З перших днів війни Український центр культурних досліджень спільно з представниками громадського сектору здійснює постійний моніторинг роботи установ культури на території України під час військового стану.
За результатами моніторингу, враховуючи не лише нагальність питань, що виникають під час дослідницької роботи, а й необхідність поширення успішних практик з метою обміну досвідом та архівуванням інформації, враховуючи те, що вже понад 80 років у Європі не було такої руйнівної війни, дія якої спрямована на знищення українського народу та його історичної пам’яті. Український центр культурних досліджень ініціював та організував другу он-лайн конференцію «Культурні практики установ культури під час військових дій», в якій взяли участь понад 200 осіб: представники Обласних військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівники аціональних установ культури, комунальних закладів культури, громадських об’єднань, креативного сектору, представники ЗМІ. Конференція відбулась 20 жовтня 2022 року в он-лайн форматі.
Коли всі об’єдналися навколо головної загальнонаціональної мети – боронити нашу країну та перемогти в цієї війні, працівники сфери культури та мистецтв, більшість з яких змінили свою щоденну діяльність на волонтерську, виконання військових обов’язків в лавах Збройних сил України та територіальній обороні, не залишилися осторонь.
Проте, як зміцнюється роль закладів культури, які під час військових дій перетворюються на комунікаційні майданчики, що виконують різноманітні функції, в першу чергу психологічного розвантаження, яким чином здійснюється керування галуззю на тимчасово окупованих територіях та в зоні активних бойових дій на прикладі сіл, міст, областей, Національних установ культури та організацій говорили під час конференції спікери.
Представники різних регіонів України ділилися досвідом та робили висновки, що не вистачає сфері культури у військовий час і як трансформувалися установи культури протягом 8 місяців активної фази війни. В цьому матеріалі авторка намагається систематизувати досвід установ з метою підготовки якісних пропозицій для міжнародних донорів та керівників держави.
Всі виступи спікерів першої та другої конференцій будуть оприлюднені у ВІСНИКУ УЦКД – 2022 «Культурні практики установ культури під час військових дій»
Підсумовуючи інформацію та доповіді спікерів, приклади, які було надано під час конференції, тенденції, які спостерігаються в культурній та мистецький сферах, слід зазначити наступне:
- Заклади культури успішно взяли на себе гуманітарну функцію, перетворивши установи культури в Центри гуманітарної та психологічної допомоги.
Яскраві приклади такої роботи було продемонстровано під час виступу міського голови міста Славутич пана Юрія Фомічова: про мобілізацію культури під час ізоляції міста з 24 лютого по 26 березня 2022 року, під час тимчасової окупації та особливо після де-окупації міста на початку квітня. Працівники культури працювали в гуманітарному хабі з першого дня, забезпечуючи мінімальні потреби мешканців громади, чинили відкритий опір окупантам, організуючі мітинги наприкінці березня. Важлива робота здійснюється наразі, коли через м’яку силу культурних проєктів відновлюється та покращується психологічний стан осіб, які повернулися з фронту, а особливо із сім’ями, в яких є загиблі родини та родичі. Славутич продемонстрував свій характер і коли 25 квітня, після де-окупації, провели ніч пам’яті, яку було присвячено трагічній даті аварії на Чорнобильської АС та організували міжнародну традиційну наукову конференцію.
Окремо необхідно говорити про досвід Запорізької області. Влад Мороко, директор департаменту культури та інформаційної політики Запорізької ОВА, розповів про самоорганізацію працівників культури з перших днів війни. Працівники культури регіону працюють в гуманітарних хабах вахтовим методом. В Запоріжжі існують чотири великих гуманітарних хаби, в яких станом на сьогодні отримали допомогу понад 400 тисяч вимушених внутрішніх переселенців не лише з Запорізької області.
Нам відомі приклади перетворення бібліотек та музеїв в гуманітарні хаби та центри соціально – психологічної допомоги у всіх, без виключення, містах України.
2. Працівники культури відчувають тиск на тимчасово окупованих територіях. Можна говорити про культурний геноцид та примусову колонізацію територій. Окрему увагу було надано питанню роботи працівників культури на тимчасово окупованих територіях. «Культура завжди була під ударом,– зазначив пан Мороко, – тому в першу чергу на тимчасово окупованих територіях відбувається тиск на працівників культури, які є агентами культурних змін в громадах. Відомо багато прикладів, коли наших митців, працівників галузі брали в полон, катували, розстрілювали за відмову співпрацювати із загарбниками». Одним із завдань керівників галузі культури обласного рівня та місцевого самоврядування є миттєве реагування на події на тимчасово окупованих територіях та вчасне надання допомоги по евакуації працівників, які мають активну проукраїнську позицію і життя яких знаходиться під загрозою. Говорили про Патріотів і колаборантів. Є випадки, коли працівники культури співпрацюють з окупантами. Найбільш прикрим прикладом в Запорізької області є Національний історико-археологічний заповідник «Кам’яна могила», який вже доєднався до музейної мережі закладів культури росії. В Херсонської області мова їде про де які школи мистецтв, театри, які активно співпрацюють з окупантами. Багатьом відомо звернення начальниці управління культури Херсонської міської ради пані Світлани Думинської в «Українській правді», в якому вона закликає працівників культури не співпрацювати з окупаційною владою. Під час виступів також піднімалися питання позбавлення державних звань тих працівників галузі, які перейшли на сторону окупантів.
На часі є нагальна потреба розробити Державну цільову програму по відновленню роботи установ культури на де-окупованих територіях, та напрацювати алгоритм відповідних рішень до тих осіб, які зрадили Батьківщину.
3. Мистецтво поступово пристосовується до «бункерного життя». Задля підтримки зв’язку «митець – слухач» в населених пунктах облаштовують різноманітні підземні майданчики. Директор, художній керівник Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей та юнацтва Петро Качанов, в якості прикладу, презентував проєкт «Сцена в укритті» (Київ). Влад Мороко розповідав про культурно – мистецький хаб «Бункер» (Запоріжжя), в якому відбуваються не лише культурно – мистецькі заходи, а й, наприклад, там пройшла сесій депутатів Запорізької міської ради. Таких прикладів є безліч по країні. Так Національна львівська філармонія пристосувала підвальні приміщення установи для проведення концертів. Підземна зала може вмістити до 160 глядачів.
Вивчення досвіду роботи та функціонування таких просторів є актуальними на сьогодні як для України, так і для Європи.
4. Культурна дипломатія, яка є інструментом візуалізації боротьби України з російськими загарбниками назовні, має нести потужний освітній та промоційний компонент.
З лютого місяця активну роботу в цьому напрямку проводять мистецькі колективи України закордоном. Найбільш активними є Київський національний академічний театр оперети (генеральний директор, художній керівник, народний артист України Богдан Струтинський), Львівська національна філармонія (генеральний директор, художній керівник, народний артист України Володимир Сивохип) та Харківський національний академічний театр опери та балету ім. М. Лисенка (генеральний директор, художній керівник Олег Орищенко), артистичний склад театру тимчасово є евакуйованим до міста Габчиково (Словакія).
Богдан Струтинський вийшов на зв’язок із м. Каунас (Літва), де ввечері мав відбутися міжнародний проєкт «Разом за свободу». Це один з багатьох прикладів роботи НАТО (НаціональнийАкадемічнийТеатрОперетти) під час активної фази війни. 
На початку війни, як один з активних учасників платформи «ОПЕРА ЄВРОПА», пан Богдан доклав багато зусиль на підтримку України колективами театрів Європи. Вже починаючи з квітня місяця солісти почали вести активну гастрольну діяльність в Європі.
Богдан Струтинський підкреслив, що під час європейського туру НАТО було зібрано та перераховано понад 500 тисяч гривен на підтримку ЗСУ.
Володимир Сивохип, генеральний директор Львівської національної філармонії, який з непереборних обставин не зміг вийти на зв’язок до слухачів конференції, надав всі необхідні матеріали і зазначив: «Завдяки активної роботі в країнах світу нашими музикантами зібрано гроші та придбано 30 одиниць спеціального транспорту для наших військових на передову. Від кінця квітня ми відновили свою гастрольну діяльність у Польщі, Німеччині, Швейцарії. INSO – Львів був на гастролях у Грузії. Всі концерти відбувалися і відбуваються на підтримку ЗСУ. До кінця року ми готуємо багато концертів у Німеччині та Швейцарії. Я хочу зазначити що європейська публіка ставиться до нас з пієтетом: вона нас підтримує. Нас просять грати в кожній програмі українську музику. Ми виконуємо як класиків ХVІІІ – ХІХ сторіччя, так і сучасних композиторів: Мирослава Скорика, Євгена Станковича та інших. У 2023 році ми плануємо реалізувати проєкт «Бачити і чути Україну» у США, це буде поєднання українського музичного та українського сучасного мистецтва. Гастрольний тур триватиме два місяці на початку нового року. Ми маємо виступи у Карнегі – хол та багатьох відомих концертних залах Америки».
Це лише частина прикладів, коли митці, презентуючи українську музику, виконують важливу дипломатичну місію і будують теплі контакти з європейцями та американцями, формуючи «низовий» пул підтримки України – що є важливим інструментом впливу на керівників країн – партнерів України.
5. «Необхідно створити міцну оборону української культури» – Б. Струтинський.
Як ми маємо будувати політику промоції українського мистецтва у світі, щоб зайняти гідне місце у світовому культурному просторі? Дискусія, яка триває у мистецьких колах України стосовно виконання творів російських композиторів українськими музикантами або виконання творів російських та українських композиторів в одному концерті, мала продовження і під час виступу керівників Національних театрів і філармоній. Говорили про репертуарну політику театрально – видовищних закладів.
Богдан Струтинський нагадав, що формуючи репертуарний лист театрів та філармоній, в першу чергу завжди за традицією звертались до російських творів, забуваючи про те, що Україна має власну потужну театральну та музичну спадщину. «Спеціальна депортація талановитих людей до Москви, які б могли створити потужну українську мистецьку історію, – це була політика тоталітарного радянського союзу. Біда нашої Держави, в тому що керівники не дослуховуються до митців. Наприклад, у 2015 році я поставив виставу «Звуки музики». Я зробив «вставний номер», який було створено мною. В цьому номері презентувалась карта, на який в однієї частині була світлина Гітлера, на іншої Путіна. Ви знаєте, скільки я отримав негативу від українців, що цього робити неможна! Це говорить про те що ми дуже толерантні в багатьох речах. Ми маємо стати більш міцними в обороні української культури. І навіть зараз, під час війни, ми дивимось на іноземну драматургію, а не на українську. Маємо наразі дуже багато ідей, тому ми маємо об’єднатися та створити власну якісну мистецьку історію», – підкреслив Богдан Струтинський.
Петро Качанов, директор «КИЇВ ОПЕРА», заслужений діяч мистецтв України, під час свого виступу згадав, як з 2017 року змінювалась репертуарна політика «Київ Опера». «Вистави ставляться переважно українською мовою. Замовляються твори українським композиторам. Наприклад, мюзикл «Король Дроздобород», який має шалену популярність серед юних глядачів, було замовлено українському композитору Юрію Шевченко. В 2020 році було здійснено постановку всесвітньо відомого мюзиклу «Школа Року» українською мовою», – зауважив він.
Позитивним результатом такої багаторічної роботи є те, що у Литві наразі триває постановка мюзиклу «Аладдін» на музику Олександра Родіна. Вперше мюзикл українського композитора буде лунати на Європейський сцені і увійде в репертуар європейського театру.
Виступаючі говорили про необхідність розробки Державної цільової програми на підтримку мистецьких проєктів закордоном та створення україномовних мистецьких постановок.
6. Проблеми з якими стикнулися театрально – видовищні установи під час військових дій.
Як зазначив пан Богдан Струтинський, який є також головою Національної спілки театральних діячів України: «Перше завдання для всіх керівників було збереження колективів. Театри та філармонії виконували функції гуманітарних хабів, використовуючи власні фойє для сортування гуманітарної допомоги. Артисти, музиканти записувалися до лав територіальної оборони та ЗСУ. Багато митців давали концерти в метро, в бомбосховищах. У вересні 2022 року театральні установи та філармонії, за можливістю, повноцінно відновлюють свою діяльність».
«Ми завжди мали аншлаги у нашому театрі. Після відновлення роботи у вересні місяці 2022 року ми спостерігаємо зниження продажу квитків, а після понеділка 10 жовтня 2022 року ми спостерігаємо відтік глядачів, – продовжує пан Богдан. – Виходячи на сцену сьогодні, ми відчуваємо в просторі димку війни. Наш жанр оперети вимагає позитиву на сцені. Але коли ти виходиш на сцену зараз – ти інший. Наші глядачі наголошують на тому, що ми не маємо ховати позитивних емоцій, незважаючи на обставини, тому що люди, які приходять до наших залів – приходять за емоцією і прагненням до повернення емоції мирних часів».
Володимир Сивохип згадує: «З початку активної фази війни у холі Львівської філармонії працює великий гуманітарний хаб. Ми упорядкували та оцифрували нашу нотну бібліотеку і задовольняємо попит на українську музику у світі. Окремо ми маємо говорити про благодійну діяльність філармонії. Моя заступниця Іоланта Пришляк опікується цим напрямком. З фестивальних заходів ми перераховуємо кошти за реалізовані квитки на підтримку ЗСУ. На початку війни ми перерахували всі наші власні кошти на потребу ЗСУ, мова їде про сотні тисяч гривень. В перші дні війни Львівська національна філармонія приймала музикантів з Харкова, Києва та інших східних міст України. «Ми надавали помешкання, піклувалися нашими колегами. Де які з них поїхали далі на Захід. Але, коли ми почали відновлювати нашу діяльність, ми робили це разом з нашими колегами зі східної України та Києву. 22 березня 2022 року наша філармонія розпочала свій воєнний концертний сезон. Перші концерти відбувалися он-лайн, пандемія нас навчила цьому. У квітні та травні ми зустрілися з нашою публікою. Солістами нашого проєкту «Музика не мовчить» були музиканти, які опинилися у Львові в статусі вимушених переселенців”.
«В травні ми відновили наші фестивалі. Враховуючи міжнародний статус фестивалів, ми звернулися до наших колег в ЄС, і солісти з Франції, Польщі потрохи стали приїжджати до Львову. Це означає, що наш мистецький фронт залишається доволі активним і наші партнери знаходять можливості до нас приїхати. Це знак солідарності з Україною та віра в ЗСУ», – підкреслив Володимир Степанович.
«Місія української культури є надзвичайно більшою зараз. Вона є базисом, а не надбудовою. Вона має нести позитив і повертати глядача в мирні часи», – зазначив Богдан Струтинський
7. Український культурний фонд. Фандрейзінгова кампанія УКФ, «Хроніки культурного фронту» та батальйон амбасадорів.
“Якщо ми порівняємо бюджети росії та України щодо просування культури назовні , то ми на сьогодні програємо цю війну”, – наголосив під час свого виступу виконавчий директор Українського культурного фонду Владислав Берковський.
«Роботу Українського культурного фонду було повністю переформатовано у зв’язку із секвестром бюджету у березні 2022 року, а потім у серпні, вересні того ж року, – говорить пан Берковський. – З початку війни УКФ створює пул підтримки українського мистецтва. Ми зробили 587 звернень до міжнародних культурних фондів із закликом не працювати з країною – агресором та понад 5000 звернень до установ і організацій. Наступним нашим кроком була робота з міжнародними донорами щодо фінансової підтримки митців, які залишилися в Україні. Враховуючи, що будь які фінансові процеси повільно вирішуються, фондом було створено два потужних проєкти, зо допомогою яких установи перетворилися на комунікаційну платформу культури України. Це «Хроніки культурного фронту», тут щотижня можна дізнатися про мистецькі події, що відбуваються в підтримку України та проєкт «Культурний простір», завданням якого є збирання інформації про потреби культурної спільноти та збір інформації про проєкти, що готуються в Україні. Для нас це специфічна позиція. Фонд виступив адміністратором і модератором. Наше завдання – знайти міжнародного донора та отримувача коштів. На сьогодні понад 100 організацій за нашім посередництвом отримали кошти на реалізацію власних культурних та мистецьких ініціатив».
Українським культурним фондом розроблено віртуальну мапу втрат матеріальної культурної спадщини України. Її використовують під час багатьох конференцій та презентацій – це візуалізація культурних втрат України.
Багато зусиль працівники УКФ віддавали волонтерській діяльності: допомога виїзду з Бучі і Гостомеля, служба в територіальної обороні Києва, тощо.
«В липні місяці ми сконцентрували кошти із зарплатного фонду, які дали нам можливість започаткувати програму «Підтримка митців», – продовжує пан Владислав. – Ми оголосили короткотерміновий конкурс і за 2 тижні повністю провели експертну оцінку заявок. 30 митців отримали можливість відновити свою діяльність за підтримки УКФ. В багатьох речах наша діяльність є закритою. Ми вимушено закрили реєстри переможців, тому що наші реєстри стали основою для діяльності російської розвідки, яка почала репресії митців, що отримували у попередні роки підтримку УКФ. Ми маємо трагічні приклади по Херсонській області».
На 2023 рік в державному бюджеті передбачено всього 54 млн. гривен на діяльність УКФ, це включає в себе всі витрати, пов’язані з функціонуванням установи. На початку жовтня 2022 року Національні мистецькі та культурні спілки України звернулися до керівництва Держави з проханням збільшити фінансування українського культурного фонду в частині проєктної діяльності.
Користуючись нагодою, директорка УЦКД Ірина Френкель, звернулась до присутніх з проханням підтримати лист звернення Національних спілок України щодо збільшення фінансування УКФ на 2023 рік.
«Щоб не програвати сьогодні на культурному фронті, ми маємо об’єднати наші зусилля та відстояти УКФ, який є маркером демократичних змін після революції гідності 2014 року», – зазначила пані Ірина.
Продовження статті – 25 жовтня 2022 року
У важкому стані опинилася робота закладів культури Херсонщини. Як зазначила очільниця управління культури Світлана Думинська, першим її завданням як керівника сфери було говорити. Не мовчати про те, що відбувається на Херсонщині під тимчасовою окупацією. Говорити засобами мистецтва. Так, влітку, з великим успіхом відбувся традиційний міжнародний фестиваль «Мельпомена Таврії» у Львові, постійно відбуваються виставки в містах України. Засобами мистецтва доноситься головний мессидж «Херсон – це Україна». Про незламність духу мешканців сонячного міста говорять багаточисельні приклади трагічних подій, що відбуваються з митцями на окупованій території. «Працівники культури в більшості своєї організовують акції непокори в тимчасово окупованих містах, розгортають українські прапори» наголосив міський голова міста Славутич Юрій Фомічов.
Особливо популярними дедалі стають онлайн фестивалі та конкурси патріотичної пісні. Проте, ми бачимо втрачання цільової авдиторія, яка бере участь в таких подіях. На думку дослідників УЦКД, надалі встає питання об’єднання зусиль в проведенні таких подій. Це, з одного боку, вплине на якість онлайн продукту, покращить рівень учасників, а з іншого, набуде більш широко розголосу.
Гастрономічний фронт.
діяльність, але й створити додаткові робочі місця. Крім очевидних втрат у зонах тимчасової окупації та бойових дій, а також збитків від руйнування інфраструктури, багато бізнесів, зокрема в галузі громадського харчування, зупинили діяльність або скоротили персонал. Згідно статистичних даних у перші дні вторгнення в Україні продовжували працювати 19 % закладів харчування (станом на липень цей показник зріс до 74 % — це кафе, кав’ярні та бари, що генерують 82 % обігів від довоєнних показників). Українські ресторани, кафе та кав’ярні з перших днів воєнного стану налаштувалися на нові реалії. Частина з них почала безкоштовно забезпечувати військових і цивільних людей їжею. Інші зробили зі своїх кухонь волонтерські гастрономічні цехи, готуючи тисячі обідів на добу.
Діють також громадські ініціативи, які закривають запити на локальному рівні. Професійні кухарі об’єднуються з волонтерами на базі, наприклад, шкільних їдалень, і готують домашню їжу для захисників: ковбасу, вареники, голубці тощо. Часто до таких ініціатив долучаються переселенці.
