Напередодні Різдва – 6 січня (цей день звали Вілія) ще вдосвіта господар і господиня ритуально готували Божу їжу – кутю та узвар. Для цьогоособливим чином у печі накладалися дрова, якігодилося запалювати „живим вогнем” (потерши деревом об дерево, або кресалом), в пізнішійтрадиції вже користувалися сірниками.
Для куті бралася завчасно потовчена і вимоченапшениця, а також „непочата” – набрана до сходу сонця вода, яку, вважали, освятив уночі сам бог сонця. Це стосувалося і книшів, які виймали з печі„до світа“, а в піч садили калачі та пісні пиріжки. Книш випікали, замішуючи його як звичайний хліб, і кладучи зверху маленький хлібець, який звали душею і призначали для духів-Лада, тобто душ померлих предків. Потім господиня готувала на досвітній воді і в новому горщику голубці та іншістрави, яких мало бути дванадцять.
Особливо слідкували, щоб Божа їжа була вийнята з печі зі сходом сонця.
Для остаточного приготування куті до звареноїпшениці додавали мед, волоські горіхи, мак та родзинки (пшениця вважалася символом вічногожиття, а мед – вічного щастя святих на Небі). Вар чиузвар готували із сухофруктів (яблук, груш, слив, вишень).
Коли Божа їжа та книші вже на лавці, то ізпершим променем сонця господар відкривав хатнідвері, комори, клуні, стайні і навіть ворота, бо, вважалося, що на землю сходить бог урожаю, достатку і багатства.
Згідно з давньою українською народною традицією Свята Вечеря у переддень Різдва збирає за столом усю велику родину. І що важливо – спізнюватися до столу аж ніяк не можна. У цей день наші прадіди нічого не їли аж до самого вечора. І лише з першою зорею на небі, яка, за біблійнимипереказами, несе благу звістку про народженняспасителя – Ісуса Христа, українці розпочиналисвяткову трапезу.
Традиційні стави Сновського краю на Святвечір.
Інформацію надано Чернігівським обласним центром народної творчості