Кутя – це головна страва на Святвечір. Страва має глибокий символічний зміст, адже пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічності.

Традиційно кутю готують з пшениці та додають до неї мед, мак, горіхи та родзинки. Кутю готують по-різному не лише у кожному регіоні, але й у кожній родині. Кутя може бути рідкою або густою залежно від інгредієнтів та сімейних традицій приготування. Кутя ділиться на три види в залежності від свята: Багата кутя – пісна кутя з різними компонентами, яку готують на Святвечір, або Різдво, Щедра кутя – перед Старим Новим роком до неї додають смажене сало (шкварки) та Голодна кутя – на Водохреще (солодка).

Пшеницю залити на ніч холодною водою. Вранці змінити воду, варити на малому вогні 40 хвилин. Відцідити, промити під холодною проточною водою, щоб видалити зайву клейковину. Перекласти в макітру чи глибоку миску.

Мак запарити окропом, залишити на 10 хв. Відцідити зайву воду, перетерти в блендері або макітрі разом з цукром. Маса має трохи побіліти. Родзинки залити гарячою водою на 10 хв, обсушити, горіхи посікти ножем.

Вимішати пшеницю, мак, горіхи, родзинки, додати мед. Можна додати декілька ложок узвару або теплої кип’яченої води, щоби кутя набула потрібної вам консистенції.

Подавати в макітрі, глиняному посуді або будь-якій іншій глибокій тарілці на сіні в кутку, як зійде перша зірка сідали вечеряти, першим за стіл сідає чоловік.

2. Інгредієнти «Щедра кутя»:

Пшеницю залити на ніч холодною водою. Вранці змінити воду, варити на малому вогні 40 хвилин. Відцідити, промити під холодною проточною водою, щоб видалити зайву клейковину. Перекласти в макітру чи глибоку миску.

Сало порізати маленькими шматочками та посмажити, готові шкварки перемішати з кашею, посолити за смаком.

Інформацію надано командою Академії культурного лідера Смідинської громади Волинської області Катериною Рябушко, Оксаною Петрук, Оленою Крук, Світланою Піцик, Тетяною Піцик.

Катерина  Немира скульпторка, художниця-керамістка,  письменниця, авторка книжок прози «Іногда» (2013), «Кольорові оповідки» (2014).,  педагогиня, авторка власної методи навчання дітей образотворчого мистецтва

Хутір Дворищі на  Волині, з одного боку стерегли ліси, але на три сторони світ був відкритий. А що з 10-12 хат, хата мого діда була посередині,  на горбочку, то й краса на околиці відкривалась неймовірна. Тако:  Верба і Птиче, а потім Берег, а за ним аж Почаїв в ясну днину мож було побачить, і Божу гору. А тут ближче то й Студінка. А між тим усім в долині в’ється романтична Іква.

А тепер уявіть собі Різдвяну ніч: зорі як ліхтарі повивішувано, над самісінькою хатою, місяць такий особливий відбивається в кожній сніжинці. І ви,  тільки ви, в тому всесвіті обертаєтесь з землею. Аж ні: то там то там   до видноколу починають запалюватись теплі вогники. Я не зустрічала більше ніде такого звичаю: палити вогнища біля хат в Різдвяну ніч, в пам’ять про те, як пояснювала бабуся, що воїни шукали маленького Христа з Марією, а люди мали палити вогні, щоб збити переслідувачів з пантелику.

Не хотілось заходити до хати в таку ніч: все б стояла та милувалась зорями і тими вогнями. А ще снігом. Гай, гай – нема тепер такого снігу. Та й ні морозу, ні хуртовин різдвяних нема.

А в хаті тепло. В кухні, коло груби, бабуся порається. Світло їй дає лучина, скалка смоляна сосни, запалена і встромлена в спеціальне гніздо при грубці. А в світлиці,- то вже святково: горить лампа «керосинова», стіл застелений білим обрусом, ліжка-святочними ряднами (такими в смужку, що бабця їх наткала  перед тим напрявши ниток з вовни стриженої з  власних овець і власноруч мальованих в різні кольори: бордовий, зелений ,чорний, червоний). Але  це не важливо,  найголовніше –  що, на  теж свіжо  мальованій червоною глиною долівці, лежить солома, а в ній ми з братом і маленькі кілька денні ягнятка. Бавимось… Скачемо разом, радіємо… Ото щастя!   Годинник, великий, з боєм, показує що вже 7-ма вечора і всі сідають за стіл: РІЗДВО мабуть 1957-9 р.р. Дід ,тітка, повернулись з Сибіру… Молодші тітка і дядько приїхали із Львова і Рівного, мої батьки із Смиги. Та що там приїхали, – сім кілометрів ішли пішки лісом до батьківської хати. Сідаємо за стіл. А на столі в макітрі: кутя, узвар в глечику, гриби в мисці, вареники з капустою і картоплею, пампушки ще мліють в печі: вони – на солодке, до меду і тертого маку.

Рецепти страв прості: юшка з сушених грибів, бо ж влітку їх в навколишніх лісах-море! Вареники з картоплею і капустою теж до грибної підливи, пампушки з того ж тіста, що й хліб, тільки порізаного на невеликі квадрати: так може 6 на 6 см., але смак інший, бо теплі і із-за рум’яної скоринки та ще від солодкого з медом тертого маку, в який по черзі їх макалось.  Узвар на почесному місці, поряд з кутею: мак, пшениця, мед, горіхи і, якщо є, родзинки. З куті й починалась та урочиста родинна вечеря.

В іншої моєї бабусі, львівської, то все було інакше: пишніше. Ялинка з електричною гірляндою, вогниками сяє. А на ній тістечка медові, яблучка, горішки, в фользі срібній виблискують, цукерки. Свічки на столі, заставленому стравами, що їх готують тільки на ці три вечері: Святий вечір, Щедрий вечір і Йрданський. Чого тут тільки нема: риба смажена в желе (ми говорили в галяреті), вареники, картопляні оладки смажені на олії до грибової підливи, голубці з гречки або картоплі.  А ще борщ…такий червоний з бураків… мій тато казав: «Як вино!». Його готували за спеціальним рецептом: морква, буряк, гриби,  цибуля  варились  з спеціями: тоді підкислювались лимонним соком і подавались, як перша страва, але з ушками: маленькими вареничками з грибовою начинкою. На солодке були вареники з вишнями, спеціально заготованими, ще з літа,  у власному соці, хрустами, «галяретою» з фруктів різношаровою і, звичайно, узваром та кутею. Але то була пишна кутя! Мак перетирався в макітрі аж до білого молока. До нього додавалсь пшениця, мочена і варена кілька годин, дрібно посічені горішки, цедра з апельсинів, спеціально готована (шкірки вимочувались прокипячувались в кількох водах і тоді варились з цукром довго, різались дрібненькими кусочками. Такі смачнючі прозорі помаранчеві  цукати!..). А ще шкірка терта з лимона і сік з того лимона і ваніль і мед… Кутя  була така запахуща, що звичайно, почавши вечерю з нею, всі і закінчували нею, смакуючи і прихвалюючи… Чи було обов’язково 12 страв мати на святочному столі? Та ні, хоч сідаючи за стіл їх таки рахували…. Гадаю, то вже пізніше прийшло… А 12 страв мало бути на Щедрий вечір, тобто Старий Новий рік, як тепер кажуть. Бо то власне його називали ще Багатим вечором і мав він символізувати статки і добробут на кожен місяць і на кожен день. Щедрий вечір ми починаєм не з куті, а  кусочком просфори і краплею меду на ній. Отак старший в родині, після прочитаної молитви, підходить до кожного, вітає з святом і пригощає. Теж символічно: щоб був хліб і щоб був він поживний і багатий  «з медом». А от  Йорданська вечеря, то вже  заключне свято. Фактично вже нічого особливого не готується. До  вечері (пісної)  сідаємо  до столу щоб побути ще  разом. А  починаємо йорданську вечерю з ковтка свяченої води, яку освячується  в церкві. Із страв, що залишилось: картопляники,такі з вареної картоплі, вареники і ясна річ, кутя. Ще раз можна поласувати до наступного року.

Цікаво, що готуючи цю розповідь, я попросила моїх милих знайомих поділитись спогадами про святкове меню в різних частинах України. І довідалась що кутя і узвар, були скрізь.Правда в деяких селах кутя нагадувала більше коливо:приправлену цукром  пшеницю, перлову кашу  або й рис (це мабуть пізніше)! Про таке пам’ятала теж з дитинства з Волині (про таку кутю повідомила мені і Інесса Атаманчук, як страву з Миколаївщини). Та  Олена Гуленко з Полтавщини . Оксана Собко, розповідаючи  про страви з Хмельниччини , сказала, що кутя мала бути не дуже перемішана, так щоб не «переквацяна»! Розповіла про пампушки з рибною підливою, і горох приправлений цибулею (таку страву теж памятаю з Волині). І гриби мариновані (маслючки або опеньки). Про кутю, узвар і вареники, як страви до Різдва згадала також етнографиня в Волновахи Ірина Крюченко…

Гадаю, що на Різдво важливими були: кутя, узвар, вареники, а вже тоді місцеві страви: як от гриби, чи риба, горох, чи квасоля тушена з морквою. Але найважливішим було те, що родина збиралась разом, що відбувалось єднання РОДУ  через спогади,через миску залишену неторканою, «для тих, хто не з нами»,через колядування, щедрування, особливість йорданських пісень таких давніх і наповнених особливим змістом.

Не втратьмо…