Міністерство культури та інформаційної політики України оголошує про початок прийому заявок на здобуття премії за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини у 2021 році

Міністерство культури та інформаційної політики України оголошує про початок прийому заявок на здобуття премії за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини у 2021 році

Премія за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини (далі – Премія) присуджується фольклористам, етнографам, дослідникам, науковцям, збирачам-ентузіастам, фольклорним колективам, солістам (вокалістам, інструменталістам та танцюристам), майстрам-викладачам та керівникам дитячих творчих шкіл народних художніх промислів (далі – претенденти), які своєю діяльністю сприяють виявленню, фіксації, збереженню та популяризації етнокультурної спадщини та регіональних особливостей українського народу.

Премія присуджується на конкурсних засадах щороку в грудні у розмірі двадцять тисяч гривень відповідно до Положення про премію за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 22.05.2017 № 438, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 червня 2017 року за № 735/30603.

Кількісний склад учасників колективу, який претендує на здобуття Премії, не може перевищувати 10 осіб.

Пропозиції щодо претендентів на здобуття Премії подаються до Міністерства культури та інформаційної політики України професійними творчими спілками та асоціаціями, закладами культури, закладами освіти і науки, культурно-мистецькими та громадськими організаціями.

На здобуття Премії до 01 жовтня 2021 року разом із супровідним листом подається у довільній формі клопотання про присудження Премії, до якого додаються:

– матеріали, що засвідчують творчий доробок претендента у вигляді фото, аудіо або відеозаписів (на електронних носіях інформації), друкованої продукції;

– ксерокопії рецензій та публікацій у засобах масової інформації;
– рекомендаційні листи (за наявності);
– характеристика та фотокартка претендента;
– копії документа, що посвідчує особу, та документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) претендента. У випадку, якщо претендентом є колектив, подається копія документа, що посвідчує особу, та документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) його керівника;
– згода на обробку персональних даних (відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про захист персональних даних»).
Документи претендентів надсилаються на адресу Міністерства культури та інформаційної політики України: вул. Івана Франка, 19, м. Київ, 01601.

Днем висунення претендента на здобуття Премії вважається день реєстрації у Міністерстві культури та інформаційної політики України супровідного листа з вище зазначеними документами.

У разі невідповідності поданих документів вимогам, визначеним у цьому Оголошенні, а також якщо їх подано після 01 жовтня 2021 року, такі документи розгляду не підлягають та повертаються із зазначенням причини повернення.

У разі усунення недоліків документи можуть бути подані Міністерству культури та інформаційної політики України повторно до 01 жовтня 2021 року.

Контактні дані: (044) 235-23-78, відділ документообігу та контролю Міністерства культури та інформаційної політики України.

Джерело: mkip.gov.ua

“Культурний ресурс – нова парадигма розвитку громад” у місті Тульчин

Вже є доброю щорічною традицією проведення конференції “Культурний ресурс – нова парадигма розвитку громад” у місті Тульчин в день відкриття Міжнародного фестивалю OPERAFEST TULCHYN.

Цьогоріч Конференція була проведена колективом Українського центру культурних досліджень у співпраці з командою Тульчинської громади. Учасниками були очільники громад та керівники культури Вінницької та суміжних областей.

Головною дієвою особою заходу беззаперечно був Тульчинський міський голова Валерій Весняний. Він доповів про економічний та соціальний ефекти, яких вдалося досягти завдяки проведенню чотирьох фестивалів OPERAFEST TULCHYN у громаді.

Гаряче підтримали у своїх виступах тему використання культурних ресурсів для креативних підприємницьких ініціатив у громадах присутні Народні депутати України Микола Кучер, Лариса Білозір та Євгенія Кравчук. Їх виступи переросли у дискусію з присутніми щодо бюджетування громад у контексті децентралізації. Особливі суперечки точилися навколо розподілу між бюджетами різного рівня податку на доходи фізичних осіб.

Професійні аспекти такої діяльності у своїх виступах озвучили співробітники ДП «Український центр культурних досліджень»:

– “Культура в епоху COVID-19. Виклики та перспективи”, доповідь директорки ДП “Український центр культурних досліджень” Ірини Френкель;

– “Трансформація громадських просторів через низові культурні ініціативи”, доповідь начальниці відділу з питань регіональної політики та координації реформ у сфері культури Ірини Каць;

– “Важливість гендерного підходу у культурній діяльності громад”, доповідь старшої наукової співробітниці Науково-дослідного відділу культурної політики Богдани Стельмах;

– “Стратегічне мислення – ключовий аспект монетизації культурних ініціатив”, доповідь провідного методиста відділу з питань регіональної політики та координації реформ у сфері культури Ігоря Гармаша.

Про “Нематеріальну культурну спадщину – ресурс розвитку територій на прикладі громад Сумської області” розповіла директорка ЗК “Сумський обласний науково – методичний центр культури і мистецтв” Євгенія Бистрицька.

Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан у своїй доповіді надав низку прикладів успішних культурних практик та запросив поділитися досвідом присутніх у залі голів Тростянецької громади Сумської області Юрія Бову, та Жовківської громади Львівської області Олега Вольського.

Конференція видалася жвавою, плідною на дискусії. По завершенню заходу учасники і учасниці взяли участь в урочистому відкритті Міжнародного фестивалю OPERAFEST TULCHYN-2021.

Визначальна роль громадянського суспільства в охороні та заохоченні розмаїття форм культурного самовираження

21 травня 2021 року відбувся онлайн-семінар на тему «Партнерство з громадянським суспільством» для представників регіональних робочих груп, що створені на базі обласних державних адміністрацій для моніторингу виконання Конвенції ЮНЕСКО 2005 року «Про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження» на регіональному рівні.

Спікер/к/ами семінару виступили:

Ірина Каць, начальниця відділу регіональної політики та координації реформи у сфері культури, регіональна представниця Українського центру культурних досліджень;

Ігор Гармаш, регіональний представник Українського центру культурних досліджень.

На початку зустрічі Ірина Каць наголосила на важливості Конвенції для розвитку людства та привітала присутніх з Всесвітнім днем культурного розмаїття для діалогу та розвитку.

Ігор Гармаш звернув увагу на ст.11 Конвенції ЮНЕСКО 2005 року про визнання основної ролі суспільства в охороні та заохоченні розмаїття форм культурного самовираження та необхідності заохочення активної участі громадянського суспільства для досягнення цілей Конвенції.

Особливу увагу спікер приділив визначенням громадянського суспільства у Конституції України, а також окреслив результати реалізації Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 – 2020 роки та процесу створення Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021 – 2026 роки.

Розвинуте громадянське суспільство є невід’ємною складовою всіх демократичних правових держав світу. Сильна держава неможлива без розвиненого громадянського суспільства, але громадянське суспільство та його інститути стають дієвим чинником державотворення лише за умови конструктивного та соціально відповідального діалогу з державою в межах правового поля.

Ігор Гармаш також звернув увагу на Звіт діяльності Міністерства культури та інформаційної політики України у 2020 році, що був презентований міністром Олександром Терещенком 19 травня 2021 року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики. Адже пріоритети культурної політики тісно дотичні до положень Конвенції ЮНЕСКО «Про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження».

Були розглянуті причини недостатньо ефективної співпраці органів влади з організаціями громадянського суспільства та методи поліпшення ситуації.

У підсумку Ірина Каць запропонувала колегам доопрацювати надані регіональні звіти до Конвенції 2005 року у контексті партнерства з громадянським суспільством, враховуючи отриману інформацію на семінарі.

Семінар відбувся в межах методичного та просвітницького супроводу реалізації Конвенції ЮНЕСКО 2005 року, на який уповноважено Український центр культурних досліджень (УЦКД), відповідно до Наказу Міністерства культури України №907 від 19.10.2018 року

21 травня – Всесвітній день культурного різноманіття в ім’я діалогу та розвитку

Всесвітній день культурного різноманіття в ім’я діалогу та розвитку вперше було відзначено 21 травня 2003 року.

Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй 20 грудня 2002 року в резолюції 57/249« Культура і розвиток »ухвалила проголосити 21 травня Всесвітнім днем культурного різноманіття в ім’я діалогу та розвитку та запропонувала всім державам-членам, міжурядовим органам, організаціям системи Організації Об’єднаних Націй і відповідним неурядовим організаціям, серед іншого, інформувати громадськість про цінність і важливість розмаїття культур і, зокрема, сприяти за допомогою освіти та засобів масової інформації усвідомленню позитивної ролі культурної різноманітності.

У 2001 році була прийнята Загальна декларація ЮНЕСКО про культурне різноманіття, яка супроводжується двадцятьма основними напрямками Плану дій і в якій пропонується нове розуміння взаємозв’язку між різноманітністю, діалогом і розвитком.

Ці три поняття взаємопов’язані і дозволяють враховувати і оптимізувати культурні ресурси людства. Затвердивши цю Декларацію, держави – члени ЮНЕСКО зобов’язалися визнавати, захищати і активно пропагують блага, пов’язані з культурною різноманітністю, на місцевому, національному та міжнародному рівнях.

Сьогодні День українського кіно

Сьогодні День українського кіно – свято всіх причетних до створення вітчизняного кінематографу.

День встановлений згідно з Указом Президента від 12 січня 1996 й щороку відзначається у другу суботу вересня.

Українці долучилися до кіномистецтва – новітнього виду розваг – водночас із європейцями. З 1909 року в Україні почали масово випускатись комедії, драми, водевілі. Цьому сприяла чимала кількість приватних кіностудій, передусім у великих містах: Катеринославі (Дніпро), Одесі, Києві. Втім, по-справжньому «революційними» для українського кіно стали 20-ті роки ХХ століття, коли з’явилися фільми Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930) та багато інших, нині менш відомих, але надзвичайно цікавих фільмів. Український кінематограф 20-их років розвивався в контексті розквіту всього «Українського Відродження» – нетривкого, але надзвичайно плідного періоду ренесансу всієї української культури. Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), яке діяло протягом 1922-1930 років було справжнісіньким епіцентром креативу і творчості. У цій легендарній організації працювала чи не вся тогочасна творча еліта. Приміром, сценарії писали Юрій Яновський, Майк Йогансен, Ісаак Бабель, Григорій Косинка. Але в 1930-их роках український кінематограф, так само як наука, література, мова, був розгромлений сталінським режимом. Чимало українських кінорежисерів, сценаристів, кінооператорів були репресовані – вислані на російську північ або розстріляні. Поволі українські кіностудії стали тінями-філіями російського центру, кожен фільм піддавався партійному аналізу і цензурі. Багатьом талановитим кіномитцям просто забороняли знімати, а те, що виходило на екрани було позбавлено життя – це були просто кілометри мертвої целулоїдної кіноплівки. Втім, попри жорстку цензуру й тиск з боку тоталітарної держави, на екрани кінотеатрів проривалися фільми Леоніда Осики, Сергія Параджанова, Кіри Муратової, Юрія Іллєнка та інших визначних українських кінорежисерів, де й досі немеркнучим світлом сяють зірки акторського таланту Івана Миколайчука, Леоніда Бикова, Ади Роговцевої, Богдана Ступки та Костянтина Степанкова.

Нині українське кіно, здолавши «велику німоту», породжену роками безгрошів’я, апатії та нав’язливого дзижчання «запоребриківських мєнтов», знову заговорило. Цьому сприяло декілька чинників: фінансова і законодавча підтримка з боку держави, відмова від російського контенту, а також шалена віра і відданість улюбленій справі всіх працівників кінематографа. Українська кіногалузь на сьогодні одна з небагатьох, що вселяє надію й оптимізм, демонструючи якісно нові зміни і результати, які говорять самі за себе: з кожним роком кількість українських фільмів зростає. З кожним роком український кінопродукт стає все більш затребуваним як вітчизняним кіноглядачем, так і на престижних міжнародних кінофестивалях. 13 українських фільмів упродовж 2014 – 2017 років отримали нагороди чи були номіновані на міжнародних кінофорумах.

Джерело: ukrinform.ua