Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Наказ МКІП від 06.07.2022 №228 “Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України”
#Національний_перелік_НКС# Традиційні_ремесла
#Знання_та_практики_що_стосуються_природи_Всесвіту
Бортництво Київської області
Охоронний Номер – 047.нкс
Географія: Київська область, Вишгородський район, Іванківська ОТГ, села Шпилі та Рудня-Шпилівська
Бортництво – традиційний вид народного промислу, лісова форма бджільництва в якій мед та інша продукція медозбору отримувалися від роїв бджіл, які селились у дуплах дерев – бортях. Самі борті розташовувались високо на деревах або пізніше їх встановлювали на землі на пристосованих для цього ділянках. Опанувавши новий промисел, люди почали самі видовбувати дупла у деревах і селити в них бджіл.
Згодом борті стали відокремлюватись від дерева, перетворившись у колодні вулики, які ставили на деревах у лісі, а з часом їх стали використовувати і на домашніх пасіках.
Як правило бортники видовбували отвори в деревах, та переселяли або приманювали туди бджолиний рій. Протягом року бортники стежили за станом бджолиної родини та колоди, облаштовували зимовик, підкормлювали та спостерігали за бджолами.
Бортний мед збирався раз на рік наприкінці літа або восени, лишаючи бджолиній сім’ї приблизно половину меду на зимівлю.
Перші достовірні відомості про бортництво відносяться до часів Давньої Русі. Виробництво меду та воску згадується у літописах та записках середньовічних дослідників. Кодекс законів «Руська правда» містить відомості про штрафи за порушення бортної межі, за пошкодження бортей і бортних дерев. Продукти медозбору (мед та віск) були одним з головних продуктів імпорту Давньоруської держави, що цінувалися у Візантійській імперії, країнах Європи та сходу.
Про бортництво на Київщині відомо з часів Київської Русі, коли населення сплачувало податки медом та воском (полюддя). Ця традиція зберігалася і в наступні століття, коли платили «медову десятину».
Тоді ж виник окремий рід діяльності – бортники, які звільнялися від виконання інших робіт.
Пізніше важливе значення бортництва підтверджується згадками у Литовських статутах та інших документах Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.
Поширеність цього промислу на Київщині знайшла своє відображення у традиційній топоніміці: зокрема, с. Бортники Фастівського р-ну, с. Бортничі (колишнє селище, зараз частина Дарницького району м. Києва).
Інформацію про роль бортництва у структурі господарської діяльності Київщини знаходимо в «Альбомах» етнографа французького походження Де ля Фліза, який, описуючи у сер. ХІХ ст. Київську губернію, відзначив, що «Багато хто займається бджолами, тримаючи вулики біля хат або встановлюючи їх на верхівках сосон у лісах». Також дослідником були залишені зображення мешканців сіл Варовичі та Максимовичі (сучасний Поліський район), серед яких він особливо виділяє бортника, який позначений підписом на малюнку.
За даними етнографів, у багатьох селах Київського Полісся аж до Чорнобильської катастрофи борті і колоди залишались основним типом вуликів.
Наприкінці ХІХ ст. З. Добровольський, який досліджував стан бджільництва в окремих повітах Київщини, писав, що «колодний вулик – родоначальник всіх вуликів, займає почесне місце на деревах наших лісів». Відзначаючи поширення колодних вуликів, дослідник наголошував, що селяни не налаштовані на перехід до так званого раціонального бджільництва: «… у нашій місцевості перейти до раціональних способів догляду за бджолами важко, так як наші бджолярі-селяни дуже забобонні. Деякі з них не допускають навіть думки, що бджоли можуть жити комфортно у вуликах, які стоять на землі». Окрім колодних вуликів, у лісах Київщини кінця ХІХ ст. було багато і справжніх бортей: «Є у нас і вулики, видовбані у стовбурі дерева, які власне й називаються бортями».
Особливою рисою традиції бортництва Київщини (Іванківське ОТГ Вишгородського р-ну Київської області) є відносно більше, у порівнянні з Житомирською та Рівненською областями, проявлення цієї традиції у формі колодного бджільництва разом з класичним бортництвом.
Колодне бджільництво – це один з варіантів бортного промислу, особливістю якого є розташування бортних колод не на деревах, а на спеціальних підвищеннях (платформах) або «кроватях».
Це пов’язано зі специфікою київських ландшафтів, для яких при переході від Полісся до лісостепової зони, характерна перевага змішаних лісів та безлісих ділянок. У цьому випадку борті встановлюються на платформи, які монтуються на деревах або на землі на присадибних територіях – якнайдалі від господарчих споруд.
При цьому, техніка і технологія промислу, сезонний режим використання бортей-колод, обслуговування роїв та збір продуктів меду у обох випадках залишається ідентичним.
Під час польових етнографічних досліджень у регіонах сучасного побутування бортництва у Житомирській та Рівненській областях, широке розповсюдження колодного пасічництва не було зафіксовано.
Фото: Косянчук І. М.