Дніпропетровщина надала звіт для ЮНЕСКО

0428A744-2C96-4758-941F-6CB11396A163

 Предметом національної гордості будь-якої держави світу вважається внесення її елементів до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Україна представлена в цьому списку трьома елементами, два з яких– „Петриківський декоративний розпис як феномен українського орнаментального мистецтваˮ та „Козацькіпісні Дніпропетровщиниˮ  знаходяться на території Дніпропетровської області.

Відповідно до норм, встановлених статтею 29 Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини, Дніпропетровська обласна рада надала звіт звітпро  стан реалізації в регіоні положень Конвенції ЮНЕСКО, а саме про стан виконання заходів з охорони елементу НКС«Козацькі пісні Дніпропетрорвщини«, включеного до Списку нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінової охорони, та надала оновлений план з його охорони до 2024 року.

Зокрема, протягом 2014 – 2016 років на замовлення Дніпропетровської обласної ради за участю музикознавців, науковців, студентів і викладачів Дніпровського національного університету імені О. Гончара  (далі – ДНУ) здійснено 13 експрес-експедицій до міст та районів області, які частково охоплюють території, де науковцями фіксувалися ознаки степового козацького співу: СинельниківськогоСолонянськогоПавлоградськогоМежівськогоШироківського, Нікопольського, Дніпровського, Покровського, МагдалинівськогоТомаківського, Васильківського районів, міст Підгородногота Жовтих Вод. Під час експедицій зібрано текстові,  фото-аудіо-, відеоматеріали, відвідано понад 15 населених пунктів.

Протягом 2017 – 2019 років студентами та викладачами КВНЗ „Дніпропетровська академія музики ім. М. ГлінкиˮДОРˮ проведено 19 польових досліджень із виявлення елементу в містах Підгородному, Жовтих Водах та у 14 районах області.

У цілому у виконанні носіїв елементу НКС учасниками експедицій зафіксовано понад 560 автентичних козацьких пісень. Тривалість аудіо- та відеозаписів – понад 40 годин. Виявлено нові місця збереження елементу НКС (понад 11 сіл) та носії елементу.

За результатами проведених досліджень носіями елементу визнані народні ансамблі «Знахідка» (м. Жовті Води), «Богуславочка» (с. Богуслав Павлоградськогорайону), «Першоцвіт» (с. Кочережки Павлоградськогорайону) та «Криниця» (м. Підгородне Дніпровського району).

При КВНЗ „Дніпропетровська академія музики ім. М. Глінкиˮ ДОРˮ створено лабораторію фольклору та етнографії, яка займається вивченням та збереженням протяжного багатоголосного співу козацьких пісень Дніпропетровської області. Створені також музичні гурти, ансамблі, групи, які відтворюють зникаючу манеру співу козацьких пісень на основі записів, зроблених під час їх виконання носіями елементу. Для молоді та зацікавлених осіб із техніки, манери і традицій виконання козацьких пісень Дніпропетровщини проводяться майстер-класи.

Про аутентичні козацькі пісні Дніпропетровщини та їхвиконавців знято фільми, видано фольклорно-етнографічні збірки, самовчителі.

Значне поле діяльності знайшли для себе науковці, за участю яких відбуваються семінари-практикуми, конференції, симпозіуми.

З кожним роком набувають все більшої популярності серед поціновувачів народного мистецтва фестивалі: „Козацькі пісні Дніпропетровщиниˮ„Звідси воля розлиласяˮ„Збирайся, роде, єднайся, народеˮ та інші, що проходять на території області.

Багато роботи на Дніпропетровщині здійснюється і задля охорони й популяризації елементу нематеріальної культурної спадщини – Петриківський дивоцвіт.

Зокрема,  в області запроваджено проведення відкритих та онлайн уроків, традиційних майстер-класів із петриківського розпису та у форматі відеоконференції(відеоуроків), конференцій, засідань, відкритих лекцій тощо;

створення необхідних матеріально-технічних умов для якісної організації навчання вчителів, вихователів дошкільних закладів, керівників гуртків художньо-естетичного профілю позашкільних навчальних закладів за напрямом „Петриківський розпис”, майстрів петриківського розпису на базі установ освіти об’єднаних територіальних громад Магдалинівського, Нікопольського, Новомосковського, Синельниківського, Покровського, Петропавлівського, Петриківського, Томаківського районів та міст Дніпра, Нікополя, Покрова, Тернівки, Павлограда та інш., КЗВО „Дніпровська академія неперервної освітиˮДОРˮКЗК „Дніпропетровський художній музей” ДОРˮКЗК „Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького” ДОР”, КП „Центр народної творчості ,,Дивокрай” ДОР”;

курси з підвищення кваліфікації для вчителів з малювання загальноосвітніх шкіл, дошкільних закладів, гуртків художньо-естетичного профілю позашкільних закладів міст та районів області, шкіл естетичного виховання на базі КЗВО „Дніпровська академія неперервної освітиˮ ДОРˮ;

навчання  мистецтву петриківського розпису дітей з особливими потребами та вихованців КЗ ,,Дитячий оздоровчий центр соціальної реабілітації санаторного типу ,,Перлина Придніпров’я” ДОРˮКЗО „Дніпропетровський навчально-реабілітаційний центр № 1” ДОРКЗО„Загальноосвітня санаторна школа-інтернат № 3” ДОР”, КЗО „Дніпропетровська загальноосвітня санаторна школа-інтернат № 4 І – ІІІ ступенів” ДОРˮКЗО „Дніпропетровський багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр № 9” ДОР” та інш.;

проведення уроків петриківського розпису в Петриківському професійно-технічному училищі № 79, Петриківській СЗШ, Будинку дитячої творчості, Дитячій художній школі імені Т.Я. Пати, КВНЗ „Дніпропетровський  театрально-художній коледж”, Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара, Центрі народного мистецтва „Петриківка”, на базі деяких шкіл Петриківського району створено гуртки петриківського розпису. Взагалі з 2014 року орієнтовно пройшли навчання близько 900 дітей та підлітків;

навчання петриківському розпису дітей з 3 років у дитячому садочку „Сонечко”, близько 780 дітей пройшли  курс навчання;

під час проведення майстер-класів (на фестивалях, форумах, виставках, інших заходах, в учбових закладах тощо) охоплено близько 4 000 осіб (дорослих – 3000, дітей – 1000);

щорічне проведення семінарів, тренінгів, у яких взяли участь понад 10 тис. осіб;

проведення заходів із популяризації петриківського розпису, зокрема:

більше 30 фестивалів, щорічного етнофестивалю,,Петриківський дивоцвіт” (12 років), обласного фестивалю талантів, обласного конкурсу дитячої анімації у стилі петриківського розпису „Жива Петриківка”;

оздоблення петриківським розписом різних соціальних інфраструктурних об’єктів, закладів, установ, зокрема будівель (24), магазинів (19), автобусних зупинок (4), внутрішнього приміщення каплиці імені Князя Рівноапостольного Володимира на території Петриківської центральної районної лікарні тощо;

проведення виїзних майстер-класів та виставок, персональних виставок майстрів петриківського розпису на території області, України (в містах КиївіХаркові, Одесі, Львові, Полтаві, Кропивницькому), у країнах світу (зокрема в Грузії (м. Батумі, м. Тбілісі), Литві, Болгарії та Італії);

до Книги рекордів України занесено розписаний петриківським розписом рогач, найбільший петриківський орнамент, найбільший петриківський розпис, гігантський самовар з петриківським розписом, стрічку, ложку, 120-метровий орнаментальний розпис (паркан), найбільший шоколад, найдовше панно, оздоблені петриківським розписом.

Знати свою історію, традиції свого народу, зберігати їхдля прийдешніх поколінь – ознака цивілізованого суспільства.

Для інформації:

На кінець 2019 року до списку шедеврів нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО включено 549 елементів нематеріальної культурної спадщини 127 країн.Серед них – азербайджанські килими, аргентинське танго, вірменський лаваш, грецьке мистецтво обробки мармуру, грузинський поліфонічний спів, індійська йога, іспанське фламенко, казахська юрта, кубинська румба, мексиканська,  французька та японська кухні, танці турецьких дервішів, хорватські мережива та багато чого іншого.

Джерело

Михайло Китриш

Китриш Михайло Єгорович – гончар, член Національної спілки художників України (з 1971); член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (з 1998); заслужений майстер народної творчості України (1985); лауреат Премії імені Данила Щербаківського (1995); лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999); твори зберігаються в музейних і приватних колекціях України й інших держав.

Народився 21 жовтня 1936 року в містечку Опішне Полтавської області в сім’ї гончаря.

Протягом 1963–1996 років працював на Опішнянському заводі «Художній керамік» спочатку гончарем, а пізніше майстром творчої лабораторії. В середині 1960-х років почав виставляти свої роботи на обласних та республіканських виставках декоративно-прикладного мистецтва. Неодноразово був лауреатом престижних республіканських та всесоюзних виставок, конкурсів, фестивалів.

Керамічні вироби Михайла Китриша широко представляли мистецтво України на міжнародних виставках у Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, Угорщини, Франції, Нідерландах, США, Норвегії, Великобританії, Об’єднаних Арабських Еміратах та інших країнах світу. Вони зайняли почесні місця в найбільших і найпрестижніших музейних зібраннях Європи та Америки. Брав активну участь у міжнародних керамічних симпозіумах у Болгарії, Угорщині, Норвегії.

Багаторічна творча праця, набуті майстерність і громадське визнання в Україні та за її межами дозволили стати членом Спілки художників України (1971). За визначний внесок у розвиток українського народного мистецтва в 1985 році відзначений почесним званням Заслуженого майстра народної творчості України; у 1995 році став лауреатом Всеукраїнської премії імені Данила Щербаківського. У 1988 році прийнятий до Спілки народних майстрів України. 1999 року – лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Нині перебуває на заслуженому відпочинку.

Творчість Михайла Китриша – визначне явище українського мистецтва. Роботи художника є класичними зразками сучасної народної кераміки. Майстер у творчій роботі  віддавав перевагу декоративній скульптурі: виготовляв традиційні для гончарства Опішні посуд у вигляді левів, биків, баранів, козлів. Він єдиний з опішнянських гончарів, хто дуже багато експериментував з кольоровими глинами, поливами та формами керамічних виробів.

Дослідники мистецтва відзначають надзвичайну різноманітність, вишукану декоративність, бароковість, барвистість творів Михайла Китриша. Традиційні за формою та побутовим призначенням вироби в творчій інтерпретації автора приваблюють безпосередністю, щирістю, позначені поетичним світосприйняттям гончаря. Ним вперше розроблено і введено в практику народного гончарства багато нових прийомів декорування керамічних виробів.

Творчість Михайла Китриша є одним із найвидатніших досягнень опішнянського гончарства ХХІ століття, а окремі твори автора стали своєрідною візитною карткою українського гончарства.

Інформацію надано Національним музеєм-заповідником українського гончарства

Василь Омеляненко

Василь Омеляненко – гончар, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки художників України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, лауреат Премії імені Данила Щербаківського.

Народився 3 серпня 1925 року в містечку Опішному Полтавської області в селянській родині. Самотужки навчився гончарству: спочатку опанував техніку виготовлення глиняної іграшки, а з часом освоїв основні прийоми роботи за гончарним кругом.

Упродовж 1950–1985 років працював на Опішненському заводі «Художній керамік» гончарем, а згодом майстром творчої лабораторії. На початку 1960-х років почав виставляти свої роботи на обласних і республіканських виставках декоративно-ужиткового мистецтва. Майже на всіх із них представлені глиняні твори відзначали нагородами. Неодноразово був лауреатом престижних республіканських і всесоюзних художніх виставок, конкурсів, фестивалів. Гончарні вироби майстра широко представляли мистецтво України на міжнародних виставках у Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, США, Норвегії, Великобританії та інших країнах світу. Вони зайняли почесні місця в найбільших і найпрестижніших музейних зібраннях України та деяких країн Європи.

Багаторічна творча праця, набуті майстерність і громадське визнання в Україні та за її межами дозволили Василю Омеляненку стати членом Національної спілки художників України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреатом Премії імені Данила Щербаківського, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка. За визначний внесок у розвиток українського народного мистецтва 1976 року його відзначено почесним званням «Заслужений майстер народної творчості України».

Творчість Василя Омеляненка – визначне явище українського мистецтва. Роботи художника є класичними зразками сучасної народної кераміки. Майстер у творчій роботі віддає перевагу декоративній зооморфній скульптурі: виготовляє традиційний для гончарства Опішного посуд у вигляді левів, биків, баранів, козлів. Раніше цей посуд був ритуальним і використовувався в різноманітних народних звичаях і обрядах як місткість для міцних напоїв. У руках гончаря вони перетворилися на унікальні скульптури зі складними, лише їм притаманними декоративними системами образотворення.

Нині талановитий майстер самовіддано працює в домашній маленькій майстерні, має невелике горно. І ніщо надовго не може відволікати його від ліплення. Для нього його праця – це його світ, його радість, його життя.

Творчість Василя Омеляненка є одним із найвидатніших досягнень опішненського гончарства останньої третини XX – початку XXI століття, а окремі твори автора стали своєрідною візитною карткою українського гончарства.

 

Інформацію надано Національним музеєм-заповідником українського гончарства