Наказ МКІП від 06.07.2022 №228 “Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України”
#Національний_перелік_НКС # Різдвяний_обряд_Мошу_обряд_чоловічої_коляди #звичаї_обряди_святкування
«Різдвяний обряд «Мошу (обряд чоловічої коляди)»
Охоронний Номер – 033.нкс
Географічне розташування: с. Орлівка, Ренійської міської громади, Ізмаїльського району, Одеської області
Обряд «Мошу» поширений на території села Орлівка Ренійської громади, населення якого складають етнічні молдовани. Це різдвяний обряд колядування, в якому беруть участь неодружені чоловіки, обряд проходить 24 та 25 грудня.
Свято Мошу відоме з давніх часів і символізує вшанування зимового сонцестояння – збільшення світлового дня, 21-22 грудня; тому в дійстві є символи, прив’язані до обрядів вшанування Сонця. У процесі історичного розвитку свято наклалося на християнське Різдво.
Підготовка обряду починається з 10 грудня, виготовляється маска головного персонажу «Мошу» з кролячих та козячих шкурок, прикрашена шкіряними ремінцями, кінським волосом, вовняними нитками, бобами та німбом із квітів і різнокольорових стрічок; та мечуки – великі булави, зроблені з папури (рогози), з великою ручкою, туго стягнуті дротом. Знання про виготовлення маски та булави передається з покоління в покоління від старших учасників до молодших. Після виготовлення мечуке проводиться репетиція обряду, колядники діляться на дві групи, старшу та молодшу, старша група передає усі знання та вміння молодшій, присутні тільки чоловіки. Їм треба з точністю до кожної деталі відтворити обряд.
Центральної фігурою свята є «Мошу» (дідусь/дідок) – він обирається демократичним голосуванням і має відповідати певним характеристикам: бути фізично розвиненим, мати авторитет і виховання, бо на нього покладається відповідальність за це, що буде відбуватися. На шкіряному паску головного персонажа закріплюють чотири великих дзвони, які зазвичай вдягають на шиї биків. Вага дзвонів близько 6 кг.
Село умовно ділиться на дві частини – «Кятре» та «Педурє», у кожній в ніч з 24 на 25 грудня збираються неодружені хлопці. Вони вдягаються у військову форму: старша група – у тільники, бушлати та безкозирки, молодша – у камуфляж десантників та прикордонників. Таким чином, дві команди, дві «армії», на чолі яких стоїть свій Мошу, легко розрізнити.
Кожна з двох «армій» ділиться на дві групи: чата марє (велика група) і чата Мошолуй (група Мошу). За ніч вони повинні обійти усі двори. Вигукуючи старовинні колядки, щоби встигнути, колядники вимушені пересуватися бігом. Якщо Мошу пропустив якийсь двір, то це вважається поганим знаком: наступний рік принесе нещастя.
У будинках, де є незаміжні дівчата, господарі дають колядникам калач, який символізує здійснення бажання дівчини вийти заміж наступного року. Команди збирають калачі на одну довгу палицю. Калач є символом жіночого начала, а палиця – чоловічого. Першочергова задача: треба перевершити «конкуруючу фірму», яка колядує на другій половині села, за кількістю зібраних калачів.
«Щоби злі духи злякалися». «Мошу», відкидаючи корпус назад, активно рухає стегнами, від чого дзвенять всі його дзвони. Тим часом його воїни несамовито б’ють по землі «мечуками», по всьому шляху слідування – проганяючи з села нечисту силу.
Ранком 25 у центрі села збирається уся громада. Під звуки кларнетів й барабанів – обидва Мошу підходять до центрального майдану. О дев’ятій ранку, чати перетинають умовний кордон, за який не мали права переступити вночі, і кидаються колядувати на «чужій території» з метою зібрати якомога більше калачів. Ще година – і Мошули під звуки вже подвоєнного ансамблю поступово сходяться у центрі села. Навколо масок у хороводі стрімко несуться «охоронці», танцюючи несамовито, з останніх сил. Нарешті два хороводи з’єднаються в одній великій, і відбувається двобій між Мошулами. Громада колядників піднімає свого Мошу на руках і головні герої мають перемогти один одного у двобії. Переможці отримують винагороду і старшинство впродовж року.
Фото. Авторське право Одеський обласний центр української культури (http://oocuk.com.ua/nks/el_nks_do_ukr/klezmer_muzyka/photo-klezmer), фотограф Сергій Гуменюк.