«Мутинські вареники»

Географічні дані  Україна, Сумська обл., Кролевецький район, с. Мутин.

Носії елементу –  Родина Клеби Катерини Олексіївни, Мороз Тетяни Володимирівни, жителів громади села  Мутин.

Опис елементу:  Особлива технологія виготовлення вареників з кашею та маком на «супу», притаманна саме даній етнічній території.

 

Мутинські вареники мають особливий смак та велике символічне значення, тісто в них надзвичайно пухке та ніжне, що ототожнюється з материнським лоном, а начинка з пшоняної каши та маку символізує плодовитість та багатство.

Взагалі в українській культурі є потужні гастрономічні символи, які виділяються на загальному тлі. Зокрема, вареники – одна із найпоширеніших страв із вареного тіста з начинкою.

Натомість до повсякденного меню українського селянина минулого, вареники потрапляли нечасто – вони були окрасою його недільного і святкового столів. Із плином часу ця страва все більшою мірою інтегрувалася в соціальне життя. Зокрема, дівчата-дружки несли її молодій на другий день весілля, а жінки – породіллі, і це вважалася обов’язковою традицією. При цьому промовляли: «Щоб, знай, багатіли та спереду горбатіли» або «Щоб повна була завжди, як вареник». Як бачимо, ця страва символізувала собою одну з формул безсмертя завдяки своїй символічній функції – продовження себе в нащадках.

Вони й нині є однією з найулюбленіших і найпоширеніших страв у привабливій царині українського гастрономічного повсякдення і в різних куточках України – різні традиції й особливості приготування даної страви.

Вашій увазі представлені вареники, які готують гостинні жителі Мутинської громади.

 

Інгредієнти:  Для тіста : 1 л. супа, 70 гр. дріжжів, 0,5 ч. л. солі, 200 гр. цукру, приблизно 1,5 кг муки.

Для начинки: макова начинка 200 гр., 1,5 стакана пшона, сіль, цукор за смаком, 50 гр. олії.

Технологією приготування страви: Готуємо суп: беремо 1, 2 л. води, 7 картоплин і варимо до готовності, вихолоджуємо і збиваємо в однорідну масу. Маса повинна бути як рідка манка.

Готуємо тісто: до рідини додаємо 70 гр. дріжжів, о, 5 ч л. солі та 200 гр. цукру, 1,5 кг. муки. Замішуємо тісто і ставимо в тепле місце на 30 хв. Потім розкачуємо тісто і робимо вареники.

Для начинки варимо пшоняну кашу на воді. Змішуємо з маковою начинкою.

Вареники варимо на пару 5 хв. готові вареники змащуємо олією. Такі вареники пухкі і не черствіють довгий час.

«Мутинські вареники»-елемент нематеріальної культурної спадщини включений до районного переліку та готується до подачі на розгляд комісії з приводу включення до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.

Відео приготування  вареників, можна переглянути за посиланням:

Смаколики від Лесі Українки

Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач, у шлюбі Косач-Квітка; 13 (25) лютого 1871, Звягель, нині Новоград-Волинський[5] — 19 липня (1 серпня) 1913, Сурамі, Грузія) — українська письменниця, перекладачка, фольклористка, культурна діячка, Співзасновниця літературного гуртка «Плеяда». В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України

Писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі. Працювала в галузі фольклористики (наспівала 220 народних мелодій) і активно долучалася до процесів українського національного відродження.

Серед мистецької спадщини — збірки поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), драми-поеми «Кассандра» (1901—1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Бояриня» (1913).

Ця геніальна волинянкавідома не лише своєю літературною творчістю, перекладацькою діяльністю, активною громадянською позицією, любов’ю до всього українського , а й неймовірною силою духу і неабияким характером.

25 лютого Україна відзначатиме день народження Лесі Українки, а 2021-ий оголошено її роком на державному рівні.

Улюблений десерт Лесі України — ожинове морозиво.

Готувала його сестра Ізидора чи мама Олена Пчілка.

“Пригадую, як у Сурамі до нас приїжджала мати Лесі Українки — Ольга Петрівна. Вона взяла морозницю для того, щоб готувати морозиво для хворої”, — йдеться у спогадах Марусі Собіневської-Бешкурової.

У музеї Лесі Українки відтворили рецепт морозива. Ягоди ожини перетерли з цукром та льодом. Майстриня авторського морозива Наталя Хіцова розповіла, що про це морозиво вперше було згадано в книжці Анатолія Костенка.  – Джерело

Варення з кизилу від Лесі Українки 

Лесю Українку ми знаємо як геніальну поетесу, творчу людину, чудову жінку. Але, окрім всього перерахованого, вона була прекрасною господинею, чудово вміла куховарити. Причому – навіть до цієї справи підходила творчо. Так, з однієї з поїздок до Кавказу вона привезла декілька кущів кизилу і посадила їх в своїй дворянській садибі, що в селі Колодяжне на Волині. Кущі не просто прийнялися, вони ще й почали давати рясні плоди, з яких поетеса готувала надзвичайно чудове варення. Цікаво, що Лесин кизил плодоносить до цих пір, однак, тепер варення з нього варять співробітники музею.

Отже, що потрібно, аби зварити Лесине варення з кизилу: на 1 кг ягід 1,5 кг цукру, оскільки кизил – ягода досить кисла.

Як готувати. Спочатку ягоди потрібно перебрати, а плодоніжки видалити. Засипати ягоди цукром і лишити на 8 годин. Як час мине, додати 300 мл води і поставити посудину з варенням на слабкий вогонь. Кизил потрібно час від часу помішувати, але дуже обережно, щоб не придушити. Після закипання солодке вариво потрібно потримати на вогні ще 5 хвилин. Після чого дати йому настоятися 8 годин. Потім знову довести до кипіння і проварити ще 15 хвилин. Готове варення розкласти в банки і закатати.

До речі, кизил корисний тим, що у ньому міститься дуже багато клітковини. Тому його разом з кісточками рекомендується їсти людям, які мають проблеми з кишківником.

Джерело

Чіберек – страва з присмаком рідного дому

17 Листопада , 2020 Український  центр  культурних досліджень  публікував  інформацію  про  приготування «чібєрєк» – пиріжків з прісного тіста з м’ясом у кримських татар, які компактно проживають на Херсонщині. Наразі   пропонуємо  вам  статтю  Мамута Чурлу, Заслуженого  художника України, мистецтвознавця, майстра  ужиткового мистецтва  з  АР Крим.
Порівнюйте, насоложджуйтесь, смакуйте та  знайомтесь з  гастротрадиціями  України.

 

ЧІБЕРЕК – СТРАВА З ПРИСМАКОМ РІДНОГО ДОМУ

 

 

Серед щедрого різноманіття страв кримськотатарської кухні, чібереку завжди відводилось особливе місце. Як і український борщ, узбекський плов чи італійська піца, він став справжнім кулінарним брендом кримськотатарської кухні далеко за межами Кримського півострова. Ця страва не просто надійнийспособ втамовувати голод. Вона утвердилась як обрядовий елемент давньої гастрономічної традиції, без якої важко уявити весілля, свято або інші знакові події в житті кримськотатарської родини чи громади. 

Етнічна багатоманітність Криму, що вплинула на формування кримськотатарського народу, визначила і гастрономічну різноманітність кримськотатарської кухні. Дослідники справедливо відмічають, що чіберек міг бути запозиченим від степових кримських татар, у раціоні яких переважали страви саме з м’яса. В будь якому разі, вже на ХІХ – поч. ХХ ст. можна відмітити чимало назв цієї популярної страви. Хоча сьогодні у вжитку утвердилась його літературна форма – «чіберек», все ж, на різних кримськотатарських діалектах можна почуті і такі назви, як «чуберек», «чiборек», «чубрек», «шимиш» і навіть «чир-чир» (звуконаслідування характерного шкварчання масла).

Всі ці варіанти об’єднує спосіб приготування чібереку, який полягає у його швидкому (близько 45-60 секунд) обсмажені при відносно низькій (майже 200 градусів) температурі. Така нетривала термічна обробка дозволяє забезпечити чудовий смак і аромат їжі, а рясне додавання у м’ясний фарш бульйону створює ефект скороварки, що зберігає корисні властивості страви. Ця їжа була і є прикрасою столу кожної кримськотатарської сім’ї під час урочистостей, свят та обрядів. А правильно приготований чіберек впевнено утвердився як індикатор хорошої господині-ханум.

Чіберек ідеально пасує сучасній культурі вуличної їжі та фаст фуду, завдяки таким рисам, як швидке приготування, чудовий смак, ситність та подача завжди в гарячому і щойно приготованому вигляді. Саме тому, ця страва є візитною карткою Криму, де Вам запропонують скуштувати її в кожному куточку півострова. Останні роки кримські татари активно поширюють чіберек і в містах континентальної України, створюючи справжні острівці смачної, корисної та аутентичної кухні корінного народу Криму.

Кримські татари здавна славляться своєю гостинністю. Традиційно, вона виражається і в ритуалах частування гостя різноманітними стравами й напоями, серед яких помітне місце посідає чіберек. Є чудове повір’я про те, що під виглядом незнайомця світом мандрує святий Хадир (Хадирлез), який може обрати для свого візиту і ваш дім. Саме тому, кожного потрібно вітати з шаною та допомагати у дорозі. Адже прихід гостя – це неодмінно щастя та удача в родині.

Завітавши в кримськотатарську оселю, мандрівнику звичайно заварюють ароматну та міцну каву, до якої подають колотий цукор з печивом кураб’є. За приємною розмовою ви навіть не помітите, що хазяйка вже поставила на столі красивий мідний саан (посуд з кришкою), повний соковитих чібереків. В хорошій компанії їх можна з’їсти безмежну кількість, без жодної шкоди для здоров’я.

Адже чібереки – вони як фрукти. Ними неможливо наїстись (с).

РУЛЕТ З МАКОМ ТА ВАРЕННЯМ від Євгена Клопотенка, кулінарного експерта, дослідника української кухні, співзасновника та бренд-шефа ресторану «100 років тому вперед», автора проєкту CultFood

Євген Клопотенко –  кулінарний експерт, дослідник української кухні, співзасновник та бренд-шеф ресторану «100 років тому вперед», автор проєкту CultFood.

  • засновник «Гастромайстерні Confiture» (з 2012 по теперішній час);
  • переможець кулінарного шоу «МастерШеф-5» на каналі СТБ (2015);
  • випускник школи Le Cordon Bleu, категорія Cuisine (2016);
  • кулінарний експерт «Все буде добре», «Все буде смачно» на каналі СТБ (2016-2017);
  • бренд-шеф ресторану мексиканської кухні ROJO OJO (проект 2016);
  • автор кулінарного онлайн-курсу «Мислити як кухар» (2017);
  • бренд-амбасадор кухонної техніки Franke з 2017 року;
  • автор проекту зі зміни шкільного харчування Cult Food;
  • автор проекту зі зміни кулінарної освіти в КРГ НУХТ;
  • бренд-шеф мітерії «Здоровий Глузд» (проект 2017);
  • бренд-шеф кафе «Паштет» (проект 2018);
  • кулінарний експерт, ведучий телевізійного проекту «Енеїда» на «UA: Перший» (2018);
  • кулінарний експерт в «Сніданок з 1+1» (2018);
  • співвласник ресторану української кухні, бренд-шеф «Сто років тому вперед»;
  • автор книги «Зваблення їжею. 70 рецептів, які захочеться готувати»;
  • власник інтернет-магазину посуду, одягу та подарунків.

Якщо ви запитаєте, яка найпопулярніша сучасна українська випічка, то я не вагаючись скажу – маковий рулет. Адже тому є дуже зрозуміле підґрунтя. Мак дуже популярний в український кухні. Раніше його додавали не лише до випічки, але й до картопляного пюре, так званої товчанки, або просто змішували з медом, щоб зробити солодкі цукерки – маківникиРецепти випічки з маком можна зустріти в кулінарних нотатках видатних письменниць та дослідниць українських кулінарних традицій Ольги Франко, Ольги Кобилянської та Зіновії КлиновецькоїТож не дивно, що маковий рулет такий близький нашому серцю. 

Щоб зробити гарне дріжджове тісто для макового рулету, можна використовувати сухі або живі дріжджі. Особисто мені здається, що використовувати сухі дріжджі – простіший варіант. Тож такий рецепт не повинен злякати навіть новачків у випічці. Якщо ж ви з випічкою на «ти», то сміливо беріть живі дріжджі та готуйте з ними. Тут ви маєте пам’ятати, якщо в рецепті вказана маса сухих дріжджів, а ви збираєтесь використовувати живі, то вам треба взяти їх в три рази більше. 

Сьогодні ж я пропоную приготувати не зовсім традиційний рулет з маком, а зробити його у вигляді кексу. Нічого особливого, просто берете рулет та запікаєте в формі для кексівВиглядає і смакує святково. Одна в ньому біда – зникає зі столу за лічені хвилини. Але вихід дуже простий, готуйте відразу два.

ЯК ПРИГОТУВАТИ РУЛЕТ З МАКОМ ТА ВАРЕННЯМ

Маковий рулет
CКЛАДОВІ
Для тіста:
Для начинки:
РУЛЕТ З МАКОМ ТА ВАРЕННЯМ: ПОКРОКОВИЙ РЕЦЕПТ
  1. У мисці з’єднайте 350-400 г пшеничного борошна з 200 мл теплого молока і 20 г сухих дріжджів. Якщо використовуєте живі пресовані дріжджі, беріть їх 60 г та просто покришіть руками.
    Соедините муку и дрожжи
  2. Додайте два жовтки, 50 г розм’якшеного вершкового масло, 3 ст. л. цукру, дрібку солі й 10 г ванільного цукру. Замісіть м’яке тісто, яке не повинно липнути до рук, і залиште його в теплому місці для підйому на 45-60 хвилин. Воно має збільшитися в об’ємі в два рази. Пам’ятайте, що в приміщенні, де підіймається тісто, не має бути протягів, бо воно просто не підніметься.
    Добавьте остальные ингредиенты для теста
  3. Підготуйте начинку. Для цього з’єднайте 250 г перетертого маку, як у мене, 3 ст. л. цукру, 1 ст. л. манки, 50 г родзинок, 2-3 ст. л. апельсинового або будь-якого іншого за вашим смаком варення і 2 яєчні білки. Перетертий мак можна знайти не в будь-якому супермаркеті, тож якщо у вас є лише звичайний мак, то краще перемолоти його блендером або перетерти з цукром у ступці. Щоб мак добре перемоловся, візьміть та залийте його спочатку невеликою кількістю окропу, щоб мак трохи розпарився. Потім злийте воду, перекладіть мак до ступки або до чаші блендера додайте трохи цукру або меду та добре перетріть. Не скажу, що це дуже проста задача, але чим краще ви перетрете мак, тим смачнішою буде випічка.
    Подготовьте начинку
  4. Тісто, що підійшло, дістаньте з миски, викладіть на кухонну поверхню, припилену борошном, обімніть і розкачайте в пласт завтовшки 3-5 мм.
    Раскатайте тесто в пласт
  5. Рівномірно розподіліть начинку по всьому тісту за допомогою ложки, не доходячи десь по 1 см до краю.
    Равномерно распределите начинку
  6. Загорніть тісто у формі рулету. В принципі й приготувати його можна у формі рулету, тож, якщо ви хочете приготувати його так, просто не кладіть його до форми для кексу. Особисто мені подобається у вигляді кексу.
    Сверните тесто в форме рулета
  7. Викладіть рулет у форму для кексу, попередньо змастивши її вершковим маслом. Залиште маковий рулет в теплому місці на 20-30 хвилин. Він повинен трохи збільшитись в об’ємі. Десь через 15 хвилин увімкніть духову шафу та встановіть температуру 190-200 градусів. Виберіть режим нижнього нагріву або спеціальний режим для випічки, якщо такий є у вашої духовки. Ставте випічку на середній рівень.
    Положите рулет в форму для кекса
  8. Перед тим, як відправити кекс у духовку, змастіть його жовтком і посипте маком. Випікайте протягом 45-50 хвилин. Після випікання дайте йому охолонути, дістаньте з форми і подавайте, нарізавши порційними шматочками.
    Смажьте рулет желтком
Відео приготування страви  можна переглянути за посиланням:

Традиція приготування обрядової страви «Шпачки» м. Городище та села Городищенського району: Набоків , Дирдине, Старосілля, Мліїв , Буда Орловецька Черкаської області

Свято  Стрітення окрім релігійного значення споконвіку вважалося символом зустрічі зими з весною. Тому наші предки до нього неодмінно готували символічну їжу, щоб заохотити весну швидше прийти.
Свято  сповіщає прихід  весни,  традиційним символом якого вважаються птахи. То до цього дня здавна будо прийнято готувати із здобного тіста пташок –  жайворонків, ластівок та голубів, шпаків,  як перших провісників наближення тепла.

Традиція приготування обрядової страви «Шпачки»  м. Городище та села  Городищенського району: Набоків , Дирдине, Старосілля, Мліїв , Буда Орловецька Черкаської області

Ареал побутування страви:

м. Городище та села  Городищенського району: Набоків , Дирдине, Старосілля, Мліїв , Буда Орловецька Черкаської області

Традиція гостинності:

«Шпачки»- обрядова страва  народної кулінарії, яка  має вигляд маленького, смаженого  в олії пиріжечка  розміром 2-3 см, политого  заливкою з олії та  часнику. За формою  виріб нагадує маленьку пташечку з дзьобиком. Подається у полив’яному посуді у холодному вигляді  під час проведення родинних свят .

Старожили згадують, що  ця страва з’явилась у їх місцевості у  60-х роках минулого століття.   Готували господині цю страву  навесні  з залишків  борошна, коли молодих  хлопців випроводжали  служити  в армію.  Та  вірили в те,  що як птахи шпачки  повертаються  завжди додому , так  щоб і  хлопці повертались додому   після служби.

Ця страва поширена нині на  поминальних обідах, на родинах, хрестинах , а також на другий день весілля.

Традиція приготування страви:

Тісто готують завжди на воді. То ж на півлітри води додають дріжджі, яйце, сіль, цукор, олію  та  борошно- «скільки вбере тісто». Замішується  звичайне тісто, яке спочатку залишають підходити  на одну годину.  Далі за  давньою традицією господиня молиться , тричі хреститься  та хрестить тісто і   приказує  : «Господи благослови!» Потім розділяє його  на окремі шматочки, які розкачує  качалкою  завтовшки  0, 5 см.  Потім  формочкою  робить кола і виліплює маленькі  пиріжечки, формуючи гострий кінчик- дзьобик.

Пиріжечки  готують  тільки з картоплею, картоплею і кропом,  картоплею та печінкою, печінкою, зі  свининою та курячим м’ясом.   З капустою  та  з сиром  цю страву  не готують ,  і з сметаною не подають.

Заливка:

  • а) олія та розтовчений  часник, можна додати трішки води та солі для смаку.
  • б) олія  та смажена цибуля.

Інформація надана Працівниками Городищенського Палацу культури ім.С.С.Гулака-Артемовського

Відео приготування страви «Шпачки» можна переглянути за посиланням:

Перепічка – улюблена страва Турійщини

Ареал  побутування  страви: с.Растів, Турійського району, Волинської області

Носій:

Рецепт цієї страви зберігся від жительки с.Растів, Турійського району, Волинської області – Марії Фейдак, 1910 року народження. А готує її Марина Цицюк – керівник народного  аматорського фольклорного колективу «Народна криниця» Турійського районного будинку культури.

Традиція гостинності:

Недільний ранок… В усіх святковий настрій, у душах лине молитва, а на столі пахне хліб. А поки підходило тісто і горіли дрова у печі завжди готували перепічку. Вона втамовувала голод, її добре було покласти у торбину господарям, які йшли на косовицю або пасти худобу. Проста й швидка у приготуванні вона завжди смакувала чи то з медом, чи маком або просто так.

Перепічка з маслом випікається на пательні.

Для цього потрібно розкачати те ж саме тісто і помазати вершковим маслом. Тоді добре вимішати та знову помазати маслом. І так повторити це 3-4 рази. Пательню змастити вершковим маслом. За переказами бабусі ніколи не можна було різати масло ножем, щоб в корови не лопало чи тріскало вим’я. Викласти на пательню перепічку та випікати з двох боків 15-20 хвилин.

Традиція  приготування  страви:

Для приготування перепічки необхідні наступні інгредієнти:

  • 1 кг муки (може бути менше, залежить від муки)
  • 1-2 яйця
  • 0,5 літра кислого молока
  • Щіпка солі
  • 100г. цукру
  • 1ч.л. соди, гашеної оцтом
  • Вершкове масло

У миску з мукою вбити яйця, додати молоко, сіль, цукор та соду (погашену). Замісити тісто як на вареники. Черінь печі протерти вологим полотенцем від попелу. Покласти перепічку на лопату та покласти із лопати у піч. Випікати 15-20хв, обов’язково з двох боків. Відправляючи перепічку до печі господині із благословінням, а коли випікалася, то не можна було голосно розмовляти, а лиш говорити потрібно про добрі справи та починання.

 

Цю страву полюбляють смакувати і донині на Турійщині. Вона занесена у місцевий перелік нематеріальної культурної спадщини і готується на фестивалі та різні свята, які проводяться у районі.

Традиція приготування страви «Пиріжки з калиною» у селі Кіпті Козелецького району Чернігівської області

Ареал  побутування:

Кі́пті — село в Україні, в Козелецькому районі Чернігівської області.

Опис традиції гостинності:

Калина — символ України , про це знає кожен, утiм мало хто асоціює ці червоні ягоди з кулінарією. Ну хіба бабусин чай з калиною від застуди. Проте раніше калина була частим гостем на столі, з неї готували делікатні  соуси для м’яса і риби, її додавали до тіста, коли пекли хліб, із свіжих плодів робили неперевершений калиновий квас і кисіль «калинник», з нею робили вареники, квасили капусту, варили варення чи просто сушили (зацукрювали) в меду.

У приготуванні страв з калиною є свої нюанси: калину збирають обов’язково після того, як її проморозити, – тоді зникає характерна для неї гіркота. Сьогодні мало печуть пиріжки з калиною, а шкода, адже вони не лише  смачні, а й корисні.

Носій:

Максьом Марія Яківна 1930 р.н. ( жителька с.Кіпті ,уродженки с.Виблі Куликівського р-ну. )

Опис традиції приготування страви:

Коли замішується тісто, то говорять, що в нього вкладається вся душа господині, тому аби отримати гарний результат, потрібно бути в гарному настрої, а  ще, співали пісень, дякували за гарний урожай. Спочатку готується тісто : у тепленьку воду засипається трішки борошна і ретельно перемішується. Потім додається закваска (шматочок тіста забродивший, що залишивсь з попереднього разу або хліба), сіль, яйце і вливається рослинна олія. В отриману рідку масу всипається потроху просіяне борошно пшеничне (колись житнє) і міситься тісто дерев’яною лопаткою. Сахар не використовували, а для того щоб  підсолодити тісто (за бажанням), брали цукровий буряк. Його дрібно натирали і висушували. Потім додавали в тісто. Коли тісто перестане липнути до лопатки і стане збиратися докупи, його викладали на притрушений борошном стіл і вимішували руками. Вимішане тісто перекладали у дерев’яну діжу, щоб підходило, накривали рушником і залишали в теплому місці підніматися на 1,5-2 години.

Поки тісто підходить, приготується начинка. Калину обривають з гілочок, миють, заливають окропом та ставлять у піч, щоб припарилась, ця процедура необхідна  для того, щоб з калини пішла гіркота, а кісточки стали м’якшими. Ягоди проціджували, а сік використовували для приготування киселю, а ще сік дуже корисний для кровообігу, тому можна сміливо його випити.

Тісто, що підійшло обминали, нарізали на рівні шматочки і розкачували коржі. На кожен коржик покладається начинка і зліплюються краї тіста, формуючи пиріжки. Форму змащували рослинною олією і  клали на неї пиріжки на де якій відстані один від одного. Накривали лляним рушником і залишали в теплому місці приблизно на 20-30 хвилин. Тим часом господиня вже натоплювала піч і ставила випікати пиріжки попередньо змащені яйцем, щоб була румꞌяна скоринка. В цей час бажано не заглядати в піч, не шуміти і не стукати, тоді пиріжки добре піднімуться і пропечуться. Готовність випічки перевіряють тонкою дерев’яною паличкою-лучинкой , тісто не повинно прилипати до цих предметів.

Вийнявши пиріжки з калиною з печі, не забудьте збризнути їх водою і вкрити рушником хвилин на 10, щоб вони стали м’якими і ніжними.

Кожна господиня передавала свої вміння та знання наступним поколінням, тож даний рецепт має свої давнє коріння гастроспадщини Чернігівщини .

 

Інформацію надано Чернігівським обласним навчально – методичним центром культури і мистецтв.

«ГРЕЧКИНСЬКИЙ ЗЕЛЕНИЙ БОРЩ»

Географічні дані   Україна, Сумська обл., Кролевецький район,с. Гречкино.

Носії елементу – Народний аматорський вокальний ансамбль «Вербиченька», громада села  Гречкино,

Опис елементу:  Особливості приготування та подавання зеленого борщу в селі Гречкине.

Рецепт

  • 200 грам щавлю
  • 100 грам молодої кропиви
  • 2-3 картоплини
  • 2-3 морквини
  • 2-3 цибулини із зеленню
  • 2 корені петрушки
  • 3 столові ложки борошна
  • 3 столові ложки вершкового масла
  • 6 склянок м’ясного відвару

 

Гречкинці обожнюють готувати не тільки смачний борщ, але і корисний, адже вони спеціалізуються на зборі трав для чаювання та кулінарних потреб. Зелень для свого зеленого борщу вони збирають в особливих місцях і не абиколи, а в спеціальні дні, коли рослини володіють найсильнішими цілющими властивостями. Немаловажливо і те, що м’ясний відвар готується на особливій воді з Пиротчинських крейдяних джерел, яка сама по собі багата комплексом корисних мінералів, володіє дуже приємним м’яким смаком, і овочі в цій воді добре розварюються і додають страві особливої кремової текстури. Важливим є те, що борщ вариться саме в чугунці на відкритому вогні. Як говорять самі гречкинці, їх борщ не «вариться», а «твориться».

Борщ серед сільського населення знаний своєю густотою, наваристістю та ситністю, такою ситністю що, як говорять на селі, і сто п’ятдесят грамів горілки не будуть брати, але тільки не в піст, бо під час посту і борщ готували пісний.

Той беззаперечний факт, що існує багато рецептів борщу – це дуже добре. Це свідчить про багату гастрономічну спадщину, і нам потрібно вміти її зберігати, пропагувати й, можливо, захищати!

 

Відео приготування зеленого борщу, можна переглянути за посиланням:

РЕЦЕПТ «ТЕРТЮХИ В КИШЦІ» (КАРТОПЛЯНІ КОВБАСКИ) ВІД ВІТАЛІЯ ТИЛЬНОГО, АКТОРА «ВАР’ЯТИ-ШОУ»

Тильний Віталій Ярославович – гуморист, актор Першого україномовного гумор-шоу «ВАР’ЯТИ».

Народився 16 грудня 1983 року у місті Тернопіль.

Закінчив Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка.

У 2003-2005 роках був ведучим на «Радіо Тернопіль 106,1 ФМ». Паралельно активно займався організацією та проведенням святкових подій, гастролював із командами КВН по Україні. У тому числі був учасником вищої телевізійної ліги КВН (команда КВН «Тернопільська особлива», «Вар’яти») (2006, 2008, 2009 р.)

З 2010 року – незмінний актор «Вар’яти-шоу», з яким виступав у понад 100 містах світу, зокрема, у містах США, Канади, Іспанії, Франції, Англії, Ірландії.

Одружений. Виховує двох синів.

Одне з улюблених хобі актора – кулінарія. Віталій Тильний – прекрасний кулінар, що добре знається на традиційних стравах української кухні та обожнює дивувати близьких і друзів кулінарними шедеврами.

 

Опис традиції:

Кожен регіон України має свої унікальні гастрономічні особливості. Аби їх зберегти і передати іншим поколінням, а також популяризувати в Україні і світі, у жовтні 2020 року в Україні стартував проєкт Міністерства культури та інформаційної політики і Українського центру культурних досліджень «Гастроспадщина України». У рамках проєкту створюється перша українська енциклопедія «Українська гастроспадщина: традиції гостинності та культура приготування страв».

Свої гастрономічні секрети розкриває й Тернопільщина.

Кулінарні традиції різних місцевостей нині дедалі тісніше переплітаються, тож важливо зберегти ті родзинки, які здавна були характерними для того чи іншого регіону.

Традиційною стравою для Тернопільщини є тертюхи в кишці, яку ще називають бульбами у кишці, картопляними ковбасками або кишкою картопляною.

Я пропоную внести цей смачний і дуже простий у приготуванні традиційний український рецепт до енциклопедії «Українська гастроспадщина: традиції гостинності та культура приготування страв».

Особливістю цієї страви є те, що вона готується надзвичайно просто – запікається у печі всього за 10 хвилин. А всі інгредієнти – у кожного українця завжди під рукою.

Опис традиції приготування страви:

* Для приготування тертюхів у кишці потрібні: бульба, кишка, сіль, перець, цибуля, сметана, мука, 2 яйця і груба чоловіча фізична сила.

  • * Спершу потрібно натерти картоплю на дрібній тертці, вбити 2 яйця, поперчити, додати 3 столові ложки муки, 2 столові ложки сметани та солі за смаком.
  • * Отриману масу ретельно вимішати ложкою і помаленьку начинити кишку. Я це роблю через лійку, вбиваючи начинку звичайною дерев’яною паличкою.
  • * Коли все начинили, формуємо ковбаски.
  • * Розпалюємо піч і викладаємо ковбаски на велику сковорідку, зверху вбиваємо яйце.
  • * Страва готується у розпеченій печі за 10 хвилин.
  • * Виходить не лише краса, а й божественна смакота!

Відеозапис приготування страви дивіться на YouTube каналі «ВАР’ЯТИ-ШОУ»

Традиції липованської кухні. Дунайська юшка з саламуром

Липованська кухня – це Дунайський салом смаку, напрочуд дивна суміш традицій, ароматів та смаків.

Липованська культура збереглася у  місті Вилкове. Липованська кухня – це неповторні смаки що спирається на місцеві продукти та історичну пам’ять.

Саме тут, на півдні Одещини, тугим вузлом сплелися кулінарні традиції українців, болгар, греків, албанців, молдован та ще кількох десятків націй.

Дунайська юшка з саламуром.

Готується з різних сортів дунайської риби на відкритому вогні.  Використовують дунайського сазана, сома, судака.  Приготувати справжню рибальську юшку – це мистецтво.  Спочатку в киплячу воду опускають цибулю, потім картопля і морква.  Пізніше додають рибу і помідори або томатний сік.  В кінці щедро посипають зеленню.  Готова вуха повинна увібрати в себе аромат зелені.

Подають це блюдо по-особливому – рибу окремо на великій тарілці, а суп наливають в окремі чашки або піали.  Обов’язково пропонують спеціальний соус – Саламур і легке місцеве вино.

Сам по собі рецепт юшки – не секрет.  Але є особливості: обов’язково як мінімум три найменування риби по черзі відварити в юшці;  риба тільки річкова і свіжозловлена;  в кінці варіння приварити півня;  завершують варіння опусканням в юшку палаюче поліно.

Саламур

Якщо хтось вважає, що це просто часниково-перечно-соляний розчин, то він сильно помиляється.  Саламур готують на основі рибної юшки: сіль, перець, лавровий лист і віджатий часник перемішують, навіть розтирають в окремому посуді.  Спеції додають за бажанням (коріандр, запашний перець, базилік, гвоздика). Далі додаються чайну ложку винного оцту і столову ложку рослинної олії.  Заливають отриману суміш юшкою (приблизно 250 г) перед тим, як вуха почне нудитися.  Через півгодини можна подавати на стіл.

Відео приготування Дунайської юшки з салмуром:

Інформація надана Директором Центру сталого розвитку та екологічних досліджень Дунайської регіону Ліліанною Івановою