Підтримуйте студентів та креативну індустрію для зменшення наслідків COVID-19

Голова Комітету з питань культури та освіти закликала ЄС та держави-члени допомогти освітянським та креативним секторам зменшити наслідки COVID-19.

«Це надзвичайні часи для людей по всій Європі. COVID-19 змусив держави-члени ЄС ввести радикальні заходи соціального дистанціювання і обмеження на поїздки. Важливо, щоб ми всі їх виконували. Але ці заходи, очевидно, мають серйозний соціальний та економічний вплив на життя громадян по всій Європі, включаючи прямі та опосередковані наслідки у сферах освіти та культури», – заявила голова Комітету з питань культури та освіти Європарламенту Сабіна Верхейен у вівторок.

В даний час десятки тисяч людей, іноді навіть школярів, здійснюють програму обміну Eramsus + або беруть участь у волонтерському проекті «Європейський корпус солідарності». Я закликаю Комісію та країни-члени зробити все можливе, щоб підтримати цих людей, захистити їхній добробут і, де це можливо, допомогти їм повернутися додому. Я також закликаю Комісію працювати з країнами-членами для підтримки цифрових рішень для навчання мільйонів школярів та студентів, які зараз опинились вдома».

«У культурному секторі ми бачили як кінотеатри, невеликі концертні майданчики, театри та музеї закривають свої двері. Я вдячна сектору за те, що в цей час культура стає доступна в Інтернеті. Але ми повинні визнати, що багато активних людей в секторі культурних та креативних індустрій – це окремі майстри (митці) та малий бізнес, існування яких знаходиться під загрозою. Я закликаю Комісію та держави-члени запевнити сектор, що вони зроблять усе, що можуть – особливо завдяки значній фінансовій підтримці – для пом’якшення наслідків. Ця творча галузь постраждала під час цієї кризи так само, як і сектор обслуговування, і потребує однакового рівня підтримки».

Джерело

Привітання з Воскресінням Христовим

З великим святом Великодня!

Хай ангел береже від негараздів, а благодать не покидає серця.

Бажаємо чудес, весняного тепла, процвітання і миру.

Христос воскрес!

Краще сьогодні підтримувати галузь, аніж потім звільняти її від податків заради виживання

Світлана Фоменко, виконуюча обов’язки міністра культури та інформаційної політики

Краще сьогодні підтримувати галузь, аніж потім звільняти її від податків заради виживання

Відправити культуру на карантин неможливо. Письменники складають топ-перелік кращих книжок, театри виставляють вистави в онлайн, режисери дистанційно проводять кастинги, з`являється доступ до мистецьких курсів, про які раніше можна було лише мріяти. Але онлайн – ще не все життя. Що буде з ними – книговидавцями, виставковими залами, музеями, фестивалями, майстернями художників та виробниками українських сувенірів після того, як це все завершиться?

Говоримо з виконуючою обов’язки міністра культури та інформаційної політики Світланою Фоменко, з якою зустрілися у майже порожньому будинку міністерства культури.

КАРАНТИН ЯК ВІКНО МОЖЛИВОСТЕЙ

– Світлано Валеріївно, наскільки кризові часи допомагають переосмислити роль та можливості культури в сучасному світі?

– Якщо говорити про потенційний позитив, це, безумовно, нові методи роботи культурних закладів. Театри не працюють, але шукають нові шляхи до глядача. Харківська опера, приміром, запровадила ініціативу “Театр на дивані”, показуючи вистави, а потім проводячи дискусії в онлайн-режимі. Львівська опера демонструє записи вистав онлайн. Те саме почали робити цирки. Що це дасть у перспективі? Можливо, люди, які раніше не відвідували, до прикладу, театр, але сьогодні вимушені перебувати вдома і мають за розвагу онлайн-серфінг, побачать вистави – і потім вже наживо долучаться до цього мистецтва, відчують себе аудиторією мистецьких подій.

Водночас карантин показав, що галузь не захищена від турбулентностей та форс-мажорів. Приміром, багато років, як необхідно створити електронний ресурс культурної спадщини, куди увійдуть музейні колекції та об’єкти нерухомої спадщини. Багато процесів було запущено у цьому напрямку – скажімо, у Вінницькій області було реалізовано пілотний проєкт з утворення реєстру музейних предметів. Ми протестували цей реєстр, виявили плюси й мінуси – і планували вивести його на загальнонаціональний рівень, поступово наповнюючи. Вимушена зупинка у роботі музейних інституцій через карантин лише зайвий раз засвідчила, наскільки важливо мати доступну платформу культурних цінностей України. Маємо додаткові аргументи не економити на утворенні інформаційного ресурсу культурної спадщини і культурних цінностей, а прискорити роботу, у тому числі за кошти державного бюджету.

Говорячи про креативний сектор, важливо усвідомлювати, що креативні індустрії – це малий та середній бізнес. І якщо не підтримувати цих людей сьогодні, потім ми будемо змушені підтримувати їх через соціальні та податкові пільги. То ж чи не краще зараз підтримувати галузь та отримувати податки, аніж потім звільняти її від податків, бо це стане умовою її виживання?

Отже, необхідно відстояти всі важливі інституції галузі – й Український інститут книги, покликаний стати рукою допомоги причетним до книговидання і промоції читання, й Український культурний фонд, який через свої проєкти може підтримати культурний та креативний сектори. Побутує хибна думка, що сфера діяльності Українського культурного фонду – фестивалі та концерти. Але це не так. Тільки 20-25% його активностей – це отакі перфоменсні речі. Вагома частка проєктів націлена на розвиток мистецької спроможності, освітні тренінги, аналітичні роботи.

До речі, й мистецька освіта переходить на дистанційну форму навчання. Маємо це підтримувати та розвивати, водночас не забуваючи і про традиційні форми, адже, приміром, мистецькі ВНЗ апріорі не можуть повноцінно функціонувати без живого спілкування: тільки за підручниками мистецтву не навчиш.

Що стосується культурної спадщини, якраз на часі замислитися над можливостями для її збереження. Проводити реставраційні чи протиаварійні роботи за активної діяльності музею чи концертного залу, коли є відвідувачі, погодьтеся, вкрай непросто… То ж саме зараз слушний час. Наприклад, у Національному будинку органної та камерної музики у Києві цього року ми планували провести реставрацію і мастили собі голову, як на цей час зупинити щоденну діяльність закладу, скасувати концерти, призупинити релігійні обряди, що здійснюються католицькою громадою. Звичайно, обсяг робіт залежитеме від обсягу фінансування, що передбачить бюджет, але частину робіт ми зробимо.

Якщо ж говорити про роботу самого міністерства, то це хороша нагода сконцентруватися на підготовці правових ініціатив, законодавчих змін, оцінці наслідків карантину для галузі й відповідних пропозицій. Наразі ми працюємо над пакетом пропозицій для культурного і туристичного секторів для відновлення їх економічної активності після карантину.

– Однак масштабна пандемія та різка зупинка багатьох економічних процесів неминуче порушує питання про скорочення видатків на всі галузі. Значного резонансу набула інформація про секвестр культури в Україні на 7 млрд грн. На вашу думку, як зберегти українську національну культуру за цієї надзвичайно складної ситуації? Як іде процедура секвестрування бюджету, наскільки вдається переконувати керівництво уряду зберегти за критичної ситуації з медициною фінансування культури?

– 13 квітня ВРУ проголосувала за зміни до Проєкту Закону про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» (3279-д). Нам вдалося частину видатків повернути. Наша аргументація була переконливою. На Міністерство культури та інформаційної політики України було виділено загалом 8,16 млрд грн. Але, звичайно, це не той обсяг фінансування, на який ми розраховували. Розуміємо, що первинний обсяг фінансування нереально повернути: частина заходів просто не може бути реалізована, наприклад, гастрольна діяльність або масові мистецькі акції сьогодні неможливі, відповідно, ці речі не можуть бути включені до бюджету.

Але є речі, які не можна зупиняти, тому що це в довгостроковій перспективі завдасть непоправних збитків культурному середовищу. Якщо ми не проведемо реставраційні роботи зараз – невідомо, чи буде нам що рятувати потім. Це той напрямок, який ми будемо активно відстоювати та захищати.

– Захищати від кого? Чи є відверті противники культури?

– Питання не в наявності противників чи прихильників, питання в обмеженості ресурсу. Бо ніхто не проти культури або збереження спадщини. Швидше, йдеться про обставини, які є в країні, коли потрібно дуже жорстко обирати антикризові пріоритети. Що ж до адвокатів культури, саме культурний сектор і є ключовим гравцем. Всі як один стали на захист “культурного” бюджету, і це зовсім інший спосіб реагування представників культурного та креативного секторів, аніж те, що ми бачили в 2000-х роках, у 2010-х.

Важливо розуміти, що це бюджет не функціонування міністерства та чиновництва, а бюджет життєздатності всієї галузі – театрів, музеїв, заповідників, суспільного мовника, кіноіндустрії, креативних індустрій, бібліотек, мистецької освіти. І за кожною цифрою, за яку ми боремося, стоять люди.

– Закон про мову продовжує залишатися в переліку резонансних тем. Відомо, що в парламенті готували зміни до закону – у бік зменшення мовних квот та відтермінування наступного етапу впровадження закону. Ваша думка як очільника відомства про ці ініціативи?

– Наразі не бачу реальними ці загрози. Якщо ж говорити про міністерство, сьогодні ми активно працюємо над створенням секретаріату Уповноваженого із захисту державної мови та повноцінним запуском його роботи. Це має бути незалежна і від міністерства, й від Кабміну інституція.

НЕ СЛІД КУЛЬТУРУ ПРОТИСТАВЛЯТИ ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ, КУЛЬТУРА – СКЛАДОВА ЦЬОГО РОЗВИТКУ

– Ви вже розповідали в інтерв`ю, що напрацьовано певний пакет «податкових» пропозицій, які можуть сприяти культурному розвитку суспільства. Чи не може сьогоднішня криза в якомусь сенсі психологічно полегшити прийняття цих пропозицій? Адже всім буде важко виходити з кризи, та культурі на фоні бізнесу це буде зробити ще складніше…

– Як тільки почалася історія з коронавірусом, у нас з’явилися пропозиції різних груп, які іноді дублювали одна одну, іноді суперечили одна одній щодо підтримки. Якраз сьогодні ми працюємо над пакетом необхідних дій для відновлення роботи галузі, аналізуємо різні сценарії розвитку подій. Однозначною є потреба у виробленні системних і ефективних механізмів підтримки, які можуть бути гнучкими та застосовуватися до різних сфер культури й креативних індустрій. Причому, це не може бути просто набір податкових пільг. Що є більш дієвим: звільнення від оподаткування чи адресна підтримка інституційної спроможності? Якщо ми не будемо припиняти фінансування культурних проєктів, і зміниться формат їх проведення, якщо будемо надавати адресну підтримку для мінімізації збитків культурних інституцій, в економіку повернуться ресурси у вигляді податків і витрат споживання. Якщо, наприклад, сьогодні ми зупинимо закупівлю книг для публічних бібліотек, то сектор втрачатиме економічні можливості, й потім у програші будуть і держава, і книговидавничий бізнес, і врешті-решт – читацька аудиторія. Підтримка держави в цей період є ключовою, адже сфери культури і туризму є найбільш ураженими від кризи: туризм у принципі не може працювати на карантині, частину процесів у виробленні культурного продукту неможливо перевести в онлайн, креативні індустрії, як правило, представлені малим і середнім бізнесом, якому важко швидко переформатовати бізнес-процеси. Мені не подобається, коли культуру протиставляють економічному розвитку, культура сама є складовою цього розвитку.

– Ви зауважили про те, що міністерство в цей період активно займається законодавчими ініціативами. Що є найактуальнішим сьогодні? Чи отримаємо, зокрема, закон про арт-ринок, про який останнім часом часто згадують фахівці? Чому він важливий? Як він кореспондуватиметься, зокрема, із законом про переміщення культурних цінностей?

– Так, ми маємо чинний Закон України про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей. Він регулює в першу чергу специфічні умови переміщення культурних цінностей, особливості перетину державного кордону, повернення українських культурних цінностей, які опинилися за межами України, і які ми розшукуємо. Саме цей закон вводить поняття «культурні цінності». Закон про арт-ринок потрібен для іншого – він стосується насамперед питань пожвавлення мистецького ринку в Україні, ринку сучасного мистецтва.

Є, приміром, об’єкти сучасного мистецтва, які коштують великих грошей на іноземних аукціонах. Чим вони є? Це культурні цінності, які становлять інтерес для держави? Чи це твори сучасного мистецтва, які є товаром, переміщуваним за кордон? Це, насправді, цікаве світоглядне питання, відповідь на яке, поміж багатьох інших питань, ми й намагаємося сформулювати.

Так само, як намагаємося відповісти на інші виклики: як захистити права митця? Як формувати прозорі ринки? Як, з одного боку, полегшувати ввезення до України артефактів, а з іншого — не допускати утворення сірих напівлегальних потоків?

– Чи наблизить цей закон сучасного українського художника до світових мистецьких столиць, де обертаються найбільші кошти, і зробить їх відкритими для нього?

– Це також одне з завдань законопроєкту. Погляди в робочій групі ще різні. Остаточної відповіді ми ще не маємо. По деяких питаннях наші позиції спільні, по деяких — різняться. Спочатку мова йшла про певні послаблення при перетині кордону щодо предметів культури, які перебувають у приватній власності. Для цього треба зрозуміти – що таке предмети культури: це сувеніри чи антикваріат? Хто проводить експертизу? Потім у процесі обговорення все трансформувалося – і предмет закону, й проблематика. Найголовніший принцип архітектури законопроєкту – чіткі та однакові правила для всіх. Наприклад, коли людина купує в антикварному магазині артефакт, вона повинна знати, які документи щодо права власності їй мають надати, чи є обмеження щодо переміщення.

ПРОТИ «ЧОРНОЇ АРХЕОЛОГІЇ» Є ЦИВІЛІЗОВАНІ МЕТОДИ БОРОТЬБИ

– У одній з розмов ви торкнулися питання “чорної археології”. Ця тема завжди була табуйованою, цікавила лише небагатьох журналістів, бо всі еліти скуповували “старожитності”. Тобто всі знали, що кургани розкопуються, цінності грабуються й вивозяться, але фактично нічого не робилось.

– Тут саме той випадок, коли реальність визначається не законом, а його дотриманням.

А загалом, це – болісне питання, і насправді – не лише для України. Воно – на стику і законодавчої, й адміністративної, й кримінальної відповідальності. Як охороняти археологічні території? Як їх убезпечити від “чорних археологів”?

У наших італійських колег є спеціальні карабінери, які мають подвійне підпорядкування – міністерству культури та міністерству внутрішніх справ. Це вже фізичний контроль: чи не порушується законодавство про охорону культурної спадщини.

Але все, що ми обговорюємо, є також предметом певних міжнародних зобов’язань. У нас в порядку денному є дві конвенції для ратифікації, спрямовані на врегулювання згаданих питань.

Одна з них – Нікосійська конвенція, тобто, Конвенція Ради Європи щодо правопорушень, пов’язаних із культурними цінностями. Вона криміналізує злочини проти археологічної спадщини і детально розглядає, як можна протидіяти шкоді, яка завдається культурній спадщині. Це конвенція непрямої дії, відтак, передбачає розробку та прийняття деяких законодавчих актів. Україна підписала цю конвенцію у 2017 році, однак, досі вона перебуває в процесі ратифікації. Кабмін працював над документом, зараз цей документ опрацьовується в Офісі президента. Документ непростий. Він накладає певні зобов’язання і на Україну, й на її партнерів. Супроводжує цю конвенцію Мін’юст, бо вона стосується кримінальної відповідальності та юридичних наслідків таких порушень.

Інший документ, який Україна має ратифікувати – другий протокол до Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту. Він вже перебуває в стінах Верховної Ради. Це протокол прямої дії, відтак, не потребує внесення в наше законодавство додаткових змін. Він насамперед стосується збереження нашої спадщини на окупованих територіях. І, оскільки в нас триває окупація, то він негайно набирає чинності та починає діяти.

Це означає, що одразу включається чіткий механізм захисту спадщини, яка залишилася на окупованій території. Забороняється її мілітаризація: якраз те, що відбувається в Криму. Наприклад, у буферній зоні Херсонесу Таврійського, який є об’єктом ЮНЕСКО, триває будівництво полігону. Протокол накладає зобов’язання на державу-окупанта щодо збереження спадщини, говорить про те, що ми можемо застосовувати механізми спеціального захисту окремих пам’яток та застосовувати ці механізми на міжнародній арені. Протокол деталізує відповідальність за пошкодження, руйнацію, незаконні розкопки, вивезення з окупованою території наших культурних цінностей.

На сайті міністерства культури Російської Федерації, наприклад, містяться відкриті листи на дозволи проведення розкопок у Криму, по суті це документи, які дають право на розкопки наших археологічних об`єктів. За ними ми можемо бачити, як активно і де саме «копають» окупанти по всьому Криму. Відтак, з ратифікацією протоколу ми матимемо у правовій площині вагомі аргументи й важелі для захисту своїх позицій за допомогою міжнародного законодавства.

– А під яку конвенцію підпадає скіфське золото?

– Це питання підпадає під Конвенцію ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності 1970 року, яка до речі імплементована в чинний закон про ввезення та вивезення культурних цінностей. За положеннями Конвенції визнається невід’ємне право кожної держави-учасниці цієї Конвенції класифікувати і оголошувати деякі культурні цінності невідчужуваними, які в силу цього не експортуються, а також держави, у тому числі й Нідерланди, повинні сприяти поверненню майна, яке було раніше експортоване. Вона говорить про те, що саме держава має беззаперечне право розпоряджатися своїм культурним надбанням, і визнає незаконною зміну права власності. І це саме та конвенція, на положення якої ми спираємось у справі повернення скіфського золота.

МУЗЕЙ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА – ЦЕ НАСАМПЕРЕД НЕ ПИТАННЯ ЛОКАЦІЇ, А ПИТАННЯ СЕНСІВ

– Не так давно розгорілася публічна дискусія про Музей сучасного мистецтва та його ймовірну локацію. Чи не відсуне коронавірус цю ідею на віддалену перспективу?

– Сподіваюсь, ні, бо коронавіруси приходять і йдуть геть, а сучасне мистецтво має жити та розвиватись. Принаймні, сподіваюсь (посміхається – ред.), що наш музей переживе коронавірус. Це ж бо не питання, яке виникло вчора або рік тому: давно очевидно, що потрібна інституція, яка б цілеспрямовано займалася в Україні сучасним мистецтвом. Ця проблема багато років обговорювалася культурною спільнотою, нарешті цього року було прийнято конкретне рішення про створення музею.

Як зараз це вирішуватиметься? Пандемія в усі плани внесла свої корективи, і ми розуміємо, що будівництво музею навряд чи відбудеться в найближчій перспективі. Однак, якщо ми мислимо на перспективу, переконана, важливо не гаяти час, використати цю паузу конструктивно: принаймні, сформувати за цей час команду, кадрове ядро музею. Ці люди напрацьовуватимуть напрями, за якими потім проєкт розгортатиметься.

Що ж до формату та місця, ми дискутували і дискутуємо велику кількість можливих локацій. І мені, як представнику міністерства, важливо було почути різні думки від спільноти: це має бути столичний музей чи музей в одному з регіонів України, одна установа чи низка філій. Тобто, є абсолютно різні способи реалізації ідеї. Ми говорили про можливість переосмислення індустріальних просторів для розміщення такого музею, і, звичайно, про ті локації, які на сьогодні вже існують. Говорили про Мистецький арсенал, який теж потребує достатньо великих вкладень для того, щоб запрацювати у найефективніший спосіб, про ризики довгобудів, коли стала реалізація проєкту цілком залежить від політичної волі, й коли сама первинна ідея губиться поміж відповідей на неочікувані виклики. Ми говорили також про принципи і механізми наповнення фондів такого музею, про важливість приватно-державного партнерства, лідерства. Тепер важливо не втратити цю ініціативу.

– Ви кажете лише про ініціативу. Кошти, про які йшлося, 40 млн грн, вже втрачено?

– 56 мільйонів. Але це несуттєво, бо ж очевидно, що видатки на нове будівництво внаслідок надзвичайної ситуації будуть скорочені. Користуючись навіть просто свідомою логікою, я можу сказати, що, якщо обирати, чи будувати новий музей, чи реставрувати спадщину, яка потребує негайного втручання, звичайно, я б вибрала реставрацію існуючих проблемних об’єктів.

І взагалі, мені здається, що нове будівництво – це дуже довгострокова перспектива. Нам треба переглядати те, що ми маємо, в тому числі й індустріальні зони, можливо, й інші об’єкти для того, щоб визначитися, де ми можемо розмістити такий музей, який потребуватиме абсолютно унікальних умов і для збереження музейних колекцій, і для того, щоб бути дійсно сучасним.

– Приватні музеї сучасного мистецтва за цих обставин не можуть вирішити проблему?

– Це очевидно, оскільки приватні музеї не можуть і не повинні формувати цілісну культурну політику в країні. Приватні музеї на свій розсуд і свій смак будують свою експозицію і наукову роботу. Чому музей, про який ідеться, має бути державним? Тому що він не має просто збирати ті чи інші колекції, в залежності від уподобань власника. Музей – це цілісна екосистема: куратори, зберігачі, залученість відвідувачів, дослідження, музеєфікація, освіта. Тобто, це – живий організм.

Приватний музей може обирати кілька напрямів роботи за власним бажанням, але якщо говорити про державу, весь спектр роботи сучасного музею має бути закладено в цій інституції. Звичайно, завданням очільника цієї інституції є обрання пріоритетів: на який напрям більше концентрувати часу, зусиль та спроможностей, на який – менше, які активності є першочерговими, а що може трошки зачекати. Це питання наративів, питання суперечок та пошуку сенсів. І це вже завдання музейної, фахової спільноти, а не Міністерства.

– Український дім ще залишається у списку локацій? Думки щодо цього були різні…

– Це одна з локацій, яка розглядалася, і, знову ж таки, підкреслю, не в контексті роботи інституції, а в контексті фізичної локації. Багато хто з культурного середовища називав саме Український дім. Так само виникали ідеї й про Гостинний двір, і про Мистецький арсенал. Це питання дискусії, і, відверто, я не розумію, чому це вийшло, так би мовити, на першу шпальту, стало питанням питань. Це точно не так.

Відверто, мене більше хвилює інше – формування команди однодумців, про яку я говорила, обрання очільника з стратегією розвитку інституції, іншими словами – конкуренція ідей та спроможності імплементації цих ідей.

ДЕРЖАВА МОЖЕ ПІДТРИМУВАТИ ВІРЯН, АЛЕ НЕ БУТИ НІ НА ЧИЄМУ БОЦІ

– Міністерка культури сусідньої держави писала в соцмережах, що вона терпіти не може балет і театр, виставки, концерти класичної музики. А як наші очільники держави ставляться до культури?

– Яка країна, такі й вподобання. Якщо ви питаєте про особистий смак високопосадовців, на це, зрозуміло, вплинути майже неможливо: є любов до того чи іншого виду мистецтва, або її немає. Тут же про інше: люди, які знаходяться на посадах, і відповідальні за певні напрями в масштабах усієї країні, не можуть перекладати свої персоніфіковані уподобання на ту політику, яку вони проводять.

Ну, а загалом, зацікавленість в культурі – це ознака цивілізованого, розвиненого суспільства. І я була приємно вражена, коли в Давосі (вже два роки тому) відбувався економічний форум, і міністерства культури країн-членів Ради Європи запросили взяти участь. Часто побутує таке протиставлення: економіка – культура. А економічний форум у Давосі розпочався з тези про те, що сьогодні єдине, що відрізняє людей від роботів і штучного інтелекту, це – здатність до мистецтва, до творчості, до креативності. І це той арсенал, з яким ми маємо вибудовувати економіку наступних десятиліть. Мене це дуже надихнуло, і надихає дотепер. Тому що це збігається із моєю внутрішньою позицією, з позицією, яку міністерство намагається впровадити через свої політики: кожен з нас є споживачем культури і виробником цієї культури. А вже уподобання в кожного свої.

– Світлано Валеріївно, питання про… Бога. Мінкультінформполітики ініціювало телевізійні трансляції богослужіння. Це був дуже гарний знак для вірних. З одного боку, держава обмежила можливість пересування, наклала певні обмеження для відвідування служб, з іншого, сприяла вірянам у їхніх потребах своїми ресурсами, зокрема, медійними. Чи зберігається лінія міністерства на підтримку вічних цінностей та автокефалії православної церкви зокрема?

– Держава ж не втручається у справи церкви. Ми можемо допомагати і сприяти. Наприклад, у гарантуванні свободи совісті й права на практику релігійних обрядів. Через карантинні обмеження ми звернулися до суспільного мовника щодо телетрансляції релігійними організаціями своїх богослужінь та інших обрядів, і телевізійники, слава Богу, швидко відгукнулися. А що стосується підтримки… то ми живемо в поліконфесійній державі, й у нас кожна релігійна організація і кожна церква мають однакові права і можливості. А вже справа людини обирати для себе: вірянином якої церкви він є, або не є вірянином жодної.

– Що буде з туристичною галуззю в Україні? Як вона витримає удар із закриттям кордонів, припиненням всіх видів сполучення, закриттям готелів?

– Справді, туризм – одна з тих сфер, які найбільше постраждають – ми говоримо як про зовнішній туризм, так і про внутрішній. При закритих зовнішніх кордонах країна, принаймні, може розвивати внутрішній туризм. За нинішньої ж ситуації й тут маємо повне згортання всього ринку. Потрібні будуть продумані кроки, нестандартні ходи. У нас утворено новий центральний орган виконавчої влади, який має реалізовувати політику в туристичній сфері – Державне агентство розвитку туризму. Його керівниця, обрана нещодавно за відкритим конкурсом, активно збирає довкола себе команду молодих, ініціативних та енергійних людей, і ми разом напрацьовуємо законодавчі можливості підтримки готельного бізнесу та туристичного сектору.

Коли говоримо про туристичний сектор, треба зважати, приміром, з якими туроператорами ми маємо справу – з тими, хто витримує професійну етику чи готовий жертвувати нею за певних обставин. Ситуація з коронавірусом та карантином тут якраз була красномовною. Дехто з туроператорів просив надати роз’яснення щодо того, чи продавати тури на той період, коли планувалося продовження карантину, але це рішення ще не було формалізованим. Маю на увазі, з 4 по 24 квітня. Але були оператори, які продавали тури, абсолютно усвідомлюючи, що потім ці поїздки будуть скасовані, люди втратять гроші, вони їх не повертатимуть (тому що це форсмажорні обставини), а потім проситимуть у держави якісь компенсації.

– Отже, це був свідомий обман?

– Так. Не хочу образити добросовісних операторів, які дійсно постраждали і яких більшість – переносилися рейси, опікувалися своїми туристами, вивозили їх додому, тобто, справді потрапили в халепу, не перекладаючи при цьому свої проблеми лише на туристів. Але є такі, які знали, наприклад, що з 17 березня буде запроваджено обмеження перетину кордону і скасування туристичних поїздок, і свідомо 15 та 16 березня відправляли велику кількість людей за кордон, аргументуючи це тим, що уряд потім поверне всіх. Тобто, були різні підходи. Відтак, і визначаючи методи та масштаби підтримки, маємо враховувати всі аспекти.

– І наостанок, про що важливе сьогодні ми ще не запитали? Про що найбільше голова болить у людини в кріслі відповідального за культуру?

– Багато про що. Міністерство знову в періоді трансформації, це – важкий процес та певна невизначеність. Важливо не зупинитися, не боятися відповідальності та приймати складні рішення. Наприклад, щодо збереження культурної спадщини і протидії незаконній забудові, мистецької освіти майбутнього, безпечного інформаційного простору в цьому коронавірусному вирі.

Вірус подолаємо, а далі життя має бути не менш цікавим та яскравим, аніж доти. Ні, цього таки буде замало – яскравішим.

 Олександр Харченко, Ярослава Міщенко, Київ

Фото: Павло Багмут

Джерело

15 квітня весь світ святкує Міжнародний день культури

Сьогодні, 15 квітня, весь світ святкує Міжнародний день культури!
World Day of Culture було засновано на честь прийняття 15 квітня 1935 року міжнародного договору «Про охорону художніх і наукових закладів та історичних пам’яток» , відомого ще як Червоний Хрест Культури.
Це перший в історії міжнародний договір про захист культурної спадщини, який встановив пріоритет захисту культурних цінностей перед військовою необхідністю.
Ідея створення охорони культурних цінностей належить видатному художнику і діячу культури Миколі Реріху, а от ініціативу відзначати Міжнародний день культури саме 15 квітня, у 1998 році висловила Міжнародна ліга захисту культури. А ще через 10 років у 2008 році громадськими організаціями Аргентини, Італії, Іспанії, Мексики, Куби, Атвії та Литви було створено Міжнародний рух за утвердження 15 квітня Всесвітнім днем культури під Прапором Миру.

Збір інформації для здійснення аналізу  роботи сфери культури під час карантину

Шановні колеги!
Український центр культурних досліджень, з метою розробки рекомендації по виходу сфери культури з карантину та визначення механізмів сталого функціонування культурних установ в умовах обмеженого  фінансування та викликів, збирає інформацію для здійснення аналізу  роботи сфери культури під час карантину.
Просимо витратити декілька хвилин та відповісти на запитання.

Світла пам’ять Олександру Гриценко

З сумом повідомляємо про те, що 3 квітня 2020 року відійшов у вічність  Олександр Гриценко.
Олександр Гриценко працював  в Українському центрі  культурних досліджень з 1994 року,
спершу як заступник директора – керівник Інституту культурної політики  Центру, а у 2002-2013 роках – як його директор.

Автор  книжок «Культурна політика: концепції та досвід» (ІДУС, К., 1994), «Своя мудрість. Національні міфології та громадянська  релігія в Україні» (К., УЦКД, 1998), «Культура і влада. Теорія і практика культурної політики  в сучасному світі» (К., УЦКД, 2000),  «Пророки, пірати, політики і публіка. Культурні індустрії та державна політика в сучасній Україні» (у співавт. із В.Солодовником – К., УЦКД, 2003),  «Пам’ять місцевого виробництва. Трансформація символічного простору та історичної пам’яті в малих містах України (Київ, «К.І.С.», 2014).

Як редактор-упорядник і основний співавтор підготував колективні праці: «Нариси української популярної культури» (К., УЦКД, 1998), «Культура в законі: стан та проблеми правового регулювання  культури в Україні» (К., УЦКД, 1998), «Феномен популізму в пострадянському просторі» (К., УЦКД,  1999), «Герої та знаменитості в українській культурі» (К., УЦКД, 1999), «Багатокультурність і освіта. Перспективи запровадження засад полікуль-турності в системі освіти України» (К., УЦКД, 2001).

Світла пам’ять і найщиріші співчуття рідним та  всій украінській культурній спільноті….

Звернення Українського центру культурних досліджень до Уряду України та Верховної Ради України

Прем’єр-Міністру України
Голові Верховної Ради України
Депутатам Верховної Ради України

Шановні керівники держави та депутати!
Звертаюсь до Вас у зв’язку із критичною ситуацією, що складається у галузі культури України через
поширення епідемії коронавірусу й впровадження надзвичайних заходів, зокрема скорочення
фінансування галузі культури України у зв’язку із необхідністю вирішення інших, на Вашу думку,
термінових завдань, що стоять перед суспільством.
Сьогодні стало відомо про скорочення культурних програм, які крок за кроком впроваджувалися
після революції гідності 2014 року.
Напевно Вам невідомо про те, що протягом останніх років Міністерством культури України були
створені потужні механізми, що вплинули на формування професійного культурного ринку,
зокрема ринку креативних індустрій, що є важливою складовою економіки в постіндустріальному
суспільстві. Були створені механізми фінансування культурних операторів шляхом проведення
відкритих грантових програм, що створило рівні умови для всіх учасників ринку незалежно від
форми власності.
Достатньо зауважити, що внесок креативної галузі у ВВП України складає 4,6% (для порівняння, внесок будівництва становить 3,8%), що дає навіть Вам можливість прорахувати кількість робочих місць, питому
вагу власних надходжень працівників креативної сфери та оцінити самозайнятість населення на
цьому ринку.
Враховуючи ситуацію, я не намагаюсь доводити Вам цінність продукту, що виробляє галузь,
змінюючи нашу країну. Я не буду говорити про суспільну цінність культурної ідеї, яка об’єднує /
«зшиває» країну, враховуючи війну на Сході України, інформаційні атаки, та формує ідентичність
наших регіонів в глобальному світі.
Культура – це складова повсякденного життя. Це не люксовий товар, як мерседес, або дороговартісні годинники, без яких можна прожити.

Культура – це ми, це толерантність, це відношення один до одного, це модель поведінки людей.
На відміну від європейських урядів, які зараз розробляють спеціальні додаткові програми
для підтримки культурного сектору в посткоронавірусну епоху, Ви намагаєтесь спрямувати
українців в духовний карантин, який вплине на подальший розвиток суспільства.

Від імені Українського центру культурних досліджень, директор Ірина Френкель

 

Починається другий цикл Програми “Академія культурного лідера”

Міністерство культури, молоді та спорту України спільно з Гьоте Інститутом в Україні та ГО “Інститут культурної політики” оголошують про початок другого циклу Програми “Академія культурного лідера”, спрямованої на стимулювання культурної сфери в громадах.

Найважливіше про Програму:

  • потужна тренерська команда з практиків в сфері культури, бізнесу та урядування за підтримки експертів з Німеччини;
  • 5 модулів (по одному тижню) впродовж червня 2020 – червня 2021 років;
  • 50 команд з об’єднаних територіальних громад (ОТГ) з усіх областей країни, орієнтованих на вирішення конкретних суспільно важливих проблем своєї громади через культурно-мистецькі проєкти;
  • навчальні візити до Німеччини, Чехії та Швеції.


Деталі про Програму
та заявка для участі.

 

Джерело