Роман Лозинський
Магістр географії,
викладач Українського католицького університету
Культурні ландшафти сіл і міст України зазнали значних змін впродовж ХХ ст. та продовжують змінюватися після розпаду Радянського Союзу. З поліпшенням матеріального становища та економічним зростанням темпи цих змін тільки прискорюватимуться. Мрії людей про комфорт, достаток, статус та безпеку втілюються в нових будинках, їхніх архітектурних стилях, огорожах та брамах. Нові форми, кольори та оздоблення є наслідком не тільки підвищення добробуту, а й доступності нових матеріалів та інформації. Американський культурний географ Перс Льюїс наголошує, що культурні ландшафти є вираженням особливостей суспільства: економіки, культури, де кожен елемент виражає “наші смаки, цінності, прагнення і навіть страхи у відчутній, видимій формі”. Якими є культурні ландшафти України та її історичного регіону — Галичини? Що вони говорять про нас і суспільство? Чому одні елементи культурного ландшафту інтенсивно змінюються чи зникають, а інші з’являються без урахування місцевої специфіки та культури? Якими є цінності культурних ландшафтів для різних сфер людського життя? Як їх зберегти для покращення життя та збереження природного середовища тепер і в майбутньому?
Розпад соціалістичної системи, економічна криза 1990-х, перехід до капіталізму, поява нового заможного класу та споживацької культури залишили колосальний слід у культурних ландшафтах. Роздача та приватизація землі зазвичай відбувалася до просторового планування населених пунктів. Це призвело до непродуманої забудови, при цьому культурними та природними ландшафтами переважно нехтували. Місцевий шарм культурного ландшафту швидко змінювався чи навіть зникав через появу нехарактерних для місцевості запозичених архітектурних стилів. “Традиційність” нових будинків часто проявляється в архітектурі з натяком на “феодалізм”, у їх великих розмірах, з вежами і велетенських огорожах.
На очах змінюються сільські місцевості, які раніше вважалися “депресивними” і в яких водночас збереглися автентичні, культурно, естетично й екологічно цінні ландшафти. Капітал переважно вкладається у нове житлове будівництво; для більшості людей будинок є найбільшою цінністю і найкращим вираженням достатку, безпеки й успіху завдяки важкій праці за кордоном. Проте часто нові архітектурні стилі копіюють/клонують архітектуру інших країн та часів, іноді й вигаданих, руйнуючи відчуття місця та локальну ідентичність. Зростає також тенденція до спорудження високих і непрозорих загорож, часто з використанням дешевих матеріалів, таких як покрівельний метал, або ж навпаки — дорогих, для демонстрації своєї заможності. Ці зміни є загрозою не тільки для місцевої культурної самобутності регіону, але й для комфортного життя людей, розвитку туризму та рекреації, а що найголовніше — збереження природного середовища та безпечного життя у ньому.
Тоді як міста, їх громадські простори та міський дизайн-благоустрій отримують щораз більшу увагу фахівців та фахівчинь у сфері урбаністики та міського планування, сільська місцевість та малі містечка залишаються поза увагою фахової спільноти. Це видання покликане заповнити цю прогалину та запропонувати концептуальну основу покращення життєвого середовища в сільській місцевості.
Культурні ландшафти та як їх розуміють
В Україні під поняттям “ландшафт” зазвичай мають на увазі природний ландшафт. Нібито щось об’єктивно дане від природи, ландшафти цінують за мальовничість та інші естетичні якості. В художніх творах часто бачимо самобутні та гармонійні краєвиди, що виражають велич сил природи. Подібне уявлення зустрічається і в академічній сфері, а також у щоденному вжитку.
Однак ландшафт майже ніколи не є витвором лише природи. Навіть найбільш “дикі” місцевості зазнали тисячолітнього впливу людської діяльності. Цінності, вірування, економічні відносини, а також політика — все це позначилося на фізичному середовищі. До того ж, природа не лише становить арену людської діяльності. Вона теж впливає на життя, ідентичність і щоденні практики людей. Ландшафти є простором взаємодії людини та природи. Етика цієї взаємодії може різнитися залежно від часу, простору та культурних норм. Тому в рамках широкого узагальненого терміну “ландшафт” варто виділити й наголосити на понятті “культурного ландшафту” — як зміненого людиною природного ландшафту відповідно до своїх потреб. Культурний ландшафт є вираженням багатовікового досвіду життя людей у природному середовищі та наслідком спільної дії сил природи і людини. Саме таке трактування культурного ландшафту знаходимо в Світовій конвенції спадщини (1992 р.).
Взаємодія людини і природи проявляється у народних знаннях щодо просторового планування населених пунктів, мережі вулиць, системи забудови, будівництва, землекористування, природокористування та ведення сільського господарства. Всі ці види діяльності взаємопов’язані й перебувають у тісному зв’язку з природним середовищем. Як наслідок, окремі культурні ландшафти формуються як цілісні екокультурні системи.
У міжнародному договорі Ради Європи — Європейській ландшафтній конвенції (2000 р.) ландшафт розглядається у широкому розумінні, без його поділу на природний і культурний. Згідно з конвенцією, ландшафт — це все те, що ми бачимо/сприймаємо, коли виходимо з приміщення. В цьому випадку поняття ландшафту є більш близьким до загальновживаного поняття “краєвид”. У Конвенції зазначається: “Ландшафт означає територію, як її сприймають люди і характер якої є результатом дії та взаємодії природних та/або людських факторів”. Це розуміння ландшафту не виключає його вузького трактування як результату взаємодії людини й природи. Проте тут наголошено на розумінні, що ландшафт може бути наслідком тільки людської діяльності, а також наголошується на важливості його сприйняття людьми. Ландшафт — це частина Землі, видима спостерігачами з певного положення й розташування — як фізичного, так і соціального. Стать, вік, професія, соціальний клас та досвід людей впливають на їхнє бачення. До природних факторів формування ландшафту можна віднести рельєф, клімат, ґрунти, воду, рослини і тварини. Людина ж створює населені пункти, вуличну мережу, систему забудови, архітектуру, сільське господарство, вплив на які має і природне середовище.
У сприйнятті культурного ландшафту людиною одні візуальні елементи можуть домінувати над іншими. Приміром, виражені форми рельєфу, рослинність чи яскраві елементи архітектури можуть виступати на передній план перед менш помітними елемен- тами. Проте всі складові ландшафту та їх найменші деталі — лінії, пропорції, форми, кольори, матеріали, фактури та текстури — творять його неповторну атмосферу та є частиною genius loci, духу місця. Візуальність ландшафту є важливою у його сприйнятті, але не менш важливими є звуки, запахи, тактильні відчуття та насамперед отриманий у ньому досвід. У зв’язку зі значним посиленням впливу людини на природу, що почався у Західній Європі в VIII столітті, варто відрізняти традиційні, тобто домодерні та доіндустріальні, культурні ландшафти від більш сучасних, тобто модерних та індустріальних. Традиційні ландшафти умовно характеризує низькоінтенсивне сільське господарство та висока чутливість до природного середовища, яку було втрачено впродовж наступних століть.
У світі є відомі приклади добре збережених та артикульованих матеріально й ментально культурних ландшафтів, як-от у Провансі (Франція) чи в Тоскані (Італія). Вони відіграють важливу роль не тільки в житті регіону, його гармонійному та сталому розвитку, творенні його внутрішньої ідентичності й образу, а й у співтворенні культурного образу всієї країни на міжнародному рівні. Вони є прикладами збереження досвіду і знання людей про життя у природному середовищі, що проявляється в увазі до місцевих способів будівництва та ведення сільського господарства — садівництва, виноградарства, виготовлення сирів і вирощування прянощів.
Ландшафт є об’єктом дослідження як природничих, так і соціальних та гуманітарних дисциплін, як-от: екологія, екологічна історія, культурна екологія, архітектура, планування міст і сіл (місто- планування, містобудування, регіональне просторове планування, семіотика, географія людини та фізична географія, візуальні студії. Ландшафти також викликають зацікавлення у людей творчих професій, пов’язаних із образотворчим мистецтвом, фотографією та літературою. Проте ландшафт — це передусім цілісний погляд на те, що нас оточує, без поділу на складові і тому міждисциплінарність є важливою для його вивчення.
Ландшафти формують мешканці та мешканки з різними цінностями, потребами, поглядами та смаками, що змінюють його свідомо чи несвідомо в процесі свого життя. Досвіди у ландшафті з різними практиками його присвоєння перетворюють його з фізичного, матеріального в місце з особистими чи колективними значеннями, сенсами, смислами та асоціаціями. Культурний ландшафт з матеріального стає більш ніж матеріальним і бере участь у формуванні регіональної самобутності, особистих чи колективних ідентичностей. Ландшафти є також вираженням політично-економічних систем- формацій та історичних епох зі своїми переважаючими культурно-філософськими поглядами, політиками, ідеологіями та різними владними відносинами.
Культурний ландшафт у Конвенції про світову спадщину
Конвенція про світову спадщину (1992 р.) є першим міжнародно- правовим документом, де йдеться про важливість охорони культурних ландшафтів як окремої категорії, із занесенням її до списку Світової спадщини. У Конвенції зазначається:
“Культурні ландшафти є результатом “спільної дії природи і людини”. Вони є прикладом еволюції людського суспільства та поселень протягом часу під впливом фізичних обмежень та/або можливостей, що їх створює природне середовище, та подальших впливів соціальних, економічних і культурних сил, як зовнішніх, так і внутрішніх.
Термін “культурний ландшафт” охоплює різноманітність проявів взаємодії людства та його природного середовища. Культурні ландшафти часто відображають унікальні способи сталого землекористування, враховуючи особливості та обмеження природного середовища, в якому вони сформовані, і особливе духовне ставлення до природи. Захист культурних ландшафтів може зробити внесок у сучасні технології сталого землекористування та підтримувати або покращувати природні цінності ландшафту. Продовження існування традиційних форм землекористування підтримує біологічне різноманіття в багатьох регіонах світу. Тому захист традиційних культурних ландшафтів є корисним для збереження біологічного різноманіття.”
У Конвенції виділяють три основні категорії культурних ландшафтів:
“Ландшафт, спроєктований і створений свідомо людиною, який найлегше визначити. Це садові та паркові ландшафти, створені з естетичних міркувань, які часто (але не завжди) асоціюються з релігійними чи іншими монументальними будівлями та ансамблями.
Органічно розвинений ландшафт, що набув своєї нинішньої форми завдяки зв’язку з природним середовищем та реагуванню на нього, з врахуванням соціальних, економічних, адміністративних та/або релігійних імперативів (обмежень). Такі ландшафти відображають процес еволюції за своєю формою та особливостями. Вони поділяються на дві підкатегорії:
- реліктовий (або викопний) ландшафт — це той, в якому еволюційний процес закінчився в якийсь час у минулому, різко або протягом певного періоду. Однак його суттєві відмінні риси все ще помітні в матеріальному вигляді.
- безперервний ландшафт — який зберігає активну соціальну роль у теперішньому суспільстві, тісно пов’язаний з традиційним способом життя і в якому еволюційний процес ще триває. Водночас він демонструє значні матеріальні докази своєї еволюції з часом.
Асоціативний культурний ландшафт — це ландшафт, який викликає потужні релігійні, мистецькі або культурні асоціації, тоді як цінність його матеріальної складової може бути незначною або навіть відсутньою.”
В Україні є багато цінних культурних ландшафтів, але для глобального контексту визначено важливість лише одного, який внесено до Світової спадщини ЮНЕСКО в категорії культурного ландшафту. Це стародавнє місто Херсонес Таврійський (V ст. до Р.Х. — IV ст. після Р.Х.) в Криму, що був внесений до списку 23 червня 2013 року. Поліс та хора таврійського Херсонеса із старовинним архітектурним та технологічним ансамблем отримали такий високий охоронний статус через надзвичайно добре збережені взірці давнього поселення, землекористування та ландшафту, створеними грецькими колоністами у специфічному природному середовищі південно-західного Криму, що існували безперервно майже дві тисячі років.
Іншими елементами ландшафту-краєвиду в широкому розумінні та історичного ландшафту в Україні, що внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, але не в категорії культурного ландшафту, є: вісім дерев’яних церков у західних областях України (спільний проєкт з Польщею щодо дерев’яних церков Карпатського регіону), первісні букові ліси Карпат (частина міжнародного об’єкту Європи), ансамбль історичного центру Львова, Софіївський собор та Києво- Печерська лавра разом з церквою Спаса на Берестові (Київ), резиденція митрополитів Буковини та Далмації (Чернівці) та пункти геодезичної дуги Струве (у Хмельницькій та Одеській областях як частина міжнародного об’єкту).
Ландшафт у Європейській ландшафтній конвенції
На відміну від Конвенції про світову спадщину, Європейська ландшафтна конвенція (2000 р.) розглядає ландшафт у ширшому розумінні і створена з метою збереження не лише унікальних і цінних для всього людства культурних ландшафтів. Україна підписала й ратифікувала цю конвенцію у 2004 та 2005 роках. В ній присутні такі важливі положення щодо розуміння ландшафту та подані деякі визначення (офіційний переклад):
- ландшафт відіграє важливу суспільну роль у культурній, екологічній, природоохоронній та соціальній сферах і є ресурсом, який сприяє економічній діяльності; його охорона, регулювання та планування може сприяти створенню нових робочих місць;
- ландшафт сприяє формуванню місцевих культур і є основним компонентом європейської природної та культурної спадщини, який сприяє добробуту людей та консолідації європейської ідентичності;
- ландшафт є важливою складовою якості життя людини всюди: в містах і сільській місцевості, у деградуючій місцевості та місцевос- ті високої якості, в місцевості виняткової краси чи у звичайній;
- ландшафт є ключовим елементом добробуту людини і суспільства; його охорона, регулювання і планування призводить до виникнення прав і обов’язків для кожної людини;
- зміни ландшафтів у багатьох випадках прискорюються через розвиток сільського та лісового господарства, технічних засобів, промислового виробництва та добування мінералів, а також регіонального і міського планування, транспорту, інфраструктури, індустрії туризму та відпочинку, так само як і на більш загальному рівні — через зміни у світовій економіці;
- наміром є задовольнити прагнення громадськості насолоджуватися ландшафтами високої якості та брати участь у їх розвитку;
Визначення:
а) “ландшафт” означає територію, як її сприймають люди, характер якої є результатом дії та взаємодії природних та/або людських факторів;
б) “ландшафтна політика” означає формування компетентними органами влади загальних принципів, стратегій та керівних положень, які дозволяють вживати конкретних заходів, спрямованих на охорону, регулювання та планування ландшафтів;
в) “мета якості ландшафту” означає для конкретного ландшафту формулювання компетентними органами влади прагнень громадськості стосовно рис ландшафту, який її оточує;
г) “охорона ландшафту” означає діяльність щодо збереження та підтримання важливих або характерних рис ландшафту, яка визначається його цінністю за походженням, зумовленою його природною конфігурацією та/або діяльністю людей;
д) “регулювання ландшафту” означає діяльність з точки зору сталого розвитку, спрямовану на забезпечення постійного догляду за ландшафтом з метою спрямування та узгодження змін, спричинених соціальними, економічними та екологічними процесами;
ж) “планування ландшафту” означає чітку, спрямовану на перспективу діяльність щодо їх поліпшення, відновлення або створення.
Цілями Конвенції є “сприяння охороні, регулюванню та плануванню ландшафтів, а також організація європейського співробітництва з питань ландшафту”.
Цінності культурних ландшафтів
Культурні ландшафти через особливе поєднання природних та створених людиною елементів мають цінності у різних сферах:
- Екологія та здоров’я. Традиційні культурні ландшафти і народні знання є цінним джерелом гармонійних способів взаємодії людини з природою, що формувались протягом багатьох століть. Застосування ідей з народних знань щодо будівництва та ведення сільського господарства є енергозберігаючими, підтримують місцеву біорізноманітність і враховують обмеження природи. Ці ідеї вже зараз присутні у прогресивних проєктах просторового планування міст та сіл. Внаслідок формується середовище з суттєвою компонентами природи, сприятливе для відпочинку, що зменшує негативний вплив глобального потепління та різких змін погоди, а отже, сприяє здоров’ю мешканців та мешканок.
- Економіка. Культурний ландшафт формує позитивний довго- тривалий економічний ефект через розвиток відповідального туризму та малого фермерства і виробництво органічної місцевої продукції.
- Самобутність/ідентичність, творення місця (англ. — placemaking) та естетика. Культурні ландшафти посилюють місцеву само- бутність/ідентичність, образ регіону на національному та міжнародному рівні. Відновлення культурних ландшафтів та усвідомлене й відповідальне творення нових посилює емоційний зв’язок людей із середовищем. Це відбувається через залучення мешканців та мешканок до планування спільних дій щодо відновлення та збереження культурних ландшафтів, до осмислення їх цінностей та спадщини.
- Культурна та природна спадщина. Культурний ландшафт є частиною культурної та природної спадщини. Особливість його як явища передбачає розуміння спадщини ширше й цілісніше, беручи до уваги поєднання всіх елементів природи та створених людиною об’єктів, а також емоційного зв’язку з ними.
Мешканці та мешканки розуміють та цінують ландшафти по- різному, в залежності від їх досвіду взаємодії з культурними ландшафтами, їх цінностей і знань. Погляди на культурний ландшафт можуть бути неоднаковими у представників та представниць бізнесу, у власників і власниць землі, місцевих та немісцевих інвесторів та інвесторок, мешканців та мешканок різних соціальних класів, віку та професій. Часто розбіжність інтересів та конфлікти є неминучими. Для їх уникнення важливим є залучення усіх зацікавлених сторін до збереження культурних ландшафтів та розуміння, що ландшафти є спільним благом, а їх цінності не виключають одні одних.
Зв’язок людей з ландшафтами
Взаємодія людей та ландшафтів відбувається в процесі щоденного життя через досвіди та практики. Люди впливають на ландшафт, змінюючи його для своїх потреб, а він — на людей. Через життя у ландшафтах, їх освоєння та привласнення, що є різними для різних людей та спільнот, їм надають певних значень/смислів, з’являється емоційний зв’язок, а тому ландшафти є не тільки матеріальними/фізичними. Вони стають частиною людини, її самоусвідомлення, самоідентифікації та ідентичності, що важливе не тільки для індивіда, а й для цілих людських спільнот. Ландшафт стає смисловим, текстовим, мен- тальним, емоційним, сакральним, духовним чи символічним.
Такі природні ландшафти, як ріка Дніпро з її кручами, гора Ара- рат чи острів Хортиця стали частиною національних та регіональних ідентичностей, символічними для багатьох людей і окремих спільнот. Змінені природні ландшафти, наприклад водосховища та ГЕС на Дніпрі, були частиною радянської пропаганди комунізму. У Галичині значну символічність мають ріка Збруч, гора Маківка, Високий Замок (та як копець Люблінської унії). Різні політичні та національні групи для легітимізації своєї присутності і влади привласнюють природний ландшафт, змінюючи або не змінюючи його фізично, але виразно впливаючи на його символічність.
Люди сприймають ландшафти по-різному. Це сприйняття залежить від їхнього життєвого досвіду, професій, дозвілля, знань та залученості до його (пере)творення і змін, а тому зв’язок з ландшафта- ми може бути дуже міцним, а оцінка високою або навпаки — слабкою та відсутньою. Зв’язки з ландшафтами є не однаковими — в того, хто випасає корову на пасовищі, хто має земельну ділянку і обробляє її, вирощуючи городину, і в кого земля не використовується; або, скажімо, в поляка, який приїхав до Львова, та українця в Перемишлі, у фотографа та агронома, в туриста зі знанням історії чи без.
Для зрозуміння зв’язку мешканців і мешканок України з ландшафтами важливим є історичний контекст. Часта зміна політично-економічних формацій, державних утворень з різними адміністративно-територіальними устроями та рівнем самоврядування та приватної власності, а також війни, вбивства та переселення людей за етнічною та соціальною ознаками призвели до певного відсторонення від середовища/оточення та появи явища відчуження.
Культурні ландшафти та децентралізація влади в Україні — загрози, можливості та відповідальність громад
Внаслідок децентралізації та адміністративної реформи в Україні з 2014 року новостворені об’єднані територіальні громади (ОТГ) отримують все більше прав в регулюванні архітектури та просторового планування. Попри безліч запитань та відсутність чіткості в правах громад, немає сумніву, що в наступні роки їх реальні повноваження тільки зростатимуть. Паралельно відбулась передача сільськогосподарських земель, що були в державній власності (Держгеокадастру), між населеними пунктами для ОТГ. Через фіскальну децентралізацію більша частина коштів, “зароблених” громадою, залишається на місці. Найбільш економічно спроможні громади отримали значні надходження до місцевого бюджету. ОТГ є відповідальними за використання цих коштів та благоустрій і створення містобудівної документації міських чи сільських населених пунктів та всієї території, яка належить ОТГ, що є основою їх майбутнього розвитку. На даний момент (жовтень 2020) ландшафтний план офіційно є частиною загальної Схеми планування території ОТГ, але є обов’язковим лише в тих випадках, коли громада робить наголос на розвиток рекреації та туризму.
Розширення місцевих прав накладає і більшу відповідальність тастворює потенційні загрози. Недостатня фаховість чи продуманість певних аспектів у створенні містобудівної документації без попереднього дослідження та залучення місцевих мешканців і мешканок може завдати шкоди культурним і природним ландшафтам, іден- тичності регіону, комфортному середовищу життя людей та спричинити конфлікти між різн ими сторонами. Відсутність чи слабкість просторових та архітектурних регулювань, створених в ОТГ, низьке усвідомлення цінності культурних ландшафтів представниками і представницями місцевого самоврядування, мешканцями та мешканками, іншими зацікавленими сторонами є основними загрозами для збереження, відновлення та регулювання культурних ландшафтів. Зокрема, це може відбутись через неврахування регіональних і місцевих історичних та культурних особливостей просторового планування, будівництва та сільського господарства, а також природних ландшафтів, тобто всього того, що відбувається зараз у більшості випадків.
Нова містобудівна документація після адміністративно-територіальної реформи та децентралізації 2014 року
У процесі децентралізації влади в Україні і реформи адміністративно-територіального устрою створені нові містобудівні документації для нових одиниць ОТГ — “Склад та зміст схеми планування території, на якій реалізуються повноваження сільських, селищних та міських рад (2017 р.)”, а в кінці 2019 р. такий обов’язковий документ, як “Комплексний план просторового розвитку громади” (законопроект 2280). За створення документації відповідають виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань містобудування та архітектури разом з об’єднаними територіальними громадами, які відповідно до ст. 13 Закону України “Про архітектурну діяльність” належать до уповноважених органів містобудування та архітектури. Такі схеми планування території вже існували до цього на інших рівнях: національному — Схема планування держави, регіональному — області та райони, місцевому — генеральні плани окремих населених пунктів та детальні плани території (ДПТ). Ландшафтний план та екологічна складова є офіційно їх частиною.
Проте, пояснення щодо ландшафтного плану виражають “технічний”, “ресурсний”, “ДБН-нівський” та “інженерний” підхід районного планування до розуміння ландшафту, що далекі від положень Європейської ландшафтної конвенції і не можуть бути основою для його збереження, регулювання та/або планування. Ландшафтний план ОТГ “Склад та зміст схеми планування території…” поданий списком окремих елементів, що повинні бути відображені в ньому, без розуміння цілісності ландшафтів і особливостей зв’язку людей з ними, екологічної цінності традиційних культурних ландшафтів, їх системи забудови, архітектурних стилів та особливостей місцевого землекористування та сільського господарства.
Окрім того, у “Складі та змісті схеми планування територій…” ландшафтний план є обов’язковим лише в тих випадках, коли громада визначила туризм та рекреацію як свій основний стратегічний напрямок розвитку. Проте з перспективи сталого розвитку і зменшення негативного впливу людини на природне середовище ландшафтні плани та відновлення та/або збереження традиційних культурних ландшафтів як найбільш гармонійних щодо природи повинні бути у містобудівній документації незалежно від того, чи громада робить наголос на туризм та рекреацію.
Хто має займатися відновленням, збереженням та плануванням культурних ландшафтів, кого потрібно залучити і які органи можуть впроваджувати та контролювати дотримання створених регулювань?
Для охорони, регулювання та/або планування культурних ландшафтів повинна бути сформована окрема міждисциплінарна група фахівців і фахівчинь, в межах створення містобудівної документації ОТГ чи окремого населеного пункту. Окрім цього, на різних етапах мають бути залучені представники та представниці місцевого самоврядування, бізнесу, мешканці та мешканки та інші зацікавлені сторони. До міждисциплінарної групи варто залучати фахівців і фахівчиня зі сфери архітектури, просторового планування міст і сіл, дизайну середовища, екології, географії, етнографії, економічної науки, агрономії, соціології, історії, краєзнавства. Ключовими у цьому процесі є комунікація між різними сторонами, інтегрованість різних структур та інституцій задля створення спільного й узгодженого з іншими документами плану щодо охорони, регулювання та/або створення нового культурного ландшафту.
Органом, що впроваджуватиме регулювання культурних ландшафтів та контролюватиме їх дотримання на юридичному рівні, є територіальна громада, а саме відповідальні органи за містобудування та архітектуру. Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” дає можливість регулювати всі елементи ландшафту й створювати свої місцеві вимоги щодо архітектурних стилів, системи забудови, просторового планування та ведення сільського господарства. Регулювання можуть бути присутні як і в “Складі та змісті схеми планування територій…”, так і в статутах ОТГ. Наприклад, у Примірному статуті Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” дає можливість регулювати всі елементи ландшафту й створювати свої місцеві вимоги до його вигляду і найчастіше застосовується зараз щодо регулювання реклами у громадському просторі. Регулювання можуть бути присутні як і в “Складі та змісті схеми планування територій…”, “Комплексному плані просторового розвитку громади” та у “Складі та змісті плану зонування території”або й окремим розділом про культурні ландшафти у статутах ОТГ. Наприклад, у При- мірному статуті (https://auc.org.ua/sites/default/files/library/mod1web. pdf), що його розробила Асоціація міст України, може бути вказано конкретні регламенти щодо культурних ландшафтів та їхніх окремих елементів. Зокрема, у статті 1.2.4 йдеться про місцеві правила забудови та використання територій. Дотримання вимог щодо культурного ландшафту певної місцевості можуть бути перевірені перед наданням дозволу на будівництво через документ — будівельний паспорт.
Будівельний паспорт, тобто дозвіл на будівництво, видає головний архітектор чи архітекторка ОТГ (уповноважений орган містобудування та архітектури), які переважно перевіряють лише регулювання ДБН. Проте вони можуть, посилаючись на прийняті нормативні регламенти забудови в ОТГ, не надати будівельний паспорт у випадку порушення встановлених у громаді регулювань нового будівництва. Із законодавчої точки зору України, зокрема через наявність закону 2011 року “Про регулювання містобудівної діяльності”, повноваження громад у містобудуванні є все ж доволі обмеженими.
Зараз будівельний паспорт виконує протилежну функцію — спрощує будівництво садибних будинків з двома поверхами та мансардою до 500 кв. м. Будівля такого значного розміру має вирішальний вплив на вигляд культурного ландшафту. Будівельний паспорт складається на підставі поданих забудовником ескізних намірів забудови (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, відстані до меж сусідніх земельних ділянок та розташованих на них об’єктів, інженерних мереж і споруд, фасади та плани поверхів об’єктів із зазначенням габаритних розмірів, перелік систем інженерного забезпечення, у тому числі автономного, що плануються до застосування, тощо). Ескізні наміри забудови, які подає замовник до органів містобудування та архітектури, дозволяється виконувати в довільній формі. Будь-які вимоги надати ескізи, виконані сертифікованим архітектором — є незаконними. Окрім цього, при будівництві за будівельним паспортом проєкт будівництва не вимагається, тому стилістика форм садибних будинків формується за уподобанням забудовника та будівельників.
Отже в теперішніх умовах покладатись на законодавство з метою збереження культурних ландшафтів, навіть в межах населених пунктів, що мають статус історичного населеного місця, не варто. Лише усвідомлення цінностей культурних ландшафтів місцевою громадою, її активність та захист, зокрема від зовнішніх та внутрішніх забудовників, може змінити ситуацію. Проте і тут є багато запитань, що стосуються смаків громади та будівництва нового об’єкту. Наприклад, більшість нових церков після 1991 року, сумнівного архітектурного стилю, було споруджено саме за ініціативи громад та священиків. Такою ж є ситуація з пам’ятниками у громадських просторах.
Важливість залучення зацікавлених сторін та легітимність — визнання регулювань громадою
До процесу створення регулювань залучаються різні зацікавлені сторони, у кожної з яких свої потреби та погляди на цінність культурних ландшафтів і рівень строгості їх регулювання. Серед них — місцева влада, громадські організації, власники й власниці землі та нерухомості, бізнес, місцеві та немісцеві інвестори й інвесторки, мешканці та мешканки різних соціальних класів, віку і поглядів, депутати й депутатки, священники, громади національних меншин чи переселені в минулому спільноти, а також представники та представники окремих інституцій, наприклад, музеїв чи національних природних і регіональних ландшафтних парків.
Досягнути консенсусу може бути надзвичайно складно, зокрема й через різні владні відносини всередині громади, між різними інституціями і державними органами різних рангів та через нечіткі регулювання, розподіл повноважень і слабку комунікацію між всіма учасниками й учасницями. Зацікавлені сторони мають різну владу, і владні відносини між ними можуть бути визначальними щодо майбутнього культурного ландшафту. Кожна зі сторін відіграє свою роль у його збереженні та плануванні і може мати різний вплив залежно від конкретного випадку. Часто нормативні регулювання та закони поступаються особливому місцевому контексту та людському фактору як у позитивний, так і в негативний бік.
Залучення різних учасників й учасниць — зацікавлених сторін, з розумінням їх цінностей та пріоритетів щодо культурного ландшафту допомагає налагодженню співпраці й діалогу та формуванню спільного погляду щодо регулювань, хоч і займає багато часу і зусиль. Оскільки місцеве населення є основним “користувачем” культурних ландшафтів, що живе в ньому і його творить, то воно й повинно бути найбільшою мірою залучене до створення регулювань. Для уникнення розбіжностей інтересів та конфліктів важливим є погляд, що ландшафт — спільне благо, а його цінності не замінюють одні одних.
Етапи досягнення гармонійних культурних ландшафтів
Основні етапи, завдяки яким можна досягнути гармонійних культурних ландшафтів:
- Міждисциплінарне дослідження особливостей культурних ландшафтів із залученням фахівців та фахівчинь зі сфери архітектури, містопланування (містобудування), екології, географії, етнографії, історії, економіки, агрономії, соціології. Знайти і зрозуміти локальну та регіональну особливість культурних ландшафтів.
- Дослідження того, як різні люди та зацікавлені сторони розуміють, цінують, використовують і творять культурні ландшафти.
- Створення правил та механізмів збереження, регулювання та/або планування культурних ландшафтів із залученням зацікавлених сторін. Створення формальної містобудівної документації з регулюваннями та встановленням контролю їх дотримання.
Покрокові дії щодо збереження, регулювання та/або створення нових культурних ландшафтів:
- Знайомство з ландшафтом та його творцями. Візуальний огляд ландшафту та його окремих елементів — просторового планування, системи забудови, архітектури, сільського господарства, рослинного та тваринного світу, громадських просторів і місць відпочинку. Виявлення перших особливостей культурного ландшафту. Джерело: польові виїзди з використанням топографічних карт місцевості, фотографій з космосу, спостереження за діяльністю мешканців та мешканок у ландшафті й отримання власного досвіду в ньому. Спостереження у різний час доби, тижня та пір року.
- Історичне дослідження змін культурного ландшафту населеного пункту, мережі вулиць та системи забудови, архітектури, сільського господарства та природокористування. Джерело: історичні карти, історичні кадастрові карти, старі фото та відео й інші архівні матеріали, наукова та художня література, запрошення фахівців та фахівчиня зі сфери історії та краєзнавства.
- Аналіз існуючої формальної містобудівної документації та стратегій розвитку ОТГ, а також сусідніх ОТГ, району та області. Аналіз використання землі та її юридичного статусу, демографії і зайнятості людей, економіки та стану навколишнього середовища. Визначення основних факторів зміни ландшафтів та загроз їх руйнування. Запрошення фахівців і фахівчиня з окремих сфер та залучення представників і представниць місцевого самоврядування.
- Дослідження зв’язку різних зацікавлених сторін з культурними ландшафтами, як вони їх розуміють, які щоденні досвіди отримують у ньому, що цінують, як використовують і що хотіли б змінити/за- лишити. Джерело: інтерв’ю мешканців та мешканок та різних зацікавлених сторін, ментальне картографування місцевості — дослідження ментальних асоціацій з місцевістю та її репрезентації в медіа на регіональному, національному та при наявності міжнародному рівні.
- Визначення цінностей місцевого культурного ландшафту та його окремих елементів на основі попередніх досліджень та із застосуванням додаткових інструментів, наприклад, що наявні в ECOVAST (The European Council for the Village and Small Town). Створення карти зонування ландшафтів і їх майбутнього збереження та особливостей використання.
- Створення рекомендацій та регулювань. Запрошення фахівців і фахівчиня з окремих сфер, залучення представників і представниць місцевого самоврядування та мешканців і мешканок, інших зацікавлених сторін до створення рекомендацій та регулювань.
- Широкі громадські обговорення запропонованих рекомендацій та регулювань і внесення до них змін на основі їх результатів.
- Створення технічного завдання для містобудівної документації і внесення ландшафтних регулювань до формальних документів — статуту ОТГ та “Комплексного плану просторового розвитку”.
Процес створення і запровадження регулювань щодо відновлення, збереження та планування культурних ландшафтів може тривати досить довго й вимірюватися роками, що вимагає проведення дослідження та залучення всіх зацікавлених сторін. До того ж, місцева громада повинна бути добре обізнаною з цінностями культурних ландшафтів та переваг, які вона отримує в результаті їх збереження. Для привернення уваги до теми культурних ландшафтів і їх цінностей та зміцнення емоційного та ментального зв’язку людей з ними важливими є не тільки їх охорона, але різна діяльність в ньому та проєкти їх відновлення і залучення в житті громади.
Архітектурні регулювання можуть бути застосовані найпершим чином щодо будівництва нових чи зміни існуючих споруд, що домінують у культурному ландшафті через свої розміри. Це такі споруди, як школи, готелі, ресторани та сакральні об’єкти. Також регулювання можуть стосуватися встановлення інших сакральних та меморіальних об’єктів у громадському просторі, зокрема і на вершинах гір, як це часто трапляється в Карпатах. Згодом регулювання будуть стосуватися і житлових садибних будинків, огорож та брам.
Окрім цього, важливим є створення свого місцевого реєстру пам’яток, цінних для громади, і надання їм юридичного статусу охорони в межах повноважень місцевого самоврядування. Це можуть бути об’єкти, яких немає в списку пам’яток національного чи місцевого значення, але вони можуть бути або вже є важливою частиною культурного ландшафту і життя громади та її ідентичності/самобутності. Наприклад, кам’яні огорожі на Поділлі, окремі дерев’яні будинки, історичні промислові споруди, архітектура радянського модернізму 60-70-х років, мозаїки. Також — давня дорога-гостинець, стара бруківка на вулицях чи площах, придорожні каплички, окремі хрести, дерева, джерела, місця пам’яті та трагедій, окремі ареали природи. Деякі з них вже високо цінуються в громадах і отримують належний догляд навіть без їх юридичного статусу як охоронного об’єкта.
Книга “Культурні ландшафти Галичини: етика взаємодії людини з природою”
Більше про культурні ландшафти та їх ролі у розвитку сільських громад можна прочитати у виданні Лозинський Р. Культурні ландшафти Галичини: етика взаємодії людини з природою. Львів: Ладекс, 2020. — 224 с., що створене за підтримки Українського культурного фонду і є у вільному доступі за посиланням https://archive.org/details/20201213_20201213_0758/page/n1/mode/2up .
Видання є результатом міждисциплінарного дослідження культурних ландшафтів Галичини. Культурні ландшафти становлять важливу цінність у житті окремих людей та спільнот — є основою комфортного середовища, культурної самобутності / ідентичності, збереження історичної спадщини, розвитку туризму та відповідальної взаємодії людини з природою. У виданні розглянуто культурні ландшафти як складне соціально-природне явище, простежено динаміку їх змін з початку Х ст. під впливом розвитку технологій, ринку та ідеологій. Представлено основні загрози руйнування традиційних культурних ландшафтів та способи їх подолання. Також наводяться приклади архітектурно-планувальних способів збереження, регулювання та/або створення нових культурних ландшафтів сільської місцевості. У виданні представлено багатий ілюстративний матеріал, частина якого була зібрана під час польових виїздів у різні куточки Галичини. Цільовою авдиторією є фахова спільнота у сферах архітектури та просторового планування міст і сіл, музейної справи, туризму, охорони природного середовища, а також широке коло читачів і читачок, небайдужих до збереження культурної та природної спадщини. Над створенням видання брали участь фахівці із різних сфер дотичних до теми культурних ландшафтів: Микола Майданський, Алла Мартинюк-Медвецька, Ярослав Івах, Олександр Коротких, Зоряна Рибчинська,
Мирослав Дністрянський, Оксана Дудко, Юрій Мориквас, Анатолій Смалійчук, Ірина Білан.
Видання складається з семи розділів, що розкривають:
1) культурний ландшафт як складне соціально-природне явище та особливість Галичини як регіону в її історичному контексті; 2) цінності традиційних домодерних культурних ландшафтів як джерела етики взаємодії з природою та умовність традиційності; 3) різні прояви цієї взаємодії у природних умовах Галичини. Досить значну частину видання займає розділ 4) про вплив різних адміністрацій та їх правових систем та ідеологій на культурні ландшафти, з кінця ст. Оскільки, починаючи з кін. 1980-х років, зміна економічної та політичної системи була за своєю значимістю не менш переломна, ніж встановлення соціалізму, розглянуто 5) як з 1990-х років і до наших днів приватизація, ослаблення та/або відсутність архітектурних регулювань і криза ідентичності впливають на сучасні культурні ландшафти — архітектурні стилі житлових і сакральних споруд та громадські простори. Внаслідок процесу децентралізації влади в Україні з 2014 року новостворені об’єднані територіальні громади (ОТГ) отримують все більше прав у регулюванні архітектури та просторового планування. Це нові можливості та виклики для громад, тому у виданні розглянуто 6) принципи та способи збереження, регулювання та/або створення нових культурних ландшафтів, їх особливості як об’єкту просторового планування з чи не єдиним прикладом розроблених архітектурних регламентів сільської місцевості в Україні — для села Урич (Сколівщина, Львівська область) на основі історико-архітектурного дослідження Державного історико-культурного заповідника “Тустань”. Завершальним є розділ 7) про ландшафтні регулювання, розмиті межі приватної власності та важливість залучення усіх зацікавлених сторін перед будь-яким створенням та впровадженням регулювань.
Очікувані результати видання:
- зміцнення гармонійної взаємодії людини з природою, зростання екологічності середовища та його комфортності для життя;
- започаткування в Україні дискурсу культурного ландшафту, професійного та громадського, як об’єкту просторового планування та проєктування;
- поява переконливих аргументів збереження, регулювання та/або планування культурних ландшафтів, що в Україні, як і в інших країнах Східної Європи, часто “запаковані” під романтизованими ідеями збереження “етнічної самобутності”, насамперед для зовнішнього споживача — туриста. Цінності традиційних домодерних ландшафтів лежать у набагато глибших площинах — зокрема в еко- логічних та сталих практиках будівництва та землекористування;
- зростання розуміння важливості досліджень зв’язку людей з ландшафтами та потреби залучення всіх зацікавлених сторін перед впровадженням будь-яких правових регламентацій щодо збереження, регулювання та/або планування культурного ландшафту;
- зростання відповідальності тих, хто змінює культурні ландшафти чи створює нові;
- формування культурної самобутності регіону та його окремих частин через підкреслення місцевих традиційних архітектурних стилів, просторового планування, землекористування та сільського господарства;
- зростання місцевої економіки через появу відповідального та освітнього туризму, продуманого геобрендингу з критичним і глибоким представленням минулого;
- зміцнення емоційного зв’язку людей з місцем проживання через підвищення їх залученості до осмислення культурних ландшафтів і їх змін, місцевої самобутності, процесу створення регулювань та зросту комфортності життя. Через зміцнення психологічного зв’язку з місцем проживання, мешканці та мешканки будуть шанобливо ставитися до свого середовища життя та стежитимуть за його станом.
Бібліографія
- Antrop, Marc, and Veerle Van Eetvelde. 2017. Landscape perspectives: the holistic nature of landscape. Springer, Dordrecht. DOI: https://doi.org/10.1007/978-94-024-1183-6
- Antrop, Marc. 2005. “Why Landscapes of the Past are Important for the Future”. Landscape and Urban Planning. Vol. 70, 21–34.
- Elbakidze, Marine and Per Angelstam. 2007. Implementing sustainable forest management in Ukraine’s Carpathian Mountains: The role of traditional village systems, Forest cology and Management, Vol. 249 (1–2), 28– 38. DOI: https://doi.org/10.1016/j.foreco.2007.04.003.
- Groth, Paul Erling. 1997. “Frameworks for Cultural Landscape Study.” In Understanding Ordinary Landscapes, edited by Groth, Paul Erling, and Todd W. Bressi, ew Haven: Yale University Press. 1–21.
- Lewis, Peirce F. 1979. “Axioms for Reading the Landscape.” In The Interpretation of Ordinary Landscapes: Geographical essays, edited by Meinig, D. W., and John Brinckerhoff Jackson, New York: Oxord University Press. 11–32.
- Lindström, Kati and Kalevi Kull, Hannes Palang. 2011. Semiotic Study of Landscapes: An overview from semiology to ecosemiotics. Sign Systems Studies. Vol. 39. 12–36.
- Lozynskyi, Roman. 2019. Rethinking the Role of Land Privatization in Peri-urban Transformations in Ukraine: the Case Study of Sokilnyky, Lviv oblast., Human Geography Journal. Kharkiv. Vol. 27. 48–59. DOI: https://doi.org/10.26565/2076-1333-2019-27-06
- Meinig, Donald W. 1979. Symbolic Landscapes. Some idealizations of American communities. In The Interpretation of Ordinary Landscapes: Geographical essays, edited by Meinig, Donald W., and John Brinckerhoff Jackson: Oхford University Press. 164–192.
- Mihăilescu, Vintilă. 2016 “Reading a House. Migration, Households and Modernity in Post-communist Ru- ral Romania”. In Brave New World — Romanian Migrants’ Dream Houses, edited by Betea, Raluca, and Wild, Beate, Bucharest: Romanian Cultural Institute. 48–57.
- Mitchell, Don. 2000. Cultural Geography: A Critical Introduction. Oхford, U.K.: Blackwell Publishers. Mitchell, D. 2008. “ new Axioms for Reading the Landscape: Paying Attention to Political Economy and
- Social Justice”. In Political Economies of Landscape Change: Places of Integrative Power, edited by Wescoat, James L. Jr,
- Palang, Hannes and Anu Printsmann, Éva Konkoly-Gyuró, Mimi Urbanc, Ewa Skowronek, Witold Woloszyn. 2006. The Forgotten Rural Landscapes of Central and Eastern Europe. Landscape ecology. Vol. 21(3), 347–357.
- Protecting Historical Cultural Landscapes to Strengthen Regional Identities and Local Economies. 2006–09. Retrieved from: http://www.infraeco.pl/en/art/a_15401.htm
- Robbins, Paul. 2007. Lawn People: How Grasses, Weeds, and Chemicals Make Us Who We Are. Philadelphia: Temple University Press.
- Saknītis, Jānis. 2011. Coastal Construction Guidelines. Retrieved from: https://www.celotajs.lv/cont/prof/proj/PolProp/Dokumenti/Apbuves_vadlinijas_eng_web.pdf?fbclid=IwAR1-OqMvJZ0%20%208fQzGWkGCeJ9G-%20FFIZcUtuuJaUqwwHv%20%20vDfQpZhHFIUAsd
- Stanilov, Kiril and Ludek Sykora. 2014. “The Challenge of Postsocialist Suburbanization and Managing Suburbanization in Postsocialist Europe”. In Confronting Suburbanization: Urban Decentralization in Postsocialist Cen- tral and astern Europe, edited by Stanilov, Kiril and Ludek Sykora. Chichester, West Susse: Wiley Blackwell. 1–32.
- The Importance of Small Towns. 2014. The European Council for the Village and Small Town (ECOVAST). http://www.ecovast.org/papers/ECOVAST%20Importance%20of%20Small%20towns.pdf
- World Heritage cultural landscapes: a handbook for conservation and management Retrieved from: https:// unesdoc.unesco.org/ark:/48223/pf0000187044
- Гримич М. 2016. Життя під піньорами: Культурний ландшафт українських поселень Бразилії. К.: Дуліби.
- Гродзинський М. 2005. Пізнання ландшафту: місце і простір. Київ: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”.
- Європейська Ландшафтна Конвенція. 2000. Доступно за посиланням: http://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/994_154
- Інтегроване просторове планування для громад від CANaction https://hromada.canactions.com
- Криштоп Т., Рись Р., Кошелюк Л., Власенко Є., Грищенко М., Денисенко В., Лозинський Р., Пітірімова О., Смірнова М., Томанн У. 2019. Посібник з питань просторового планування для уповноважених органів містобудування та архітектури об’єднаних територіальних громад (доповнене друге видання), U-LEAD з Європою. Доступно за посиланням: https://lp.it4u.ua/ulead
- Лозинський Р. 2019. Якими будуть краєвиди-ландшафти України та чому це важливо. Критика. № 9–10.20–27. Доступно за посиланням: https://krytyka.com/ua/articles/yakymy-budut-kraievydy-landshafty-ukrayiny-i-chomu-tse-vazhlyvo .
- Лозинський Р. 2019. Хаос та нерівність у львівському передмісті. Спільне. № 12. 114–124. Доступно за посиланням: https://commons.com.ua/uk/haos-i-nerivnist-u-lvivskomu-peredmisti/
- Лозинський Р. 2020. Семіотика ландшафту та його візуальний/текстуальний аналіз у англо-американській культурній географії. Часопис соціально-економічної географії. № 28, Харків. 25–34. DOI: https://doi. org/10.26565/2076-1333-2020-28-03
- Лозинський Р. 2020. Повсякденні ландшафти приміських сіл Львова: візуальний аналіз постсоціалістичних трансформацій. Вісник Львівського університету. Серія географічна. № 54. В друці.
- Примірний статут територіальної громади розроблений Асоціацією міст України. 2016. Доступно за посиланням: https://auc.org.ua/sites/default/files/library/mod1web.pdf
- “Склад та зміст схеми планування території, на якій реалізуються повноваження сільських селищних та міських рад (ДБН Б. 1.1-21:2017)”. 2017.
Біографія автора:
Географ зі ступенями маґістра Львівського національного університету імені Івана Франка (2009)
та Університету Південного Ілінойсу в Едвардсвілі як стипендіат програми імені Фулбрайта (США, 2017).
Читає лекції з культурної географії на кафедрі культурології Українського католицького університету у Львові.
Працює над дисертацією про трансформації приміських сіл України в останню декаду Радянського Союзу та після 1991 року.
Автор книги “Культурні ландшафти Галичини: етика взаємодії людини з природою” (Ладекс, Львів 2020, за підтримки УКФ)
та статей у часописах Критика та Спільне. Дослідницькі інтереси: культурна географія, міське та просторове планування,
ландшафти, руральна географія, place-based освіта, теорії розвитку та соціальна теорія.