Чернігівська земля сповнена талантів. Здавалося б, пересічні люди, які все життя живуть і працюють у глибинці нашого Придеснянського краю, насправді можуть мати задатки творчості, що заслуговує шани на національному рівні. ЧЕline вдалося поспілкуватись з однією з таких особистостей. Тетяна Безлук – 44-річна майстриня з села Петрівка Сновського району. Свої роботи вона виконує переважно з пластиліну, долучаючи до цього елементи «від природи» – суху траву, квіти, гілочки тощо.
– Пані Тетяно, розкажіть про себе? Звідки хист до творчості?
– Родом я з села Петрівка, тут і проживаю досі. Потяг до творчості в мене по батьковій лінії – знаю, в Києві мала родича – художника Миколу Савосту, зараз там двоюрідна сестра навчається на художника. Творчості віддаю весь вільний час від роботи по господарству. На цьому не заробляю. Годувальником у сім’ї переважно є чоловік.
– Ви навчались мистецтву?
– Так. Закінчила Гомельське ПТУ народних промислів. Зараз це вже національний коледж. Вивчилась на художника-оформлювача. Тоді там навчали переважно російських розписів, з українського був тільки Петриківський.
– Ви продаєте свої вироби?
– Творчість – це моє єство. Улюблене заняття. Я не продала жодної своєї роботи. Все дарую односельчанам, друзям, знайомим, гостям. Хто в хату приходить – щось і дарую.
– Звідки черпаєте наснагу?
– Із природи. Я дуже люблю природу. Заготовки до моїх робіт збираю влітку, восени. Це трава, сухі гілки, листя тощо. Переважна більшість моїх робіт пов’язана з природою, яка мене надихає. Йду, побачила квіти якісь, тварин чи ще щось, те й зообразила.
– У якому стилі працюєте?
– Важко сказати. Картини створюю у стилі панно, тобто об’ємні. Щось одне виокремити важко – захоплююсь і малюванням, і розписом, і ліпленням, і фотографією. Оформлюю домашній посуд – тарілки, ложки, глечики. Об’єднує це все природа, котра, як я вже говорила, є моїм натхненником.
– Що стосується картин, то техніка виготовлення їх досить проста. На фанерну основу наноситься фон, потім клеяться об’ємні фігурки та покриваються лаком. На виконання однієї картини в середньому витрачаю 3-4 дні. Працюю переважно ввечері.
– У рідному селі часто просять щось зробити?
– Раніше часто запрошували в нашу школу. Оформлювати кабінети. Розмалювала зупинку в Петрівці – нашими, українськими, орнаментами. Таку пропозицію прийняла від нашої старости Марії Деркач. Використала теми українського фольклору – два яскраві півні та різнобарвні квіти.
– Хтось із рідні чи односельчан має бажання та вміння переймати вашу майстерність?
– Дуже цікаво племінниці. Їй 9 років. Розповідаю їй, показую. Бачу захоплення і блиск у дитячих очах. Серед односельчан людей, які хотіли б робити те, що створюю я, немає, однак є прекрасні вмільці з вишивки.
– Як ви вважаєте, в чому секрет вашого таланту і вміння?
– Важко сказати. Роблю те, що подобається, що вмію. Сили черпаю з усього навколишнього, з природи. Всюди можна побачити щось гарне, хороше. Навіть в опалому листі є щось таємниче, заворожливе.