Загальносистемні зміни у взаємовідносинах людини та її соціального оточення в XXI ст. являють собою принципово новий спосіб інтеграції людини в соціокультурне середовище. У сучасному світі потенційно зростає відповідальність кожної людини за свою діяльність та збільшується можливість необмеженого впливу особистості на сприйняття та сутність соціальних і культурних процесів, використовуючи соціальні мережі та сучасні засоби комунікації. Процес загострюється під впливом зовнішніх глобальних загроз (техногенні, космічні катастрофи, цивілізаційна криза, стихійні лиха). Відповідно це призводить до руйнації людського середовища. В цих умовах підвищується значення етичного виміру людського буття, ставлення до природного й соціального середовища та формування нових цінностей Держави, що є визначальним для розвитку країни. Цей фундамент повинен стати основою для впровадження культурної політики.
З моменту здобуття незалежності Україна зіткнулась з величезними труднощами та проблемами в культурній політиці. Опинившись в ціннісній дезорієнтації суспільства, яке до сьогодні має радянську інституційну інфраструктуру, корупцію, що отруює суспільство та нестабільні економічні умови, погіршення ситуації відбувається через наявність етнічних, лінгвістичних, територіальних та демографічних проблем, зокрема через відсутність єдиного культурного простору із рівним доступом до мистецьких надбань та культурних послуг.
В суспільних процесах проявляється динаміка культури. Після революції гідності суспільство є свідком одночасного формування та існування декількох етапів розвитку культурних процесів, які виходять за межі існуючої пострадянської інфраструктури та важко інтегруються в офіційне культурне поле у зв’язку з інноваційним характером форм. На жаль, дуже повільно формуються нові цінності, притаманні демократичній європейській державі. Тому, напевно, багато громадських культурних ініціатив під час Євро Майдану і після нього спрямовані в першу чергу саме на поштовх до формування нашої національної ідентичності, нового громадянина та його ставлення до своєї країни. Євромайдан за визначенням можна прирівняти до креативного майдану, під час якого відбувалось протистояння мирними засобами . Майдану вдалось перетворитись на своєрідну соціально-психологічну лабораторію, яка надала поштовх і сформувала умови для прискорення цих процесів.
Повна ціннісна переорієнтація суспільства можлива лише як зміна ціннісних установок поколінь, оскільки одне й те ж покоління нездатне на радикальну переорієнтацію зразків своєї ментальності й поведінки і неминуче потерпає від власної половинчастості та впливу стереотипів минулого. Звідси випливає важливість розуміння цінностей на сьогоднішньому етапі розвитку суспільної думки. У період докорінного перетворення суспільства на національному, регіональному та місцевому рівнях культура є важливим інструментом розвитку, примирення та консолідації зусиль усіх суспільних груп і всіх спільнот. Окрім цього в наявності регіональні диспропорції розвитку культури, що проявляються в залежності від забезпеченості об’єктами культури, фінансуванням і доступності культурних благ для широких верств населення. Регіональна диференціація витрат на культуру і мистецтво в процентному відношенні від валового регіонального продукту демонструє в останні роки тенденцію до зниження.
Культура та її розвиток не існують в умовах вакууму.
Нерозуміння впливу культури на розвиток суспільства,
вузьке трактування «культури» як галузі
призвело до соціальних загострень,
втрати рівноваги і розуміння в суспільстві та створило в країні
гуманітарну кризу.
Для вирішення цієї проблеми культуру необхідно розглядати у межах нинішнього соціокультурного контексту українського народу. Завдання національної самоідентифікації повинні мати не етнічний, а культурний характер, вони повинні бути пов´язані не тільки і не стільки з пошуками основ такої самоідентифікації в минулому, а більше зі створенням їх у сьогоденні для закладення реальних можливостей щодо формування національної єдності у сучасному і в майбутньому.
Починаючи із 80-х років ХХ століття роль культури у світі розглядається як креативна складова розвитку економічного сектору. Спочатку це тлумачилось як отримання конкретного прибутку та залучених коштів, пізніше – як менеджмент та маркетинг в культурних організаціях. Після гірких спроб визначити важливість культури за допомогою конкретних економічних чинників було вивчено вплив культури на економіку конкретних міст та територій. Поняття «Культура» почало тлумачитись як ресурс змін якості життя шляхом створення додаткової вартості продуктів і територій та покращення умов зайнятості населення.
Галузі світової економіки, що мають високу додану вартість почали зміщуватися з економіки знань та інформації в бік інноваційних технологій та креативних ідей (креативної економіки). Креативні інновації по створенню нових видів продуктів та послуг стають новою силою для економічного зростання.
ЄВГЕН НИЩУК,
МІНІСТР КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ