Круглий стіл у рамках проекту «Створення віртуального музею нематеріальної культурної спадщини України», 04.10.2018 р., м. Київ

4 жовтня 2018 року в Українському центрі культурних досліджень відбувся круглий стіл у рамках проекту «Створення віртуального музею нематеріальної культурної спадщини України» при підтримці Українського культурного фонду за участі співробітників УЦКД та запрошених гостей: Алли Кендзери, Голови секретаріату Товариства зав’язків з українцями за межами України (Товариство «Україна – Світ»); Валерії Левківської, члена секретаріату Товариство «Україна – Світ»; Володимира Титаренка, провідного методиста з нематеріальної культурної спадщини Вінницького ОЦНТ; Олега Ануфрієва, вченого секретаря Національного музею  народної архітектури та побуту України (Пирогово); Світлани Чорної, оглядача газети ВР України «Голос України»; Олександра Босого, завідувача кафедри графічного дизайну Академії декоративно-прикладного мистецтва імені Михайла Бойчука.

Учасники круглого столу обговорили структуру віртуального музею та запропонували розширити аудиторію сайту, зробити окрему вкладку символіки щодо  кожного елемента НКС, елементи демонструвати невідривно від обрядів та ритуалів, звернути увагу на українську кухню.

Бортництво. Експедиція у рамках проекту “Створення віртуального музея НКС України”

Осінній холод, дощі і навіть заморозки – в таких умовах відбувається експедиція від ГО «Ботники України»  на Поліссі.

Maksym Pchelov та Oleksiy Nahornyuk  розшукують носіїв живої традиції добування меду з бортей по далеким селам українського та білоруського Полісся. Адже саме в цьому регіоні старовинна майстерність існує безперервно вже понад 1500 років.

Учасники експедиції сподіваються знайти умільців робити жень (лезиво) – спеціальне поєднання мотузок та дерев’яної “лавки” для підйому на дерева.

І хоч героїв нашого проекту – Максима та Олексія – ніщо не може спинити у досягненні мети, але через погоду, все ж, доводиться вносити корективи. Під час дощу до бджіл на дерево не лізуть.

Чекаємо на нові світлини та інформацію!

Всеукраїнський відкритий конкурс програм (механізмів використання інструментів) збереження і розвитку елементів нематеріальної культурної спадщини “Жива традиція”

Український центр культурних досліджень (УЦКД) за підтримки Українського культурного фонду оголошує Всеукраїнський відкритий конкурс програм (механізмів використання інструментів) збереження і розвитку елементів нематеріальної культурної спадщини “Жива традиція”.

 У 2008 році Україна ратифікувала Конвенцію ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини. Наразі саме культурний спадок вбачається основою розумної стратегії соціально-економічного розвитку малих територій. Відкриття та привернення уваги до нематеріальної культурної спадщини слугуватиме поштовхом для подальшого розвитку культурного потенціалу регіонів.

Метою конкурсу є обрання найбільш релевантної, комплексної та узгодженої програми збереження і розвитку елементу нематеріальної культурної спадщини регіону з можливістю подальшого включення елементу до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

 

Термін подання заявок: до 18 листопада 2018 року (до 18.00).

Оголошення результатів конкурсу: 27 листопада 2018 року.

 

За перемогу в конкурсі передбачена грошова винагорода:

  • перша премія — 25 000 грн
  • друга і третя премії — по 12 500 грн

 

Пакет документів, що надаються для участі в конкурсі:

  • заповнена облікова картка на елемент нематеріальної культурної спадщини, що пропонується зберегти і розвивати (форма облікової картки доступна на сайті Міністерства культури України);
  • опис програми механізмів використання інструментів збереження і розвитку елементу нематеріальної культурної спадщини регіону (форма додається);
  • фото (не менше 10), відео (за потребою) та аудіо (за потребою) матеріали по елементу, що плануєте зберегти і розвивати.

 

Матеріали мають бути надіслані на адресу virtualnks@gmail.com з позначкою “Конкурс” до 18.11.2018 року до 18.00.

 

Бажаємо успіхів!

Склад ЮНЕСКО

До складу ЮНЕСКО входять три органи:

  • ГЕНЕРАЛЬНА КОНФЕРЕНЦІЯ країн-членів, що є вищим керівним органом ЮНЕСКО, збирається, зазвичай, на свої сесії раз на два роки. Наслідуючи принцип, що кожна країна-член має один голос, Генеральна конференція затверджує Програму і бюджет Організації.
  • ВИКОНАВЧА РАДА налічує у своєму складі 58 представництв країн-членів; збирається на свої сесії, зазвичай, двічі на рік; виступає в якості адміністративного органу;  виконує підготовку роботи Генеральної конференції та несе відповідальність за ефективність виконання рішень Конференції.
  • СЕКРЕТАРІАТ є виконавчим органом Організації. Під керівництвом Генерального директора, що обирається на термін 6 років, співробітники Секретаріату займаються реалізацією програм, прийнятих країнами-членами.

У складі Секретаріату нараховується 1 514 міжнародних цивільних службовців, серед них фахівці і співробітники загальних служб, які є співробітниками Секретаріату. З них майже 645 працюють поза Штаб-квартирою в одному з 73 підрозділів ЮНЕСКО, розташованих по всіх країнах світу.

У 190 країнах-членах ЮНЕСКО створено національні комісії, до складу яких входять представники працівників освіти, науки, культури відповідної країни.

344 неурядові організації (НУО) підтримують “офіційні” стосунки з ЮНЕСКО, а майже 1 200 НУО співпрацюють з Організацією на разовій основі.

6670 асоційованих шкіл допомагають молоді виховувати у собі почуття толерантності та розуміння народів інших країн.

6000 клубів, асоціацій і центрів ЮНЕСКО сприяють просуванню ідеалів Організації та її діяльності на низовому рівні.

173 країн-членів мають постійне представництво при Організації у Парижі.

Завдання та мета ЮНЕСКО

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) була створена 16 лютого 1945 р. Штаб-квартира розташована у Парижі, Франція. Організація налічує 67 регіональних, кластерних і національних офісів та підрозділів, розташованих у різних частинах світу.

Статут ЮНЕСКО, прийнятий Лондонською конференцією у листопаді  1945 року, набув чинності 4 листопада 1946 року – після того, як акти про його прийняття, підписані 20 країнами, було здано на збереження. Нині членами Організації є 188 країн.

Основна мета ЮНЕСКО полягає у сприянні зміцненню миру та безпеки шляхом розширення співпраці народів у галузі освіти, науки і культури в інтересах забезпечення загальної поваги до справедливості, законності та прав людини, а також основних свобод, проголошених у Статуті Організації Об’єднаних Націй, для всіх народів без огляду на расу, стать, мову або релігію.

З метою реалізації свого мандату ЮНЕСКО виконує п’ять своїх функцій:

  1. Перспективні дослідження: які форми освіти, науки, культури і комунікації необхідні у завтрашньому світі?
  2. Просування, передача і обмін знаннями: спираючись головним чином на наукові дослідження, підготовку та викладання.
  3. Нормативна діяльність: підготовка та прийняття міжнародних актів та обов’язкових до виконання рекомендацій.
  4. Надання послуг експертів: країнам-членам для визначення їхньої політики у галузі розвитку та розроблення проектів у формі “технічної співпраці”.
  5. Обмін спеціалізованою інформацією.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕРЕЛІК ЕЛЕМЕНТІВ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ ДОПОВНЕНО ДВОМА НОВИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ

До Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України ввійшли 2 нові елементи нематеріальної культурної спадщини.

На підставі рішення Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури України наказом Мінкультури від 30.05.2018 № 465 Національний перелік елементів НКС України поповнено елементами: «Традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки» та «Бортництво».

Елемент Традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки, представлений у сфері традиційного ремесла та оздоблення. Поширений у Гайсинському районі Вінницької області та представлений майстрами села Бубнівка та майстрамии-керамістами зазначеної області. Популяризують даний елемент Вінницький ОЦНТ та Вінницький осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Елемент Бортництво представлений сферою традиційного промислу. Поширений у Житомирській та Рівненській областях та представлений бортниками – мешканцями сіл БерезнівськогоРокитнівського районів Рівненської області та Ємільчинського, Овруцького районів Житомирської області. Популяризують даний елемент громадська організація «Бортники України».

НЕМАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА

17 жовтня 2003 року на засіданні Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО було прийнято Міжнародну конвенцію про охорону нематеріальної культурної спадщини, за прийняття якої проголосувала й Україна.

Україна у 2008 році приєдналась до Конвенції ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини (Закон України від 06.03.2008
№ 132 «Про приєднання України до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини»), і має виконувати усі зобов’язання, що випливають з її положень.  Конвенція декларує важливе значення нематеріальної культурної спадщини як головного джерела культурного різноманіття, про що також наголошено у Рекомендаціях ООН про збереження традиційної культури і фольклору.

Конвенція ЮНЕСКО «Про охорону нематеріальної культурної спадщини» від 17 жовтня 2003 року має забезпечити охорону:

  • усних традицій та форм вираження, охоплюючи мову як носія нематеріальної культурної спадщини;
  • виконавчих мистецтв;
  • звичаїв, обрядів, свят;
  • знань та звичаїв, пов’язаних з природою та всесвітом;
  • знань та навичок, пов’язаних із традиційними ремеслами.

  Включення елементів до Національного переліку здійснюється на підставі рішення Експертної ради Міністерства культури України, до складу якої входять відомі фольклористи та етнографи.

У даний час Мінкультури затверджено примірну форму облікової картки елемента нематеріальної культурної спадщини. Але цього недостатньо для забезпечення повноцінного обліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Тому планується до кінця поточного року розробити Методичні рекомендації щодо підготовки та оформлення документів про включення елементів нематеріальної культурної спадщини України до списків ЮНЕСКО.

Крім того, розроблено проект Закону України «Про нематеріальну культурну спадщину», який нині доопрацьовується Експертною радою Міністерства культури України.

МІНКУЛЬТУРИ ВКЛЮЧИЛО КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ОРНАМЕНТ ОРЬНЕК ДО НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕРЕЛІКУ ЕЛЕМЕНТІВ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОРЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ

Міністерство культури підтримало ініціативу громадської організації «Алєм» зробити надбання корінного народу України ближчим до Європи та включило Кримськотатарський орнамент – ОРЬНЕК до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (наказ Мінкультури від 12.02.2018 № 105).

Завдяки спільній співпраці з майстрами різних куточків Кримського півострова, зокрема творчим об’єднанням «Чатир-Даг», в нас є змога більше дізнатися про духовне багатство кримськотатарського традиційного орнаменту –  спадщину багатьох поколінь.

Створюючи орнамент, майстри наділяють його своєю енергетикою і власним баченням розвитку культурної традиції через призму сьогодення, що є важливим засобом передачі соціально значущої інформації, яка несе в собі надбання спільноти як невід’ємної частини суспільства, збагачує його та надихає до поступу.

Зображення традиційного орнаменту (ОРЬНЕК) належить до найдавніших досягнень культури кримськотатарського народу. Це унікальне явище світової культури, пов’язане своєю тематикою, символікою з давньою історією Криму, з усіма цивілізаціями, які пройшли через цю землю: скіфською, античною, візантійською, тюркською. Найвищого розквіту декоративне мистецтво кримських татар досягло у період Кримського ханства від другої половини XV ст. до кінця XVIII ст. Орнаментальне мистецтво кримських татар пройшло довгий і складний шлях синтезу, одержало свій розвиток і продовжує розвиватися.

Кримські татари протягом тривалого часу зберігали звичай прикрашати будинок предметами декоративного та ужиткового призначення із зображенням орнаменту. Вироби із зображенням традиційного орнаменту завжди були гордістю сім’ї, їх ретельно зберігали і передавали у спадок. Орнамент є засобом передачі знань від покоління до покоління в культурному та історичному аспектах життєдіяльності народу, саме тому знання про Орьнек збереглись під час депортації.

Орнамент містить у собі об’єднані дрібні елементи, переважно рослинного та геометричного характеру, симетричного та асиметричного розташування. Різноманітні елементи орнаменту, які підсилюють один одного, поєднується в єдиний смисловий осередок.  У кримськотатарському орнаменті добре збереглися назви та смислове значення кожного елементу.

Вік носіїв коливається від підліткового – до майстрів поважного віку. Наймолодші носії – учні гуртків, які вивчають особливості побутування і використання кримськотатарського орнаменту у гончарстві, вишивці, металі, а найстаршому носію – 89 років.

Вік користувачів виробів народних промислів сягає від новонароджених дітей до людей похилого віку, адже на всіх етапах життя використовуються предмети із зображенням орнаменту, а саме: в обряді народження дитини; у традиціях сватання та весілля; у релігійному ритуалі обрізання хлопчиків; новосіллі; облаштуванні оселі; поминальних ритуалах.

Кримськотатарський орнамент та його елементи переважно використовуються у вишивці, на одязі, взутті, головних уборах, на різних видах аксесуарів, у ювелірних прикрасах, на предметах побуту: керамічному та металевому посуді, виробах з деревини, хатньому приладді, в оздобленні меблів, на килимових покриттях. Це важливий елемент самоідентифікації,  невід’ємна частина життя кожної кримськотатарської сім’ї.

КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Дата підписання: 17.10.2003

Дата приєднання України: 06.03.2008

Дата набрання чинності для України: 27.08.2008

Офіційний переклад

Генеральна конференція  Організації Об’єднаних Націй з питань освіти,  науки і культури (далі – ЮНЕСКО),  проводячи засідання  в Парижі з 29 вересня до 17 жовтня 2003 року під час своєї 32 сесії, посилаючись на  існуючі  міжнародні  договори  з прав людини, зокрема  Загальну  декларацію  прав  людини,  прийняту  1948  року ( 995_015   ),   Міжнародний  пакт  про  економічні,  соціальні  і культурні права,  прийнятий 1966 року ( 995_042 ),  та Міжнародний пакт  про  громадянські  і  політичні  права,  прийнятий 1966 року ( 995_043 );

беручи до  уваги  важливе  значення нематеріальної культурної спадщини як головного джерела культурного різноманіття й  гарантії сталого  розвитку,  як  це  наголошено  в Рекомендації ЮНЕСКО,  що стосується   збереження   традиційної   культури й фольклору,  яку прийнято 1989 року ( 995_295 ),  у Загальній декларації ЮНЕСКО про культурне різноманіття, яку прийнято 2001 року, та в Стамбульській декларації 2002 року,  прийнятій на  третій  конференції  круглого столу міністрів культури;

беручи до уваги глибоку взаємозалежність  між  нематеріальною культурною спадщиною  та  матеріальною  культурною  й  природною спадщиною; визнаючи, що процеси глобалізації та  суспільних  перетворень поряд  з  умовами,  які вони створюють для поновленого діалогу між спільнотами,  також зумовлюють,  як зумовлює і явище нетерпимості, серйозні    загрози    погіршення,    зникнення    та   руйнування нематеріальної  культурної  спадщини,  зокрема  через  обмеженість ресурсів для охорони такої спадщини;

усвідомлюючи загальне   прагнення  та  загальне  занепокоєння стосовно охорони нематеріальної культурної спадщини людства;

визнаючи, що спільноти, зокрема корінні спільноти, групи та в деяких  випадках окремі особи відіграють важливу роль у створенні, захисті,  збереженні  та  відтворенні  нематеріальної   культурної спадщини,   допомагаючи  цим  збагачувати  культурне  різноманіття й сприяти творчості людини;

відзначаючи велике значення діяльності  ЮНЕСКО  зі  створення нормативних актів, спрямованих на захист  культурної спадщини, зокрема Конвенції про охорону всесвітньої культурної та  природної спадщини, прийнятої 1972 року ( 995_089 );

відзначаючи також,   що   на   сьогодні   не   існує  жодного обов’язкового для виконання багатостороннього правового акта стосовно захисту нематеріальної культурної спадщини;

беручи до уваги те, що існуючі міжнародні угоди, рекомендації та резолюції стосовно культурної та природної  спадщини  необхідно ефективно збагатити й доповнити новими положеннями,  що стосуються нематеріальної культурної спадщини;

беручи до  уваги  необхідність   поглиблювати   усвідомлення, особливо серед  молодих поколінь, важливості нематеріальної культурної спадщини та її охорони;

беручи до уваги те,  що міжнародна спільнота повинна  сприяти разом  з  Державами – сторонами Конвенції охороні такої спадщини в дусі співробітництва та взаємодопомоги;

нагадуючи про   програми   ЮНЕСКО   стосовно   нематеріальної культурної  спадщини, зокрема проголошення шедеврів усної  та нематеріальної спадщини людства;

беручи до уваги  неоціненну  роль  нематеріальної  культурної спадщини як чинника, що сприяє зближенню людей, обмінам та взаєморозумінню між ними, приймає 17 жовтня 2003 року цю Конвенцію.

I.Загальні положення 

Стаття 1 

 Цілі Конвенції 

     Цілями цієї Конвенції є:

  1. a) охорона нематеріальної культурної спадщини;
  2. b) забезпечення поваги до нематеріальної культурної  спадщини
    відповідних спільнот, груп та окремих осіб;
  3.  c) підвищення  рівня  знань  на  місцевому,  національному та
    міжнародному  рівнях  про  важливість  нематеріальної   культурної
    спадщини та забезпечення її взаємного визнання;
  4. d) здійснення   міжнародного   співробітництва   та   надання
    допомоги.

Стаття 2 

Визначення 

     Для цілей цієї Конвенції:

  1. Термін  “нематеріальна  культурна  спадщина”  означає   ті
    звичаї,  форми  показу  та вираження,  знання та навички,  а також
    пов’язані з ними  інструменти,  предмети,  артефакти  й  культурні
    простори,  які  визнані  спільнотами,  групами й у деяких випадках
    окремим  особами  як  частина  їхньої  культурної   спадщини.   Ця
    нематеріальна культурна спадщина,  що передається від покоління до
    покоління,  постійно  відтворюється  спільнотами  та  групами  під
    впливом  їхнього  оточення,  їхньої взаємодії з природою та їхньої
    історії формує у них почуття самобутності й наступності,  сприяючи
    таким чином повазі до культурного різноманіття й творчості людини.
    Для цілей цієї Конвенції до уваги береться лише  та  нематеріальна
    культурна  спадщина,  яка  є  сумісною  з  існуючими  міжнародними
    договорами  з  прав  людини,  з  вимогами  взаємної   поваги   між
    спільнотами,   групами   та  окремими  особами,  а  також  сталого
    розвитку.
  2. Термін “нематеріальна культурна спадщина”, як її визначено
    у  викладеному вище пункті 1,  проявляється,  inter alia,  у таких
    галузях:
    a) усних традиціях та формах вираження,  зокрема  в  мові  як
    носії нематеріальної культурної спадщини;
    b) виконавському мистецтві;
    c) звичаях, обрядах, святкуваннях;
    d) знаннях та практиці, що стосуються природи та всесвіту;
    e) традиційних ремеслах.
  3. Термін    “охорона”    означає   заходи,   спрямовані   на
    забезпечення життєздатності нематеріальної культурної спадщини,  у
    тому   числі   її   ідентифікації,   документування,  дослідження,
    збереження,  захисту,  популяризацію,  підвищення  її   ролі,   її
    передачу,  зокрема  шляхом  формальної  та неформальної освіти,  а
    також відродження різних аспектів такої спадщини.
  4. Термін “держави-учасниці” означає держави, які зобов’язані
    цією Конвенцією і у відносинах між якими ця Конвенція є чинною.
  5. Ця Конвенція застосовується mutatis mutandis до територій,
    зазначених у статті 33,  які стають її  учасницями  відповідно  до
    умов,   установлених   у   цій   статті.   У  цій  частині  вислів
    “держави-учасниці” стосується також цих територій.

 Стаття 3 

 Зв’язок з іншими міжнародними договорами 

     Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як:

a) таке,  що  змінює  статус  або   знижує   рівень   охорони
цінностей,  які  визнані  всесвітньою спадщиною в рамках Конвенції
про  охорону  всесвітньої  культурної   та   природної   спадщини,
прийнятої 1972  року  (  995_089  ),  і  з   якими   безпосередньо
пов’язаний  той чи той елемент нематеріальної культурної спадщини;
або

b) таке,  що зачіпає права й зобов’язання держав-учасниць, що
випливають  з  будь-якого  міжнародного договору,  який стосується
прав інтелектуальної власності  або  використання  біологічних  та
екологічних ресурсів й учасницями якого вони є.

ІІ.Органи Конвенції 

Стаття 4 

               Генеральна асамблея держав-учасниць

  1. Цим засновується Генеральна асамблея держав-учасниць (далі
    – Генеральна асамблея). Генеральна асамблея є повновладним органом
    цієї Конвенції.
  2. Генеральна асамблея збирається на чергові сесії раз на два
    роки.  Вона може збиратися на позачергові сесії тоді,  коли прийме
    таке  рішення,  або  на  прохання  Міжурядового комітету з охорони
    нематеріальної культурної спадщини чи на прохання не менше третини
    держав-учасниць.
  3. Генеральна асамблея приймає свій Регламент.

Стаття 5 

                  Міжурядовий комітет з охорони
нематеріальної культурної спадщини

  1. Цим у рамках ЮНЕСКО  засновується  Міжурядовий  комітет  з
    охорони  нематеріальної  культурної  спадщини  (далі  –  Комітет).
    Комітет складається з представників  18  держав-учасниць,  обраних
    державами-учасницями,  що зібралися на Генеральну асамблею,  після
    набрання цією Конвенцією чинності відповідно до статті 34.
  2. Кількість держав – членів цього Комітету буде збільшено до
    24, коли кількість держав – учасниць Конвенції досягне 50.

Стаття 6 

       Вибори та строк повноважень держав – членів Комітету

  1. Вибори держав – членів Комітету здійснюються відповідно до
    принципів справедливого географічного представництва та ротації.
  2. Держави – члени Комітету обираються на строк у чотири роки
    державами  –  учасницями  Конвенції,  що  зібралися  на Генеральну
    асамблею.
  3. Однак строк повноважень половини держав – членів Комітету,
    обраних  під  час  перших  виборів,  обмежується двома роками.  Ці
    держави визначаються жеребкуванням під час перших виборів.
  4. Кожні два роки Генеральна асамблея оновлює половину складу
    держав – членів Комітету.
  5. Вона також обирає таку кількість держав – членів Комітету,
    яка необхідна для заповнення вакансій.
  6. Держава – член Комітету не може бути обрана на два  строки
    повноважень поспіль.
  7. Держави  – члени Комітету підбирають своїми представниками
    осіб,  компетентних у  різних  галузях  нематеріальної  культурної
    спадщини.

Стаття 7 

Функції Комітету 

     Без обмеження   інших  його  прерогатив,  наданих  йому  цією
Конвенцією, функціями Комітету є:

  1. a) сприяння  досягненню   цілей   Конвенції,   заохочення   й
    моніторинг її виконання;
  2. b) надання   консультацій   стосовно  передової  практики  та
    підготовка   рекомендацій    стосовно    заходів    для    охорони
    нематеріальної культурної спадщини;
  3. c) підготовка та подання на затвердження Генеральної асамблеї
    проекту плану використання ресурсів Фонду відповідно до статті 25;
  4. d) пошук шляхів збільшення ресурсів Фонду та вжиття для цього
    необхідних заходів відповідно до статті 25;
  5. e) підготовка та подання на затвердження Генеральної асамблеї
    оперативних директив з виконання Конвенції;
  6. f) розгляд відповідно до статті 29 звітів держав-учасниць  та
    узагальнення їх для Генеральної асамблеї;
  7. g) розгляд   заяв,   що  подаються  державами-учасницями,  та
    прийняття рішень стосовно таких  заяв  відповідно  до  розроблених
    Комітетом   і   затверджених   Генеральною  асамблеєю  об’єктивних
    критеріїв, що стосуються:
  8. i) унесення до списків та відбору пропозицій,  згаданих  у
    статтях 16, 17 та 18;
  9. ii) надання міжнародної допомоги відповідно до статті 22.

 Стаття 8 

 Методи роботи Комітету 

  1. Комітет підзвітний Генеральній асамблеї.  Він звітує перед
    нею про всю свою діяльність і всі свої рішення.
  2. Комітет приймає свій Регламент більшістю, що становить дві
    третини його членів.
  3. Комітет  може  створювати на тимчасовій основі будь-які ad
    hoc  консультативні  органи,  які  він  уважає   необхідними   для
    виконання свого завдання.
  4. Комітет   може  запрошувати  на  свої  засідання  будь-які
    державні або приватні органи,  а також будь-яких  приватних  осіб,
    які  мають  визнану  компетенцію  в  різних галузях нематеріальної
    культурної  спадщини,  для  проведення  з  ними   консультацій   з
    конкретних питань.

Стаття 9 

Акредитація консультативних організацій 

  1. Комітет уносить на розгляд Генеральної асамблеї пропозиції
    стосовно акредитації  неурядових  організацій,  що  мають  визнану
    компетенцію  в  галузі  нематеріальної  культурної  спадщини,  для
    надання ними консультацій Комітетові.
  2. Комітет уносить  також  на  розгляд  Генеральної  асамблеї
    пропозиції стосовно критеріїв та умов такої акредитації.

Стаття 10 

Секретаріат 

  1. Секретаріат ЮНЕСКО надає допомогу Комітетові.
  2. Секретаріат готує документацію для Генеральної асамблеї та
    Комітету,  а також  проекти  порядку  денного  їхніх  засідань  та
    забезпечує виконання їхніх рішень.

III. Охорона нематеріальної культурної спадщини
на національному рівні

 

Стаття 11 

Роль держав-учасниць 

     Кожна держава-учасниця:

a) уживає  необхідних  заходів   для   забезпечення   охорони
нематеріальної культурної спадщини, наявної на її території;
b) у  рамках заходів з охорони,  зазначених у пункті 3 статті
2, ідентифікує й визначає різні елементи нематеріальної культурної
спадщини,  наявної  на її території,  за участю спільнот,  груп та
відповідних неурядових організацій.

Стаття 12 

 Переліки 

  1. Щоб   забезпечити   ідентифікацію   для   охорони,   кожна
    держава-учасниця  з  урахуванням  своєї  ситуації  складає один чи
    більш ніж один перелік нематеріальної культурної спадщини, наявної
    на її території. Такі переліки повинні оновлюватися регулярно.
  2. Кожна   держава-учасниця,  подаючи  періодично  свій  звіт
    Комітетові  відповідно  до  статті   29,   повідомляє   відповідну
    інформацію про такі переліки.

Стаття 13 

Інші заходи стосовно охорони 

     Кожна держава-учасниця,  щоб забезпечувати охорону,  розвиток
та підвищення ролі нематеріальної культурної спадщини,  наявної на
її території, докладає зусиль для:

a) прийняття  спільної  політики,  спрямованої  на підвищення
ролі нематеріальної культурної спадщини в суспільстві та включення
охорони цієї спадщини до програм планування
;

b) визначення  або  створення  одного  чи  більш  ніж  одного
компетентного органу з охорони нематеріальної культурної спадщини,
наявної на її території;

c) сприяння    науковим,    технічним   та   мистецтвознавчим
дослідженням,  а також розробці методик дослідження для ефективної
охорони нематеріальної культурної спадщини, зокрема нематеріальної
культурної спадщини, яка знаходяться в небезпеці;

d) вжиття відповідних юридичних,  технічних, адміністративних
та фінансових заходів, спрямованих на:

i) сприяння  створенню  або посиленню установ з підготовки
кадрів у галузі управління нематеріальною культурною спадщиною,  а
також передачі такої спадщини через форуми та простори, призначені
для її представлення або вираження;

ii) забезпечення  доступу  до  нематеріальної   культурної
спадщини  з  дотриманням  загальноприйнятої практики,  що визначає
порядок доступу певних аспектів такої спадщини;

iii) створення  установ,  які   займаються   документацією
стосовно  нематеріальної культурної спадщини,  та сприяння доступу
до них.

Стаття 14 

Освіта, підвищення обізнаності й нарощення потенціалу 

     Кожна держава – учасниця,  використовуючи всі засоби, які є в
її розпорядженні, докладає зусиль для:

a) забезпечення   визнання,  поваги  до  та  підвищення  ролі
нематеріальної культурної спадщини в суспільстві, зокрема завдяки:

i) освітнім,   інформаційним   програмам   та    програмам
підвищення   обізнаності,  спрямованим  на  широку  громадськість,
зокрема молодь;

ii) конкретним освітнім програмам і  програмам  підготовки
кадрів, призначеним для відповідних спільнот та груп;

iii) діяльності  з  нарощення  потенціалу в галузі охорони
нематеріальної культурної спадщини, зокрема управлінню та науковим
дослідженням;

iv) неформальним способам передачі знань;

b) інформування  громадськості  про небезпеки,  що загрожують
такій  спадщині,  а  також  про  діяльність,  що  здійснюється  на
виконання цієї Конвенції;

c) сприяння  освіті  з  питань захисту природних просторів та
пам’ятних  місць,  існування  яких  є  необхідним  для   вираження
нематеріальної культурної спадщини.

Стаття 15 

Участь спільнот, груп та окремих осіб 

     Кожна держава-учасниця  в  рамках  своєї діяльності з охорони
нематеріальної культурної спадщини прагне  забезпечити  якнайширшу
участь спільнот,  груп та,  у відповідних випадках,  окремих осіб,
які створюють,  зберігають і  передають  таку  спадщину,  а  також
активно залучати їх до управління такою спадщиною.

ІV.Охорона нематеріальної культурної спадщини 
на міжнародному рівні

 

Стаття 16 

Репрезентативний список нематеріальної 
 культурної спадщини людства 

  1. Для    забезпечення   більшої   наочності   нематеріальної
    культурної спадщини, сприяння поглибленню усвідомлення її значення
    та заохочення діалогу на основі поваги до культурного різноманіття
    Комітет  за  пропозицією  відповідних   держав-учасниць   складає,
    оновлює   та   публікує   Репрезентативний  список  нематеріальної
    культурної спадщини людства.
  2. Комітет розробляє та  подає  на  затвердження  Генеральної
    асамблеї  критерії складання,  оновлення та публікації зазначеного
    Репрезентативного списку.

Стаття 17 

Список нематеріальної культурної спадщини, 
 що потребує термінової охорони 

  1. Для  вжиття відповідних заходів з охорони Комітет складає,
    оновлює та публікує Список нематеріальної культурної спадщини,  що
    потребує  термінової  охорони,  та  включає таку спадщину до цього
    Списку на прохання відповідної держави-учасниці.
  2. Комітет розробляє та  подає  на  затвердження  Генеральної
    асамблеї  критерії складання,  оновлення та публікації зазначеного
    Списку.
  3. У  випадках  надзвичайної   терміновості,   –   об’єктивні
    критерії  яких  затверджуються  Генеральної  асамблеєю  на  основі
    пропозиції  Комітету,   –   він   може,   проконсультувавшись   із
    заінтересованою  державною-учасницею,  унести  об’єкт  відповідної
    спадщини до Списку, згаданого в пункті 1.

Стаття 18 

Програми, проекти та заходи з охорони 
нематеріальної культурної спадщини 

  1. На  основі пропозицій,  що подаються державами-учасницями,
    та відповідно до  розроблених  Комітетом  критеріїв,  затверджених
    Генеральною  асамблеєю,  Комітет  здійснює  періодичний  відбір та
    сприяє здійсненню національних,  субрегіональних або  регіональних
    програм, проектів  і  заходів  з  охорони спадщини,  які,  на його
    думку,  найліпше відображають принципи та цілі цієї  Конвенції,  з
    урахуванням особливих потреб країн, що розвиваються.
  2.  Для  цього він отримує,  розглядає та затверджує заявки на
    надання міжнародної допомоги,  сформульовані  державами-учасницями
    для підготовки таких пропозицій.
  3.  Комітет   супроводжує   здійснення   зазначених   програм,
    проектів і заходів поширенням передової  практики  у  формах,  які
    будуть ним визначені.
  4. Міжнародне співробітництво та допомога

 Стаття 19 

Співробітництво 

  1. Для   цілей   цієї  Конвенції  міжнародне  співробітництво
    включає,  inter  alia,  обмін  інформацією  та  досвідом,  спільні
    ініціативи,   а   також   створення   механізму  надання  допомоги
    державам-учасницям  в  їхніх  зусиллях,  спрямованих  на   охорону
    нематеріальної культурної спадщини.
  2. Без обмеження положень їхнього національного законодавства
    та норм звичаєвого права й практики держави-учасниці визнають,  що
    охорона  нематеріальної  культурної  спадщини  становить  спільний
    інтерес для людства,  та для цього зобов’язуються  співробітничати
    на двосторонньому субрегіональному,  регіональному та міжнародному
    рівнях.

Стаття 20 

 Цілі міжнародної допомоги 

     Міжнародна допомога може надаватися для таких цілей:

a) охорони  спадщини,  унесеної  до   Списку   нематеріальної
культурної спадщини, що потребує негайної охорони;

b) підготовки переліків у значенні статей 11 та 12;

c) підтримки програм,  проектів і заходів, що здійснюються на
національному,  субрегіональному  та   регіональному   рівнях   та
спрямовані на охорону нематеріальної культурної спадщини;

d) будь-якої іншої мети, яку Комітет може визнати необхідною.

Стаття 21 

Форми міжнародної допомоги 

     Допомога, що     надається     Комітетом    державі-учасниці,
регламентується оперативними директивами,  передбаченими в  статті
7, а також угодою, передбаченою в статті 24, і може набувати таких
форм:

a) дослідження, що стосуються різних аспектів охорони;

b) надання послуг експертів та спеціалістів-практиків;

c) підготовки всього необхідного персоналу;

d) розробки нормативних та інших заходів;

e) створення та забезпечення функціонування інфраструктур;

f) надання обладнання та ноу-хау;

g) інших форми фінансової й  технічної  допомоги,  зокрема  у
відповідних випадках надання позик з низькими процентними ставками
та пожертв.

Стаття 22 

Умови надання міжнародної допомоги 

  1.  Комітет установлює процедуру розгляду заявок на міжнародну
    допомогу  й  визначає,  яка  інформація  повинна  бути включена до
    заявок,  наприклад передбачені заходи,  необхідні  дії  та  оцінка
    пов’язаних з ними витрат.
  2. У   термінових   випадках  заявка  на  отримання  допомоги
    розглядається Комітетом на пріоритетній основі.
  3. Для прийняття рішення Комітет проводить  такі  дослідження
    та консультації, які він уважає необхідними.

Стаття 23 

 Заявки на міжнародну допомогу 

  1.  Кожна  держава-учасниця  може  подати Комітетові заявку на
    міжнародну допомогу з охорони нематеріальної культурної  спадщини,
    що є на її території.
  2. Така  заявка може бути також подана спільно двома чи більш
    ніж двома державами-учасницями.
  3.  Заявка повинна містити інформацію,  передбачену в пункті 1
    статті 22, та необхідну документацію.

Стаття 24 

Роль держав-учасниць, що є бенефіціарами 

  1. Відповідно до положень цієї Конвенції міжнародна допомога,
    що надається,  регулюється угодою  між  державою-учасницею,  що  є
    бенефіціаром, та Комітетом.
  2. Як загальне правило,  держава-учасниця, що є бенефіціаром,
    залежно від коштів,  що  є  в  її  розпорядженні,  бере  участь  у
    покритті витрат,  пов’язаних із заходами охорони, на які надається
    міжнародна допомога.
  3. Держава-учасниця, що є бенефіціаром, подає Комітетові звіт
    про використання допомоги, що надається для охорони нематеріальної
    культурної спадщини.
  4. Фонд нематеріальної культурної спадщини

Стаття 25 

Характер та ресурси Фонду 

  1. Цим засновується Фонд нематеріальної  культурної  спадщини
    (далі – Фонд).
  2. Цей   Фонд   складається  із  цільових  фондів,  створених
    відповідно до Положення про фінанси ЮНЕСКО.
  3. Кошти Фонду складаються з:
    a) внесків держав-учасниць;
    b) коштів,  асигнованих з цією метою Генеральною конференцією
    ЮНЕСКО;
    c) внесків,  пожертв або заповіданого майна,  які можуть бути
    надані:
    i) іншими державами;
    ii) організаціями   й   програмами   системи   Організації
    Об’єднаних   Націй,   зокрема   Програмою   розвитку   Організації
    Об’єднаних Націй, та іншими міжнародними організаціями;

          iii) державними  або  приватними  органами  чи  приватними
особами;
d) будь-яких процентних нарахувань на кошти цього Фонду;
e) сум  зборів  та  надходжень від заходів,  організованих на
користь Фонду;
f) будь-яких інших коштів,  передбачених Положенням про Фонд,
розробленим Комітетом.

  1. Комітет   приймає   рішення  про  використання  коштів  на
    підставі керівних вказівок Генеральної асамблеї.
  2. Комітет може приймати внески та допомогу в  інших  формах,
    передбачених  для  загальних  або  конкретних цілей,  пов’язаних з
    визначеними  проектами,  за  умови,  що  такі   проекти   схвалені
    Комітетом.
  3. Унесення внесків до Фонду не може супроводжуватися жодними
    політичними,  економічними чи  іншими  умовами,  не  сумісними  із
    цілями, які має ця Конвенція.

Стаття 26 

Внески держав – учасниць до Фонду 

  1. Без  шкоди для будь-якого додаткового добровільного внеску
    держави – учасниці цієї Конвенції зобов’язуються вносити до  Фонду
    принаймні раз на два роки внески,  сума яких, що розраховується за
    єдиною процентною ставкою,  яка застосовується  для  всіх  держав,
    визначається  Генеральною асамблеєю.  Рішення Генеральної асамблеї
    із цього питання приймається більшістю присутніх  держав-учасниць,
    що беруть участь у голосуванні, які не зробили заяви, передбаченої
    в  пункті  2  цієї  статті.  У  жодному  разі  зазначений   внесок
    держави-учасниці  не перевищує 1%  її внеску до звичайного бюджету
    ЮНЕСКО.
  2. Однак будь-яка держава, зазначена в статті 32 або в статті
    33  цієї  Конвенції,  під  час  здачі на зберігання ратифікаційної
    грамоти або документа про прийняття,  затвердження  чи  приєднання
    може зробити заяву, що вона не буде зобов’язана положеннями пункту
    1 цієї статті.
  3. Держава – учасниця  цієї  Конвенції,  яка  зробила  заяву,
    передбачену   в   пункті  2  цієї  статті,  докладає  зусиль,  щоб
    відкликати свою заяву,  повідомивши про це Генеральному  секретарю
    ЮНЕСКО.  Проте відкликання заяви набирає чинності стосовно внеску,
    який повинна сплатити ця держава,  лише з дати відкриття наступної
    сесії Генеральної асамблеї.
  4. Щоб  Комітет  міг  ефективно  планувати  свою  діяльність,
    внески  держав  –  учасниць  цієї  Конвенції,  що  зробили  заяви,
    передбачені  в пункті 2 цієї статті,  повинні вноситися регулярно,
    принаймні раз на два  роки,  та  повинні,  наскільки  це  можливо,
    наближатися до  суми  внесків,  які  вони  повинні  були вносити у
    випадку,  якби вони були зобов’язані  положеннями  пункту  2  цієї
    статті.
  5. Будь-яка   держава  –  учасниця  цієї  Конвенції,  що  має
    заборгованість за своїм обов’язковим або добровільним  внеском  за
    поточний рік та календарний рік, що безпосередньо передує йому, не
    може бути обрана членом Комітету;  це положення не  застосовується
    до  перших  виборів.  Повноваження такої держави,  що вже є членом
    Комітету,  закінчуються під час будь-яких виборів,  передбачених у
    статті 6 цієї Конвенції.

 Стаття 27 

Додаткові добровільні внески до Фонду 

     Держави-учасниці, які бажають зробити добровільні внески,  що
є  додатковими  стосовно  тих,  які  передбачено  в   статті   26,
інформують про це Комітет якомога швидше,  щоб він міг відповідним
чином планувати свою діяльність.

 Стаття 28 

Міжнародні кампанії зі збору коштів 

     Держави-учасниці, наскільки це є можливим,  надають підтримку
міжнародним   кампаніям   зі   збору   коштів   для   Фонду,   які
організовуються під егідою ЮНЕСКО.

 VII. Звіти 

Стаття 29 

 Звіти держав-учасниць 

     Держави-учасниці подають Комітетові,  дотримуючися  форми  та
періодичності,  що визначаються Комітетом,  звіти про законодавчі,
регулятивні та інші заходи, ужиті для виконання цієї Конвенції.

 Стаття 30 

Звіти Комітету 

  1. На кожній сесії  Генеральної  асамблеї  Комітет  подає  їй
    звіт,  що  готується  на  основі  його  діяльності  й  тих  звітів
    держав-учасниць, про які йдеться у викладеній вище статті 29.
  2. Цей звіт  доводиться  до  відома  Генеральної  конференції
    ЮНЕСКО.

 VIII. Перехідні положення 

Стаття 31 

Зв’язок з проголошенням шедеврів усної 
 та нематеріальної спадщини людства 

  1.  Комітет уносить до Репрезентативного списку нематеріальної
    культурної  спадщини  шедеври  усної  та  нематеріальної  спадщини
    людства, проголошені до набрання чинності цією Конвенцією.
  2. Включення зазначених шедеврів до Репрезентативного  списку
    нематеріальної   культурної   спадщини  людства  жодним  чином  не
    визначає  наперед  критеріїв,  які  встановлюються  відповідно  до
    пункту 2 статті 16 стосовно подальших включень.
  3. Після   набрання   чинності   цією   Конвенцією   не  буде
    здійснюватися жодних подальших проголошень.
  4. Прикінцеві положення

Стаття 32 

 Ратифікація, прийняття або затвердження 

  1. Ця   Конвенція   підлягає   ратифікації,   прийняттю   або
    затвердженню  державами – членами ЮНЕСКО в порядку,  передбаченому
    їхніми відповідними конституційними процедурами.
  2. Ратифікаційні  грамоти,  документи   про   прийняття   або
    затвердження здаються на зберігання Генеральному директору ЮНЕСКО.

 Стаття 33 

 Приєднання 

  1. Ця Конвенція відкрита для приєднання всіх держав,  що не є
    членами ЮНЕСКО,  яким Генеральна конференція Організації  пропонує
    приєднатися до цієї Конвенції.
  2. Ця  Конвенція відкрита також для приєднання територій,  що
    мають повне  внутрішнє  самоврядування,  які  визнаються  як  такі
    Організацією Об’єднаних Націй,  але не досягли повної незалежності
    відповідно до резолюції 1514 (XV) Генеральної Асамблеї Організації
    Об’єднаних Націй  ( 995_280 ) та які мають компетенцію в питаннях,
    що  регулюються  цією  Конвенцією,  зокрема  компетенцію  стосовно
    укладання договорів з таких питань.
  3. Документ    про    приєднання   здається   на   зберігання
    Генеральному директору ЮНЕСКО.

 Стаття 34 

Набрання чинності 

     Ця Конвенція набирає чинності через три місяці з дня здачі на
зберігання  тридцятої  ратифікаційної  грамоти  або  документа про
прийняття,  затвердження чи приєднання,  але лише для тих  держав,
які  здали  на зберігання свої ратифікаційні грамоти або документи
про прийняття,  затвердження чи приєднання в зазначений  день  або
раніше.  Для  будь-якої  іншої  держави-учасниці Конвенція набирає
чинності  через  три  місяці  після   здачі   на   зберігання   її
ратифікаційної грамоти  або документа про прийняття,  затвердження
чи приєднання.

Стаття 35 

Федеративні або неунітарні конституційні системи 

     Стосовно держав-учасниць,   які   мають   федеративний    або
неунітарний конституційний устрій, застосовуються такі положення:

a) у тому,  що стосується положень цієї Конвенції,  виконання
яких  належить   до   юрисдикції   федеральної   або   центральної
законодавчої  влади,  зобов’язання  федерального  або центрального
уряду будуть тими самими,  що й зобов’язання держав-учасниць,  які
не є федеративними державами;

b) у   тому,   що   стосується   положень   цієї   Конвенції,
застосування яких належить до юрисдикції окремих штатів, областей,
провінцій  або  кантонів,  які  входять  до складу федерації і які
відповідно до існуючої в ній конституційної системи не зобов’язані
вживати законодавчих заходів,  федеральний уряд доводить зазначені
положення до відома компетентних органів влади  штатів,  областей,
провінцій або кантонів з рекомендацією стосовно прийняття їх.

Стаття 36 

Денонсація 

  1. Кожна держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію.
  2. Про денонсацію повідомляють письмовим актом, який здається
    на зберігання Генеральному директору ЮНЕСКО.
  3. Денонсація набирає чинності через дванадцять місяців після
    отримання  акта  про  денонсацію.  Вона  жодним  чином  не  змінює
    фінансових зобов’язань, прийнятих державою-учасницею, яка денонсує
    Конвенцію, до дати набрання чинності виходу з неї.

 Стаття 37 

Функції депозитарію 

     Генеральний директор  ЮНЕСКО  як  депозитарій  цієї Конвенції
інформує держави – члени Організації,  держави,  що не  є  членами
Організації, зазначені в статті 33, а також Організацію Об’єднаних
Націй  про  здачу  на  зберігання  всіх   ратифікаційних   грамот,
документів про прийняття, затвердження чи приєднання, передбачених
у статтях 32 і 33,  а також про  акти  денонсації,  передбачені  в
статті 36.

Стаття 38 

Зміни

 

  1. Держава-учасниця     може    за    допомогою    письмового
    повідомлення,   надісланого   Генеральному    директору    ЮНЕСКО,
    запропонувати   зміни  до  цієї  Конвенції.  Генеральний  директор
    розсилає таке повідомлення всім державам-учасницям.  Якщо протягом
    шести  місяців з дати розсилання зазначеного повідомлення не менше
    половини  держав-учасниць  дадуть  позитивні   відповіді   на   цю
    пропозицію,   Генеральний  директор  подає  його  наступній  сесії
    Генеральної асамблеї для розгляду та можливого прийняття.
  2. Зміни  приймаються  більшістю  у  дві  третини   присутніх
    держав-учасниць, що беруть участь у голосуванні.
  3. Зміни до цієї Конвенції після їхнього прийняття підлягають
    ратифікації, затвердженню чи приєднанню державами-учасницями.
  4. Зміни набирають чинності, але лише стосовно держав, які їх
    ратифікували,  прийняли,  затвердили або приєдналися до них, через
    три місяці з дня здачі  на  зберігання  документів,  зазначених  у
    пункті  3    цієї  статті,  двома   третинами  держав-учасниць.  У
    подальшому для кожної держави-учасниці, яка   ратифікує,   прийме,
    затвердить  зміну або приєднається до неї,  зміна набирає чинності
    через три місяці з дня здачі на зберігання  державою-учасницею  її
    ратифікаційної  грамоти або документа про прийняття,  затвердження
    чи приєднання.
  5. Процедура,  установлена в пунктах 3 й 4, не застосовується
    до  змін  до статті 5 стосовно кількості держав – членів Комітету.
    Такі зміни набирають чинності з моменту їхнього прийняття.
  6. Держава,  яка стає учасником цієї Конвенції після набрання
    чинності змінами відповідно до пункту 4 цієї статті,  якщо вона не
    заявляє про інший намір, уважається:
  7. a) учасницею цієї Конвенції  зі  змінами,  унесеними  до  неї
    таким чином;
  8. b) учасницею  цієї  Конвенції  без  змін  стосовно  будь-якої
    держави-учасниці, не зобов’язаної змінами.

Стаття 39 

 Тексти, що мають однакову силу 

     Цю Конвенцію  складено  англійською,  арабською,  іспанською,
китайською,  російською  та французькою мовами,  причому всі шість
текстів мають однакову силу.

Стаття 40 

  Реєстрація

     Відповідно до статті 102 Статуту Організації Об’єднаних Націй ( 995_010  )  ця Конвенція реєструється в Секретаріаті Організації Об’єднаних Націй на прохання Генерального директора ЮНЕСКО.

 

Постійна www-адреса статті: http://195.78.68.75/mcu/control/publish/article?art_id=245154433

ПОРЯДОК створення та ведення Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України

І. Загальні положення

1.1      Цей Порядок визначає механізми створення та ведення Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (далі – Національний перелік).

1.2.    У цьому Порядку терміни вживаються у значенні, наведеному в Законі України «Про приєднання України до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини».

1.3.    Цей Порядок розроблено відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини», Закону України «Про культуру».

1.4.    Цей Порядок застосовується Міністерством культури України (далі – Мінкультури), уповноваженими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, закладами культури усіх форм власності, іншими організаціями (в т.ч. недержавними), діяльність яких пов’язана із нематеріальною культурною спадщиною.

1.5. Мінкультури забезпечує оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства рішень про включення або виключення з Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини (далі – НКС).

1.6. Забезпечення ведення Національного переліку, збереження відповідної документації, здійснення моніторингу стану елементів НКС, включених до Національного переліку здійснюється Українським центром культурних досліджень (далі – УЦКД).

 

ІІ. Створення та ведення Національного переліку

2.1.  Національний перелік складається із архівної інформації, що заноситься до нього у формі заповнених облікових карток на елементи НКС у паперовому вигляді та їх електронних копій, а також допоміжних паперових матеріалів і їх електронних копій, аудіо, фото, відео матеріалів, які зберігаються на окремих носіях інформації (касета, диск, флеш-пам’ять тощо).

2.2.    До розгляду пропозицій щодо включення, або виключення елементів НКС до/із Національного переліку, залучається Експертна рада з питань нематеріальної культурної спадщини при Мінкультури України (далі – Експертна рада), для отримання незалежної експертної оцінки поданої документації про елементи НКС та стану життєздатності елемента НКС.

2.3. Заявки про включення елементів НКС до Національного переліку формуються шляхом заповнення облікової картки елемента НКС.

2.4. Право на підготовку облікової картки мають представники державних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, державних, комунальних або приватних підприємств, установ і організацій, громадських та благодійних організацій, об’єднань національних меншин, релігійних громад, творчих колективів та спілок (далі – Ініціативна група).

2.5.  Інформація, що міститься у Національному переліку, відображається у вільному доступі у мережі Інтернет на сайті УЦКД.

2.6.  Забороняється включення елементу(ів) НКС до Національного переліку без заповнення облікової(их) картки(ок) та прийняття відповідного рішення Експертною радою.

 

ІІІ. Оформлення та подання облікових карток

 3.1. Облікові картки на елементи НКС у друкованому та електронному вигляді, а також допоміжні матеріали до них, електронні копії, аудіо, фото, відео матеріали на електронних носіях інформації (в т.ч., які містять згоду носіїв НКС на занесення елементу НКС до Національного переліку та його оприлюднення) подаються Ініціативною групою до Міністерства культури України.

Електронні копії всіх матеріалів надсилаються на електронну поштову скриньку УЦКД.

3.2. При наявності на місцевому рівні місцевих переліків елементів НКС (далі – Місцевий перелік), елемент НКС, що пропонується до внесення у Національний список, також може бути внесений до Місцевих переліків. Інформація про це зазначається у відповідній обліковій картці. Включення елементу НКС до Місцевого переліку не є обов’язковою умовою.

3.3.  Право підпису облікових карток та подання їх на розгляд Мінкультури здійснюється виключно керівниками юридичних осіб, зокрема, державних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організації незалежно від форми власності, громадськими та благодійними організаціями, об’єднаннями національних меншин, релігійними громадами, творчими колективами, спілками та іншими об’єднаннями громадян, за виключенням політичних партій.

3.4.  Відповідальність за повноту та достовірність інформації, зазначеної в обліковій картці, несуть керівники організацій, що її підготували.

 

IV. Порядок розгляду облікових карток

 4.1. Елемент НКС, що включається до Національного переліку, повинен відповідати таким критеріям:

практикуватися (функціонувати) на момент складання облікової картки на території України;

представляти традиційну українську національну культуру або традиційні культури національних меншин, що проживають на території України;

пройти процес передачі від покоління до покоління на момент включення;

представляти знання, навички, практики, уміння, звичаї, обряди, святкування, виконавські мистецтва та інші явища нематеріального характеру;

визнаватися спільнотами або групою осіб як їх нематеріальна культурна спадщина.

4.2. Елемент НКС не повинен:

містити заборонену інформацію;

наносити шкоду життю та здоров’ю людини;

розпалювати міжнаціональну та релігійну ворожнечу;

бути об’єктом авторського права та/або мати запатентовану назву.

4.3. Експертна рада на своєму найближчому засіданні здійснює технічну оцінку зазначеної у обліковій картці інформації повноти поданого пакету документів та готує експертний висновок. Експертний висновок готується у строк не більше 30 днів.

У разі потреби для підготовки експертного висновку можуть залучатися інші фахівці, які не входять до складу Експертної ради.

4.4. Експертна рада у термін не більше ніж 3 місяці від дати подання на розгляд матеріалів на елемент НКС, на підставі експертного висновку уповноважених членів (члена) Експертної ради приймає одне з таких рішень:

1) рекомендувати елемент НКС для включення до Національного переліку;

2) повернути облікову картку на доопрацювання;

3) відхилити пропозицію про включення елементу НКС до Національного переліку.

4.5. Протокол засідання Експертної ради підписується головою та відповідальним секретарем Експертної ради.

У рішенні Експертної ради в обов’язковому порядку зазначається інформація про відповідність елемента НКС:

критеріям, визначених цим Порядком;

інформації зазначеної в обліковій картці, допоміжних аудіо-, фото-, відео- матеріалах;

наявність згоди носіїв НКС на включення елементу до Національного переліку;

оприлюднення інформації про елемент НКС.

4.6. У разі прийняття Експертною радою рішення про включення елемента НКС до Національного переліку, зазначається життєздатність елемента, ризики та загрози для його подальшого функціонування (у разі наявності) з метою вжиття Мінкультури відповідних заходів для його охорони.

4.7. У разі прийняття Експертною радою рішення про направлення облікової картки на доопрацювання, оновлена облікова картка на цей елемент не може бути подана раніше, ніж через 6 місяців після прийняття такого рішення.

4.8. У разі прийняття Експертною радою рішення про відхилення пропозиції про включення елемента НКС, оновлена облікова картка на цей елемент може повторно направлятись для розгляду не раніше ніж через 2 роки після прийняття такого рішення.

 

V. Внесення елементів НКС до Національного переліку

 5.1. Рішення Експертної ради про включення або виключення елементів НКС до/із Національного переліку оформлюються протоколом Експертної ради та подається для затвердження Мінкультури відповідним наказом.

5.2.  Після прийняття Міністерством культури рішення про внесення елементу НКС до Національного переліку Облікова картка (у друкованому та електронному форматі) та всі допоміжні матеріали щодо елемента НКС передаються для оприлюднення та подальшого зберігання УЦКД.

 

VI.Зберігання матеріалів щодо елементів НКС,

внесених до Національного переліку

 Оригінали облікових карток елементів НКС, що включені до Національного переліку, а також всі допоміжні матеріали (друковані, аудіо-, фото-, відеоматеріали), а також їх електронні версії зберігаються в УЦКД та розміщуються у відповідних каталогах матеріалів (облікових карток та допоміжних матеріалів) та інших необхідних базах даних з відкритим доступом до них.

 

VIІ. Охорона елементів НКС,

внесених до Національного переліку

 7.1.   Мінкультури України протягом 1 місяця з моменту внесення елементу НКС до Національного переліку, надсилає структурним підрозділам у сфері культури обласних та Київської міської державних адміністрацій, уряду АР Крим копію облікової картки елементу НКС, який внесений до Національного переліку, копії допоміжних матеріалів та рішення Експертної ради стосовно життєздатності цього елемента з відповідними рекомендаціями щодо охорони.

У разі наявності ризиків та загроз подальшому функціонуванню елементу НКС, структурні підрозділи у сфері культури обласних та Київської міської державних адміністрацій, уряду АР Крим, протягом 3 місяців з дня одержання зазначених документів, зобов’язані забезпечити розроблення плану заходів з охорони елементу НКС та повідомити Мінкультури України про прийняте рішення.

7.2.  Відповідальним на національному рівні за охорону елементів НКС внесених до Національного переліку є Мінкультури.

 

VIIІ. Моніторинг стану життєздатності елементів НКС,
внесених до Національного переліку

 8.1.   З метою забезпечення на національному і місцевому рівнях належної охорони елементів НКС, включених до Національного переліку кожні 4 роки проводиться моніторинг життєздатності елементів НКС починаючи з дати внесення елементу до Національного переліку.

8.2.   Кожні 4 роки з моменту внесення елементу НКС до Національного переліку структурні підрозділи з питань культури обласних та Київської міської державних адміністрацій, уряду АР Крим, що відповідають за сферу культури подають до Експертної ради оновлену облікову картку на елемент НКС, на підставі якої здійснюється оцінка ступеню життєздатності елемента.

У разі потреби, Експертна рада має право вимагати оновлення всіх допоміжних матеріалів на елемент, що містяться у Національному переліку.

8.3. Елемент НКС може бути виключений із Національного переліку на підставі рішення Експертної ради, якщо він перестав відповідати одному з критеріїв, визначених пунктом 4.1 цього Порядку.

Прийняте Мінкультури рішення доводиться до відома УЦКД для внесення відповідної інформації до Національного переліку.

У випадку погіршення стану життєздатності елемента головою Експертної ради на підставі відповідного заключення Експертної ради готується та подається Міністру культури доповідна записка для вжиття невідкладних заходів з охорони елемента НКС.

 

ІХ. Оприлюднення Національного переліку
та відповідної інформації

 9.1.   З метою забезпечення доступу громадян до Національного переліку УЦКД створює електронну версію Національного переліку та оприлюднює її на власному або спеціально створеному веб-сайті у мережі Інтернет.

9.2.   Протягом 30 днів з дня прийняття рішення Міністерством культури про включення/виключення елемента НКС до/із Національного переліку або оновлення його облікової картки і допоміжних матеріалів, УЦКД розміщує відповідну документацію/інформацію в мережі Інтернет, оновивши електронну версію Національного переліку.

9.3.   Усі висновки, рекомендації та рішення Експертної ради, що стосуються ступеню життєздатності та охорони елемента НКС, включеного до Національного переліку, розміщуються у відповідних розділах електронної версії Національного переліку на відповідному веб-сайті.

 

Х. Перехідні положення

 Усі елементи НКС, що були включені до Переліку об’єктів (елементів) нематеріальної культурної спадщини України відповідно до наказу Мінкультури від 14.12.2012 № 1521 (із змінами), автоматично заносяться до Національного переліку.

 

 

Начальник управління стратегічного

планування та розвитку                                                                            Є.В. Лавро