Традиційна страва «Ріплянка» с. Колочава Міжгірського району Закарпатської області

Носії: жителі с. Колочава Міжгірського району Закарпатської області

Ріплянка — місцева традиційна й найпоширеніша страва серед жителів с.Колочава,  яку й нині готують у кожній хаті села, а також під час (хрестин, весіль, поминок, храмових свят тощо).

Основним інгредієнтом для цієї страви є картопля, яку у селі називають ріпа. Від цього слова і походить назва «ріплянка». Про картоплю горяни казали: “другий хліб, якого ні молотити, ні до млина, а просто до горшка”.

Опис традиції:

Традиційну страву з картоплі – ріплянку теж з найдавніших часів колочавці вважали другим хлібом. Вирощування картоплі супроводжувалося певними обрядами та звичаями. Так, коли закінчували садити картоплю, усі тісно сідали на краю ниви один біля одного і примовляли: «Так би густо один коло одного стояли восени мішки з ріпою, як тісно тепер сидимо ми» або  «Такі би були повні міхи з ріпою, як повна наша Маріка (називали ім’я найбільш повної, здорової жінки»).

Колись ріплянку готували тільки з картоплі та пшеничного борошна грубого помолу, але згодом почали додавати манну крупу та кукурудзяне (мелайне) борошно. А ще є рецепт з перемеленою гречкою та інші.

Інгредієнти:

Картопля    –  500 г

Борошно пшеничне   –    125 г

Борошно кукурудзяне (крупа)       –      125 г

Сіль – 2 чайні ложки

Спосіб приготування:  чистимо картоплю, ріжемо на частинки, щоб швидше варилася. Картоплю у чавунній каструлі заливаємо водою так, щоб виступала поверх неї на 1-2 см  і варимо на помірному вогні до повної готовності, щоб була м’якою і розвареною, як на пюре. Потім товчимо картоплю у тій самій воді, в якій вона варилася. Якщо води багато, то трохи відливаємо. Додаємо борошно дрібного помелу, солимо та продовжуємо варити на середньому вогні ретельно перемішуючи токаняником (кухонний інструмент – дерев’яна, гладко витесана палиця-мішалка) до однорідної в’язкої маси. Нижні шари ріплянки обов’язково вивертають наверх з самого дна, щоб не пригоріло. Вимішують її  так, щоб не було грудочок.

У сучасному варіанті  приготування до ріплянки ще додають трохи манної крупи, 1 столову ложку олії  чи вершкового масла, молока або сметани (щоб вона краще відставала від країв-стінок горщика та токаняника). Накриваємо кришкою і залишаємо на вогні  15 хв., перемішуючи ріплянку через кожні 3-4 хв.

Процес подачі страви 

На стіл подається гарячою. З тарілки ріплянку в давні часи брали руками (тепер – виделкою або ложкою), вмочаючи її у різні добавки – розігріту – бринзу на шкварках (фріґу), мачанку (яйця, молоко, білі гриби), вурду, яєчню, маленькі шматки м’яса тушковані з цибулею.

З 2013 року в другу неділю червня в Колочаві щороку проводиться традиційний фестиваль ріплянки, мета якого – є популяризація улюбленої страви колочавців.

Елемент «Традиція приготування «Ріплянки» в с. Колочава Міжгірського району» включена до регіонального переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Закарпаття  13.07.2018р.

 

Інформація надана  Хлантою Іваном Васильовичем, провідним методистом відділу народної творчості та аматорського мистецтва, Комунального закладу «Обласний організаційно- методичний центр культури» Закарпатської обласної ради

Український центр культурних досліджень підписав угоду з Українським культурним фондом

Український центр культурних досліджень підписав угоду з  Українським культурним фондом  на отримання інституційної підтримки та  реалізації грантової програми Міністерства культури та  інформаційної політики  України ,,Культура в часи кризи.Інституційна підтримка-2, 6 ЛОТ».

Програма “Культура в часи кризи: інституційна підтримка” сприятиме стабільному розвитку культурних та креативних індустрій в часи пандемії та підвищенню конкурентоспроможності малого та середнього бізнесу культурної галузі.

Цілі програми:

  • підтримка організаційної спроможності культурних інституцій всіх форм власності, що зазнали впливу внаслідок дії карантинних обмежень;
  • сприяння збільшенню робочих місць в креативних індустріях та убезпечення скорочення працівників;
  • стабілізація роботи суб’єктів культурно-пізнавального (внутрішнього) туризму через компенсацію збитків у зв’язку із дією карантинних обмежень;
  • підтримка кіноіндустрії в часи пандемії.

https://ucf.in.ua/m_programs/5f745a1a20ea0b740d758d34 

Перша Всеукраїнська конференція «Українська гастроспадщина: традиції гостинності та культура приготування страв»

Запрошуємо до реєстрації на першу

Всеукраїнську конференцію «Українська гастроспадщина: традиції гостинності та культура приготування страв».

  • Дата проведення:  10  грудня  2020 року  
  • Час проведення:  10.30 – 15.00  (перерва: з 12.00 до 12.30)
  • Місце проведення заходу: он лайн формат на платформі Zoom

План проведення конференції:

  • 10.30 Вітальне слово
  • 10.35 Презентація проекту «Гастроспадщина України: традиції гостинності  та культура приготування  страв»
  • 11.00 Презентація кейсів проекту «Гастроспадщина України: традиції гостинності  та культура приготування  страв»
  • 11.20 Презентація структури гастрономічної карти України. Обговорення драфту гастрономічних маршрутів України
  • 11.40 Гастроспадщина та сталий розвиток територій
  • 12.00 – 12.30 Перерва
  • 12.30 Презентація кейсів регіонів України: «Кухня липован», «Хліби Вінниччини», «Традиції гостинності Сумщини», «Найкраще для гостя дорогого» – кухня караїмів, «Що може розказати кримськотатарська традиційна кухня про свій народ?»,  «Борщ – рецепти та міфи»
  • 14.50 – Підсумки

Реєстрація є обов’язковою: https://forms.gle/27pKUwpJAuDb2Lgh9

Правила участі в семінарі

Враховуючи, що кількість учасників конференції є обмеженою, прохання

  1. Зареєструватись до 17.00 08 грудня 2020 року та отримати код доступу до семінару
  2. Відеоприсутність протягом всього семінару є обов’язковою

В разі бажання презентувати гастроспадщину Вашого регіону, прохання надіслати пропозиції та тези виступу до 17.00, 07 грудня 2020 року на електрону адресу uccseducate@gmail.com

Семінар з питань Імплементації Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини в Україні

Місце проведення заходу: он лайн на платформі Zoom

8 грудня 2020 року

Час проведення: 11.00   – 13.30

Теми семінару:

  • Нематеріальна культурна спадщина та сталий розвиток
  • Інвентаризація на основі громад: практичний досвід Одещини
  • Порядок ведення місцевих переліків нематеріальної культурної спадщини
  • Нематеріальна культурна спадщина в часи COVID

 

Реєстрація є обов’язковою https://forms.gle/mq7dsiN1ZHFTQYpS6

Правило участі у семінарі:

Враховуючи, що кількість місць на семінарі обмежено, прохання:

  1. Зареєструватись до 12.00, 07.12.2020 та посилання на семінар (посилання на конференцію буде надіслано у день конференції)
  2. Відеоприсутність протягом всього семінару є обов’язковою.

 

Гастрономічні шедеври від відомих людей України. Рецепт “Гугіль”, Тетяна Цвігун

Проект «Гастроспадщина України: традиції гостинності та культура приготування страв» набирає обертів.

З 1 грудня 2020 року методична рада Українського центру культурних досліджень вирішила додати ще один розділ до змісту проекту: ГАСТРОНОМІЧНІ ШЕДЕВРИ ВІДОМИХ ЛЮДЕЙ УКРАЇНИ.

Шановні друзі! Ми сподіваємось на Вашу активну участь в проекті та  чекаємо на традиційні родинні шедеври

Рецепт «ГУГІЛЬ» від Тетяни Цвігун, директора Вінницького обласного центру народної творчості

Цвігун Тетяна Омелянівна, народилася 17 листопада 1951 року в селі Мелешків Гайсинського району Вінницької області Працює у Вінницькому обласному центрі народної творчості з 1975 року. На посаду директора Вінницького обласного центру народної творчості  призначена у 1999 році. Має звання «Заслужений працівник культури України» – 2002р,  кавалер Ордена княгині Ольги ІІІ ступеня (2009 р.).

Опис традиції:

  • «Гугіль» готувався в нашій родині на гостину та на щодень, – говорить Тетяна Омелянівна.
  • Страва є пісною, а тому найчастіше готували її в зимовий період, під час посту.
  • Так готувала моя бабця Захарчук (Мельник) Ірина Федорівна ,1903 р.н. так готувала моя мама Панчук (Захарчук) Фросина Іванівна, 1922 р.н., так готую я – Цвігун (Панчук) Тетяна Омелянівна, так готує моя донька Очеретна (Цвігун) Наталя Дмитрівна, 1974 р.н.

 

 

 

  • Інгредієнти страви:
  • Квасоля – 300 г
  • Картопля – 1 кг
  • Огірки квашені (середнього розміру) – 3-4 шт.
  • Капуста квашена – літрова банка
  • Цибуля – 3 шт.
  • Сіль, перець чорний мелений – за смаком
  • Олія – 100-150 г

Опис традиції приготування страви:

  1. Квасолю відварити.
  2. Картоплю обібрати, нарізати кружальцями і обсмажити на олії. В кінці смаження картоплі додати цибулю, нарізану квадратиками.
  3. Капусту протушкувати на олії.
  4. Огірки порізати квадратиками, залити водою і проварити (після закипання – 3 хв.).

Всі підготовлені продукти змішати, скласти в горнятко і протушкувати впродовж 10-15 хв.

«Гугіль» смакуватиме краще, якщо готуватиметься в керамічному горнятку.

Процес подачі страви 

Подаючи «Гугль» на  стіл, обов’язково звертали увагу гостей, що страва є традиційною для родини, має унікальний прецепт і її обов’язково треба скуштувати.

Чому український борщ має бути у списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО

Авторка: Влада Литовченко

кандидатка історичних наук, член Експертної ради з нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України, голова Комітету з присудження національної премії з нематеріальної культурної спадщини


Кулінарні традиції кожного народу — це
 
більше, ніж просто страви. Цевеличезний етнокультурний пласт, який своїм корінням сягає неймовірноїглибини, тих витоків, де поряд із піснями та обрядами, особливостями одягу імови формувався генетичний код нації.

Цілком логічно й закономірно, що кулінарні шедеври, які стали, по суті, візитівками націй, входять до списків нематеріальної культурної спадщини тих чи інших країн і світу.

У нашій країні Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини (НКС) ведеться на виконання ст.12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини. Цю конвенцію Україна ратифікувала у 2008 році. Створення і ведення переліку елементів НКС Україна започаткувала ще у 2012 році наказом Міністерства культури України №1521 «Про затвердження примірного зразка форми облікової картки об’єкта (елемента) нематеріальної культурної спадщини України та визначення об’єктів нематеріальної культурної спадщини».

Однак шлях від документа до практичного втілення виявився непростим. Адже офіційно Національний перелік елементів НКС було створено аж через шість років наказом Мінкультури від 12 лютого 2018 р. №105, додатком до якого і є власне Національний перелік. Аби включити до нього той чи інший новий елемент НКС України, потрібно отримати рекомендацію Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини, яка діє при міністерстві. Ця рекомендація і є підставою для внесення відповідних змін у додаток до наказу.

Зокрема, до Національного переліку внесено вже понад 20 елементів нематеріальної культурної спадщини України. Донедавна серед них був лише один кулінарний — традиція приготування «ет аяклак» (караїмський пиріжок з м’ясом). Це досвід караїмів Мелітополя.

З 7 жовтня нинішнього року кулінарна складова переліку поповнилась елементом «Культура приготування українського борщу». Ініціював цю справу кулінарний експерт, шеф-кухар і телеведучий Євген Клопотенко.

Від ініціативи до її втілення минуло півтора року. Євген створив громадську організацію «Інститут культури України» й відправив свою команду в «борщову експедицію» для збирання родинних рецептів з усіх куточків країни. Паралельно він здійснив 12-етапну підготовчу роботу зі збору та затвердження документації.

Таким чином уперше до Національного переліку включено загальноукраїнський елемент, а не регіональний. Хоча, безумовно, відмінності у приготуванні цієї страви є в усіх регіонах.

Тепер ми на порозі наступного етапу — підготовки номінаційного досьє українського борщу до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Міністерство культури та інформаційної політикинас підтримує, адже український борщ — одна з найунікальніших страв у світі, й культура його приготування має всі підстави потрапити до цього списку.

ЮНЕСКО бере під свій захист не лише історико-культурні пам’ятки, природні об’єкти, документальну та підводну спадщину, а й «живу традицію» — нематеріальний спадок, що включає й національні страви, знання про які, рецептуру та культуру їх приготування передають із покоління в покоління.

Збирати нематеріальні шедеври культурної спадщини країн світу ЮНЕСКО почала ще у 2001 році. Комітет організації раз на два роки присуджує найкращим кандидатам «почесний титул». До списку вже увійшло близько 480 вмінь та навичок, звичаїв та обрядів, серед яких є й кулінарні традиції. Зокрема, під захистом ЮНЕСКО перебувають узбецький і таджицький плов (внесені у 2016 році), вірменський лаваш (2016), азербайджанська долма (2017), хорватські пряники (2010), корейські кімчі (2013), неаполітанська піца (2017), мексиканська традиційна кухня (2010), японська кухня (2013) та багато іншого.

Щоб потрапити до списку, потрібно виконати складну роботу, адже йдеться не просто про конкретну страву чи продукт, а саме про культурну традицію, пов’язану з її приготуванням.

Уряд України планує подати матеріали щодо включення культури приготування борщу до ЮНЕСКО наступного року.

Однак несподівано виникла дивна перепона. Рік тому на твіттер-каналі МЗС Російської Федерації борщ назвали «російською національною стравою». У багатьох це викликало обурення і спантеличення. «Борщова дискусія» піднялавеличезну інформаційну хвилю у світі. Їй приділили увагу такі видання як The Times, The Sunday Times, The Washington Post, Magazine, The New York Times, CBC News.

«Російський уряд спантеличений і б’є на сполох. У своїй «Російській газеті» прокоментували наші наміри внести борщ до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Мовляв, це стане «новим підґрунтям для міжнародного скандалу». Отже, ми на правильному шляху», — підкреслив міністр культури та інформполітики України Олександр Ткаченко.

Назва «борщ» справді є в багатьох країнах  і в Польщі, і в Литві, і в тій-такиРосії. Втім, Євген Клопотенко зауважує: подія зчинила галас тому, що борщ — це не просто страва, а частина української ідентичності й наша національна цінність. Борщ — це потужний культурний феномен, відповідь на питання, «що єднає українців і відрізняє їх від інших націй». Ми не просто сказали: борщ — український. «Ми вчинили опір Росії та її пропаганді, і нас підтримав світ. У Росії вірять, що борщ — то їхній національний суп», — зазначив Клопотенко.

Втім, є в Росії люди, які, вочевидь, розуміють, що намагання «привласнити» український борщ — це культурна дурниця. Наприклад, ресторатор Боріс Акімов стверджує, що борщ насправді не належить нікому. А російський ресурс HELLO запевняє, що «хоча борщ має українське коріння, він давно прижився в Росії і придбав власні смакові відтінки».

З іншого боку, сумнівне саме намагання Росії якимось чином втручатися у процес. Зокрема, російський письменник, історик кулінарії Павєл Сюткінзауважує: «Хоч вона (РФ) і підписала Конвенцію із захисту нематеріальної культурної спадщини, та з часом її не ратифікувала, — відповідно, права подавати на цей статус у нас немає. В цьому й полягає проблема. Теоретично, звісно, ми можемо висувати ті чи інші досягнення на включення в цей список, але виглядатиме це дивно, — каже Сюткін. — Для того, щоб опинитися в заповітному списку, країнам треба доводити, що та чи інша страва є символом національної культури. Адже це певна культурна церемонія, тому важлива не рецептурна складова, а те, як це позначається на власній культурі».

Росія, «привласнюючи» собі борщ, посилається на «Домострой» — писемну пам’ятку XVII ст., в якій є лише така згадка: «А возле тына, вокруг всего огорода, там, где крапива растет, насеять борща, и с весны варить его для себя почаще: такого на рынке не купишь, а тут всегда есть; и с тем, кто в нужде поделится Бога ради, а если борщ разрастется, то и продаст, обменяв на другую заправку. А если насадит капусты и свеклы и созреет она, то капустные листья варить, а станет капуста свиваться в кочан, да еще и густо, то, один за другим отсекая, листья варить, обломав их, и скотину кормить. В ту же пору до самой осени, борщ подрезая, сушить и сплетать в пучки, он всегда пригодится — и в этом году, и позднее; и капусту в течение лета всего варить, и свеклу. По осени же капусту солить, а свекольник готовить и солить огурцы...».

Але, знову ж таки, говорячи про включення до списку ЮНЕСКО, ми маємо на увазі саме «борщову традицію», її формування й розвиток, а не просто територію поширення страв. Бо так майже кожна країна може назвати своєю національною стравою, наприклад, кавказький шашлик чи японські суші тільки на підставі того, що ці страви тут досить поширені.

Тож давайте звернемо увагу на те, як «борщова традиція» позначається на українській культурі та де її витоки.

В Україні перша писемна згадка про борщ датована XV ст. Можливо, якби монголо-татари під час нашестя на Київську Русь не спалювали все, включно з бібліотеками, то ми б знайшли її й раніше.

Дослідниця гастрономічної культури, засновниця науково-просвітницького проєкту їzhakultura Олена Брайченко каже, що варіння і споживання борщу на наших землях ще з часів Київської Русі (IXXIII ст.) науково не підтверджується. Однак маємо й інші факти. Зокрема, у статті «Давньоруське застілля: трапезна палата» борщ називається серед своєрідних тогочасних закусок, які подавали перед основними стравами: «На стіл подавали: капустник, борщ, розсольник, солянки, окрошки, куп’яні та овочеві супи».

Варто звернути увагу й на ритуальну роль борщу в українській обрядовості, — досі її ніхто, крім вузькопрофільних дослідників, не помічав. Зокрема, кандидат філологічних наук, доцент кафедри етнології Львівського національного університету ім. Франка Володимир Галайчук у роботі «Борщ у ритуально-обрядовій та магічній практиці поліщуків Чернігівщини» (за польовими матеріалами) звертає увагу на використання борщу в сімейній і календарній обрядовості. Дещо з цього дійшло до нас у давньому вигляді — зокрема варити пісний борщ на Святвечір. Ви чули щось про таку традицію в Росії? Крім того, не лише на Поліссі, а й на чималій частині України донедавна борщ був обов’язковим елементом поминального обіду. Вважалося, що небіжчик «обідає» гарячою пароювід свіжозвареного борщу.

Відома всім дитяча пісенька «Іди-іди, дощику, зварю тобі борщику» також, як з’ясувалося, не просто римування схожих слів, а елемент народної магії, так звана дитяча «закличка-приспівка». Як зафіксувала етнограф Ніна Заглада у с.Старолісся Остерського району (нині затоплене село на Вишгородщині), коли починав накрапати дощ, діти приказували:

Дощику, дощику,

Наваримо борщику,

В зеленому горщику;

Яйце вкине,

Яйце трісне,

Сонце блисне.

Ключик, замочок, шовковий платочок.

На Чернігівщині здавна побутувала трохи дивна традиція: якщо довго не йдеочікуваний дощ, треба вкрасти в когось горщик гарячого борщу і… вкинути його в криницю. Те саме практикували й на Київщині, зокрема в районі Чорнобиляв с. Копачі, а також на Поділлі, на території нинішньої Хмельниччини. Чи відомо хоч щось про схожі традиції в Росії? Це яскраве свідчення того, де саме «починався» борщ.

Вочевидь, зв’язок з побутовою стихійною магією сягає ще язичницьких часів. А тоді територіальних відносин нинішніх України й Росії бути не могло об’єктивно, адже Чернігів і Київ з навколишніми землями — одні з найдавніших міст Київської Русі.

Ще одне свідчення того, що територіально борщ український,  численна топоніміка. Наприклад, у різних регіонах є відповідні населені пункти. Борщі села на Вінниччині (Барський район) та Одещині (Подільський район). Борщівка таких населених пунктів сім, у деяких регіонах по два: Волинська область (Ковельський район), Рівненська область (Костопільський район), Тернопільська область (Кременецький та Лановецький райони), Харківська область (Балаклійський район), Хмельницька область (Городоцький та Теофіпольський райони). Борщів — таких населених пунктів п’ять: районний центр Тернопільської області, що як місто Борщів був відомий ще з XV ст., а з XVI ст. жив за Магдебурзьким правом. А також четверо сіл із назвою Борщів: у Житомирській області (Радомишльський район), Івано-Франківській(Снятинський район) та Львівській областях (Перемишлянський район). А село Борщів у Київській області (Баришівський район) має таку назву з 1300 року!

Схожі топоніми в Росії датуються не раніше XVIII ст. У Києві є кілька відповідних топонімів, окремі з них уже стали історією. Зокрема, свого часу «Братська Борщагівка» мала стосунок до Києво-Братського Богоявленського училищного монастиря, заснованого на Подолі наприкінці ХVI ст. Крім того, вКиєві та його передмісті є Микільська Борщагівка, Петропавлівська Борщагівка, Південна та Софіївська Борщагівки. В деяких регіонах України побутувало цікаве запрошення до обіднього столу: «Сідайте борщувати!».

Звернімося до етимології слова «борщ». Російські джерела стверджують, що воно походить від назви рослини борщівник (не плутати з отруйним борщівником Сосновського!), листя якої вживали в їжу. Однак є інша версія: що слово «борщ» походить від слова «буряк». Можливо, етимологія слова ще потребує дослідження.

До речі, нікому з українців на думку не спаде назвати борщ «супом», тоді як у деяких російських закладах харчування його називають «червоним буряковим супом».

Євген Клопотенко зазначає, що спочатку ця страва не містила буряка. Перші рецепти борщу були записані на початку XVIII ст., а буряк на територію нинішньої України потрапив пізніше. Оскільки, наприклад, зелені борщі готуютьбез буряка, то об’єднавчим для всіх борщів є солодкуватий смак і обов’язково кислинка.

Точну кількість рецептів борщу порахувати важко, адже скільки людей готує страву, стільки й варіантів її виходить. The Washington Post у статті «Україна прагне отримати статус улюбленого борщу в ООН. Кулінарні суперечки з Росією можуть назрівати» пише про «борщову експедицію» Клопотенка: «Матеріали, які вони зібрали, містили фотографії й документальні підтвердження того, що рецепти передавалися принаймні трьом поколінням в одній родині».

Коріння родинних рецептів борщу губиться в глибині поколінь, до того ж борщ еволюціонує. Нові інгредієнти, нові нюанси приготування, свої «секретні» компоненти в кожної господині чи кухаря — все це робить кожен борщ неповторним.

На думку багатьох експертів, саме з України борщ поширився на різні територіїй так органічно там прижився, що кожна країна вважає його для себе традиційним.

Є приклади спільних гастрономінацій, внесених до Репрезентативного списку НКС людства ЮНЕСКО. Одна з них — Середземноморська кухня, яку ЮНЕСКО оголосила культурною спадщиною, а також найкориснішою для здоров’я. Середземноморська кухня складається з системи харчування кількох країн: Греції, Іспанії, Італії та Марокко. Її можна назвати, швидше, культурою харчування, комплексом принципів і звичок. Наприклад, вона передбачає вживання малої кількості м’яса, натомість у раціоні має бути більше свіжих овочів і фруктів, а ще — червоне вино та обов’язково оливкова олія. Все це має поєднуватися з активним способом життя. При цьому ЮНЕСКО захищає не тільки саму середземноморську систему харчування, а й пов’язану з нею культуру — фестивалі збору врожаю, традиційні способи риболовлі, застілля і свята.

Український борщ — страва традиційна на наших теренах упродовж майже тисячі років. Вона ритуальна, обрядова, з низкою кулінарних нюансів, характерних для кожного регіону. Культура приготування борщу стала своєрідним етнокультурним феноменом, тож має всі підстави увійти до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Джерело

УЦКД – база проходження практики для молодих науковців

Щороку, восени,  молоді науковці проходять практику в Українському центрі культурних досліджень.

Між Державним педагогічним університетом ім. М. П. Драгоманова та Українським центром культурних досліджень підписано меморандум про співпрацю  від  16 жовтня  2020 року

В листопаді цього року практику проходили майбутні менеджерки та менеджери – студенти 4 курсу факультету менеджменту освіти та науки НПУ ім. М. П. Драгоманова спеціальності 028 «Менеджмент соціокультурної діяльності»  –  Максим Демченко, Віталія Грищенко, Денис Печериченко, Олексій Кравчук, Анастасія Швая.

Практика відбувалась  в он лайн форматі у зв’язку із пандемією Covid -19. На щотижневих ZOOM зустрічах корегувались плани роботи та перевірялась якість виконання завдань.

Практиканти здійснювали моніторинг сайтів творчих спілок України, національних та обласних музеїв, нормативної законодавчої бази задля подальшого створення інформаційної бази даних та проведення аналізу форм роботи, що змінились протягом 2020 року.

1 грудня відбулась зустріч  в офф лайн форматі, на якій обговорили результати практичної роботи та подарували учасникам практики Щоденники щасливого часу Українського центру культурних досліджень.

Традиції приготування Авдіївської каші

Згідно з переказами місцевих жительок, традиція приготування авдіївської каші існує з кінця 19 сторіччя. Збереглись усні згадки про сімейні традиції приготування цієї страви (Шляхова Інна Гаврилівна, 1938 рік народження). Є підстави вважати, що традиція приготування авдіївської каші могла зародитися ще з початку 19 ст.

В межах міста ареал сучасного побутування елемента НКС- мікрорайон Східний (історично це район, звідки почалося заселення Авдіївки). Авдіївська каша була елементом як ритуальної, так і святкової родинної кухні. В якості ритуальної страви (була самостійною стравою (не була замінником куті) на поминальних трапезах). Як святкова страва подавалась в якості десерту насамкінець застілля.

Рецепт приготування каші у носіїв відрізняється кількістю інгредієнтів та послідовністю закладки продуктів. Кожна з господинь дотримується родинної традиції приготування каші (показником добротної страви вважалась якість і кількість використаних продуктів – це вважалось іміджевим підходом до приготування). Правильно приготована каша має легку структуру, солодко- ванильно-молочний смак, білий із жовтим відтінком колір.

Рецептура приготування традиційної «Авдіївської каші»: на 1 стакан рису до 10 яєць, 250 гр вершкового масла, молоко в пропорції 1/ 2,5, сіль, цукор за смаком. Рис круглої форми треба трошки проварити, потім промити, розкласти на рушнику і просушити до повного висихання. Потім знову проварити до пів готовності, влити збиті яйця, молоко, знову проварити при постійному помішуванні. Кінцевий етап приготування – це закутати кашу в подушки, щоб вона там томилася і набрала того самого смаку і кольору.

У вересні 2019 року до обласного переліку включено елемент НКС «Традиція приготування авдіївської каші», або «Авдіївська каша». Життєздатність елемента підтримують члени ради мікрорайону Східний, Паніна О.І. – автор майстер- класів під час фестивалю «Авдіївка ФМ» 2018 – 2019 роки, громадська організація «Сила ідей».

Традиція приготування авдіївської каші передається від покоління до покоління на рівні родин.

З 2018 року проходить фестиваль «Авдіївка ФМ», де авдіївська каша популяризується серед місцевої громади (проводяться майстер-класи з приготування, поширюються рецепти приготування).

В Авдіївці планують розробити бренд «Авдіївська каша». Також громада створила «Клуб любителів авдіївської каші», вносить в меню провідних кафе страву під назвою «Авдіївська каша». Тобто громада самостійно популяризує своє надбання, таким чином залучаючи людей до внутрішнього туризму.

Велику роботу у цьому напряму проводить завідувач Народного музею історії міста Авдіївки Переверзєва Т.В. Нею підготовлено низку публікацій щодо особливостей приготування каші та збереження нематеріальної культурної спадщини. Робота зі збереження традицій авдіївців триває.