Таланти від Бога: майстриня зі Сновщини створює дивовижні картини-панно


Чернігівська земля сповнена талантів. Здавалося б, пересічні люди, які все життя живуть і працюють у глибинці нашого Придеснянського краю, насправді можуть мати задатки творчості, що заслуговує шани на національному рівні. ЧЕline вдалося поспілкуватись з однією з таких особистостей. Тетяна Безлук – 44-річна майстриня з села Петрівка Сновського району. Свої роботи вона виконує переважно з пластиліну, долучаючи до цього елементи «від природи» – суху траву, квіти, гілочки тощо.


– Пані Тетяно, розкажіть про себе? Звідки хист до творчості?

– Родом я з села Петрівка, тут і проживаю досі. Потяг до творчості в мене по батьковій лінії – знаю, в Києві мала родича – художника Миколу Савосту, зараз там двоюрідна сестра навчається на художника. Творчості віддаю весь вільний час від роботи по господарству. На цьому не заробляю. Годувальником у сім’ї переважно є чоловік.

– Ви навчались мистецтву?

Так. Закінчила Гомельське ПТУ народних промислів. Зараз це вже національний коледж. Вивчилась на художника-оформлювача. Тоді там навчали переважно російських розписів, з українського був тільки Петриківський.

– Ви продаєте свої вироби?

Творчість – це моє єство. Улюблене заняття. Я не продала жодної своєї роботи. Все дарую односельчанам, друзям, знайомим, гостям. Хто в хату приходить – щось і дарую.

– Звідки черпаєте наснагу?

Із природи. Я дуже люблю природу. Заготовки до моїх робіт збираю влітку, восени. Це трава, сухі гілки, листя тощо. Переважна більшість моїх робіт пов’язана з природою, яка мене надихає. Йду, побачила квіти якісь, тварин чи ще щось, те й зообразила.

– У якому стилі працюєте?

Важко сказати. Картини створюю у стилі панно, тобто об’ємні. Щось одне виокремити важко – захоплююсь і малюванням, і розписом, і ліпленням, і фотографією. Оформлюю домашній посуд – тарілки, ложки, глечики. Об’єднує це все природа, котра, як я вже говорила, є моїм натхненником.

Що стосується картин, то техніка виготовлення їх досить проста. На фанерну основу наноситься фон, потім клеяться об’ємні фігурки та покриваються лаком. На виконання однієї картини в середньому витрачаю 3-4 дні. Працюю переважно ввечері.

– У рідному селі часто просять щось зробити?

Раніше часто запрошували в нашу школу. Оформлювати кабінети. Розмалювала  зупинку в Петрівці – нашими, українськими, орнаментами. Таку пропозицію прийняла від нашої старости Марії Деркач. Використала теми українського фольклору – два яскраві півні та різнобарвні квіти.

– Хтось із рідні чи односельчан має бажання та вміння переймати вашу майстерність?

Дуже цікаво племінниці. Їй 9 років. Розповідаю їй, показую. Бачу захоплення і блиск у дитячих очах. Серед односельчан людей, які хотіли б робити те, що створюю я, немає, однак є прекрасні вмільці з вишивки.

– Як ви вважаєте, в чому секрет вашого таланту і вміння?

Важко сказати. Роблю те, що подобається, що вмію. Сили черпаю з усього навколишнього, з природи. Всюди можна побачити щось гарне, хороше. Навіть в опалому листі є щось таємниче, заворожливе.

Джерело

Вінниччина підписала Меморандум про співробітництво у галузі культури із Українським центром культурних досліджень

24 січня відбулось підписання Меморандуму про взаєморозуміння щодо співробітництва в галузі культури між Вінницькою облдержадміністрацією та Українським центром культурних досліджень.

У 2018 році Український центр культурних досліджень відкрив 5 регіональних офісів в Україні, в тому числі у Вінницькій області.

«Вчора на засіданні Уряду було затверджено стратегію забезпечення культурними послугами мешканців нашої країни. Всі ці напрямки підпадають під ідеологію реформи децентралізації культури в Україні і, звичайно, є важелем економічного розвитку малих міст і створених ОТГ.

З цією метою у 2018 році Український центр культурних досліджень відкрив 5 регіональних офісів в Україні, в тому числі у Вінницькій області. Для центру є важливим співпраця в напрямку виконання конвенції, реформи децентралізації. В пошуку ідей розвитку території, зокрема в контексті розвитку Вінницької області. З цією метою ми із задоволенням запропонували голові облдержадміністрації підписати Меморандум», – зазначила директорка центру культурних досліджень Ірина Френкель.

Також Ірина Френкель зазначила, що центр культурного дослідження прямо на місці буде надавати методичну та консультаційну допомогу.

«Три роки тому ми поставили собі за мету відійти від усталеного уявлення про Вінницьку область, як про щось провінційне, ми були в пошуку креативних ідей. Наше співробітництво пішло значно далі. У Тульчині втілили грандіозний проект (фестиваль опери – ред.). І тепер бачимо, як розвивається це місто. Аби підтримати позитивну тенденцію, плануємо реалізувати чимало ідей. Саме тому сьогодні підписуємо Меморандум», – зазначив голова облдержадміністрації Валерій Коровій.

Добробут громад полягає в спроможностях окремо взятої людини

Спроможність громад вимірюється тим, наскільки успішною є кожна людина всередині цього об’єднання. Оскільки держава взяла курс на локальний розвиток і посилення потужностей місцевого самоврядування, вже не йдеться про дискусію щодо того добре це чи погано. Натомість третій сектор має всі передумови для того, аби сконцентрувати свою увагу на деталях. «Думай глобально, дій локально» – здається, це найактуальніше гасло для сьогодення.

Все нове – добре забуте старе. З цим можна сперечатися, але очевидно, що деякі речі відбуваються по колу. На сьогодні люди знову повертаються в своїх уподобаннях до виробів ручної роботи, віддаючи перевагу унікальному і одиничному перед фабричним і однаковим. Таким чином нове дихання отримують і старовинні технології, на базі яких майстри творчо осмислюють традиційні предмети побуту, одяг, декор, прикраси.

Про попит на ці вироби свідчить стрімкий розвиток торгових платформ на зразок Etsy та тематичних розділів на Amazon чи Ebay. А отже є привід говорити про перспективи і можливості для українських майстрів. В рамках транскордонного проекту «Craft it! Навчися і зроби», які реалізовується за сприяння Європейського Союзу, ми проводили дослідження ринку. Воно вказує на доволі оптимістичні показники: вже на сьогодні Україна четверта в сегменті рукотворів на Etsy і демонструє подальшу позитивну динаміку. Трохи гірша ситуація з продажем на інших ресурсах, які потребують приміром наявності PayPal, з чим у нашій країні поки що проблеми.

Чому важливо навчити майстрів продавати власні вироби закордонному споживачу? Великий сегмент існуючих інтернет-магазинів на міжнародних платформах належать не самим авторам, а посередникам. Тобто тим, хто знаючи потреби ринку, скуповує масово вироби у майстрів за півціни, а то й менше, і реалізовує їх онлайн. В принципі, така схема співпраці не є чимось поганим, але нам йдеться про те, аби автори були самодостатніми і мали змогу отримувати не шматочок пирога, а цілий. Задля цього і реалізовується проект на території українського і білоруського Полісся, де проводиться низка навчальних модулів для майстрів в ході яких тренери презентують свої успішні історії та окреслюють особливості створення власного магазину на онлайн-платформах.

Окрім дослідження ринку і проблематики, що і лягло в основу виникнення нашого проекту, за півроку його реалізації ми вже можемо говорити про зворотній зв’язок і про те, що не помилилися, обираючи напрям. Зокрема, більшість відвідувачів лекцій не мають досвіду торгівлі в інтернеті. Максимум – розповсюдження товарів через соцмережі, а найчастіше – участь в ярмарках, фестивалях, реалізація виробів в сувенірних крамницях. Ми отримували чимало листів, зміст яких виглядав приблизно так «Я виготовляю свої рукотвори двадцять-тридцять років. Але досі не розумію, як їх продавати. Навчіть мене». На сьогодні ми вже маємо зворотній зв’язок, коли майстри кажуть: «Після вашого тренінгу я почав робити власний сайт/сторінку в соцмережах/крамницю на Etsy». Саме тому ми вирішили ще більше уваги приділити тим, хто давно і фахово займається своєю справою, але має проблеми з реалізацією продукції – разом з партнерами British Council для них проводимо великий тренінг у Житомирі.

Ще одна логічна ланка у тому, аби підвищити маркетингову компетенцію авторів рукотворів і стимулювати їх самостійно заробляти кошти – їхня платоспроможність в результаті відіб’ється на добробуті тих населених пунктів де вони мешкають. На сьогодні, маючи спорадичний ринок збуту, майстри не поспішають реєструватися як приватні підприємці, бо не упевнені в своїх перспективах. Однак більшість прагне працювати у правовому полі і сплачувати податки. Йдеться як про сумління, так і практичний бік справи – людина буде самозайнятою замість безробітної з усіма наслідками, що випливають.

Також це прогнозовано стимулюватиме розвиток туризму, а отже невеликі села можуть стати привабливими осередками туризму. Наприклад, слава про майстра, що виготовляє унікальні речі за старовинною технологією може стати родзинкою, а подекуди навіть стимулом приїхати до якоїсь місцевості – хтось просто подивитися, а хтось і повчитися. А з огляду на те, що зелений туризм та альтернативний відпочинок набуває популярності, люди шукатимуть не лише місця де пожити, але і чим себе зайняти. Якщо говорити не тільки про рукотвори, але і про осередки виготовлення харчової продукції, на місцях можна створити повноцінну інфраструктуру з напоями, делікатесами, яка стимулюватиме людину залишати кошти місцевим виробникам, а не їздити в пошуках ресторану. З огляду на те, що дедалі більш популярними стають оригінальні і самобутні пропозиції, люди витрачають час і кошти на пошук унікальних і неповторних речей, зараз саме час використати цю особливість моменту для розвитку локальних бізнесів і як комплексний наслідок – громад. Оскільки адміністративний устрій і відповідальність, яку отримують ОТГ, мають підкріплюватися і новими джерелами надходжень, оскільки, будемо дивитися правді в вічі, не кожна територія є привабливою для інвесторів. Тому нині такий момент, коли варто шукати, або навіть творити можливості самостійно.

Підсумовуючи вищесказане, варто зазначити, що сьогоднішні процеси – це фактично наслідки того ставлення до робітничих професій, і в тому числі, до ремісників, як чогось безперспективного і другосортного. Хоча насправді сьогодні набагато більше шансів і перспектив має грамотний і фаховий майстер, аніж середньостатистичний економіст чи бухгалтер, який взявся опановувати свій фах не за покликом серця, а тому що «це престижно». Зважаючи на це, окремий напрямок нашої роботи – співпраця з освітніми закладами, ознайомчі шкільні лекції для дітей. Важливо те, щоб життя людини в рідному для неї місті, а тим більше, в селі, не обмежувалося натуральним господарством, тоді вона матиме мотивацію лишатися вдома, а не шукати кращої долі по світах. Декларувати створення можливостей – шлях, що містить в собі небезпеку наразитися на критику, що вони не задовольняють потреб і не відповідають очікуванням. Наша ж місія на сьогодні – показати ті можливості, які апріорі є і направити їх в русло більшої ефективності і ширшого охоплення. Щоб відчути себе частиною глобальною системи не обов’язково переїздити до Парижу чи Нью-Йорку, але цілком можна заробити грошей на туристичну мандрівку до цих міст, пізнавати світ, живучи у рідному краю.

Автор статті: Антон Плаксун, керівник Українского центра громадянських ініціатив «Світло», експерт проекту «Craft It! Нвчися і зроби» для Ресурсного центру ГУРТ

Цикл статей присвячених ремісництву

Народні художні промисли та ремесла є ресурсом інноваційного розвитку культури, освіти, туризму з їх адаптацією до сучасних потреб. Аналіз факторів, що впливають на розвиток народних художніх промислів та ремесел, показує, що проблеми, які існують в цій галузі можна вирішити, об’єднавши зусилля майстрів, організацій народних художніх промислів, органів місцевого самоврядування та ОТГ, науковців. Реміснича діяльність в Україні є дуже важливою, але, на жаль, недооціненою. К. Фарінья, аналізуючи стан культурних і креативних індустрій в Україні, окремо виділяє художні ремесла. Крім того, за даними Etsy


peer-to-peer веб-сайт електронної комерції, що фокусується на виробах ручної роботи та вінтажних речах і матеріалах, унікальних товарах обмеженого випуску [https://uk.wikipedia.org/wiki/Etsy]


Україна займає 3 місце серед країн Європи за кількістю виробів народного промислу на Etsy, а в окремих категоріях навіть є лідером (рушники, скатертини, пояси і шарфи, етноіграшки).

Ми починаємо друкувати цикл статей присвячених ремісництву з метою привернення уваги до значущого українського культурного ресурсу.

“Культура є важливим ресурсом для розвитку” (Євген Нищук)

«Вкрай важливо привернути увагу очільників об’єднаних територіальних громад до культури, до її потенціалу, який за розумного використання можна перетворити на ресурс як розвитку людського капіталу в громаді, так і фінансового наповнення місцевого бюджету», – наголосив Міністр культури Євген Нищук під час засідання Уряду.

За його словами, децентралізація створила можливості для безпрецедентного розвитку громад та вирішення реальних потреб і проблем населення на місцях.

Міністр культури зазначив, що команда відомства працює над посиленням ролі культури як майданчика для діалогу між владою, бізнесом та громадою. За підтримки Міністерства проведено низку досліджень щодо особливостей та стану культури в громадах, це репрезентативне соціологічне опитування щодо участі в культурному житті; аналітичне дослідження “Стан та перспективи розвитку соціокультурної інфраструктури в об’єднаних територіальних громадах” на прикладі 28 громад в Одеській області; загальноукраїнське он-лайн опитування щодо якості, доступності та переліку культурних послуг.

«Тепер ми значно краще бачимо потреби громад, стан їх культурної інфраструктури і розуміємо потреби в їх соціально-культурному розвитку. З інформацією про культуру можна ознайомитись на сайті Децентралізації, де накопичуються і поширюються історії успіху громад в сфері модернізації базової мережі закладів та створення інноваційних культурних просторів. Через спеціальний ресурс, розширено доступ до інформації щодо об’єктів нерухомої культурної спадщини», – повідомив Євген Нищук.

Окрім того, в рамках підвищення спроможності громад в сфері розвитку культури Міністерство культури працює одразу в кількох напрямах:  в сфері мовної політики та бібліотечної справи: над реалізацією стратегії “Якісні зміни бібліотек для забезпечення сталого розвитку України”; в сфері культурної спадщини: над спрощенням процедури укладення охоронних договорів та системи обліку об’єктів культурної спадщини, а також доповнення Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини; в сфері креативних індустрій: проведення Міжнародного Форуму “Креативна Україна”, а також поширення буклетів та методичних рекомендацій серед громад щодо участі в Програмі “Культурні маршрути” Ради Європи, які є доступними українською мовою; в сфері кіно: розробляються методичні рекомендації з розвитку кіномереж у регіонах; в сфері діалогу з громадами: уточнюються потреби громад в якісних та доступних культурних послугах.

Євген Нищук звернувся до членів Уряду з проханням підтримати ще одну важливу ініціативу Міністерства культури – проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реформування системи забезпечення населення культурними послугами», який має на меті створити належні рівні умови доступу до культурного продукту та творчого самовираження для всіх громадян України.

Джерело

Театр «МІСТ», де грають актори та акторки з обмеженими можливостями, презентували у Чернігові

Прем’єра вистави «Вертеп. Різдвяне дійство» та одночасно день народження нового інтеграційного театру «МІСТ», відбулися 6 січня в обласному молодіжному центрі. Цей театр відкриває шлях на сцену акторам та акторкам з обмеженими можливостями.

Виставу створили за оригінальним сценарієм Григорія Галагана.

«МІСТ» – це особливий театр для акторів та акторок якого інвалідність не є обмеженням, зазначають організатори.

Наталія Скепська вже досвідчена акторка і виходить на сцену не вперше. В «МІСТІ» вона та її колеги взяли шефство над початківцями і допомагають їм освоювати ази акторської гри.

Оскільки трупа невелика у кожного учасника і учасниці по декілька ролей. Наприклад, у Юлії Михайлової їх цілих 5. Хоча в театр дівчина прийшла лише 2 місяці тому.

Після прем’єри в молодіжному центрі, який є і репетиційною базою міста, виставу повезуть в Замглайський дитячий будинок. І з радістю приймуть запрошення на подальші виступи, аби показати своє різдвяне дійство якомога більшій кількості глядачів.

Джерело

«Головна ялинка області» зібрала понад 700 дітлахів з усієї Чернігівщини

Казкові герої, справжній оркестр, святкова зала, вистава та подарунки – омріяне дитяче дозвілля. Сьогодні 750 дітей, які потребують підвищеної соціальної уваги та піклування, зокрема й сини та доньки загиблих учасників АТО, побували на найбільшому дійстві зими — «Головній ялинці області».

З новорічними та різдвяними святами малечу привітав голова облдержадміністрації Олександр Мисник.

— Бажаю кожному з вас міцного здоров’я, успіхів у навчанні і, звісно, здійснення найзаповітніших мрій. А вони мають особливість втілюватися саме у цей казковий період, — звернувся до гостей свята голова ОДА. — Для нас же, дорослих, найкращий подарунок — ваші усмішки та старанність. Адже саме ви уже завтра розвиватимете область та країну.

Усі дітлахи отримали солодкі пакунки та море вражень на увесь прийдешній рік.

До привітань приєднався й перший заступник голови обласної ради Валентин Мельничук.

Джерело

Співробітники Українського центру культурних досліджень провели зустріч із нащадками співака Української Республіканської Капели у Верховній Раді України

21 січня 2019 року заступниця директора Українського центру культурних досліджень Олена Іщенко і старша наукова співробітниця науково-дослідного відділу культурної політики УЦКД Тіна Пересунько провели зустріч із нащадками співака Української Республіканської Капели Леонтія Сорочинського. Захід відбувся у кулуарах Верховної Ради України, де з 15 по 25 січня 2019 року експонується виставковий проект Українського центру культурних досліджень «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України».

«Сьогодні випала унікальна нагода познайомитись із нащадками тенора Капели Олександра Кошиця – Леонтія Сорочинського – родиною Сорочинських з Поділля. Вони звернулись до керівництва інформаційного управління Верховної Ради України з бажанням показати співробітникам Українського центру культурних досліджень архів свого діда – костюмера і бібліотекаря хору, познайомитись та переглянути експозицію про світові гастролі Української Республіканської Капели, яку наш центр представив в українському парламенті до 100-річчя культурної дипломатії України», зазначила співробітниця УЦКД Тіна Пересунько.
Під час зустрічі, що відбулась з ініціативи інформаційного управління Верховної Ради України, представниця УКЦД дала коментар парламентському телеканалу «Рада».

Проведення виставки у ВРУ до 100-річчя українського Щедрика

Нащадки Леонтія Сорочинського отримали від представництва УКЦД примірники збірника архівних документів «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України», які будуть зберігатись у їхньому родинному архіві як важлива пам’ятка життєвої історії їхнього діда. Один примірник збірника від Українського центру культурних досліджень Тіна Пересунько передала громаді міста Гайсин Вінницької області, де народився видатний співак Капели Леонтій Сорочинський. Там нащадки українського співака планують разом з мерією міста створення музею-кімнати імені Леонтія Сорочинського.

Заступниця директора Українського центру культурних досліджень Олена Іщенко заявила про готовність центру сприяти в реалізації цього задуму, нагадавши про проект «Малі міста – великі враження», який Український центр культурних досліджень ініціював з метою розвитку культурної активності громад малих українських міст.

На зустрічі були присутні представники інформаційного управління Верховної Ради України та заступник керівника апарату українського парламенту Микола Шевчук.

Проект «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України» ініційовано Українським центром культурних досліджень з метою промоції іміджевої спадщини Української Народної Республіки в галузі культурної дипломатії. В рамках проекту авторка та кураторка проекту старша наукова співробітниця УКЦД Тіна Пересунько підготувала до друку збірник архівних документів і мандрівну виставку «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України», що уперше оприлюднюють унікальні документи з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. В рамках проекту створено також веб-сайт http://shchedrykdiplomacy.org.ua, де оприлюднюються документи та історія світового турне «Щедрика» й Української Республіканської Капели під орудою диригента Олександра Кошиця та під патронатом Симона Петлюри у 17 країнах світу упродовж 1919-1924 років.

Виставковий проект у 2019 році було представлено у стінах Верховної Ради України з нагоди відзначення 100-річчя ухвалення першого в історії України Закону в галузі культурної дипломатії. Упродовж 2019 року виставка експонуватиметься в українських та закордонних державних та культурно-просвітницьких центрах.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.

Як створити у громаді музичну школу. Досвід Гніздичівської ОТГ


У селищі Гніздичів завдяки децентралізації з’явилася музична школа, у якій вже навчаються близько 100 учнів


Хлопчик років десяти з гітарою у руках ніяковіє, коли бачить фотоапарат, і ховає обличчя. Він ще не звик до уваги журналістів. А юна піаністка, навпаки, біжить фотографуватися від самих дверей, навіть не знявши куртку і шапку. Викладачі заходяться сміхом, побачивши це. Коли дивишся на учнів Гніздичівської музичної школи, на веселі художні розписи і картини на стінах, на новенькі інструменти, то навіть уявити не можеш, що два з половиною роки тому тут було тільки закинуте приміщення старої селищної ради. А музиці їздили вчитися за 10 км – до Жидачева.

Голова Гніздичівської ОТГ Львівської області Іван Оліяр з помітним задоволенням оглядає кілька чепурних кімнат, у яких діти грають на різних музичних інструментах. Тут він працював з 2010 по 2016 рік. Згодом для селищної ради підібрали більше приміщення – колишньої колгоспної контори, яке місцева влада тепер ділить із ЦНАПом.

– Все, що ви тут бачите, стало реальним лише завдяки об’єднанню, – говорить Іван Іванович, погладжуючи нікельовані частини новенької ударної установки. – З реформою у нас з’явилися можливості, про які ми раніше й мріяти не могли. До об’єднання бюджет Гніздичева становив 1,2 млн грн на рік, а тепер маємо 8 млн грн лише власних надходжень! Тож ми цілком змогли собі дозволити утримання музичної школи…

Можна сказати, що Гніздичівська музична школа виникла спонтанно.

– Все почалося з того, що ми отримали рахунок на послуги Жидачівської районної музичної школи, у якій тоді займалися близько 30 наших дітей. За рік їхнього навчання район просив аж 390 тис грн! Ми подумали, що за такі гроші можемо організувати навчання музиці й у себе, і це буде навіть  на краще. Адже вчитися грі на різноманітних інструментах зможуть набагато більше наших дітей, бо до Жидачева батьки багатьох не пускають – далеко.

Акордеон у сусідній кімнаті видає довгу тужливу ноту.

– Звичайно, найважливіше для створення школи – це знайти педагогів, – веде далі Іван Оліяр. – Але тут виявилося, що у Гніздичеві дає приватні уроки дна дуже сильна викладачка зі скрипки, яка має аж 13 учнів. Нам треба було тільки перемістити ці уроки до приміщення музичної школи, замінивши частину батьківських платежів щомісячною зарплатнею. Зараз батьки доплачують за дитину лише близько 150 грн на місяць. Де ви чули про такі ціни за заняття музикою? Згодом й інші викладачі почали приїжджати до нас з Жидачева та Миколаєва. Тепер маємо їх більше десяти.

Двоє чоловіків схвально кивають, слухаючи голову громади. Один з них – викладач баяну та акордеону Ігор Горецький, а інший – викладач гітари і труби Руслан Мазур.

– До цього я працював у музичній школі Ходорова, – розповідає Ігор Горецький. – Поки не одружився, жив там у хрещеної, а згодом доїжджав туди з Гніздичева власною машиною. Хоча до Ходорова лише 20 км, сполучення з ним дуже погане, і автобусом добратися туди важко. Але тепер я нічого не маю до транспортної проблеми, бо працюю вдома.

Про якість цієї праці свідчить одне з досягнень Ігоря Горецького: нещодавно його 11-річний учень Максим Марченко із села Покрівці переміг на Всеукраїнському щорічному відкритому конкурсі баяністів та акордеоністів у Дрогобичі, отримавши диплом з відзнакою. Цей конкурс прирівнюється до міжнародного, бо щороку приймає учасників з інших країн. Так, цьогоріч у Дрогобичі виступали музиканти з Білорусії, Литви та Італії.

– І це лише початок! – зазначає Руслан Мазур. – У Гніздичівській громаді багато талановитих дітей…

– …і майже сто з них – сьома частина усіх місцевих школярів – вже навчаються у цій музичній школі, – підхоплює Іван Оліяр. – При цьому кількість охочих вступити сюди з кожним роком зростає. Тому надалі ми, швидше за все, будемо набирати дітей за конкурсом.

Приміщення під музичну школу шукали недовго. Після того, як селищна рада переїхала до нового приміщення, її стара будівля стояла порожньою. Її капітально відремонтували, а місцевий художник, Володимир Борис, розписав стіни та прикрасив їх власними картинами.

– До речі, цей художник нещодавно заснував у нас приватне підприємство з виробництва лохини, – гордо заявляє Іван Оліяр, потім бере мене за лікоть і каже стиха: – Ви знаєте, на мене у селищній раді чекає заступник директора нашої загальноосвітньої школи. Тож я перепрошую, але ми мусимо йти…

Акордеон розливається голосною мінорною мелодією. Ми виходимо надвір.

– Ця школа коштує нашому бюджету понад 700 тис грн на рік, – розповідає дорогою Іван Іванович. – Чималі гроші, звичайно, але ж візьміть до уваги, що раніше музикою займалися тільки 30 наших дітей, а тепер їх майже 100! Крім цього, музична школа – це частина інфраструктури громади, її родзинка. Також створення цієї школи є одним із тих заходів, які мають зупинити відтік молоді…

Заступник директора з виховної роботи Гніздичівської загальносвітньої школи Олександр Трачук – високий, огрядний і поважний чоловік – є вчителем фізкультури. Але до голови громади він прийшов зовсім не для того, аби обговорювати шкільні проблеми. Пан Трачук приніс на підпис меморандум, за яким селищна рада зобов’язується співфінансувати проект з технічного оновлення комп’ютерного класу. Загальний бюджет проекту сягає 200 тис. грн.

– Селищна рада платить 10%, а решту має дати область? – намагаюся вгадати я.

– Та ні, селищна рада дає 78 тис. грн, і стільки ж ми просимо в обласної ради, а ще 44 тис. грн школа повинна знайти сама, – відповідає Іван Оліяр. – Ми могли б, звичайно, виділити тільки 20 тис. грн, але тоді, швидше за все, нічого б не отримали. В області ж багато таких, як ми, там конкурс і є спеціальна таблиця балів. Ми вже цю систему давно вивчили, тому протягом вже чотирьох років щороку виграємо по проекту. Так у 2014 році ми перемогли у проекті «Україна – житниця майбутнього» компанії «Монсанто-Україна», отримавши 10 тисяч доларів на закупівлю інтерактивної дошки, 15 ноутбуків для вчителів, WI-FI-роутерів та іншого шкільного обладнання. У 2015 році ми перемогли у проекті «Тепла школа», завдяки чому поміняли в усіх школах громади вікна та двері. У 2016 році отримали кошти на придбання 10 ноутбуків для лінгафонного кабінету. У 2018 купили за кошти області обладнання для кабінету історії. Це 20 персональних планшетів та великий монітор, який можна пов’язати із цими планшетами. Тепер цілий клас може вивчати історію за сучасними технологіями!

– Ви 2017 рік пропустили, – вставляю я.

– А це ж найголовніше! – включається у розмову Олександр Трачук. – Позаминулого року ми відкрили у Гніздичеві власну музичну студію! Вона теж коштувала близько 200 тис. грн. Частину з цих грошей виділила обласна рада, частину – селищна; дещо дало посольство Канади, перерахувавши нам канадські долари; а 37 тис. грн зібрали на колядках гніздичівські школярі.

– Навіщо селищу професійна студія звукозапису? – щиро дивуюся я.

– Ви би знали, які у нас співочі люди! Лише при народному домі зареєстровані три народних колективи! А у нашій школі працює чудовий викладач музики Михайло Кузишин. Створення студії – його ідея. Зараз у цій студії діти записують власні пісні, накладаючи на них аранжування. Згодом, можливо, випускатимуть і власні альбоми. На разі, можу сказати, що усім дуже цікаво. А з часом, можливо, говоритимемо і про якісь конкретні здобутки.

– Ініціатива знизу за допомоги влади – ось рецепт успіху, – усміхається Іван Оліяр.

За вікном дорогу на Стрий засипає густий лапатий сніг.

Автор: Дмитро Синяк 

Джерело

Флешмоби, експерименти, несподіванки — підсумки 2018-го у креативі


Бум муралів, якісний український реп «нової хвилі», перемога української мови у телепросторі та безкінечні онлайн-флешмоби — розповідаємо, чим запам’ятався 2018 рік усім, хто стежить за креативними індустріями.


Рік, що минув, був багатим на цікаві ідеї, креативні події та яскравих особистостей. Що цікавого відбувалося в Україні та які світові події змінювали культурний простір — у наших підсумках.

Спочатку про «вічне»

Читачі Na chasi досі читають, шерять і — ми сподіваємося — активно користуються порадами з матеріалу про онлайн-сервіси для вичитки та редагування тексту українською мовою. Але 2018-го хіт поп-гурту KAZKA змусив меломанів вивчити українську в соцмережах, а наш матеріал про це змусив деякі авторитетні видання «потягнути» статтю з нашого сайту без посилань на першоджерело. Що ж — ми раді навіть цьому: головним було зробити 2018-й роком української мови.

Як і минулоріч, популярною є інструкція для тих, хто вирушає у подорожі за безвізом. І це не дивно, адже  у 2018 році український паспорт зайняв28 позицію в щорічному рейтингу Passport Index, який порівнює офіційні державні документи за принципом доступу їх громадян в інші країни. Детальніше про еволюцію безвізової відкритості ми писали у матеріалі з циклу «12 історій».

Ще 2018-й можна назвати роком Інстаграму. Здавалося би, ми так давно звикли до цього, але лише з лютого 2018 року дописи в Instagram можна поширювати у Stories. Ця новина свого часу виявилася надважливою для наших читачів.

Мова та культура

Однією із найважливіших подій у культурному середовищі України стало ухвалення законопроекту про державну мову. За законопроектом єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська (та невже) — а за публічне приниження чи зневажання державної мови передбачили кримінальну відповідальність. Крім того, надалі усі охочі отримати українське громадянство мусять скласти іспит на знання української мови.

Організатори культурних заходів цьогоріч продовжували дивувати та часом шокувати українців. «Гогольфест» цьогоріч вирушив спочатку до Маріуполя, а потім під назвою «Air Гогольfest» виринув у Вінниці. У Львові провели Бієнале довіри, яким сколихнули ледь не все українське суспільство. А у Дніпрі створили радіо для айтішників, де говорять про новини IT-сфери, фінансову грамотність.

Рік з точки зору митців

У 2018-му нас (та наших читачів) цікавило не лише ставлення митців до того, чим вони займаються, а й думка стосовно інших аспектів життя. Матеріалів на цю тему цьогоріч не бракувало:

  • 10 цитат Оксани Забужко про літературу, націю та суспільство
  • Іван Малкович — про вразливість націй, формулу успіху та український Схід
  • Антон Слєпаков, «Вагоновожатые» — про життєві правила, Росію, тексти та різницю поколінь
  • Владислав Троїцький, ЦСМ «Дах» — про мистецтво, смерть, життя та Україну
  • «Нам не 27» — українські митці записали відео до річниці Незалежності

В освіті — все по-новому

Цьогоріч українські абітурієнти отримали доступ до мобільного додатку та платформи з підготовки до тестування «Моє ЗНО». Для підготовки абітурієнтів також запустили онлайн-платформу BeSmart, де доступні тренувальні заняття з математики, української мови та літератури, історії України, біології, фізики, хімії, географії та англійської мови.

Також відтепер для підвищення рівня освіти вам не обов’язково відвідувати університет. Ба, вам навіть не обов’язково виходити з дому. Засновники безкоштовних онлайн-порталів, котрі змінюють підхід до освіти в Україні, розповіли, чи є онлайн-освіта достойною альтернативою класичній. Спойлер — так.

Дізнаватися нове можна навіть у месенджерах. Редакція Na chasi впевнена у цьому, а тому пропонує вам 22 україномовні Telegram-канали, що допоможуть «задротити» у інтернеті з користю.

Нове покоління не лише по-новому дізнається інформацію, але й хоче інакшої школи. Про те, чому сучасні діти обирають месенджери замість живого спілкування, що робити із залежністю від ґаджетів та як навчити дітей створювати свій контент для YouTube розповів Микола Дориченко, співвласник дитячої школи підприємництва та лідерства MBA Kids.

Освіта без креативу не актуальна. Це доводить одне з наших топових інтерв’ю 2018 року. Олена Каминіна навчає дітей математиці не в класі, — а в Instagram. Молода репетиторка з Вінниці — яскравий приклад того, що навчання може бути інтерактивним та прогресивним.

І нехай альтернативні методи освіти змінюють молодь країни, університети не пасуть задніх. Цьогоріч 6 українських вишів потрапили до рейтингу найкращих університетів світу. А найкращі виші світу саме тому найкращі, бо розвивають у своїх студентах креативність.

Наплив фейкових новин та хакерськи атак у 2018-му нагадали усім нам: інтернет мусить бути не лише корисним, але й безпечним. Цим гаслом керувались у Міністерстві освіти і науки України, коли спільно з Google розробили спеціальний курс з мережевого етикету та безпеки. Його мета — навчити усіх охочих безпечно та комфортно працювати в інтернеті. І поки МОЗ та Міносвіти пропонують скоротити час домашніх завдань, ми розмірковуємо, якими мусять бути предмети сучасної української школи.

Ще із 2018-го українські школярі вивчатимуть літературу по-новому — від Ніла Ґеймана до Стівена Кінґа. Оновлена навчальна програма із зарубіжної літератури для 10–11 класів (окрім російської) набула чинності із 1 вересня 2018 року. А якщо ви вже давно не «варитеся» в шкільному чи університетському житті, але певні, що ваші знання нікуди не поділися — спробуйте під час зимових канікул дати відповіді на запитання зі шкільної програми.

Ті, що творять нові світи

Для українських художників рік був плідним та цікавим. На обкладинку нового альбому Елтона Джона Revamp потрапила робота українського художника Василя Колотуші. А харків’янин Станіслав Сенчук проілюстрував обкладинку британського Vogue. До слова, Станіслав також співпрацює з Versace та іншими модними брендами.  Ще одна цікавинка, що сподобалася нашим читачам — українська пенсіонерка увійшладо сотні найвпливовіших жінок за версією ВВС.

Напевно найрезонанснішою подією, що пов’язана із вуличним мистецтвом України, стало нищення графіті Гамлета Зіньківського у Харкові. Що думає художник про ставлення українців до графіті, його порівняння з Бенксі та перший перфоманс — читайте у нашому матеріалі.

Світова спільнота дізналася цьогоріч про українців з агенції Banda, котрі вибороли престижну нагороду у сфері дизайну Red Dot Design Award. Так, саме вони розробили бренд України. Окрім основного проекту, який приніс нагороду команді, рекламне агентство отримало ще 6нагород Red Dot. Ще один український дизайн-проект отримав престижну нагороду на конкурсі Red Dot Award 2018 — київське креативне агентство Hooga за дизайн та айдентику «Парку корупції».

Чим жила українська музика

2018 рік для української музики почався із того, що пісню культового етно-хаус гурту DakhaBrakha використали як саундтрек у рекламі бренду Девіда Бекхема. А у травні українці презентували проект«Поліфонія», який покликаний зберегти національну спадщину, і є найбільшим онлайн-архівом українського пісенного фольклору.

У 2018-ve ми дізнались, що трек «Свята» — то лише початок сходження гурту KAZKA на вершину поп-олімпу. Спочатку трек «ПЛАКАЛА» вперше очолив чарт YouTube, залишивши пасти задніх українських, проте російськомовних виконавців.  25 вересня на офіційному каналі гурту з’явився офіційний відеокліп на пісню «ПЛАКАЛА» — і вже за добу відео мало більш ніж 0,5 млн переглядів. Наступним кроком стало підкорення цим же гуртом TikTok та Instagram. «ПЛАКАЛА» зрештою став настільки популярним, що опинився у ТОП-10 треків світового рейтингу сервісу Shazam.

Але не KAZK’ою єдиною. ONUKA, до прикладу, перейшла на новий рівень. Тепер її кліпи можна вважати не просто мистецтвом, а еко-активізмом. А все тому, що один із кліпів співачка відзняла просто на сміттєзвалищі, таким чином звертаючи увагу на те, що проблема переробки сміття гостро постала і в Україні.

Що може бути кращим за якісний реп? Правильно, якісний україномовний реп. Доки alyona alyona підкорюєкраїну топовим флоу та кліпами, знятими на iPhone, україномовний альбом «Спалах» репера Freel посів перше місці в українському iTunes.

Наші в кіно

Анімаційна стрічка «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» стала найкасовішим мультфільмом українського виробництва за часів незалежності України. Її загальносвітові збори сягнули понад $2,4 млн. А українська комедія «Скажене весілля» встановила абсолютний рекорд у 30,7 млн грн за 2 вікенди.

Українські кінематографісти цьогоріч дісталися аж до Американської академії кінематографічних мистецтв. За можливість представляти Україну на Оскарі боролися 6 стрічок: «Брама» (Володимир Тихий), «Вулкан» (Роман Бондарчук), «Донбас» (Сергій Лозниця), «Кіборги» (Ахтем Сеітаблаєв), «Коли падають дерева» (Марися Нікітюк) і «Міф» Леоніда Кантера та Івана Яснія. А документальний фільм «Віддалений гавкіт собак» навітьпотрапив до короткого списку премії «Оскар».

Мережа магазинів «Сільпо» відзначилася тим, що буквально «пошматувала на цитати» фільм «Дике поле», знятий за мотивами роману Сергія Жадана «Ворошиловград» — та помістила ці висловлювання на своїх чеках замість звичних передбачень.
А от мережа кінотеатрів «Планета Кіно» навчала відвідувачів кіноетикету. У кінотеатрах з’явилися іронічні ролики, які закликають поважати інших під час перебування у кінозалі. В роликах порушників лякають клоуном Пеннівайзом із фільму «Воно», Ганнібалом Лектором і також нагадують, що за погану поведінку можуть загинути герої кіно DC і Marvel.

своїх чеках замість звичних передбачень.

А от мережа кінотеатрів «Планета Кіно» навчала відвідувачів кіноетикету. У кінотеатрах з’явилися іронічні ролики, які закликають поважати інших під час перебування у кінозалі. В роликах порушників лякають клоуном Пеннівайзом із фільму «Воно», Ганнібалом Лектором і також нагадують, що за погану поведінку можуть загинути герої кіно DC і Marvel.

Безкінечний хайп

Про що тільки не говорили в Україні та світі цьогоріч: тут вам і соціальна акція #MeeToo, і Kiki-челлендж, і суцільні меми. Чим «годувалися» медіа у 2018, і чого ми (сподіваємося) більше не побачимо у 2019 — у матеріалі про найхайповіші явища року.

Окремо ми розповідали про 5 знакових українських онлайн-флешмобів, які сколихнули інтернет-спільноту протягом 2018 року. А ще ми вирішили помріяти і уявити, яким був би Instagram-акаунт України, якби там вона розповідала про найвизначніші події за час відновлення незалежності — та яким мусить бути «телебачення здорової людини», щоби від перегляду у вас не їхав дах. А про всі резонансні події у світі та найцікавіші новини України ми говорили у щотижневому подкасті Na chasi Weekly.


“У 2019-му креативу точно побільшає — а ми й далі розповідатимемо вам про все, що на часі знати”