Чому український борщ має бути у списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО

Авторка: Влада Литовченко

кандидатка історичних наук, член Експертної ради з нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України, голова Комітету з присудження національної премії з нематеріальної культурної спадщини


Кулінарні традиції кожного народу — це
 
більше, ніж просто страви. Цевеличезний етнокультурний пласт, який своїм корінням сягає неймовірноїглибини, тих витоків, де поряд із піснями та обрядами, особливостями одягу імови формувався генетичний код нації.

Цілком логічно й закономірно, що кулінарні шедеври, які стали, по суті, візитівками націй, входять до списків нематеріальної культурної спадщини тих чи інших країн і світу.

У нашій країні Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини (НКС) ведеться на виконання ст.12 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини. Цю конвенцію Україна ратифікувала у 2008 році. Створення і ведення переліку елементів НКС Україна започаткувала ще у 2012 році наказом Міністерства культури України №1521 «Про затвердження примірного зразка форми облікової картки об’єкта (елемента) нематеріальної культурної спадщини України та визначення об’єктів нематеріальної культурної спадщини».

Однак шлях від документа до практичного втілення виявився непростим. Адже офіційно Національний перелік елементів НКС було створено аж через шість років наказом Мінкультури від 12 лютого 2018 р. №105, додатком до якого і є власне Національний перелік. Аби включити до нього той чи інший новий елемент НКС України, потрібно отримати рекомендацію Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини, яка діє при міністерстві. Ця рекомендація і є підставою для внесення відповідних змін у додаток до наказу.

Зокрема, до Національного переліку внесено вже понад 20 елементів нематеріальної культурної спадщини України. Донедавна серед них був лише один кулінарний — традиція приготування «ет аяклак» (караїмський пиріжок з м’ясом). Це досвід караїмів Мелітополя.

З 7 жовтня нинішнього року кулінарна складова переліку поповнилась елементом «Культура приготування українського борщу». Ініціював цю справу кулінарний експерт, шеф-кухар і телеведучий Євген Клопотенко.

Від ініціативи до її втілення минуло півтора року. Євген створив громадську організацію «Інститут культури України» й відправив свою команду в «борщову експедицію» для збирання родинних рецептів з усіх куточків країни. Паралельно він здійснив 12-етапну підготовчу роботу зі збору та затвердження документації.

Таким чином уперше до Національного переліку включено загальноукраїнський елемент, а не регіональний. Хоча, безумовно, відмінності у приготуванні цієї страви є в усіх регіонах.

Тепер ми на порозі наступного етапу — підготовки номінаційного досьє українського борщу до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Міністерство культури та інформаційної політикинас підтримує, адже український борщ — одна з найунікальніших страв у світі, й культура його приготування має всі підстави потрапити до цього списку.

ЮНЕСКО бере під свій захист не лише історико-культурні пам’ятки, природні об’єкти, документальну та підводну спадщину, а й «живу традицію» — нематеріальний спадок, що включає й національні страви, знання про які, рецептуру та культуру їх приготування передають із покоління в покоління.

Збирати нематеріальні шедеври культурної спадщини країн світу ЮНЕСКО почала ще у 2001 році. Комітет організації раз на два роки присуджує найкращим кандидатам «почесний титул». До списку вже увійшло близько 480 вмінь та навичок, звичаїв та обрядів, серед яких є й кулінарні традиції. Зокрема, під захистом ЮНЕСКО перебувають узбецький і таджицький плов (внесені у 2016 році), вірменський лаваш (2016), азербайджанська долма (2017), хорватські пряники (2010), корейські кімчі (2013), неаполітанська піца (2017), мексиканська традиційна кухня (2010), японська кухня (2013) та багато іншого.

Щоб потрапити до списку, потрібно виконати складну роботу, адже йдеться не просто про конкретну страву чи продукт, а саме про культурну традицію, пов’язану з її приготуванням.

Уряд України планує подати матеріали щодо включення культури приготування борщу до ЮНЕСКО наступного року.

Однак несподівано виникла дивна перепона. Рік тому на твіттер-каналі МЗС Російської Федерації борщ назвали «російською національною стравою». У багатьох це викликало обурення і спантеличення. «Борщова дискусія» піднялавеличезну інформаційну хвилю у світі. Їй приділили увагу такі видання як The Times, The Sunday Times, The Washington Post, Magazine, The New York Times, CBC News.

«Російський уряд спантеличений і б’є на сполох. У своїй «Російській газеті» прокоментували наші наміри внести борщ до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Мовляв, це стане «новим підґрунтям для міжнародного скандалу». Отже, ми на правильному шляху», — підкреслив міністр культури та інформполітики України Олександр Ткаченко.

Назва «борщ» справді є в багатьох країнах  і в Польщі, і в Литві, і в тій-такиРосії. Втім, Євген Клопотенко зауважує: подія зчинила галас тому, що борщ — це не просто страва, а частина української ідентичності й наша національна цінність. Борщ — це потужний культурний феномен, відповідь на питання, «що єднає українців і відрізняє їх від інших націй». Ми не просто сказали: борщ — український. «Ми вчинили опір Росії та її пропаганді, і нас підтримав світ. У Росії вірять, що борщ — то їхній національний суп», — зазначив Клопотенко.

Втім, є в Росії люди, які, вочевидь, розуміють, що намагання «привласнити» український борщ — це культурна дурниця. Наприклад, ресторатор Боріс Акімов стверджує, що борщ насправді не належить нікому. А російський ресурс HELLO запевняє, що «хоча борщ має українське коріння, він давно прижився в Росії і придбав власні смакові відтінки».

З іншого боку, сумнівне саме намагання Росії якимось чином втручатися у процес. Зокрема, російський письменник, історик кулінарії Павєл Сюткінзауважує: «Хоч вона (РФ) і підписала Конвенцію із захисту нематеріальної культурної спадщини, та з часом її не ратифікувала, — відповідно, права подавати на цей статус у нас немає. В цьому й полягає проблема. Теоретично, звісно, ми можемо висувати ті чи інші досягнення на включення в цей список, але виглядатиме це дивно, — каже Сюткін. — Для того, щоб опинитися в заповітному списку, країнам треба доводити, що та чи інша страва є символом національної культури. Адже це певна культурна церемонія, тому важлива не рецептурна складова, а те, як це позначається на власній культурі».

Росія, «привласнюючи» собі борщ, посилається на «Домострой» — писемну пам’ятку XVII ст., в якій є лише така згадка: «А возле тына, вокруг всего огорода, там, где крапива растет, насеять борща, и с весны варить его для себя почаще: такого на рынке не купишь, а тут всегда есть; и с тем, кто в нужде поделится Бога ради, а если борщ разрастется, то и продаст, обменяв на другую заправку. А если насадит капусты и свеклы и созреет она, то капустные листья варить, а станет капуста свиваться в кочан, да еще и густо, то, один за другим отсекая, листья варить, обломав их, и скотину кормить. В ту же пору до самой осени, борщ подрезая, сушить и сплетать в пучки, он всегда пригодится — и в этом году, и позднее; и капусту в течение лета всего варить, и свеклу. По осени же капусту солить, а свекольник готовить и солить огурцы...».

Але, знову ж таки, говорячи про включення до списку ЮНЕСКО, ми маємо на увазі саме «борщову традицію», її формування й розвиток, а не просто територію поширення страв. Бо так майже кожна країна може назвати своєю національною стравою, наприклад, кавказький шашлик чи японські суші тільки на підставі того, що ці страви тут досить поширені.

Тож давайте звернемо увагу на те, як «борщова традиція» позначається на українській культурі та де її витоки.

В Україні перша писемна згадка про борщ датована XV ст. Можливо, якби монголо-татари під час нашестя на Київську Русь не спалювали все, включно з бібліотеками, то ми б знайшли її й раніше.

Дослідниця гастрономічної культури, засновниця науково-просвітницького проєкту їzhakultura Олена Брайченко каже, що варіння і споживання борщу на наших землях ще з часів Київської Русі (IXXIII ст.) науково не підтверджується. Однак маємо й інші факти. Зокрема, у статті «Давньоруське застілля: трапезна палата» борщ називається серед своєрідних тогочасних закусок, які подавали перед основними стравами: «На стіл подавали: капустник, борщ, розсольник, солянки, окрошки, куп’яні та овочеві супи».

Варто звернути увагу й на ритуальну роль борщу в українській обрядовості, — досі її ніхто, крім вузькопрофільних дослідників, не помічав. Зокрема, кандидат філологічних наук, доцент кафедри етнології Львівського національного університету ім. Франка Володимир Галайчук у роботі «Борщ у ритуально-обрядовій та магічній практиці поліщуків Чернігівщини» (за польовими матеріалами) звертає увагу на використання борщу в сімейній і календарній обрядовості. Дещо з цього дійшло до нас у давньому вигляді — зокрема варити пісний борщ на Святвечір. Ви чули щось про таку традицію в Росії? Крім того, не лише на Поліссі, а й на чималій частині України донедавна борщ був обов’язковим елементом поминального обіду. Вважалося, що небіжчик «обідає» гарячою пароювід свіжозвареного борщу.

Відома всім дитяча пісенька «Іди-іди, дощику, зварю тобі борщику» також, як з’ясувалося, не просто римування схожих слів, а елемент народної магії, так звана дитяча «закличка-приспівка». Як зафіксувала етнограф Ніна Заглада у с.Старолісся Остерського району (нині затоплене село на Вишгородщині), коли починав накрапати дощ, діти приказували:

Дощику, дощику,

Наваримо борщику,

В зеленому горщику;

Яйце вкине,

Яйце трісне,

Сонце блисне.

Ключик, замочок, шовковий платочок.

На Чернігівщині здавна побутувала трохи дивна традиція: якщо довго не йдеочікуваний дощ, треба вкрасти в когось горщик гарячого борщу і… вкинути його в криницю. Те саме практикували й на Київщині, зокрема в районі Чорнобиляв с. Копачі, а також на Поділлі, на території нинішньої Хмельниччини. Чи відомо хоч щось про схожі традиції в Росії? Це яскраве свідчення того, де саме «починався» борщ.

Вочевидь, зв’язок з побутовою стихійною магією сягає ще язичницьких часів. А тоді територіальних відносин нинішніх України й Росії бути не могло об’єктивно, адже Чернігів і Київ з навколишніми землями — одні з найдавніших міст Київської Русі.

Ще одне свідчення того, що територіально борщ український,  численна топоніміка. Наприклад, у різних регіонах є відповідні населені пункти. Борщі села на Вінниччині (Барський район) та Одещині (Подільський район). Борщівка таких населених пунктів сім, у деяких регіонах по два: Волинська область (Ковельський район), Рівненська область (Костопільський район), Тернопільська область (Кременецький та Лановецький райони), Харківська область (Балаклійський район), Хмельницька область (Городоцький та Теофіпольський райони). Борщів — таких населених пунктів п’ять: районний центр Тернопільської області, що як місто Борщів був відомий ще з XV ст., а з XVI ст. жив за Магдебурзьким правом. А також четверо сіл із назвою Борщів: у Житомирській області (Радомишльський район), Івано-Франківській(Снятинський район) та Львівській областях (Перемишлянський район). А село Борщів у Київській області (Баришівський район) має таку назву з 1300 року!

Схожі топоніми в Росії датуються не раніше XVIII ст. У Києві є кілька відповідних топонімів, окремі з них уже стали історією. Зокрема, свого часу «Братська Борщагівка» мала стосунок до Києво-Братського Богоявленського училищного монастиря, заснованого на Подолі наприкінці ХVI ст. Крім того, вКиєві та його передмісті є Микільська Борщагівка, Петропавлівська Борщагівка, Південна та Софіївська Борщагівки. В деяких регіонах України побутувало цікаве запрошення до обіднього столу: «Сідайте борщувати!».

Звернімося до етимології слова «борщ». Російські джерела стверджують, що воно походить від назви рослини борщівник (не плутати з отруйним борщівником Сосновського!), листя якої вживали в їжу. Однак є інша версія: що слово «борщ» походить від слова «буряк». Можливо, етимологія слова ще потребує дослідження.

До речі, нікому з українців на думку не спаде назвати борщ «супом», тоді як у деяких російських закладах харчування його називають «червоним буряковим супом».

Євген Клопотенко зазначає, що спочатку ця страва не містила буряка. Перші рецепти борщу були записані на початку XVIII ст., а буряк на територію нинішньої України потрапив пізніше. Оскільки, наприклад, зелені борщі готуютьбез буряка, то об’єднавчим для всіх борщів є солодкуватий смак і обов’язково кислинка.

Точну кількість рецептів борщу порахувати важко, адже скільки людей готує страву, стільки й варіантів її виходить. The Washington Post у статті «Україна прагне отримати статус улюбленого борщу в ООН. Кулінарні суперечки з Росією можуть назрівати» пише про «борщову експедицію» Клопотенка: «Матеріали, які вони зібрали, містили фотографії й документальні підтвердження того, що рецепти передавалися принаймні трьом поколінням в одній родині».

Коріння родинних рецептів борщу губиться в глибині поколінь, до того ж борщ еволюціонує. Нові інгредієнти, нові нюанси приготування, свої «секретні» компоненти в кожної господині чи кухаря — все це робить кожен борщ неповторним.

На думку багатьох експертів, саме з України борщ поширився на різні територіїй так органічно там прижився, що кожна країна вважає його для себе традиційним.

Є приклади спільних гастрономінацій, внесених до Репрезентативного списку НКС людства ЮНЕСКО. Одна з них — Середземноморська кухня, яку ЮНЕСКО оголосила культурною спадщиною, а також найкориснішою для здоров’я. Середземноморська кухня складається з системи харчування кількох країн: Греції, Іспанії, Італії та Марокко. Її можна назвати, швидше, культурою харчування, комплексом принципів і звичок. Наприклад, вона передбачає вживання малої кількості м’яса, натомість у раціоні має бути більше свіжих овочів і фруктів, а ще — червоне вино та обов’язково оливкова олія. Все це має поєднуватися з активним способом життя. При цьому ЮНЕСКО захищає не тільки саму середземноморську систему харчування, а й пов’язану з нею культуру — фестивалі збору врожаю, традиційні способи риболовлі, застілля і свята.

Український борщ — страва традиційна на наших теренах упродовж майже тисячі років. Вона ритуальна, обрядова, з низкою кулінарних нюансів, характерних для кожного регіону. Культура приготування борщу стала своєрідним етнокультурним феноменом, тож має всі підстави увійти до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Джерело

УЦКД – база проходження практики для молодих науковців

Щороку, восени,  молоді науковці проходять практику в Українському центрі культурних досліджень.

Між Державним педагогічним університетом ім. М. П. Драгоманова та Українським центром культурних досліджень підписано меморандум про співпрацю  від  16 жовтня  2020 року

В листопаді цього року практику проходили майбутні менеджерки та менеджери – студенти 4 курсу факультету менеджменту освіти та науки НПУ ім. М. П. Драгоманова спеціальності 028 «Менеджмент соціокультурної діяльності»  –  Максим Демченко, Віталія Грищенко, Денис Печериченко, Олексій Кравчук, Анастасія Швая.

Практика відбувалась  в он лайн форматі у зв’язку із пандемією Covid -19. На щотижневих ZOOM зустрічах корегувались плани роботи та перевірялась якість виконання завдань.

Практиканти здійснювали моніторинг сайтів творчих спілок України, національних та обласних музеїв, нормативної законодавчої бази задля подальшого створення інформаційної бази даних та проведення аналізу форм роботи, що змінились протягом 2020 року.

1 грудня відбулась зустріч  в офф лайн форматі, на якій обговорили результати практичної роботи та подарували учасникам практики Щоденники щасливого часу Українського центру культурних досліджень.

Традиції приготування Авдіївської каші

Згідно з переказами місцевих жительок, традиція приготування авдіївської каші існує з кінця 19 сторіччя. Збереглись усні згадки про сімейні традиції приготування цієї страви (Шляхова Інна Гаврилівна, 1938 рік народження). Є підстави вважати, що традиція приготування авдіївської каші могла зародитися ще з початку 19 ст.

В межах міста ареал сучасного побутування елемента НКС- мікрорайон Східний (історично це район, звідки почалося заселення Авдіївки). Авдіївська каша була елементом як ритуальної, так і святкової родинної кухні. В якості ритуальної страви (була самостійною стравою (не була замінником куті) на поминальних трапезах). Як святкова страва подавалась в якості десерту насамкінець застілля.

Рецепт приготування каші у носіїв відрізняється кількістю інгредієнтів та послідовністю закладки продуктів. Кожна з господинь дотримується родинної традиції приготування каші (показником добротної страви вважалась якість і кількість використаних продуктів – це вважалось іміджевим підходом до приготування). Правильно приготована каша має легку структуру, солодко- ванильно-молочний смак, білий із жовтим відтінком колір.

Рецептура приготування традиційної «Авдіївської каші»: на 1 стакан рису до 10 яєць, 250 гр вершкового масла, молоко в пропорції 1/ 2,5, сіль, цукор за смаком. Рис круглої форми треба трошки проварити, потім промити, розкласти на рушнику і просушити до повного висихання. Потім знову проварити до пів готовності, влити збиті яйця, молоко, знову проварити при постійному помішуванні. Кінцевий етап приготування – це закутати кашу в подушки, щоб вона там томилася і набрала того самого смаку і кольору.

У вересні 2019 року до обласного переліку включено елемент НКС «Традиція приготування авдіївської каші», або «Авдіївська каша». Життєздатність елемента підтримують члени ради мікрорайону Східний, Паніна О.І. – автор майстер- класів під час фестивалю «Авдіївка ФМ» 2018 – 2019 роки, громадська організація «Сила ідей».

Традиція приготування авдіївської каші передається від покоління до покоління на рівні родин.

З 2018 року проходить фестиваль «Авдіївка ФМ», де авдіївська каша популяризується серед місцевої громади (проводяться майстер-класи з приготування, поширюються рецепти приготування).

В Авдіївці планують розробити бренд «Авдіївська каша». Також громада створила «Клуб любителів авдіївської каші», вносить в меню провідних кафе страву під назвою «Авдіївська каша». Тобто громада самостійно популяризує своє надбання, таким чином залучаючи людей до внутрішнього туризму.

Велику роботу у цьому напряму проводить завідувач Народного музею історії міста Авдіївки Переверзєва Т.В. Нею підготовлено низку публікацій щодо особливостей приготування каші та збереження нематеріальної культурної спадщини. Робота зі збереження традицій авдіївців триває.

День пам‘яті жертв Голодоморів

28 листопада ми запалюємо Свічку пам’яті, поминаючи мільйони померлих від голодомору 32-33 років.

Радянська влада намагалась штучно знищити українську націю, проте пам’ять народну неможливо стерти.

Страшні сторінки історії України, які свідомо замовчувались, передавались пошепки від бабусь до онуків.

І ми пам’ятаємо, і вшановуємо загиблих від голоду.

Запаліть о 16 годині за київським часом свічку пам’яті та приєднайтеся до загальнонаціональної хвилини мовчання.

ЮНЕСКО відібрало в Україні дві практики зі збереження елементу нематеріальної культурної спадщини

Навесні 2020 року ЮНЕСКО, з метою  вивчення  впливу  пандемії  COVID -19  на сферу нематеріальної культурної спадщини , запропонувало   поділитися досвідом, пов’язаним з нематеріальною культурною спадщиною під час пандемії, щоб допомогти покращити вивчення цієї теми та надихнути громади шляхом обміну досвідом.

Від України  було відібрано  дві практики зі збереження елементу нематеріальної культурної спадщини.

  1. «Традиційне харківське коцарство» (Харківська область), презентовані Іриною Шегедою, спадковою коцаркою , провідним методистом відділу дослідження нематеріальної культурної спадщини та креативних індустрій Харківського обласного  організаційно-методичного центр у культури і мистецтва”

https://ich.unesco.org/en/living-heritage-experience-and-covid-19-pandemic-01124?id=00196&fbclid=IwAR3YSnIwPKFFlie_GpMs7hDqnDA2DWF-Twmtz4kOrGP_Hd5FQxcxL2pdj7g

  1. «Онлайн-уроки з килимарства» ( м.Кропивницький), презентовані  Валентиною Добровольською – майстером народного мистецтва з килимарства, членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, стипендіатом премії Президента України у галузі культури та мистецтва, лауреатом Всеукраїнського відкритого конкурсу програм збереження і розвитку елементів нематеріальної культурної спадщини «Жива традиція» та обласної премії у галузі архітектури, геральдики, вексилології та декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка в номінації «Декоративно-прикладне мистецтво».

https://ich.unesco.org/en/living-heritage-experience-and-covid-19-pandemic-01124?id=00184&fbclid=IwAR13jCj0BnRXOizf5w7n8sIKcLrTbCtxNiHosAWl892t9ULEp6egOysKbEY

Вітаємо  колег!

Детальніше  за  посиланнями

https://www.cultura.kh.ua/ru/news/6723-viznannja-vid-junesko?fbclid=IwAR30qM_5qXe144jhgjm8-6floFUtzDa-mPoCWFdxm5xsblgzfUGVQan9ALc

https://www.facebook.com/kocnt/posts/441411387252939

Міжнародний фестиваль дерунів

Презентуємо традиції гостинності під час проведення у місті Коростень Житомирської області  Міжнародного фестивалю  дерунів.

Ідея фестивалю дерунів належить Валерію Нечипоренку, яку  підтримав міський голова Володимир Москаленко. І вже понад 12 років фестиваль б‘є рекорди та дивує гастропоціновувачів  з різних куточків світу.

Навіть Covid-19 не зміг завадити проведенню заходу – фестиваль відбувся під гаслом – #смажтевдома.

Нижче ви можете ознайомитись з родзинками всіх 12 фестивалей та переглянути відео- рецепт «Дерунів від мера».

Інформацію надано відділом культури і туризму виконавчого комітету  Коростенської  міської ради

 

Міжнародний фестиваль дерунів проводиться в місті Коростені (Житомирська область) з 2008 року.

І фестиваль дерунів відбувся в Коростені 28 вересня 2008 року. Автором ідеї є наш земляк Валерій Нечипоренко. За підтримки Валерія Нечипоренка                  та міського голови Володимира Москаленка розпочалося організація проведення фестивалю дерунів в Коростені. На І фестивалі коростенці приготували гігантського деруна, який ввійшов до Книги рекордів України, адже вага його склала 118 кг. Саме така подія дала вагомий поштовх у проведенні щорічного фестивалю дерунів у древлянській столиці.

II фестиваль дерунів2009 рік. Коростенці не тільки відкрили пам’ятник поліському деруну, а й написали Гімн деруну. Тоді ж в 2009 році Володимир Москаленко започаткував свій «Майстер-клас».

 III фестиваль дерунів2010 рік. Невгамовні коростенці побили власний рекорд: спекли дерун із 150 кг. картоплі. Довжина деруна була 2.5 м., ширина 1.25м., вага 136 кг. Випікали дерун – велетень 1.5 години.

IV фестиваль дерунів2011 рік. На фестиваль були запрошені родини з прізвищами Дерун, і іх в Україні виявилось майже 600 чоловік.

V фестиваль дерунів2012 рік. Рік виборів, і гасло фестивалю – «Ми вибираємо Деруни!».Особливості фестивальної агітації в тому, що заохочувались пісні, вірші, плакати про деруни, підкуп виборців дерунами і сметаною. Коростенська дерунярська виборча комісія визначила переможців і ними виявились – Коростенські Деруни.

На VI фестивалі дерунів  в 2013 році винятковістю фестивалю стало створення добровільної неполітичної громадської організації – Клубу любителів дерунів, затвердження прапору фестивалю дерунів. Почесним Президентом Клубу став міський голова Москаленко Володимир Васильович.

VII фестиваль дерунів в 2015 році – рекордсмен з чисельності відвідувачів. Більше 30 тисяч людей відвідали Коростенський найкреативніший, найпатріотичніший, кулінарний фестиваль дерунів.  Девіз VII Міжнародного фестивалю дерунів – «Деруни єднають Україну». Відвідувачі мали змогу скуштувати деруни  з усіх регіонів України, від міст-побратимів Володимира-Волинського до Слов’янська. На фестивалі були представлені куточки польської, норвезької, японської культури. Меню                VII фестивалю дерунів поповнилось «байкерськими» та «жековськими», дерунами.  Учасники фестивалю  годували гостей дерунами  під гаслом «З’їж дерун – допоможи захисникам!», передаючи  гривню з кожної проданої порції дерунів Громадській організації «Коростенський центр допомоги учасникам АТО».   Фестиваль дерунів – це не тільки смачно, а й красиво. Яскраве тому підтвердження – новий конкурс «Коса – дівоча краса».

VIII фестиваль дерунів – Дерун Fest 2016 відзначився проведенням дерунярським аукціоном, розіграшем дерунярської лотареї, гумористичними сюрпризами від представників відомого колективу «Дизель Студії», неперевершеними виступами гурту «ТІК», фольклорного ансамблю «Родослав», унікальністю приготування поліських і древлянських смаколиків.

  ІХ фестиваль дерунів  – в 2017 році  –  відбувся в тематиці «Смачний день трьох дев’яток» – ІХ Фестиваль 9-го числа 9-го місяця. Родзинкою свята стало проведення  конкурсів «Найкращий дерунярський ласун», «Найкраща вишиванка, виготовлена власноруч», «Селфі з дерунами», «Краща пісня, частушка, історія, анекдот, девіз, вислів про деруни», «Поробки про деруни або з дерунами», «Найбільший овоч, фрукт, що виріс на Коростенщині», «Дивовижна самобутність» (оригінальна презентація робочого місця) та «Коса-дівоча краса». Всі Деруни, Дерунки та Дерунятка (за пред’явлення документа, які підтверджує особу) отримали смачні безкоштовні частування на святі Трьох гостинних Дев’яток.

Х ювілейний фестиваль дерунів відбувся 8 вересня 2018 року.

Гостей пригощали неймовірною кількістю смаколиків кухарі не лише з України, а й із-за кордону. Смажили деруни галицькі, сумські, полтавські, подільські, чернігівські, англійські, польські, німецькі, іспанські, а також бургер- та страусині деруни. Розважали піснями, танцями, конкурсами, жартами і виставами.

Своїм ексклюзивним рецептом дерунів ділився Народний депутат України Володимир Арешонков. Телевізійний канал «СТБ» разом з відомим шеф-кухарем Юрієм Ковриженком дивували незвичайними, європейськими дерунами. Але найбільшу кількість поціновувачів дерунів зібрав традиційний майстер-шеф міського голови Володимира Москаленка та його перевірений і найсмачніший рецепт дерунів – абсолютно всі бажаючі отримали гарячу порцію смаколиків «від мера».

Чим вразив Х ювілейний Фестиваль? По-перше, місто Коростень отримало Патент на проведення Міжнародного Фестивалю дерунів від Українського інституту інтелектуальної власності. По-друге, під час Х Міжнародного Фестивалю дерунів встановлено аж три рекорди України! Спечено найбільший дерун в Україні (довжиною 1,62 м, шириною 1,20 м, висотою 8 см, вагою 180 кг). Для його виготовлення  використано: 220 кг картоплі, 9 кг борошна, 250 шт. яєць, 10 кг цибулі, 10 кг моркви, 3 л сметани. Сіль, перець, часник за смаком. Фестиваль зібрав найбільшу кількість учасників у вишиванках та національному вбранні – тільки офіційно зареєструвалось 11 тис. 909 осіб.

Свято одночасно відвідали учасники з прізвищами Дерун, Дерунець – четверо.

Протягом дня чудовий настрій створювали присутнім фольклорні колективи міста та з різних регіонів України, учасники VIII Міжнародного фестивалю «Грай, гармонь». Запалювали на сцені спеціальні гості Дерун Фесту-2018 – учасниці гурту «Лісапетний батальйон».

Найочікуванішим моментом свята стало проведення конкурсів та оголошення переможців у постійних номінаціях та нової естетично-кулінарної номінації  «Картини з дерунів на тарілці».

Крім того, вперше було проведено розіграш святкової лотереї серед учасників, які приєдналися до національного рекорду, і отримали браслет з унікальним номером. Переможців було відзначено призами та цінними подарунками.

ХІ Фестиваль дерунів був проведений 14 вересня 2019 року в місті Коростені яскраво і неординарно. Дізнатись секрети приготування найпопулярнішої поліської страви на майстер-класі міського голови завітала популярна телеведуча Леся Нікітюк. Гості, які завітали на майстер-клас  допомагали натирати картоплю, смажили деруни, куштували та пригощали всіх охочих смаколиками за особливим рецептом від Володимира Москаленка.

Дерун Fest 2019 перевершив найсміливіші очікування організаторів, адже цього року його відвідало близько 60 тис. гостей (для порівняння: населення міста Коростеня – близько 65 тис.). І не лише з усіх куточків України, а й з Великобританії, Норвегії, Білорусії, Японії, Польщі,  Іспанії, Швейцарії, Америки. Відвідувачі насолоджувались оригінальними виступами учасників ІХ Фестивалю «Грай, гармонь» та музичними номерами художніх колективів з усієї України. Змагались за цінні та оригінальні призи у колоритних конкурсах. Куштували сотні різновидів дерунів за рецептами з різних куточків України та країн світу. Протягом всього дня Коростень веселив, вражав і зацікавлював яскравими виставками-продажами, ярмарками майстрів, розважав діток і дорослих, частував найрізноманітнішими стравами і напоями, зачаровував неймовірними краєвидами природного ландшафтного парку «Древлянський» та розповідав про свою історію під час екскурсій. Цього дня лише військово-історичний комплекс «Скеля» відвідало понад 2 тис. гостей.

Під час Фестивалю дерунів учасники змагались в конкурсах на  найбільший і найоригінальніший овоч та фрукт Коростенщини, кращий національний костюм (чоловічий, жіночий, дитячий), визначали дерунярського ласуна, найдовшу дівочу косу,  найсмачніші деруни, краще презентовані страви та  облаштоване місце, шукали найдешевші деруни, визначали кращі селфі, вірші, гасла про деруни, робили картини з дерунів на тарілці, поїдали деруни на швидкість.

ХІ Міжнародний Фестиваль дерунів об’єднав колорит і традиції, міжнародну масштабність і домашню атмосферу, рекорди та «фішки». Це свято живої української культури під відкритим небом, яке впевнено розвивається, вдосконалюється, поєднує турботу про свою минувшину та найновіші здобутки сучасності.

ХІ Міжнародний Фестиваль дерунів та древлянське місто Коростень вкотре довів своє право вважатись дерунярською столицею України, яку знають далеко за її межами. Коростенці надзвичайно гостинний народ, який  вміє дивувати гостей та й самих себе, знає, цінує та береже свою культуру, традиції, кухню. Ми дотримались своєї обіцянки – було надзвичайно весело та дуже смачно.

ХІІ Фестиваль дерунів  –  у зв’язку з дотриманням карантинних вимог був проведений 12 вересня 2020 року під гаслом #смажтевдома, #derunchallenge.

День Гідності та Свободи

День Гідності та Свободи — пям’ятна дата в Україні, що відзначається щороку 21 листопада на честь початку цього дня двох революцій:

Помаранчевої революції (2004 року) та Революції Гідності (2013 року).

Революція Гідності залишила незабутній слід в історії та змінила ментальність кожного українця.

Ідеали та надії, яки заклались під час революції стали основою доя формування нової політичної ідентичності.

Кримськотатарська кавова культура

Рецептом справжньої кримськотатарської кави з нами поділилась  команда громадської організації «Алем».

Кава займає особливе місце в житті кримських татар. І не лише тому, що традиції її вживання у нашого народу нараховують майже пів тисячоліття. А ще й тому, що в результаті її тривалої популярності, на півострові виникла власна кримськотатарська кавова культура. Неповторна та самобутня.

Все, чому ми приділяємо увагу щоденно, рано чи пізно перетворюється на маленькі ритуали. Цей вислів максимально пасує до кави, приготування якої стало важливою частиною звичаїв і сімейних традицій в Криму. За горнятком цього чудового напою, кримські татари поколіннями частували гостей, укладали угоди чи планували майбутнє. Скільки історій було розказано в затишній атмосфері кримських кав’ярень? А скільки розмов кава зробила відвертішими? Ніхто вже й не порахує…

Тож, як прийнято готувати справжню кримськотатарську каву? Для початку, доведеться дуже дрібно змолоти обсмажені кавові зерна, в чому неодмінно вам допоможе спеціальний мідний млинок каве дегірмен. Впоравшись з цим, засипте каву в розігріту мідну джезве та залийте її водою. Поставлена на вугілля чи гарячий пісок, кава поступово доводиться до легкого кипіння, про що свідчить густа та запашна пінка – її неодмінна впізнавана візитівка.

Готову каву гостям подавайте в гарному кавнику, поруч з яким варто розташуйте тарілочки з колотим цукром (ним треба заїдати, а не підсолоджувати каву) та пісочним печивом кураб’є. Розливається напій у фільджан – маленькі горнятка без ручок, які за формою і розміром подібні до половинки гусячого яйця. Щоб гість не обпік пальці, до горняток додаються зарфи – маленькі ажурні підставочки з міді, латуні чи коштовних металів.

За вами залишились найголовніші компоненти – хороша компанія та щирі розмови.

Смачного! Афіетлер олсун!

Вітання Директорки Українського центру культурних досліджень

Вітаємо директорку Українського центру культурних досліджень заслужену артистку України Френкель Ірину Володимирівну з присвоєнням почесного звання Амбасадор України в ООН з питань жіночого підприємництва у 2021 році.
Символічним є те, що 19 листопада прогресивна міжнародна спільнота у 144 країнах світу, і в тому числі в Україні відзначається – Міжнародний день жіночого підприємництва.

 

Пишаємось Вашою невичерпною енергією та бажаємо нових творчих звершень!!!!

 

Якщо ви прагнете глибше розуміти яскравий світ традиційної кримськотатарської культури – проєкт «ARZU» саме для вас.

Команда ГО «Алєм», яка  стала переможцем відбору в програму «Діти культури» Українського культурного фонду, збирає кошти на реалізацію прекрасної ідеї – організувати для українських школярів освітній онлайн-курс, присвячений кримськотатарським звичаям та культурі. Оригінальність ідеї полягає в тому, що викладати його будуть безпосередні носії цієї культури – дослідники, майстри та митці.

Проєкт має назву «ARZU», що кримськотатарською мовою значить «МРІЯ». І мрія цієї команди полягає в тому, зробити Крим трохи ближчим для української молоді.

ГО «Алєм» об’єднує натхненних людей, які вже багато років працюють над збереженням та популяризацією кримськотатарської культурної спадщини. За їх плечима вже чимало успішних проєктів, які достойно представляють культуру найбільшого корінного народу Криму в Україні та світі.

Підтримайте їх проєкт «ARZU» на порталі «Спільнокошт»  та станьте меценатом для хорошої справи:

https://biggggidea.com/project/Arzu_Alem/?fbclid=IwAR2v4e0yske_k52xj8KuQds-oT7r2GGWHceCLROoIpOx4evABcW_hAkVxE8

Як це можна зробити? Перейти за посиланням та оберіть напис «Фондувати».