Категорія: Децентралізація

«Я у захваті від того, що відбувається в Україні!». Досвід Швеції щодо децентралізації

Posted on | by Iryna | Leave a Comment on «Я у захваті від того, що відбувається в Україні!». Досвід Швеції щодо децентралізації

Голова шведського муніципалітету та член Ради найвпливовішої у країні Асоціації місцевих органів влади та регіонів Швеції (SALAR) Карола Гуннарссон про здобутки реформи децентралізації влади в Україні та відмінності української моделі від шведської. 

 

Карола Гуннарссон – речниця щодо політики згуртованості та територіального розвитку Ради європейських муніципалітетів та регіонів (CEMR), а також член Ради Шведської асоціації місцевих органів влади та регіонів (SALAR). Крім цього, протягом 12 років пані Карола очолює одну зі шведських громад – муніципалітет Сала (Sala).

SALAR – асоціація шведських громад, найвпливовіша та найавторитетніша у тому, що стосується розвитку місцевого самоврядування та регіональної політики. Вона об’єднує усі без винятку органи місцевого самоврядування Швеції – 290 муніципалітетів. SALAR також є фактично найбільшою профспілкою у країні.

Карола Гуннарссон веде активну соціально-політичну діяльність з 1987 року. Зокрема, вона була членом ради Шведської спортивної асоціації та працювала радником голови Асоціації фермерів Швеції, очолювала Національну раду з освіти, а минулоріч балотувалася до шведського парламенту від Центристської партії.

Пані Гуннарссон спеціалізується з розвитку регіонів, демократії та децентралізації, політики згуртованості та партнерства, залучення громадян у прийняття політичних рішень; а також з розвитку сільської місцевості, проблеми мігрантів та політики Європейського Союзу щодо регіонального розвитку.

 

Як працює децентралізація у Швеції

Після ІІ Світової війни у Швеції налічувалося понад 2000 місцевих комун, більшість з яких відчували брак коштів і були неспроможними. Однак завдяки реформі децентралізації, яка почалася в 1971 році і триває досі, країні вдалося вибудувати оптимальну модель розвитку за зразком британської, не обмежуючи місцеву ініціативу та впроваджуючи ефективне місцеве самоврядування. У 70 роках у Швеції постали 21 лен (регіональний рівень) та 290 муніципалітетів (місцевий рівень). Відтоді більшість соціальних послуг надають саме муніципальні утворення, у яких працюють майже 60% державних службовців цілої країни. При цьому муніципалітети мають високий рівень автономності.

Питання представництва державної влади у місцевих органах Швеції є доволі дискусійним. Швеція вирішила його шляхом створення національних відомств (агенцій, управлінь, асоціацій тощо), муніципальних утворень, що працюють на правах громадських об’єднань. З одного боку, вони співпрацюють з урядом, розробляючи спільні рекомендації з того чи іншого питання, що вирішується на місцевому рівні. З іншого боку, вони безпосередньо не впливають на рішення місцевих рад. Незважаючи на це, зазвичай усі рекомендації представників агентств знаходять підтримку на місцевому рівні.

Як ви загалом оціните хід реформи децентралізації в Україні? Що, на вашу думку, варто допрацювати нашій державі?

– На це питання важко відповісти однозначно. Якщо говорити чесно, то якість реформи децентралізації мають визначати не експерти та спостерігачі, а самі громадяни. Саме вони мають сказати, чи отримали всі необхідні послуги і чи рівень надання цих послуг відповідає їхнім очікуванням. Та якщо звернути увагу, власне, на думку українських громадян, особливо на думку жителів сіл, то успіх реформи буде очевидним. За тими відгуками, що я їх чую, можу сказати, що реформа децентралізації в Україні йде швидко і впевнено. Громади доволі швидко об’єднуються, причому роблять це цілком добровільно. По всій країні відкриваються центри надання адміністративних послуг, які знаходяться на утриманні громад. Це чудова робота! От щойно я спілкувалася з Іваном Дударем, головою Кочубеївської об’єднаної громади Херсонської області. Минулого року у цій громаді за дуже короткий період було відкрито сучасний Центр надання адміністративних послуг з дитячим куточком і пандусом для людей з обмеженими можливостями. Так-от, за рік 3,5 тис. мешканців громади отримали 4,5 тис. послуг. Я у захваті від того, що відбувається в Україні!

У 2014 році ви приїжджали до Києва, щоб підписати з українським урядом меморандум про реалізацію трирічного проекту децентралізації в Україні. Чи виконані його положення? Якою є мета вашого візиту тепер?

– Так, ми можемо говорити про виконання положень меморандуму трирічної давнини. Тепер варто робити наступний крок. Цього разу мене цікавила насамперед участь у конференції ( «Початок нового партнерства» – конференція Програми «U-LEAD з Європою». – Авт.), яка зібрала понад 400 лідерів українських об’єднаних громад та фахівців сфери надання адміністративних послуг. Я мала можливість поспілкуватися у Києві з представниками U-LEAD та інших міжнародних донорських структур, з українськими урядовцями, головами громад тощо. Мені було дуже цікаво ознайомитися з особливостями роботи «U-LEAD з Європою», що стосується відкриття в об’єднаних громадах та у малих містах України до квітня 2020 року 600 високоефективних Центрів надання адміністративних послуг. Велике значення для мене також мало спілкування з представниками Асоціації об’єднаних територіальних громад України, оскільки я – одна з керівників подібної асоціації у Швеції. Крім цього, члени української Асоціації ОТГ були у нашій країні у вересні минулого року. Ми зустрілися, як старі друзі.

Швеція – одна з п’яти країн, яка фінансує створення 600 ЦНАПів в Україні в рамках Програми «U–LEAD з Європою». Яким є загальний бюджет на реалізацію цієї задачі?

– Близько 30 мільйонів євро. Ці кошти надають донори U-LEAD: Європейський Союз та окремо його країни-члени – Німеччина, Естонія, Данія, Польща та Швеція.

Українська Асоціація об’єднаних територіальних громад зараз лише набирає ваги, і багато ОТГ ще не увійшли до неї. Натомість шведська асоціація SALAR є помітною фігурою на політичній шахівниці своєї країни. Що конкретно вдалося змінити цій асоціації протягом останніх років у житті шведських муніципалітетів?

– Наша асоціація ставить перед собою три цілі. Перша – забезпечити роботою та гідною зарплатою фахівців у галузі місцевого самоврядування. Для цього ми об’єднуємо представників 23-х профспілок. Друга мета – надання різноманітних послуг членам асоціації: освітніх, юридичних, послуг з організації конференцій та зборів тощо. Саме тому ми маємо чималий штат – 450 працівників. Наша асоціація – своєрідна платформа, яку можуть використовувати для обміну думками всі наші члени. Це такий собі регіональний Facebook. Третя мета – просування законодавчих та урядових ініціатив, скерованих на розвиток регіонів. Члени виконавчого комітету SALAR регулярно зустрічаються з міністром фінансів, беруть активну участь у формуванні бюджету країни.

Що саме вдалося пролобіювати членам SALAR?

– У нас усі лобістські рухи зазвичай непублічні, тому мало хто може зізнатися у причетності до них. Ну, те, про що я можу сказати, це, наприклад, спрощення міжмуніципального співробітництва. Раніше у Швеції все було організоване таким чином, що допомогу сусідньої громади неможливо було отримати без процедур публічних закупівель, які забирали багато часу та сил. Тепер усе це скасоване, і для спільних робіт, приміром, з оновлення суміжних доріг, достатньо простої міжмуніципальної угоди. Саме наша асоціація ініціювала широку суспільну дискусію з цього приводу,  яка згодом вилилася у прийняття відповідного закону. Ми також не допустили скорочення персоналу у будинках престарілих, що уряд планував зробити на національному рівні. Ми довели, що коли йдеться про літніх осіб, які потребують допомоги держави, то найголовнішим має бути якість послуг, а не кількість персоналу.

Чи є у Швеції політичні сили, які виступають проти проведення реформи?

– Ні, немає. Принаймні, публічно про це ніхто не заявляє. Але насправді той чи інший політик час від часу виголошує тези щодо змін, які фактично послабили б владу муніципалітетів та посилили б центр у певній галузі чи у певному напрямку. Мовляв, давайте змінимо ось це; урядове управління у цьому окремо взятому напрямку буде ефективнішим, ніж місцеве. Але ніхто ні за що не зізнається, що стоїть за централізацію. Бо децентралізація буквально вкорінена у ментальність шведів.

Адміністративно-територіальна реформа у Швеції завершилася наприкінці 1970-х. Чи не виникає потреби відкоригувати те, що було побудовано тоді?

– Про це теж точиться чимало дискусій у нашому суспільстві. Річ у тім, що багато шведських муніципалітетів є дуже маленькими, з населенням близько 4 тис. осіб, відтак логічно було би об’єднати їх, щоб підвищити їхню спроможність. Одначе противники такого об’єднання наголошують на тому, що спроможність можна підвищувати і за рахунок пожвавлення міжмуніципального співробітництва. Окрема дискусія точиться щодо об’єднання північних муніципалітетів, які мають великі території, але небагато мешканців. Особисто я переконана, що об’єднувати їх не варто, бо тамтешні жителів від цього не виграють. Адже головне – не розмір громади, а якість послуг.

Народжуваність у Європі неухильно зменшується, а рівень урбанізації, навпаки, зростає. Як дають раду з цими проблемами у Швеції?

– У нас не все так погано, бо народжуваність таки зростає. Але все одно є проблема з населенням середнього віку – від 20 до 65 років, яке саме і є основним платником податків. Його таки бракує, і це є наслідком спаду народжуваності наприкінці минулого століття. Саме тому Швеція розвиває різноманітні еміграційні програми.

В Україні після початку реформи виник певний вакуум із контролем за законністю актів органів місцевого самоврядування. Як держава контролює ці акти у Швеції?

– Насамперед їх перевіряють аудитори самого муніципалітету. Окремий контроль здійснюють за своїми напрямками міністерства освіти, спорту тощо. У тому, що стосується місцевого самоврядування у Швеції, багато що базується на довірі. Велику вагу мають дискусії на національному рівні, але фактично все цілковито залежить від муніципалітетів. У Швеції місцеве самоврядування має дуже великі повноваження і відчуває відповідальність перед усією країною. У цьому його особливість.

Для українських органів місцевого самоврядування великою проблемою є те, що голова громади не може суттєво піднімати зарплати своїм працівникам. А як із цим у Швеції?

– Шведські муніципалітети не мають обмежень щодо призначення зарплат своїм працівникам. Нас обмежують лише умови ринку праці та обсяг бюджету.

Що ви думаєте про інвестиції громад у створення прибуткових комунальних підприємств, які фактично займаються бізнесом? Зараз українські ОТГ часто засновують комунальні готелі, рекламні і туристичні агенції тощо, і ці структури заробляють для громади кошти. З одного боку, це добре, але з іншого бізнес не є справою місцевого самоврядування…

– У моїй громаді лише три таких комунальних підприємства. Одне з них об’єднує електромережі муніципалітету, продаючи населенню електричну енергію. Цікаво, що цим підприємством ми володіємо разом з сусіднім муніципалітетом, і спільно несемо усі витрати й ділимо прибутки. Інший цікавий момент: всю енергію це підприємство отримує з відновлюваних джерел: сонця, вітру, води. Друга наша комунальна компанія – будівельна. Завдяки їй, ми маємо можливість забезпечувати жителів муніципалітету соціальним житлом та офісними приміщеннями, необхідними для тих чи інших послуг. Існування таких будівельних компаній – давня шведська традиція, їхня діяльність регламентується спеціальним законом. Третя комунальна компанія муніципалітету Сала керує старою срібною копальнею, що зараз працює виключно як туристичний об’єкт. Щодо цієї третьої компанії весь час точаться дискусії: мовляв, ми знищуємо конкуренцію на ринку. Але цей об’єкт дуже важливий для нас, ми не хочемо віддавати його у приватні руки.

Яким є обсяг власних надходжень вашого муніципалітету?

– Минулорічний бюджет нашого муніципалітету – 1,2 млрд шведських крон, або 120 млн євро. Близько 80% з цієї суми муніципалітет заробляє сам, 15% становлять різноманітні надходження з державного бюджету, а ще 5% громада отримує від різноманітних платних послуг. Ось що таке у нашому розумінні децентралізована країна.

 

Автор: Дмитро Синяк
Джерело

Анонс! Всеукраїнський тренінг «Ефективний менеджмент молодіжних центрів»

Posted on | by Iryna | Leave a Comment on Анонс! Всеукраїнський тренінг «Ефективний менеджмент молодіжних центрів»

Усіх, хто працює з молоддю в громадах, запрошують взяти участь у Всеукраїнському тренінгу «Ефективний менеджмент молодіжних центрів».

Програма тренінгу включає:

  • дослідження молоді громади та різноманітність форм досліджень потреб молоді, аналіз ключової проблематики;
  • формування навичок для працівників центрів щодо планування, прогнозування та вимірювання результатів позитивного впливу центру на молодь громади;
  • створення простору молодіжного центру, ураховуючи заплановану програмну діяльність;
  • ефективна робота команди молодіжного центру, зовнішні та внутрішні комунікації в колективі, брендинг та позиціонування центру;
  • створення волонтерських рухів при молодіжних центрах;
  • зустрічі з представниками та експертами у сфері молодіжної роботи та розвитку молодіжних центрів в Україні;
  • кейси з досвіду роботи діючих молодіжних центрів України тощо.

Цей тренінг буде цікавим:

  • керівникам молодіжних центрів;
  • молодіжним працівникам, менеджерам молодіжних проектів;
  • працівникам структурних підрозділів, відповідальним за роботу з молоддю;
  • усім тим, хто є дотичний до роботи з молоддю та хоче підвищити свої менеджерські компетенції.

Організатор заходу: Міністерство молоді та спорту України, програма “Активні громадяни” від Британської ради в Україні, ГО “Молодіжна Платформа”, Асоціація молодіжних центрів України у партнерстві зі структурними підрозділами з питань молоді Київської, Сумської, Дніпропетровської облдержадміністрацій.

Увага! Відкрита реєстрація на 3 навчання:

Реєстрація триває до 05 квітня 2019 року включно.

Витрати на проїзд, проживання, харчування покриваються за рахунок організаторів заходу.

Контактний телефон: +380950925166, Захарій Ткачук.

Джерело

Як польський досвід став у пригоді українським об’єднаним громадам

Posted on | by Iryna | Leave a Comment on Як польський досвід став у пригоді українським об’єднаним громадам

Сім громад із Тернопільщини, Харківщини, Кіровоградщини, Дніпропетровщини, Херсонщини та Миколаївщини мали змогу побачити, як працюють та розвиваються громади Польщі.

Західнопоморське воєводство – один із регіонів Польщі з столицею в Щецині. Тут близько до Балтійського моря, до Берліна їхати години, а більша частина краю вкрита лісами. Як і в усій країні тут у 90 роках минулого століття провели реформу місцевого самоврядування, яку згодом визнали однією з найбільш успішних. За десятки років у громадах цього регіону змогли з нуля створити інфраструктуру, розвинути туризм та заробляти на власних ідеях і проектах.

Своїми здобутками мешканці цього регіону поділились із жителями громад з України, які зараз тільки починають працювати у цьому напрямку і створювати амбітні проекти.

 

Історія 1. Як живе польський пасічник, який збирає найвідоміший польський мед

Драхімський мед – одна з найпопулярніших марок меду в Польщі. У 2011 році він отримав статус продукту державного значення і відповідний сертифікат ЄС. Збирають його у гміні Чаплінек. Таким чином вирішили відновити старовинну історію краю і допомогти бджолярам.

Одним із тих, хто придумав марку був Марек Штарк. Зараз чоловік допомагає українським громадам шукати свій ексклюзивний продукт і вчить людей в ОТГ заробляти на цьому.

«Спершу ми думали, як зробити так, щоб про громаду у Чаплінку дізналось більше людей. Здавалося б тут немає нічого особливого, все таке ж, як у інших регіонах Польщі. Проте тут нам допомогли самі мешканці. Зокрема, ми з’ясували, що у селах громади є пасічники. Вони збирають мед і реалізовують його лише в масштабах свого села. Ми подумали, що було б непогано продавати цей мед і за межами громади. Далі ми почали думати над брендом. Тут вже допомогла історія. З’ясувалось, що раніше одне із сіл у громаді називалось Драхам. Завдяки природі і хорошому розташуванню тут здавна було багато пасічників. Старовинні документи свідчать про те, що вже в 1565 році в Драхімі було офіційно зареєстровано 11 пасік. Власне, на цьому ми і зробили акцент», – розповів пан Марек.

Далі команда ідейників придумала логотип, оригінальне упакування та почала продавати його на усій території Польщі. З роками Драхімський мед перетворився на бренд, який купують не лише для споживання, але й як сувенір. Також знайти його можна у Лондоні, Німеччині та інших країнах світу.

Цікаво, що назва «драхімський» може бути використано лише для меду, зібраного виключно в п’яти районах Західного Помор’я Польщі: Чаплінек, Вежхово, Барвіце, Борне-Сулиново і Надлісництво Дравського Поозер’я.

Кондрат Фуярські один із пасічників, який збирає «драхімський» мед. Каже, на ринку важко конкурувати з китайським медом, який інколи може бути в рази дешевший. Також хорошу конкуренцію складає мед з України.

Чоловік займається бджолярством разом з батьком та братом. Також цим займався його дід та прадід. Пан Кондрат є справжнім фанатом своєї справи, навіть зробив собі на руках татуювання у вигляді бджоли та медових сот. Мед качає у себе на подвір’ї. Розливає мед та продає у літній кухні біля будинку.

«Завдяки бренду «драхімський мед» ми стали більш відомими у Польщі. На фестивалях та інших масових заходах люди до нас підходять і вже знають звідки ми і що продаємо. Я вважаю, що це допомогло місцевим пасічникам, оскільки раніше ми взагалі не знали куди дівати продукцію, ми були обмежені і таким чином ця справа занепадала», — каже Кондрат Фуярські.

Історія 2.

Як зі старої каплиці зробити туристичний бренд

Тим часом в маленькому селі Хварщани відновили стару каплицю. Храм хоч і маленький, проте має велику історію, оскільки у 13-му столітті її збудували тамплієри. Зараз громада села активно використовує історичну територію для проведення середньовічних фестивалів та лицарських боїв, проте ще у 2004 році каплиця була занедбана.

Об’єктом зацікавився археолог та історик Пшемислав Колосовський. Його родина походить з України. Каже, така каплиця єдина в Польщі.

«Коли я сюди вперше потрапив і почав проводити дослідження в цьому регіоні, то побачив, що цей костел просто розвалюється на очах, а люди, які тут проживають, не хотіли працювати над його відновленням. Їх важко було переконати, що у цю культурну спадщину варто вкладати гроші. Спочатку на розкопки сюди я запросив студентів. Ми ночували в старій хаті на краю села. Нам казали: «Це край світу, для чого ви сюди приїхали, тут нічого немає». Через 15 років ми довели, що тут є щось більше, ніж просто каплиця», – розповідає Пшемислав.

Щоб розпочати відновлення храму Пшемислав написав кілька проектів, які надіслав у різні європейські фонди. Також возив на навчання до Німеччини місцевих жителів, які вчились писати проекти на отримання коштів. Просили гроші і в Міністерстві культури. Проте спершу усі відповідали, що проект цей є повним непорозумінням і вкладати у це кошти немає сенсу, оскільки ніхто на цьому не заробить.

Відтак, спочатку в ідею повірили підприємці та так звані «любителі історії». Вони виділили гроші на роботи з надією, що незабаром це місце стане популярним.

«Ми почали проводити розкопки перед храмом і транслювати їх в режимі «онлайн» і це зацікавило людей. До нас приходили місцеві жителі, дивились, розпитували. Далі ми звернули на себе увагу тих, хто хотів допомогти. Окрім цього, ми продовжували писати проекти, щоб отримати фінансування з Європи і врешті-решт це дало результат», – каже Пшемислав Колосовський.

Далі у ідейників виникла наступна проблема – як зробити це місце популярним. Оскільки село розташоване далеко від туристичних маршрутів, а до великих міст Познані і Щецина – сотні кілометрів.

«Громада придумала організувати тут лицарський фестиваль, щоб усі охочі змогли відчути дух середньовіччя. Також тут відбуваються й інші заходи громади. Щоб затримати туристів, відкрили готель, де інтер’єр теж виконаний у стилі лицарського часу, а біля храму є тематичний ресторан», – зазначив археолог.

Зараз каплиця є однією з центральних місць у громаді. Про неї знають не лише у Польщі, але й за кордоном. Сюди приїжджають шукачі пригод та любителі історії. За 15 років тут оновили старовинні розписи, полагодили дах, облаштували доріжку до храму, зробили освітлення. Роботи тривають і надалі.

«Головне у цій розповіді те, що завжди потрібно працювати і боротись. Я витратив на цю справу більше 15-ти років, але вона дала результат. Коли я починав, то у нас ще не було такого доступу до інтернету, як є зараз, не було в кого вчитись і питати поради. Зараз же громади мають такий шанс отримати кошти на розвиток свого регіону і займатись тим, чи справді хочеться. Тому варто лише розпочати. Завдяки спільній роботі ми змогли зберегти історію і можемо на цьому заробити», – підсумував Пшемислав Колосовський.

Історія 3.

Як у Польщі працює сімейна ферма

Полька Лідія Ордисінська є власницею сімейної ферми «Kozi Gródek». Жінка вже 26 років доглядає за козами та продає молоко і сир. Зараз її продукцію можна побачити у маркетах усієї Польщі.

«Чесно кажучи, я все життя мріяла розводити коней, але після перебудови тут, біля Щецина, вже було відкрито 6 центрів верхової їзди. І я зрозуміла, що треба займатись чимось іншим. Я працювала у Бельгії, там у мене з’явилась алергія і лікар порадив пити козяче молоко. Воно мені допомогло. Тож я вирішила, що це хороша ідея для бізнесу, оскільки на той час подібних ферм не було. Доглядати за козами у часи перебудови вважалось ознакою бідності і тому ніхто не хотів цим займатись», – розповіла Лідія.

Жінка зазначає, що на сьогодні це її основне джерело доходів. Зараз на фермі 180 кіз. Господарство може обслуговувати навіть одна людина, оскільки все обладнано технікою. Проте на ферму пані Лідія витрачає увесь свій час – навіть вихідних не має.

«Основна проблема в тому, що люди переважно купують молоко корови, а козяче молоко не люблять. Хоча доведено, що козяче молоко більше натуральне, поживніше та не шкодить людині. Тим часом, як молоко корови погано засвоюється, містить лактозу і від нього може бути алергія, – розповіла Лідія. – Я намагаюся це доносити споживачам, проте моя боротьба проти великих молочних заводів є досить нелегкою».

 

Також з чим довелось зіткнутись жінці – це нові правила роботи під час вступу до ЄС.

«Після вступу в ЄС ми думали, що тепер ми зможемо розширити нашу діяльність. Проте помилялись, оскільки з’явилися нові правила, закони і стандарти, до яких ми мали підлаштовуватись. Також сюди почали заходити великі компанії, які захотіли скупити землю за безцінь, або ж пропонували свої розрекламовані послуги. Наприклад, пластикові вікна. Не слухайте, коли вам кажуть, що це модно у Європі, там вже від цього відмовляються на користь дерев’яних. Окрім цього, нам встановили ліхтарі на сонячних батареях, які мали б освітлювати вулиці вночі. Проте не врахували, що у нашому регіоні мало сонця, тому батареї не заряджаються достатньо і світильники на вулиці працюють лише до години 8-9, а далі гаснуть. Також змусили збудувати спеціальний басейн на гній, аграрії витратили на це купу грошей, але через рік з’ясувалось, що ми не мали цього робити, просто була погано розтлумачена європейська директива», – каже жінка.

Лідія зазначає, що її історія буде хорошим прикладом для сільських жителів українських громад, які мріють про маленьку власну ферму. Каже, це, можливо, забере весь вільний час, проте результат не забариться.

«У ваших громадах ви теж можете зробити регіональний продукт і продавати його. Головне – довести його унікальність і корисність. Також знаю, що Україна прагне вступити до ЄС і думаю, що скоро це станеться. Тому раджу бути готовими до того, що легко не буде. Особливо аграріям», – наголосила фермерка.

 

Громада дає можливість для роботи, а якістю послуг займаються підприємці

Спеціаліст з місцевого економічного розвитку програми DOBRE Віталій Юрків говорить, що учасники навчального візиту звертали особливу увагу на те, як організовують бізнесові та культурні заходи, як виглядає облаштування площі для ярмаркових заходів. Цікавилися і тим, як місцева влада та активісти залучаються у процесі організації подій.

«Одним із прикладів є громада Чаплинек, яка ділилася досвідом залучення туристів. Вони розробили бренд, логотип громади. Також осучаснили та використали територію біля водойми і щороку організовують фестиваль. Місцеве самоврядування сприяє тому, щоб місцевий бізнес створював нові види бізнесу: оренда катамаранів, велосипедів, встановлення батутів. Громада допомагає швидко оформити документи і надає можливості – щоб на тій території були заклади харчування, вбиральня, парковка. А якістю послуг займаються підприємці», – зазначає Віталій Юрків.

 

Бобринецька громада

І за мінімальні кошти можна обрамити туристичні родзинки громади

Про те, що досвід польських гмін показує можливості за мінімальні кошти обрамити туристичні родзинки громади говорить і Євген Кулик, відповідальний за економічний розвиток у Бобринецькій об’єднаній громаді Кіровоградської області.

 

«Поляки, маючи ті ж самі ресурси, як і ми, змогли віднайти свою нішу у туризмі. Корисно було побачити, що для реклами цього продукту вони залучають школи, громадські організації, які проводять події із прив’язкою до історичної події чи продукту. Таким чином нібито звичайний мед, підв’язаний до історії чи архітектурної пам’ятки, можна перетворити на впізнаваний бренд. Нам це цікаво, адже у нашому місті Бобринець є садиба, де жив Марко Кропивницький. І ми хочемо використати це для реклами фестивалю. Під час заходу задіяти і прорекламувати, до речі, місцевих пасічників. На ремонти історичних садиб, у нас ніколи не вистачало на це грошей. А у Польщі ми побачили, що за умови правильного підходу, у співпраці з бізнесом, і за мінімальні кошти можна відреставрувати ці будівлі, використовувати їх і заробляти», – розповідає Євген Кулик.

 

Також за словами Євгена Кулика, корисними були приклади створення польських кооперативів, адже у Бобринецькій громаді створюють медовий кооператив. У цьому підприємцям допомагають спеціалісти програми DOBRE. Зокрема, для підтримки малого бізнесу в об’єднаній громаді на Кіровоградщині планують облаштувати дерев’яні будиночки. Територія в парку слугуватиме також громадським простором для ярмарків та фестивалів.

У травні цього року у Бобринці відкриють сцену – це ініціатива молоді, яку реалізовують у рамках програми DOBRE. Сцена стане першим елементом майбутнього громадського простору.

«Для початку ми хочемо провести тут фестиваль, де і про Марка Кропивницького розкажемо, і організуємо перегляд фільмів, і для місцевих підприємців створимо майданчик для ярмарку», – говорить Євген Кулик.

 

Скала-Подільська громада

Українські громади ще шукають свою ідентичність

Більшість учасників навчального візиту – представники робочих груп з місцевого економічного розвитку. Однією з найчисельніших груп від громади була Скала-Подільська ОТГ з Тернопільщини. Таку можливість громада отримала як приз за участь у реаліті “Громада на мільйон”. Голова громади Віктор Мирончук каже, що вони запросили тих людей, які брали активну участь у проекті, які знайомилися з польським досвідом загалом. А представники робочої групи з місцевого економічного розвитку уже дивилися на все це більш фахово та цілеспрямовано.

Віктор Мирончук говорить, що його здивував польський підхід до співпраці з бізнесом.

«Я не очікував у Польщі почути від підприємців: «Ми раді, що влада не втручається до нас». Тобто як у нас, так і у них – бізнес любить тишу та стабільність. Поляки сприяють бізнесу, як засобу створення робочих місць і отримання податку», – говорить Віктор Мирончук.

Корисним для Скали-Подільської був також приклад багатофункціональності території ринку. Адже зараз у громаді на Тернопільщині працюють над дизайном нового ринку. Проект реалізовують у співпраці з програмою DOBRE.

«Ми для себе взяли оздоблення ринку – щоб використовувати його не тільки як місце для торгівлі, а і майданчик для зборів населення, місце для фестивалю. Ми бачимо в себе ринок не як типово спеціалізовану, а як універсальну структуру. Там має бути і місце для торгових рядів, і вільна площа для фестивалю чи концерту. Воно повинно мати і громадський туалет, і пристосоване приміщення, парковки», – зазначає Віктор Мирончук.

 

Через Скалу проходить дорога з Кам’янця на Львів. І у «ринкові дні» (середу та п’ятницю) сюди з’їжджаються люди й з інших населених пунктів. Увесь центр селища, де працює ринок, стає заблокований через велику кількість транспорту.

«Ми не єдиний населений пункт, який має таку проблему через розміщення ринку. Ми хочемо перенести цей ринок в інше місце. Таку спробу робили багато мерів, але все поверталося завжди на місце. Все через те, що обирали місця на окраїні громади. А ми знайшли місце в центрі. Буквально за 50 метрів від діючого ринку є вільна територія. По-перше, це центр. По-друге, на новій території ми зможемо зробити ринок більшим і сучаснішим. І до того ж ми повністю розблоковуємо центр від транспортного перевантаження. У результаті ми маємо ринковий збір, послуги, благоустрій, покращується санітарний стан. І це також громадський простір, якого не було раніше», – розповідає Віктор Мирончук.

 

Польські гміни навчилися заробляти і на туризмі. Віктор Мирончук говорить, що нашим громадам зараз ще доводиться починати із найбазовіших речей – дороги і визначення своєї ідентичності.

«Порівняно з нами вони виграють за рахунок якісних доріг. Нам же треба починати з азів. І з доріг, і з промоції. Також ми побачили польські бренди. Дивилися на польський мед, і ми розуміємо, що наш мед по якості не гірший. Про це “між рядків” говорять і поляки. Але польський мед визнано в Європі і вони продають його на порядок вище, ніж ми свій. Але ми зараз шукаємо наш місцевий продукт, який можна забрендувати і зробити дороговартісним», – говорить Віктор Мирончук.

«В умовах децентралізації у місцевого самоврядування є всі можливості для того, щоб спільно з місцевим бізнесом, з громадськими організаціями обговорити та побачити потреби, визначити пріоритети для розвитку і спільно впровадити потрібні проекти, – підсумовує спеціаліст з місцевого економічного розвитку програми DOBRE Віталій Юрків. – У влади є всі ресурси, тож спільними зусиллями треба це все робити. І основою має стати робоча група з місцевого економічного розвитку. Програми DOBRE працює над тим, щоб забезпечити спеціалістів знаннями, а їхні ідеї – підтримати фінансово для провадження пріоритетних проектів з розвитку громад».

 

Навчально-ознайомчий візит «Місцевий економічний розвиток» представників об’єднаних громад з України організувала Fundacja Rozwoju Demokracji Lokalnej спільно з Global Communities у рамках програми USAID DOBRE.

Джерело

Роль цегли у культурі

Posted on | by Iryna | Leave a Comment on Роль цегли у культурі

Роль цегли у культурі або Для чого витрачати півмільйона на бібліотечні книжки. Досвід Теребовлянської громади

У Теребовлянській ОТГ Тернопільської області повністю переформатували культурну галузь. З 44 шкільних та публічних бібліотек утворили 15, а з 22 клубів зробили 5 Центрів культури і дозвілля

Перед входом до Центру культури та дозвілля села Підгайчики Теребовлянської ОТГ Тернопільської області висить цеглина. Звичайнісінька собі цеглина на мотузці, і вітер повільно хитає нею зі сторони в сторону.

 

Сага про цеглину

Деколи цеглина стає вологою від дощу і туману, деколи сухою та жорсткою. Це не витвір авангардного мистецтва, а звичайний жарт директора Центру – Людмили Шостопаль, яка вирішила з порогу налаштовувати відвідувачів на позитив. За її версією, цеглина є «Віщуном погоди». Поруч із «Віщуном» висить пояснювальна записка, яка дозволяє дізнаватися «точну інформацію про погоду у селі Підгайчики»:

«Цеглина мокра – іде дощ, цеглина суха – дощу нема, у цеглини є тінь – сонячно, цеглину не видно – туман, на цеглині щось біле – сніг, цеглина хитається – вітер, цеглина підскакує – землетрус, цеглина покрита льодом – мороз, цеглина під водою – паводок, цеглина піднялася вгору – втрата гравітації, цеглини немає – оновлення даних».

 

Перед входом до Центру культури та дозвілля села Підгайчики Теребовлянської ОТГ висить цеглина

Будинок, що до його стіни прикріплено цеглину, пережив багато власників, але такі дотепні тут з’явилися, мабуть, вперше. Звели будинок у 1960 роках як сільський клуб – для проведення партійних зборів і танців. На фасаді зобразили щось на кшталт герба: ліру та книгу у в’язках колосся – тепер його важко розгледіти. Оскільки за СРСР вважали нормальним, що «пару годин за нагальної потреби селяни можуть і померзнути», систему опалення тут не встановлювали. Тому у 2000-х клуб вже дихав на ладан. Руйнівному часу допомогли не менш руйнівні орендарі: тут були і магазини, і офіси фермерів, і сільська «наливайка» з пияками. Коли клуб фізично не зміг зносити їхню наругу, його закрили. До безславного кінця залишалося зовсім трошки.

Та цей будинок, певно, народився під щасливою зіркою. Коли у 2015 році постала Теребовлянська ОТГ, клуб Підгайчиків постановили не зносити, а після капітального ремонту перетворити на один з осередків місцевої культури. Таких у громаді з 30-тисячним населенням вирішили зробити тільки п’ять – у найбільших селах. Ось як вийшло, що для закладання підвалин нової культури згодилася стара підгайчицька цеглина.

Мінімальний пакет культурних послуг у п’яти «мільйонниках»

Загалом те, що відбулося з «культурною сферою» у Теребовляніській ОТГ, тягне на статус повноцінної місцевої реформи. Отже, першим кроком був капітальний ремонт п’яти опорних клубів та створення у них Центрів культури та дозвілля, які мають обслуговувати довколишні села. Другим кроком було безжальне скорочення бібліотек та бібліотекарів.

– Раніше бібліотекарі отримували зарплатню залежно від кількості виданих книжок, – розповідає голова громади Сергій Поперечний, і у його голосі звучать нотки обурення. – Видав 150 книжок – маєш гроші. Звісно, майже ніхто до тих бібліотек не ходив, особливо у селах, тому бібліотекарі лише заповнювали фіктивні формуляри, отримуючи свою «мінімалку» та право на субсидії. А якщо приходила якась перевірка, вони урочисто зустрічали її разом з кількома діточками, які читали напам’ять вірші Тараса Шевченка і розказували, як вони до безтями люблять рідну бібліотеку…

Щоб довести фіктивність формулярів, Сергій Поперечний особисто ходив по селах і питав у селян, чи справді вони брали почитати ті чи інші твори.

  • А що, пані, ви дійсно знайомилися з «Анною Кареніною»?

А вона з нашого села чи з якого іншого? Коли з Теребовлі, то я можу і не пригадати…

  • Чи справді, діду, ви читали посібник з будови трактора «Кіровець?»

Та навіщо він мені здався? Маю ото мотоцикля…

  • Ну що, бабцю, сподобалася вам повість «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Не знаю, чи ревуть тоті воли, зате знаю, що можу читати лише великими буквами. Як, ото, на вивісці у магазині…

Після цього багатьох бібліотекарів було з ганьбою звільнено, а їхні бібліотеки – закрито, точніше – об’єднано. Через це їхня кількість у Теребовлянській громаді зменшилася з 14 до 5. При цьому було зібрано тонни макулатури. Лише у Підгайчиках списали 4 тисячі книжок про Леніна, Дзержинського, Брежнева, будівельників Дніпрогесу та БАМу, про піонерів-героїв, про партію та радянську сільськогосподарську техніку.

Взамін макулатури бібліотеки громади отримали стільки книжок, скільки не отримували за 25 попередніх років. Теребовлянська міська рада постановила виділити на закупівлю літератури за спеціальною програмою 0,5 (!) млн грн на 5 років, або по 100 тис. грн на рік. При цьому зарплата бібліотекаря сягнула 5,8 тис. грн на руки.

Зміни торкнулися і сільських клубів, які з недоторканних та напівзруйнованих храмів культури перетворилися на звичайнісінькі вільні приміщення, що їх можна використовувати так, як вигідно громаді. Жреців цих храмів, які довший час нічого не робили, отримуючи так само, як і бібліотекарі, «мінімалку» та субсидії, позвільняли або включили до штату Центрів культури та дозвілля.

– Тепер у кожному з таких центрів працюють по 10-11 осіб – ціла бригада, яка запросто може дати концерт у будь-якому з довколишніх сіл, провести свято, поставити виставу, – розповідає – вже із захопленням – Сергій Поперечний. – І кожне село може отримати «мінімальний пакет культурних послуг»! Сьогодні відділ культури має всю апаратуру для цього. Бібліотекарі, до речі, теж обов’язково беруть участь у цих заходах. Будь-хто може прийти до бібліотеки, щоб випити чаю, подивитися фільм, взяти участь у якомусь заході, дізнатися новини (а наша мета подавати відвідувачам добрі новини!), відпочити чи врешті-решт почитати. Тобто формат: взяв книжку та пішов вже не працює.

Для того, щоб нести культуру в маси було не холодно, в усіх центрах встановили сучасні системи опалення. Витрати на доведення до пуття кожної будівлі сягали 1 млн грн: 600 тис. грн на капітальний ремонт і ще 400 тис. грн на меблі й апаратуру. Тому Сергій Поперечний жартома називає Центри культури та дозвілля «мільйонниками».

Аерохокей та «золото громади»

У холі Центру культури та дозвілля у Підгайчиках на нас чекають кілька жінок та зовсім молодий хлопець, якого, не зважаючи на юний вік, поважно називають Назаром Ярославовичем. Він – концертмейстер, на якого у майбутньому чекає армія. Військовий обов’язок є справжнім бичем для кадрового потенціалу громади: щойно якийсь толковий хлопець починає проявляти себе, як його забирають до війська. Чи повернеться він через рік на роботу до рідного села, хтозна. До того ж, одна річ, коли 7 тис. грн на місяць пропонують 18-річному хлопчині, який ще навчається в училищі, і зовсім інша, коли їх має отримувати 20-річний щойно демобілізований сержант.

 

… Делегація, яка чекає на нас, юрмиться довкола великого білого стола. Це ігровий автомат – аерохокей. Начальник відділу культури Теребовлянської міської ради Михайло Кузів, сивий чоловік із добре поставленим акторським голосом, по-хазяйськи оглядає хол і, поклавши долоню на бортик аерохокею, пояснює:

– Навіть за радянських часів існував перелік платних послуг, які мали право надавати заклади культури. Однак ніхто не налаштовував їхніх працівників на заробляння грошей. Усі концерти та вистави були безоплатними, а щоб не проводити їх у порожніх залах, туди зганяли під різними приводами чи не усе село, щоб «показати масовість». Ми цю недолугу систему зламали. І минулого року заробили майже 800 тис. грн: на здачі наших приміщень в оренду для проведення зборів пайовиків фермерських господарств, на комп’ютерних послугах, на платних концертах… Якщо послуга безкоштовна, люди не цінують її. А коли платять за неї хоча б 10 грн (а ми беремо за квитки на наші концерти до 40 грн), ставлення докорінно змінюється.

Начальник відділу культури Теребовлянської міської ради Михайло Кузів

У Миколи Кузіва та його «культурних бригад» безліч ідей щодо того, як можна поповнити бюджет місцевої культури.

– Цього року ми запровадили нову послугу: ведення обряду весілля, – продовжує пан Михайло. – Тобто наші працівники організовують урочисту частину весілля згідно народних звичаїв. Кілька дівчат одягають молоду, співають, супроводжують її під вінець. Це коштує 200 грн. Можна також організувати зустріч молодої пари із церкви – з дитячими колективами та народними ансамблями. Тут, щоправда, ціну треба визначати індивідуально. За навчання молодих гарно танцювати свій перший танець ми теж беремо 200 грн. Так з миру по нитці – голому сорочка.

Зароблені кошти інвестуються «у розвиток галузі». Тобто йдуть на пошиття костюмів, на пальне для переїздів по селах, на дрібні поточні ремонти, на закупівлю канцтоварів та будь-якого інвентаря. А ще – на придбання засобів заробітку. Одним з них є аерохокей. Його купили за 10 тис. грн і тепер здають в оренду усім бажаючим за 5 грн на годину. Це доволі багато за місцевими мірками: до прикладу, гра у настільний теніс коштує 10 грн на цілий день.

– 5 грн на годину – це максимум 50 грн на день, або 1500 на місяць… – намагаюся порахувати я.

– Та що ви! – усміхається Людмила Шостопаль. – Ми за рік не збираємо і 1000 грн на аерохокеї. Але у нас є інші послуги… Наприклад, урок фітнесу коштує 10 грн: 13 уроків – 130 грн. І це тільки з одного учня, а маємо 5 груп!

– Розумієте, ми мусимо призначати за наші послуги тільки символічну ціну, – виправдовується Микола Кузів, коли ми підіймаємося сходами на другий поверх. – По-перше, тому що це село, і грошей тут немає за визначенням. А по-друге, тому що ми заробляємо не заради збагачення. Якби ми справді хотіли заробити, то віддали б цей клуб орендарям, як це було у 1990-х. Але ми проти цього! Нехай тут буде, наприклад, дитяче кафе, у якому святкуватимуть дні народження, нехай будуть дитячі гуртки та секції! Нехай залишиться культура!

Коли ми прочиняємо двері до бібліотеки, пан Микола стиха додає:

– Гроші потрібні нам не стільки для заробітку, скільки для того, щоб наші співробітники не спали, працюючи на зарплату. І працювали не заради субсидій та «мінімалки».

Інструктор інформаційних послуг

У великій залі на підлозі – лакований паркет, а стіни обклеєні смугастими «домашніми» зеленкуватими шпалерами. Стелажі з книгами виблискують строкатими корінцями, під високими вікнами шикуються сім комп’ютерів з моніторами, меблі – наче щойно з вітрини. Коло дверей стоїть саморобна, склеєна зі шкарлупок грецьких горіхів, скарбничка у вигляді великого поросятка.

– Якщо любите культуру, киньте ви туди купюру! – звертається до мене усміхнена жінка.

Це – Марія Бігуляк. Колись вона була лише завідувачкою бібліотеки, а тепер її посада – інструктор інформаційних послуг. Пані Марія розповідає про те, що у них з’явилася нова послуга «Дитина на годину», і за 10 грн можна залишити дитину у бібліотеці, поки батьки ходитимуть десь у справах. Що і без цього сюди часто приходять малюки із сусідньої школи, чекаючи, поки батьки їх не заберуть – це безоплатно. Що діти часто приходять сюди набирати реферати, робити ті чи інші проекти для школи та, звичайно, грати в комп’ютерні ігри. Тому часто буває так, що всі комп’ютери зайняті. Що незабаром бібліотека планує купити іграшки для своїх найменших відвідувачів. Що зараз з двох шкіл, які обслуговує бібліотека, набирається близько 130  активних читачів. А у групі вайберу їх 238…

На одному зі столів, поруч з оригінальною ялинкою, створеною зі списаних шкільних підручників, викладено книжкові новинки, щойно отримані з «Теребовлі»: «Чудеса техніки», «Чому нації занепадають», «Хто такі українці і чого вони хочуть», «Свят дитячих питань», «Матриця часу», «Країна Мумі-Тролів», «Джури козака Швайки»…

– Загалом у нас 12 800 книжок, і цьогоріч ми отримали 183 одиниці, а ще передплату на 5 видань: «Урядовий кур’єр», «Вільне життя», «Свободу», «Волю» та «Журавлика», –  каже пані Марія. – Старші діти замовляють книжки про пригоди, молодші – казки. Чесно кажучи, бракує дорослих читачів… Хоча пенсіонери таки приходять. Один-от вже все перечитав з історії ІІ Світової. Шкодує тільки про те, що у нас всі книжки про це – радянського періоду. Та ми вже замовили спеціально для нього кілька сучасних… А сьогодні має прийти дальнобойщик, який, коли їде у рейс, бере із собою з 20 наших книжок… Я думаю, що коли нам вдасться виховати нове покоління читачів, то усе зміниться. Для цього ми проводимо конкурс «Кращий читач року» у різних вікових категоріях, проводимо ігри та робимо тематичні вечори. Показуємо фільми: на долині – для малої аудиторії, а тут – для більшої. Бібліотека ж має бути місцем для спілкування! Особливо коли немає інтернету…

За словами пані Марії, минулого року її читачі поставили незвичний рекорд: за всі 12 місяців взяли тільки 3 книжки російською мовою.

– Якби ми свою культуру на Сході зберегли, то й війни би зараз не було, – каже мені Микола Кузів, коли ми вже їдемо у машині до Теребовлі. – До прикладу, у тому, що стосується культури, нам тепер навіть поляки заздрять. У них дуже мало таких народних колективів, як у нас, тому вони навіть не мають з чим до нас їхати. А ми часто їздимо на гастролі до Польщі… От трохи заробимо, відремонтуємо фасад Центру культури у Підгайчиках. А ще відкриємо там спортзал. Це, звісно, не моя парафія, а радше відділу спорту, та що поробиш, коли люди просять і маємо для цього приміщення. Тепер маємо назбирати 700 тис грн. І таки назбираємо… Я не знаю, чи ви розумієте, наскільки раніше це було неможливим – відкрити  спортзал у селі! Поставити 7 комп’ютерів, виділити 100 тис грн на закупівлю книжок на рік. Ніколи такого у селі не було! Ніколи! Розумієте?

Микола Кузів замовкає, підбираючи слова. Вдалині вже видніються перші будинки Теребовлі – адміністративного центру Теребовлянської ОТГ…

Автор: Дмитро Синяк
Джерело

З’явилися Методичні рекомендації для розробки Статуту територіальної громади

Posted on | by Iryna | Leave a Comment on З’явилися Методичні рекомендації для розробки Статуту територіальної громади

За ініціативи Мінрегіону експерти розробили Методичні рекомендації щодо створення Статуту територіальної громади, а також зразки документів для організації участі жителів громади у вирішенні питань місцевого значення (ЗАВАНТАЖИТИ).

«Якщо громада зацікавлена у розвитку своєї території, вона має створити механізми участі мешканців у прийнятті управлінських рішень. Люди повинні бути залученими до життя громади, чітко розуміти, як і на що мають змогу впливати, чим можуть допомогти і з кого спитати. Локальним документом, у якому громада може прописати особливості участі громадян, є Статут територіальної громади. Але не скрізь є фахівці, які можуть розробити якісний Статут. Тому Міністерство спільно з неурядовими експертами створили методичні рекомендації, що мають значно полегшити громадам завдання розвитку форм прямого народовладдя», – прокоментував перший заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ В’ячеслав Негода.

Нагадаємо, що законодавство не зобов’язує громади приймати свої статути. Разом з тим, статут є єдиним документом, що ухвалюється на місцевому рівні, яким можна визначити порядок проведення загальних зборів громадян та реалізації місцевих ініціатив.

У Методичних рекомендаціях запропонована примірна структура статуту територіальної громади, де визначено права, обов’язки, форми участі жителів громади у вирішенні питань місцевого значення, засади громадського контролю та звітування посадових осіб місцевого самоврядування тощо.

Методичні рекомендації створені в рамках робочої групи з питань місцевої демократії Ради донорів з питань децентралізації в Україні, до якою спільної роботи фахівців Мінрегіону, Центрального офісу реформ при Мінрегіоні, асоціацій органів місцевого самоврядування, фахівців та експертів у сфері місцевої демократії та статутної нормотворчості.

Рекомендації мають виключно інформаційний характер.

Завантажити Методичні рекомендації щодо створення Статуту територіальної громади можна на сайті Мінрегіону та в  онлайн-бібліотеці Децентралізації

Джерело

Як організувати молодіжні простори в бібліотеках – з’явилися методичні рекомендації

Posted on | by Iryna | Leave a Comment on Як організувати молодіжні простори в бібліотеках – з’явилися методичні рекомендації

За ініціативи членів Молодіжна секція Української бібліотечної асоціації підготовлені методичні рекомендації «Молодіжні простори в бібліотеках» (ЗАВАНТАЖИТИ 1,6 МБ).

Цей посібник надає рекомендації для створення молодіжних просторів у бібліотеках, знайомить з процедурою їх створення та методиками успішного виконання поставлених завдань. Корисним буде іноземний досвід діяльності молодіжних просторів, а також перелік та контакти бібліотек України, де такі простори уже працюють.

Джерело

Як залучити гранти для розвитку громад: поради старостам

Posted on | by Iryna | Leave a Comment on Як залучити гранти для розвитку громад: поради старостам

Незалежно від того, наскільки громада спроможна, завжди залишаються питання, які важко вирішити за рахунок місцевого бюджету. Це може бути придбання обладнання чи транспортних засобів для потреб посадових осіб місцевого самоврядування, будівництво чи реконструкція приміщення для потреб ЦНАП, реставрація об’єктів культурної спадщини для подальшої інтеграції в сучасне життя тощо. Як показує практика, низка питань місцевого значення, вирішення яких не під силу бюджету об’єднаної громади, можуть успішно вирішуватися за рахунок інших ресурсів, у тому числі й грантових.

Залучати грантові гроші не так складно, як це може здатися на перший погляд, і староста в цьому процесі може відігравати досить важливу роль. Про це і поговоримо.

В багатьох країнах одним із завдань органів місцевого самоврядування є організація пошуку позабюджетних джерел фінансування та налагодження співпраці з різноманітними фондами та грантовими програмами. Враховуючи обмеженість бюджетних коштів навіть найспроможніших громад в Україні, одним із напрямків діяльності органів місцевого самоврядування та окремих посадових осіб, у тому числі й старост, мала б стати робота, спрямована на пошук позабюджетних джерел фінансування та залучення для вирішення питань місцевого значення необхідних коштів.

З усіх можливих позабюджетних джерел фінансування, що можуть спрямовуватися на вирішення суспільно значимих питань в житті сільських та селищних громад, основну увагу хочу зосередити на особливостях залучення грантових коштів.

Головною особливістю грантових коштів, на відміну від позики чи кредиту, є те, що їх не потрібно повертати назад грантодавцю.

Успішний процес залучення грантів складається з декількох кроків. Розглянемо їх більш детально. Але перш ніж перейти до цього, хочу зауважити, що усі подальші поради стосуватимуться виключно ситуації, коли в сільській чи селищній громаді є хоча б одна громадська організація, зареєстрована як юридична особа.

Крок №1. Ідентифікація проблеми та можливих шляхів її вирішення

Пошуку грантових програм та конкурсів має передувати означення проблеми та формулювання актуальності її вирішення, визначення заходів, що зможуть вирішити проблему, а також очікуваних результатів та необхідних витрат. Незайвим буде й окреслити такі супутні речі, як перелік необхідного майна та/чи обладнання, а також робіт та послуг, у тому числі фахових.

Варто знати! Чим ширшим буде ваше бачення проблеми та шляхів її вирішення, тим більше ви матимете аргументів в проектній заявці, а значить і шансів на перемогу у конкурсі

На цьому етапі староста має бути генератором ідей, що випливають з потреб старостинського округу та його суспільного життя. Адже, хто як не староста має вживати всіх заходів для покращення життя у ввіреному йому окрузі. Якщо на кожну проблему староста матиме проект вирішення, то рано чи пізно ці проекти вдасться реалізувати. Що ж для цього потрібно робити?

 

Крок №2. Пошук грантових програм та оголошених в їх рамках конкурсів

Мета і завдання грантових програм та конкурсів мають співпадати з метою і завданням вирішення вашої проблеми.

Грантову діяльність доцільно розпочинати з участі в конкурсах з невеликим фінансуванням. Їх ще називають малими грантами. Це можуть бути:

  • регіональні або місцеві грантові програми;
  • гранти при посольствах;
  • спеціальні програми «малих грантів»;
  • спільні програми в рамках Євросоюзу.

Для участі у грантовій програмі необхідно знайти оголошення про відкриті конкурси, що відповідають напрямку діяльності організації, яка має намір отримати грантові кошти. Віднайти такі оголошення можна за допомогою моніторингу Інтернет-ресурсів тих інституцій, які зазвичай розміщують узагальнену інформацію про грантові конкурси, в яких можна брати участь вже чи у найближчій перспективі.

Після визначення переліку найбільш прийнятних для підтримки вашого проекту потенційних грантодавців, потрібно ознайомитися з умовами надання ними фінансової допомоги. Щоб вашу заявку не відхилили через недотримання формальних вимог, варто вивчити особливості грантових конкурсів. Передусім необхідно буде зважати на такі речі:

  • географія конкурсу (конкурс може бути оголошено для певних регіонів України);
  • пріоритети конкурсу (здебільшого зазначаються в умовах самого конкурсу);
  • розмір гранту та розмір власного внеску грантоотримувача;
  • термін реалізації проекту (за цим параметром проекти бувають коротко-, середньо- та довгострокові);
  • суб’єкти отримання грантів (органи місцевого самоврядування, громадські об’єднання, органи самоорганізації населення тощо;
  • види діяльності, що фінансуються (як правило, грантодавці вказують перелік витрат, які можуть і не можуть покриватись за рахунок грантових коштів).
  • кінцеві терміни подання заявки та оголошення результатів проведеного конкурсу.

Конкурси, які проводяться в рамках грантових програм, за періодичністю умовно можна поділити на:

  • разові – проводяться один раз і здебільшого спрямовуються на досягнення певних цілей та завдань;
  • регулярні – їх проведення повторюються через певні проміжки часу (наприклад, щомісячно, один раз в квартал, півріччя чи рік);
  • постійні – як правило, не мають певних термінів подачі заявок та розглядаються за фактом їх надходження.

Що стосується інформаційних джерел, з яких можна почерпнути інформацію про грантові конкурси, то ними перш за все є офіційні сайти донорських організацій. Раджу створити власну базу даних грантодавців і періодично перевіряти їхні сайти. Там можна отримати чимало корисної інформації як про вже реалізовані, так і нові грантові програми, про зміни у грантовій політиці, про тематичні тренінги для представників громадських об’єднань тощо.

Регулярне здійснення моніторингу сайтів грантодавців дозволяє тримати руку на пульсі кожного виявленого вами грантодавця, однак, для цього потрібні часові витрачати, а іноді й немалі. В останньому випадку у пригоді можуть стати Інтернет-ресурси, які містять вже узагальнену інформацію про грантові конкурси.

Значний обсяг потрібної інформації можна знайти на сайтах:

Якщо ви достатньо володієте англійською мовою, тоді можна скористатися такими Інтернет-ресурсами, як :

  • http://foundations.org – каталог грантодавців;
  • http://www.efc.be/ – European Foundation Centre (EFC) – Міжнародна асоціація суспільних та корпоративних донорів;
  • http://foundationcenter.org/ – міжнародний портал про філантропію;
  • http://www.guidestar.org – міжнародний портал для некомерційних організацій.

Усіма ними досить зручно користуватися, оскільки вони містять багато «інформаційних вершків» для потенційного грантоотримувача.

Старості на цій стадії буде корисно регулярно зустрічатися з представниками громадської організації (далі – ГО) чи її керівником та обговорювати питання щодо подачі проектних заявок для вирішення тієї чи іншої проблеми. Якщо донорська організація проводить тренінг для потенційних учасників майбутнього конкурсу за певним напрямом, то старості та представникам місцевої ГО варто взяти участь у такому заході. Як показує практика, той, хто пройшов відповідний тренінг, організований донором напередодні оголошення конкурсу, частіше отримує грантову підтримку.

 

Крок №3. Підготовка проектної заявки

Однією з умов успішного отримання грантових коштів є правильно складена проектна заявка.

Увага! Не маючи власного заздалегідь підготовленого проекту вирішення проблеми, швидко написати якісну проектну заявку, яка могла б претендувати на отримання фінансування, майже неможливо

Ви маєте адекватно відобразити в проектній заявці своє бачення способів вирішення проблеми. Кожен грантодавець має власну форму проектної заявки (її ще називають аплікаційною формою). Не зважаючи на це, її структура обов’язково міститиме розділи, які найчастіше повторюються. Ними, як правило, є:

  • Титульний аркуш
  • Резюме проекту
  • Вступ
  • Постановка проблеми
  • Мета і завдання
  • Очікувані результати
  • Цільові групи
  • Оцінювання проекту
  • Життєздатність проекту
  • План реалізації
  • Звітність
  • Бюджет
  • Додатки

Зазвичай, у кожному такому елементі дещо дрібнішим шрифтом міститься уточнююча інформація або невеличкі підказки, які дозволяють більш точно зрозуміти, яку інформацію потрібно зазначити та її максимально допустимий обсяг. Якщо грантодавець, наприклад, визначив для розділу «Постановка проблеми» обсяг «не більше однієї сторінки», то в цей обсяг потрібно вкластися. Якщо ж написати три чи більше сторінок, то грантодавець може зробити деякі висновки не на користь організації, яка подала проектну заявку. Іншими словами, грантодавець зможе вибачити декілька зайвих рядків, але не декілька зайвих сторінок. Про цю особливість психології грантодавця варто пам’ятати при підготовці кожної проектної заявки.

До підготовки власних проектів та грантових заявок необхідно ставитися не як до експромтних спроб (вийде чи не вийде), а як до серйозної справи, що може сприяти  залученню додаткових фінансових та інших ресурсів як для розвитку громадської організації, так і самої громади на регулярній основі.

Якщо під час підготовки грантової заявки виникають труднощі, тоді варто звернутися за консультаціями до представників грантодавця. Майже кожен грантодавець в оголошеному конкурсі вказує контактну особу та засоби зв’язку з нею (адресу електронної пошти та/чи номер телефону).

Існує низка різних методичних рекомендацій щодо підготовки проектних заявок, в яких до найменших подробиць описується, що потрібно писати у тому чи іншому розділі заявки. Звісно, це дуже корисна інформація. Однак її використання не гарантує перемоги в конкурсі чи отримання фінансування на позаконкурсній основі.

Необхідно зважати, що окрім дотримання формальних вимог, що пред’являються до написання проектної заявки, з її змісту грантодавець має чітко з’ясувати для себе декілька речей, які характеризуватимуть потенційного грантоотримувача. Якщо грантодавець переконається, що проблема є реальною, актуальною та її можна вирішити за допомогою запропонованих вами засобів упродовж запланованого часу, а запитувані ресурси, у тому числі грошові, є адекватними, тоді ваші шанси на перемогу в конкурсі збільшуються.

Увага! Якщо ви хочете виділитися серед інших конкурсантів та привернути увагу грантодавця, сформулюйте унікальну назву проекту.

Для більшої переконливості та дійсності намірів громадської організації не завадить долучити до заявки та пакету документів гарантійні листи сільського, селищного голови, старости та/чи зацікавлених депутатів місцевої ради. Хоча б однин такий лист, і це для грантодавця буде свідченням про співпрацю чи принаймні партнерські стосунки між потенційним грантоотримувачем та інституціями місцевої влади, що може бути розцінено, як позитивний чинник при визначені переможців конкурсу.

Якщо після відправлення проектної заявки ви отримали від грантодавця низку запитань, то це означає, що ваша заявка привернула його увагу і зберігає шанси на подальшу перемогу. У такій ситуації на поставлені грантодавцем запитання потрібно відповідати швидко і детально.

У разі отримання повідомлення про перемогу в конкурсі, необхідно буде укласти договір з грантодавцем і неухильно його дотримуватися. Пам’ятайте, що грантодавець має право не лише контролювати хід виконання схваленого ним проекту та цільове використання наданих коштів, але і поширювати відповідну інформацію про грантоотримувача поміж інших донорських організацій.

P.S. Додаткові запитання можна винести для обговорення на Форум старост http://forum.decentralization.gov.ua

Автор: Олександр Врублевський, експерт з питань діяльності старост та співробітництва територіальних громад

Джерело

Незвичайні фестивалі, дружба з КНР та унікальний проект розвитку громади

Posted on | by Iryna | Leave a Comment on Незвичайні фестивалі, дружба з КНР та унікальний проект розвитку громади

Цьогоріч Карашинська ОТГ, що на Корсунщині, зустрічатиме сотні гостей: громада планує провести одразу три власних фестивалі, і традиційно тут очікують чергову делегацію гостей із Китаю. Про секрети популярності Карашинської громади черкаські журналісти дізналися під час прес-туру, організованого Черкаським Центром розвитку місцевого самоврядування, створеним за підтримки Програми «U-LEAD з Європою» та Мінрегіону.

Карашинська ОТГ унікальна своїми людьми, які цілеспрямовано і натхненно її розвивають. Це перше, що кидається у вічі: тут не лише винаходять унікальні ініціативи і проекти громади, але й з ентузіазмом негайно починають втілювати їх у життя.

Торік тут уперше провели місцевий вілледж-фестиваль «Гарбуз-фест», створивши унікальну місцеву традицію. Цьогоріч «замахнулися» на три фестивалі – крім «Гарбуз-фесту» (присвяченому щедрим дарам осені – і проходить він також восени), тут відбудеться літній «Квітка-фест» (за назвою квітучого села, що увійшло до складу громади) та «Китай-фест» (це міжнародне свято планують провести восени).

Щодо Китаю, то його з громадою пов’язує міцна дружба: торік Карашинську ОТГ відвідав Надзвичайний та Повноважний Посол КРН в Україні Ду Вей. Він прибув вшанувати пам’ять льотчика, народного героя Китаю, уродженця села Черепин Григорія Кулішенка, що брав участь у антияпонській визвольній війні і якого, за мужність і  ратні подвиги, у Китаї називають літаючим тигром.  Місцева громадська організація «Оберіг громади» отримала від уряду КНР  5 тисяч доларів на розвиток музею Григорія Кулішенка, створеного у школі, що носить ім’я героя. Планується надходження ще 15 тисяч доларів – на створення пам’ятника Григорію Кулішенку на його Батьківщині.

«Оберіг громади», який очолює ініціативна Наталя Кузка, є одним із головних осередків активності у Карашинській ОТГ –  реалізувавши для  своєї громади уже біля десятка проектів, найближчим часом планує стимулювати розвиток економіки та зайнятості населення. Тут планують навчальні візити до інших громад, аби перейняти досвід і потім розвивати у рідній громаді фермерство, садівництво, кооператорство. Також тут працюють над розробкою туристичного маршруту, аби  Карашинська громада скоро стала відомою на всю Україну.

У громаді уже сьогодні діють кілька успішних кооперативних та фермерських господарств, серед яких – сімейна ферма «Кізонька» у селі Глушки. Родина Усиків, що  утримує сьогодні біля 100 кіз, виграла не один грант на розвиток свого бізнесу. А сьогодні тут працюють над тим, аби налагодити виробництво смачних сирів та морозива уже у промислових масштабах.

Карашинська громада – це також реалізація унікального проекту «Включай активність – створюй успішну громаду» – у її селах почали діяти  органи самоорганізації населення, що прискорюють темпи розвитку громади. Вони допомагають дбати про інтереси громади, контролювати якість робіт на її території, організовувати людей для спільних робіт на розвиток громади.

– Децентралізація дала нам можливості розвивати свою громаду – і люди активно беруть у цьому участь, – констатує голова Карашинської громади Анатолій Пархоменко. – Тим більше, що люди уже сьогодні можуть оцінити усі переваги реформи. Раніше у місцевій школі температура узимку трималася на рівні 8-14 градусів тепла, сьогодні – вище 20. У нашій громаді ми узяли амбітний курс на впровадження енергоощадності і термомодернізацію шкіл, дитсадків та ФАПів – і вже частково її впровадили. І сьогодні люди кажуть, що це перший рік, який вони можуть згадати, коли у школі, де навчаються наші діти, було по справжньому тепло.  Молодшим школярам, до речі, ми тепер забезпечуємо безкоштовне харчування. Активно розвиваємо таланти наших дітей – і вони перемагають на районних та обласних олімпіадах. Виховуємо їх справжніми патріотами – і наш Квітчанський рій маленьких джур «Орли» зараз є одним із кращих у районі.

Люди бачать, що децентралізація – це нові дитячі та спортивний майданчики, Wi-Fi у громадських місцях,  утеплений ФАП, нові твердопаливні котли, модернізація шкіл та дитсадків, вуличне освітлення, щебеневі та асфальтовані дороги – і це всього за один рік. Тому сьогодні будь-який мешканець Карашинської ОТГ може розповісти вам про те, що децентралізація  це добре:  вони самі називають разючою різницю між тим, як було досі, і як стало після того, як ми об’єдналися у громаду. І сьогодні бажання приєднатися до нашої громади виявила громада села Валява Городищенського району – наразі саме триває процес її приєднання.

Карашинська сільська ОТГ – це 10 сіл, де (на території  у 151,2 км 2) мешкає понад 4000 жителів. Це 3 школи, 3 дитсадочки, 5 сільських будинків культури, 3 музеї, 5  сільських клубів, 7   сільських бібліотек-філіалів, 8 ФАПів та 1 амбулаторія. Бюджетоутворюючими підприємствами громади є сільгосппідприємства «Урожай», «Агрорось», «Аграрник» та «Корсунь». На сьогодні бюджет громади складає понад 14 мільйонів гривень власних надходжень.

Джерело

“Культура є важливим ресурсом для розвитку” (Євген Нищук)

Posted on | by Iryna | Leave a Comment on “Культура є важливим ресурсом для розвитку” (Євген Нищук)

«Вкрай важливо привернути увагу очільників об’єднаних територіальних громад до культури, до її потенціалу, який за розумного використання можна перетворити на ресурс як розвитку людського капіталу в громаді, так і фінансового наповнення місцевого бюджету», – наголосив Міністр культури Євген Нищук під час засідання Уряду.

За його словами, децентралізація створила можливості для безпрецедентного розвитку громад та вирішення реальних потреб і проблем населення на місцях.

Міністр культури зазначив, що команда відомства працює над посиленням ролі культури як майданчика для діалогу між владою, бізнесом та громадою. За підтримки Міністерства проведено низку досліджень щодо особливостей та стану культури в громадах, це репрезентативне соціологічне опитування щодо участі в культурному житті; аналітичне дослідження “Стан та перспективи розвитку соціокультурної інфраструктури в об’єднаних територіальних громадах” на прикладі 28 громад в Одеській області; загальноукраїнське он-лайн опитування щодо якості, доступності та переліку культурних послуг.

«Тепер ми значно краще бачимо потреби громад, стан їх культурної інфраструктури і розуміємо потреби в їх соціально-культурному розвитку. З інформацією про культуру можна ознайомитись на сайті Децентралізації, де накопичуються і поширюються історії успіху громад в сфері модернізації базової мережі закладів та створення інноваційних культурних просторів. Через спеціальний ресурс, розширено доступ до інформації щодо об’єктів нерухомої культурної спадщини», – повідомив Євген Нищук.

Окрім того, в рамках підвищення спроможності громад в сфері розвитку культури Міністерство культури працює одразу в кількох напрямах:  в сфері мовної політики та бібліотечної справи: над реалізацією стратегії “Якісні зміни бібліотек для забезпечення сталого розвитку України”; в сфері культурної спадщини: над спрощенням процедури укладення охоронних договорів та системи обліку об’єктів культурної спадщини, а також доповнення Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини; в сфері креативних індустрій: проведення Міжнародного Форуму “Креативна Україна”, а також поширення буклетів та методичних рекомендацій серед громад щодо участі в Програмі “Культурні маршрути” Ради Європи, які є доступними українською мовою; в сфері кіно: розробляються методичні рекомендації з розвитку кіномереж у регіонах; в сфері діалогу з громадами: уточнюються потреби громад в якісних та доступних культурних послугах.

Євген Нищук звернувся до членів Уряду з проханням підтримати ще одну важливу ініціативу Міністерства культури – проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реформування системи забезпечення населення культурними послугами», який має на меті створити належні рівні умови доступу до культурного продукту та творчого самовираження для всіх громадян України.

Джерело

Як створити у громаді музичну школу. Досвід Гніздичівської ОТГ

Posted on | by Iryna | Leave a Comment on Як створити у громаді музичну школу. Досвід Гніздичівської ОТГ

У селищі Гніздичів завдяки децентралізації з’явилася музична школа, у якій вже навчаються близько 100 учнів

Хлопчик років десяти з гітарою у руках ніяковіє, коли бачить фотоапарат, і ховає обличчя. Він ще не звик до уваги журналістів. А юна піаністка, навпаки, біжить фотографуватися від самих дверей, навіть не знявши куртку і шапку. Викладачі заходяться сміхом, побачивши це. Коли дивишся на учнів Гніздичівської музичної школи, на веселі художні розписи і картини на стінах, на новенькі інструменти, то навіть уявити не можеш, що два з половиною роки тому тут було тільки закинуте приміщення старої селищної ради. А музиці їздили вчитися за 10 км – до Жидачева.

Голова Гніздичівської ОТГ Львівської області Іван Оліяр з помітним задоволенням оглядає кілька чепурних кімнат, у яких діти грають на різних музичних інструментах. Тут він працював з 2010 по 2016 рік. Згодом для селищної ради підібрали більше приміщення – колишньої колгоспної контори, яке місцева влада тепер ділить із ЦНАПом.

– Все, що ви тут бачите, стало реальним лише завдяки об’єднанню, – говорить Іван Іванович, погладжуючи нікельовані частини новенької ударної установки. – З реформою у нас з’явилися можливості, про які ми раніше й мріяти не могли. До об’єднання бюджет Гніздичева становив 1,2 млн грн на рік, а тепер маємо 8 млн грн лише власних надходжень! Тож ми цілком змогли собі дозволити утримання музичної школи…

Можна сказати, що Гніздичівська музична школа виникла спонтанно.

– Все почалося з того, що ми отримали рахунок на послуги Жидачівської районної музичної школи, у якій тоді займалися близько 30 наших дітей. За рік їхнього навчання район просив аж 390 тис грн! Ми подумали, що за такі гроші можемо організувати навчання музиці й у себе, і це буде навіть  на краще. Адже вчитися грі на різноманітних інструментах зможуть набагато більше наших дітей, бо до Жидачева батьки багатьох не пускають – далеко.

Акордеон у сусідній кімнаті видає довгу тужливу ноту.

– Звичайно, найважливіше для створення школи – це знайти педагогів, – веде далі Іван Оліяр. – Але тут виявилося, що у Гніздичеві дає приватні уроки дна дуже сильна викладачка зі скрипки, яка має аж 13 учнів. Нам треба було тільки перемістити ці уроки до приміщення музичної школи, замінивши частину батьківських платежів щомісячною зарплатнею. Зараз батьки доплачують за дитину лише близько 150 грн на місяць. Де ви чули про такі ціни за заняття музикою? Згодом й інші викладачі почали приїжджати до нас з Жидачева та Миколаєва. Тепер маємо їх більше десяти.

Двоє чоловіків схвально кивають, слухаючи голову громади. Один з них – викладач баяну та акордеону Ігор Горецький, а інший – викладач гітари і труби Руслан Мазур.

– До цього я працював у музичній школі Ходорова, – розповідає Ігор Горецький. – Поки не одружився, жив там у хрещеної, а згодом доїжджав туди з Гніздичева власною машиною. Хоча до Ходорова лише 20 км, сполучення з ним дуже погане, і автобусом добратися туди важко. Але тепер я нічого не маю до транспортної проблеми, бо працюю вдома.

Про якість цієї праці свідчить одне з досягнень Ігоря Горецького: нещодавно його 11-річний учень Максим Марченко із села Покрівці переміг на Всеукраїнському щорічному відкритому конкурсі баяністів та акордеоністів у Дрогобичі, отримавши диплом з відзнакою. Цей конкурс прирівнюється до міжнародного, бо щороку приймає учасників з інших країн. Так, цьогоріч у Дрогобичі виступали музиканти з Білорусії, Литви та Італії.

– І це лише початок! – зазначає Руслан Мазур. – У Гніздичівській громаді багато талановитих дітей…

– …і майже сто з них – сьома частина усіх місцевих школярів – вже навчаються у цій музичній школі, – підхоплює Іван Оліяр. – При цьому кількість охочих вступити сюди з кожним роком зростає. Тому надалі ми, швидше за все, будемо набирати дітей за конкурсом.

Приміщення під музичну школу шукали недовго. Після того, як селищна рада переїхала до нового приміщення, її стара будівля стояла порожньою. Її капітально відремонтували, а місцевий художник, Володимир Борис, розписав стіни та прикрасив їх власними картинами.

– До речі, цей художник нещодавно заснував у нас приватне підприємство з виробництва лохини, – гордо заявляє Іван Оліяр, потім бере мене за лікоть і каже стиха: – Ви знаєте, на мене у селищній раді чекає заступник директора нашої загальноосвітньої школи. Тож я перепрошую, але ми мусимо йти…

Акордеон розливається голосною мінорною мелодією. Ми виходимо надвір.

– Ця школа коштує нашому бюджету понад 700 тис грн на рік, – розповідає дорогою Іван Іванович. – Чималі гроші, звичайно, але ж візьміть до уваги, що раніше музикою займалися тільки 30 наших дітей, а тепер їх майже 100! Крім цього, музична школа – це частина інфраструктури громади, її родзинка. Також створення цієї школи є одним із тих заходів, які мають зупинити відтік молоді…

Заступник директора з виховної роботи Гніздичівської загальносвітньої школи Олександр Трачук – високий, огрядний і поважний чоловік – є вчителем фізкультури. Але до голови громади він прийшов зовсім не для того, аби обговорювати шкільні проблеми. Пан Трачук приніс на підпис меморандум, за яким селищна рада зобов’язується співфінансувати проект з технічного оновлення комп’ютерного класу. Загальний бюджет проекту сягає 200 тис. грн.

– Селищна рада платить 10%, а решту має дати область? – намагаюся вгадати я.

– Та ні, селищна рада дає 78 тис. грн, і стільки ж ми просимо в обласної ради, а ще 44 тис. грн школа повинна знайти сама, – відповідає Іван Оліяр. – Ми могли б, звичайно, виділити тільки 20 тис. грн, але тоді, швидше за все, нічого б не отримали. В області ж багато таких, як ми, там конкурс і є спеціальна таблиця балів. Ми вже цю систему давно вивчили, тому протягом вже чотирьох років щороку виграємо по проекту. Так у 2014 році ми перемогли у проекті «Україна – житниця майбутнього» компанії «Монсанто-Україна», отримавши 10 тисяч доларів на закупівлю інтерактивної дошки, 15 ноутбуків для вчителів, WI-FI-роутерів та іншого шкільного обладнання. У 2015 році ми перемогли у проекті «Тепла школа», завдяки чому поміняли в усіх школах громади вікна та двері. У 2016 році отримали кошти на придбання 10 ноутбуків для лінгафонного кабінету. У 2018 купили за кошти області обладнання для кабінету історії. Це 20 персональних планшетів та великий монітор, який можна пов’язати із цими планшетами. Тепер цілий клас може вивчати історію за сучасними технологіями!

– Ви 2017 рік пропустили, – вставляю я.

– А це ж найголовніше! – включається у розмову Олександр Трачук. – Позаминулого року ми відкрили у Гніздичеві власну музичну студію! Вона теж коштувала близько 200 тис. грн. Частину з цих грошей виділила обласна рада, частину – селищна; дещо дало посольство Канади, перерахувавши нам канадські долари; а 37 тис. грн зібрали на колядках гніздичівські школярі.

– Навіщо селищу професійна студія звукозапису? – щиро дивуюся я.

– Ви би знали, які у нас співочі люди! Лише при народному домі зареєстровані три народних колективи! А у нашій школі працює чудовий викладач музики Михайло Кузишин. Створення студії – його ідея. Зараз у цій студії діти записують власні пісні, накладаючи на них аранжування. Згодом, можливо, випускатимуть і власні альбоми. На разі, можу сказати, що усім дуже цікаво. А з часом, можливо, говоритимемо і про якісь конкретні здобутки.

– Ініціатива знизу за допомоги влади – ось рецепт успіху, – усміхається Іван Оліяр.

За вікном дорогу на Стрий засипає густий лапатий сніг.

Автор: Дмитро Синяк 

Джерело