Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Наказ МКІП від 27.01.2023 № 28 «Про включення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»
#Національний_перелік_НКС #звичаї_обряди_святкування #традиційні_ремесла
Буковинська та бессарабська тайстра: традиції
виготовлення та побутування
Охоронний Номер – 059.нкс
Географічне розташування: уся Чернівецька область, окрім колишнього Путильського району
Тайстра – торбина простої конструкції, яка складається із цільного тканого полотна і пояса (крайки, боярка, баюрка), який пришивається до основи. Він виконує функцію ручки та бокових сторін. Орнаментальні мотиви на двох сторонах бувають різні, або однакові. Внутрішня частина має одне відділення та зшивається із простого лляного полотна (підкаптушені, підкаптуше).
Тчуть тайстри не лише жінки й дівчата, але й чоловіки (Р. Іскандеров). Полотно основи виготовляють здебільшого з вовняної пряжі (на конопляній (друґаній, лляній, бавовняній та синтетичній основі), яке тчуть на вертикальному (розбой) та горизонтальному (кросна) верстатах практично усіма технологічними видами ткацтва: полотняним, перебірним (на прутиках, ціпках, дощечках), закладним, забірним (килимовим), ремізним (саржевим, чинуватим), ворсовим (ключками) та набивною голкою. Прикрашають торбини вишивкою, бісером, китицями. Крім тканих торбин бувають і вишиті, але значно рідше.
Основні конструктивні елементи ткацького верстату:
– основний вал, на який намотуються нитки основи;
– ремізи – рамки із закріпленими на них дротяними ремізками з отвором посередині;
– бердо з батаном, конструктивно закріплені таким чином, що здатні виконувати маятникові рухи. Нитки основи пропускаються крізь щілини берда, завдяки чому рівномірно розміщуються по ширині, чим забезпечується потрібна густина основи;
– відбірний вал – призначений для намотування готової тканини;
– пристрої для прокручування валів, їх гальмування, а також боковини та верхні каркасні дошки, які утворюють станини.
Нитки піткання виготовляють за такими етапами (включаючи підготовку сировини): стрижка овець, миття та очищення вовни, сушіння, фарбування рослинними барвниками (кора дуба, лушпиння цибулі, ягоди бузини, листя чистотілу тощо), граблювання та прядіння ниток. Вовну на початкових етапах роботи в ХІХ ст. обробляли власноруч, або в «скубарні». Одна зі скубарень була у селищі Кельменці Чернівецької області. Пряжу фарбували природними барвниками, а з кін. ХІХ ст. – фабричними («черчиком», аніліновими фарбами) в «красільні» у с. Бабин, с. Бузовиця або власноруч вдома у казанах. Сьогодні більшість майстрів купляють синтетичні нитки.
Кожен із кольорів мав свій номер та народну назву відповідно до свого регіону: ясний червоний (червоний), темний червоний, гнила вишня (бордовий), ружевий жаркий (яскраво-рожевий), ружевий білявий (світло-рожевий), скумпійовий, цегловий (оранжевий), яєчний білявий (світло-жовтий), яєчний, пшеничний (жовтий), травний, трав’яний (трав’яно-зелений), капустовий (жовто-зелений), камінковий, секловий (оливково-зелений), голубий, небесний (блакитний), фільотний (фіолетовий), голеньке (світло фіолетовий), сіреньовий (фіолетово-рожевий), горіховий, кавовий (каричневий) та інші.
Усі торбини можна розділити:
– за гендерно-віковим призначенням (жіночі, чоловічі, дитячі);
– за розмірами (великі, малі, «косички»);
– способом носіння (буденна (повсякденна), парадно-вихідна (церковна, весільна, святкова, шкільна);
– орнаментом («Проста», «Скісна», «Жара» тощо);
– технологією виконання (перебірне, закладне ткацтво).
За народними мотивами орнаменти торбин поділяються на три групи: геометричні (смуги, ромби, зірки, сонце, хрест), квітково-рослинні (ружі, фіалки, дзвіночки, чорнобривці, ротики, лілії, ромашки), зооморфні (риби), орнітоморфні (павич, соловей, голуб, синиця, горобець, жайворонок). Відповідно до візерунків отримали такі назви: «Проста» («Смугаста»), «Скісна», «Клітчаста», «Вічката», «Образ», «Отче наш», «Сонце», «Зірка», «Жара» («Рижа»), «Ружі», «Колос», «Виноград», «З рибками», «Зозуля» та інші, які за декором нагадують ткані доріжки та килими-коверці. Баюрки мають смуги, геометричні та рослинні мотиви.
Сьогодні більшість майстринь тчуть модернові тайстри, проте виготовляють і традиційні зразки. В. Китайгородська та її донька Віра, О. Петращук-Гинга, О. Ясінська, І. Рурак черпають орнаменти із композиційних схем Г. Гараса, К. Колотило, вишиванок буковинських сорочок: «Папоротник», «Коломийка», «Цукерочка», «Писаночка», «Братчики», «Чорнобривці», «Синиця» тощо.
Буковинська тайстра – тканий виріб, твір декоративно-ужиткового мистецтва, виразна складова серед речей побуту одягового призначення, масового розповсюдження набула у ХІХ-ХХ ст. Вона використовується із практичною, обрядовою та естетичною метою.