Український центр культурних досліджень запрошує вас поширити інформацію про культурні події та заходи у вашому регіоні. Після обробки та перевірки надані матеріали будуть розміщені на сайті та в соціальних мережах УЦКД протягом 1-3 днів після заповнення форми.
17 березня 2023 року для працівників Українського центру культурних досліджень Національним контактним пунктом було проведено начальний семінар в рамках підготовки періодичного звіту про виконання положень Конвенції 2005 року.
Під час семінару було обговорено методику підготовки звіту, графік консультацій з ключовими стейкхолдерами та напрацьовано кроки, щодо залучення громадянського суспільства для підготовки звіту.
Стан підготовки звіту та пропозиції щодо системи збору інформації представляла начальник відділу регіональної політики та координації реформ у сфері культури УЦКД Ірина Каць.
Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Наказ Міністерство культури та інформаційної політики України від 13.03.2023 № 109 «Про включення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»
#Національний_перелік_НКС #традиційні_ремесла
Обуховицьке ткацтво
Охоронний Номер – 063н.к.с
Географічне розташування: Село Обуховичі Вишгородського району Київської області
Народне ручне ткацтво від усіх інших домашніх ремесл завжди відрізнялося своєю чітко вираженою сезонністю – ткацтвом займаються взимку. Навесні верстати розбирають по деталях, так як вони досить громіздкі, і ховають на горище, щоб не займали місце в оселі.
Професійні ткалі можуть робити тканини з найскладнішими переплетіннями, а звідси й більш складними й різноманітними візерунками. В жодному іншому виді народного мистецтва художній вигляд речі не залежить від технічних прийомів виготовлення, як у ткацькому виробництві. Техніка виготовлення визначає фактуру тканини та характер її орнаментики. У розпорядженні ткача, що б він не хотів зробити – виткати просте полотно чи найскладніший малюнок, узористу тканину, – завжди є лише поздовжні нитки основи і поперечні нитки піткання. І вся краса та розмаїття тканин, їхня фактура і орнаментика залежать від того, у якому порядку нитки цих головних груп будуть перетинатись, накладатися одна на одну.
Майже не думаючи, майстриня в потрібній послідовності натискає на підніжжя верстата, досить складною системою так званих ремізок, зв’язаних петлями, що підіймають окремі нитки чи групи ниток основи, прокидає човник, прибиває кожну прокинуту поперечну нитку бердом, і поступово, ніби сам собою, з’являється малюнок.
Нитка піткання, яку прокладає човник, лягає поверх чи під низом ниток основи, а певна послідовність цього чергування і створює врешті той чи інший візерунок, що укладається поперечними смугами на всю ширину тканини. Цей спосіб ткацтва називається ремізно-човниковим. Саме цією технікою з давніх часів користувалися обуховицькі ткалі для створення узористих рушників (тут їх, на відміну від простих білих, що ними втираються називали «набожниками»), скатертин-настільників, ряден тощо.
У різних етнографічних зонах, а то й окремих селах, ткані матеріали мають локальні відмінності в способі орнаментальної композиції, колористики і навіть у техніці виконання. У обуховицьких рушниках, виконаних уже відомою традиційною технікою ремізно-човникового ткацтва, деякі елементи візерунка виконуються способом ручного перебору (тут його називають «тканням під руку»). При цій техніці група ниток основи відтягується не за допомогою підліток, а вручну, і між ними прокидається; також рукою, а не човником, нитка, змотана у невеликий клубочок. Це дає змогу смузі орнаменту чергувати окремі візерунки різного кольору. Зокрема, так робляться візерунки у вигляді кількох вертикальних стовпчиків, що їх в Обуховичах називають «мотилями».
Візерунки пістрявотканих «радюжок» – покривал, що ними вкривають ліжка та дивани, називають «шибами», «барвінком», «хмарами». Ромбічні візерунки рушників, що чергуються зі смугастими мотилями, – проскурки, а дрібний візерунок ряден, який у деяких місцевостях зветься «рибячою лускою», тут має назву «кружок».
Навички ткання передавалися в основному в сім’ї, дівчата, щоденно приглядаючись до роботи старших, швидко й легко освоювали своєрідні техніки ткацтва та переймали особливий стиль передачі кольорової гамми.
Фото: ресурс Інтернет
Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Наказ МКІП від 17.02.2023 № 28 «Про включення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»
#Національний_перелік_НКС #звичаї_обряди_святкування
Традиція приготування та споживання обрядових хлібів до Дня Святого Георгія села Криничне
Охоронний Номер – 062н.к.с
Географічне розташування: с.Криничне Одеської області
Традиція випікання пʼяти обрядових хлібів з одного замісу та святкового ритуалу їхнього вживання на День Святого Георгія практикується майже 200 років болгарською етнічною меншиною.
Боговиця – округлий хліб злегка плескатої форми, прикрашений зверху чотирма перехресними джгутами, укладеними на поверхні у вигляді квітки, що символізує сонце і весняне пробудження природи. У центрі хліба – квітка «георгінка» з тіста або у вільних квадратах між чотирма перехресними джгутами розташовані символи птахів і квітів. Вага хлібини: до 2 кг; діаметр: до 40 см, висота 10-12 см.
Ушчарька – круглий трохи приплесканий хліб з символами: розташований по колу незамкнений джгут (відкритий загін для овець), непарна кількість маленьких кульок з тіста (вівці), джгут у вигляді гака (посох пастуха) і фігурка людини (пастух). Вага: до 2 кг; діаметр: до 30 см.
Каравай – високий святковий хліб, що виготовляється з переплетених різної кількості джгутів, які кожна господиня робить в залежності від традицій своєї сім’ї. Вага: 3 кг; діаметр: 50 см; висота до 25 см.
Рингел – фігурно переплетений хліб з двох або кількох джгутів, обовʼязково з наскрізним отвором посередині. В отвір вставляється чаша з вином і підноситься з шматочками хліба кожному з учасників трапези, який повинен скуштувати шматочок хліба, змочивши його у вині. Вага: 1 кг; діаметер: до 30 см.
Виготовленням хліба займається старша з жінок в родині. Замішується хліб в маленькій кімнаті з піччю, яка, за необхідності, з вечора трохи топиться для підтримки потрібної температури. Замішується тісто y прикрашеному квітами деревʼяному кориті з додаванням солі та води.
3 тіста господиня робить пʼять хлібів: Боговіца (на честь Бога і св. Богородиці), Рангель (на честь св. Архангела Михаїла), Коровай (на честь св. Георгія) і дві Ушчарьки (символ свята). О пʼятій годині дня кожна господиня приносить на колективну трапезу на вулиці обрядові хліби власного виготовлення, сковороду з Курбаном, зелену цибулю, часник (який досі не використовується в їжу) і вино. Їжа розкладається на столах, розміщених вздовж вулиці, за якими збираються всі мешканці вулиці.
Фото та інформація: https://mkip.gov.ua/news/8638.html
17 лютого 2023 року Український центр культурних досліджень виступив комунікаційною платформою для зустрічі представників Куцурубівської, Очаківської (Кінбур) громад Миколаївської області, керівників структурних підрозділів Миколаївської ОВА, представників Департаменту культурної спадщини Міністерства культури та інформаційної політики України та зацікавлених осіб/організацій в охороні нематеріальної культурної спадщини Миколаївщини.
Онлайн дискусія об’єднала небайдужих до живої спадщини Миколаївщини, тих, хто практикують (в тому числі і в інших регіонах України, і в інших країнах через вимушене переміщення) та мають почуття ідентичності на основі спільних знань, цінують цей спадок та передають наступним поколінням, всіх, хто опікуються і надихаються «Таврійкою».
Під час дискусії носії та зацікавленні сторони, говорили про глибоку філософію «Таврійки», про її значення та прояви в сучасних умовах, про особливу роль та значення для громади носіїв в умовах війни.
Сьогодні підвищеної уваги суспільства, особливо в умовах агресії росії, яка, намагається знищити культуру України, її самобутність і спадкоємність, потребують саме ті елементи, які практикувалися в громадах, що знаходяться під окупацією ворога та під бойовими діями.
Спільні зусилля носіїв, громади, координуючих установ і зацікавлених організацій у сфері культури, освіти та органів влади є одним з важливих напрямків в охороні нематеріальної культурної спадщини Миколаївщини.
Учасники зустрічі домовилися про подальшу спільну роботу у напрямку охорони глибокої філософії «Таврійки» – системи давніх знань, легенд, оберегових символів та знаків, що проявляються у сучасному житті, в тому числі і у росписі. «Таврійка» й до сьогодні є цінною основою знань, світогляду та культури громад Північного Причорномор’я.
Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Наказ МКІП від 27.01.2023 № 28 «Про включення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»
#Національний_перелік_НКС #звичаї_обряди_святкування #традиційні_ремесла
Поліська дудка-викрутка: традиції виготовлення та гри
Охоронний Номер – 061.нкс
Географічне розташування: північні села Дубровицького і Рокитнівського районів Рівненської області
З давніх часів у поліському середовищі існувала традиція виготовлення кустарним способом діатонічної шестиотворної дудки та гри на ній. Залежно від основного способу майстрування ці дудки називали викрутками, рідше – колянками. Інструмент робили із соснового дерева шляхом викручування серцевини (викрутка) або внаслідок розколювання заготовки (колянка). Згодом у дерев’яну трубку вставляли денце та випалювали на корпусі шість отворів. Усе це мало свою усталену практику майстрування, якою і досі володіють деякі чоловіки старшого віку.
Найяскравіший із таких майстрів і музикантів, мешканець села Переброди Миляцька сільська громада, Сарненський р-н, Рівненської обл. – Хомич Гарасим Карпович, 1944 р. н. Із ним неодноразово мали дослідницькі контакти фольклористи з Києва (Ірина Клименко, Роман Єненко), Рівного (Олексій Нагорнюк, Юрій Ковальчук, Сергій Востріков, Віктор Ковальчук, Андрій Ляшук) та Польщі (Яґна Кнітель). На основі цього здійснено чимало аудіо- та відеозаписів. Олексій Нагорнюк та Сергій Востріков відзняли документальний фільм із відображенням поетапного процесу виготовлення дудки, а також записали чимало творів, награних Герасимом Хомичем. Польські колеги доволі часто відвідують село Переброди, у результаті чого на початку 2000-х років вони підготували документальний фільм «Таких пісень собі шукаю».
Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Наказ МКІП від 27.01.2023 № 28 «Про включення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»
#Національний_перелік_НКС #звичаї_обряди_святкування #традиційні_ремесла
Практика з охорони горюнської культури «Музеєм горюнської культури» в селі Нова Слобода Конотопського району Сумської області
Охоронний Номер – 060.нкс
Географічне розташування: вся територія Сумської області
«Музей горюнської культури» – відділ Комунального закладу Сумської обласної ради «Державний історико-культурний заповідник в м. Путивлі» – це інтерактивний простір, спрямований на охорону проявів горюнської етнокультури шляхом проведення демонстраційних, просвітницьких, популяризаційних заходів; діяльність, у напрямі налагодження міжпоколінного зв’язку, забезпечення життєздатності окремих елементів нематеріальної культурної спадщини.
Окрім основних напрямів діяльності (науково-дослідна робота науково-фондова робота, науково- експозиційна робота) на базі закладу проводяться численні заходи у напрямі охорони традиційної культури етноспільноти горюнів.
«Музей горюнської культури займається охороною елементів нематеріальної культурної спадщини, що сьогодні включені в Регіональний перелік елементів НКС Сумської області: «Пісенна традиція села Линове» та «Говірка горюнів села Руднєве».
Окрім того музей приділяє увагу охороні й інших елементів, що у комплексі складають традиційну культуру горюнів. Зокрема це відбувається через дослідження та популяризацію традиційної кухні, ремесел, відродження обрядів календарного циклу тощо. Дослідження та документування традиційної горюнської культури реалізується шляхом проведення експедицій в села Нова Слобода, Калищі, Сибилиця, Линове, Руднєве, Бунякіне. У такий спосіб були зафіксовані дані щодо побуту та їжі горюнів.
Музей виступає локацією для організації зустрічей старожилів села зі співробітниками закладу, масових та популяризаційних заходів, присвячених нематеріальній культурній спадщині. Зокрема, у горюнській оселі час від часу (особливо у свята) відбуваються зустрічі місцевих мешканок за чаюванням з традиційною випічкою «клинухами». Такі зустрічі супроводжуються розповідями старожилів про минувщину, співом пісень тощо.
«Музей горюнської культури» є осередком підтримання життєздатності традицій календарного циклу. За ініціативи співробітників закладу, в час Різдвяно-Новорічних свят у музеї виконуються щедрівки («шандровки») та колядки. За свідченнями старожилів співробітники музею відтворили специфічний календарний обряд «Кукушка», що вважається архаїчним та донедавна побутував у горюнських селах. Обряд з «кукушкою» проводять на свято Вознесіння Христового, у горюнів – Ушестя. Для проведення обряду дослідники й місцеві мешканці відтворили обрядовий атрибут «кукушку» (гілка, прикрашена різнокольоровими стрічками, з прикріпленою лялькою – символом родючості та добробуту). Проведення обряду (носіння «кукушки» вулицями села) супроводжується виконанням відповідної обрядової пісні «Кукушка- рябіна».
Окремим напрямом охорони горюнської культури є робота з дітьми. Для школярів започатковано цикл заходів «Музей – дітям». На заняттях діти знайомляться з мистецтвом вишивки, ткацтвом, гончарним ремеслом, традиційною горюнською кухнею. У перспективі планується проведення більшої кількості заходів для дітей, зокрема майстер-класів, під час яких молодше покоління перейматиме традиційні технології випікання хліба (починаючи з помелу зерна), приготування горюнських страв, виготовлення вовняних ковдр або глиняних виробів тощо. Загалом «Музей горюнської культури» стає дедалі популярнішим саме як осередок охорони нематеріальної культурної спадщини та приваблює небайдужих мешканців громади.
Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками, що були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Наказ МКІП від 27.01.2023 № 28 «Про включення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України»
#Національний_перелік_НКС #звичаї_обряди_святкування #традиційні_ремесла
Буковинська та бессарабська тайстра: традиції
виготовлення та побутування
Охоронний Номер – 059.нкс
Географічне розташування: уся Чернівецька область, окрім колишнього Путильського району
Тайстра – торбина простої конструкції, яка складається із цільного тканого полотна і пояса (крайки, боярка, баюрка), який пришивається до основи. Він виконує функцію ручки та бокових сторін. Орнаментальні мотиви на двох сторонах бувають різні, або однакові. Внутрішня частина має одне відділення та зшивається із простого лляного полотна (підкаптушені, підкаптуше).
Тчуть тайстри не лише жінки й дівчата, але й чоловіки (Р. Іскандеров). Полотно основи виготовляють здебільшого з вовняної пряжі (на конопляній (друґаній, лляній, бавовняній та синтетичній основі), яке тчуть на вертикальному (розбой) та горизонтальному (кросна) верстатах практично усіма технологічними видами ткацтва: полотняним, перебірним (на прутиках, ціпках, дощечках), закладним, забірним (килимовим), ремізним (саржевим, чинуватим), ворсовим (ключками) та набивною голкою. Прикрашають торбини вишивкою, бісером, китицями. Крім тканих торбин бувають і вишиті, але значно рідше.
Основні конструктивні елементи ткацького верстату:
– основний вал, на який намотуються нитки основи;
– ремізи – рамки із закріпленими на них дротяними ремізками з отвором посередині;
– бердо з батаном, конструктивно закріплені таким чином, що здатні виконувати маятникові рухи. Нитки основи пропускаються крізь щілини берда, завдяки чому рівномірно розміщуються по ширині, чим забезпечується потрібна густина основи;
– відбірний вал – призначений для намотування готової тканини;
– пристрої для прокручування валів, їх гальмування, а також боковини та верхні каркасні дошки, які утворюють станини.
Нитки піткання виготовляють за такими етапами (включаючи підготовку сировини): стрижка овець, миття та очищення вовни, сушіння, фарбування рослинними барвниками (кора дуба, лушпиння цибулі, ягоди бузини, листя чистотілу тощо), граблювання та прядіння ниток. Вовну на початкових етапах роботи в ХІХ ст. обробляли власноруч, або в «скубарні». Одна зі скубарень була у селищі Кельменці Чернівецької області. Пряжу фарбували природними барвниками, а з кін. ХІХ ст. – фабричними («черчиком», аніліновими фарбами) в «красільні» у с. Бабин, с. Бузовиця або власноруч вдома у казанах. Сьогодні більшість майстрів купляють синтетичні нитки.
Кожен із кольорів мав свій номер та народну назву відповідно до свого регіону: ясний червоний (червоний), темний червоний, гнила вишня (бордовий), ружевий жаркий (яскраво-рожевий), ружевий білявий (світло-рожевий), скумпійовий, цегловий (оранжевий), яєчний білявий (світло-жовтий), яєчний, пшеничний (жовтий), травний, трав’яний (трав’яно-зелений), капустовий (жовто-зелений), камінковий, секловий (оливково-зелений), голубий, небесний (блакитний), фільотний (фіолетовий), голеньке (світло фіолетовий), сіреньовий (фіолетово-рожевий), горіховий, кавовий (каричневий) та інші.
Усі торбини можна розділити:
– за гендерно-віковим призначенням (жіночі, чоловічі, дитячі);
– за розмірами (великі, малі, «косички»);
– способом носіння (буденна (повсякденна), парадно-вихідна (церковна, весільна, святкова, шкільна);
– орнаментом («Проста», «Скісна», «Жара» тощо);
– технологією виконання (перебірне, закладне ткацтво).
За народними мотивами орнаменти торбин поділяються на три групи: геометричні (смуги, ромби, зірки, сонце, хрест), квітково-рослинні (ружі, фіалки, дзвіночки, чорнобривці, ротики, лілії, ромашки), зооморфні (риби), орнітоморфні (павич, соловей, голуб, синиця, горобець, жайворонок). Відповідно до візерунків отримали такі назви: «Проста» («Смугаста»), «Скісна», «Клітчаста», «Вічката», «Образ», «Отче наш», «Сонце», «Зірка», «Жара» («Рижа»), «Ружі», «Колос», «Виноград», «З рибками», «Зозуля» та інші, які за декором нагадують ткані доріжки та килими-коверці. Баюрки мають смуги, геометричні та рослинні мотиви.
Сьогодні більшість майстринь тчуть модернові тайстри, проте виготовляють і традиційні зразки. В. Китайгородська та її донька Віра, О. Петращук-Гинга, О. Ясінська, І. Рурак черпають орнаменти із композиційних схем Г. Гараса, К. Колотило, вишиванок буковинських сорочок: «Папоротник», «Коломийка», «Цукерочка», «Писаночка», «Братчики», «Чорнобривці», «Синиця» тощо.
Буковинська тайстра – тканий виріб, твір декоративно-ужиткового мистецтва, виразна складова серед речей побуту одягового призначення, масового розповсюдження набула у ХІХ-ХХ ст. Вона використовується із практичною, обрядовою та естетичною метою.
Із перших днів повномасштабного вторгнення російських військ на територію України активісти культури почали шукати можливості для захисту і порятунку об’єктів культури.
1 березня 2022 року регіональний представник Українського центру культурних досліджень і представник громадської організації Центр мистецтв “АРТ-Простір” Ігор Гармаш став співзасновником громадської ініціативи Центр порятунку культурної спадщини, діяльність якої полягає у залученні ресурсів для професійного захисту від наслідків надзвичайних ситуацій та підготовки до евакуації (переміщення) культурних цінностей та мистецьких колекцій закладів культури. Оскільки вже тоді було очевидно, що ворог свідомо і цілеспрямовано нищить культурну інфраструктуру України.
Ефективне розподілення допомоги і, власне, робота ініціативи залежали від оперативної інформації про те, які об’єкти культури знаходяться у найбільш небезпечній ситуації або зазнали руйнувань. Тому команда у березні 2022 року самотужки розпочала моніторинг ситуації.
Пізніше команда «Центру мистецтв «Арт-Простір» подала заявку на конкурс грантів «Швидка підтримка спроможностей громадянського суспільства України діяти в надзвичайних обставинах».
Ми щиро вдячні Isar Ednannia та Представництву Європейського Союзу в Україні і переконані, що результати Моніторингу будуть корисні усім організаціям та фахівцям, що мають дотичність до галузі культури та культурного активізму в Україні.
Окрему вдячність висловлюємо за потужну професійну допомогу ученій секретарці Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові Софії Легін та за чудову візуалізацію Dmytro Avramenko!
З публічною версією результатів моніторингу ви можете вільно ознайомитись тут:
https://drive.google.com/…/1rQVxBTyLnJwDPp8ud0D…/view…
Звертаємо увагу, що інформацію щодо пошкоджень об’єктів культури України під час російсько-української війни команда збирала у режимі реального часу винятково з відкритих джерел інформації.
2 лютого 2023 року за ініціативи Українського центру культурних досліджень відбулась Практична конференція “Діяльність координуючих організацій у сфері НКС: підсумки-2022 та пріоритети-2023»
Мета конференції аналіз діяльності координуючих організацій у сфері НКС на регіональному рівні та пошук практичних рішень для ідентифікованих викликів та загроз.
Більше 50 учасників заходу – представники уповноважених організацій на координацію діяльності у сфері НКС у регіонах: обласні центри народної творчості, обласні науково-методичних центрів культури і мистецтв, керівні структурні підрозділи в сфері культури ОВА працювали на пошуком практичних рішень для ідентифікованих викликів та загроз в сфері нематеріальної культурної спадщини.
З вітальним словом до учасників звернулась завідувач сектору збереження та розвитку нематеріальної культурної спадщини Департаменту культурної спадщини МКІП Анастасія Козяр, яка зазначила про важливість співпраці ключових стейкхолдерів, спільнот, носіїв , зацікавлених організацій та координуючих установ в сфері НКС.
В.о. директора Українського центру культурних досліджень Оленою Іщенко було представлено Звіт про виконання положень Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини у 2022 році. В рамках обговорення звіту було наголошено на об’єднанні зусиль ключових гравців у сфері НКС для впровадження положень Конвенції 2003 року у військовий час.
Головою ГО «Культурний діалог», начальником відділу регіональної політики Іриною Каць була проведена групова робота з представниками уповноважених організацій у сфері НКС в регіонах. Були озвучені виклики і можливості пов’язані з повномасштабним вторгненням.
Більшість учасників конференції наголосили на дієвому форматі активного спілкування, що був використаний під час заходу і як результат висвітлення внутрішніх проблем та думок з приводу напрацювань у сфері НКС.
