Сьогодні велика кількість спеціалістів, активістів та просто видатних людей, переходять від спроб вирішити проблеми мегаполісів до роботи з малими містами. І питання не тільки в тому, що система управління здається простішою (а тому й ефективнішою), і не в тому, що вирішення «великої» проблеми в малих масштабах здається більш реалістичною. Інтерес, на нашу думку, викликаний перш за все унікальністю і різноманіттям ресурсів та викликів, захованих у малих містах.
Мале місто – це як велика загадка, яку потрібно спочатку прочитати, вдуматися, а потім довго і зі смаком розгадувати. Часто дуже скромні очікування в процесі роботи з малим містом обертаються багатством знайомств із цікавими людьми, неймовірними відкриттями і бажанням якомога більше зробити для цього місця.
Саме так і вийшло, коли Бюро ініціативної архітектури «GA» (під керівництвом Влодко Зотова) в рамках проекту «Plan Z» запросили попрацювати в Жмеринці і Козятині. Завданням урбаністів була розробка стратегії розкриття культурного потенціалу міст (на прикладі окремих об’єктів) для стимуляції їх соціального і економічного розвитку. Безумовно, робота з окремими елементами міського середовища неможлива без детального дослідження та аналізу стану всього міста, його просторових особливостей, навколишнього середовища, функціонального зонування, соціально-економічних чинників розвитку, антропологічної складової тощо. По кожному проекту (Жмеринка, Козятин) зроблені фінальні звіти (автори: Влодко Зотов, Катерина Гончарова, Ірина Френкель), котрі, однак, містять лише мінімум з того, що було побачено, осмислено та проаналізовано урбаністами під час роботи з містами. Попередньо по кожному місту був проведений свого роду SWOT-аналіз, що розкриває сильні та слабкі сторони, можливості і загрози.
Перш ніж перейти до проблем малих міст на досвіді роботи з Жмеринкою і Козятином, вважаємо за потрібне нагадати, що кожне з малих міст є в першу чергу унікальним утворенням зі своєрідним поєднанням історичних, об’ємно-просторових, культурних, антропологічних складових. Невеликий масштаб і певна ізольованість малих міст концентрує цю своєрідність, представляючи уважному приїжджому рафіновану колекцію продуктів своєї території. Саме цей набір («код» міста) є унікальним ресурсом, фасилітація якого розкриває можливість для творення локальної специфіки (оптимізації міських структур, зміцнення зв’язків), інтенсифікації розвитку міста (культурного, соціально-економічного, туристичного тощо).
ПРОБЛЕМИ:
САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ. Як правило, малі міста та їхнє населення перебувають під сильним впливом шаблонів масової культури або ще радянських стереотипів про те, чим вони повинні бути або ким вони були. Це відбивається в тому числі і в архітектурі міста (торговий центр «Ермітаж» в Жмеринці, подібний до радянських кінотеатрів 1970-80-х років, – типове втілення цієї проблеми), поширюючи когнітивний дисонанс міста. Пошуки і «кодування» своєї ідентичності для малих міст можуть виявитися складним завданням, оскільки історична спадщина часто не цінується, нею нехтують, а створити нове «обличчя» співтовариство малого міста, як правило, не здатне. Ігнорування власного потенціалу та унікального ресурсу (ресторанних залів вокзалу або водонапірної башти в Козятині, панорами в Жмеринці), тяжіння до стереотипних рішень утворюють замкнене коло.
УРАЗЛИВІСТЬ. Малі міста є елементами в складній мережі макроекономічних і макрокультурних тенденцій. Фактори, що на них впливають, часто знаходяться за межею території впливу міської адміністрації або міської громади. Падіння окремих галузей економіки, демографічна криза, кліматичні зміни, політичні рішення центрального уряду щодо малого міста відгукуються запущеними млявими промзонами, великими приміськими територіями самовільної забудови котеджами, нездатністю підтримувати інфраструктуру в пристойному технічному стані.
ЗАЛЕЖНІСТЬ. Ця проблема є похідною вразливості та відсутності самоідентифікації. Малі міста залежать від діяльності мера («який мер – таке і місто»), від одного виробництва (мономіста), від певного політичного спрямування. При цьому залежність може виражатися не тільки в господарських рисах представника міської адміністрації, а й в містобудівних рішеннях, які часто є результатом приватних преференцій чи надмірної заполітизованості. Як приклад можна привести одну з центральних площ Жмеринки, на якій проектується меморіал героям Небесної Сотні: монумент імітує планувальне і композиційне рішення суперечливого київського Майдану. При його будівництві доведеться знищити значну площу зелені, яка дає тінь у спекотний жмеринський день дітям та людям похилого віку. Немає нічого поганого у вшануванні героїв, проте, втілення неякісних проектів, в поєднанні з втратою «генія місця», призведе до усунення позитивних тенденцій.
ВІДСУТНІСТЬ СТРАТЕГІЧНОГО МИСЛЕННЯ. Ера планової економіки вже давно закінчилася. Однак адміністрування міст і нині триває за тими ж принципами, відображеними в генеральних планах. Стратегічні програми розвитку, як правило, будуються за сценарієм радянських генпланів і не враховують ні величезної кількості нових «гравців», ні реального стану економіки, ні сучасних інформаційних можливостей. Негативне мислення, зацикленість на проблемах і відсутність навичок бачити в проблемі виклик та можливість часто не дозволяють гідно виходити зі складних становищ. Що ж власне потрібно місту і як цього досягти доступними засобами? – Саме ці питання залишаються в малих містах без відповідей.
ІНЕРТНІСТЬ. Розчарування. Активісти як Жмеринки, так і Козятина часто говорили про те, як складно викликати інтерес, а тим більше задіяти місцевих жителів в будь-якій соціальній, культурній, громадській активності. Разом з тим, кожен житель в особистій бесіді точно позначить все, що йому / їй не подобається і що слід було б змінити. Разом з тим ніхто нічого не збирається робити. Розуміння проблеми і спрямованість на її вирішення розділені прірвою. Надія на те, що прийде благодійник (держава, меценат, новий мер, новий начальник) і вирішить всі проблеми, пов’язана з розчаруванням в тому, що цього не відбувається, а одна проблема змінюється іншою. Ще один сценарій такої поведінки – «Дайте нам грошей і все буде добре». Запит на ресурс рідко супроводжується стратегічною програмою, економічним розрахунком, чи бажанням що-небудь змінювати для вирішення проблем. Меценат не прийшов, грошей не дали, проблему не вирішили – «зрада».
ВІДСУТНІСТЬ КОМУНІКАЦІЇ. Зазвичай інформації про маленькі міста в мережі дуже мало, а інформація іноземними мовами, як правило, і зовсім відсутня. Малі міста закриті для світу. Ізольованість в маленьких містах поширюється і на окремі інституції: адміністрація рідко спілкується з міським співтовариством, а в окремих випадках використовує застарілі засоби комунікації, ігноруючи нові можливості і платформи. Відсутність навичок в комунікації проявляється і в щоденному житті, особливо в сфері послуг («Вас тут багато – я одна»). Ксенофобський настрій відображається в інфраструктурі обслуговування і сприймається особливо болісно, якщо місто планує розвивати туристичний напрям. Ізольованість окремих людей і груп, інституцій, районів і міст призводить до обмеження доступу до обмежених ресурсів, в тому числі інтелектуальних. Наприклад, при потребі в експертній оцінці вузькоспеціалізованого фахівця
НЕПРОСТА СПАДКОВІСТЬ. Проблеми малих міст ігнорувалися і в попередні десятиліття. Ілюстрацією цієї проблеми служить, наприклад, стан громадських просторів та інфраструктури, побудованих нашвидкуруч за залишковим принципом. Реабілітація і пристосування до сучасних технічних потреб, до вимог комфорту та безпеки вимагає величезних витрат, часто непосильних для міського бюджету.
Все інше, що ви бачите в малих містах – це не стільки проблема, скільки наслідок проблеми. Є, безумовно, ситуації, коли вкрай складно знайти вихід, а витрати на вирішення проблеми перевищують навіть найоптимістичніші прогнози. Проте малі міста – це близько 1300 населених пунктів України. Малі міста – це майже половина населення, це величезна ресурсна база. Ігнорування можливостей розвитку, самобутності, потенціалу такої кількості муніципальних утворень призведе до трагічних подій в масштабах всієї країни. Архітектори, урбаністи, соціологи, економісти, активісти зможуть допомогти створити необхідні умови для трансформації малих міст, розробити індивідуальні програми стратегічного розвитку, засновані на локальних ресурсах, розробити інформаційні стратегії, реанімувати громадський простір та створити комфортні умови для гідного життя міських спільнот. Доказом цього служать проекти трансформації «Plan Z», сценарії активації культурних ресурсів малих міст від «GA», розробки безлічі інших команд, що мають на меті реанімацію малих міст.
КАТЕРИНА ГОНЧАРОВА
ЗАСТУПНИК ДИРЕКТОРА З НАУКОВИХ ПИТАНЬ
УКРАЇНСЬКОГО ЦЕНТРУ КУЛЬТУРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
К.І.Н., СТИПЕНДІАТКА ПРОГРАМИ FULBRIGHT (2014-2015)