Ірина Френкель,
директорка Українського центру культурних досліджень
КОРОНА? CORONA?! COVID – 19!
Як працівникам культури, нам достеменно відомо, який збиток нанесла пандемія нашій сфері. Відповідно, починаючи із середини березня місяця 2020 року ми бачили як руйнується ринок, який потужно розвивався останні п’ять років та несподівано був поставлений на паузу. Різні сфери загальмувались в своєму розвитку. Потім почалось змагання: Хто більше постраждав? Лише працівники культури ввічливо мовчали.
Локдаун 1.0
Коли почався секвестр бюджету, найбільші збитки у фінансуванні понесла саме культура. Наприкінці квітня 2020 року Кабінетом Міністрів України було презентовано план виходу з карантину, в якому сфера культури взагалі не згадувалась. Реакція на документ була різною – саме в цей момент стала відчутною чітка грань між «бюджетною» культурою обласного і міського рівнів та потужними національними закладами і незалежними креативними індустріями, робота в яких до початку пандемії набирала обертів, які не лише яскраво презентували нові культурні та мистецькі продукти а й формували нові кооперації з донорськими інституціями, міжнародними мистецькими установами та бізнесом.
12 травня 2020 року на акцію «Стоп культурний карантин»
вийшла так звана «незалежна» культура.
Тисячі промінів освітили нічне небо.
Посил, який обійшов не лише українські ЗМІ а й зарубіжні, вражав світових політиків, відомих діячів та пересічних громадян: «Якщо нас не чують, нас побачать». Культуру побачили!
Після акції «Стоп культурний карантин» відбулись перші зустрічі парламентерів незалежного сектору креативних індустрій з представниками влади та депутатами. В літку 2020 року було оголошено про нову програму Українського культурного фонду «Інституційна підтримка», завдяки Олександру Ткаченко, який очолив Міністерство культури та інформаційної політики України з червня 2020 року. Але навіть цей потужний крок не вирішував проблем галузі, яка почала втрачати фахівців . Були ознаки руйнування зв’язку «Глядач – культурний продукт». І якщо незалежний сектор почав створювати нові форми взаємодії, бюджетна культурна сфера в більшості своєї залишалася на «карантині».
Перші опитування Українського центру культурних досліджень закладів культурної сфери незалежно від форми власності та працівників культури у березні – квітні 2020 року доводили розпач та нерозуміння ситуації. Вже в травні місяці, відбулось повторне опитування з якого стало зрозумілим, що незалежна культурна сфера почала активно працювати в інтернет просторі, національні театри та концертні організації розпочали он – лайн концерти, оприлюднювалися архівні записи театральних вистав, концертних програм, оперних постановок. Поступово підтягувались де які обласні заклади. Слова «стрім», «ZOOM», он – лайн вистави та виставки – увійшли в лексикон працівників культури. Але це жодним чином не впливало на фінансовий стан установ.
Вперше прийшло розуміння відсутності культури споживання
культурного продукту он – лайн та неготовність
цільової аудиторії сплачувати за це.
Так вперше постало питання формування діджитальної аудиторії – споживачів онлайн культурного продукту. З боку органів місцевого самоврядування також було відсутнє розуміння, яким чином можна спрямувати кошти, що заплановані на проведення «офлайн» культурних та мистецьких заходів на створення принципово нового культурного контенту з метоюпрезентації власних культурних надбань на діджитальному культурному ринку.
Локдаун 2.0
Оговтавшись від першого шоку, галузь культури в липні – серпні місяці 2020 року отримала дозвіл на відкриття установ в дуже обмеженому форматі, що не виправляло фінансової ситуації, але стало ковтком свіжого повітря і дарувало радість від першої зустрічі з глядачем та надію на повернення повноцінного культурного життя. Повільне повернення до культурного життя для культури означало використання можливостей для розробки та напрацювання креативних рішень та форматів. Незважаючи на всі розчарування, на щастя, працівники культури не припинили проявляти креативність. Навпаки, вимушена перерва була використана для розробки нових ідеї Враховуючи багато ментальних чинників, послаблення видалось короткостроковим.
Локдаун 2.0 не примусив на себе довго чекати. Галузь була більш – менш адаптована до роботи в умовах обмежень. З єдиною різницею: бюджетні установи регулярно отримували заробітну платню і не переймалися результатом діяльності. «Незалежна» культура продовжувала шукати шляхи заробітку, створюючи цікаві пропозиції на ринку культурних послуг, які погано продавалися.
Потужний ланцюг з он – лайн конференцій, концертів, семінарів, обговорень, круглих столів та дискусій заполонили інтернет простір – дезорієнтував багатьох учасників процесу. Таким чином, створювалась ситуація, коли можна було зареєструватись на декілька подій одночасно, вимкнути де кілька гаджетів для того, щоб намагатися стати он – лайн учасником відразу декількох подій. Пропала глибина сприйняття процесів. Локдаун 2.0 загострив питання формування он – лайн аудиторії, яка сприйнявши нові «халявні» можливості споживання культурного продукту вже не мала бажання повертатися до установ культури. Працівники бюджетної сфери культури продовжували бути задоволеними своїм буттям, а незалежний культурний сектор почав закривати проєкти, розпродавати майно та звільняти працівників. В цю мить стало зрозумілим, наскільки вразлива галузь культури, яка навряд чи самостійно знайде можливості оговтатися від другої зупинки.
Локдаун 2.0 вплинув на формування вже місцевих бюджетів галузі культури. Це пов’язано із відсутністю комплексного розуміння можливостей культурної сфери під час карантинних обмежень в першу чергу з боку керівників керівних структурних підрозділів галузі.
Процеси були загострені тим, що саме в цей час відбулась адміністративна
реформа і культурна бюджетна сфера базового та місцевого рівнів
в більшості своєї не змогла довести власну спроможність та «розчинилася»
в так званих гуманітарних відділах та управліннях.
Незважаючи на це, необхідно наголосити на можливостях для культурній сфери, яка має не лише захистити фінансування, а й комплексно підійти к питанню формування нового діджитального ринку культурних послуг.
На першому малюнку, можна побачити напрямки, які мають бути включені до плану роботи, реалізація яких допоможе створенню крос секторальних об’єднань, що збільшить кількість осіб, які інтегруються в культурну сферу та дотично стають амбасадорами галузі, додаючи голоси на її захист в громаді. Окрім цього маргінальний характер роботи закладів культури набуває екстравертних рис.
Напрямки, що зазначені, мають потенціал бути частково монетизовані задля поступового формування вітчизняної аудиторії, яка буде часом купувати культурні послуги. Враховуючи, що діджитальний культурний ринок Європейських країн більш розвинутий, наявність англомовного контенту може допомогти в процесі монетизації культурного контенту громади та/або міста.
Окрім цього, управлінці сфери культури мають ініціювати процеси, які підготують галузь до повернення в оффлайн або комбінований формат. Що можна підготувати під час карантинних обмежень під час карантину, можна побачити на малюнку № 2.
Час локдауну необхідно використовувати для навчання проєктному менеджменту, напрацюванню ідеї та написанню грантових заявок. Це час для переосмислення власної культурної спадщини та ресурсу задля створення visible profile території або ребрендингу, створення карти культурних подій та культурно – туристичних офф лайн та он – лайн продуктів. Розбудовувати крос секторальні партнерства з туристичною галуззю та сервісним сектором з метою швидкісного реагування на будь які карантини послаблення та залучення вітчизняного туриста в регіон.
Актуальним залишається опанування новітніх технологій та оснащення установ культури відповідним обладнанням для створення культурного контенту, який зможе конкурувати на ринку культурних послуг.
Перелік нових форм роботи оновлюється з кожним днем, завдяки проведенню постійного моніторингу роботи установ культури базового та місцевого рівнів України, вивчення та аналізу ситуації. Є зрозумілим, що ми маємо навчитися жити в нових умовах та виконувати нові правила, що пов’язані із соціальним дистанціюванням – що не притаманно для нашої сфери, враховуючи необхідність емоційного контакту між митцем та глядачем. Ми маємо навчитися долати цю «четверту стіну», створюючи такі проєкти та продукти, щоб наша аудиторія поступово почала користуватися онлайн культурними послугами, а установи культури та культурні оператори почали заробляти на діджітальному контенті. Але, для цього треба інвестувати в галузь культури та створити податкові канікули для інвесторів в культурну сферу, щоб не втратили те, що у нас залишилось.
Локдаун 3.0
Наразі стає очевидним, що на наступну хвилю пандемії не довго чекати. Це пов’язано з тим, що правила так званої «зеленої зони», в якій вже місяць знаходиться Україна , більшість підприємців, зокрема організаторів масових заходів не виконують. Всі намагаються «закінчити» з бідністю в цей «період можливостей», нехтуючи правилами та законами. Як взірець проведення масового заходу на сьогодні можна назвати лише міжнародний фестиваль LEOPOLIS JAZZFEST, який за європейським прикладом запровадив масове тестування глядачів та медичні браслети.
Це можна назвати ПРИКЛАДОМ СОЦІЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАТОРІВ перед своїм глядачем.
Чи прагнуть працівники культури працювати без вимушених карантинних канікул, в більшості залежить від нас самих. Від нашої відповідальності один перед одним.
Вирішення проблеми «Коронокризи» – є дедалі актуальним для сфери культури України. Галузь понесла найбільших збитків, які можна порівняти лише зі збитками в туристичної галузі. Однак, це не дає нам права приховувати той факт, що проведення масових заходів в культурній, спортивній та інших сферах без правил, впливає на наближення Локдауну 3.0