Як традиційна випічка допомагає мелітопольським караїмам залишатися в історії України
«Ми прожили тут із XIII століття ― і ми ніхто. Люди без Батьківщини», ― каже одна з пів сотні мелітопольських караїмів.
Олена Арабаджи, проректорка Мелітопольського педагогічного університету розгортає книжку «Елементи нематеріальної культурної спадщини України». «Елементи» ― ця трохи канцелярська мова їй не шкодить, бо у книжці ― одна з останніх караїмських перемог. Вона розмістилася на сторінках між писанкою та обрядом «Водіння Куста». У грудні 2018 року під номером 0013 караїмську традицію приготування пиріжка з м’ясом «ет аяклак» внесли до переліку чотирнадцяти елементів нематеріальної культурної спадщини України. Для цього треба було довести, що традиція жива ― що три покоління вміють це робити. Про те, як правильно готувати ет аяклак, спершу розпитали караїмських бабусь. Жінки розділилися на два табори. Одні стверджували, що правильний пиріжок ― тільки з бараниною. Бо ж і «ет» означає м’ясо. Інші ― що додавання картоплі є також традиційним, так почали робити бідніші люди.
Тепер караїмки Мелітополя хочуть, щоб їхній пиріжок визнали в ЮНЕСКО. Якщо до переліку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО можна долучити піцу й хачапурі, то чим ет аяклак гірший?
Справжній караїмський пиріжок готують із сирої рубленої баранини ― це обов’язкова умова, фарш ― уже не автентично. У начинці є цибуля, сіль, перець. Деколи, як я вже знаю, картопля. Пиріжок особливий і тістом. До нього додають тваринний жир ― найкраще баранячий, але зараз беруть і яловичий, так простіше. Тісто заплітають косичкою ― і з духовки дістають рум’яний півмісяць. Одного такого пиріжка достатньо, щоби пообідати.
«Ми їздили до Києва на конференції з коробками цих пиріжків. Говорили, що справа не в тісті і не у м’ясі, а в тому, що в ет аяклак ― душа народу».
Автор – Світлана Ославська
Більше за посиланням: https://www.reporters.media/pyrizhky-ostannih-karayimiv/