Нині у світі відбувається формування єдиного культурного простору, утвореного з величезної кількості національних культур.
Регіони України мають лише їм притаманні автентичні особливості та культурні традиції. Але склалася ситуація, що ці традиції зовсім не відомі у світовому масштабі через відсутність українських об’єктів у Всесвітніх списках культурної спадщини, якими опікується ЮНЕСКО і які є відомими туристичними центрами Європи та Світу. Це сталося через відсутність комунікації між майстрами народного мистецтва (які створюють художні твори), музейниками (які зберігають ці твори), вищими навчальними закладами (які готують фахівців відповідних спеціальностей, зокрема менеджерів міжнародного туризму, фольклористів, культурологів), ЗМІ (які інформують громадськість про унікальність культурної спадщини).
У сучасному світовому культурному просторі відбуваються важливі зміни, обмовлені постіндустріальним етапом розвитку, до якого перейшли провідні крани світу. Це безпосередньо впливає на культурний процес, специфіка і самобутність якого набувають нового значення з точки зору іміджу країни, зростання регіональної та локальної культурної ідентичності регіонів, конкурентоздатності та інвестиційної привабливості.
В цьому контексті охорона, збереження історико-культурної та нематеріальної спадщини, розвиток традиційної культури набувають особливо важливого значення. Досвід розвитку провідних країн світу на зламі ХХ – початку ХХІ століть довів, що культурна політика, яка базується на здобутках історико-культурної спадщини та традиційної культури, є реальним інструментом у боротьбі з економічною кризою.
Культурна різноманітність є такою ж необхідною, як і біологічна різноманітність. Проте на сучасному етапі культурі загрожують різні фактори: в одному випадку – надмірний вплив глобалізації створює загрозу для культури національних меншин, в іншому – релігія здійснює тиск на культуру. Під тиском глобалізації зникають мови, втрачаються традиції, послаблені культури опиняються на узбіччі, а то й зовсім зникають. Загроза суттєвого зменшення культурної різноманітності надто серйозна. Розуміння цих викликів і загроз світовою громадськістю активізувало зусилля щодо збереження і розвитку культурної різноманітності. Діяльність міжнародної спільноти концентрується у таких напрямах: охорона всесвітньої спадщини, захист рухомої і нематеріальної спадщини, заохочення міжкультурного і міжрелігійного діалогу, підтримка індустрії культури, захист авторського права, розвиток культурного туризму і підтримка музейної діяльності.
Уважне та дбайливе ставлення до культурної спадщини формує авторитет сучасних країн у міжнародній спільноті не менше, ніж сприятливі політичні фактори та зміцнення економіки. Національні традиції, обряди, кухня, самобутні виконавські мистецтва, у тому числі акторська гра, музика, спів, подекуди, несуть більше інформації про країну, ніж її політичний курс чи географічне розташування.
Сучасні міжкультурні комунікації є наслідком процесу інтеграції культур, що набуває все більших обсягів. Цей процес охопив різноманітні сфери суспільного життя і вже важко знайти етнічні спільноти, які б не відчули вплив культур інших народів. З одного боку, на основі економічної та інформаційної інтеграції світ об’єднується.
З іншого ж, інтеграційні процеси ведуть до зростання культурної самосвідомості та культурної самоідентифікації. Значну роль у розбудові крос-культурних відносин відіграє міжнародна організація ЮНЕСКО, яка працює над створенням умов для діалогу між цивілізаціями, культурами й народами, що базується на повазі до загальних цінностей. Саме шляхом діалогу між країнами світ може прийти до глобального розуміння необхідності зміцнювати мир та забезпечувати сталий розвиток всіх регіонів світу. Питаннями нематеріальної культурної спадщини у межах своєї компетенції ЮНЕСКО займається вже майже 70 років.
Нематеріальна культурна спадщина відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні ідентичності окремої соціальної групи та особистості. Існування нематеріальної спадщини в її великому багатстві є необхідною умовою для збереження культурного розмаїття в умовах зростаючої глобалізації. Взаємне розуміння нематеріальної культурної спадщини різних громад допомагає в проведенні міжкультурного діалогу і виховує взаємну повагу до інших способів життя.
Значення нематеріальної культурної спадщини було визнане ЮНЕСКО, яка в 2003 році ухвалила Конвенцію про охорону нематеріальної культурної спадщини, розвиваючи її когерентне означення, а саме: «нематеріальна культурна спадщина» означає ті звичаї, форми показу та вираження, знання та навички, а також пов’язані з ними інструменти, предмети, артефакти й культурні простори, які визнані спільнотами, групами та у деяких випадках окремими особами як частина їхньої культурної спадщини.
Нематеріальна культурна спадщина, що передається від покоління до покоління, постійно відтворюється спільнотами та групами під впливом їхнього оточення, їхньої взаємодії з природою та їхньої історії і формує у них почуття самобутності й наступності, сприяючи таким чином повазі до культурного різноманіття і творчості людини. Для цілей вказаної Конвенції до уваги береться лише та нематеріальна культурна спадщина, яка є сумісною з існуючими міжнародними договорами з прав людини, з вимогами взаємної поваги між спільнотами, групами та окремими особами, а також сталого розвитку.
Нематеріальна культурна спадщина в значенні Конвенції виявляється, зокрема, у таких сферах:
– усних традиціях і формах вираження, зокрема в мові як носієві нематеріальної культурної спадщини;
– виконавському мистецтві;
– звичаях, обрядах, святкуваннях;
– знаннях та практиці, що стосуються природи й всесвіту;
– традиційних ремеслах.
Забезпечення життєздатності культурної спадщини сприяє збагаченню культурного різноманіття та активізує творчість.
Збереження культурної спадщини є основою розвитку креативних індустрій в Україні. Проте, зберігати культурні надбання необхідно не лише заради національної пам’яті та ідентифікації регіону, де виник той чи інший культурний елемент. Не менш важливим є ймовірність розвитку туристичного бізнесу, але, передусім, це має цікавити місцеві громади та владу, які б вкладали гроші у збереження та розвиток культури. Потроху окремі громади вже починають розуміти: якщо у них відсутні фабрики й заводи, але є ремесла чи унікальні нематеріальні ресурси, – вони можуть розвиватися. Так, представники громад починають активно спілкуватися з фахівцями Міністерства культури та інформаційної політики України в плані підготовки облікових карток чи подачі документів для занесення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України елементів нематеріальної культурної спадщини, бо це додатковий інформаційний привід, можливість відкрити бізнес, забрендувати території і зробити їх популярними.
Справді, будучи важливим вираженням культурного різноманіття, нематеріальне культурне надбання має універсальну цінність. Саме креативність, заснована на нематеріальній культурній спадщині, є тим двигуном розвитку, джерелом підвищення конкурентоздатності національних економік, які відповідають глобалізаційним викликам сучасності. Нематеріальна культурна спадщина складається з усіх проявів культури, є тканиною живої спадщини людства, а також найважливішим інструментом культурного розмаїття. Основним «творчим чинником» нематеріальної культурної спадщини є «ідентифікація» цієї спадщини як важливого елемента культурної ідентичності її творців та носіїв.
На нашу думку, сьогодні в Україні у сфері нематеріальної культурної спадщини необхідно здійснити наступне:
– провести комплексний науковий огляд сучасного стану нематеріальної культурної спадщини як національного туристичного продукту в Україні;
– спільними зусиллями науковців, які досліджують актуальні проблеми туристичної галузі, культурології, мистецтвознавства, музеєзнавства, сприяти визнанню унікальних традицій (звичаїв, обрядів) і пам’яток культурної спадщини України шедеврами Світової спадщини людства (які впливають на формування туристичного іміджу держави).
Нематеріальну культурну спадщину ще називають «живою спадщиною», в основі якої є збереження і розвиток. Дуже важливо, щоб ми не лише бачили красиве, а й знали про ту роботу, яка здійснюється громадами, групами й окремими людьми. Треба докласти всіх зусиль для збереження, вивчення, документування та розвитку своєї спадщини.
У сучасному світі традиційна культура все більше перетворюється на ключовий елемент суспільного і гуманітарного розвитку. Завдяки традиційній культурі члени суспільства мають змогу реалізувати свій творчий потенціал, долучитись до всього духовного й художнього багатства світової цивілізації, зберігати та збагачувати власну культурну спадщину у всьому її різноманітті. Особливо актуалізується ця проблема у країнах, де традиційна культура не просто історичний факт, але й жива реальність. Однією з таких країн і є Україна. Тому, зважаючи на зміни у світовому культурному просторі, пов’язані із всеосяжним процесом глобалізації, збереження та охорона нематеріальної культурної спадщини є одним із основних завдань для нашої країни, адже це – культурно-духовні особливості, які вирізняють один етнос від іншого, формуючи його національну ідентичність.
ХАРКОВЕНКО Роман Володимирович,
кандидат історичних наук