Відбувся навчальний семінар на тему: «Охорона та збереження культурної спадщини»

21 лютого 2019 року у приміщенні Житомирської обласної державної адміністрації відбувся навчальний семінар на тему: «Охорона та збереження культурної спадщини» для фахівців ОТГ, райдержадміністрацій та міськвиконкомів Житомирщини.

У заході взяла участь Валентина Телеуця, заступник директора з наукової роботи Українського центру культурних досліджень з виступом на тему: «Застосування культурних індустрій задля охорони і збереження культурної спадщини».  Під час виступу були презентовані проекти Українського центру культурних досліджень: «Малі міста – великі враження», «Віртуальний музей нематеріальної культурної спадщини України», плани та перспективи співпраці в умовах децентралізації. Валентина Телеуця також розповіла про кращий приклад культурного проекту для розвитку малої території – міжнародний оперний фестиваль під відкритим небом «Operafest-Tulchyn».

Тіна Пересунько розповіла про видання, яке нещодавно побачило світ

Тіна Пересунько, авторка й кураторка проекту «Світовий тріумф «Щедрика» — 100 років культурної дипломатії України», наукова співробітниця Українського центру культурних досліджень при Міністерстві культури України в інтерв’ю Громадському Простору, докладно розповіла про однойменне видання, яке нещодавно побачило світ, про захоплюючі приклади налагодження місточків для діалогу світового тріумфального турне Української республіканської капели під орудою диригента Олександра Кошиця.

Довідково: Проект Українського центру культурних досліджень «Світовий тріумф «Щедрика» — 100 років культурної дипломатії України» реалізовано у межах дослідження «Джерелознавчі студії з історії культурної дипломатії України». На підставі опрацювання архівних документів фонду Української Республіканської Капели №3965 Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України укладено ресурсну базу даних для відзначення у 2019 році 100-річчя культурної дипломатії України. Здійснено вибірку репрезентативних документів з історії світового турне Української Республіканської Капели у 1919-1924 рр., як інструменту політики культурної дипломатії Уряду Директорії УНР. Матеріали оприлюднено у форматі мандрівної виставки і збірника архівних документів, що будуть поширюватись й експонуватись в державних, дипломатичних та культурно-освітніх установах України й світу у 2019 році. Проект здійснюється за підтримки Українського культурного фонду.

Громадський простір: “Культурна дипломатія” – поняття, яке вже міцно увійшло в інформаційний простір України. Тіно, Ви одна із тих людей, хто вболіває за її розвиток. Хотілось би прояснити для наших читачів: що ж таке культурна дипломатія, у чому її призначення?

Тіна Пересунько: Сам термін «культурна дипломатія» в українському інформаційному, науковому просторі функціонує вже років десять, але те, що дійсно було важливо для мене – привнести поняття історичних студій в галузі української культурної дипломатії, тобто розкрити історичний контекст культурної дипломатії України. Аналізуючи наукові доробки в галузі культурної дипломатії різних країн, зокрема, США, Польщі, Франції, вдалось з’ясувати, що у них фундаментальні праці в цій галузі з’являлись саме як історичні дослідження.

Для мене важливим було привнести знання про те, що не лише Франція має історію та національні традиції в галузі культурної дипломатії, до яких ми апелюємо – мережі Французьких інститутів у світі, французькі урядові програми в галузі культурної дипломатії; або Польща – Інститут Адама Міцкевича; Велика Британія – діяльність Британських рад за кордоном; чи Німеччина – Ґете-Інститути. Дослідженням «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії України» доносимо розуміння того, що Україна також має свої національні, інституційні, державні традиції в галузі культурної дипломатії.

Культурна дипломатія  це державно-інституційна стратегія культурного діалогу кожної окремої країни світу із зовнішнім середовищем. Ми говоримо «державно-інституційна», бо культурна дипломатія реалізовується на державному рівні, а існує ще поняття «народна дипломатія», коли ми говоримо про громадянський вимір – наприклад, громадські організації з кожної країни реалізують цей діалог. Є також наближене поняття «публічна дипломатія», коли відбувається діалог між урядом і громадськістю закордонної країни, про це, зокрема, йдеться в моєму дослідженні.

Перебуваючи в просторі наукових тверджень, чим є культурна та публічна дипломатія, важливо було усвідомити, що основне визначення культурної дипломатії, яким оперують українські науковці – це обмін ідеями, інформацією, культурними маніфестаціями поміж народами з метою покращення взаєморозуміння – таке визначення належить американському науковцю Мілтону Каммінгсу. Але це визначення є наслідком історичних студій цього науковця: він проаналізував діяльність американських урядових програм в галузі культурної дипломатії з початку двадцятого століття до двохтисячних років, і, власне, це визначення з’явилось із розуміння історичної моделі культурної дипломатії США.

До речі, є ще одне цікаве визначення з твору Мілтона Каммінгса, в якому він говорить: «програми культурної дипломатії завжди потужніші, коли мають міцну інституційну основу, підкріплену законодавчою базою і сталою підтримкою найвищих державних посадовців». Коли я знайомилась із цим його твором, дуже цікаво було побачити паралель не лише з американською моделлю культурної дипломатії, а також із моделлю культурної дипломатії Української Народної Республіки. Тут йдеться про три базові кити: по-перше, це підтримка найвищих державних посадовців – а ми говоримо про культурну дипломатію Симона Петлюри 1919 року; по-друге, це законодавча база в галузі культурної дипломатії – ми знаємо, що на рівні уряду УНР був ухвалений закон «Про створення державного хору», котрий і привніс у світ знаменитого «Щедрика», яким ми так пишаємось; по-третє, це інституційна основа – хор, який ознайомив світ із «Щедриком», був державною інституцією. Коли читаєш теоретичні праці американських науковців в галузі культурної дипломатії, знаходиш підтвердження того, що Україна теж має історичний досвід, який цілком вписується в ці теоретичні моделі.

Громадський простір: Яку місію передбачав втілений Вами проект?

Тіна Пересунько: Проект, що називається «Джерелознавчі студії з історії культурної дипломатії України», підтриманий Українським центром культурних досліджень, покликаний мовою історичних архівних документів – зокрема, в нашому дослідженні я працювала з документами Центрального державного архіву вищих органів влади та управління – засвідчити предмет історії культурної дипломатії України і тим самим поступово також вимальовувати теоретичну модель культурної дипломатії, яка притаманна саме для України.

Навіть якщо апелювати до вже прийнятого визначення культурної дипломатії про обмін інформацією, ідеями, культурою між народами, то, безумовно, йдеться про обставини, коли це є вільні народи, суверенні держави – тоді уможливлюється обмін між ними. А я, наприклад, в документах цього проекту читаю рецензії, які виходили в Парижі після прем’єри «Щедрика», зокрема, професора Тулузької консерваторії Жоржа Гюро, який пише: «Як ми досі могли не знати про цю музичну школу?!». В каталозі Біляєва нічого не написано про Лисенка, чому ж тоді Російська імперія, яка заявляла про те, що Україна та українці – це складові Російської імперії, не пропагує українських композиторів закордоном, чому вона унеможливлює доступ цієї української культури, яка нібито є складовою російської, до світової культурної спадщини?

Тому, безумовно, українська модель культурної дипломатії виходить з того, щоб відвоювати автономну модель для репрезентації українського мистецтва та культури. Тут можна говорити про постколоніальні студії, бо навіть в документах проекту, зокрема листі Олександра Кошиця до голови дипломатичної місії УНР в Празі Максима Славінського, він пояснював, як з’явився проект створення хору і «Щедрика»: «З огляду на важність момента Директорія командирувала капелу на два місяці за кордон, в Париж та інші місця Європи, для репрезентації української музичної культури, щоб зискати в Європі симпатію для України і прихильність до її емансипаційних змагань», – тобто ми говоримо про емансипацію народу, про перший вихід взагалі українського культурного суверенітету в світі.

Ми, власне, обговорюємо один із найуспішніших, найрезонансніших прикладів в українській історії налагодження культурного діалогу України зі світом – історичний приклад світового тріумфального турне Української республіканської капели під орудою диригента Олександра Кошиця, яке тривало з січня 1919 року до лютого 1924 року в сімнадцяти країнах світу. Цей проект було ініційовано головою Директорії УНР, тоді головнокомандувачем військ (Української республіканської армії) Симоном Петлюрою. Це дуже актуальний проект для сьогоднішньої України, тому що останні п’ять років (з 2014 року) з подачі Адміністрації Президента в риториці Президента Петра Порошенка вперше почали з’являтись тези про те, що наша держава повинна розробити національну програму просування інтересів України в світі, створити Інститут Тараса Шевченка, Міністерству культури було дано доручення розробити проект цього інституту. Зрештою, в 2017 році Міністерство закордонних справ створює Український інститут, який вже на сьогодні повноцінно функціонує на зразок Ґете-Інституту та Британської ради, і почав реалізовувати політику в цій галузі.

Громадський простір: Я так розумію, що більшість людей, які приходили на ці концерти, радикально змінювали ставлення до такого явища, як Україна та українська культура?

Тіна Пересунько: Саме так. Наприклад, професор Сорбонни Шарль Сеньобос пише: «Жодна пропаганда не може бути ефективнішою для визнання української нації», – тобто фактично підтверджує важливість і дієвість цього інструменту. На жаль, коли український хор приїхав до Парижа в листопаді, українське питання вже було вирішено на політичному рівні на користь інших. Однак мистецький голос Української Народної Республіки залишався вагомим, авторитетним рупором національних інтересів УНР.

До речі, під час дослідження, роботи над цим проектом, нам вдалось знайти раніше невідомі речі. Так звана Золота книга капели – це рукописний текст на 200 сторінок, де зібрано лише підписи та відгуки про хор видатних діячів: політиків, президентів, королів і королев, прем’єр-міністрів, видатних диригентів і професури з усього світу. У вузькому колі музикознавців, які знають про цей проект, вважалось, що ця книга була втрачена в московських архівах, але в процесі дослідження з’ясувалось, що вона в Празі.

Цікавий прецедент: коли відбувався виступ у Бельгії за участі королеви Єлизавети, вона поставила свій підпис в Золотій книзі капели. Вперше в українській історіографії в нашому збірнику опубліковано ці підписи, зокрема, й автограф королеви Єлизавети. Тому, коли ми в щоденниках Олександра Кошиця читаємо розповідь про те, що прийшла королева Бельгії, хвалила хор і заявила: «Всі мої симпатії на боці вашого народу», – і підписалась у книзі капели, а потім дійсно знаходимо її автограф, то розуміємо – все, що було сказано довкола цієї історії, є правдою.

Метою нашого проекту було привнести нову політичну риторику, нові тези у висловлювання наших політиків та державних службовців про те, що Україна не в 2014 році розпочала політику культурної дипломатії, і навіть не в 1991 році, а набагато раніше. Сьогодні ми говоримо про сторіччя культурної дипломатії, зокрема, також про те, що законодавчі ініціативи в галузі культурної дипломатії мають уже сторічну національну традицію, ми говоримо про 100 років культурної дипломатії в історії модерної України. Я сподіваюсь, що «Джерелознавчі студії з історії культурної дипломатії України» матимуть продовження, щоб досліджувати культурну дипломатію в добу міждержавної України.

Громадський простір: Тіно, оскільки Ви першою почали говорити про цю тему на такому рівні, опрацювали великий пласт документів і довели, що Україна має столітню історію культурної дипломатії, підняли ці важливі меседжі на поверхню, то на Вас і велика відповідальність. Тож які у Вас подальші плани?

Тіна Пересунько: Дійсно, вперше вдалось пов’язати історію з модерною термінологією. Коли я ознайомитись з архівними документами Української республіканської капели (це було в 2015-16 роках), то, безумовно, студіюючи цей модерний напрямок культурної дипломатії, важко було не помітити, що ці архівні документи якраз і говорять мовою культурної дипломатії. Тому, дійсно, в своїх наукових тезах, статтях, публікаціях і виступах я активно пропагувала твердження, що культурна дипломатія притаманна політиці не лише сучасної України, а також і УНР.

У подальших планах – поглиблювати розуміння предмету культурної дипломатії в історії України, бо знову ж таки, якщо повертатись до Вашого першого питання про те, чим є по суті культурна дипломатія, то це присутність України як автономного культурного суб’єкта (можливо, не завжди політично спроможного). Ми знаємо з історії, що Україна тривалий час перебувала під окупацією або в складі інших держав, зокрема, Російської імперії, Речі Посполитої. Тобто, я вважаю, що важливо також проаналізувати ті спроби українського автономного діалогу із закордонним світом. Можливо, в той час, коли Україна не мала власної державності, це відбувалось без посередництва державних інституцій, але через певні громадські організації: видавництво Михайла Драгоманова у Женеві, його публікації, діалог із закордонними читачами; діяльність Союзу визволення України в країнах Західної Європи – це також слід аналізувати та вважати частиною історії української культурної дипломатії.

Безумовно, всім нам відомий приклад виїзду королеви Анни Ярославни до Франції, її вагомий внесок – не лише політичний, але й культурний. Тобто все, що ми сьогодні знаємо як історію або міфологію, наш проект має за мету перетворювати на предмет дослідження історії української культурної дипломатії.

Культура+економіка: як зробити цю формулу успішною, навчалися ОТГ Вінниччини

Сучасні  підходи в розвитку культури територіальних  громад вивчали представники ОТГ Вінниччини  на семінарі  у Вінницькому  Центрі розвитку місцевого самоврядування,  створеному  за сприяння Програми «U–LEAD з Європою» та Мінрегіону України.
До участі  в обговоренні  культурного потенціалу громад, механізмів співпраці та  реалізації креативних проектів  були запрошені працівники закладів культури, молоді, освіти  громад області, голова регіонального відділення Українського Центру культурних досліджень  Павло Третьяков, експерт з розвитку просторових інсталяцій і дизайну Республіка Польща Матильда Салаєвська (Республіка Польща) та  радник з регіонального розвитку Вінницького ЦРМС – Юрій Войціцький.
Агеншка Гуральска , Віце-консул, другий  секретар Генерального консульства Республіки Польща у Вінниці побажала учасникам семінару плідної роботи  та зазначила:

У Польщі культурні проекти  дуже добре працюють із місцевим самоврядуванням, з митцями, громадами. Цей досвід може стати корисним для громад України і відізветься  новими ідеями на територіях ОТГ.

Олег Левченко, директор Вінницького ЦРМС наголосив, що культурний простір – це не тільки  мистецтво, а й великий пласт історії, який має потенціал для створення додаткової вартості , нових робочих місць і розвитку територій ОТГ.

Про креативні індустрії як складову розвитку ОТГ розповів Павло Третьяков:

Коли ми вимовляємо слово «культура», кожен розуміє  певний напрямок мистецтва, але культура – це широке поняття, яке передбачає два основні напрямки. В першу чергу, це система цінностей, яка ідентифікує нас, а по-друге,  це сфера економіки. Адже за даними офіційної статистики, 4,7% ВВП нашої країни – креативні індустрії. Ми повинні пам’ятати, світ змінюється, переходить на креативну економіку. Це стосується і сфери культури та мистецтва. Сьогодні ідея йде попереду, а потім – гроші, адже коли є гарна ідея – гроші знайдуться і, навпаки,  недолугий проект – це марно витрачені кошти і час. Завдяки децентралізації   заклади культури почали передаватись в управління на місця. Громади можуть реалізувати  креативні ідеї  і відроджувати території. Український Центр культурних досліджень  надає допомогу  з налагодження комунікацій та співпраці ОТГ із державними та благодійними інституціями, але важлива ініціатива від громад.

Пан Третьяков закликав представників ОТГ активно користуватися сайтами Міністерства культури, Українського культурного фонду, Центру культурних досліджень та  Українського інституту   книги, які надають інформацію з усіх напрямів  підтримки  культурних проектів громад.

Матильда Салаєвська  ознайомила учасників зустрічі з польським досвідом  реалізації культурних проектів та співпраці громад:

Органи місцевого самоврядування Польщі працюють із митцями, волонтерськими організаціями та втілюють проекти у сфері туризму, мистецтва, екології. Співпраця базується на партисипації. Інтерактивні ідеї широко обговорюються з представниками спільнот, громадою , щоб зробити саме те, що потрібно людям. У просторовому моделюванні будівель, приміщень, територій  ми використовуємо недорогі матеріали, продукти вжитку і таким чином залучаємо людей до охорони довкілля.

Під час семінару учасники поділились  своїми ідеями та проектами, а також отримали відповіді на запитання від експертів.

Брацлав є історично полі етнічним,  і більшість  наших  проектів стосується розвитку  культури національних меншин, які живуть на території громади.  У нас є архітектурна пам’ятка  початку XX ст., старовинний будинок  Шойхета, який потребує ремонту та відродження. Громада підтримує створення  у будинку молодіжного культурного центру  із сучасним креативним простором.  Ми написали проект  і будемо брати участь у 16-ому  обласному  конкурсі проектів розвитку, а також  спробуємо  залучити кошти Українського культурного фонду для реалізації  ідеї, – поділилась планами  з розвитку  Вероніка Мельник, спеціаліст відділу культури і туризму Брацлавської селищної ОТГ.

Представники громад ознайомились із досвідом реалізації культурних проектів на території Вінниччини, зокрема , з проектом «Відродження барської кераміки», який успішно реалізується за кошти громади та Українського культурного фонду в Барській ОТГ.

Джерело

Загальні Збори Асоціації об’єднаних територіальних громад

Директор Українського центру культурних досліджень Ірина Френкель взяла участь у Загальних Зборах Асоціації об’єднаних територіальних громад (21.02.2019 р., м.Київ).

Захід передбачав стратегічну дискусійну панель за участі Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана; дискусійну панель: Реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Новий етап. Виклики і перспективи; підписання меморандумів з Ініціативою ЄС «Мери за економічне зростання», Асоціацією відкритих міст,  Українським центром культурних досліджень, Всеукраїнським фізкультурно-спортивним товариством «Колос».

Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман наголосив: «Не можна забувати про те, що нашим фундаментом має бути належна підтримка національних культур і духовності. По-іншому ми не будемо відрізнятися від племен … Не можна забувати про нашу культуру, про інтелект. Це повноваження місцевого самоврядування».

Серед доповідачів: Геннадій Зубко, Віце-прем’єр-міністр – Міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України; Сергій Власенко, голова Комітету Верховної Ради з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування України; Олександр Корінний, голова Асоціації об’єднаних територіальних громад; Сергій Чернов, президент Української асоціації районних та обласних рад; Рябоконь Олексій, заступник голови Асоціації ОТГ, Пирятинський міський голова; Микола Фурсенко, голова Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад.

Захід об’єднав голів об’єднаних територіальних громад зі всієї України.

Підписання меморандуів про співпрацю в галузі культури

Український центр культурних досліджень і Перещепинська міська об’єднана територіальна громада підписали меморандум про співпрацю в галузі культури

21 лютого 2019 р. у м. Києві на Загальних Зборах Асоціації об’єднаних територіальних громад Український центр культурних досліджень підписав меморандум про співпрацю в галузі культури з Перещепинською міською об’єднаною територіальною громадою (Дніпропетровська область) з метою реалізації реформи Децентралізації в галузі культури та зміцнення культурного потенціалу України.

М.Г.Копитько, секретар Перещепинської міської ради, відзначила, що вони мають потужну інфраструктуру в галузі культури. Після створення ОТГ не було закрито жодної клубної установи.

І.В.Френкель, директор УЦКД, зазначила, що центр буде надавати методичну та консультаційну допомогу з питань реалізації Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини, Конвенції про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження, реформи Децентралізації.

Сторони впевнені, що взаємодія сприятиме вирішенню актуальних потреб та впливатиме на сталість культурного розвитку території.

Креативна економіка – це шлях економічного розвитку

Креативна економіка – це шлях економічного розвитку громад в постіндустріальну епоху.

21 лютого у ВП “Центр розвитку місцевого самоврядування” відбувся семінар для голів ОТГ за участі представників ЄС на тему “Формування ресурсної бази функціонування бюджетів ОМС ОТГ в сфері змін бюджетного та земельного законодавства. Регіональний представник УЦКД, заслужений діяч мистецтв Павло Третьяков, представив на обговорення тему “Креативні індустрії як складова розвитку ОТГ”.

У семінарі взяли участь представники Барської, Брацлавської, Калинівської, Вапнярської, Немирівської, Глухівської, Студенянської, Лука-Мелешківської, Шпиківської, Якушинецької та Томашпільської ОТГ.

З’явилися Методичні рекомендації для розробки Статуту територіальної громади

За ініціативи Мінрегіону експерти розробили Методичні рекомендації щодо створення Статуту територіальної громади, а також зразки документів для організації участі жителів громади у вирішенні питань місцевого значення (ЗАВАНТАЖИТИ).

«Якщо громада зацікавлена у розвитку своєї території, вона має створити механізми участі мешканців у прийнятті управлінських рішень. Люди повинні бути залученими до життя громади, чітко розуміти, як і на що мають змогу впливати, чим можуть допомогти і з кого спитати. Локальним документом, у якому громада може прописати особливості участі громадян, є Статут територіальної громади. Але не скрізь є фахівці, які можуть розробити якісний Статут. Тому Міністерство спільно з неурядовими експертами створили методичні рекомендації, що мають значно полегшити громадам завдання розвитку форм прямого народовладдя», – прокоментував перший заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ В’ячеслав Негода.

Нагадаємо, що законодавство не зобов’язує громади приймати свої статути. Разом з тим, статут є єдиним документом, що ухвалюється на місцевому рівні, яким можна визначити порядок проведення загальних зборів громадян та реалізації місцевих ініціатив.

У Методичних рекомендаціях запропонована примірна структура статуту територіальної громади, де визначено права, обов’язки, форми участі жителів громади у вирішенні питань місцевого значення, засади громадського контролю та звітування посадових осіб місцевого самоврядування тощо.

Методичні рекомендації створені в рамках робочої групи з питань місцевої демократії Ради донорів з питань децентралізації в Україні, до якою спільної роботи фахівців Мінрегіону, Центрального офісу реформ при Мінрегіоні, асоціацій органів місцевого самоврядування, фахівців та експертів у сфері місцевої демократії та статутної нормотворчості.

Рекомендації мають виключно інформаційний характер.

Завантажити Методичні рекомендації щодо створення Статуту територіальної громади можна на сайті Мінрегіону та в  онлайн-бібліотеці Децентралізації

Джерело

Список нематеріальної спадщини ЮНЕСКО хочуть поповнити двома об’єктами з України

КИЇВ. 20 лютого. УНН. Список нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО хочуть поповнити двома об’єктами з України, серед яких “Косівська мальована кераміка” і кримськотатарський орнамент “Орьнек“. Про це повідомила прес-служба Міністерства культури у відповіді на запит кореспондента УНН.

Як повідомила прес-служба, у 2018 році Мінкультури направило номінаційне досьє “Традиція Косівської мальованої кераміки” для включення до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства. Рішення буде прийматися на черговій сесії Міжурядового комітету з охорони нематеріальної культурної спадщини, яка відбудеться з 9 по 14 грудня 2019 року в столиці Колумбії Боготі.

Також у поточному році Мінкультури планує направити номінаційне досьє на елемент “Орьнек – кримськотатарський орнамент та знання про нього” для розгляду Міжурядовим комітетом у 2020 році.

Нагадаємо, Національна комісія України у справах ЮНЕСКО вивчає заявку на включення Аккерманської фортеці до попереднього списку всесвітньої спадщини.

OPEN CALL (ДОПОВІДЬ)

Український центр культурних досліджень у співпраці з Інститутом культурної політики та Тульчинською міською об’єднаною територіальною громадою з метою популяризації культурного надбання невеликих міст України та міжнародного досвіду, а також окреслення шляхів стимулювання туристично потенціалу територій проводить ІІІ Всеукраїнську конференцію «Культура і креативні індустрії як основа розумної стратегії розвитку малої території» (6 – 7 червня 2019 року у м. Тульчин, Вінницька обл.).

Запрошуємо фахівців у сфері культурних і креативних індустрій презентувати свій досвід.

Якщо Ви бажаєте виступити з доповіддю, просимо надсилати резюме та тему виступу і анотацію (до 500 слів) на електронну адресу: conferenceTulchin@ukr.net до 15 квітня 2019 року.

У темі листа вказати: доповідь2019

Інформація про включення доповіді до програми конференції буде повідомлена до 22 квітня 2019 року