Якщо великі міста переважно багатофункціональні, тобто виконують одразу кілька функцій: наукову, освітню, культурну, фінансову та інші, то маленькі міста мають вузькопрофільні напрямки. Саме такі міста України є найчисельнішою за кількісним складом, групою міст, значна частина з яких – адміністративні центри районів. З малими містами в Україні пов’язане життя понад 22 мільйонів осіб. Такі поселення відіграють важливу роль у формуванні поселенської мережі, розвитку та розташуванні промислових сил країни.
Згідно із Законом України про «Генеральну схему планування території України», визначаються наступні типи маленьких міст:
- міста із прилеглими центрами мереж поселення
- міста, що мають рекреаційний та оздоровчий потенціал
- міста що мають значний природний та історико-культурний потенціал
- міста – центри сільськогосподарських районів
- багатофункціональні міста
- промислові міста
Згідно долі населення, яке зайнято в різних галузях економічної діяльності, маленькі міста поділяються на:
- транспортні вузли
- оздоровчі центри
- господарчі центри місцевого значення
- центри, що надають соціально-культурні, комунально-побутові та інші послуги населенню
- історико-архітектурні, культурні та туристичні центри.
Станом на 2013 рік в Україні нараховувалось 351 маленьке містечко (3/4 від загальної кількості міст України).
Після розвалу Радянського Союзу такі населені пункти опинились в дуже складних економічних умовах, втрачаючи статус логістичних центрів (наприклад Жмеринка, Козятин у Вінницької області) або промислових центрів тощо. У зв’язку із відсутністю необхідних знань та тенденцій сучасного розвитку територій, більшість маленьких міст України опинились в стадії стагнації та знаходяться зараз у 90-х роках 20 сторіччя.
Поки керівництво чекає на «доброго дядю», молодь та мешканці середнього віку виїжджають до великих міст в пошуках кращої долі.
Сучасний підхід щодо планування регіонального або місцевого розвитку будується на розумінні культурних ресурсів як сукупності економічних активів, культурного капіталу регіону (міста), що здатні зробити прямий та опосередкований внесок в економіку.
Бум «креативних» або тематичних міст в Європі та США в 1990-х роках і на сьогодні є прикладом того, як соціально-економічні проблеми регенерації міського середовища вирішуються за допомогою культурних стратегій. В даному випадку мова не іде про традиційне генеральне планування міст, коли за основу береться територіальний принцип, мова іде про культурно-економічне планування, в основі якого – використання людського та культурного капіталу міста.
Відмінність креативної економіки від традиційного економічного укладу це: ресурси-інформація та знання, продукт – інновація.
Сировиною креативної економіки є вміння народжувати оригінальні ідеї та перетворювати ці ідеї в економічний капітал і продукт, що продається. Основним завданням креативної економіки є створення та реалізація «творчого продукту».
Креативну економіку треба розглядати системно:
- Постіндустріальна економіка – головною рисою є домінування сфери послуг над виробництвом;
- Інформаційна економіка, що базується на використанні інформації – економіка знань;
- Інноваційна економіка, головною рисою якої є безперервне продукування ідеї або нововведень, які орієнтуються на динамічні зміни на ринку споживання послуг;
- Глобальна мережева економіка, яка базується на взаємодії між «носіями» ідеї у світовому масштабі, завдяки мережі ІНТЕРНЕТ;
Ще один аспект, який пов’язує культуру і економіку міста, примушує нас звернутись до проблеми локальної ідентичності в умовах глобалізації. Культурна політика і просування бренду міста та його іміджу в даному випадку – не політичний аспект. Це засіб відстояти індивідуальність та місцеву специфіку на фоні домінуючих глобалізаційних процесів в урбанізації.
Не зникнути на фоні мегаполісів, не перетворитись в маргінальні поселення – це ставка в глобальній грі.
З одного боку, неможливо уникати глобальних процесів: мобільності, міграції, глобальних комунікацій. З іншого боку, саме глобалізація провокує локальний патріотизм, збереження історичної пам’яті.
З цих суперечливих складових складається концепція «ГЛОКАЛЬНОГО МІСТА», в основі якого знаходиться принцип «креативної економіки», тобто розробка ідеї, на яку працюють всі групи: від людей креативних професій до бізнесу та влади. Багато прикладів таких міст існує на сьогодні в Європі та Американському континенті. Але найбільш цікавим, на мій погляд, є приклади Східної Німеччини і деякі території Росії, зокрема МИШКІН.
Існує кілька версій походження назви цього міста. Є версія, по якій топонім отримав своє походження від прізвиська одного з перших поселенців. За іншою легендою один князь відпочивав на березі Волги, прокинувся від того, що по його обличчю проповзла мишка. Спочатку він розсердився, але потім побачив, що миша врятувала його від змії. Саме цю легенду використовують сьогодні у великому туристичному центрі Мишкіні, в якому мешкає 5866 осіб. Великим туристичним центром місто стало з середини 1990 х років, коли зупинилось єдине в місті підприємство, пов’язане із газовою промисловістю. Взявши за основу легенду про мишу-рятівницю, місто почало позиціонувати себе як СТОЛИЦЯ МИШІ.
Пізніше, коли крок за кроком був створений комплекс музеїв, зокрема «Палац миші», «Музей валянок», єдиний у світі зоопарк мишок, «Музей сиру» та багато іншого місто почало позиціонувати себе як ПРОВІНЦІЙНА СТОЛИЦЯ МУЗЕЇВ.
Бізнес об’єднався із культурою та владою. Завдяки створенню такого надзвичайного культурно-туристичного кластеру у місті за останні 10 років розвинулась повна туристична інфраструктура, яка на сьогодні нараховує:
- 4 організації по обслуговуванню туристів;
- 13 готелів, гостьових будинків, баз відпочинку, зокрема готель «Кошкин дом»
- більш ніж 100 магазинів роздрібної торгівлі;
- 9 підприємств громадського харчування, зокрема ресторан «Мишеловка», в якому є безкоштовний сир;
- в місті функціонує таксі «Мouse-city».
До Мишкіна щорічно заходять 365 КРУЇЗНИХ ТЕПЛОХОДІВ та заїжджають 1652 ТУРИСТИЧНИХ АВТОБУСИ, які привозять понад 180 тисяч туристів.
Починаючи із 80-х років ХХ століття роль культури у світі розглядається як креативна складова розвитку економічного сектору. Спочатку це тлумачилось як отримання конкретного прибутку та залучених коштів, пізніше – як менеджмент та маркетинг в культурних організаціях. Після гірких спроб визначити важливість культури за допомогою конкретних економічних чинників було вивчено вплив культури на економіку конкретних міст та територій. Поняття «культура» почало тлумачитись як ресурс змін якості життя шляхом створення додаткової вартості продуктів та територій і покращення умов зайнятості населення.
Важливою складовою стратегії модернізації економіки України на сучасному етапі є перехід від індустріальної та сировинної моделі розвитку до постіндустріальної або креативної, яка базується на використанні людського потенціалу та знань, що є певною базою для розробки та реалізації ідей для культурно-економічного розвитку, в першу чергу, малих міст.
Згідно дослідження UNCTAD існують чотири базові групи для розвитку креативної економіки:
- Культурна спадщина: традиційна культура (ремесла, фестивалі тощо); культурні пам’ятки (музеї, бібліотеки, місця розкопок тощо);
- Образотворче мистецтво (скульптура, фотографія тощо);
- Медіа: публікації та видавництво; аудіовізуальні твори (фільми, телебачення, радіомовлення); нові медіа (цифровий контент, відеоігри тощо);
- Функціональний креатив: дизайн та креативні послуги (реклама тощо).
Культурні та креативні індустрії мають стратегічний потенціал і сприяють розумному, сталому і комплексному зростанню регіонів та міст. Використання креативних технологій капіталізує міста.
Контент креативної культури є важливою частиною економіки. Розробка і експорт в сфері культурного контенту мають наступні переваги для розвитку національної економіки:
- Створення міста з високою доданою вартістю за рахунок використання культурного ресурсу;
- Створення нових робочих місць в сфері послуг;
- Створення умов для збільшення пізнаваності міста або бренд території;
- Розвиток спеціалізованого туризму (туризм подій, екстремальний туризм).
На сьогодні більшість малих міст України характеризуються низьким рівнем соціально-економічного розвитку і ділової активності, є депресивними, однак володіють значним туристично-рекреаційним, культурно-історичним і природним потенціалом. Сприяння розвитку туристичної сфери в малих містах необхідно розглядати як інструмент підвищення рівня зайнятості населення, зменшення трудової міграції, посилення ділової активності, поліпшення фінансових показників діяльності підприємств, формування позитивного туристичного іміджу.
Проблеми, які існують на сьогоднішній день в малих містах:
- Незадовільний стан загальної інфраструктури (дороги, водопостачання, водовідведення, теплопостачання) та комунікаційної інфраструктури (рівень телефонізації, зв’язку, транспортного сполучення, інформатизації);
- Значні деформації людського потенціалу в його структурі: від’ємне значення природного приросту населення; зростання кількості осіб пенсійного віку;
- Високий рівень безробіття;
Відсутність в туристичній індустрії кваліфікованих кадрів і низька якість підготовки наявних фахівців, як на рівні підприємств (закладів розміщення, харчування та екскурсійного обслуговування), так і органів управління, загострює недостатнє інформаційне забезпечення промоції малих міст.
Культурний туризм – важіль комплексного розвитку регіону та складова креативних індустрій
Проблема формування цілісності загальнонаціонального культурно-комунікаційного простору, спільної історичної пам’яті, подолання взаємних негативних стереотипів між регіональними та етнічними групами, є стратегічними завданнями державної політики у гуманітарній сфері, зумовлені процесами формування української нації як політичної (громадянської) так і загальнонаціональної ідентичності громадян України. Культурний туризм виступає одним із засобів інформування громадян про інші регіони України та нівеляції стереотипів. Туризм відіграє важливу роль в осмисленні власної ідентичності, у відродженні локальних традицій. Для молоді особливо важливим є усвідомлення історико-культурного значення здобутків власної країни, гордості за неї. Основною умовою розвитку культурного туризму є історичний та культурний потенціал країни, рівень забезпечення доступу до нього, а також побутові умови проживання туристів.
У число об’єктів культурного туризму входять:
- історико-культурна спадщина (історичні території, архітектурні споруди і комплекси, зони археологічних розкопок, музеї, народні промисли, обряди, виступи фольклорних колективів);
- Культурні події (виставки, фестивалі, особливості життя населення: кухня, костюми);
- Культурні кластери, що формуються на основі розвитку креативної ідеї.
Культурний туризм впливає на:
- стимулювання розвитку місцевих ремесел, створення нових робочих місць, залучення молоді та безробітних на ринок праці;
- актуалізацію культурної та архітектурної спадщини і джерела фінансових надходжень на охорону і реставрацію;
- розвиток міжгалузевих напрямків співпраці;
- вивчення регіональних культур з метою формування міжетнічної толерантності.
Депресивні регіони мають розглядати культурну спадщину і культурний туризм, як джерело розвитку: інтеграція окремих пам’яток культурної спадщини в туристичну мережу, яка стимулює затвердження окремих програм реставрації, створення нових іміджевих музеїв, скансенів, ресторанів традиційних страв, обладнання місцевими жителями гостьових кімнат для туристів.
Необхідно змінити парадигму сприйняття малих міст за стандартною класифікацією та спробувати зосередитись на європейському тлумаченні статусу малих територій:
- мале історичне місто із завданням збереження та актуалізації історико-культурної спадщини, що повинно бути відображено в структурі бюджету;
- мале рекреаційне місто із завданням розвитку сімейного відпочинку;
- мале місто-заповідник із завданням збереження унікальної еко-системи, що повинно бути відображено в структурі бюджету, в якому доходи від туристичної діяльності спрямовуються на охорону навколишнього середовища;
- місто-музей;
Великі міста розвиваються за рахунок багатовекторної спрямованості: це і адміністративний центр, і університет, місцеве виробництво, туризм. Якщо негатив спостерігається в одному напрямку, місто зосереджується на іншому.
Для малих міст іноді достатньо переосмислити існуючи ресурси і знайти нову тему для розвитку.
З чого необхідно починати, коли прийшло розуміння, що кращі часи розвитку вашого міста далеко позаду? В яких умовах формуються ідеї розвитку і стале місто? Необхідно відповісти на наступні запитання: чи готові ви:
- прийняти інтелектуальні ризики;
- розглядати проблему з несподіваної сторони;
- до експериментів;
- рефлексувати;
- залучити фахівців, які вміло оперують сценаріями майбутнього;
- до створення несподіваних комбінацій?
Пропонуємо 8 відмінностей процесу стратегування малих міст:
- Стратегія для себе. Стратегування малого міста нагадує сімейну раду, коли ми розмірковуємо, що ми можемо робити добре? Які ресурси ми маємо? Визначившись із напрямком, починаємо шукати відмінності своєї справи від інших.
- Ми говоримо про бренд міста. В будь- якій стратегії необхідно підкреслити унікальність міста. Що саме відрізняє його від інших. Ніжин – місто храмів й огірків, Хотин – це замок, а Умань – розкішний дендропарк і хасиди. Але скільки ще маловідомих історій! А скільки легенд, що пов’язані із особистостями, які заснували та розвинули місто! Шукаючи ідею, ми шукаємо зміст.
- Центр і офіс міста. Малому місту важливо мати живий центр – серце комунікації, місце, опинившись в якому, відчувається стиль життя, особливості та ідентичність. Багато наших малих міст мають розтягнутий приватний сектор, в центрі – адміністрація, будинок культури. Вже немає пам’ятника Леніну, але залишився майдан для мітингів. В центрі повинні розташовуватись: «офіс міста», туристичний інформаційний центр, магазин місцевих виробників, офіс розвитку, освітньо-культурний центр, прокат роверів і заклади, де можна зустрітись за філіжанкою кави.
- Мережевий бізнес. Суміщення функцій, взаємодоповнення особистого і суспільного – дає унікальні можливості не лише в сфері споживчих послуг, торгівлі. Наприклад: в малих містах важко повернути інвестиції в готельний бізнес, а без можливості провести ніч у місті турист перетворюється на відвідувача. Подивися і поїхав. Як рішення в даному випадку можна говорити про мережевий бізнес громади. Мережа квартир на добу тощо. Подібні явища можливі при наявності міської стратегії розвитку, що спрямована в культурно-економічному напрямку. Саме яскраві і унікальні події створюють такі умови.
- Драйв від змін. «Іноді здається, що життя зупинилось» – так говорять про малі міста. І це випадок, коли ми говоримо не про кількість мешканців. В Україні замало зримих перетворень в містах. Ще менше інформації про це. Але відчувати драйв від змін дуже важливо. Так було у Вінниці, коли міським головою став Володимир Гройсман. Він бачив мету та зібрав команду, яка почала робити зміни. Опоненти, побачивши позитивні зрушення, потягнулись до команди. На цьому етапі процес змін вже не зупинити. Це надихає на активність, дає відчуття життя та розвитку. Як досягти цього? Важливо мати стратегію та створювати такі події, які б відрізнялись від існуючих на карті України.
- Друзі міста. Хто буде реалізовувати зміни? Де знайти людей, яких не треба навчати дизайну, урбаністиці, сучасному благоустрою та іншим компетенціям, особливо коли мова іде про маленьке місто. Навіть якщо відбудеться чудо і команда перезавантаження із ресурсами з’явиться у вашому місті, без залучення мешканців – нічого не спрацює. Зовнішні експерти повинні навчити вас і показати шлях, яким треба рухатись, навчити бачити місто як живий організм та змінити ставлення до нього. Група змініть ваше місто – але як воно буде працювати після завантаження? Вже на етапі стратегічних досліджень, який розпочинається сьогодні важливо відокремитись від хоперської тусовки. Треба залучати всі верстви населення. Тоді ми будемо говорити про об’єктивну оцінку ситуації і спільно випрацьовувати майбутнє місто.
- Людський ресурс. Це важливо в епоху постіндустріальної економіки. Людський ресурс є мобільним. Треба створити такі умови, щоб молодь поверталась до міста, бачила перспективу. Треба відчути межу між «бажати жити в цьому місті» і «бажати померти в цьому місті».
- Мрія про майбутнє. Важливо, щоб місто мало мрію. Не для галочки, не відірвану від реальності буття – а просту, зрозумілу, сприйняту всією громадою. Тоді мрія перетворюється в стратегію життя міста. Малі міста поки ще мають час і можливості для відновлення і нового розвитку. Концентрація людей в мегаполісах – це модель бідних країн. Європа мешкає в малих містах. Вони вибороли це право. Сьогодні є важливим, щоб громада об’єдналась. Тоді розмова буде плідною, а результати швидкими. Важливо, щоб до круглого столу приходили люди різного віку – тоді почнеться щоденна важка праця. Водночас такі кроки можуть стати і останніми, якщо найактивніші, не зрозумівши змісту подальшого існування, поїдуть, а місто залишиться доживати. Прийшов час говорити про культурну політику, як м’яку силу трансформації, яка не потребує великих витрат, але потребує голів, бажання та готовності навчатись і змінюватись. Тоді й розвинеться місто для життя.
Результат буде відчутним, коли Ваші діти скажуть:
«Я хочу жити в цьому місті завжди».
ІРИНА ФРЕНКЕЛЬ,
ДИРЕКТОР УКРАЇНСЬКОГО ЦЕНТРУ КУЛЬТУРНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ