Українським громадам сьогодні доводиться вирішувати непросте завдання – як відшукати потенціал для розвитку в умовах обмежених ресурсів. 

Ця задача в певному сенсі не є унікальною – ресурси, які нам доступні, завжди лімітовані. А звичні способи вирішення проблеми зі зміною часу перестають працювати. З викликом, схожим на  той, який мають долати сьогодні наші громади, зіткнулись повсюдно і великі міста, і малі поселення, коли на зміну індустріальному розвитку прийшла постіндустріальна епоха. Ставка на традиційну економіку перестала бути рятівним кругом, а, часом, навіть навпаки стала каменем, який тягне на дно. 

У відповідь на цю ситуацію з’явились теорії креативного класу (Річард Флоріда), креативної економіки (Джон Хокінс), креативних міст (Чарльз Лендрі). Робити ставку на креативність, і, зокрема, на культуру, інновації, стартапи, розвиток символічного капіталу  стало новим модним трендом.  І хоча останнім часом оцінки потенціалу такого підходу стали дещо більш стриманими, його елементи присутні чи не в кожній сучасній стратегії місцевого чи регіонального розвитку.

Однак найвідоміші успішні «кейси» культурних інтервенцій насправді пов’язані з серйозними інвестиціями. Чи не найбільш цитований приклад – Більбао, місто в іспанській Країні Басків, яке успішно змінило свій уклад завдяки спорудженню Музею сучасного мистецтва  – музею Ґуґґенгайма – за проєктом одного з найвідоміших сучасних архітекторів Френка Гері. Подолати кризу і перетворити  колишнє промислово-портове місто у центр сучасного мистецтва вдалось, інвестувавши біля сотні мільйонів євро, і хоча за декілька років ці інвестиції окупились, потрібно було спочатку знайти чималий стартовий капітал. Але навіть там, де гроші вдавалось залучити, не завжди виходило в повній мірі повторити «ефект Більбао». А у деяких випадках такий підхід просто виявився провальним – Центр популярної музики у британському Шеффілді довелось закрити через декілька років після його створення через величезні збитки.

Але й і інший підхід. Відчутного ефекту часом вдається досягти без значних зусиль, якщо ці зусилля докласти в правильному місці. Такий підхід в сучасній урбаністиці отримав назву «акупунктури міст». По аналогії з підходом традиційної китайської медицини його прихильники намагаються добитись змін у функціонування міст за допомогою «малоінвазивних» втручань. 

Один з тих, хто активно проповідує такий підхід, – Жайме Лернер, легендарний мер бразильського міста Курітіби, (до речі, є версія, що його предки – нібито емігранти з Сокальщини), відомий перш за все своїми радикальними інноваціями в сфері громадського транспорту. Процитуємо його слова: «Мені завжди здавалося, а радше, я надіявся, що з допомогою акупунктури можна було б лікувати хвороби. За принципом відновлення енергії хворого чи виснаженого місця звичайним дотиком, покликаним відновити життєві функції як у точці збою, так і навколо неї. Я вважаю, що певні медичні «магічні прийоми» можна і варто застосовувати до міст, адже багато з них хворіють, а деякі достоту перебувають у критичному стані». Твердження про те, що міста можуть «хворіти», і їх потрібно  «лікувати», виглядає для українських міст дуже слушним! 

Ще один прихильник цього підходу, нідерландець Фулко Трефферс, який навіть  з мав можливість попрактикувати «акупунктурний підхід» в низці міст України, зокрема у прифронтовому Маріуполі, так пояснює акупунктурний принцип: «Акупунктура в цілому працює так: колете в одну точку, яка має дотик до нерву, а у іншій точці щось змінюється.  Тобто щось болить в одному місці, але ви можете це виправити у іншому місці, що значно простіше, ніж робити розтин у тому, першому місці». 

Барселонський архітектор Сало Моралес, який чи не першим заговорив про акупунктурний підхід, наголошує: «Як і терапевтичній акупунктурі, визначення чутливої точки є першим кроком у стратегічному підході до лікування тканини (у автора буквально – шкіри) міста».

Це зауваження надзвичайно важливе. Де ж нам шукати точки, у які ми маємо зробити свій укол? Відповідь знаходимо у Жайме Лернера: «Хороша акупунктура – це, власне, заохотити людей вийти на вулицю, створити місце зустрічей і найважливіше – зробити так, щоб кожна міська функція стала каталізатором їхньої взаємодії». Іншими словами, акупунктура – це вплив на ті місця, які є вузлами людської взаємодії і втручання в які може цій взаємодії дати новий імпульс. Енергія, яка в цих «нервових вузлах» «вивільняється», шириться далі в міському просторі і генерує нові зміни. 

Поєднавши ідея культурної інтервенції і акупунктури міст, отримаємо культурну акупунктуру – один з тих підходів, який може реально допомогти нашим громадам справитись з  викликами, які перед ними зараз стоять. По своєму духу проєкт «Малі міста – великі враження», який у 2018-2019 роках реалізовувався з ініціативи Ірини Френкель Українським центром культурних досліджень за підтримки Уряду України, відповідає цьому підходу. Достатньо незначна підтримка з боку держави (декілька сот тисяч гривень у середньому на один проєкт) разом зі співставимою підтримкою з місцевих ресурсів дозволи реалізувати на першому етапі 8, а на другому – майже 70 точкових культурних інтервенцій. Кожна з них несе в собі потенціал того «спін-офф» (додатковго, побічного) ефекту, який і очікується від акупунктурних втручань, – потенціал системних змін у громадах, причому як у настроях їх мешканців (подолання депресивних тенденцій), так і в режимі їх економічного функціонування (підвищення туристичної та інвестиційної привабливості, генерування нових економічних кластерів тощо).

Важливо зазначити, що такого роду проєкти у сукупності мають не тільки локальний вплив. Якщо ми ідею «нервових вузлів» дещо розширимо за межі окремого міста чи поселення, то кожне з них може розглядатись як вузол у широкій, загальнонаціональній «нервовій» – культурній – мережі. А це означає, що такі проєкти очевидно мають загальний вплив на підвищення уваги до національної культури, розвиток згуртованості,  а також кумулятивний економічний ефект, зокрема через підвищення популярності внутрішнього туризму тощо. Наразі про це можна говорити як про гіпотези, які в подальшому потребуватимуть перевірки, але ці ефекти виглядають цілком вірогідними.

Аналізуючи проєкти, які були реалізовані під парасолькою ідеї «Малі міста – великі враження», ми можемо вивести деякі рекомендації щодо того, як на практиці громади можуть реалізовувати «культурну акупунктуру». Слідуючи буквально цій метафорі, ми маємо вирішити три завдання:

• визначити «нервові вузли» – точки втручання;
• створити енергетичний імпульс в цих точках;
• посприяти його поширенню по всій «нервовій мережі»

Отже, «нервові вузли». Їх ознака –  наявний певний згусток енергії, хоча часом в замороженому, сплячому стані. Що може його створювати?

• Є місця, які несуть в собі природній магнетизм, природу якого пояснити важко, але вони завжди притягували людей. В таких місцях люди проводили обряди (згадаймо архаїчну традицію пов’язувати стрічки на деревах у «місцях сили»), закладали культові споруди чи навіть поселення. Сьогодні на їх привабливість впливає і те, що урбанізований спосіб життя посилює в нас потребу хоч іноді торкнутись своїх глибинних природних коренів (в Україні багато мальовничих місць, але традиційно ця складова найбільш очевидно представлена у заходах, які проводяться у Карпатському регіоні і Причорномор’ї)

• Ще один тип місць – ті, які пов’язані з історичними подіями. Їх енергетика – це енергетика ідентичності, роду, великих національних здобутків і перемог (приклад – проєкт «Битва за Незалежність. Збараж 1649»)

• • Енергетику місця створюють, або принаймні трансформують і посилюють видатні особистості, яких можна вважати втіленням genius loci – генія місця. Петр Вайль, американський письменник, емігрувавший свого часу з радянської Риги, автор однойменної книги, у якій чимало прикладів тісного зв’язку міст і видатних особистостей,  пише: «Зв’язок людини з місцем його проживання – загадковий, але очевидний. Або так: безсумнівний, але таємничий. Відає ним знаний древнім genius loci, геній місця, який пов’язує інтелектуальні, духовні, емоційні явища з їх матеріальним середовищем» (приклади – проєкти 2018-209 років, пов’язані з Леонтовичем (Тульчин), Рєпіним (Чугуєв), Чайковським (Кам’янка на Черкащині)) 

• «Ми будуємо міста, а потім міста будують нас,» – так говорив, здається, Уїнстон Черчіль. Камінь, з якого побудовані замки, палаци чи просто неординарні споруди, здатен вбирати в себе (творчу) енергію, акумулювати її, а потім повертати нам. Чим більше душі «опредмечено» в ньому, тим більше в ньому енергії, яка здатна нас  приваблювати протягом тривалого часу (приклади  -Культурний Барбакан в Острозі на Рівненщині, «Дженджур Фист» на території замку Куропатви у Надвірній, Операфест в палаці Потоцьких в Тульчині)

• Загалом творчість притягує, а народна творчість, ремесла, традиції дають нам відчуття ще і ідентичності, якого в нинішньому глобалізованому і уніфікованому світі часом дуже бракує. Важливо зазначити, що такі традиції здебільшого дуже «матеріальні», пов’язані з їжею, одягом, житлом, і водночас – насичені глибинними архетипами-символами (такі «традиційні» проєкти чи не найширше представлені серед проєктів «Малі міста великі – враження»)

• Нарешті є місця, де просто живуть легенди – вигадані персонажі, вигадані події, духи і привиди.  Така собі доповнена реальність, з енергетикою якої не завжди можуть конкурувати навіть реальні люди і події.  (козацькі, гайдамацькі чи опришківські фестивалі поєднують, зазвичай, реальні і легендарні персонажі, інший приклад – традиційні гоголівські свята на Полтавщині)

Перелік, очевидно, не є вичерпним, але майже кожне місто чи громада має свій «потенціал сили», тому що кожне з них виникало на перетині шляхів і долей, а саме такі перетини і породжують енергію. А деякі, очевидно, поєднують в собі декілька «місць сили».

Наступне питання – як розбудити цю енергію, посилити імпульс? 

• Часто потрібно просто очистити його від (історичного) пилу, прибрати сміття, освіжити і поновити, стерти іржу чи патину. Але це треба робити обережно, щоб не пошкодити оригінал – ніколи не ставте пластикові вікна замість оригінальних дерев’яних! Кожне з таких енергетичних місць, щоб прокинутись, для початку повинно відчути людську увагу.
• Ці місця, далі, потребують актуалізації. Музика, яка тут була написана, має знову зазвучати. Історія має продовжуватись (історичні реконструкції – не єдиний спосіб для цього!). Персонажі минулих епох чи віртуальних світів мають вийти на вулиці (знову – не буквально!). Власне цій меті служить подієвість. Хороша подія «оживляє» місце, але також прокидує місточок між минулим і сьогоденням. І ще дає відчуття співпричетності і співпереживанням. 
• Ще – брендінг. Бренд – це по суті упакований по сучасному міф. Поява будь-якого енергетичного вузла сама по собі незвичайна, магічна. Слова, знаки, символи – спосіб, яким магічне знання передається  від однієї людини до іншої.

Знову ж таки, і цей перелік не вичерпний. Але я б ще раз наголосив на першому пункті – треба не тільки «підмарафетити» фасад, а й прибрати сміття на задньому дворі, подбати про елементарні людські потреби тих, кого ви хочете втягнути у свою орбіту – де поїсти, де відпочити, де скористатись туалетом. Часто ми багато втрачаємо на дуже простих речах!

Ну і третє – «мережування». Культура є мережевою по своїй природі – вона створюється на перетині людських активностей і для того, щоб поширюватись між людьми. Тому будь-яка культурна подія викликає резонанс – у цьому її призначення. Чим сильніша подія, тим сильніший резонанс. Зрозуміло, що нинішні технології комунікації можуть цей резонанс посилювати і поширювати. Не зупиняючись на цьому, я б радше звернув увагу на інший важливий момент. Тут є поле і для міжмуніципальної конкуренції, і для міжмуніципальної співпраці. Щоб ефект точкових втручань був вищий, їх корисно поєднувати в просторі (туристичні чи культурні маршрути, шляхи, стежки) і часі (календарі подій). Виграш від цього отримують усі. І у цьому ще одна перевага проєкту «Малі міста – великі враження» – він не тільки підтримує окремі громади, а й сприяє їх «мережуванню».

Те, що ми тут описали, можна вважати технологією чи інструментом, яким одні уже інтуїтивно користуються,  інші можливо скористуються тепер свідомо. Одні – більш ефективно, інші менш, – залежно від того, наскільки креативна і мотивована місцева спільнота. Точніше – мотивована і креативна, тому що енергія притягує енергію, а акупунктура за своєю природою – партисипативний процес. 

А загалом можна зробити ще один висновок – енергетичний потенціал громад України, який може бути в такий спосіб актуалізований, не варто недооцінювати.