У Києві відбулася лекція Енріке Пеньялоса “Ідеальне місто“.
Місто є засобом для способу життя. Коли забезпечені люди на дозвіллі відвідують культурні заходи, для малозабезпечених верств населення саме вулиці містастають єдиною альтернативою телебаченню як способу провести свій вільний час.
На жаль, сучасні міста є вигіднішими для пересування автівок, а не життя людей. Ми повинні зробити все, щоб це було не так.
Ідеальне місто – те, в якому людям подобається бути на вулиці. Люди не використовують громадський простір міста лише для пересування – вони там спілкуються, відпочивають, цілуються. Тому пріорітетом міської влади має бути розвиток громадського простору.
Щоб бути щасливими, ми мусимо ходити. Ми повинні ходити так само, як олені – бігати, а пташки – співати.
Місто повинне бути зручним для вразливих: дітей та людей похилого віку. Ми забуваємо про це, бо люди, які проектують міста, – це дорослі, які пересуваються автомобілями.
Тротуари – найважливіший елемент інфраструктури демократичного міста. Проте в сучасних містах автомобільні дороги часто перекривають пішохідний простір, витісняючи його у підземні переходи. Ненормально те, що такий стан справ вважається нормальним. Міста побудовані для людей, а не для машин, то чому машини їздять поверхнею землі, а люди змушені ходити під землею?
Симптомом хворого міста є відвідання торгового центру як єдиний спосіб проведення дозвілля його мешканців. Я ніколи не повернуся до того міста, де на запитання “Куди мені можна піти погуляти, подивитися на людей?” портьє відповідає: “До торгового центру”.
Навіщо будувати нові відділки міліції, якщо можна побудувати парк? Криміногенний район у центрі міста, який був нашою великою проблемою в Боґоті, ми знесли, а на його місці посадили парк. Тепер замість 23 гектарів гетто в нас парк у центрі міста.
Нашими цінностями є діти і освіта – це насправді важливо. Тому в Боґоті ми побудували багато громадських бібліотек, якими щомісяця користуються 400 тисяч людей.
У громадському просторі ми всі є рівними, незалежно від наших ієрархій. Тому в Боґоті ми проклали сотні кілометрів пішохідних шляхів і велодоріжок, давши всім громадянам, незалежно від виду транспорту, яким вони користуються, окреме місце для пересування.
Усі громадяни є рівними перед законом. Тому якщо в автобусі їде 80 пасажирів, у них має бути у 80 разів більше прав на дорозі, аніж в однієї людини в персональному авто. Відтак громадський транспорт повинен мати набагато більші привелеїв на дорогах порівняно з автівками.
Туризм є насамперед пішохідним, тому всі розвинені міста світу мають розвинений громадський пішохідний простір.
Береги річок повинні однаковою мірою бути доступними для всіх громадян міста. На жаль, більшість берегів річок у містах забудовано дорогами, і споглядати їхню красу можуть тільки автомобілісти. Треба міняти такий стан справ і перетворювати ці дороги на алеї та пішохідні тераси, аби щонайбільше людей могли насолоджуватися особливою атмосферою, яку створюють річки. У Боґоті в нас немає такої гарної річки, як ваш Дніпро, але ми все одно зробили пішохідними береги наших водних каналів. Мешканцям міста дуже подобається.
Стан транспортної системи погіршується в оберненій пропорції до збагачення суспільства. Чим більше людей користуються приватними автомобілями, тим більші затори на дорогах вони створюють.
Ефективними стратегіями у вирішенні транспортної проблеми є обмеження використання приватних авто та відокремлення спеціальних дорожних смуги для громадського транспорту.
Транспортна система Transmillenio, яку ми збудували у Боґоті, є чимось середнім між метро (бо має окремі дорожні смуги і станції замість звичних зупинок) і автобусом (бо транспортним засобом є власне автобуси з двома-трьома відділеннями).
Transmillenio дуже вигідно відрізняється від громадського транспорту, до якого ми звикли: вона не знає заторів; працює набагато швидше за рахунок різних типів маршрутів, звичайних та експресів; є популярною і відтак рентабельною.
Позбутися заторів, будуючи ширші шосе, які своєю чергою можуть вмістити більшу кількість автівок, неможливо. Для утворення затору важлива не кількість машин, а відстань, яку проїжджає кожна машина.
Київ – дуже красиве місто. Воно має великий потенціал, але також і багато насущних проблем, які мають бути вирішені. Я звернув би особливу увагу на тротуари, де масово паркуються автомобілі, та проблему заторів на дорогах. Впевнений, що ці проблеми колись так чи інакше будуть розв’язані, проте від міської влади залежить, коли саме. Я приїхав сюди, аби чомусь їх навчити.
Нам треба не тільки мріяти, але й будувати свої мрії вже сьогодні. Не треба чекати, що хтось зробить це за нас.
Усі людські істоти – священні, не забуваймо про це.
Джерело: http://www.creativecities.org.ua/uk/new-city/texts/?newsid=132