Що спільного з ІТ і традиційними українськими ремеслами? І те, й те є складовими креативної економіки, яка по всьому світові демонструє шалені темпи зростання, випереджуючи виробничі галузі. Україна має цілком стабільні провідні позиції в ІТ-секторі і вже зазіхає на лідерство в галузі крафту та інших рукотворів.
Однак, як часто це буває, не завдяки, а всупереч, оскільки правила гри для вітчизняного хендмейдера непрості, а інколи є ще й додатковою перешкодою для досягнення успіху. При тому всьому, на торговому інтернет-майданчику Etsy співвітчизники тримають упевнене четверте місце серед інших європейських країн. Попереду Франція і Великобританія. При тому, що Туманний Альбіон щороку з креативної економіки отримує з десяток мільярдів фунтів стерлінгів. Справедливості ради, варто сказати, що до цього напрямку відносять і кіновиробництво та телевізіний продакшен. Ніде правди діти – є до чого прагнути у всіх сферах. Однак повернімося до ремісників.
Частка українських хендмейд товарів становить 9% від загальної пропозиції на тому таки сервісі Etsy, що спеціалізується саме на продажу авторських виробів різноманітного напрямку. Найбільше тут цікавляться прикрасами, іграшками, речами широкого вжитку. Вдвічі менші обсяги пропозиції має Росія, яка на дев’ятому місці з загальноєвропейському заліку. Здавалося, все добре, але… на цьому власне позитив і закінчився. Бо досягнення українців можна пояснити передусім їхньою вигадливістю та мобільністю: як оптимізувати плату за пересилку, як отримати кошти з-за кордону, як бути конкурентним і ще багато інших «як», що вирішуються інтуїтивністю і наполегливістю, а не чітко зрозумілими алгоритмами. Час від часу ремісники напружуються очікуючи удару від якихось чергових митних нововведень, чи бува їх не зачепило. Або від рухів податкової, бо майстри би і не проти обліковуватися, і навіть частина ремісників працюють як ФОПи, але тут постає питання – де різниця між ремеслом, авторською річчю і виробом з повноцінного промислового меблевого цеху? Або відмінності між майстром дерев’яних іграшок і іграшковою фабрикою? З якого тиражу продукування власних принтів на футболках перестає бути мистецтвом і стає тиражем? І так далі.
В країні є закон про народні художні промисли. Закон 2001 року, востаннє зміни до нього вносилися в 2012 році. Чи варто говорити про те, яких змін зазнав ринок і структура пропозиції з того часу? Поза межами його дії опинилась велика кількість людей, яка працює з традиційними мотивами, але за формальними ознаками не є ремісниками. За тим виникає питання – хто ж такий хендмейдер? Чи повинен він мати інші права, аніж ремісник, якщо працює з тими самими матеріалами, але поза межами традиційних форм? Навряд чи держава на сьогодні знає орієнтовну цифру ремісників і крафтерів, які працюють в цій сфері і приносять окрім податків ще і іміджеву складову, бо більшість досліджень сфери фрагментарні або приблизні – що говорити, коли основним полем дослідження виступають різноманітні сайти з продажу (саме на них посилаємося ми в дослідженні, їх же зустрічаємо в інших, дотичних матеріалах), але не творчі спілки різного спрямування.
Власне закон, як суспільна згода, починає бути спочатку затребуваним, а тоді працювати у тому випадку, коли є група людей, яка зацікавлена в таких механізмах регулювання. На сьогодні спільнота розосереджена і поділена: традиційні спілки дотримуються переважно консервативних підходів, у них яка не є, але існує хоча б номінальна законодавча база, молоді автори перебувають в постійному пошуці засобів вираження, експериментують з подачею та матеріалами і не схильні гуртуватися в якісь об’єднання, їхній статус ніде не визначений, частини професій нема в класифікаторі. Ця осібність випливає з того, що в країні не сформовано ставлення з боку суспільства до ремісництва та крафту як до самостійних складових економіки, а до самого процесу – як до повноцінного способу заробляти кошти, а не до хобі чи способу цікаво й частково продуктивно провести вільний час.
У ремісництва є колосальні перспективи стати напрямком для самозайнятості населення, що показали наші дослідження. Як наслідок – народився транскордонний проект «Craft It! Навчися і зроби», що реалізується на території Полісся України і Білорусі. Цільовою аудиторією було обраного з одного боку майстрів, як початківців, так і іменитих, а з іншого – учнівську молодь, як перспективних учнів, які ще визначаються зі своїм подальшим професійним шляхом. Третя категорія, з якою ми працюємо, люди вразливих категорій – пенсіонери, громадяни з інвалідністю. Велику частину наших зусиль буде спрямовано на навчання, як виробничому, так і адміністративно-самоорганізаційному, але за цим криється і просвітництво та зацікавлення молоді саму у такому виді зайнятості. Це не означає, що людина все своє життя буде винятково ремісником, хоча і це імовірний і дуже непоганий сценарій, ми хочемо розказати їм про людей, їхніх однолітків, які вчаться в престижних університетах світу, а заробляють собі на навчання рукотворами. З тих зустрічей, які вже відбулися в школах у рамках проекту, ми бачимо позитивний відгук і зацікавленість – для багатьох стало несподіванкою те, що десь в світі люди цікавляться грубими дерев’яними виробами чи плетеними вручну килимами і що це все чимало коштує.
Однак, для того, щоб утримати людей в галузі, треба запропонувати прозорі і зрозуміли правила гри. Ті ж, виписані законодавчо, права, механізми взаємодії з різними структурами та з замовниками. А на сьогодні ми пасемо задніх з представництва на тому ж Ebay, оскільки банківська система країни закрита для PayPal, яким користується увесь світ, і та ж Росія. Тому, попри те, що наш проект обмежений в часі і просторі – він розрахований на рік і фінансується коштами Європейського Союзу, а нашою країною-партнером є Білорусь, наша амбіційна і добровільна надмета – вийти за його межі і на базі результатів цього проекту запропонувати урядовцям і депутатам проекти рішень, які би допомогли сприяти розвитку ремісництва.
Попри те, що люди потроху опановують торгові майданчики в інтернеті, чимало майстрів здають свої вироби посередникам, які вже в свою чергу і виставляють їх на продаж. Таким чином, половину, а то і дві третини коштів, виручених з того, забирає собі оптовик. Багато майстрів не вірить в те, що вони роблять щось справді вартісне, і що це потрібно людям. Галузь, замість розвиватися, занепадає, ми втрачаємо унікальні технології просто через те, що не можемо ними зацікавити і показати їхню колосальну прибутковість. Це такий абсолютно прагматичний підхід – через якусь елементарну дерев’яну підставку на Amazon вартістю 30-50 доларів стимулювати збереження, як це не пафосно звучить, традиційної української культури. Адже якщо ця річ коштує стільки, то щось дійсно оригінальне і самобутнє здатне справді зацікавити поціновувачів. Автентика зараз чи не на пікові популярності – кожен шукає індивідуальне, незвичайне, «з душею».
Для нашого проекту важливо те, що на пропозицію щодо підтримки його відгукнулась «Укрпошта», Державна служба зайнятості, комерційні сервіси з пошуку персоналу, керівники управлінь освіти на місцях, адміністрація шкіл. Переконаний, якщо явище отримало такий відгук, значить воно не є якимось надуманим чи штучним, воно якраз на часі. І проект цей виник як реакція на запит. Занурюючись дедалі глибше у витоки проблеми недооцінки вартісності народних мистецтв, ми розуміємо, що підтримка цієї сфери має бути в пріоритеті держави, яка прагне сучасно і креативно розвиватися, і тим самим закривати болюче питання соціальної політики – самозанятість людей. І це наш наступний стратегічний крок – донести до можновладців, що ремісництво потребує їхньої уваги не менше аніж розгляд держбюджету чи розподіл коштів на соцсферу. Власне, ремісництво – це сегмент і того, й іншого.
Автор статті: Антон Плаксун, керівник Українского центра громадянських ініціатив «Світло», експерт проекту «Craft It! Нвчися і зроби» для Ресурсного центру ГУРТ