Що спільного з ІТ і традиційними українськими ремеслами? І те, й те є складовими креативної економіки, яка по всьому світові демонструє шалені темпи зростання, випереджуючи виробничі галузі. Україна має цілком стабільні провідні позиції в ІТ-секторі і вже зазіхає на лідерство в галузі крафту та інших рукотворів.

Однак, як часто це буває, не завдяки, а всупереч, оскільки правила гри для вітчизняного хендмейдера непрості, а інколи є ще й додатковою перешкодою для досягнення успіху. При тому всьому, на торговому інтернет-майданчику Etsy співвітчизники тримають упевнене четверте місце серед інших європейських країн. Попереду Франція і Великобританія. При тому, що Туманний Альбіон щороку з креативної економіки отримує з десяток мільярдів фунтів стерлінгів. Справедливості ради, варто сказати, що до цього напрямку відносять і кіновиробництво та телевізіний продакшен. Ніде правди діти – є до чого прагнути у всіх сферах. Однак повернімося до ремісників.

Частка українських хендмейд товарів становить 9% від загальної пропозиції на тому таки сервісі Etsy, що спеціалізується саме на продажу авторських виробів різноманітного напрямку. Найбільше тут цікавляться прикрасами, іграшками, речами широкого вжитку. Вдвічі менші обсяги пропозиції має Росія, яка на дев’ятому місці з загальноєвропейському заліку. Здавалося, все добре, але… на цьому власне позитив і закінчився. Бо досягнення українців можна пояснити передусім їхньою вигадливістю та мобільністю: як оптимізувати плату за пересилку, як отримати кошти з-за кордону, як бути конкурентним і ще багато інших «як», що вирішуються інтуїтивністю і наполегливістю, а не чітко зрозумілими алгоритмами. Час від часу ремісники напружуються очікуючи удару від якихось чергових митних нововведень, чи бува їх не зачепило. Або від рухів податкової, бо майстри би і не проти обліковуватися, і навіть частина ремісників працюють як ФОПи, але тут постає питання – де різниця між ремеслом, авторською річчю і виробом з повноцінного промислового меблевого цеху? Або відмінності між майстром дерев’яних іграшок і іграшковою фабрикою? З якого тиражу продукування власних принтів на футболках перестає бути мистецтвом і стає тиражем? І так далі.

В країні є закон про народні художні промисли. Закон 2001 року, востаннє зміни до нього вносилися в 2012 році. Чи варто говорити про те, яких змін зазнав ринок і структура пропозиції з того часу? Поза межами його дії опинилась велика кількість людей, яка працює з традиційними мотивами, але за формальними ознаками не є ремісниками. За тим виникає питання – хто ж такий хендмейдер? Чи повинен він мати інші права, аніж ремісник, якщо працює з тими самими матеріалами, але поза межами традиційних форм? Навряд чи держава на сьогодні знає орієнтовну цифру ремісників і крафтерів, які працюють в цій сфері і приносять окрім податків ще і іміджеву складову, бо більшість досліджень сфери фрагментарні або приблизні – що говорити, коли основним полем дослідження виступають різноманітні сайти з продажу (саме на них посилаємося ми в дослідженні, їх же зустрічаємо в інших, дотичних матеріалах), але не творчі спілки різного спрямування.

Власне закон, як суспільна згода, починає бути спочатку затребуваним, а тоді працювати у тому випадку, коли є група людей, яка зацікавлена в таких механізмах регулювання. На сьогодні спільнота розосереджена і поділена: традиційні спілки дотримуються переважно консервативних підходів, у них яка не є, але існує хоча б номінальна законодавча база, молоді автори перебувають в постійному пошуці засобів вираження, експериментують з подачею та матеріалами і не схильні гуртуватися в якісь об’єднання, їхній статус ніде не визначений, частини професій нема в класифікаторі. Ця осібність випливає з того, що в країні не сформовано ставлення з боку суспільства до ремісництва та крафту як до самостійних складових економіки, а до самого процесу – як до повноцінного способу заробляти кошти, а не до хобі чи способу цікаво й частково продуктивно провести вільний час.

У ремісництва є колосальні перспективи стати напрямком для самозайнятості населення, що показали наші дослідження. Як наслідок – народився транскордонний проект «Craft It! Навчися і зроби», що реалізується на території Полісся України і Білорусі. Цільовою аудиторією було обраного з одного боку майстрів, як початківців, так і іменитих, а з іншого – учнівську молодь, як перспективних учнів, які ще визначаються зі своїм подальшим професійним шляхом. Третя категорія, з якою ми працюємо, люди вразливих категорій – пенсіонери, громадяни з інвалідністю. Велику частину наших зусиль буде спрямовано на навчання, як виробничому, так і адміністративно-самоорганізаційному, але за цим криється і просвітництво та зацікавлення молоді саму у такому виді зайнятості. Це не означає, що людина все своє життя буде винятково ремісником, хоча і це імовірний і дуже непоганий сценарій, ми хочемо розказати їм про людей, їхніх однолітків, які вчаться в престижних університетах світу, а заробляють собі на навчання рукотворами. З тих зустрічей, які вже відбулися в школах у рамках проекту, ми бачимо позитивний відгук і зацікавленість – для багатьох стало несподіванкою те, що десь в світі люди цікавляться грубими дерев’яними виробами чи плетеними вручну килимами і що це все чимало коштує.

Однак, для того, щоб утримати людей в галузі, треба запропонувати прозорі і зрозуміли правила гри. Ті ж, виписані законодавчо, права, механізми взаємодії з різними структурами та з замовниками. А на сьогодні ми пасемо задніх з представництва на тому ж Ebay, оскільки банківська система країни закрита для PayPal, яким користується увесь світ, і та ж Росія. Тому, попри те, що наш проект обмежений в часі і просторі – він розрахований на рік і фінансується коштами Європейського Союзу, а нашою країною-партнером є Білорусь, наша амбіційна і добровільна надмета – вийти за його межі і на базі результатів цього проекту запропонувати урядовцям і депутатам проекти рішень, які би допомогли сприяти розвитку ремісництва.

Попри те, що люди потроху опановують торгові майданчики в інтернеті, чимало майстрів здають свої вироби посередникам, які вже в свою чергу і виставляють їх на продаж. Таким чином, половину, а то і дві третини коштів, виручених з того, забирає собі оптовик. Багато майстрів не вірить в те, що вони роблять щось справді вартісне, і що це потрібно людям. Галузь, замість розвиватися, занепадає, ми втрачаємо унікальні технології просто через те, що не можемо ними зацікавити і показати їхню колосальну прибутковість. Це такий абсолютно прагматичний підхід – через якусь елементарну дерев’яну підставку на Amazon вартістю 30-50 доларів стимулювати збереження, як це не пафосно звучить, традиційної української культури. Адже якщо ця річ коштує стільки, то щось дійсно оригінальне і самобутнє здатне справді зацікавити поціновувачів. Автентика зараз чи не на пікові популярності – кожен шукає індивідуальне, незвичайне, «з душею».

Для нашого проекту важливо те, що на пропозицію щодо підтримки його відгукнулась «Укрпошта», Державна служба зайнятості, комерційні сервіси з пошуку персоналу, керівники управлінь освіти на місцях, адміністрація шкіл. Переконаний, якщо явище отримало такий відгук, значить воно не є якимось надуманим чи штучним, воно якраз на часі. І проект цей виник як реакція на запит. Занурюючись дедалі глибше у витоки проблеми недооцінки вартісності народних мистецтв, ми розуміємо, що підтримка цієї сфери має бути в пріоритеті держави, яка прагне сучасно і креативно розвиватися, і тим самим закривати болюче питання соціальної політики – самозанятість людей. І це наш наступний стратегічний крок – донести до можновладців, що ремісництво потребує їхньої уваги не менше аніж розгляд держбюджету чи розподіл коштів на соцсферу. Власне, ремісництво – це сегмент і того, й іншого.

Автор статті: Антон Плаксун, керівник Українского центра громадянських ініціатив «Світло», експерт проекту «Craft It! Нвчися і зроби» для Ресурсного центру ГУРТ

Так називався заключний захід Херсонського обласного Центру народної творчості, який завершував цикл новорічно-різдвяних свят. У приміщенні Херсонської Світлиці 18 січня, саме на Йордан, відбулась творча зустріч майстринь народного мистецтва. За святковим «круглим столом» зібрались рукодільниці з Херсону та близьких до обласного центру районів.

Спілкувались творчо та натхненно, обговорювали плани на майбутній рік. Згадували про участь у Всеукраїнських акціях – «Рушник національної єдності» та «Схід і Захід разом». Відпрацьовували ідеї створення спільних мистецьких арт-об’єктів до 75-річчя Херсонської області та обласного Центру народної творчості, які відмічатимемо у прийдешньому році. Ну і, звичайно, співали колядок, смакували «голодну» кутю та солодкий узвар, чаювали з традиційними українськими смаколиками.

Завершились зимові свята. Готуємось до зустрічі весни!

24 січня 2019 року наукова співробітниця Українського центру культурних досліджень, авторка й кураторка проекту «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України» Тіна Пересунько взяла участь у прес-брифінгу, що відбувся в Українському кризовому медіа-центрі до 100-річчя культурної дипломатії України.

Захід було приурочено до відзначення сотої річниці від ухвалення першого в історії модерної України Закону в галузі культурної дипломатії (від 24 січня 1919 року Закон УНР про створення та відрядження за кордон Української Республіканської Капели). Проведення брифінгу ініціювала голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Ганна Гопко. У заході також взяв участь генеральний директор Українського Інституту Володимир Шейко.

Співробітниця УКЦД представила під час брифінгу проект «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України», присвячений історії тріумфальних гастролей Української Республіканської Капели у 17 країнах світу упродовж 1919-1924 років, завдяки яким світ уперше почув «Щедрика» Миколи Леонтовича.

«Наш проект мовою архівних документів розкриває історію появи «Щедрика» за кордоном. Це відбулось завдяки політиці культурної дипломатії Голови Директорії Української Народної Республіки Симона Петлюри, який у січні 1919 року ініціював створення Капели для закордонної подорожі під орудою видатного диригента Олександра Кошиця. Проект музичної промоції України в Європі мав продемонструвати культурну, а відтак і політичну суб’єктність Української Народної Республіки і сприяти визнанню з боку країн Антанти політичної незалежності УНР», зазначила Тіна Пересунько.

Під час презентації авторка проекту представила документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, зокрема переклади «Щедрика» на чеську, польську, французьку, німецьку, іспанську, англійську та інші мови світу.

«Це доводить, що «Щедрик» був відомий в Європі у 20-х роках минулого століття не як «Carol of the Bells», а як автентичний український «Щедрик» із чіткою кореляцією з авторством Миколи Леонтовича. – підкреслила Тіна Пересунько. – Окрім того, наш проект уперше масово оприлюднює ті архівні документів, що свідчать про державно-інституційний статус закордонних мандрів «Щедрика» та про тяглість реалізації політики культурної дипломатії з боку українського уряду сто років тому. У збірнику архівних документів та мандрівній виставці окрім закордонних відгуків на концерти Капели демонструється залученість до реалізації турне Капели профільних держустанов УНР – Директорії, Міністерства закордонних справ, Головного управління мистецтв та національної культури тощо».

Під час брифінгу голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Ганна Гопко відзначила актуальність і важливість реалізованого Українським центром культурних досліджень проекту джерелознавчих студій з історії культурної дипломатії доби Української Народної Республіки.

«Нам хотілося б показати світові тяглість нашої приналежності до європейської цивілізації, – зазначила Ганна Гопко. – Зважаючи на потребу єдності нас як єдиної політичної нації культурна дипломатія допомагає нам самим ставати більш соборними та єдиними всередині країни, усвідомлюючи свою ідентичність, історичну і культурну спадщину. Без укріплення ідентичності всередині України і назовні через культурну дипломатію вступ України до ЄС і НАТО складно собі уявити. Україна має величезний потенціал для культурної дипломатії. Потрібно лише його реалізувати. І я переконана, що ми це зробимо, якщо працюватимемо заради інтересів України так, як це робили українці 100 років тому, тільки тепер – маючи стократ більші можливості».

Ганна Гопко відзначила також необхідність стратегічного діалогу України зі світом саме через мистецтво і культуру. «Ми ніяк не можемо зрозуміти, на скільки важливим є достукатись до громадян ключових стратегічних партнерів – країн ЄС, США чи Великої сімки саме через культуру і мистецтво – щоб завдяки сприйняттю української культури вони були готові відстоювати інтереси України, зокрема в питанні відновлення територіального суверенітету України», зазначила голова Комітету.

Генеральний директор Українського інституту Володимир Шейко підтримав важливість реалізації подібних проектів і відзначив, що оприлюднення результатів наукового проекту «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України» слугуватиме важливим аргументом у відстоюванні вагомості сучасної політики культурної дипломатії в Україні.

«Інституційна тяглість в галузі культурної дипломатії мені видається особливо важливою. Бо коли я скрізь говорю про потрібність культурної дипломатії України в зовнішній політиці країни на рівні з економічною, політичною, військовою потугою України, то апелюючи до такого дослідження нам тепер набагато легше переконувати українську владу і скептиків у тому, що культура є не менш важливим і дієвим інструментом утвердження української суб’єктності. – зазначив Володимир Шейко.

Директор Українського Інституту підкреслив важливість інституційного аспекту дослідження, зокрема оприлюднення тих архівних документів проекту, які розкривають історію гастролей Української Республіканської Капели, як державного проекту УНР.

«Багато свідчень стосується саме інституційності цих зусиль і прямої кореляції з зусиллями української держави і уряду в цьому напрямку. Тож згадуючи історію становлення інституцій культурної дипломатії інших країн того часу я розумію, що Україна тоді була однією з перших держав, хто на такому рівні і з таким розмахом бюджету та ресурсів розпочав політику культурної дипломатії», додав директор Українського Інституту.

Під час заходу присутні отримали роздаткові матеріали проекту, зокрема факсимільне видання лібрето концерту Української Республіканської Капели в Лондоні у лютому 1920 року, листівки із зображенням архівних документів, буклет проекту та збірник архівних документів «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України».

Відео-репортаж брифінгу до 100-річчя культурної дипломатії України https://www.youtube.com/watch?v=A3ZOoY-cVeA

Проект «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України» реалізує Український центр культурних досліджень за підтримки Українського культурного фонду. За його підсумками розроблено сайт Shchedrykdiplomacy, видано збірник архівних документів і мандрівну виставку «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України», яку 15 січня 2019 року було представлено у кулуарах Верховної Ради України. Експонати ілюструють документи Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, зокрема, Закон УНР про утворення Української Республіканської Капели, постанови про державне фінансування, документи Міністерства закордонних справ, переклади «Щедрика» різними мовами, синьо-жовті афіші закордонних концертів українського хору в найпрестижніших концертних залах світу.

Упродовж 2019 року ці матеріали планується експонувати в українських та закордонних центрах в рамках відзначення 100-річчя культурної дипломатії України і світового тріумфу «Щедрика».

 

Стаття на тему “Презентували проект «Світовий тріумф Щедрика – 100 років культурної дипломатії України»” 

Верховна Рада на законодавчому рівні затвердила визначення «креативні індустрії», коли внесла зміни до Закону України «Про культуру».

Власне, креативна індустрія в світі вже давно є потужним рушієм розвитку і тією галуззю, яка приносить мільярди доларів ВВП в скарбниці інших держав. Це і не дивно, адже до неї зараховують наприклад кіноіндустрію, радіомовлення, звукозапис, медіа, дизайн, образотворче та сценічне мистецтво, тощо. Таким чином, в тій чи іншій мірі, нове визначення зачіпає велику кількість людей, які присвятили себе тим професіям, які можна назвати творчими.

Однак, великою мірою проблеми майстрів лежать не стільки в культурному, скільки в економічному та процедурному полі. Тому визначення поняття це тільки перший крок в напрямку розвитку творчої галузі, початок процесу її становлення як самостійної і самодостатньої сфери.

Зрештою, рішення парламенту, яке може здатися невтаємниченим, номінальним, формально таки вивело на світло десятки, а то і сотні тисяч представників творчих професій. Принаймні, у цих людей тепер з’явилась відправна точка, до якої можна апелювати у відстоюванні власних прав і утвердженні професійної компетенції. Наступним логічним кроком має бути, наприклад, розширення класифікатора професій, аби за вуха не притягувати реальну специфікацію майстрів до існуючого переліку. Оскільки за представників інших творчих професій можуть сказати краще вони самі, зосереджують свій фокус передусім на ремісничій галузі, крафті та хендмейді.

В цьому напрямку потрібно розвивати професійну освіту в напрямку креативної індустрії, і в цьому плані законодавче визначення є тим наріжним каменем, до якого можна апелювати вже. Більш тонке розмежування термінології дасть змогу надати відтінків в профільній освіті, а не обмежуватися чимось на кшталт «майстер декоративно-прикладного мистецтва», куди можна напхати всього і зрештою уявлення людини про фах буде побіжним і розпорошеним.

Найбільш прагматичний бік діяльності майстрів все ж має вирішуватися не стільки в культурному, скільки в економічному напрямку. Йдеться про систему платежів PayPal, яка є основною на міжнародних торгових майданчиках. В Україні ж тривалий час точаться перемовини і дискусії навколо запуску її в Україні. Тому на сьогодні частина тих, хто вже розмістив свій бізнес і торгує рукотворами зі світом, мають грати в тіньовій площині за відповідними тіньовими правилами, шукати посередників – фірми з закордонною реєстрацією і проводити фінансові операції через їхні рахунки. Такі послуги коштують 5-10% від суми обороту і за словами самих авторів, вони б з задоволенням віддавали ці гроші в держскарбницю.

Крім того, через зайнятість основою працею очевидною є фізична неспроможність великої кількості майстрів вести повноцінну бухгалтерію та облік, передусім йдеться про тих, хто працює на себе самостійно і не має найманих співробітників. Йдеться як про час, що людина має витрачати на документацію, так і про рівень компетенції роботи зі звітністю та загалом здатність і бажання працювати з цифрами і таблицями. Звітність не повинна відлякувати від справи, а стимулювати до того, аби займатися улюбленою працею для забезпечення власного добробуту і водночас виконувати свої фінансові зобов’язання перед країною. Крім того, якщо ми вже налаштувалися на загальноєвропейський курс, то варто би бути послідовними і відкривати ринок симетрично як для промислових виробників, так і для крафт-галузі, увімкнути зелене світло для зовнішньоекономічної діяльності самозайнятих людей.

Якщо говорити про перспективу, то в рамках проекту «Craft it! Навчися і зроби», що реалізовується за кошти Європейського союзу, ми систематизуємо досвід діяльності, спілкування з майстрами «в полях» і власниками інтернет-крамниць, акумулюємо іноземний досвід, щоб викласти все це у вигляді законопроекту про народні ремесла. Прийняті Верховною Радою зміни – абсолютно позитивна і перспективна точку входу для креативної галузі. На сьогодні через неї ми отримуємо великі можливості для наповнення законодавчої бази, відпрацювання фактичних механізмів взаємодії між усіма зацікавленими сторонами. Крім того, в рамках нашого проекту ми можемо констатувати велику увагу до концепції розвитку творчих професій, крафту та ремісництва з боку депутатського корпусу (Комітет соцполітики), Міністерств – освіти та соціальної політики, фахівців Державної служби зайнятості, місцевої влади в тих областях Поліського регіону, де ми працюємо. Люди бачать перспективу і майбутнє за цим. У світі, де все більше професій витісняють роботи, речі, зроблені з душею тільки набувають все більшого значення і смислів. І перш ніж Україна роботизується, а це неодмінно відбудеться як і у всьому світі, ми повинні бути певні, що співвітчизники знають чим і як зайняти себе і забезпечити достойний рівень життя самостійно.

Автор статті: Антон Плаксун, керівник Українского центра громадянських ініціатив «Світло», експерт проекту «Craft It! Нвчися і зроби» для Ресурсного центру ГУРТ