Арт-челендж «Бєрєкєт», організований між майстрами традиційного кримськотатарського орнаменту Орьнек з ініціативи громадської організації «Алєм» та за підтримки Українського культурного фонду

Наступне відео з арт-челенджу «Бєрєкєт», організованого між майстрами традиційного кримськотатарського орнаменту Орьнек з ініціативи громадської організації «Алєм» та за підтримки Українського культурного фонду.

Цього разу, представляємо роботу з гравіювання по металу від Алі Умерова, який практикує ремесло, здавна відоме в Криму. В основі створеної орнаментальної композиції майстер помістив знак «Ev», або ж «Будинок» – давній захисний символ у кримських татар.

 

«Бєрєкєт» – це назва одного з елементів кримськотатарського орнаменту, яким позначають різноманіття та достаток. Ідея арт-челенджу полягала в об’єднанні творчої енергії майстрів різних напрямків декоративно-прикладного мистецтва, які в рамках проєкту обрали для себе один з елементів Орьнек та втілили його у своїх авторських творах. По черзі, ця естафета передавалась від одного майстра до іншого, що дало змогу розкрити різні грані традиційної культури кримських татар.

Детальніше ознайомитись з перебігом арт-челенджоу «Бєрєкєт» можна у соціальних мережах:

Фейсбук (за хештегами #Bereket #Бєрєкєт #арт-челендж)

https://www.facebook.com/alem.ngo

Інстаграм

https://www.instagram.com/alem_ornek/?fbclid=IwAR3bIx1999Jm1VdxGpmM-SigUiL7CWjQmfyz_FaBOJxsfEKrh1Vi0XZbwIw

Відео з роботою майстра на каналі ГО «Алєм»:

МОНІТОРИНГ ЩОДО СТАНУ ЖИТТЄЗДАТНОСТІ ЕЛЕМЕНТІВ НКС, ВНЕСЕНИХ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕРЕЛІКУ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ.«Традиція Косівської мальованої кераміки»

На виконання Наказів Міністерства культури України № 548 від 27.07.2015 та № 1319 від 11.12.2017 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.01.2018 за №31472) Український центр культурних досліджень щорічно має ініціювати самомоніторинг елементів та власний моніторинг центру щодо стану життєздатності елементів НКС, що внесені до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Вашій увазі пропонуємо результати моніторингу по елементу 001.нкс «Традиція Косівської мальованої кераміки».

 

Традиція косівської мальованої кераміки – унікальне явище в народній творчості гуцулів, яке бере початок з кінця ХVІІІ століття. З покоління в покоління передавали гончарі секрети та місцеві традиції роботи з глиною. Особливою ознакою косівської кераміки є відображення життя гуцулів, їхнього традиційного побуту засобами наївного малювання. Елемент тісно пов¢язаний з іконографією – біблійні сюжети, зображення святих, церков та дзвіниць часто використовуються у малюнках на кахлях та тарілях поряд із побутовими сценками.

Ще однією особливістю косівської кераміки є триколірна гама виробів – жовтий, зелений, коричневий. Пов’язують таке поєднання зі сприйняттям природи: жовтий символізує сонце, зелений – карпатські гори, коричневий – землю. Інколи майстри додають ще й синій колір.

Створюються керамічні вироби у кілька етапів: сформований виріб покривають «побілкою» – білою глиною, підсушують і розписують писачком у техніці ритування, яка характерна для косівської кераміки. Завдяки цьому на білому тлі проглядається сіра глина, створюючи графічний малюнок. Після цього виріб випалюють, розписують традиційними кольорами, покривають поливою і роблять випал вдруге.

Типологія виробів косівської мальованої кераміки за призначенням багата і цікава: іграшкова пластика, вироби для оздоблення інтер’єру, а також ужиткові, сакральні та сувенірні.

Наказом Міністерства культури України від 12 лютого 2018 року №105 елемент «Традиція Косівської мальованої кераміки» включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

 

Ознайомитись з моніторингом даного елементу можна на сайті Івано-Франківської обласної державної адміністрації  (http://www.if.gov.ua/news/51511)

Моніторинг щодо стану життєздатності елементів НКС, внесених до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. «Традиція обряду «Водіння Куста» у селі Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області»

На виконання Наказів Міністерства культури України № 548 від 27.07.2015 та № 1319 від 11.12.2017 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.01.2018 за №31472) Український центр культурних досліджень щорічно має ініціювати самомоніторинг елементів та власний моніторинг центру щодо стану життєздатності елементів НКС, що внесені до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Вашій увазі пропонуємо результати моніторингу по елементу 014.нкс «Традиція обряду «Водіння Куста» у селі Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області»

Історія обряду «Водіння Куста» сягає дохристиянських часів. Дійство приурочене до літнього сонцестояння. Головний святковий об’єкт – Куст (вбрана у гілля молода дівчина) – уособлював душі померлих, які в період Трійці нібито з’являлись у нашому світі. Предки відігравали роль посередників між цим світом і потойбіччям, а їхнє «задобрення» у формі обдаровування Куста гарантувало родинне і господарське благополуччя на цілий рік.

Обряд проводять лише жінки та дівчата на 50-й день після Великодня на свято Трійці, триває він три дні. В перший день йдуть на цвинтар, прикрашають могилки лепехою та кленовим гiллям. Старші жiнки у формi плачу-речитативу «викликають на розмову» своїх родичiв, розповiдають їм про події минулого року – «голосять». Потім збираються в лiсi й вбирають (клечають) найвродливiшу дівчину. За крайку затикають гiлля дерев, лепеху, а на голову одягають пишний вінок, сплетений з кленового листя та квітiв. Кустовий гурт обходить оселі, співаючи величальні кустові пісні, а наприкінці виголошує побажання: «Вийди, господаре, з нового покоя. Винесь Кусту хоч да пувзолотого», «Водимо Куста, щоб другого року дождаті і поспiваті», «Щоб ішов дощ і все було зелене!».

Завершується обряд на полі, де зелень дівчини-«Куста» розбирається, розривається на частини та, як символ родючості, викидається «на врожай». Окремі гілочки з «Куста» приносять додому й розкидають по городу.

Наказом Міністерства культури України від 16 листопада 2018 року №995 «Традиція обряду «Водіння Куста» у селі Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області» включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Детальніша інформація щодо моніторингу елементу знаходиться на сайті Управління культури і туризму Рівненської облдержадміністрації https://cultrv.gov.ua/kulturna-spadshchyna/nematerialna-kulturna-spadshchyna/505-monitoryng-2020-vodinna-kusta.html

Арт-челендж між майстрами традиційного кримськотатарського орнаменту Орьнек, організованого ГО «Алєм» за підтримки Українського культурного фонду

Представляємо вам наступного учасника проєкту«Бєрєкєт» – арт-челенджу між майстрами традиційного кримськотатарського орнаменту Орьнек, організованого ГО «Алєм» за підтримки Українського культурного фонду.

Творчу естафету зі створення орнаментальних композицій та втілення їх у своїх роботах цього разу прийняв майстер різьблення по дереву ЕмінТаймазов. Для своєї роботи він обрав знак «Kozticken», або ж «Колючку від пристріту» – магічний символ Орьнек, який в традиційному орнаменті виконує функцію захисту і оберегу.

«Бєрєкєт» – це назва одного з елементів кримськотатарського орнаменту, яким позначають різноманіття та достаток. Ідея арт-челенджу полягала в об’єднанні творчої енергії майстрів різних напрямків декоративно-прикладного мистецтва, які в рамках проєкту обрали для себе один з елементів Орьнек та втілили його у своїх авторських творах. По черзі, ця естафета передавалась від одного майстра до іншого, що дало змогу розкрити різні грані традиційної культури кримських татар.

Детальніше ознайомитись з перебігом арт-челенджоу «Бєрєкєт» можна у соціальних мережах:

Фейсбук (за хештегами #Bereket #Бєрєкєт #арт-челендж)

https://www.facebook.com/alem.ngo

Інстаграм

https://www.instagram.com/alem_ornek/?fbclid=IwAR3bIx1999Jm1VdxGpmMSigUiL7CWjQmfyz_FaBOJxsfEKrh1Vi0XZbwIw

Відео з роботою майстра на каналі ГО «Алєм»:

Моніторинг щодо стану життєздатності елементів НКС, внесених до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. « Традиції рослинного килимарства селища Решетилівка Решетилівського району Полтавської області»

На виконання Наказів Міністерства культури України № 548 від 27.07.2015 та № 1319 від 11.12.2017 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.01.2018 за №31472) Український центр культурних досліджень щорічно має ініціювати самомоніторинг елементів та власний моніторинг центру щодо стану життєздатності елементів НКС, що внесені до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Вашій увазі пропонуємо результати моніторингу по елементу 008.нкс «Традиція рослинного килимарства селища Решетилівка Решетилівського району Полтавської області»

 

Характерною особливістю решетилівського рослинного килимарства є принцип побудови орнаменту з мальовничим вирішенням тла. Композиційні мотиви перегукуються з архаїкою прадавніх селянських килимів. Орнаментика виразна, зі згладженими, округленими краями форм. Силуети стилізованих рослин відзначаються великою кількістю світлих і темних контурів різної конфігурації і товщини. Кольорова гама, в більшості, теплих, земляних відтінків.

У так званих «панських» килимах, переважає пишна орнаментація рослинних та анімалістичних форм. Найпоширенішим композиційним сюжетом таких килимів є мотив дерева життя в обрамленні в’юнкої безперервної гірлянди із симетричними квітковими вкрапленнями.

Нараховується невелика кількість технік виконання рослинних килимів: «кругляння», «зачіпками», «на межову нитку», «зірчаста», «на косу нитку». Мальовниче вирішення тла проявляється у специфічній техніці ткання «дерканні», яка широко використовувалась до появи хімічних барвників. Велика кількість кольорових відтінків помітна лише зблизька, а здалеку вони сприймаються лаконічними суцільними плямами і створюють враження багатої гармонії форм, ліній, силуетів.

Наказом Міністерства культури України від 12 лютого 2018 року №105 «Традиція рослинного килимарства селища Решетилівка Решетилівського району Полтавської області» включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Перелянути звіт щодо інвентаризації, популяризації та збереження елемента Національного переліку НКС України можна на сайті Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації (http://www.poltavaculture.gov.ua/uk/762-monitorynh-elementu-tradytsii-roslynnoho-kylymarstva-vnesenoho-do-natsionalnoho-pereliku-elementiv-nematerialnoi-kulturnoi-spadshchyny)

Олександр Ткаченко прозвітував за 100 днів роботи на посаді міністра культури та інформаційної політики

14 вересня 2020 року в Києві відбулась прес-конференція Олександра Ткаченка з нагоди 100 днів на посаді міністра культури та інформаційної політики.

 

Міністр розповів, що зроблено за цей період, а також окреслив візію та стратегічні цілі Міністерства культури та інформаційної політики.

 

“Наша візія – це створення можливостей для збільшення кількості людей в країні, які споживають культурні послуги та інформацію. Як результат, люди більше читають, частіше відвідують театри, музеї, виставки, створюють більше нових продуктів. Культура – це м’яка сила, тому вага МКІП для країни не менша, ніж вага МВС”, – зазначив Олександр Ткаченко.

Серед основних досягнень міністр назвав:

 

  • розробку дорожньої карти указу Президента щодо підтримки культури, туризму, креативної економіки

 

  • виділення 1 мрлд грн на підтримку сфери в умовах пандемії

 

  • запуск програми грантів інституційної підтримки на суму 580 млн грн

 

  • розробку закону про туризм

 

  • початок роботи системи рібейтів

 

  • старт всеукраїнського проекту #Мандруй Україною

 

  • створення умов для роботи кваліфікаційної ради для протидії чорним археологам

 

  • створення Держреєстру національного культурного надбання

 

  • розробку регіональних стратегій розвитку туризму та визначення ”туристичних магнітів” регіонів

 

  • старт проекту з медіаграмотності

 

  • старт програми національних круглих столів для пошуку порозуміння з чутливих суспільних тем: історії, мистецтва, культури діалогу, мови, релігії та екології

 

  • презентацію проекту реконструкції Архіву національної пам’яті

 

  • запуск інформаційної кампанії про Крим – «Завжди у серці»

 

  • розробку законопроекту про протидію хаотичній забудові

 

  • внесення 175 об’єктів культури в тимчасово окупованому Криму до Держреєстру нерухомих пам’яток

 

  • приєднання до Гаазької конвенції для захисту культурних цінностей у разі збройного конфлікту

 

  • продовження інституціалізації міністерства та багато інших.

 

Основні стратегічні цілі, за словами міністра:

 

  • запуск проєкту “Велика реставрація”

 

  • виробництво телесеріалів патріотичного спрямування за підтримки держави

 

  • запуск пілотних центрів культурних послуг та креативних хабів

 

  • розробка стратегії промоції читання, грантова підтримка книговидавців, поповнення бібліотек книгами українською мовою

 

  • реформа системи управління туристичною галуззю

 

  • протидія хаотичній забудові території пам’яток, зон охорони, історичних ареалів

 

  • розкриття туристичного потенціалу України: покращення якості послуг та реалізація проекту «Мандруй Україною»

 

  • запуск всеукраїнського проекту з медіаграмотності

 

  • реалізація програми культурних діалогів

 

  • масштабна реформа фінансування культури та системи оплати праці

 

  • розвиток народних художніх промислів як складової креативної економіки

 

  • розробка інтернет-платформи з просування української мови

 

  • в Україні з’явиться «культурний спецназ»

 

  • підвищення рівня мистецької освіти

 

Детальніше з досягненнями та планами МКІП можна ознайомитися, переглянувши презентацію (https://mkip.gov.ua/files/pdf/100%20днів_2.pdf ).

 

Нагадаємо, 4 червня 2020 року Верховна Рада призначила Олександра Ткаченка міністром культури та інформаційної політики.

Джерело

Сьогодні День українського кіно

Сьогодні День українського кіно – свято всіх причетних до створення вітчизняного кінематографу.

День встановлений згідно з Указом Президента від 12 січня 1996 й щороку відзначається у другу суботу вересня.

Українці долучилися до кіномистецтва – новітнього виду розваг – водночас із європейцями. З 1909 року в Україні почали масово випускатись комедії, драми, водевілі. Цьому сприяла чимала кількість приватних кіностудій, передусім у великих містах: Катеринославі (Дніпро), Одесі, Києві. Втім, по-справжньому «революційними» для українського кіно стали 20-ті роки ХХ століття, коли з’явилися фільми Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930) та багато інших, нині менш відомих, але надзвичайно цікавих фільмів. Український кінематограф 20-их років розвивався в контексті розквіту всього «Українського Відродження» – нетривкого, але надзвичайно плідного періоду ренесансу всієї української культури. Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), яке діяло протягом 1922-1930 років було справжнісіньким епіцентром креативу і творчості. У цій легендарній організації працювала чи не вся тогочасна творча еліта. Приміром, сценарії писали Юрій Яновський, Майк Йогансен, Ісаак Бабель, Григорій Косинка. Але в 1930-их роках український кінематограф, так само як наука, література, мова, був розгромлений сталінським режимом. Чимало українських кінорежисерів, сценаристів, кінооператорів були репресовані – вислані на російську північ або розстріляні. Поволі українські кіностудії стали тінями-філіями російського центру, кожен фільм піддавався партійному аналізу і цензурі. Багатьом талановитим кіномитцям просто забороняли знімати, а те, що виходило на екрани було позбавлено життя – це були просто кілометри мертвої целулоїдної кіноплівки. Втім, попри жорстку цензуру й тиск з боку тоталітарної держави, на екрани кінотеатрів проривалися фільми Леоніда Осики, Сергія Параджанова, Кіри Муратової, Юрія Іллєнка та інших визначних українських кінорежисерів, де й досі немеркнучим світлом сяють зірки акторського таланту Івана Миколайчука, Леоніда Бикова, Ади Роговцевої, Богдана Ступки та Костянтина Степанкова.

Нині українське кіно, здолавши «велику німоту», породжену роками безгрошів’я, апатії та нав’язливого дзижчання «запоребриківських мєнтов», знову заговорило. Цьому сприяло декілька чинників: фінансова і законодавча підтримка з боку держави, відмова від російського контенту, а також шалена віра і відданість улюбленій справі всіх працівників кінематографа. Українська кіногалузь на сьогодні одна з небагатьох, що вселяє надію й оптимізм, демонструючи якісно нові зміни і результати, які говорять самі за себе: з кожним роком кількість українських фільмів зростає. З кожним роком український кінопродукт стає все більш затребуваним як вітчизняним кіноглядачем, так і на престижних міжнародних кінофестивалях. 13 українських фільмів упродовж 2014 – 2017 років отримали нагороди чи були номіновані на міжнародних кінофорумах.

Джерело: ukrinform.ua

Моніторинг щодо стану життєздатності елементів НКС, внесених до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. «Традиція декоративного розпису села Самчики»

На виконання Наказів Міністерства культури України № 548 від 27.07.2015 та № 1319 від 11.12.2017 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.01.2018 за №31472) Український центр культурних досліджень щорічно має ініціювати самомоніторинг елементів та власний моніторинг центру щодо стану життєздатності елементів НКС, що внесені до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Вашій увазі пропонуємо результати моніторингу по елементу 015.нкс «Традиція декоративного розпису села Самчики»

 

Самчиківський розпис або самчиківка — вид українського декоративно-ужиткового мистецтва. Переважно сюжетний, виконується великим зубчастим малюнком, схожим на гобеленовий.

Саме у південно-східній Волині, на межі з Поділлям, здавна хати були розмальовані рослинними візерунками, які вважались оберегами. Малюнки на стінах були візитівкою кожної гарної господині, уважно придивлялись до них парубки, якщо в хаті підростала не засватана ще дівчина.

Особливо славились своїми розписами хати в селі Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області, де цей розпис можна було побачити на власні очі ще у п’ятдесятих роках минулого століття. Із часом традиція розпису майже зникла. У 60-х роках XX сторіччя самчиківський розпис почав відроджуватися зусиллями українського етнографа Олександра Пажимського та його соратників на базі традиційного народного декоративно-ужиткового мистецтва.

Наказом Міністерства культури України від 4 липня 2019 року №510 «Традиція декоративного розпису села Самчики» включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Перелянути звіт щодо інвентаризації, популяризації та збереження елемента Національного переліку НКС України можна на сайті Депертаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької обласної державної адміністрації  (http://kultura.km.ua/archives/category/нкс/заходи-по-нкс)

Моніторинг щодо стану життєздатності елементів НКС, внесених до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України. «Технологія виконання вишивки «білим по білому» селища Решетилівка Решетилівського району Полтавської області»

На виконання Наказів Міністерства культури України № 548 від 27.07.2015 та № 1319 від 11.12.2017 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.01.2018 за №31472) Український центр культурних досліджень щорічно має ініціювати самомоніторинг елементів та власний моніторинг центру щодо стану життєздатності елементів НКС, що внесені до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Вашій увазі пропонуємо результати моніторингу по елементу 007.нкс «Технологія виконання вишивки «білим по білому» селища Решетилівка Решетилівського району Полтавської області»

 

На підставі рішення Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури України наказом Мінкультури  від 12.02.2018 № 105 Національний перелік елементів НКС України поповнено елементом «Технологія виконання вишивки «білим по білому» селища Решетилівка Решетилівського району Полтавської області»

Основним центром побутування елемента є с. Решетилівка Решетилівського району Полтавської області. Вдале історико-географічне положення, наявність сировини, талановитих майстринь сприяли розвитку вишивального промислу. З 1905 року в Решетилівці працювала фабрика художніх промислів, яка виготовляла великий асортимент виробів, оздоблених решетилівською вишивкою.

Характерною особливістю вишивки «білим по білому» є поєднання в одному виробі до 5-7 різноманітних технік, які збагачують художньо-виражальні засоби орнаментальних композицій, надаючи їм схожості з мініатюрою.

 

Перелянути звіт щодо інвентаризації, популяризації та збереження елемента національного переліку НКС України можна тут

Детальніше ознайомитись з елементом можна на сайті Віртуального музею Нематеріальної культурної спадщини України http://virtmuseum.uccs.org.ua/ua/element/7

 

Джерело – Департамент культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації http://www.poltavaculture.gov.ua/uk/757-monitorynh-elementu-vnesenoho-do-natsionalnoho-pereliku-elementiv-nematerialnoi-kulturnoi-spadshchyny-tekhnolohiia-vykonannia-vyshyvky-bilym-po-bilomu-selyshcha-reshetylivka-reshetylivskoho-raionu-poltavskoi-oblasti

«Бєрєкєт» – арт-челендж між майстрами традиційного кримськотатарського орнаменту Орьнек

В рамках підписаного меморандуму між Українським центром культурних досліджень та громадською організацією «Алєм» розпочинаємо серію репортажів про проєкт «Бєрєкєт» – арт-челендж між майстрами традиційного кримськотатарського орнаменту Орьнек. Даний проект втілювався за фінансової підтримки Українського культурного фонду.

Цього літа був реалізований проєкт «Бєрєкєт» – арт-челендж між майстрами традиційного кримськотатарського орнаменту Орьнек. Його ціллю було познайомити якомога більше людей з кримськотатарською культурою та підтримати митців Орьнек в часи пандемії COVID-19 та карантину.

Автором ідеї арт-челенджу виступила Есма Аджiєва. Втілювали його в життя за фінансової підтримки Українського культурного фонду команда ГО «Алєм» та 13 майстрів Орьнек на чолі з заслуженим художником України Мамутом Чурлу.

«Бєрєкєт» – це назва одного з елементів кримськотатарського орнаменту, яким позначають різноманіття та достаток. Ідея арт-челенджу полягала в об’єднанні творчої енергії майстрів різних напрямків декоративно-прикладного мистецтва, які в рамках проєкту обрали для себе один з елементів Орьнек та втілили його у своїх авторських творах. По черзі, ця естафета передавалась від одного майстра до іншого, що дало змогу розкрити різні грані традиційної культури кримських татар.

Щоб краще зрозуміти мову символів Орьнек, команда ГО «Алєм» підготувала відео-каталог «Орьнек – кримськотатарський орнамент та знання про нього», який чотирма мовами (українською, кримськотатарською, англійською, французькою) роз’яснює значення кожного з елементів в орнаментальній композиції. Його друкована версія була розроблена ще у 2018 р. за підтримки Українського культурного фонду та SDC – Swiss Agency for Development and Cooperation.

Відео-каталог на ютуб-каналі ГО «Алєм»:

https://www.youtube.com/watch?v=4tFKpiW21rk&t=13s&ab_channel=Alem_Ornek

Перше відео арт-челенджу присвячено роботі Рефата Куртвелієва, який практикує давнє ремесло – карбування по металу. Майстер виготовляє дві мідні джезви для заварювання кави, прикрашаючи їх орнаментальною композицією, в основі якої знак “Лялє”, або ж “Тюльпан” – символ чоловіка, юнака.

Детальніше ознайомитись з перебігом арт-челенджоу «Бєрєкєт» можна у соціальних мережах:

Фейсбук (за хештегами #Bereket #Бєрєкєт #арт-челендж)

https://www.facebook.com/alem.ngo

Ютуб

https://www.youtube.com/channel/UCB9dOVYvEU3FbAVosVA4ddg/videos

Інстаграм

https://www.instagram.com/alem_ornek/?fbclid=IwAR3bIx1999Jm1VdxGpmM-SigUiL7CWjQmfyz_FaBOJxsfEKrh1Vi0XZbwIw