Регіональний представник Українського центру культурних досліджень Гармаша І.І. 27 лютого 2019р.  взяв участь у розширеному  засіданні колегії Департаменту культури, туризму та курортів Херсонської обласної державної адміністрації на базі Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О.Гончара

Колегія пройшла за участю заступника голови Херсонської обласної державної адміністрації Балоня А.Б., голів селищних об’єднаних територіальних громад, керівників структурних підрозділів з питань культури районних державних адміністрацій, міських рад та  селищних об’єднаних територіальних громад, керівників обласних підвідомчих закладів культури і мистецтв.

На колегії були розглянуті наступні питання:

-Про координацію роботи з надання культурно-мистецьких послуг широкому загалу населення та формування нового культурного простору із врахуванням регіональних особливостей;

-Про проект обласної програми розвитку культури та духовності на 2019 – 2021 роки;

-Про проведення обласного огляду елементів нематеріальної культурної спадщини Херсонщини «ЕтноКрай» та обласної культурно-мистецької акції –  створення спільного арт-об’єкту «Рушник Херсонщині»;

-Про створення історико-культурного заповідника «Амадока» на території с. Червоний маяк Бериславського району;

– Про участь у конкурсах культурно-мистецьких проектів, оголошених Українським культурним фондом у 2018 році;

-Про поліпшення та осучаснення матеріально-технічної бази закладів культури шляхом активної участі у цільових програмах розвитку регіонів.

Проведення колегії дало можливість обмінятися думками, спільно обговорити та вирішити актуальні питання, окреслити перспективні напрями розвитку галузі.

Джерело

27 лютого 2019 року, з метою ознайомлення та прямої роботи з реформою децентралізації у галузі культури, регіональний представник Українського центру культурних досліджень в Донецькій та Луганській областях, Сергій Марусій прийняв участь у підсумковій колегії Управління культури, національностей та релігій Луганської ОДА за підсумками результатів роботи галузі у 2018 році.

Під час особистого виступу було презентовано діяльність УЦКД та регіонального представництва, обговорено питання щодо імплементації конвенції ЮНЕСКО “Про охорону та збереження нематеріальної культурної спадщини”, презентовані видання та обговорені нагальні питання щодо підготовки матеріалів до проекту “Малі міста – великі враження”.

За результатами співпраці, розпорядженням голови Луганської ОДА, регіонального представника УЦКД включено до складу колегії управління культури, національностей та релігій Луганської облдержадміністрації. Як зазначила заступник голови Луганської ОДА, Лішик Ольга Петрівна:

“Ми дуже раді, що співпрацюючи з регіональним представництвом УЦКД, нагальні питання галузі, будуть почуті та матимуть можливість вирішуватись якомога швидше”.

По закінченню колегії, представники ОТГ мали змогу поспулкуватися з представником УЦКД та отримати відповіді на питання в умовах реформи державного устрою.

Сьогодні, 28 лютого 2019р., відбулася робоча зустріч директора Українського центру культурних досліджень Френкель Ірини Володимирівни та Першого заступника, голови секретаріату товариства зв’язків з українцями за межами України “Україна-Світ” Кендзери Алли Євгеніївни.

До обговорення перспективних питань співпраці долучилася також заступник директора з наукової роботи УЦКД Телеуця Валентина Василівна.

Зустріч пройшла на основі тісного та теплого співробітництва у сфері популяризації української культури за кордоном. Яскравою демонстрацією взаємної мети та роботи – є передача книг про нематеріальну культурну спадщину, «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України» до української школи в Римі та до української громади Угорщини в Будапешті. Під час зустрічі передано листи-подяки від української громади Угорщини та української школи в Римі (Італія).

23-24 лютого в Центральній бібліотеці імені М. Кропивницького до 205-річчя від дня народження Тараса Шевченка відбувся щорічний обласний конкурс розмовного жанру «Барви надії», у якому взяли участь понад 200 аматорів, шанувальників слова, з усієї Миколаївщини. Мета, організатори заходу, тематика виступів учасників, переможці тощо — далі у статті.

Мета й організатори заходу

Уже майже 30 років поспіль Миколаївський обласний центр народної творчості запрошує шанувальників розмовного жанру проявити свої таланти в обласному конкурсі «Барви надії». Цей захід спрямований на популяризацію найкращих зразків української та світової культурної спадщини, збагачення репертуару високохудожніми творами класиків та сучасних авторів, залучення аматорів до активної участі в розвитку культури рідного краю.

Перебіг подій

Розпочинаючи конкурс, директор МОЦНТ та КОР, заслужена артистка України Наталія Баштова зазначила, що кожного року родину шанувальників розмовного жанру поповнюють нові таланти; подякувала присутнім за любов до слова, милозвучності української мови, за шанування класики української і світової літератури, а також створення неповторних авторських поезій, прози, яскравих гуморесок, що привносять щось нове в літературну скарбницю Миколаївщини.

Оскільки цьогорічний захід присвячено 205-річчю від дня народження Тараса Шевченка, недивно, що більшість читців обрали для виступу твори саме цього письменника. Символічно й іноді болюче лунали й проникали в потаємні куточки душі всіх присутніх різноманітні патріотичні композиції про любов до України, батьківщини, про відважних солдат, війну, материнську любов і самовіддачу тощо. Приємно, що цього року багато виконавців обрали твори наших земляків — письменників Миколаївщини. Кожен учасник вирізнявся душею, характером, своєрідністю.

Якісним показником результативності та стимулом для розвитку і самоствердження аматорів області є нагороди і звання. Тож, переглянувши конкурсну програму, журі — провідні різножанрові фахівці нашої області подякували всім за участь, проаналізували виступи й надали корисні рекомендації щодо вибору репертуару, роботи над текстом, художнього вирішення та режисерської обробки твору (оригінальний і творчий підхід до виконання твору, костюм, використання технічних засобів, реквізиту) тощо. І, звичайно, обрали й нагородили переможців.

Переможці першого дня

Гран-прі:

• Антон і Таїса Павленко (Братський район) — номінація «Поезія», ІІ вікова категорія;
• Олена Романчук (Братський РБК) — номінація «Поезія», IV вікова категорія;
• Віталій Юрчук (Баштанський МБК Баштанської ОТГ) — номінація «Гумор», IV вікова категорія.

І місце:

Номінація «Поезія»

• Надія Рудська (Єланецький РБК) — І вікова категорія;
• Тетяна Колошва (м. Новий Буг) — ІІІ вікова категорія;
• Вікторія Бакляк (Новоєгорівський СБК Баштанської ОТГ) — ІІІ вікова категорія;
• Аліна Григораш (БТШЮ, Братський район) — ІІІ вікова категорія;
• Аріна Саркісян (Маложенівський СК Єланецького району) — ІІІ вікова категорія;
• Алла Крижня (Арбузинський РБК) — IV вікова категорія.

Номінація «Композиція»

• Єгор Стрелецький (Миколаївський муніципальний колегіум) — І вікова категорія;
• Анна Колесник і театральний колектив «МАСКИ» (м. Новий Буг) — ІІ вікова категорія;
• театральний колектив «ІІ поверх» (Березнегуватський РБК) — ІІ вікова категорія.

Номінація «Гумор»

• Катерина Діку (Семенівський СБК Благодатненської ОТГ) — І вікова категорія;
• Анна Руснак (Врадіївський РБК) — ІІ вікова категорія;
• Анастасія Кантолінська (Братський РБК) — ІІ вікова категорія;
• Марина Долга та Тетяна Лобяк (Казанківська ОТГ) — ІІІ вікова категорія;
• Євген Баймайстрюк (Тімірязєвський СБК Прибужанівської ОТГ) — ІІІ вікова категорія;
• Ніна Дичаківська (Новоолександрівський СБК Баштанського району) — IV вікова категорія;
• Людмила Білей (Маложенівський СК Єланецького району) — IV вікова категорія.

Переможці другого дня

Гран-прі:

• Галина Сучіліна (м. Миколаїв) — номінація «Поезія», IV вікова категорія;
• Ганна Мавродієва (Миколаївський коледж культури) — номінація «Композиція», V вікова категорія;
• Олена Божик і Людмила Скаковська (Щасливський СБК Березанського району) — номінація «Гумор», IV вікова категорія;
• Альона Докієнко (Новомиколаївський СК Вітовського району) — номінація «Гумор», IV вікова категорія;
• Світлана Танич (Миколаївський СБК Вітовського району) — номінація «Гумор», IV вікова категорія;
• Анатолій Купчишин (Артемівський СБК Новоодеського району) — номінація «Гумор», IV вікова категорія;
• Людмила Возняк (Вознесенський МБК) — номінація «Гумор», IV вікова категорія.

І місце:

Номінація «Поезія»

• Любов Тимура (Краснянський СБК Березанського району) —ІІ вікова категорія;
• Олена Вахницька (Кульбакінський БК м. Миколаїв) — ІІІ вікова категорія;
• Катерина Боровська (ММПК «Молодіжний») — ІІІ вікова категорія;
• Микола Серебрич (ММПК«Молодіжний) — IV вікова категорія;
• Володимир Літвінов (Снігурівський РБК) — IV вікова категорія;
• Ніколь Щербакова (Миколаївський коледж культури) — V вікова категорія.

Номінація «Композиція»

• Уляна Дзюба (Трихатський БК Ольшанської ОТГ) — І вікова категорія;
• Юліана Коваленко (Миколаївська гімназія № 41) — ІІ вікова категорія;
• Інна Коваленко (Миколаївський коледж культури) — V вікова категорія.

Номінація «Гумор»

• Владислав Рій (Пересадівський БК Воскресенської ОТГ) — І вікова категорія;
• Андрій Кочкін (Веселинівський БК Веселинівської ОТГ) — ІІ вікова категорія;
• дитячий театральний колектив «МАСКИ» (Вітовський район) — ІІ вікова категорія;
• Артем Волощук (Матвіївський БК м. Миколаїв) — ІІ вікова категорія;
• Анна Ткач («Академія дитячої творчості» м. Миколаїв) — ІІ вікова категорія;
• Вікторія Тимків (ДМШ Ольшанської ОТГ) — ІІ вікова категорія;
• Анна Доні (Вознесенський МБК) — ІV вікова категорія;
• Юрій Токарєв (Вознесенський МБК) — V вікова категорія.

Усі учасники відзначені дипломами управління культури, національностей та релігій Миколаївської облдержадміністрації. А володарі Гран-прі і перших місць у номінації «Гумор» запрошені до участі у Всеукраїнському фестивалі-конкурсі гумору та сатири «Усмішки Глазового 2019».

21 лютого 2019 року у приміщенні Житомирської обласної державної адміністрації відбувся навчальний семінар на тему: «Охорона та збереження культурної спадщини» для фахівців ОТГ, райдержадміністрацій та міськвиконкомів Житомирщини.

У заході взяла участь Валентина Телеуця, заступник директора з наукової роботи Українського центру культурних досліджень з виступом на тему: «Застосування культурних індустрій задля охорони і збереження культурної спадщини».  Під час виступу були презентовані проекти Українського центру культурних досліджень: «Малі міста – великі враження», «Віртуальний музей нематеріальної культурної спадщини України», плани та перспективи співпраці в умовах децентралізації. Валентина Телеуця також розповіла про кращий приклад культурного проекту для розвитку малої території – міжнародний оперний фестиваль під відкритим небом «Operafest-Tulchyn».

Тіна Пересунько, авторка й кураторка проекту «Світовий тріумф «Щедрика» — 100 років культурної дипломатії України», наукова співробітниця Українського центру культурних досліджень при Міністерстві культури України в інтерв’ю Громадському Простору, докладно розповіла про однойменне видання, яке нещодавно побачило світ, про захоплюючі приклади налагодження місточків для діалогу світового тріумфального турне Української республіканської капели під орудою диригента Олександра Кошиця.

Довідково: Проект Українського центру культурних досліджень «Світовий тріумф «Щедрика» — 100 років культурної дипломатії України» реалізовано у межах дослідження «Джерелознавчі студії з історії культурної дипломатії України». На підставі опрацювання архівних документів фонду Української Республіканської Капели №3965 Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України укладено ресурсну базу даних для відзначення у 2019 році 100-річчя культурної дипломатії України. Здійснено вибірку репрезентативних документів з історії світового турне Української Республіканської Капели у 1919-1924 рр., як інструменту політики культурної дипломатії Уряду Директорії УНР. Матеріали оприлюднено у форматі мандрівної виставки і збірника архівних документів, що будуть поширюватись й експонуватись в державних, дипломатичних та культурно-освітніх установах України й світу у 2019 році. Проект здійснюється за підтримки Українського культурного фонду.

Громадський простір: “Культурна дипломатія” – поняття, яке вже міцно увійшло в інформаційний простір України. Тіно, Ви одна із тих людей, хто вболіває за її розвиток. Хотілось би прояснити для наших читачів: що ж таке культурна дипломатія, у чому її призначення?

Тіна Пересунько: Сам термін «культурна дипломатія» в українському інформаційному, науковому просторі функціонує вже років десять, але те, що дійсно було важливо для мене – привнести поняття історичних студій в галузі української культурної дипломатії, тобто розкрити історичний контекст культурної дипломатії України. Аналізуючи наукові доробки в галузі культурної дипломатії різних країн, зокрема, США, Польщі, Франції, вдалось з’ясувати, що у них фундаментальні праці в цій галузі з’являлись саме як історичні дослідження.

Для мене важливим було привнести знання про те, що не лише Франція має історію та національні традиції в галузі культурної дипломатії, до яких ми апелюємо – мережі Французьких інститутів у світі, французькі урядові програми в галузі культурної дипломатії; або Польща – Інститут Адама Міцкевича; Велика Британія – діяльність Британських рад за кордоном; чи Німеччина – Ґете-Інститути. Дослідженням «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України» доносимо розуміння того, що Україна також має свої національні, інституційні, державні традиції в галузі культурної дипломатії.

Культурна дипломатія – це державно-інституційна стратегія культурного діалогу кожної окремої країни світу із зовнішнім середовищем. Ми говоримо «державно-інституційна», бо культурна дипломатія реалізовується на державному рівні, а існує ще поняття «народна дипломатія», коли ми говоримо про громадянський вимір – наприклад, громадські організації з кожної країни реалізують цей діалог. Є також наближене поняття «публічна дипломатія», коли відбувається діалог між урядом і громадськістю закордонної країни, про це, зокрема, йдеться в моєму дослідженні.

Перебуваючи в просторі наукових тверджень, чим є культурна та публічна дипломатія, важливо було усвідомити, що основне визначення культурної дипломатії, яким оперують українські науковці – це обмін ідеями, інформацією, культурними маніфестаціями поміж народами з метою покращення взаєморозуміння – таке визначення належить американському науковцю Мілтону Каммінгсу. Але це визначення є наслідком історичних студій цього науковця: він проаналізував діяльність американських урядових програм в галузі культурної дипломатії з початку двадцятого століття до двохтисячних років, і, власне, це визначення з’явилось із розуміння історичної моделі культурної дипломатії США.

До речі, є ще одне цікаве визначення з твору Мілтона Каммінгса, в якому він говорить: «програми культурної дипломатії завжди потужніші, коли мають міцну інституційну основу, підкріплену законодавчою базою і сталою підтримкою найвищих державних посадовців». Коли я знайомилась із цим його твором, дуже цікаво було побачити паралель не лише з американською моделлю культурної дипломатії, а також із моделлю культурної дипломатії Української Народної Республіки. Тут йдеться про три базові кити: по-перше, це підтримка найвищих державних посадовців – а ми говоримо про культурну дипломатію Симона Петлюри 1919 року; по-друге, це законодавча база в галузі культурної дипломатії – ми знаємо, що на рівні уряду УНР був ухвалений закон «Про створення державного хору», котрий і привніс у світ знаменитого «Щедрика», яким ми так пишаємось; по-третє, це інституційна основа – хор, який ознайомив світ із «Щедриком», був державною інституцією. Коли читаєш теоретичні праці американських науковців в галузі культурної дипломатії, знаходиш підтвердження того, що Україна теж має історичний досвід, який цілком вписується в ці теоретичні моделі.

Громадський простір: Яку місію передбачав втілений Вами проект?

Тіна Пересунько: Проект, що називається «Джерелознавчі студії з історії культурної дипломатії України», підтриманий Українським центром культурних досліджень, покликаний мовою історичних архівних документів – зокрема, в нашому дослідженні я працювала з документами Центрального державного архіву вищих органів влади та управління – засвідчити предмет історії культурної дипломатії України і тим самим поступово також вимальовувати теоретичну модель культурної дипломатії, яка притаманна саме для України.

Навіть якщо апелювати до вже прийнятого визначення культурної дипломатії про обмін інформацією, ідеями, культурою між народами, то, безумовно, йдеться про обставини, коли це є вільні народи, суверенні держави – тоді уможливлюється обмін між ними. А я, наприклад, в документах цього проекту читаю рецензії, які виходили в Парижі після прем’єри «Щедрика», зокрема, професора Тулузької консерваторії Жоржа Гюро, який пише: «Як ми досі могли не знати про цю музичну школу?!». В каталозі Біляєва нічого не написано про Лисенка, чому ж тоді Російська імперія, яка заявляла про те, що Україна та українці – це складові Російської імперії, не пропагує українських композиторів закордоном, чому вона унеможливлює доступ цієї української культури, яка нібито є складовою російської, до світової культурної спадщини?

Тому, безумовно, українська модель культурної дипломатії виходить з того, щоб відвоювати автономну модель для репрезентації українського мистецтва та культури. Тут можна говорити про постколоніальні студії, бо навіть в документах проекту, зокрема листі Олександра Кошиця до голови дипломатичної місії УНР в Празі Максима Славінського, він пояснював, як з’явився проект створення хору і «Щедрика»: «З огляду на важність момента Директорія командирувала капелу на два місяці за кордон, в Париж та інші місця Європи, для репрезентації української музичної культури, щоб зискати в Європі симпатію для України і прихильність до її емансипаційних змагань», – тобто ми говоримо про емансипацію народу, про перший вихід взагалі українського культурного суверенітету в світі.

Ми, власне, обговорюємо один із найуспішніших, найрезонансніших прикладів в українській історії налагодження культурного діалогу України зі світом – історичний приклад світового тріумфального турне Української республіканської капели під орудою диригента Олександра Кошиця, яке тривало з січня 1919 року до лютого 1924 року в сімнадцяти країнах світу. Цей проект було ініційовано головою Директорії УНР, тоді головнокомандувачем військ (Української республіканської армії) Симоном Петлюрою. Це дуже актуальний проект для сьогоднішньої України, тому що останні п’ять років (з 2014 року) з подачі Адміністрації Президента в риториці Президента Петра Порошенка вперше почали з’являтись тези про те, що наша держава повинна розробити національну програму просування інтересів України в світі, створити Інститут Тараса Шевченка, Міністерству культури було дано доручення розробити проект цього інституту. Зрештою, в 2017 році Міністерство закордонних справ створює Український інститут, який вже на сьогодні повноцінно функціонує на зразок Ґете-Інституту та Британської ради, і почав реалізовувати політику в цій галузі.

Громадський простір: Я так розумію, що більшість людей, які приходили на ці концерти, радикально змінювали ставлення до такого явища, як Україна та українська культура?

Тіна Пересунько: Саме так. Наприклад, професор Сорбонни Шарль Сеньобос пише: «Жодна пропаганда не може бути ефективнішою для визнання української нації», – тобто фактично підтверджує важливість і дієвість цього інструменту. На жаль, коли український хор приїхав до Парижа в листопаді, українське питання вже було вирішено на політичному рівні на користь інших. Однак мистецький голос Української Народної Республіки залишався вагомим, авторитетним рупором національних інтересів УНР.

До речі, під час дослідження, роботи над цим проектом, нам вдалось знайти раніше невідомі речі. Так звана Золота книга капели – це рукописний текст на 200 сторінок, де зібрано лише підписи та відгуки про хор видатних діячів: політиків, президентів, королів і королев, прем’єр-міністрів, видатних диригентів і професури з усього світу. У вузькому колі музикознавців, які знають про цей проект, вважалось, що ця книга була втрачена в московських архівах, але в процесі дослідження з’ясувалось, що вона в Празі.

Цікавий прецедент: коли відбувався виступ у Бельгії за участі королеви Єлизавети, вона поставила свій підпис в Золотій книзі капели. Вперше в українській історіографії в нашому збірнику опубліковано ці підписи, зокрема, й автограф королеви Єлизавети. Тому, коли ми в щоденниках Олександра Кошиця читаємо розповідь про те, що прийшла королева Бельгії, хвалила хор і заявила: «Всі мої симпатії на боці вашого народу», – і підписалась у книзі капели, а потім дійсно знаходимо її автограф, то розуміємо – все, що було сказано довкола цієї історії, є правдою.

Метою нашого проекту було привнести нову політичну риторику, нові тези у висловлювання наших політиків та державних службовців про те, що Україна не в 2014 році розпочала політику культурної дипломатії, і навіть не в 1991 році, а набагато раніше. Сьогодні ми говоримо про сторіччя культурної дипломатії, зокрема, також про те, що законодавчі ініціативи в галузі культурної дипломатії мають уже сторічну національну традицію, ми говоримо про 100 років культурної дипломатії в історії модерної України. Я сподіваюсь, що «Джерелознавчі студії з історії культурної дипломатії України» матимуть продовження, щоб досліджувати культурну дипломатію в добу міждержавної України.

Громадський простір: Тіно, оскільки Ви першою почали говорити про цю тему на такому рівні, опрацювали великий пласт документів і довели, що Україна має столітню історію культурної дипломатії, підняли ці важливі меседжі на поверхню, то на Вас і велика відповідальність. Тож які у Вас подальші плани?

Тіна Пересунько: Дійсно, вперше вдалось пов’язати історію з модерною термінологією. Коли я ознайомитись з архівними документами Української республіканської капели (це було в 2015-16 роках), то, безумовно, студіюючи цей модерний напрямок культурної дипломатії, важко було не помітити, що ці архівні документи якраз і говорять мовою культурної дипломатії. Тому, дійсно, в своїх наукових тезах, статтях, публікаціях і виступах я активно пропагувала твердження, що культурна дипломатія притаманна політиці не лише сучасної України, а також і УНР.

У подальших планах – поглиблювати розуміння предмету культурної дипломатії в історії України, бо знову ж таки, якщо повертатись до Вашого першого питання про те, чим є по суті культурна дипломатія, то це присутність України як автономного культурного суб’єкта (можливо, не завжди політично спроможного). Ми знаємо з історії, що Україна тривалий час перебувала під окупацією або в складі інших держав, зокрема, Російської імперії, Речі Посполитої. Тобто, я вважаю, що важливо також проаналізувати ті спроби українського автономного діалогу із закордонним світом. Можливо, в той час, коли Україна не мала власної державності, це відбувалось без посередництва державних інституцій, але через певні громадські організації: видавництво Михайла Драгоманова у Женеві, його публікації, діалог із закордонними читачами; діяльність Союзу визволення України в країнах Західної Європи – це також слід аналізувати та вважати частиною історії української культурної дипломатії.

Безумовно, всім нам відомий приклад виїзду королеви Анни Ярославни до Франції, її вагомий внесок – не лише політичний, але й культурний. Тобто все, що ми сьогодні знаємо як історію або міфологію, наш проект має за мету перетворювати на предмет дослідження історії української культурної дипломатії.

Джерело