Щипані галушки

Кисле молоко (або, як кажуть у Ямному, «кисле» чи «кисленьке»), дрібка солі

та соди, борошно. Вимішується туге еластичне тісто.

Шматочки тіста відщипують і вкидають у киплячий окріп. Традиційно

споживали галушки з юшкою або без. Якщо без юшки, то користувалися

дерев’яними шпичками (заточеними паличками). Посудина з галушками, при

цьому, подавалася одна на всю родину.

Рецепт і спосіб приготування та споживання записано від Гавриленко Марії

Кирилівни 1945 р. у селі Ямне, Великописарівського р-ну Сумської області.

Записала Вікторія Гавриленко, начальник відділу нематеріальної культурної

спадщини Сумського обласного науково-методичного центру культури і

мистецтв.

Реєстрація на онлайн презентацію проекту «Крос-культура», реалізований громадською організацією «Алєм» за підтримки Українського культурного фонду

«Крос-культура» – сміливий творчий експеримент, реалізований громадською організацією «Алєм» за підтримки Українського культурного фонду.
Вперше, кримськотатарський орнамент Орьнек був поєднаний з індонезійською технікою фарбування тканини Батік.

В результаті, була створена ексклюзивна колекція яскравих хусток і шарфів на тонкому маргіланському шовку ручної роботи, яка поєднала традиційні мотиви з сучасними тенденціями індустрії моди.

Онлайн-презентація цього надзвичайно креативного проекту відбудеться вже цієї середи, о 14.00.

З метою запобігання поширенню COVID-19, захід буде проведено у програмі Zoom. Реєструйтесь за посиланням https://forms.gle/Hz2oPXK8QyhRc7TK7

Приєднуйтесь до онлайн-презентації та приймайте участь у обговоренні разом з організаторами проєкту: Есмою Аджієвою та художницею Ельмірою Сеіт-Аметовою.

Каша по -Тиманівськи або  «Тиманівська каша – засипана капуста»

Географічні дані:

Вінницька обл. Тульчинський район с. Тиманівка

Носії:

Мешканці села Тиманівка

 

«Тиманівська каша – засипана капуста» сягає своїм корінням у глибину століть.  Існує легенда, що рецепт, господині підгледіли у козаків ще 400 років тому .

А ласувати кашею проїздять аж із Швейцарії.

Технологією приготування старовинної страви  поділилась керівник  фольклорно-етнографічного гурту «Калинове гроно»  Бугай Ольга  Ананіївна.

Інгредієнти: на 10 л джерельної води 1 кг квашеної капусти, 1 кг пшона, 200 гр. домашнього вершкового масла,10 середніх цибулин. 5 домашніх яєць, 0,5 л молока,100 гр. молочної крупи, 300 гр. домашньої олії. Сіль за смаком та 5 шт. лаврових листочків.

Незамінний інгредієнт- українське сало, як свіже так і вистояне. Обов’язково каша прикрашається свіженькими шкварочками. Все готується у глиняному горняткові, яке ставиться в гарно прогріту українську піч. Як і всяка страва – готування каші розпочинається із благословіння, молитви та гарного настрою.

Відповідно  до  Наказу № 40 від  28.02.2020 року «Тиманівська каша – засипана капуста»» була включена до Вінницького обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.

Відео приготування «Каші  по  Тиманівські», можна переглянути за посиланням:

Моніторинг по елементу 013.нкс «Традиції приготування ет аяклак (караїмський пиріжок з м’ясом). Досвід караїмів Мелітополя» (аналіз та рекомендації)

Аналіз проводився ГО ЦР «Демократія через культуру» спільно з науково-методичним центром із дослідження нематеріальної культурної спадщини народів Приазов’я МДПУ ім. Б. Хмельницького. Результати обговорювалися з членами громадського об’єднання «Мелітопольське караїмське національно-культурне товариство «Джамаат».

Аналіз базувався на інформаційній записці, інтерв’юванні носіїв, опитуванні членів громади, які не є носіями, аналізі відкритих джерел – дописів, сайтів.

Колективні інтерв’ю були зроблені під час проведення караїмських свят – Киниш (Свято пиріжка) та Оракъ Тою (Свято врожаю), а також фестивалю караїмської гостинності «Найкраще все для гостя дорогого!» за участі караїмських громад Дніпра, Миколаєва, Харкова, Києва і Тракая (Литва). Індивідуальні інтерв’ю проводилися зі старійшинами караїмської громади Софією Ялпачик, Лідією Тихоновою (Стамболі), Тетяною Сарач. Були зроблені опитування членів караїмської громади Михайла Арабаджи, Юрія Макарова, Олександра Семикіна, Олександра Войтенко (Аттар), Сергія Ялпачик. Питання стосувалися місця елемента у загальному харчуванні, обрядовості, історії та культури гостинності, сприйняття елемента в родині, його місця в буденному і святковому меню.

Період проведення аналізу з квітня 2018 року по вересень 2020 року.

Позитивним чинником, який свідчить про залучення громади до розвитку та охорони елемента, є повне інформування громади про відповідні процеси, а саме – заходи з охорони елемента, популяризації елемента.

Другим аспектом, який можна віднести до позитивного, є обговорення з громадою та носіями елемента процесів, що можуть зашкодити елементу чи загрожувати його існуванню.

З інформаційної записки та інтерв’ю ми дійшли висновку, що робота громади в своїй основі була спрямована на популяризацію елемента. Вона проводилася шляхом майстер-класів, участі у різного роду заходах, конференціях, круглих столах, публікаціях на сайтах, у друкованих виданнях, спеціальних виданнях, присвячених елементу. Популяризація розділена на дві категорії: інформація, спрямована на поширення знань про  культуру караїмського народу в цілому, та інформація про сам елемент.

Позитивним показником є те, що елемент представлено як частину культури караїмів і культури харчування загалом. Ми можемо простежити процес, який пов’язує елемент з мовою, однак тут варто зауважити, що такий зв’язок стосується більше культури гостинності і культури харчування. «Традиція приготування караїмських пиріжків (ет аякълакъ) – рецепти караїмів міста Мелітополя Запорізької області» представлена як вагома складова культури караїмів.

 

Як частина заходів з популяризації елемента, політики відкритості та вільного доступу до елемента представниками громади проводяться майстер-класи з виготовлення караїмського пиріжка, про що зазначено в інформаційні записці та звіті поданому до УКЦД.

З аналізу інформаційної записки видно, що основними зацікавленими організаціями, які проводять дослідження елемента, поширення знань про нього та навчання, є науково-методичний центр із дослідження нематеріальної культурної спадщини народів Приазов’я МДПУ ім. Б. Хмельницького, караїмська громада м. Мелітополь і громадське об’єднання «Мелітопольське караїмське національно-культурне товариство «Джамаат». Плідна взаємодія названих організацій та установ з місцевою владою, зокрема з відділом культури Мелітопольської міської ради Запорізької області та  Запорізьким обласним методичним центром культури і мистецтва свідчить про зацікавлення різних гравців не лише в конкретному елементі, а й у політиці з охорони НКС у цілому.

Вік носіїв елемента коливається від 83 років до 34, відповідно до осіб, які зазначені в обліковій картці. Простежується позитивна динаміка: завдяки діям і політиці громади до активно практикуючих останнім часом долучилися нові господині, вік яких коливається від 60 до 35 років. Також проводиться активна робота з популяризації, результатом якої є передача знань, умінь і навичок в родині до зовсім юного покоління, зокрема, у караїмських родинах Арабаджи-Семикіних (від бабусі Олени до онучки Полини), Вислогузових-Аттар (від бабусі Наталії до онучки Єви), Ялпачик (від бабусі Віри до онучки Катерини) тощо. Така міжпоколінна передача забезпечує сталий розвиток елемента НКС та його життєздатність.

Загрози. Основною загрозою як для елемента, так і для культурної спадщини є малочисельність громади та локалізації її в м. Мелітополь. Не дивлячись на те, що караїми мешкають в інших містах, побутування елемента вносилося лише як спадщина караїмів Мелітополя.

Можливою загрозою може бути сплутання рецептів, а саме традиція приготування караїмських пиріжків з м’ясом (ет аякълакъ) – рецепти караїмів міста Мелітополя Запорізької області та солодких пиріжків, які базуються на традиційній технології виготовлення.

Караїмські пиріжки з м’ясом (ет аякълакъ) є стравою, яка широко відома в місті і яка користується популярністю. Зважаючи на ту обставину, що національне кафе «Чир-Чир» володіє знаннями про приготування караїмських пиріжків (ет аякълакъ) і відповідним обладнанням, використання караїмських пиріжків (ет аякълакъ) без дотримання технології, дозволу носіїв іншими установами харчування заради прибутку, може призвести до такої загрози, як комерціалізація. На сьогодні громада докладає максимально зусиль для уникнення такої загрози.

Рекомендації:

Зважаючи на те, що в інформаційні записці багато уваги приділяється традиції гостинності та традиції харчування, а також традиції святкування, пов’язаній із їжею, слід приділити увагу інвентаризації, що враховує ці традиції.

Слід зазначити, що в громаді розвинулася інша традиція, яка базується на традиції приготування пиріжків, але рецепт адаптований до навколишніх умов та способу життя, він не може вважатися традицією приготування саме традиційного пиріжка як елемента, що включений до місцевого і національного переліків, при цьому її дослідження, інвентаризація і поширення може потенційно стати одним із елементів місцевого чи й національного НКС.

Провести спільну зустріч науково-методичного центру із дослідження нематеріальної культурної спадщини народів Приазов’я МДПУ ім. Б. Хмельницького і громадського об’єднання «Мелітопольське караїмське національно-культурне товариство «Джамаат» з метою розробки узагальненого плану дій щодо популяризації елемента.

Караїмському національно-культурному товариству «Джамаат», розробити план з охорони елемента та узгодити з громадою, який буде доповнюватися коригуватися і/чи переглядатися, відповідно до внутрішнього моніторингу.

Центру НКС спільно з ГО «Джамаат», відповідно до розробленої методики інвентаризації, зробити заклик до інвентаризації спадщини караїмів, яка пов’язана з їжею, вирощуванням та культурою виробництва.

Кулінарними надбаннями, тобто і є:

  • кустарні методи вирощування;
  • знання, необхідні для приготування регіональних страв;
  • соціальні звичаї та святкування навколо їжі та напоїв;
  • навички, необхідні для приготування традиційних страв і багато іншого.

Звернутися з пропозицією до караїмських громад з інших міст України, використовуючи досвід інвентаризації елемента «Караїмський пиріжок (ет аякълакъ)» та культура гостинності», провести інвентаризацію культури гостинності, зважаючи на місцеві особливості та традиції з метою подальшої подачі до місцевих та Національного переліків, у разі якщо громади дійдуть згоди та будуть вважати це доцільним.

У майстер-класах слід акцентувати увагу на тому, яку саме традицію тут представляють, зазначаючи, що саме традиція «караїмських пиріжків (ет аякълаъ)» є вагомим складником культури громади, і з метою уникнення загроз таких, як скам’яніння, громаді слід обмежити проведення майстер-класів або розробити дієвий план охорони.

Проводити роз’яснювальну роботу, щодо комерційного використання караїмських пиріжків (ет аякълакъ) з метою уникнення такої загрози, як комерціалізація.

Науково-методичному центру з дослідження нематеріальної культурної спадщини народів Приазов’я МДПУ ім. Б. Хмельницького слід звернути увагу на систематизацію уже проведених досліджень та приділити увагу інвентаризації елемента та пов’язаних з ним складових, а також культури харчування та культури гостинності в цілому, дослідження якої були розпочаті ще 2016 року.

Отже, у підсумку ми можемо говорити про високу участь громади в усіх процесах, які стосуються охорони елемента і які пов’язані з його охороною. Високий рівень усвідомлення загрози: такий висновок ми можемо зробити з обговорення з носіями та громадою важливих питань та дій щодо уникнення загроз. Проводиться значна робота щодо передачі знань та залучення молодого покоління до оволодіння технологією приготування пиріжка. У громаді проводиться роз’яснювальна робота щодо розвитку елемента та процесів, які можуть вплинути на його життєздатність у зв’язку з COVID-19.

У цьому документі ми визначили основні напрями роботи, спираючись на наявну інформацію. Наступним кроком є зустріч із громадою та активним осередком, а також зацікавленими організаціями, для коригування дій, розробки методології дослідження та комплексної стратегії з комунікації за основними напрямками, відповідно до пріоритетних завдань, визначених громадою, розробки спільного плану дій щодо охорони елемента та визначення періоду моніторингу, відповідно до поставлених завдань.

Інформація розміщена за згоди ГО «Джамаат», поширення інформації тільки за згоди ГО «Джамаат».

 

Джерело

 

Козацькі пісні Дніпропетровщини охопили простір ХІ Міжнародного фольклорного фестивалю музики та танцю “ANTALYA FEST 2020” який відбувся 2-7 жовтня у м. Анталія

Козацькі пісні Дніпропетровщини охопили простір ХІ Міжнародного фольклорного фестивалю музики та танцю “ANTALYA FEST 2020” який відбувся 2-7 жовтня у м. Анталія (Туреччина).

Україну представили народне вокальне тріо «Лілея», художній керівник – Людмила Опанасенко і  народний вокальний ансамбль «Любава», художній керівник – Людмила Шляхова Кочережківського Народного дому Вербківської ОТГ.

Учасники творчих колективів мали задоволення не лише презентувати свої фольклорні звичаї, танці та пісні, але й насолодитися піщаними пляжами та блакитними морськими водами, дізнатись більше про 2000-річну історію регіону та скуштувати типову традиційну турецьку кухню.

В рамках фестивалю підписаний Меморандум про співпрацю в галузі культури між творчими колективами «Любава» і «Лілея» (Україна) та  Drita e Dervenit (Північна Македонія).

 

Джерела:

 

Кочережківський Народний дім (https://www.facebook.com/Кочережківський-Народний-дім-1737172536549386/ )

 

Обласний методичний центр клубної роботи

https://www.facebook.com/Обласний-методичний-центр-клубної-роботи-та-народної-творчості-507249849433746/

 

https://artethnofest.com.ua/2020/10/19/kolektyvy-z-dnipropetrovshhyny-predstavyly-za-kordonom-kozaczki-pisni/

 

 

 

 

 

 

 

Робота наступного учасника проєкту «Бєрєкєт» – арт-челенджу, організованого серед майстрів традиційного кримськотатарського орнаменту Орьнек командою ГО «Алєм» за підтримки Українського культурного фонду

Робота наступного учасника проєкту «Бєрєкєт» – арт-челенджу, організованого серед майстрів традиційного кримськотатарського орнаменту Орьнек командою ГО «Алєм» за підтримки Українського культурного фонду.

Юлія Тулупова працює над створенням панно, оздоблюючи його орнаментальною композицією з допомогою «каплама» – давнього стилю, що поєднує вишивку і аплікацію. В основі створеної орнаментальної композиції майстриня розміщує знак «Kale», або ж «Фортеця» – символ, який традиційно позначає захист.

«Бєрєкєт» – це назва одного з елементів кримськотатарського орнаменту, яким позначають різноманіття та достаток. Ідея арт-челенджу полягала в об’єднанні творчої енергії майстрів різних напрямків декоративно-прикладного мистецтва, які в рамках проєкту обрали для себе один з елементів Орьнек та втілили його у своїх авторських творах. По черзі, ця естафета передавалась від одного майстра до іншого, що дало змогу розкрити різні грані традиційної культури кримських татар.

Детальніше ознайомитись з перебігом арт-челенджоу «Бєрєкєт» можна у соціальних мережах:

Фейсбук (за хештегами #Bereket #Бєрєкєт #арт-челендж)

https://www.facebook.com/alem.ngo

Інстаграм

https://www.instagram.com/alem_ornek/?fbclid=IwAR3bIx1999Jm1VdxGpmM-SigUiL7CWjQmfyz_FaBOJxsfEKrh1Vi0XZbwIw

 

Відео з роботою майстрині на каналі ГО «Алєм»:

МОНІТОРИНГ ЩОДО СТАНУ ЖИТТЄЗДАТНОСТІ ЕЛЕМЕНТІВ НКС, ВНЕСЕНИХ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕРЕЛІКУ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ. «Олешнянське гончарство Чернігівщини»

На виконання Наказів Міністерства культури України № 548 від 27.07.2015 та № 1319 від 11.12.2017 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.01.2018 за №31472) Український центр культурних досліджень щорічно має ініціювати самомоніторинг елементів та власний моніторинг центру щодо стану життєздатності елементів НКС, що внесені до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Вашій увазі пропонуємо результати моніторингу по елементу 016.нкс «Олешнянське гончарство Чернігівщини»

Зародження гончарства на Ріпкінщині сягає глибини століть, адже місцевість здавна славилася покладами якісної глини. Свого часу в с. Олешня з’явилася перша земська гончарня, в якій розміщувались трьохповерховий горен, випалювальна сковорода, пристосування для розмелювання глини на жорнах, відбілювання глини, підсушки готових виробів, стояли круги для виготовлення посуду, знаряддя для ліплення різноманітних фігур. Діяла школа – майстерня, де, окрім підлітків і дорослих з с. Олешня та навколишніх сіл, навчалися і стипендіати з інших міст. Вже пізніше запрацювала артіль.

Глиняний посуд олешнянських гончарів був поширений та цінувався не лише на Чернігівщині, а й в інших регіонах України, зокрема на Київщині, Полтавщині, а також у Білорусії. У 70-80-х роках минулого століття в с. Олешня діяв цех по виробництву гончарного посуду, виготовлялась сувенірна продукція.

В третьому поколінні передалися традиції з гончарства майстру Бібіку І.І. від діда та батька. Форми кераміки Івана Бібіка глибоко народні, класичні. Великим досягненням у творчій долі митця є відродження стародавнього мистецтва виготовлення димленої кераміки, яка з давніх давен побувала на Чернігівщині. Його роботи є в багатьох музеях України, зокрема, в Музеї народної архітектури та побуту, їх мають Чернігівський історичний музей, Чернігівський художній музей Ріпкинський районний історико-краєзнавчий музей.

Наказом Міністерства культури України від 04 липня 2019 року №510 «Олешнянське гончарство Чернігівщини» включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Ознайомитись з моніторингом елементу можна на сайті Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації за посиланнямhttp://dkult.cg.gov.ua/index.php?id=407006&tp=0

«Новопсковський куліш»

Географічні дані – Україна, Луганська обл., Новопсковський район.

Носії елементу – громада Новопсковського району.

 

Опис елементу:  Куліш є споконвічною стравою українців. У заможного козацтва та селянства його готували на м’ясному або рибному відварі, що для біднішого селянства було недоступною розкішшю. Куліш було легко готувати і в польових, і в домашніх умовах. Існує багато рецептів приготування кулішу. Для Новопсковщини характерне приготування цієї страви зі свининою.

В казані розтоплюють сало, до нього додають м’ясо, порізане шматочками і обсмажують, далі кладуть посічену цибулю. Коли цибуля зазолотіє, доливають воду, та в ній відварюють картоплю, після чого товчуть та разом з пшоном і повертають в казан. Після того, як пшоно звариться, вливають збиті сирі яйця. Окремо розтовкують невелику кількість нарізаного сала з сіллю, часником та цибулею, додають до кулішу разом з зеленню. Обов’язкова умова — страва готується на вогні під відкритим небом.

У 2018 році  за результатом роботи комісії   комісії  зі збору, обробки та складання орієнтовного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини, створеної при відділі культури «Новопсковський куліш» було включено до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.

Відео приготування  куліша, можна переглянути за посиланням:

Гастроспадщина України: традиції гостинності та культура приготування

Шановні друзі!
Український центр культурних досліджень працює над першою українською енціклопедією ТРАДИЦІЇ ГОСТИННОСТІ та КУЛЬТУРА ПРИГОТУВАННЯ СТРАВ.
Ви не лише маєте можливість стати співавтором наукової праці, а й популяризувати власну громаду.
Чекаємо на Вашу інформацію із посиланням на інтернет ресурси за темою гастроспадщина України.
– традиції гостинності
– культура приготування страв
Кожної п’ятниці на сайті Український центр культурних досліджень в рубриці Гастроспадщина ми будемо оновлювати інформацію
Шанс зробити Вашу громаду відомою на всю країну!
За участь в створені енціклопедії буде видано сертифікат.
Чекаємо від вас цікаву інформацію та рецепти на електронну адресу: uccseducate@gmail.com
Малі міста – великі враження

МОНІТОРИНГ ЩОДО СТАНУ ЖИТТЄЗДАТНОСТІ ЕЛЕМЕНТІВ НКС, ВНЕСЕНИХ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕРЕЛІКУ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ. «Бортництво».

На виконання Наказів Міністерства культури України № 548 від 27.07.2015 та № 1319 від 11.12.2017 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09.01.2018 за №31472) Український центр культурних досліджень щорічно має ініціювати самомоніторинг елементів та власний моніторинг центру щодо стану життєздатності елементів НКС, що внесені до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Вашій увазі пропонуємо результати моніторингу по елементу 011.нкс «Бортництво».

Бортництво — традиційний  привласнювальний промисел, старовинна форма лісового бджільництва. «Бортництво» — це умовна назва, яка вживається більше в середовищі етнографів та істориків, у старовинній народній термінології вживали слово «бортник», а сам промисел окреслювали термінами «глядіти пчол», «ходити коло пчол», нині в поліських селах можуть визначити своє зайняття як «бортнічество».

 

Першими бортниками були люди, які діставали мед диких бджіл (т. зв. «слепетнів»), випалюючи або викурюючи димом рій, який оселявся в природніх дуплах дерев. Як правило, при такому способі, бджоли гинули. Пізніше бортники перейшли до ощадливого ставлення до комах і в подальшому, уже в часи середньовіччя, праця бортника полягала на виготовленні вуликів у стовбурах дерев або використання природніх отворів в деревах на висоті від 4-х до 15 метрів над землею. Бортники видовбували отвори в деревах, а коли там оселялися бджоли, слідкували, щоб рій не замерз взимку, закриваючи отвір у вулику. Мед та інші продукти бджільництва діставали два рази на рік — навесні та восени, лишаючи бджолиній сім’ї приблизно третину меду на зимівлю. З бортництвом пов’язане колодне бджільництво. Уже в ХІХ ст. поліська пуща зі старими деревами масово вирізалася, вулики-колоди почали виготовляти зі зрізаних бортних дерев і розташовувати на деревах в лісах чи на подвір’ях селянських садиб. Багато людей в селах Полісся до ХІХ ст. займалися бортництвом. Нині воно існує як допоміжний промисел і активізувалося наприкінці 80-х років ХХ ст. під час економічної кризи в державі. Кількість вуликів у різних бортників коливається від 30 до 200, існує прислів’я – «Хочеш меду єсті, май вулльов двєсті, і не в одном мєсті». З одного вулика від однієї бджолиної сім’ї бортники можуть брати від 5 до 10 кг меду.

 

Бортництво мало значний вплив на духовну культуру Полісся. Виготовлення борті або вулика-колоди пов’язане з деревообробним ремеслом (теслярством), ковальством (виготовлення деревообробних інструментів), особливо важливим є документування способів виготовлення плетених зі шкіри чи конопляних мотузок дереволазних пристроїв, технології виготовлення яких вже майже втрачені. Таємничі знаки, які трапляються на бортницьких інструментах та пристроях, пов’язують бортництво з давнім образотворчим та декоративно-ужитковим мистецтвом, вони створювалися у вигляді орнаменту, який мав магічний зміст та міг бути формою старовинного письма. Бортництво, крім архаїчних практик догляду за бджолами, тісно пов’язане з традиційною духовною культурою – велика кількість прозових переказів, календарних пісень містить пласт народних вірувань та уявлень про бджолу, ритуальне значення меду та воску, які використовувалися в ритуалах родинної обрядовості (особливо у  весільних та поховально-поминальних обрядах); також вважалося, що бортник володів магічними знаннями, які дозволяли збирати більшу кількість меду, захищати вулики з бджолами від крадіїв та залишатися неушкодженим під час екстремальних підйомів та спусків з дерева. Бортницькі традиції та уявлення, з ними пов’язані, сприяли вихованню ощадливого ставлення до оточуючого світу природи, збереженню дерев та бджоли як священної «Божої комахи».

Сучасний ареал поширення бортництва — Зарічненський, Дубровицький, Володимирецький, Сарненський, Березнівський, Рокитнівський р-ни Рівненської обл., Ємільчинський, Олевський, Овруцький р-ни Житомирської обл. Регіон найбільшої концентрації спадкових бортників і активної традиційної практики — північ Рокитнівського, Олевського та Овруцького р-нів Рівненської та Житомирської областей.

Наказом Міністерства культури України від 30 травня 2018 року №465 елемент «Бортництво» включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Ознайомитись з моніторингом даного елементу можна на сайті управління культури і туризму Рівненської облдержадміністрації (https://cultrv.gov.ua/kulturna-spadshchyna/nematerialna-kulturna-spadshchyna/504-monitoryng-2020-bortnyctvo.html) та на сайті Житомирського обласного центру народної творчості (https://zt.folkart.biz.ua/bortnictvo.html )