Відомий дослідник новорічної обрядовості О .Курочкін вказує , що прототипом карнавальної постаті Маланки «можна вважати Макош- головне жіноче божество у пантеоні давніх русичів». Ім’я святої- «Меланія» в перекладі з грецької означає темна або чорна. Дослідниця давніх доісторичних цивилізацій Марія Гімбутас вказує на те, що знайдені під час археологічних розкопок білі статуетки символізували богиню смерті , а чорні-богиню родючості і відродження : « Черная Мадонна- та же Мать-земля : ее чернота есть цвет земного плодородия. Высшее чудо- ежегодное возобновление ее способности к плодоношению». Оскільки ім’я святої «Меланія» у європейській культурі співзвучне з назвою чорної богині родючості , традиція вшанування культури родючості в день святої Меланії стала досить поширеною в християнському світі.

Образ Велеса у новорічній обрядовості замінив Василь. В перекладі з грецької ім’я Василь означає «цар» , « правитель», «господар» , «пан». 

На пошану Маланці і Василя випікалися спеціальні обрядові хліби , які мали таку ж назву.

Паляницю «Маланку» подають на новорічний стіл разом з короваєм «Василь».

Один хліб покривають другим , попередньо підклавши під них сім’я конопель та мідну монету. Все це обв’язується вінком з часнику.

«Маланкою» називають обрядовий хліб ,який разом з «Василем» займає центральне місце серед страв Щедрого вечора. Назва паляниці «маланка»  однойменна з назвою свята Маланка, що знаменує переддень Нового року.

«Маланку»  випікають 12 січня ,напередодні свята Маланки. Оскільки на саме свято 13 січня за новим стилем і в новорічну ніч не розпалюють , бо вірять , що на ній танцюють Василь з Маланкою . і якщо не дотриматись звичаю , не буде врожаю на хліб.

Як тільки жінка замішувала діжу для випічки новорічного хліба , вона одягала кожух , брала солому , якою встеляли долівку на Святий вечір , йшла в садок і вимащеними в тісто руками торкалася плодових дерев , а потім перев’язувала  їх солом’яними перевеслами , примовляючи : « Оце тебе підперезала , щоб ти знала , нащо!». Це мало наділити деревце плодючістю , сприяти гарному врожаю садовини.

На Вінниччині – це кругла пшенична паляниця з надрізом , за формою і розмірами схожа до «макоші».

Медвідь Ганна Олександрівна ,1971 року народження , пригадувала свої дитячі враження , як її бабуся , що мешкала в селі Рогізці Чечельницького району на Вінниччині , пекла « маланку»   у вигляді трьох коржів, прикрашених голубами і колосками. 

Скоріш за все одна з паляниць була «маланкою» , а інша символізувала «маланчину» пару-«василя».

«Василь» – дуже гарний і великий новорічний каравай.

Його випікають із білого пшеничого борошна , тісто здобне дріжджове або на заквасці. Прикрашають виріб магічними знаками , а зверху змащують яйцем. Як було сказано вище ,  «василя» випікають напередодні Святого вечора і стоїть він на столі аж до Старого Нового року.

Наведемо опис приготування «Василія» у селі Райгород Немирівського р-ну на Вінниччині. Коровай круглої форми , а форма така ж , як у хліба домашнього ,- зубчиками, тільки він більший за хліб , але менший за весільний коровай. Тісто замішували разом з калачами , що носили хрещеним на вечерю. Оздоблювали «Василія» як і весільний коровай  : посередині велика квітка , а далі все на свій смак , але обов’язково  виробляють качечки , гусочки , щоб велося хазяйство , та щоб після освячення води молодь одружилась.

Згідно народної традиції, «Василем» потрібно поділитись , пригостити якнайбільше людей , почастувати волів і корову та залишити для ниви.

Оздоблення новорічного хліба «Василя» таке ж , як і весільного короваю. Це і є весільний коровай , який у кожній хаті випікали для весілля Маланки й Василя. Цим короваєм, намагаються пригостити якомога більше людей ,всіх , хто переступить поріг оселі на  Новий рік , у тому числі і полазника у вигляді великої худоби. А якщо таких полазників у наш час вже не заводять до хати , то шматочки «василя» , разом з «маланкою» несуть у хлів для худоби , зберігають до першого весняного виїзду в поле або до отоплення корови , адже Велеса часто пов’зують з туром , биком , а Маланку – з коровою.

Богдан Мочурад – головний диригент Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької, народний артист України, кандидат мистецтвознавства

• У 1993 — закінчив Вищий музичний інститут у Львові.
• З 1993—2001 — викладач Оброшинської дитячої музичної школи Пустомитівського району Львівської області.
• водночас 1997—2000 — артист оркестру Львівського театру опери та балету ім. І. Франка.
• від 2001 року — головний диригент Національного драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові.
• 2005 — здобув вчений ступінь кандидата мистецтвознавства.
• За сумісництвом займається викладацькою діяльністю — старший викладач, доцент (з 2006 року) кафедри оркестрового диригування Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка.
• З 2008 — керівник проекту «Відчинилося життя», у якому з оркестром виступають незрячі українські солісти.
• 2009 — заслужений артист України[2]
• 2009 — Ґран-Прі міжнародного фестивалю «Подляська октава культур» (Польща)
• 2010 — Ґран-Прі міжнародного фестивалю «Plai natal» (Молдова)
• 2020 — народний артист України

Опис традиції. Однією з візитівок старовинного Львова є львівський сирник. Існує багато різновидів цього гастрономічного смаколика. Сирник печуть як на святкові імпрези, так і на щодень. Зрештою. Кожна господиня готує його по-своєму. Гостям княжого Львова раджу обов’язково спробувати львівський сирник в одній з сотень львівських кав’ярень.

Особливості приготування. Смак львівського сирника, безперечно, залежить від якості сиру. Тому до його вибору потрібно підійти дуже відповідально. Найкраще підійде жирний домашній сир, котрий має бути помірно вологий, солодкавий на смак і не «гумовий»,  а кремоподібної текстури.

Опис традиції приготування страви.

• Спочатку готуємо шоколадне тісто. Змішуємо 2,5 склянки просіяного борошна з 3 столовими ложками какао і половиною пачечки порошку для печива. В суміш тремо на терці 250 грамів маргарину і перемішуємо. В кінці вбиваємо 2 яйця і замішуємо негусте тісто, яке ділимо навпіл. (Якщо тісто дуже липне до рук – додаємо ще трохи борошна). Одну половину розтачуємо на змащену жиром братванку (так у Львові називають форму для випікання). Другу загортаємо в плівку і кладемо в морозилку.
• Сирна маса. 250 грам цукру (якщо сир кислуватий, то додаємо трохи більше цукру) розтираємо з 8 жовтками до утворення білої маси. Тоді додаємо 150 грам м’якого масла, 2 столові ложки манки, ванільний пудинг, змішані з жменею борошна родзинки або цукати і добре перемішуємо. Всипаємо двічі перемелений (або збитий блендером) сир і з‘єднуємо його з масою. В кінці вливаємо збиті на круту піну 8 білків і легко вимішуємо. Виливаємо на розкачане шоколадне тісто.
• Виймаємо з морозилки другу половину тіста і тремо на терці поверх сирної маси.
• Печемо 45-50 хвилин при температурі 175 градусів.
• Виймаємо з духовки і даємо вистигнути. Тоді переміщуємо на дощечку.

Найкраще сирник смакує з гіркою львівською кавою.

Підготовка до Різдва на Полтавщині у родинах розпочиналася заздалегідь. Господар з господинею, проказуючи молитву качали свічки з воску,господар оглядав снопа – Дідуха, з косовиці припасене запашне сіно. Обов’язком господаря було набити свіжої олії, натовкти у ступі достатньо пшона та пшениці на кутю, заготовити напої (медовуху, запіканку, горілку), іноді зерна на кутю декілька вечорів підряд перебирала уся родина.Господиня справляла новий «інструмент» для печі та кухні: макітри, горщики, миски, ложки. ​​​​​​​​​В новий горщик господиня засипала обтовчені зерна пшениці і заливала «непочатою» водою, яку було принесено до свята, вночі. Зерна в печі довго варяться, тому склалась приказка: «Кутя кипить без пуття». Існувало повір’я (зокрема, в Лубенському повіті): «Як кутя в верх виведе, то добре, а як западе – на вмируще». Під час кипіння дівчата, а не жінки, повинні мішати кутю ложкою. Кутя була основною ритуальною стравою Святої вечері. Кутя готується як крута каша із обшурованих зерен пшениці або ячміню (за А.Богдановичем), розведена узваром або ситою (розбавлений у воді мед), іноді добавляли, ще точеного маку. Узвар як і кутю варять на «досвітній» воді у новому горщику, кладуть туди сушені фрукти: яблука, груші, вишні,сливи.

Перед установленням куті під образами господар піднімав її над головою і промовляв: «Боже, щоб ячмінь був остистим і колосистий». Ставив кутю на простелений рушник лише нежонатий чоловік(парубок) або старший з синів – підлітків. На Лубенщині, як повідомляє В. Милорадович, господар ставив в сіно кутю й узвар на покуті.

Існує ще один з варіантів приготування куті: пшеницю (або пшеничну крупу) заливають на нічхолодною водою в пропорції один до двох, а післяцього варять на повільному вогні. Зварена каша заливається узваром до консистенції густого супу. Узвар повинен бути концентрованим і солодким – з яблук, груш і чорносливу. Оце й усе – ніякихродзинок, маку та інших компонентів. Раніше на стіл ставили два горщики: один з узваром, а другийз незаправленою кутею, сьогодні ж два компонентизмішують одразу. В тім, є сучасніший рецепт.Потрібно зварити пшеничну крупу та приготуватизаправку: товчений мак (попередньо змочений на кілька годин), горіхи, чорнослив або курагу залититеплою водою з медом. Кутя змішуєтьсябезпосередньо перед подачею на стіл і зазвичайвиглядає не як каша, а як суп.

Література

• Гармаш П.,Гармаш Р.,Копил В. Полтавський народний календар. Історико- етнографічні нариси. – Полтава, 2002.-212с.
• Богданович А.В. Сборнік сведений о ПолтавскойГубернии.- Полтава.ТТипографія ГубернскогоПравления, 1877. – 282с.
• Закладний В., Закладний М. Старі полтавці, хто вони? Побут давніх українців за «Енеїдою» І.П.Котляревського. – Полтава: Дивосвіт,2005.- 176с.

Інформацію  надано Полтавським  обласнимцентром народної творчості та культурно-освітньої роботи