Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Наказ МКІП від 23.12.2022 № 525 «Про включення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»

#Національний_перелік_НКС  # звичаї_обряди_святкування #традиційні_ремесла

Гуцульська боднарка

Охоронний Номер – 057.нкс

Географічне розташування: Чернівецька область: місто Вижниця Вижницького району, село Підзахаричі Вижницького району;

Івано-Франківська область: місто Косів Косівського району, село Річка Косівського району, село Брустури Косівського району

 

Гуцульська боднарка – технічний підвид деревообробного промислу, технологія виготовлення  посуду з дерев’яних пластин (клепок, дог), котрі закріплюються гнутими обручами. 

Предмети бондарства (пасківники, ґарчики, дійнички, сільнички, коновки, близнята) є, по суті, дерев′яним еко-посудом. Специфіка боднарних виробів з випалюванням полягає у тому, що у спеціальній техніці випалювання за допомогою виробничих кліше – формаків – на дерев′яну основу наноситься малюнок. 

Боднарство належить до одних із найдавніших народних ремесел світу і зумовлене утилітарною потребою – зберігання продуктів харчування. У ХIV-XV столітті на території України відомим є цілі боднарні цехи, що свідчить про масовість традиції виготовлення дерев’яного посуду. 

Найбільшого розквіту мале бондарство на території сучасної України досягло у ІІ пол. ХІХ ст. за часів Австро-Угорської імперії. Відомо лише три осередки побутування бондарства на Буковині – Путильський, Вижницький райони та місто Чернівці, це пояснюється в першу чергу рельєфними чинниками: це лісиста місцевість, а отже доступ до сировини був відносно безперебійним.

Розвивається гуцульська боднарка й на Прикарпатті (м.Косів, села Річка та Брустури Косівського району). На Путильщині і Вижниччині тонкощі важкої рукотворної праці передавалися з покоління у покоління від батька до сина, інколи це було сімейною справою. У радянські часи майстри стали об’єднуватися у виробничі артілі, по суті – ремісничі цехи. Відома в ХХ ст. створена у м. Чернівці артіль «Бондар».

Технології виготовлення.

При виготовленні бондарних форм майстер на етапі заготовки сировини обирає деревину, виходячи з утилітарного призначення виробу: для винних посудин – дуб, бук; для цукру, солі, масла, меду, молока та молочних продуктів, фруктів – смерека, явір, осика, у рідкісних випадках – сливове і грушеве дерево, адже ці породи дерев мають у собі смоляні складники.

Основні малі форми бондарних виробів: сільнички, кухлі, бочечки, коновки, цебрики, ґарчики, пасківники, маснички, дійнички, цукорниці, фруктівниці, відерця, рогачі тощо.

Боднарні вироби відіграють утилітарну, обрядову та сакральну функції. 

Процес виготовлення.

Доги бондар заготовлює на кілька років заздалегідь, нововидовбані доги сушать два роки в тіні під дахом чи іншим накриттям –  аби матеріал не тріскався. Боднарні вироби виготовляються тільки з сухого дерева. 

За допомогою сокири майстер радіально розколює заготовку (колоду) на чотири однакових частини, потім їх ділить на багато однакових клепок – «догів». Вони між собою прилягають не щільно, тому кожну із обох боків треба ретельно підстругати. На цьому етапі майстрові знадобиться бондарний стілець – масивна лавка із педальним затискачем для закріплення «догів».

 Клепки вистругує бондар гострим, вигнутим дугою, дворучним вісним ножем, яких має декілька. Деталі виробу конусоподібно скріплює за допомогою струганих або лущених обручів. Зачищає внутрішню поверхню виробу – клюкарзою, а зовнішню – шліфувальним папером. Для прорізування пазів («уторів») і встановлення дна служить «уторник», виготовлений із твердої породи деревини. Майстер, встановлюючи дно, обручі опускає до половини виробу так, щоб основа клепок розійшлася. Насамкінець обручі натягує на попереднє місце. Далі перевіряє на якість виріб, наприклад у бочечку наливає воду, тим самим оглядає отвори для витікання рідини і усуває усі дефекти, якщо вони присутні.

Після виготовлення виробу бондар приступає до його розписування за допомогою металевих штампиків – «писаків», «формаків», які розпікає над вогнем. Такий спосіб випалювання дерева захищає орнамент від впливу вологи та робить його довготривким. Чіткий чорно-коричневий графічний рисунок орнаменту гармонійно контрастує на світло- та темно-охристій текстурі дерева, що підсилює декоративний ефект.

Майстри декорують переважно дерев’яні форми солярними, геометричними та рослинними орнаментальними мотивами-знаками, створюючи цілі композиції. 

Найбільш характерні елементи орнаментики – «трикутник», «зубчики», «ромб», «хрест», «джога», «розета», «очко», «сонечко», «зірочки», «кривулька», «віконця», «ланцуг», «трісунка», «кочільця», «шишки», «листочки», «ружа» та інші, кожен із яких має символічне значення. Побудова схем орнаментального письма базується на розподілі поверхні дерев’яного виробу за законами композиції, яка надає формі більшої досконалості, художньої довершеності та пластичності.

Важливим складником у декоруванні бондарних виробів на Буковині та Прикарпатті є вогонь, бо за допомогою розпеченої голки на поверхню предмета наноситься малюнок, який підсилює об’ємно-просторове сприйняття даного виробу. Причому творчі пошуки майстрів базуються як на традиційно-консервативних засадах давнього ремесла, так і на пошуку новаторських рішень бондарства й випалювання, що не руйнують етномистецький код народного мистецтва українців. 

Крім того, майстри декорують свої роботи не тільки за допомогою техніки випалювання, а й застосовують різні види різьби. Використовуючи здебільшого плоске різьблення, за допомогою прямих, хвилястих та ламаних ліній, майстри створюють знаково-символічні ряди, у яких закодовано зміст життя наших предків та переосмислюється сьогодення. Серед символів часто зустрічаються «кривульки», «півкривульки», «джоги», «зорі», «сонечка», «півсонечка», «півсонечка на гілці», «трісунки», «кола», «очка», «кучері», «пшенички», «ружки», «парканці», «листочки з шишкою», «кочіла», «півкруглі ланцуги» тощо. По-особливому сприймаються вироби, як правило сувенірно-подарункові, із вкрапленнями інкрустації деревом, металом, бісером, перламутром.

Обрядовий контекст.

Сама назва виробу «пасківник», «дорінник»  вказує на його конкретне обрядове призначення – для освячення пасок упродовж Великодньої служби. 

Виріб «близнята» використовують на весіллях (це посудина, що символізує парність і тому її присутність на столі має символічний характер). 

У буковинських селах Глинниця та Драчинці (колишній Кіцманський, зараз Чернівецький район) до 70-х років ХХ століття табором зупинялися шатрові роми. За їхньою традицією, охрещення дітей відбувається суто в дерев’яному цебрі на річці. Для цих потреб вони зичили або брали за винагороду цебер у громади в подарунок. 

Інколи священики в церквах використовують церковне начиння, виготовлене технологією бондарства: пасківники, миски для пожертв, відерця для святої води тощо. 

 

 Фото: Шкрібляк Микола Миколайович, директор Буковинського центру культури і мистецтва