Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та кращими практиками  що були  внесені до Національного переліку  елементів нематеріальної культурної  спадщини України.

Наказ МКІП від 06.07.2022 №228 “Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України”

#Національний_перелік_НКС #Традиційне харківське коцарство #Практика_охорони_НКС

«Традиційне харківське коцарство»

Охоронний Номер – 030.нкс

Географічне розташування   – м. Харків, м. Валки, смт Ков`яги Харківської області

 

КОЦАРСТВО — це виготовлення на вертикальному верстаті довговорсового вовняного килима-коца, у якому один ряд ворсових вузлів перемежається з декількома рядами «піткання» (поперечні рядки, що разом з основою створюють полотняний перетин та гладке ткання). Саме наявність смуги гладкого ткання (а не одного-двох рядків) між ворсовими рядами та довгий ворс виділяють коци в окремий вид махрових килимів. Майстерність же коцарів полягає в правильному розрахунку довжини та товщини ворсової нитки, щоб гладко виткані місця не дали «залисин» у готовому виробі. Ворс повинен виглядати однорідною щільною масою та відтворювати задуманий малюнок. Для харківських коців характерні: довжина ворсу 4-15 см та прості геометричні малюнки. Композиція їх складається з основної центральної частини та одного-трьох рядів кайми навколо.

Особлива й сама технологія гладкого ткання на вертикальному верстаті, що зветься «разбєї» («разбої»). Окрім рами, що складається з двох вертикальних стовпів з отворами на кінцях та двох поперечних брусків, що в них встромлені (так звані верхній та нижній «сволочки»), він має додатково декілька поперечних шестів. Два з них звуться «накидальні дрючки».  Нижній розташован біля «нижнього сволочка» й потрібен для намотування основи. До верхнього прив’язують парні нитки основи. Верхній  «накидальний дрючек» утримується на особливих виделках, що воткнуті в невеликі отвори на лицьовому боці стовпів «разбєїв» і по мірі ткання пересувається на них вгору. Третій шест зветься «присувальня» і розподіляє нитки основи на парні нижні та непарні верхні. «Присувальню» та верхній «накидальний дрючек» використовують для утворення зіву під «піткання». Спочатку «присувальню» зсовують до верхнього «накидального дрючека».  Це підіймає непарні нитки й утворює  з парними прохід, у який прокидають нитку «піткання». Далі «присувальню» повертають на попереднє місце до «верхнього сволочка», а верхній «накидальний дрючек»  накидають на зубці віделок, що навпаки тягне догори всі парні нитки основи й утворює інший прохід для «піткання». Після прокладання у нього нитки верхній «накидальний дрючек» скидають з виделок. Так по черзі повторюють потрібну кількість разів, створюючи полотняний перетин та смугу гладкого ткання задуманої ширини. Потім всі нитки основи виводять в одну площину (скинувши «верхній дрючек» та пересунувши догори «присувальню») і вив’язують один рядок довговорсових вузлів із заздалегідь нарізаної на однакові шматки кольорової вовни.

Коцарство як ремесло прийшло до нас разом з майстрами, що оселилися за валом Харківського городища на території приміської Залопанської слободи ще у XVII ст. Та вже на початку XVIIІ воно набуває ознак промислу. Про майстерність харківських коцарів стає відомо у Петербурзі, звідки у 1742 році надходить замовлення на 500 одиниць, на що відгукнулося 16 коцарів. Свого ж апогею коцарство досягає у XIX ст.: у 1814 виготовляється 26000 коців, а у 50-ті роки – 25000. Тоді коцарський промисел становить 3% від загальної суми всіх кустарних, ремісних та фабричних виробництв Харкова. У такому вигляді він існує до 70-х років та зненацька занепадає й дорівнює у 1879 р. лише 4000 виробів. Коцарством займаються лише 75 містян й тільки 25 з них постійно. На початку 1900-х етнограф В.О.Бабенко знайшов на Холодній Горі лише одну професійну коцарку. До наших часів коцарство дійшло лише в уміннях поодиноких майстринь, які вже не заробляли їм на життя, а ткали лише за родинних потреб та з нагоди передавали ці знання своїм нащадкам.

Facebook фото Взято зі сторінки https://www.facebook.com/kotz.tradition.shegda

Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та  кращими практиками  що були  внесені до Національного переліку  елементів нематеріальної культурної  спадщини України.

Наказ МКІП від 06.07.2022 №228 “Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України”

#Національний_перелік_НКС #Сахновщинський_коровай #традиційна_кухня

«Знання і практика приготування Сахновщинського короваю»

Охоронний Номер – 029.нкс

Географічне розташування   – села Сахновщинського району Харківської області – с. Тавежня, с. Новодмитрівка, с. Огіївка,
с. Дубові Гряди, с. Лебедівка, с. Великі Бучки, с. Катеринівка, с. Володимирівка, с. Шевченкове, смт. Сахновщина.

Сахновщинський коровай давно став невід’ємною складовою історико-культурного надбання громади. Жодне сахновщинське весілля не обходилося без короваю. Натомість за радянських часів він був обов’язковим атрибутом свята першого та останнього снопа, урочистих прийомів і заходів, зокрема, ярмарок. Так склалося історично, що сахновщинський коровай випікали не лише з нагоди весілля. При цьому, водночас, він активно використовувався і продовжує бути затребуваним у весільному процесі, особливо у сільській місцевості.

Не існує суттєвих відмінностей між весільним короваєм і, приміром, короваєм ярмарковим. Хіба що перший буде більш святковим за рахунок об’ємної та плоскої оздоби, зробленої переважно з прісного тіста. Майстрині трактують декорування короваїв по-різному. Прикраси утворюють гармонійну композицію з виключно рослинних елементів. Зі слів носіїв, колоски символізують процвітання, грона калини − сім’ю, троянди − жіночу красу і кохання, дубове листя − довголіття, чоловічу силу, маки − збереження роду, оберіг від зла, різні за формою квітки – «квіточки-діточки» тощо.

Особливості зовнішнього вигляду короваю: круглий за формою (жінки кажуть, як «сонечко»), здебільшого одноярусний, з скоринкою від світло до насиченого темно коричневого кольору.

На Сахновщині налічується 10 окремих жінок, які проживають у різних селах та практикують одноосібне випікання короваю. Для цієї місцевості притаманні три найбільш поширені способи його приготування:

– з цільного шматка тіста;

– з одного великого та 9 невеликих шматків тіста, або косички (для обох способів характерна оздоба з прісного тіста);

– з двох, з’єднаних між собою, «косичок», невеликого центрального шматка тіста («шляпочки», шишки), шести навколо центральних шишок та шматочків тіста для заповнення форми (тут оздобою слугують залишки готового тіста, з якого виробляють «квіточки» та «ромашки»).

Процес приготування не обійдеться й без певних пересторог:

– Л.О.Терещенко (с. Огіївка): «В хаті має бути чисто. Перед початком роботи обов’язково читаю молитву. А так я не забобонна, не вірю в те, що грюкнуть, не так подивляться»;

– Л.О.Шикітка (с. Тавежня): «Дотримуюсь сімейного звичаю, так як готували моя мама і бабуся. До роботи встаю рано, в гарному настрої, бо як його нема – тісто не вдасться, все відчуває. Кажу «Боже, поможи» і приступаю готувати»;

– Т.В.Проценко (с. Новодмитрівка): «В кімнаті має бути тепло, тихо, спокійно, щоб не було протягів. Спочатку читаю молитву «Отче наш», налаштовуюсь на гарний настрій. Готую з хорошими думками, можу щось веселе наспівувати. Обов’язково перехрестю опару і тісто, щоб все добре вдалося».

Технологія приготування тіста на коровай від Л.О.Терещенко (1947 р.н., с. Огіївка) – найстаршого носія елемента НКС із зазначенням приблизних пропорцій інгредієнтів:

«Для приготування опари («запарки») у велику посудину додаю півлітра теплої води, півстакана цукру, три столові ложки сухих дріжджів. Добре перемішую ложкою, додаю борошна стільки, щоб вийшло, як густа сметана. Ставлю біля печі, накриваю рушником, підходить 30 хв.

По тому добавляю в опару півлітра теплого молока, півлітра сметани, 200 г розтопленого масла, столову ложку солі, півстакана олії (замість неї можна додати 100 г розтопленого смальцю), три пачки ванільного цукру, або дві пачки ваніліну. В окремій посудині збиваю 10 курячих яєць (має вийти півлітра) з півлітрою цукру (або більше). Все це змішую разом з попередньою масою. У великій посудині з борошном роблю ямку, додаю пучок соди, заливаю всю масу і добре розмішую. Місимо, поки тісто не відстане від рук. Підходить біля печі годину. Далі розділяю тісто на частини і починаю формувати коровай».

 

Фото короваю Олег Яриніч

Український центр культурних досліджень продовжує знайомити вас з елементами та  кращими практиками  що були  внесені до Національного переліку  елементів нематеріальної культурної  спадщини України.

Наказ МКІП від 06.07.2022 №228 “Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України”

#Національний_перелік_НКС #Різдвяна_звізда_Мацьковичі #звичаї_обряди_святкування

« Створення об’ємної сферичної різдвяної звізди села Мацьковичі»

Охоронний Номер – 028.нкс

Географічне розташування   – Львівська обл., Жовківський район, м. Дубляни;
Львівська обл., Пустомитівський район, с. Гамаліївка

Великі опуклі, рухомі різдвяні звізди, у яких ріжки оберталися навколо статичної півсфери, були невід’ємним атрибутом колядницьких гуртів в селах, хуторах, містечках Надсяння, зокрема в с. Мацьковичі, що розташоване на захід від Перемишля на відстані 10 км. На цих теренах великі об’ємні сферичні різдвяні звізди, що в діаметрі сягали від 1,5 до 3 м, мали велику кількість променів-ріжків та опуклу форму.

Виготовлення різдвяних звізд у м. Дубляни започаткував уродженець с. Мацьковичі Богдан Новак, який з родиною був переміщений на територію УРСР внаслідок операції «Вісла». Звізда складається з наступних деталей: обручі, платівки, хрестовина, вісь, живіт, ріжки, стояк (по-іншому – нога). Ці частини звізди утворюють каркас, який оздоблюється папером або тканиною.

Виготовлення основних деталей:

Обручі. Виготовлення обруча є найскладнішим процесом. Колись обручі для різдвяних звізд виготовляли з решета. Луб решета кололи на сегменти і скріплювали їх цвяшками або дротиками через пропалені цвяхом дірочки, створюючи обруч потрібного діаметру. Майстер Богдан Новак виготовляє обручі для звізд із тонких, гнучких планок ясеня, ліщини або дуба. Для звізди потрібно виготовити два однакові обручі: передній, до якого буде кріпитися випуклий живіт (або півсфера), і задній, до якого закріпиться хрестовина.

Платівки. Платівки (дерев’яні брусочки) мають 2 функції: ними скріплюють між собою обручі, а також за платівки зачіпляють чіпами планки ріжків. Платівок потрібно мати стільки, скільки ріжків матиме звізда.

Хрестовина. Хрестовину виготовляють з двох однакових дощок, довжина яких дорівнює діаметру обруча. Посередині кожної дощечки треба зробити 2 зарізи на ширину другої дощечки і глибиною половини товщини. В центрі перехрестя висвердлюється отвір під вісь.

Вісь. Заготовкою для осі має бути дерев’яний брусок, довжина якого повинна дорівнювати сумі: висота живота, плюс довжина платівки, плюс відстань до стояка. У товстішому кінці осі (торці) просвердлюють отвір для вкручування шурупа.

Живіт. Лицевий бік звізди опуклий (народна назва – живіт), має форму півсфери. Висота його дорівнює радіусу обруча. Заготовками є три дугоподібні планки, виготовлені аналогічно планок до обруча. Довжина кожної планочки дорівнює половині довжини обруча плюс 10 см, для зручності при складанні каркаса звізди.

Ріжки. Заготовки ріжків – це планки без сучків і дефектів. Довжини – відповідно до обраних розмірів звізди, а товщина – стала, 1 х 1 см. Кожен ріжок складається з 4-ох планок. Дві передні планки ріжка – ліва і права – кріпляться до переднього обруча, а дві задні кріпляться до заднього обруча.

Стояк, або нога звізди. Для стояка звізди треба підібрати дрючок висотою 1,4 м з розвилкою в нижній частині (не менше 10 см між її рогами). Це потрібно для опори. Вважається, що звізда має ноги, її не носять, а вона ходить. Вгорі стояка треба просвердлити поперечний отвір під хвостик осі.

Складання каркасу звізди. З’єднуємо обручі платівками. До обручів кріпимо хрестовину. На обручах, у позначених місцях, розпеченим до червоного цвяхом діаметром 5-7 мм пропалюємо отвори під ріжки. Отвори обов’язково пропалюють, а не просвердлюють! Інакше в обручах з’являться тріщини. Наступний крок – кріплення кінців дуг до сегментів обруча у відповідній нумерації, щоб утворити випуклість живота звізди. Останній крок складання каркасу звізди – формування і вставляння ріжків.

Підсвітлення. В середині готового каркаса звізди, на осі, кріпиться дощечка з отворами для свічок чи електричних жарівок.

Оздоблення. Дерев’яну конструкцію (каркас) можна вважати довершеним витвором народного мистецтва. І все ж останнє слово за оздобленням. Традиційно оздоблювали папером яскравих кольорів. Папір приклеювали рідким тістом. Cьогодні – клеєм ПВА. В кінці всіх робіт папір тричі просочували олією. У сучасних умовах можна використовувати різні тканини тощо. Одна з характерних прикрас цієї зірки – пишні кольорові кутаси, колись робили з газетного та обгорткового паперу. Тепер можна використати стрічки тощо.

 Відсьогодні  Український центр культурних досліджень розпочинає знайомити вас з елементами та  кращими практиками  що були  внесені до Національного переліку  елементів нематеріальної культурної  спадщини України.

Наказ МКІП від 06.07.2022 №228 “Про внесення змін до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України”

 

«Традиція приготування яворівського пирога»

Охоронний Номер – 027.нкс

Географічне розташування   – м. Яворів, Яворівський район, Львівська область

До культурної спадщини Яворівщини належать унікальні традиції місцевої кухні. З минулих століть до нас дійшли рецепти оригінальних страв, традиції приготування поживної їжі та низка усталених правил щодо культури харчування.

Гречаний яворівський пиріг справедливо називають смачною візитівкою краю.

Він впродовж століть і до сьогодні залишається у переліку традиційних святкових, недільних та весільних страв.

Рецепт приготування:

Для тіста: 250 мл молока, 50 г дріжджів, 1 яйце, пучка солі, 0,5 кг муки.

Для начинки: 1,5 кг картоплі, 300 г гречки, 100-150 мл олії (або сала), 2 великі цибулини, сіль та перець до смаку.

Тісто. Півпачки дріжджів розчинити у теплому молоці, додати муку, сіль, яйце, і замісити тісто (м’якше, ніж на вареники). Поставити в тепле місце на 15 хв.

Мастига (засмажку). Нарізати сало дрібними кусками, підсмажити до золотистого кольору, додати нарізану цибулю і довести її до готовності (в піст засмажувати на олії).

Начинка. Картоплю зварити, відцідити й відразу пом’яти (на пюре). Промити гречку, сіль і перець перем’яти з картоплею. Додати зажарку і ще раз перем’яти.

Тонко розкачати тісто, посередині викласти гарячу начинку, яку повністю загорнути краями тіста. У змащену олією бритванку (деку) викласти сформований пиріг, зверху помастити збитим яйцем і проколоти в кількох місцях виделкою.

Пекти 45-60 хв. Гарячий пиріг перевернути на стільницю, накрити лляним рушником, покласти дощечку і зверху щось тяжке (3 кг), щоб потім не відставала шкірка. Витримати до 15 хв і подавати на стіл зі сметаною та сиром, борщем або мачанкою.

Колись пиріг виробляли на дерев’яній лопаті та «саджали» на дно печі, з якого забирали жар від патиків. Деякі господині посипали дно печі конопляним насінням, тоді пиріг був надзвичайно запашним, а нижня скоринка смаковитою.

Смачно, корисно і цим пирогом можна наїстися. Є 12 способів подачі пирога – з борщем білим на житній заквасці. Пиріг із грибною юшкою, з мачкою, як називають по-яворівськи жульєн, лише зі скибкою лимона. З мачкою м’ясною, просто сметаною, кислим молоком.

Коли пиріг вийняли з печі чи духовки його потрібно шматочком сала обмазати і тонкими шматками обкласти зверху, загорнути у пергаментний папір і накрити рушником. Потім скоринка просякнута цим салом. Рецепти дуже подібні, просто хтось меле гречку, хтось гречку запарює, а хтось сиру додає. Тісто дріжджове. Давній рецепт був на воді, олії і навіть без яйця.

 

29 червня 2022 року відбулось засідання Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України.

Міністерство культури та інформаційної політики України розширило Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України на 21 новий елемент. Відповідний Наказ № 228 підписав Олександр Ткаченко, міністр культури та інформаційної політики України 6 липня 2022 року.

Міністр зазначив: “Внесені до Національного переліку елементи нематеріальної культурної спадщини представляють практично всю Україну. І це дуже важливо, оскільки це свідчить про незламність української культури та її життєздатність, попри всі намагання російського агресора знищити нашу ідентичність”.

Поповнення Переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України відбулося завдяки злагодженій та ефективній роботі новоствореної Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України, Громадських організацій, ініціативи громад та якісної роботи Українського центру культурних досліджень.

До Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України додали, зокрема такі елементи:

1. Традиція приготування яворівського пирога м. Яворів, Львівська область;
2. Створення об’ємної сферичної різдвяної звізди села Мацьковичі, Львівська область;
3. Знання і практики приготування сахновщинського короваю сіл Сахновщинського району Харківської області;
4. Традиційне харківське коцарство, Харківська область;
5. Новорічна традиція буковинського маланкування,села Чернівецької області;
6. Особливості виконання клезмерської музики Подільського (Кодимського) району Одеської області;
7. Різдвяний обряд “Мошу” (обряд чоловічої коляди); с. Орлівка Ренійської міської громади Ізмаїльського району Одеської області;
8. Знання, вміння та практики, що стосуються приготування та споживання біляївської рибної юшки, місто Біляївка, Одеської області;
9. Музей традиційного народного мистецтва як інтерактивний простір нематеріальної культурної спадщини Одещини;
10. Міліна – знання, навички та звичаї, громади Одеської області;
11. Метод будівництва «суха кладка», села Білгород-Дністровського району Одеської області;
12. Бузинник – десертна страва з бузини, традиції приготування та споживання, села Золотоніського району Черкаської області;
13. Традиція приготування обрядової страви «крупки» с. Мостове Андрушівської громади Житомирської області;
14. Мистецтво виготовлення яворівської дерев’яної забавки Яворівський район Львівської області;
15. Звичай і технологія приготування святкової та поминальної каші у місті Авдіївка Донецької області;
16. Традиція лозоплетіння в с. Іза Хустського району Закарпатської області;
17. Міжнародний Різдвяний фестиваль «Коляда на Майзлях, м. Івано-Франківськ;
18. Гуцульська бриндзя. Рахівський район Закарпатської області, частина Івано-Франківської та Чернівецької областей;
19. Культура приготування та споживання плацинди у селах долини річки Фрумушика Одеської області;
20. Українська писанка: традиція і мистецтво. Територія України. Писанка представлена в усіх областях сучасної України: Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Прикарпаття, Буковина, Покуття, Південна Бессарабія, Таврія, Крим, Донщина, Слобожанщина, Сіверщина;
21. Бортництво Київської області. Вишгородський район Київської області.

Дякуємо кожному хто долучався на будь-якому з етапів: проведення нарад, круглих столів, навчань та практик, підготовки пакетів документів, за збір, систематизацію наукових матеріалів, співпрацю з майстрами та майстринями, створення облікових карток для подання на внесення до реєстру національної спадщини, професійну експертну оцінки ради.

Окремо дякуємо територіальним громадам, в яких побутують внесені елементи, громадам носіїв традиційних знань, вмінь і навичок, зацікавлених осіб. Від сьогодні Ваше завдання – охороняти і розвивати свою спадщину, оскільки забезпечення життєздатності нематеріальної культурної спадщини сприяє збагаченню культурного різноманіття та активізує творчість, збагачує і розвиває громади.