СІМЕЙНІ РЕЦЕПТИ ПОДІЛЬСЬКОЇ КУХНІ ВІД ВІКТОРА БРОНЮКА, ЛІДЕРА ГУРТУ «ТІК»

Бронюк Віктор Володимирович – лідер гурту «ТІК», Почесний громадянин м. Вінниця, голова представницької ради Благодійного Фонду «Подільська громада».

Народився 24 березня 1979 року у селі Соколова Хмільницького району Вінницької області. Закінчив історичний факультет Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського та Барське педагогічне училище за фахом «вчитель образотворчого мистецтва та художньої праці, художник-дизайнер».

Був генеральним директором Вінницького обласного центру з оздоровлення, відпочинку та дозвілля, який діяв при управлінні сім’ї та молоді Вінницької обласної державної адміністрації, та працював головним спеціалістом управління культури Вінницької міської ради.

2 червня 2005 року заснував музичний гурт «ТІК», який за понад 15 років існування здобув всенародну любов не лише в усій Україні, а й – за кордоном. Гурт Віктора Бронюка визнаний одним з найбільш гастролюючих колективів України: нашу країну музиканти неодноразово проїжджали з масштабними всеукраїнськими турами, а також з сольними концертами виступали у США, Канаді, Великобританії, Німеччині, Австрії, Греції, Азербайджані, Єгипті, Болгарії, Білорусі, Польщі та багатьох інших країнах.

Крім творчої, Віктор Бронюк веде активну громадську діяльність. З 2008 року Віктор Бронюк є активним учасником та головою представницької ради Благодійного фонду «Подільська громада», який визнано найкращим благодійним фондом України.

З початку війни на Сході України Віктор Бронюк займається волонтерством, зокрема, з гуртом «ТІК» виступав навіть у найбільш гарячих точках, розташованих максимально близько до лінії фронту, у тому числі у Торецьку, Авдіївці, Покровську, Соледарі, Краматорську, Маріуполі, тощо.

За вагомий внесок у життя Вінниці, волонтерську та активну громадську діяльність 28 серпня 2015 року Віктор Бронюк отримав звання «Почесний громадянин Вінниці».

20 жовтня 2015 року нагороджений церковною медаллю «За жертовність і любов до України».

 

Про любов до кулінарії

– Любов до кулінарії мені дісталася у спадок. У моїй родині всі смачно готують: і бабуся, і мама, і сестра, а мамин батько, мій дід Іван, взагалі був військовим кухарем. Про більшість старовинних подільських страв я дізнався від матері. Вона знає їх дійсно дуже багато, – розповідає Віктор Бронюк. – Оскільки я вже у 15 років «пішов у вільне плавання» – поїхав з батьківського дому навчатися – готувати стало і щоденною потребою, і водночас – найбільшою віддушиною. Приготування чудово рятує, коли сумно на душі, і навпаки – відкриває ще більше прихованих резервів власних можливостей, коли ти щасливий і окрилений. Кулінарія – це надзвичайно цікавий та захоплюючий процес, та дивовижна магія, яка може згуртувати всю родину, бо насправді доступна кожному – незалежно від статі, віку чи основної професії.

Про особливості подільської кухні

– На жаль, подільську кухню тривалий час не виділяли у такий окремий великий сегмент, як наприклад, закарпатську чи прикарпатську кухні. І дуже дарма! Адже етнічна подільська кухня має чимало своїх неповторних особливостей та цікавих, різноманітних страв.

Головна особливість подільської кухні у тому, що вона увібрала багато цікавинок з інших національних гастрономічних культур, передусім – з єврейської, польської та молдовської, а оскільки Поділля під час обох світових воєн було ареною військових дій – ще й з німецької. Багато відомих нині подільських страв виникли після Першої світової війни, а після Другої світової у нас почали гнати самогон дистиляційним способом. До цього випарювали брагу й робили сивуху, а гнати дистиляційно, через трубку, навчили саме німці під час війни.

Також саме після німецької окупації на Поділлі стали популярними страви з капусти (традиційна тушена, бігос), а також люди почали коптити й маринувати м’ясо і сало, які раніше зазвичай готувалися у печі й просто засолювалися.

Загалом їжа подолян завжди була простою. У раціоні переважали страви з картоплі та іншої традиційної для регіону городини, чимало було рибних страв, адже рибу можна було зловити у ставку й річці, та, звісно, майже щодня люди вживали різноманітні каші.

Зокрема, дуже популярними були зернові кулеші. Перед тим, як йти працювати на полі, господиня розпалювала піч, у горщик кидала шматочок м’яса, а якщо його не було – просто цибулину, сіль та пару жмень крупи (ячмінної, пшеничної, гречаної або вівсяної – хто що мав, те й використовував). Все це заливалося водою, а коли перетлівало у печі, виходив такий простий навар зерна, який ми зараз називаємо супом, а тоді звали кулішем.

Якщо родина мала корову, замість води та цибулі, зерно заливали молоком й виходив молочний куліш.

М’ясо та ковбаси вважалися делікатесами. Свиню зазвичай різали двічі на рік – на Великдень та Різдво. Зроблені заготовки потім їли цілий рік. Ковбаси та кров’янки традиційно випікали у печі, а потім ставили у великі баняки й заливали смальцем. А от сало засолювали, скручували у рулони й підвішували під дахом – на той час це було одне з найбільш прохолодних місць у будинку, адже хати крили соломою.

Попри те, що бобові культури зараз у нас вживаються досить рідко, у подільській кухні є чимало цікавих страв із гороху. Подоляни часто пекли оладки з гороху, який спочатку вимочували у воді, а потім перетирали у макітрі. І, звісно, варилося традиційне горохове пюре – просто, доступно і поживно.

А коли люди не мали можливості спекти хліб, бо не було часу спеціально напалювати піч, готували пампушки з печенею – це дуже смачна подільська страва, яку мені ще бабуся готувала.

Перш за все, готувалося дріжджове тісто, яке традиційно робили на хліб, формувалися оладки і викладалися на велику сковорідку, що ставилася у печі прямо навпроти вогню. До пампушок робилася м’ясна підлива, яку називали печенею. Також можна було їх їсти з варенням або просто з підсмаженим салом і цибулею.

Ще одна дуже цікава, але, на жаль, зараз призабута подільська страва – це пизи. Вона дещо нагадує полтавські галушки, але виготовляється із гречаного борошна.

Гречку люди самотужки перемелювали на борошно або ж просто насухо розтирали у макітрі. З отриманого борошна замішували дріжджове тісто. Коли не було дріжджів, використовували тістову закваску, що зберігалася у глечиках у прохолодних місцях будинку.

Далі з тіста формували кульки. Як у Полтаві роблять галушки без нічого, так і тут просто робилися кульки з гречаного тіста. Готували їх у окропі або ж на пару: брали каструлю, клали перевернуте сито, трошки доливали води і накривали кришкою.  Їли пизи зазвичай зі шкварками і підсмаженою цибулею.

Ще один чудовий подільський рецепт – ліниві голубці з квашеною капустою і пшоном або рисом. До підсмаженої цибулі й моркви потрібно додати м’ясний фарш або дуже дрібно нарізані гриби (щоб по вигляду все було, як після м’ясорубки). Додати відварений рис або пшоно, ретельно перемішати з кислою квашеною капустою і поставити тушитися.

Також дуже смачна така ритуальна страва, як «Огірки». У моєму селі Соколова цей варіант розсольнику зазвичай готували на поминки. Основні інгредієнти: квашені огірки, відварена квасоля, шматочки м’яса, картопля. М’ясо підсмажували на сковорідці, наприкінці смаження ще додавали моркву й цибулю. Далі все закидалося у горщик і ставилось у піч – шикарна страва!

А з напівдесертних раджу усім спробувати приготувати киселицю – смачний подільський кисіль, що зазвичай до Різдва готувався з узвару із висушеного чорносливу. Крохмалю, який ми сьогодні додаємо у киселі, у давнину не було, тому в узварі просто розколочували борошно (житнє, вівсяне або їхнє поєднання з пшеничним).

Улюблені сімейні рецепти

Страва від діда – Сирітський борщ

Борщ – та класична страва, у якій немає однієї «істини». Кожна господиня чи кухар вважають саме свій рецепт класичним. На Західній Україні борщ – це такий буряковий бульйон, у містах Південної України до стандартних інгредієнтів обов’язково додають болгарський перець і багато помідорів, а у Центральній – не уявити борщ без квасолі, м’яса, капусти й моркви.

Дідів варіант борщу ми вдома називаємо «сирітським» – це коли ставиш у каструлю з борщем ложку і вона не падає. Головний «таємний секрет» – чітко дотримуватися послідовності технологічних процесів і не «переборщити» зі спеціями та приправами – тоді борщ буде мати гарний, насичений смак, вигляд і відповідну поживність.

Для приготування на 3 літри води потрібно взяти 400-500 г свинячих ребер – 10-15 хвилин м’ясо повинно підваритись.

Далі – найбільш відповідальний етап, адже дуже важливо не зіпсувати борщ під час засмажки! Багато людей часто починають спочатку смажити буряк, а потім розводять руками: мовляв, чому у страви настільки виражений смак буряка. А все просто: спочатку потрібно засмажити до золотистої скоринки цибульку і шкварочки, натерти одну морквину, а вже потім додавати буряк, сметану і томатну пасту – тоді смак виходить збалансованим і багатогранним.

У каструлю з уже провареним м’ясом кидаємо 4-5 середніх картоплин, 200 г квасолі й порізану половинку голівки капусти. Останні штрихи – кріп, петрушка і сметанка за смаком.

 

Страва від бабусі – Смажена риба з тушкованими овочами

Улюблений рибний рецепт мені розказала бабуся – мати моєї неньки. У моєму селі Соколова вона працювала фельдшеркою і всі називали її виключно Настенькою. Ось так лагідно!

За цим рецептом готувати можна будь-яку рибу: звичайного коропа, судака, товстолоба чи найбільш популярного нині хека. Весь секрет – у поетапності приготування і овочах.

Все, що потрібно: 2-3 тушки риби, 1 цибуля, 1 морква, 1 банка консервованого горошку, 2 столові ложки томатного соусу, сіль та перець.

Найперше – ріжемо рибу на шматочки й солимо, а вже потім обвалюємо у борошні та підсмажуємо на добре розігрітій сковорідці до золотистої скоринки.

Тим, хто використовує заморожену рибу, рекомендую запам’ятати ключове правило: коли розморожуєте рибу, наливайте у миску теплу воду. Адже якщо розморожувати без води, просто поклавши рибу на тарілку, з неї витече весь сік з корисними речовинами, й ви матимете напівв’ялу, напівсушену рибу. А от коли одразу доливаєте теплу водичку, ця проблема не виникає.

Ну і ще один секрет: щоб рівномірно обваляти рибу у борошні і при цьому не забруднити кухонне місце, використовуйте невеличкий поліетиленовий пакет. Просто всипте у нього борошно, покладіть рибу і гарненько потрусіть – панірування буде ідеальне!

Другий етап рецепта – приготування овочів. Одну цибулину нарізаємо кубиками, другу – півкільцями, і підсмажуємо на олії до прозорості. Потім додаємо натерту на великій тертці моркву і консервований зелений горошок. Все ретельно перемішуємо на сковорідці, солимо й перчимо за смаком. Через кілька хвилин додаємо 2 столові ложки томатного соусу і знову все перемішуємо. Тушкуємо 5 хвилин.

Коли овочі будуть готові, викладаємо все шарами у каструльку. Спершу рівним шаром кладемо овочі, далі – рибку і зверху – знову шар овочів. Зарівнюємо все лопаткою, трішки наливаємо водички, накриваємо кришкою і ставимо на плиту тушкуватися ще 20 хвилин на повільному вогні.

Страва від батька – Ціла картопля, смажена на сковорідці зі шкварками

Всі знають знамениту «Картоплю по-уланівськи», завдяки якій село Уланів Хмільницького району Вінницької області прославилося на весь світ. За цей рецепт авторку – кухарку колгоспної їдальні Глафіру Дорош, яка смажила картоплю у олії та заправляла часником – у Радянському Союзі навіть нагородили орденом Трудового Червоного Прапора.

Свій цікавий і дуже смачний рецепт приготування картоплі має і мій батько.

На помірному вогні на сковорідці картоплю він смажить з великими шкварками. Головна особливість – картоплю абсолютно не різати, брати прямо цілою.

За розмірами обирати варто не завеликі і не замалі картоплини – беріть такі, щоб поміщалися під кришкою вашої сковорідки. І обсмажуйте їх на салі, періодично перевертаючи, щоб усі боки гарно просмажилися. Потім сало заберіть, картоплю очистіть від шкірки. При подачі на стіл вичавіть часник та додайте трохи кропу.

Це чудова зимова страва, яка подається із квашеною капустою та цибулькою.

 

Страва від мами – Голубці

Інгредієнти: 1 цибуля, 1 морква, 200 г відвареного рису, 300 г свинини, 1 голівка капусти, 3-4 столові ложки томатного соусу, 2-3 столові ложки сметани, сіль, перець.

Перш за все, потрібно приготувати начинку. На попередньо розігрітій сковороді у олії підсмажуємо цибулю, порізану кубиками, та моркву, натерту на дрібній тертці. У цей же час ріжемо м’ясо на невеликі шматочки та подрібнюємо ножем, щоб вийшов рівномірний, мілко порізаний ідеальний фарш.

У посудину кладемо рис. Він має бути трішки недоварений, але навіть якщо ви його сильно зварили – нічого страшного, киньте більше м яса і він буде триматися купи.

До рису додаємо м’ясний фарш, підсмажену моркву з цибулею, сіль та перець за смаком і ретельно все перемішуємо до однорідної маси.

Наступний етап – підготовка капусти. Завдяки сучасним приладам є дуже швидкий спосіб приготування капусти для голубців. Достатньо покласти на декілька хвилин голівку капусти у мікрохвильову, що увімкнена на максимальну потужність. Розм’якнувши, овоч пречудово розбирається на листки.

Начинку завертаємо у підготовлені листки, стараючись, щоб голубці вийшли однакового розміру (так вони рівномірно проваряться). А щоб смак був довершеним, ще й готуємо соус. Для цього цибульку нарізаємо дрібними квадратиками й кидаємо смажитися на сковорідку, додаємо натерту на дрібній тертці моркву, а кілька хвилин потому – ще 3-4 столові ложки «Кухарського соусу», 2-3 столові ложки сметани, сіль з перцем за смаком і трошки водички. Все це перемішуємо і даємо декілька хвилин протушитися.

Далі – у каструлю викладаємо голубці, зверху виливаємо соус і ставимо тушкуватися на невеликому вогні до моменту, коли капуста стане м’якою (на це приблизно йде півгодини).

 

Страва від дружини – Тушкована капуста

Середню голівку капусти шинкуємо на тертці або ножем.

Далі робимо засмажку: у 50-70 г олії смажимо до золотої скоринки дрібно нарізану квадратиками цибулю, потім додаємо моркву, трішки підсолюємо, протушуємо.

Додаємо 4 столові ложки «Кухарського соусу» (схожий на «Краснодарський», але без додавання яблучного пюре).

Зверніть увагу: бажано брати саме соус, а не пасту, адже вона буде давати томатно-гіркуватий присмак. А соус більш м’який, тому краще поєднає смаки.

Після того, як все просмажилося, засмажку виливаємо у капусту, додаємо півсклянки води, щоб не пригоріла, солимо, перчимо і на помірному вогні ставимо тушитися.

У результаті маємо дуже смачну пісну тушковану капусту.

За бажанням її смак можна урізноманітнити підсмаженими грибами або м’ясом, які варто додавати одразу після цибулі.

Також дуже смачною капуста виходить із реберцями: їх просто потрібно попередньо підсмажити на олії (нічого іншого краще не додавати, щоб не зіпсувати смак).

 

Страва від тещі – Грибна юшка

Моя дружина родом з Прикарпаття, з Івано-Франківська, тому, зрозуміло, що у її родині грибні страви готують якнайкраще.

Даний рецепт мені розказала теща, яка за освітою, до речі, технолог громадського харчування.

Інгредієнти: 200 г сушених білих грибів (можна також використовувати звичайні печериці), 1 морква, 1 цибуля, 200 г макаронів, сіль, чорний мелений перець, 2 зубчики часнику.

Спочатку потрібно відмочити сушені білі гриби в окропі. Потім злити воду, нарізати гриби й закинути їх у каструлю з киплячою водою.

Поки гриби варяться, готуємо засмажку. На сковорідці підсмажуємо порізану невеличку цибульку і моркву, натерту на дрібній тертці. Щоб морква пустила сік, була м’якшою і швидше приготувалася, підсолюємо її.

Підсмажену моркву з цибулею кидаємо у бульйон з грибів і знову підсолюємо.

На Прикарпатті традиційно готують грибну юшку з «вушками» – такими виробами з тіста, що фаршировані грибами.

Якщо ж йти простішим шляхом, можна використати звичайні макарони – вермішель павутинку, що дуже швидко готується й особливо не розварюється, адже виготовлена з твердих сортів пшениці.

Коли юшка буде готова, для пікантності додаємо мілко нарізані 2 зубчики часнику. За бажанням також можна додати зелень – дрібно нарізаний кріп.

Страва від сестри – Тушкована картопля з реберцями

Моя старша сестра Тетяна теж дуже гарно готує. А цю страву настільки обожнюють мої діти, що коли я приїжджаю з гастролей, вони, перш за все, просять приготувати саме цю печеню.

Інгредієнти: 400 г свинячих реберець, 1 кг картоплі, 1 морква, 1 цибуля, сіль, чорний мелений перець.

Одразу вмикаємо плиту на велику потужність, у сковорідку додаємо трохи олії й порізані уздовж кістки свинячі реберця. Важлива деталь: одразу не варто солити, інакше м’ясо пустить сік і не зможе підсмажитись. Лише тоді коли воно покриється коричневою скоринкою, солимо й перчимо.

Потім додаємо нарізану цибулю. Коли вона пустить сік, трішки зменшуємо температуру. Додаємо натерту на дрібній тертці моркву і трохи перцю. Все перемішуємо.

Коли майже готові реберця, все заливаємо водою, щоб вкрилася вся засмажка і м’ясо. Як тільки бульйон починає кипіти, кидаємо картоплю, порізану крупною соломкою. Зверніть увагу: якщо нарізати меншими шматками, картопля розвариться і вийде пюре. А от великі, довгі шматочки чудово просочаться бульйоном і страва дійсно буде смачною.

Все перемішуємо, щоб картопля занурилась у воду. Накриваємо кришкою, чекаємо 15 хвилин і страва готова.

Страва від діток – Сирники

Сирники надзвичайно просто готуються.

На 400-500 г сиру (ми більше любимо нежирний, 0,2 %) вбиваємо 1 яйце, додаємо 2-3 столові ложки цукру (орієнтуйтесь на те, чи кислий сир) і 5-6 столових ложок борошна.

З борошном будьте обережні, забагато не кидайте, інакше сирники будуть тверді!

Все перемішуємо до однорідної маси, формуємо кульки, які притискаємо на тарілці, присипаній борошном, й робимо оладки. Млинці обвалюємо у борошні і смажимо на олії на сковороді.

Сирники чудово смакують зі сметаною, полуничним варенням, згущенкою або шоколадом.

Власний фірмовий рецепт – Картопля з кролем

Це традиційна страва Південного Поділля – дуже смачна й чудово підійде до будь-якого свята.

На олії підсмажуємо м’ясо кроля, попередньо промариноване у солі й перці та нарізане шматочками. Смажити до повної готовності його не потрібно, просто – щоб зарум’янились боки. Далі у олії, яка залишилась після смаження м’яса, так само підрум’янюємо цілі картоплини. Потім у горщик або банячок викладаємо картоплю впереміжку з м’ясом кроля, заливаємо все окропом, щоб 1/3 була залита (можна й 2/3 залити – нічого поганого не буде). Додаємо сіль, перець, лаврове листя. Ставимо у піч або у духовку, розігріту до 170-190 °С. Приблизно через 40 хвилин, коли все протушилося, горщик дістаємо. При подачі вичавлюємо часничок.

Паляниця «Маланка» та коровай «Василь». Особливості випікання на Вінничині

Відомий дослідник новорічної обрядовості О .Курочкін вказує , що прототипом карнавальної постаті Маланки «можна вважати Макош- головне жіноче божество у пантеоні давніх русичів». Ім’я святої- «Меланія» в перекладі з грецької означає темна або чорна. Дослідниця давніх доісторичних цивилізацій Марія Гімбутас вказує на те, що знайдені під час археологічних розкопок білі статуетки символізували богиню смерті , а чорні-богиню родючості і відродження : « Черная Мадонна- та же Мать-земля : ее чернота есть цвет земного плодородия. Высшее чудо- ежегодное возобновление ее способности к плодоношению». Оскільки ім’я святої «Меланія» у європейській культурі співзвучне з назвою чорної богині родючості , традиція вшанування культури родючості в день святої Меланії стала досить поширеною в християнському світі.

Образ Велеса у новорічній обрядовості замінив Василь. В перекладі з грецької ім’я Василь означає «цар» , « правитель», «господар» , «пан». 

На пошану Маланці і Василя випікалися спеціальні обрядові хліби , які мали таку ж назву.

Паляницю «Маланку» подають на новорічний стіл разом з короваєм «Василь».

Один хліб покривають другим , попередньо підклавши під них сім’я конопель та мідну монету. Все це обв’язується вінком з часнику.

 

«Маланкою» називають обрядовий хліб ,який разом з «Василем» займає центральне місце серед страв Щедрого вечора. Назва паляниці «маланка»  однойменна з назвою свята Маланка, що знаменує переддень Нового року.

 

«Маланку»  випікають 12 січня ,напередодні свята Маланки. Оскільки на саме свято 13 січня за новим стилем і в новорічну ніч не розпалюють , бо вірять , що на ній танцюють Василь з Маланкою . і якщо не дотриматись звичаю , не буде врожаю на хліб.

 

Як тільки жінка замішувала діжу для випічки новорічного хліба , вона одягала кожух , брала солому , якою встеляли долівку на Святий вечір , йшла в садок і вимащеними в тісто руками торкалася плодових дерев , а потім перев’язувала  їх солом’яними перевеслами , примовляючи : « Оце тебе підперезала , щоб ти знала , нащо!». Це мало наділити деревце плодючістю , сприяти гарному врожаю садовини.

 

На Вінниччині – це кругла пшенична паляниця з надрізом , за формою і розмірами схожа до «макоші».

Медвідь Ганна Олександрівна ,1971 року народження , пригадувала свої дитячі враження , як її бабуся , що мешкала в селі Рогізці Чечельницького району на Вінниччині , пекла « маланку»   у вигляді трьох коржів, прикрашених голубами і колосками. 

 

Скоріш за все одна з паляниць була «маланкою» , а інша символізувала «маланчину» пару-«василя».

 

«Василь» – дуже гарний і великий новорічний каравай.

 

Його випікають із білого пшеничого борошна , тісто здобне дріжджове або на заквасці. Прикрашають виріб магічними знаками , а зверху змащують яйцем. Як було сказано вище ,  «василя» випікають напередодні Святого вечора і стоїть він на столі аж до Старого Нового року.

 

Наведемо опис приготування «Василія» у селі Райгород Немирівського р-ну на Вінниччині. Коровай круглої форми , а форма така ж , як у хліба домашнього ,- зубчиками, тільки він більший за хліб , але менший за весільний коровай. Тісто замішували разом з калачами , що носили хрещеним на вечерю. Оздоблювали «Василія» як і весільний коровай  : посередині велика квітка , а далі все на свій смак , але обов’язково  виробляють качечки , гусочки , щоб велося хазяйство , та щоб після освячення води молодь одружилась.

Згідно народної традиції, «Василем» потрібно поділитись , пригостити якнайбільше людей , почастувати волів і корову та залишити для ниви.

Оздоблення новорічного хліба «Василя» таке ж , як і весільного короваю. Це і є весільний коровай , який у кожній хаті випікали для весілля Маланки й Василя. Цим короваєм, намагаються пригостити якомога більше людей ,всіх , хто переступить поріг оселі на  Новий рік , у тому числі і полазника у вигляді великої худоби. А якщо таких полазників у наш час вже не заводять до хати , то шматочки «василя» , разом з «маланкою» несуть у хлів для худоби , зберігають до першого весняного виїзду в поле або до отоплення корови , адже Велеса часто пов’зують з туром , биком , а Маланку – з коровою.

Корона «Дня» Анастасії Фоміній — за осучаснення традиційного

Дві подільські сорочки за картинами Василя Тропініна відтворила вінницька мисткиня за час карантину

Мисткиня громадської організації «Етномайстерня «Коло», відома на Вінниччині вишивальниця Анастасія Фоміна за час карантину відтворила дві сорочки за роботами Василя Тропініна. Навесні цього року вона відшила репліку за картиною «Дівчина з Поділля», а нещодавно вразила «фейсбук»-спільноту копією сорочки з полотна «Українець». Обидві роботи — жіноча і чоловіча — характерні для Східного Поділля, подібних на сьогодні просто не знайти. Зі схемами Анастасії Фоміній допомагала дослідниця української традиційної вишивки, авторка книжки «Українська вишиванка. Мальовничі узори, мотиви, схеми крою» Лідія Бебешко. Підбір тканини, колір ниток та зшивання виробу вишивальниця здійснювала сама. Зізнається, що це був ще той виклик. Адже відтворити сорочку, яку ніколи ніхто наживо не бачив, а просто споглядали на художньому полотні, — досить складно. Але результатом майстриня задоволена. У такий спосіб вона прагнула не лише створити вишитий виріб, але й привернути увагу до локальної культури та продемонструвати красу, силу і характер людей, які жили на Поділлі багато років до нас.

«Перша робота була за картиною Василя Тропініна за схемою Лідії Бебешко. На неї я натрапила випадково у Facebook. Пані Лідія виклала схему на загал, щоб хтось відшив. Охочих у коментарях вистачало, але потім, через кілька місяців, я її перепитала, чи хтось взявся за роботу, вона сказала, що ніхто, і я вирішила спробувати. Так народилася сорочка з картини «Дівчина з Поділля», — ділиться спогадами Анастасія Фоміна. — А друга сорочка відшивалася спеціально для мого чоловіка. Я мала вже деякі замальовки, бачення того, що хочу, і коли побачила, знову ж таки, схему сорочки за картиною Василя Тропініна «Українець», яку розмістила Лідія Бебешко, то це було саме те, що хотіла».

Анастасія Фоміна визнає, що це вперше у її практиці, коли відшивати сорочки довелося з картин, раніше вона відтворювали нові репліки здебільшого за зразками, тобто старими сорочками. Найбільшою складністю називає те, що художник під час роботи міг домальовувати деталі, яких насправді на сорочці не було. Особливу складність викликали манжети, позаяк на картинах їх не видно, тому шукала додаткову інформацію. У першій жіночій сорочці поєднані дві основні техніки вишивки — подільська замкова низь та поверхниця. Чоловіча «багатша» і містить різні техніки: замкова низь, вирізування, зерновий вивід, мережка «стовпчики», зубцювання.

«Не скажу, чи відшиває ще хтось сорочки за картинами, як я. Але знаю, що зараз у регіонах спостерігається неабияка мода на своє. Багато мисткинь занурюються у відтворення призабутих чи втрачених технік, — каже Анастасія Фоміна. — Відтворені мною сорочки характерні для Східного Поділля. Василь Тропінін написав свої роботи під час проживання (1804 — 1812, 1818 — 1821 рр.) у селі Кукавка Могилів-Подільського району Подільської губернії (зараз Могилів-Подільський район Вінницької області). Цілком імовірно припустити, що вишивали їх звичайні люди — селяни. Сам Тропінін був вражений нашими людьми і у своїх спогадах згадує, що на Східному Поділлі він навчився писати портрети значно краще, ніж у Мистецькій академії, завдячуючи цьому саме людям, які були не просто красивими, а й мали смак красиво одягатися. І коли, власне, я виставила фото у вишиванці свого чоловіка, то у коментарях друзі писали «справжній гетьман», «міщанин» і так далі. Я ж відписувалася, що так 200 років тому виглядали звичайні селяни, які працювали на землі й заробляли для себе. Ошатність їхнього одягу, краса обличчя, глибина поглядів, постава зачаровують до цей день».

На відтворення сорочок, характерних для південних регіонів Східного Поділля початку ХІХ століття, членкиня Етномайстерні «Коло» Анастасія Фоміна витратила увесь карантинний рік. Відтворення виробів, виготовлення реплік, напрацювання технік — це її власна ініціатива, у вільний час. На майбутнє у неї ще багато планів, але про них не поспішає розповідати, як каже, щоб не насмішити Бога. Головним своїм завданням вбачає — зберегти, примножити і поділитися з іншими тим, про що знає і вміє.

Джерело

У Вінниці відкрили книжковий простір без гаджетів та інтернету

У Вінниці відкрили новий мегакреативний дитячий простір без гаджетів та інтернету «Бібліофан». Простір створено для творчих дітей та їхнього розвитку, а головною метою проєкту є відродження серед дітей любові до читання книг. Детальніше про простір журналістці Vin-people розповіла його засновниця та власниця Ірина Ісова.

— За освітою я — аналітик міжнародної інформації. Останні п’ять років займалась рекламою та маркетингом різних фірм по Україні. У певний час я відчула, що хочу створити такий простір. У мене трапився справжній творчий прорив у голові — я вже розуміла, що я хочу і як воно має бути. Сама ідея зародилась дійсно з дому. Маю двох дітей — помітила, що мої діти, на відміну від мене, зовсім не люблять читати книги. Я задумалась, як би їх заохотити. Так вирішила, що «Бібліофану» у Вінниці бути, — згадує Ірина Ісова. — Спочатку планувала створити просто сучасну бібліотеку для дітей з найчитабельнішою літературою. Пізніше, уже в процесі, зрозуміла, що тут можна й навчати, розвивати та підтримувати талановитих дітей.

Зараз в бібліотеці є близько 200 примірників — бестселерів світових та українських авторів.

— До нас часто приїздять відомі українські автори, привозять нові книги або розповідають про вже відомі твори. Це дуже захоплює дітей, адже вони можуть познайомитись напряму з тим, хто створив їхніх улюблених героїв, — розповідає Ісова.

Простір розрахований на дітей віком від шести до 15 років. Саме для них підібрана література та сформовані заняття.

«Бібліофан» має кілька напрямів: вивчення англійського з носієм мови, глинотерапія, казкотерапія (дітям дають можливість дописати казку, а далі з кожним твором працює психолог, який може розібратись, що в дитини в душі), літературні забави (читання вголос та творчі завдання).

— Простір наповнений дітьми, які мають бажання читати та розвивати свої власні творчі здібності. Ми намагаємось, щоб діти розвивали свою уяву й творче мислення. Багато хто серед наших учнів малює, пише вірші, казки та оповідання. У наш час всебічної гаджетелізації дітям дуже важливо дати змогу побути наодинці з книжкою, прокрутити прочитаний сюжет у себе в голові. Це спонукає їх мислити та фантазувати, — говорить Ірина Ісова.

Попри те, що простір існує досить недовго, серед вінничан є багато охочих відвідувати його. У неділю, дев’ятого лютого, навіть пройшов конкурс серед дітей на написання та ілюстрування казки про Різдво.

— На початку грудня ми оголосили про конкурс серед вінничан на тему «Моя різдвяна казка». І вже до кінця січня було 63 заявки на участь. Свято пройшло дуже цікаво. Завдяки спонсорам усі діти отримали подарунки, а 12 дітей зайняли призові місця, — розповідає Ірина.

У найближчому майбутньому Ірина планує запустити ще один цікавий напрям — «Літературна академія», де зможуть навчатися діти, які мають певний хист до написання творів. Їм допоможуть розвивати цей талант. Наприкінці курсу видадуть збірку творів, написаних дітьми.

Джерело

Вітання з днем Гідності та Свободи

21 листопада відзначаємо День Гідності та Свободи, який встановлений на згадку про початок двох революцій, що демонстрували світові політичну волю українського суспільства –  гідне життя в цивілізованій незалежній державі з чесними правилами. Будьмо гідними подвигу тих Героїв, які полягли за цю мету і нашу свободу. Вічна їм пам’ять і шана.

 

Слава Україні! Героям Слава!

Прийом заявок на участь у розробці програми Акадкмія культурного лідера

Експерти та тренери в секторі культури, 20.11.19р.  о 15:00 закривається прийом заявок на участь у розробці програми Академії культурного лідера.

На усіх обраних нами експертів, крім оплати за розробку програми, чекають чотири тренінги, безліч знань та навичок з проведення тренінгів з культурного розвитку, міжнародний нетворкінг, а також сертифікати від Goethe-Institut.

Академію культурного лідера в рамках програми House of Europe організовують Goethe-Institut Ukraine у партнерстві з Міністерство культури, молоді та спорту України @Український центр культурних досліджень та
Інститутом культурної політики

? Більше інформації про Академію культурного лідера та вимоги до заявників: http://bit.ly/36CRvm7

Вітання працівникам культури

Споконвіку танець, пісня, музика, слово, твори народного мистецтва були виразниками національної ідеї, оберегами нашого народу. Саме вони зміцнюють надію на краще майбутнє, адже показують цілісність і силу українського духу.

Культурні досягнення та традиції – це скарб, яким треба вправно скористатися. Тож, збереження культурного спадку і шанування трпдицій є для нас не тільки приводом для пишання, але й запорукою подальшого культурного розвитку та творчої наснаги.

Бажаємо вам теплоти у серці, міцного здоров’я, щастя, благополуччя, великих творчих успіхів і невичерпної наснаги. Нехай здійсняться всі Ваші життєві плани, надії і мрії, а кожен день вашого життя буде світлим і сонячним, дарує радість творчого натхнення і життєвих перемог.

З повагою, колектив Українського центру культурних досліджень.

Сформовано склад журі конкурсу “Жива традиція”

Сформовано склад журі конкурсу “Жива традиція”.
До нього увійшли:
Ігор Абрам’юк (голова журі) – Директор з розвитку-заступник Керівника Виконавчої дирекції Всеукраїнської асоціації сільських і селищних рад,
Есма Аджієва – голова правління громадської організації “АЛЄМ”,
Ярослава Левчук – старший науковий співробітник Інституту культурології Національної академії мистецтв України, кандидат філологічних наук,
Ілля Фетисов – заступник Директора Українського центру культурних досліджень з науки,
Катерина Чаплик – молодший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, кандидат мистецтвознавства.
Нагадуємо, що прийом заявок на конкурс закінчується 10 листопада.

Проєкт «Шляхами тканої Буші» – яскравий приклад розвитку індустрії емоцій в туристичній галузі Вінниччини

13 жовтня на території історико-культурного заповідника «Буша», що в селі Буша Ямпільського району, відбувся завершальний етап мистецького проєкту «Шляхами тканої Буші», який став одним із переможців конкурсу культурно-мистецьких проєктів «Малі міста – великі враження», започаткованого Міністерством культури України. Метою проєкту є підвищення інвестиційної та туристичної привабливості населених пунктів. Проект відвідав регіональний представник УЦКД у Вінницькій області Павло Третьяков.

В рамках проєкту відбулось відкриття пам’ятного знаку «Без кореня – нескорені», відкриття інтерактивного Музею ткацтва, виставка килимів, виготовлених майстрами народного мистецтва, виступи кінного театру та концертна програма за участі відомих творчих колективів Вінниччини.

Це перший і поки що єдиний проєкт в Україні, який передбачає відтворення повного процесу виготовлення ткацького виробу.

Однією з умов проєкту була організація та проведення навчання з різних технік ткацтва для місцевих жителів за участю провідних майстринь з різних регіонів України. Навчання ткацього ремесла тривало з 5 до 11 жовтня 2019 року. За умовами проєкту, все устаткування залишається в інтерактивному Музеї ткацтва, на якому будуть проводитися майстер-класи для школярів, осіб з інвалідністю, туристів та всіх бажаючих навчитися ткацькому ремеслу.

Відкриваючи на території славетної Буші пам’ятний знак «Без кореня – нескорені!», голова облдержадміністрації Владислав Скальський зазначив: «Шановні гості і громада «місця сили» – Буші! Ми відкриваємо сакральний знак, який символізуватиме важливі для кожного українця речі – самоідентифікацію і генетичний код нації. Символізм цього пам`ятного знаку полягає в об`єднанні українців, навіть поза межами держави, навколо своєї рідної землі. Слава Україні!».

Опісля у мережі FB очільник Вінницької області зазначив наступне:

“Вражений та здивований масштабами дійства, яке відбулось у селі Буша Ямпільського району. Там стартував новий мистецький мистецький проєкт «Шляхами тканої Буші» проєкт «Шляхами тканої Буші». Це один із переможців конкурсу культурно-мистецьких проєктів «Малі міста – великі враження», започаткованого Міністерством культури України.Мені надзвичайно приємно бути свідком та учасником подій, які нині дуже важливі для громад. Відтепер Буша славиться не тільки місцями козацької та гайдамацької слави, мальовничими краєвидами, залишками Трипільської культури та унікальним скельним храмом, а й першим у Вінницькій області Музеєм ткацтва. До речі, поки що єдиним на всю Україну.
Переконаний, на Ямпільщині вміють не тільки берегти свою історію, а й приваблювати нею туристів!!!
У Буші є душа!!!”

МІНКУЛЬТУРИ ОГОЛОШУЄ ПРО ПОЧАТОК ПРИЙОМУ ЗАЯВОК НА ЗДОБУТТЯ ПРЕМІЇ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ОХОРОНУ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ У 2019 РОЦІ

Премія за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини (далі – Премія) присуджується фольклористам, етнографам, дослідникам, науковцям, збирачам-ентузіастам, фольклорним колективам, солістам (вокалістам, інструменталістам та танцюристам), майстрам-викладачам та керівникам дитячих творчих шкіл народних художніх промислів (далі – претенденти), які своєю діяльністю сприяють виявленню, фіксації, збереженню та популяризації етнокультурної спадщини та регіональних особливостей українського народу.

Премія присуджується на конкурсних засадах щороку в грудні в розмірі двадцять тисяч гривень відповідно до Положення про премію за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 22.05.2017 № 438, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 червня 2017 року за № 735/30603.

Кількісний склад учасників колективу, який претендує на здобуття Премії, не може перевищувати 10 осіб.

Пропозиції щодо претендентів на здобуття Премії подаються до Міністерства культури України професійними творчими спілками та асоціаціями, закладами культури, закладами освіти і науки, культурно-мистецькими та громадськими організаціями.

На здобуття Премії до 01 жовтня 2019 року разом із супровідним листом подається клопотання про присудження Премії у довільній формі, до якого додаються:
· матеріали, що засвідчують творчий доробок претендента у вигляді фото, аудіо – або відеозаписів (на електронних носіях інформації), друкованої продукції;

· ксерокопії рецензій та публікацій у засобах масової інформації;

· рекомендаційні листи (за наявності);

· характеристика та фотокартка претендента;

· копії документа, що посвідчує особу, та документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) претендента. У випадку, якщо претендентом є колектив, подається копія документа, що посвідчує особу, та документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) його керівника;

· згода на обробку персональних даних (відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про захист персональних даних»).

Документи претендентів надсилаються на адресу Міністерства культури України:

вул. Івана Франка, 19, м. Київ, 01601, Головне управління охорони культурної спадщини Директорату культурної спадщини, з поміткою «Конкурс – Премія з нкс».

Днем висунення претендента на здобуття Премії вважається день реєстрації у Міністерстві культури України супровідного листа з вище зазначеними документами.

У разі невідповідності поданих документів вимогам, визначеним у цьому Оголошенні, а також якщо їх подано після 01 жовтня 2019 року, такі документи розгляду не підлягають та повертаються із зазначенням причини повернення.

У разі усунення недоліків документи можуть бути подані до Мінкультури повторно до 01 жовтня 2019 року.

Контактні дані: (044) 272-45-28, приймальня Українського центру культурних досліджень.