 9, 12; 3, с. 142]. Мед і віск – продукти бортництва – були на той час цінною сировиною. 

Найбільший розквіт бортного промислу припадає на часовий проміжок від XIV по XVII ст. [1, с. 11] Часовий фактор та багата історія бортного ремесла зумовили формування багатьох традицій та ритуалів, які передавалися з покоління в покоління. Ремесло було спадковим: почасти у спадок передавалися борті та навіть бортні дерева, відбір яких був особливо важливою справою [7, с. 4]. У бортників існував спеціальний календарно-обрядовий цикл; ними навіть було розроблено свій особливий, професійний термінологічний словник. Поява та розвиток бортницького ремесла позначили новий етап у взаємовідносинах людини із бджолою та з навколишнім світом загалом, давши початок таким промислам, як медоваріння, свічникарство та воскобійництво. Продукти бортництва широко використовувалися й подекуди продовжують використовуватися також і в народній медицині [6, с. 48].

У ранньомодерну добу через постійні вирубування дерев починають інтенсивно скорочуватися площі лісових угідь (головним чином до того спонукав розвиток орного землеробства), що створило для бортництва певні проблеми. Подекуди держава намагалася сприяти розвиткові цього важливого промислу: так, Литовські статути 1529 та 1588 рр. забороняли обробку землі довкола бортних дерев [1, с. 11, 12]. Та все змінилося з історичним винайденням у 1814 р. П. Прокоповичем рамкового вулика, що остаточно позначило початок занепадання бортницької справи (головним чином – через спрощення процесу медозбору та збільшення кількості видобуваного меду за рахунок нового винаходу) та розвиток культурного пасічництва [1, с. 13]. Пізніше на історії бортництва (яке продовжувало зберігатися й у ХХ ст.) негативно відобразилася також і «війна колодам», проголошена радянською владою в 20-ті-30-ті рр. минулого століття. Додаткові завади для розвитку традиційного промислу у ХХ ст. створили екологічні катаклізми та результати негативної антропогенної діяльності (пожежі, використання пестицидів тощо) [3, с. 141; 9, с. 105]. На даний момент бортництво остаточно перейшло в розряд архаїчних ремесел, а його ареал поширення суттєво зменшився. Більша частина сучасних пасічників схильна розглядати бортне ремесло як пережиток минулого; в свою чергу, прихильні ідеї збереження бортного промислу бджолярі наголошують на шкоді, яку завдають синтетичні матеріали, використовувані у рамкових вуликах (парафінова вощина, пластик), для здоров’я бджіл та якості отримуваного продукту загалом [1, с. 14]. Також вони відзначають, що бортний мед, отриманий від диких бджіл в натуральних умовах, має кращий смак та є значно більш насиченим корисними елементами. По всій території України станом на 2020 р. налічувалося близько сотні носіїв цієї стародавньої традиції. 2018 р. бортництво було включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (наказ Міністерства культури України №465 від 30.05.2018 р.) [1, с. 20, 22]. 

Зважаючи на сьогоденну екологічну ситуацію в Україні (яка, згідно даних FAO за 2008 р., займала перше місце з виробництва меду серед країн Європи та четверте – у світі) [6, с. 49] та на решті планети загалом, особливо гостро постає проблема збереження довкілля, і зокрема – збереження популяції бджоли. Зникнення (ба навіть суттєве зменшення ареалу проживання, котре маємо на сьогодні) цієї комахи загрожує непоправимими наслідками; на даний момент національні програми порятунку бджоли задіяні у багатьох європейських країнах та в США. Питання збереження бортництва – архаїчного бджолярського ремесла зі своїми традиціями – також залишається актуальними. На динаміку розвитку цього промислу негативно впливає як його неприбутковість, так і складний характер бортницької роботи (у порівнянні з пасічництвом). Утім, у молодого покоління існує певне зацікавлення бортництвом, яке спроможне давати свої плоди. Так, в Україні Олексієм Нагорнюком та Максимом Пчеловим було створено громадську організацію «Бортники України» (та ознайомчу веб-платформу за адресою: https://bortnyky.com.ua/; це перший український сайт, присвячений бортництву) [1, с. 22]. Проте загалом станом на 2020 р. можна було констатувати украй малий рівень обізнаності широких верств населення стосовно бортницького ремесла, його існування та збереження традицій, і як результат – відсутність підтримки держави й суспільства. Була відсутня інформаційна база для презентації та популяризації бортництва – як популярного (веб-ресурси, інтерв’ю, пізнавальні відеосюжети), так і наукового (друковані видання, збірки чи монографії, присвячені тематиці бортництва) характеру.

Науковий інтерес стосовно бортництва Полісся (та українського бортництва загалом) існував ще з початку ХХ ст. (1902 р. в «Трудах общества исследователей Волыни» було опубліковано статтю К. Бордичевського «Доклад о пчеловодстве на Волыни») [4, с. 151], однак характерною особливістю наукових студій, присвячених українському бортництву, завжди була їх певна невпорядкованість та порівняно невелика кількість дослідників, що підіймала у своїх працях дане питання. Тематика бортництва зачіплялася здебільшого в розрізах таких історичних дисциплін, як етнологія та історичне краєзнавство. Велику увагу бортній справі приділяла волинська дослідниця А. Дмитренко, що є автором низки наукових статей та розвідок, присвячених поліському бортництву та різноманітним аспектам його розвитку. Бортництво в Україні досліджували також видатний український краєзнавець і фольклорист В. Скуратівський («Кухоль меду», статті «”Руська правда” і охорона бортництва», «Традиційне бортницьке право на Україні»), В. Балушок, У. Мовна, А. Петраускас (що цікаво – в галузі археології, доказом чому є статті «Експериментальне вивчення бортництва у Північній експедиції. Сучасний промисел та його дослідне відтворення», «Бортництво сільського населення давньоруського часу на Середньому Подніпров’ї»), О. Ілларіонов. З іншого боку, бортну справу Полісся (хоча й меншою мірою) вивчали також екологи та природоохоронці (головним чином, С. Жила [7, с. 4]). Однак чималий комплекс знань щодо поліського бортництва завжди потребував систематизації й узагальнення; станом на 2020 р. були відсутніми каталогізована джерельна база та спеціальні видання з історії українського бортництва, дані щодо чітких меж ареалу розповсюдження та динаміки змін під час збереження бортницької традиції, реєстри бортників та бортей тощо. 

З метою популяризації бортництва як елементу нематеріальної культурної спадщини протягом червня-жовтня 2020 р. Вишгородським історико-культурним заповідником за підтримки Українського культурного фонду було реалізовано національний проєкт «Бортництво Полісся: архаїчна традиція». Співорганізаторами проєкту виступили: Вишгородська міська рада, Управління культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації, Державна архівна служба України, Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного, Державний архів Київської області, Сарненський історико-етнографічний та Олевський краєзнавчий музеї. Підтримку проєкту надали також Київська, Житомирська та Рівненська обласні державні адміністрації. Суттєву допомогу було надано Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, матеріали наукового архіву якого було використано під час розробки проєктних завдань [1, с. 9].

Ціллю проєкту стало створення сайту «Віртуальний музей бортництва» (https://bortypolissya.org.ua/) – інноваційного крос-секторального культурного продукту з інтерактивною експозицією у цифровому форматі, здатною повноцінно і в доступному форматі презентувати бортництво. Сайт доповнюється поліграфією (значна частина якої також має інтерактивний характер), а саме: інтерактивним іміджевим альбомом та презентаційними матеріалами (інтерактивний тематичний календар, набір інтерактивних листівок, QR-картки із доданою інформацією, тематичний відеоролик тощо). Сталість віртуальної експозиції (котра не має часових та просторових обмежень) значно полегшує можливість ознайомлення аудиторії з предметним матеріалом та збільшує її охоплення; ефективність та доцільність такої експозиції в умовах всесвітньої пандемії COVID-19 і пов’язаних із нею карантинних обмежень не підлягають жодним сумнівам. Проєкт мав міждисциплінарний та міжгалузевий характер: участь в розробці проєктних завдань прийняли спеціалісти в галузях археології, етнології, історичного краєзнавства, біології. Куратором проєкту стала директор Вишгородського історико-культурного заповідника, к.і.н. В. В. Литовченко; велику допомогу надав (фактично узявши проєкт під свій патронат) третій Президент України В. А. Ющенко (2005-2010 рр.), відомий шанувальник бджолярської справи [11]. Серед інших учасників проєкту слід особливо відзначити таких видатних науковців, як М. С. Сергеєва, В. Г. Івакін, Д. В. Бібіков, А. А. Дмитренко, С. М. Жила, А. В. Петраускас, І. В. Хом’як, а також білоруський краєзнавець, дослідник і популяризатор бортництва І. Д. Осипов (участь якого надає проєктові не тільки міжрегіональний і національний, але й дещо міжнародний характер) [1, с. 52-61]. Науковим керівником проєкту стала провідна наукова співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, к.і.н. Бондаренко Г. Б [11].

Одним з основних здобутків проєкту стало відкриття осередків бортництва на території Київської області. До цього моменту усі зафіксовані осередки бортництва, внесені до реєстру нематеріальної культурної спадщини України, належали до території Житомирської та Рівненської областей. В результаті науково-пошукових експедицій, здійснених територіями Київського Полісся, наприкінці липня 2020 р. учасники проєкту спільно із представниками ЮНЕСКО та Київської обласної державної адміністрації відвідали села Шпилі та Рудня-Шпилівська Іванківського району Київської області. На території даних сіл проживають І. В. Глущенко та І. І. Марченко, які є спадковими бортниками, через що можуть вважатися повноцінними носіями елементу НКС (нематеріальної культурної спадщини) «Бортництво» [10, с. 1, 3]. Отримані матеріали стали основою для заповнення облікової картки елементу НКС «Бортництво» для включення Київської області до Реєстру нематеріальної культурної спадщини України, та використовуються для підготовки досьє для номінування бортництва до «Intangible Cultural Heritage List» ЮНЕСКО [1, с. 48]. 

Важливими кроками у реалізації проєкту (як інформаційного, так і наукового характеру) стали пресконференції (проведені в змішаному форматі із застосуванням онлайн-платформи «Zoom» для учасників, що не змогли бути присутніми з огляду на карантинні обмеження та фактор відстані), присвячені етапам реалізації проєкту. Пресконференції мали на меті якомога більше оприлюднити проєкт, надавши йому більшої медійності шляхом співпраці із офіційними державними установами та інформаційними агенціями різного рівня. Адже, згідно зі статтею 13 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини від 17.10.2003 р., ратифікованої Україною 06.03.2008 р. (Закон України «Про приєднання України до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини» № 132-VI від 06.03.2008 р.), популяризація та презентація широкому загалові нематеріальної культурної спадщини є одним із найважливіших напрямків діяльності з її збереження. Ознайомчі пресконференції відбувалися на базі Київської (початкова пресконференція 30.06.2020 р.), Рівненської (25.08.2020 р.) та Житомирської (27.08.2020 р.) обласних державних адміністрацій. До них були залучені учасники, амбасадори, представники культурних установ та видатні люди (наприклад, відомий актор і громадський діяч Є. Нищук, міністр культури України (2014, 2016-2019 рр.), та третій Президент України В. Ющенко) [12]. На початковій пресконференції в приміщенні Київської облдержадміністрації, що відбулася 30.06.2020 р., було виголошено основні завдання проєкту та його засадничі принципи. Пресконференції в Житомирській та Рівненській облдержадміністраціях мали на меті в тому числі ретроспективне нагадування стосовно перебігу подій проєкту для оточуючих. По завершенню конференції в Рівному 25.08.2020 р. в приміщенні Рівненського обласного краєзнавчого музею було презентовано виставку бортних знарядь. Пізніше відбулися польові виїзди до Рівненського природного заповіднику «Затока» та Сарненського історико-краєзнавчого музею (що має велику колекцію бортей); тематику бортництва презентували бортник В. Дробуш (с. Глинне, Рокитнівський район Рівненської області) та апітерапевт Д. Шабак (м. Рівне). Пресконференція, здійснена в стінах Житомирської облдержадміністрації 27.08.2020 р. (в роботі якої взяли участь третій Президент України В. Ющенко та міжнародний фасилітатор ЮНЕСКО по Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини І. Фетисов), також продовжилася виставкою предметів бортництва, що пройшла безпосередньо в приміщенні Житомирської облдержадміністрації. Було здійснено також польові виїзди до Олевського району Житомирської області (а конкретно – до с. Рудня-Перганська та Хочине), де по сьогодні побутує бортництво, й зустрічі з місцевими спадковими бортниками М. Ренкасом та А. Скуміним; ознайомчу екскурсію бортними лісами Олевщини для учасників експедиції провів олевський краєзнавець Ю. Халімончук. Фотографом проєкту О. Думанською зроблено чимало знімків, оприлюднених пізніше під час презентації тематичної фотовиставки – фотопроєкту «Борть. Життя. Полісся» [12; 13].

Підсумкова пресконференція проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі» відбулася в приміщенні Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» 28.10.2020 р., ставши четвертою пресконференцією проєкту. На ній були представлені результати проєкту (зокрема – науково-методичне видання «Бортництво Полісся», інтерактивний іміджевий альбом, присвячений проєкту, а також: унікальний тематичний календар на 2021 р., присвячений бортництву, відеозвіт проєкту та тематичні картки із доданими QR-кодами). На конференції були присутніми також представники Верховної Ради України, Міністерства культури України та Українського культурного фонду [1, с. 45; 12].

Наукові здобутки проєкту були оприлюднені та апробовані під час науково-практичної онлайн-конференції, що пройшла 20.10.2020 р. на базі Історичного музею Вишгородського історико-культурного заповідника із застосуванням платформи «Zoom».  Під час конференції було виголошено 12 доповідей про бортництво та проведено їх обговорення науковою спільнотою, музейними працівниками та носіями бортницької традиції. Конференцію провели куратор проєкту, директор Вишгородського історико-культурного заповідника В. В. Литовченко та координатор проєкту Д. О. Шевченко; в ній взяла участь частина науковців проєкту (зокрема – М. С. Сергеєва, Д. В. Бібіков, І. Д. Осипов, науковий керівник проєкту Г. Б. Бондаренко тощо) [12]. 

Не менш значущим етапом стала й просвітницька робота з підростаючим поколінням. У вересні 2020 р. у м. Вишгороді науковим керівником проєкту Г. Бондаренко було проведено тематичний онлайн-урок з бортництва зі школярами Київської, Рівненської та Житомирської областей. Діти мали змогу дізнатися про бортництво і його основні особливості. Наступним кроком, що ще більше унаочнював тему бортництва для юної аудиторії, став онлайн-конкурс дитячого малюнку «Якби я був бортником», проведений у другій половині вересня 2020 р. серед школярів Києва, Київської, Житомирської та Рівненської областей. Конкурс викликав жваве зацікавлення дітей та педагогів, оскільки його результатом стало подання 1025 малюнків; результати конкурсу було оприлюднено на сайті «Віртуальний музей бортництва», офіційних інтернет-сайтах та «Facebook»-сторінках Вишгородського історико-культурного заповідника, Вишгородської районної ради, Вишгородської РДА, Вишгородської міської ради, Київської ОДА, Рівненської ОДА та Житомирської ОДА [12]. 

10.10.2020 р. на території Національного музею народної архітектури та побуту України було презентовано тематичний фотопроєкт «Борть. Життя. Полісся». Перша в Україні присвячена бортництву фотовиставка стала результатом пошуково-дослідницької роботи співробітників музеїв та краєзнавців України. Пізніше її матеріали використовувалися для створення віртуального музею, відеоролика, інтерактивного іміджевого альбому та презентаційних матеріалів. Основною метою фотопроєкту стало виявлення традицій бортництва через особистості їхніх носіїв, із використанням художніх можливостей фотографії. На фотографіях були представлені бортники з Київського, Житомирського та Рівненського Полісся. Було зафіксовано основні моменти бортного медозбору, а також бортний інструментарій. Частина використаного у фотовиставці візуального матеріалу, присвяченого бортництву та бортникам першої половини ХХ ст., було знайдено у фондах Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного, Центрального державного архіву виконавчих органів влади України, а також Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського [1, с. 35; 13]. Матеріал, присвячений сучасному розвиткові бортництва, було зафіксовано безпосередньо у польових умовах (в місцях сучасного побутування бортництва трьох областей України) фотографом О. Думанською; іншу частину було надано олевським краєзнавцем Ю. Халімончуком. В результаті, було відібрано 15 фотографій (по 5 фото з кожного регіону) [1, с. 41; 13]. Цифровий варіант фотовиставки можна переглянути у вільному доступі на веб-ресурсі «Віртуальний музей бортництва».

«Віртуальний музей бортництва», що став центральним вузлом, своєрідним «обличчям» проєкту, на сьогодні включає: цифрову бібліотеку (до якої увійшли іміджевий альбом, науково-методичне видання та інші публікації на тему бортництва), віртуальну експозицію з 9 цифровими 3D-моделями бортей, матеріали фотопроєкту, фото- та відеогалерею, ознайомчий контент, поданий у популярній формі (кросворд, опитувальник, відеозапис онлайн-уроку, бортницький глосарій та відомості щодо бортницького календаря тощо), календар подій та анонсів проєктних заходів, посилання на ЗМІ (що висвітлювали перебіг проєкту) [11]. Віртуальна експозиція розв’язує основну проблему повноцінного використання музейних експонатів, артефактів і фондових колекцій, які розташовані у музейних зібраннях та приватних колекціях трьох областей України та їх поєднання у фізичному просторі. В процесі реалізації проєкту, у жовтні 2020 р. було створено також і «віртуальні філії» сайту «Віртуальний музей бортництва»: на території музейних та культурних закладів у трьох областях України, де наявні експозиції з бортництва, було встановлено 8 інтерактивних табличок. Таблички містять коротку інформацію про бортництво, інформацію про проєкт і QR-код із посиланням на «Віртуальний музей бортництва» та його експозицію; вони були розміщені на території Вишгородського історико-культурного заповідника, Олевського краєзнавчого музею, Сарненського історико-етнографічного музею, Національного музею народної архітектури на побуту України, Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», Рівненського обласного краєзнавчого музею, Житомирського обласного краєзнавчого музею та Етнографічного комплексу «Українське село» (с. Бузова, Києво-Святошинський район Київської області) [12].

Загалом результати роботи проєкту були представлені на сторінках науково-методичного видання – першого системного видання в Україні, присвяченого бортництву, що має міжгалузевий та міждисциплінарний характер, і в якому наявна спроба впорядкувати комплекс інформації стосовно бортництва. Допоміжним популярним матеріалом стали інтерактивний календар та інтерактивні листівки із QR-кодами з посиланнями на «Віртуальний музей бортництва» (календар містить матеріали фотовиставки «Борть. Життя. Полісся», а листівки – коротку й ознайомчу інформацію щодо бортництва). Було також створено десятихвилинний відеоролик, що став своєрідним звітом та щоденником проєкту. У відео оглядово подано основну інформацію щодо бортництва, його минулого й сучасності, а також оповідається про головні етапи реалізації проєктного плану і завдання проєкту, розкривається суть бортницької традиції. 

Національний проєкт «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі» було закінчено 31.10.2020 р., і він досягнув багатьох результатів. Серед них можна відзначити:

1. Створення «Віртуального музею бортництва» – міжгалузевого й крос-секторального продукту, що здатний повноцінно презентувати бортництво для широкого загалу.
2. Видання інтерактивного іміджевого альбому, інтерактивного календаря на 2021 рік, науково-методичної брошури, набору інтерактивних тематичних листівок та QR-карток із доданою інформацією. Було створене перше в Україні науково-методичне видання, присвячене бортництву цілком і повністю, і в якому було систематизовано інформацію стосовно стародавнього промислу.
3. Презентація проєкту на чотирьох пресконференціях із зарученням широкого кола представників громадськості, відомих і зацікавлених осіб сприяла до якомога більшого привертання уваги широкого загалу до бортницького ремесла.
4. До виконання наукової частини проєкту були залучені спеціалісти з різних галузей, регіонів та навіть країн, що є також важливим кроком у справі репрезентації української нематеріальної культурної спадщини. Наукові здобутки презентовано на науково-практичній онлайн-конференції «Бортництво Полісся» на базі Вишгородського історико-культурного заповідника.
5. Проведення ознайомчого онлайн-уроку (загальною аудиторією 900 осіб) та онлайн-конкурсу малюнку «Якби я був бортником» (для якого надійшло 1025 малюнків) для дітей з Київської, Рівненської та Житомирської областей, а також м. Києва сприяли появі уявлення про бортництво у підростаючого покоління
6. Реалізація фотопроєкту «Борть. Життя. Полісся».

Проте, залишаються актуальними чимало довгострокових завдань, пов’язаних із подальшим просуванням вже не стільки самого проєкту, скільки «Віртуального музею бортництва» та бортництва в Україні загалом. Серед них:

1. Формування нової культурної інституції – «Віртуального музею бортництва», та поступове поповнення її бази (в т.ч. віртуальної експозиції і бібліотеки) новими матеріалами.
2. Дослідження бортництва Київщини та – в перспективі – проведення наукових і науково-практичних заходів (семінарів, конференцій), присвячених даній тематиці. В ширшому плані – заохочення та продовження наукових студій, присвячених українському бортництву в цілому.
3. Якомога більша презентація елементу нематеріальної спадщини «Бортництво» у контексті культурних тенденцій України.
4. Заохочення до співпраці бджолярів і медоварів, а також професійних спільнот, що зацікавлені у розвитку традиції бортництва як культурного та туристичного ресурсу.

 

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

Характеристика джерела
Книги: Три автори	Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі / В. Литовченко, Г. Бондаренко, Д. Шевченко. – Вишгород – Київ: Мистецтво, 2020. – 79 с.
П’ять і більше авторів	Бортництво Полісся / Колектив авторів. – Київ: Мистецтво, 2020. – 223 с.
Частина книги, періодичного, продовжуваного видання	Бондаренко Г. Бортництво в контексті сучасних екологічних проблем / Г. Бондаренко // Бортництво Полісся. – Київ: Мистецтво, 2020. – С. 140-145. Бордычевский К. Докладъ о пчеловодствѣ на Волыни /  К. Бордычевский / Труды общества изслѣдователей Волыни. – Житомир, 1902. – Т. 1. – С. 151-173. Дмитренко А. Бортництво Київського Полісся / А. Дмитренко // Бортництво Полісся. – Київ: Мистецтво, 2020. – С. 68-84. Дмитренко А. Бортництво – перша форма культурного бджільництва / А. Дмитренко // Український пасічник. – 2014. – № 7. – С. 48-49. Жила С. Бортництво на Поліссі / С. Жила // Житичі. – 2005. – № 18. – С. 4. Жила С.  Проблеми збереження бортництва в Поліссі України / С. Жила //  Київ: Мистецтво, 2020. – С. 85-89. Петраускене А. Можливості використання бортництва для розвитку туризму та культурно-просвітницької діяльності / А. Петраускене // Бортництво Полісся. – Київ: Мистецтво, 2020. – С. 103-107.
Електронні ресурси	Бондаренко Г. Меди мої, меди лісовії / Г. Бондаренко // Світ. Наука, освіта, техніка, прогрес. – 2020. – №29-30 (1113-1114). – С. 1, 3. Режим доступу до журналу:  http://www.uintei.kiev.ua/sites/default/files/u/sv2930_20.pdf Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі. Головна // Віртуальний музей бортництва. Режим доступу: https://bortypolissya.org.ua/index.php Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі. Фотогалерея // Віртуальний музей бортництва. Режим доступу: https://bortypolissya.org.ua/index.php/halereia/fotohalereia Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі. Фотопроєкт// Віртуальний музей бортництва. Режим доступу:  https://bortypolissya.org.ua/index.php/fotoproiekt

 

Литовченко Владлена Володимирівна

ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРА

Директор КЗ КОР,,Вишгородський історико-культурний заповідник», голова Благодійного фонду «Обдаровані діти — майбутнє України»,  Співзасновник Міжнародного Фонду культурного співробітництва.кандидат історичних наук. Член Експертної ради з НКС МКІП України Член Комітету з присудження премії за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини. Почесний президент Міжнародного дитячого кінофестивалю «Золотий ключик». 

1994 — закінчила Одеську державну музичну академію ім. А.В. Нежданової по класу фортепіано.
2009 — закінчила Дипломатичну академію України імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ.
2013 — закінчила аспірантуру при Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ.
2013 — стала старшим викладачем Міжнародного університету «Україна», курс «Всесвітня спадщина ЮНЕСКО».

Куратор  Міжнародних та  Всеукраїнських  проектів,  в тому  числі грантового проєкту за підтримки УКФ «Історико-культурна спадщина Вишгородщини: QR-кодування, моніторинг, апробація та популяризація»,  Національного грантового проєкту за підтримки УКФ «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі».

Має  понад   20 публікацій  в  наукових  виданнях. Голова редакційної колегії науково-популярних видань: Історико-культурна спадщина Вишгородщини», «Бортництво Полісся».