Зв’язок між теорією і практикою в культурно-просвітницькій роботі досить непростий. Агенти культурної діяльності іноді успішно працюють над проектами без знання актуального стану фахового дискурсу у своїх сферах. Тому теоретичний опис і оцінка культурно-просвітницької роботи часто відділена від свого низового рівня. Інколи це призводить до плутанини у фаховій термінології. При спільній розробці стратегій, особливо у сфері розвитку культури, доцільно досягати порозуміння щодо максимально єдиного мовного вжитку та спільних дефініцій понять.

Цей глосарій передусім покликаний стати для читача своєрідним посібником, який дозволить користуватися основними актуальними поняттями культурного менеджменту й культурної політики в рамках роботи над проектами та довгострокового стратегічного планування. З’ясування понять сприятиме досягненню спільного розуміння та спільних позицій між партнерами.

Представлені тут поняття вибрані не довільно, а були виявлені в процесі дискусії з українськими й німецькими діячами культури та культурними менеджерами під час кількох практичних семінарів у Києві в 2015 році як особливо важливі для культурно-просвітницької роботи в Україні. При цьому під час критичного осмислення цих понять враховувався німецький, український досвід та досвід інших країн. Вони не претендують на статус точних наукових визначень, а представлені тут як важливі поняття в рамках різних практичних сфер культурно-просвітницької діяльності. Зроблено спробу назвати головні елементи з теорії й практики з чіткою концентрацією на можливості їхнього застосування в контексті сталого культурного розвитку в Україні та їхнього потенціалу щодо розвитку партисипативного дискурсу.

Глосарій задумано як відкриту добірку понять. Тобто він може доповнюватися, розширюватися чи видозмінюватися самими читачами. Отже, поняття не є остаточно визначеними, а слугують основою, яка уможливлює і навіть передбачає індивідуальні модифікації та акцентування на певних моментах. Наприкінці визначень інколи даються посилання щодо поглибленого ознайомлення на базі англомовної літератури, яку можна завантажити з Інтернету.

ГРАВЦІ в культурному менеджменті – це всі учасники культурних, мистецьких або соціально-культурних ініціатив чи задумів, які демонструють активну готовність займатися цілями, стратегіями чи змістовною роботою конкретного проекту чи інституції, а також надати для цього фінансовий чи особистісний ресурс. Вирішальним тут є дедалі більше згладжування класичних ієрархічних стосунків між митцями й організаторами (культурними менеджерами) та утвердження нових структур і способів взаємодії. З’являється все більше нових точок перетину й зон дотичності в уявленнях про роль культурних менеджерів і діячів культури, що можна назвати також і постмодерністським розумінням культури.

ДИГІТАЛІЗАЦІЯ – переведення інформації в цифрову форму – в сучасних суспільствах лише починає ставати предметом дискусії в культурному менеджменті. В наукових дослідженнях все ще переважає орієнтація на заходи, що відбуваються «наживо»: виставки, концерти, читання, фестивалі чи перформанси. На практиці вже давно відбулося зміщення центру ваги. При цьому з’ясувалося, що найкращі практики в багатьох закладах культури на міжнародному рівні реалізовуються саме в Інтернеті. Часто це створює перевагу для тих інституцій і проектів, які демонструють свої методи, підходи, ідеї у формі англомовних практичних прикладів, так званих «Case Studies», і які можна легко знайти. Тому дигіталізація у сфері культурного менеджменту є вагомим чинником обміну інформацією, об’єднання гравців у мережі, подальшого розвитку ідей, залучення інституцій по-за сферою культури, а також фінансування. (пор. КРАУДФАНДИНҐ)

ДОВІРА – в культурному менеджменті стосується насамперед культури проектів або інституційної культури, в рамках яких розгортаються художні, мистецькі й культурні процеси. Сюди слід віднести форми співробітництва, засновані на толерантності, визнанні досягнень іншого та взаємній повазі. Особливо важливо в рамках проектів, які відбуваються на засадах кооперації та колаборації, щоб окрім договірних зв’язків та усних домовленостей існувала або ж вибудовувалася культура довіри, за якої б витримувалися всі досягнуті домовленості щодо графіків, сфер відповідальності та використання ресурсів. Довіра стосується також спільної високої оцінки узгоджених цілей і стратегій. Дедалі частіше у фокусі уваги, коли йдеться про довіру, опиняються й питання авторських прав. Тут, особливо в міжкультурних проектах, в нагоді може стати спільна проектна хартія, в якій заздалегідь формулюються очікування та правила гри, що уможливлюють комунікацію на засадах повної довіри.

ЗАЯВА ПРО МІСІЮ (MISSION STATEMENT) дає визначення мети існування культурного закладу або проекту («the reason why we exist»). У ній формулюється фундаментальна позиція культурного/мистецького продукту та ставлення до внутрішньої організації, наприклад, співробітників та навколишнього середовища, зокрема, груп за потребами та вимогами. Заява про місію має бути стислою (декілька речень). Mission Statement формує базу для детальніших визначень цілей та виконує функцію орієнтації (ідентичності чи формування позиції), мотивації, ідентифікації співробітників з установою/проектом та легітимації (об’єднання на основі спільних принципів, що є керівництвом до дії стосовно всіх груп). Mission Statement завжди передує процесам проектної діяльності і перетворень, і, зазвичай, неодноразово зазнає перевірки й конкретизації через процедури аналізу й осмислення. ↳ nonprofi thub (o.J.): A Step-by-Step Exercise for Creating a Mission Statement. Download: http://nonprofithub.org/wp-content/themes/nonprofithub/img/landing-pages…

ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ –  процес переходу індивіда до самовизначення. Індивід зі своїми потребами, бажаннями, соціальними, політичними, естетичними та особистими уявленнями перебуває у фокусі культурно-просвітницької роботи з моменту Нової доби та Просвітництва. Саме в періоди політичних криз необхідно постійно нагадувати про особливу цінність кожної людської біографії та ставити в центр уваги такі спільні для всіх цінності, як мир, толерантність, повага. Саме у сфері культурного менеджменту, який відчуває себе відповідальним за ці цінності, поняття індивідуалізації має центральне значення. (пор. КУЛЬТУРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ)

КОЛАБОРАЦІЯ (KOLLABORATION) Поняття колаборації після Другої Світової війни в багатьох країнах набуло негативного забарвлення, бо є нагадуванням про співробітництво багатьох осіб у різних сферах суспільної діяльності з фашистськими окупантами з метою отримання вигоди. Зовсім іншого забарвлення цей термін набув у сфері культурного менеджменту в англосаксонських країнах, де словом «collaboration» позначають особливо тісне співробітництво між партнерами, при якому йдеться не лише про шаблонні форми кооперації, а про таку форму співробітництва, де всі учасники готові до принципово нового осмислення робочого процесу або й до його радикальних змін. Така формула співпраці ставить питання про вкрай гостру необхідність співробітництва на засадах повної довіри (пор. ДОВІРА), при якому на передньому плані опиняється питання не про те, чи всі учасники отримають рівну вигоду, а передусім про їхню готовність зміцнювати взаємну довіру під час довгострокового співробітництва. Колаборація може означати не тільки обмін ресурсами (персоналом, приміщеннями, ідеями), а й спільну стратегію комунікації чи договірні зв’язки, що ґрунтуються не лише на обміні грошима, а й на обміні вміннями та навичками. (пор. КООПЕРАЦІЯ)

КОНЦЕПЦІЇ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ / ДОРОЖНЯ КАРТА Концепції культурної політики – це насамперед створені на місцевому, регіональному, а подекуди й національному рівні, підходи до планування культурного розвитку, які об’єднують найбільшу кількістю гравців та інституцій у спільному процесі осмислення й роботи. Результатом стають більші мережі, партнерські відносини, а також спільні цільові настанови й нові основні напрямки діяльності та пріоритети культурного розвитку. Дедалі вагомішими стають аспекти трансформації, спрямовані на те, щоб забезпечити спроможність функціонування в майбутньому наявної культурної інфраструктури з огляду на численні суспільні виклики та можливості, завдяки виконанню нових функцій та зміні функціональних сфер, що існували досі. Важливо надати цим моделям демократичного характеру, забезпечити їхню легітимність шляхом спільного осмислення їхніх передумов. Поняття «дорожня карта», передовсім на прикладі України – це чітке бачення спільного шляху до сталої, відкритої назустріч світу і об’єднаної в добре організовану мережу культурно-просвітницької роботи. Дорожня карта передбачає співучасть якомога більшої кількості різних гравців. 2010 Legacies now / Creative City Network Canada (o.J.): Cultural Planning Toolkit. Download: http://www.creativecity.ca/database/files/library/cultural_planning_tool…

КООПЕРАЦІЯ (НА МІСЦЕВОМУ, РЕГІОНАЛЬНОМУ, НАЦІОНАЛЬНОМУ, МІЖНАРОДНОМУ РІВНІ) Багато науковців і практиків вже проголосили ХХІ століття «ерою альянсів». Вони переконані в тому, що рівень здатності до кооперації державного чи приватного неприбуткового закладу або проекту в майбутньому буде вирішальним чинником їхнього довгострокового існування. Тоді як, з одного боку, межі між закладами чи секторами культури стають дедалі більш проникними, з другого боку, посилюється тиск суспільних та економічних відносин. Щоб впоратися з цими викликами, гравці у сфері культури все частіше роблять ставку на численні варіанти співробітництва. З огляду на комплексність і сегментацію процесів суспільного розвитку, люди дедалі більше залежать від знань інших людей. Отже, організація кооперації й мереж стає суттєвою, головною вимогою до компетенцій культурних менеджерів та культурних політиків, що однаково передбачає співпереживання, хист до модерації та переговорів, здатність до стратегічного розвитку й оцінки коопераційних зв’язків. Водночас не слід випускати з поля зору й організацію розумної конкуренції. Необхідно досягати балансу інтересів, розбудовувати довіру та формулювати спільні й взаємно сумісні цілі. В разі міжкультурних конфігурацій ця комплексність зростає, хоча й тут можна очікувати особливих можливостей для розвитку мистецтва й культури завдяки можливості поглянути на все з перспективи багатьох культур. Крім того, кооперація, особливо на початку, вимагає неабияких часових/особистих затрат і зусиль для виконання наявних додаткових завдань. Отже, необхідний стратегічний підхід до співробітницьких зв’язків, визначення їх, як свого постійного завдання, яке може прийти на зміну іншим сферам діяльності або й навіть зробити їх зайвими. З погляду розвитку міжнародних співробітницьких зв’язків зазвичай напрошується «метод цибулини», використання якого починається при побудові місцевих мереж, а з накопиченням досвіду, успіхів та зримості може виростати до регіонального, національного, а зрештою й до міжнародного рівня. (пор. КОЛАБОРАЦІЯ)

КРАУДФАНДИНҐ (CROWDFUNDING) Краудфандинґ – це порівняно нова, зазвичай створена на засадах цифрових технологій концепція фінансування, в рамках якої намагаються організувати «натовп» (Crowd) для підтримки своїх (культурних) проектів шляхом внесення добровільних пожертв у режимі онлайн з метою а) можливості активної участі в проекті, б) досягнення ефекту додаткової вартості, зокрема у формі подарунків, повідомлень, ексклюзивної інформації і т.д. в) здійснення своєрідної інвестиції, через яку на тривалий час можна стати частиною можливої історії успіху. Краудфандинґ із часу своєї появи зазнав неабиякої диференціації, і потрібні спеціальні знання й навички у сфері цифрових технологій для того, щоб мати можливість серйозно та професійно працювати у цій сфері й забезпечувати фінансування. Щодо  України та українських культурних проектів – існують особливі шанси на успіх, адже багато українців в еміграції на різних рівнях стежать за перебігом подій на своїй батьківщині в Інтернеті. Тому цікаві ідеї проектів з України можуть успішно фінансуватися за рахунок краудфандинґу – за умови наявності відповідних сучасних знань про стан і особливості цих процесів. Scott Steinberg (2012): The Crowdfunding Bible: How to raise money for any Startup, Video Game, or Project. Download: http://crowdfundingguides.com/The%20Crowdfunding%20Bible.pdf

КРИЗА Часто в контексті радикальних змін вживають поняття кризи. Криза з грецької – це «1. вирішальна ситуація, поворотний пункт, найвища точка у процесі небезпечного розвитку. 2. небезпечна ситуація» (Der Duden, Duden Fremdwörterbuch, Bd. 5, 5. Aufl .; Mannheim; Leipzig; Wien; Zürich 1990: 437f.). Це означає, що навіть коли йдеться про кризу, неможливо сказати, чи досягнуто вже «поворотний пункт у процесі небезпечного розвитку», а чи він взагалі ще попереду. Висновок напрошується сам – лише після завершення чи відвернення «небезпечної ситуації» – у ретроспективі – можна говорити про справжню кризу. До того ж, завдання культурних менеджерів у кризових ситуаціях, що зазвичай сприймаються негативно, полягає в тому, щоб скористатися ними в позитивному сенсі. В таких випадках говорять про «кризу як шанс» для прориву крізь наявні стереотипи чи для запровадження позитивних змін, котрі б не бралися до уваги до імовірної кризи.

КУЛЬТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ / СЕКТОРИ КУЛЬТУРИ Слідом за Вернером Гайнріхсом, можна розглядати культурну діяльність як сукупність закладів та інституцій, що займаються виробництвом і поширенням культури. Окремі культурні установи, наприклад, оперний театр чи галерея мистецтв, можуть теж охоплюватися терміном «культурна діяльність». До них слід додати культурні проекти та ініціативи, які теж збагачують культурну діяльність. Усталена диференціація дає можливість розділити культурне життя чи сферу культури в залежності від правової форми чи форми підприємства на такі три класичні сектори культури: • публічно-правова культурна діяльність (public-nonprofit): заклади, що фінансуються з бюджетів. Ці установи (наприклад, музеї, комунальні музичні школи чи міські театри) реалізують передусім цілі культурної політики. • неприбуткова культурна діяльність на засадах приватного права (private-nonprofit): Організаційно-правові форми закладів, що діють на засадах приватного права, зокрема, зареєстровані організації, приватні фундації, товариства з обмеженою відповідальністю чи громадські спілки. Спільною для них є приватна правова форма організації, а також некомерційні цілі діяльності. Прикладом тут можуть слугувати культурні та мистецькі спілки. Вони реалізують мету своєї спілки і змушені покривати свої витрати за принципом змішаного фінансування, оскільки отримують фінансове сприяння лише у формі бюджетних грантів/дотацій. • прибуткова культурна діяльність на засадах приватного права (private-profit): сюди належать підприємства зі сфери приватної економіки всіх форм комерційного права. Ці підприємства виготовляють і збувають культурні продукти й послуги, бо змушені фінансувати свою діяльність лише з отриманих ними доходів. Втім, тут слід наголосити, що ці три сектори не потрібно розглядати відокремлено один від одного, оскільки вони перебувають у багатогранному взаємозв’язку, межі між ними стають проникними або ж виникають зони взаємодії, що поєднують в собі логіку дій усіх трьох секторів. Сучасний розвиток культури передбачає трисекторальну перспективу бачення сфери культури, розуміння необхідності налагоджування плідних взаємозв’язків між різними способами діяльності і виробництва, а також їхнього осмислення і розуміння.

КУЛЬТУРНА І КРЕАТИВНА ІНДУСТРІЯ Майже у всіх західних країнах останніми роками спостерігається переможна хода поняття «креативна індустрія» (англ. «Creative Industries»). Політична мотивація виникнення полягала у візуалізації ще й економічної цінності мистецтва та культури в суспільному житті. На відміну від критики, яку часто можна чути, креативна індустрія (в т.ч. і в рамках нинішньої програми зі сприяння розвитку культури Європейського Союзу «Creative Europe») загострює увагу не на «економізації культури», а на економічній самостійності діячів культури та їхніх проектів. Тобто чимало підприємств-початківців (Start-Up) у сфері культурної та цифрової індустрії розробляють моделі, що не залежать від фінансового сприяння держави. Звісно ж, цей процес завжди потребує критичного осмислення в контексті питань, пов’язаних із незалежністю мистецької діяльності. Однак, з точки зору культурної політики, з’являється можливість пролити світло на потенціал культурної індустрії, залучити людей з різним рівнем освіти до участі в громадському житті завдяки їхнім творчим ідеям та реалізувати себе. Співробітництво між діячами культури та представниками економіки в багатьох проектах вже принесли сталі успіхи. Чимало країн передбачили у багатьох проектах спеціальні грантові програми, в яких висувається вимога наявності таких зв’язків. Велику роль у культурній та креативній індустрії відіграє об’єднання в міжнародні мережі. Тут необхідний збір інформації та зондування можливостей об’єднання. Залучення таких галузей, як індустрія комп’ютерних ігор, архітектура, дизайн, індустрія моди та інформаційні технології, надало важливих імпульсів сучасному розвитку культури, а також міському й регіональному розвитку. (пор. МІСЬКИЙ І РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК)

КУЛЬТУРНА ІДЕНТИЧНІСТЬ Термін «культурна ідентичність», як і  поняття «культура» (пор. ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРА) важко піддається визначенню. Часто в рамках полеміки про ідентичність послуговуються ідеологічними шаблонами. Оскільки описи ідентичності часто спричиняють ефект відчуження – при цьому треба зберігати пильність. Ідентичність не є чимось сталим, це – процес із багатьма чинниками. Ідентичність завжди є предметом вільного вибору індивідуума. У сфері культури доцільно створювати культурні та мистецькі пропозиції з максимально інтеграційним впливом. Це означає, що культура повинна бути відкритою щодо різноманітних конструкцій ідентичності. Залучення етнічних меншин та периферійних соціальних груп є важливим орієнтиром для такої пропозиції щодо культурної ідентичності, яка об’єднуватиме людей, а не роз’єднуватиме їх. В Україні в цьому відношенні існують великі можливості для орієнтації на цінності розмаїття й миру, за яких у центрі уваги опиняються індивідуальні людські історії та їхні біографії. (пор. ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ)

КУЛЬТУРНА ОСВІТА Термін «культурна освіта» є сумішшю мистецьких і дидактико-педагогічних підходів у рамках культурного посередництва. Центральним тут є переконання, що різні вікові групи (і це починається вже в дошкільному віці) потребують особливого підходу до формування критичного сприйняття мистецтва і культури, щоб досягнути довгострокової уваги, розуміння та сталого зв’язку. Досвід інтерактивного вивчення інструментів, пісень, текстів, зображень, а також таких інституцій, як музеї, театри, кінотеатри, має засвоюватися у формі культурних практик, по той бік шкільних моделей, де йдеться лише про «перевірку» засвоєних знань. Пов’язаність, інтерактивність, осмислення та усвідомлення цивілізаційної цінності культури, критичне опрацювання історії культури та зв’язків між культурами повинні вивчатися в особливих дидактичних рамкових умовах. Культурна освіта може пропонуватися на інституційному рівні в театрах, музеях, оперних театрах, або ж у рамках проектів, що вбачають свою місію у педагогічному посередництві. ↳ Access to the Culture Plattform (2013): Rethinking Education. Empowering Individuals with the Appropriate Educational Tools, Skills and Competencies, for their Active Cultural, Political and Economic Participation in Society in Europe and Beyond. Download: http://www.houseforculture.eu/upload/Docs%20ACP/ACP2013WebVersionFull.pdf

КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА Культурна політика спрямована на організацію культурного процесу та забезпечення можливості вільного розгортання культурних і мистецьких процесів. При цьому культурна політика, особливо у країнах з федеральним устроєм як Німеччина, здійснюється найрізноманітнішими гравцями на різних рівнях. (пор. ГРАВЦІ). Окрім того, зазвичай існують різні системи цілей. Вирішальними для розуміння місцевої, регіональної, національної та навіть міжнародної/зарубіжної культурної політики є, з одного боку, поняття культури, покладене в її основу, з другого боку, розуміння політики взагалі. Навіть у самій Європі в різних її країнах, а також всередині цих країн, сфера культури оцінюється і розглядається по-різному, іноді з протилежних позицій. Останніми роками можна спостерігати своєрідну маргіналізацію цієї сфери політики у суспільному сприйнятті. Тому вчені, зокрема соціолог Дірк Бекер або організації на кшталт Товариства з питань культурної політики (Kulturpolitische Gesellschaft), пропонують знову акцентувати увагу на суспільно-політичному аспекті культурної політики. Передумовою цього є розширення поняття культури, яке б уможливило розуміння значення культури для більш широкого спектру громадянського суспільства. В Німеччині з 70-х років в рамках федеральних структур важливим принципом діяльності у цій сфері стала «культурна політика на концептуальній основі». При цьому визначальними у роботі є концепції «культура для всіх» та «культурна політика, що активізує», а в центрі уваги перебувають передовсім питання планування, координації, забезпечення можливості та структурування підходів до розвитку культури. До цього можна додати концепцію «Issue-Management», розроблену в США, яка висуває на передній план об’єднавчу силу ідей. Основними темами нинішньої культурної політики у європейському просторі є, окрім іншого, Cultural Governance (зосередження на формулюванні цілей культурної політики та на співробітницьких стратегіях усіх суспільних гравців в організації мистецтва й культури), культурна освіта, культурна спадщина, неінституційні форми фінансового сприяння мистецькій діяльності чи проектам, мовна політика, культурна й креативна індустрія, планування розвитку культури, а також стратегії активізації співучасті громадян, особливо представників інших культур, віднедавна – біженців. ↳ Blumenreich, Ulrike (2013): Compendium of Cultural Policies and Trends in Europe. Country Profi le Germany (update), Straßburg / Bonn: Council of Europe / ERICarts. Download: http://www.culturalpolicies.net/down/germany_072013.pdf

КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА Культурні цінності можна поділити на матеріальний культурний спадок, наприклад, будівлі, пам’ятники, архіви та нематеріальну культурну спадщину, наприклад, традиції й звичаї, здібності або знання. Охорона культурної спадщини у багатьох країнах є справою центральної ваги в культурній політиці. (пор. КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА) Водночас, важливими елементами поводження із культурною спадщиною є збереження, реставрація, передача та осмислення історичних вимірів. Часто трапляється ідеологічна узурпація історичних артефактів, споруд чи місць із метою ухвалення відповідних політичних рішень чи використання у процесах тлумачення. Важливо, щоб культурні гравці постійно трималися на критично допустимій віддалі та дивилися на культурну спадщину, оцінювали й осмислювали всі її політичні інтерпретації в контексті реального часу її виникнення.

КУЛЬТУРНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ Культурний менеджмент – це професійна організація процесів виробництва, розповсюдження та сприйняття мистецького і культурного продукту. Культурний менеджмент є міждисциплінарним за своїм характером, він живиться даними багатьох пов’язаних із ним дисциплін – культурології, соціології культури, теорії менеджменту та економіки підприємств і завдяки цьому здійснює їхній синтез та породжує нові власні підходи. Дедалі частіше – окрім класичних сфер на кшталт культурного маркетингу, проектного менеджменту чи стратегій фінансування культури – в центрі уваги опиняються й аспекти перетворень культурного простору, які ставлять культурний менеджмент та культурну політику перед цілком новими вимогами. Культурний менеджмент не є твердо визначеним набором інструментів, а культурна політика – статичним політичним полем діяльності, жорстко виписаним на тривалий період часу. Обидві ці сфери, наразі, в багатьох країнах перебувають у русі. В контексті суспільних змін (напр. глобалізації, індивідуалізації, плюралізації, дигіталізації, демографічних зрушень) підходи до культурного менеджменту, що практикувалися досі, ставляться під питання і розвиваються далі. Водночас дедалі більшого значення набувають кооперація, координація, партисипація та нові стратегії досягнення зримості, як провідні принципи роботи, без яких розвиток культури, співзвучний вимогам часу, видається майже неможливим. Те ж стосується культурної політики та адміністрування культури, які змушені рахуватися з усе ширшими очікуваннями щодо посиленої концепційної орієнтації, відкритих структур діалогу та зламу в мисленні, що нерідко обмежене галузевими чи секторальними рамками. Ці тенденції розвитку призводять до посилення міждисциплінарних сфер діяльності, як ось культурний туризм, культурна освіта чи культурна й креативна індустрія, які (знову) тісніше пов’язують мистецтво й культуру з іншими сферами суспільної діяльності або ж використовують чи прагнуть до використання відповідних суміжних зон. Тут знову постають різноманітні питання: наскільки широко можна відстоювати таке «послуговування» різними видами мистецтва і як зберегти баланс між головним смислом та побічними вигодами різних форм мистецтва та фінансового сприяння розвитку культури? Яку роль відіграють культурні менеджери в організації дедалі більш активного освоєння зон перетину між мистецтвом/культурою та іншими сферами, наприклад, туризмом, політикою щодо біженців або міським розвитком? (пор. ЗОНИ ПЕРЕТИНУ, МЕНЕДЖЕРИ ЗОН ПЕРЕТИНУ) І чи достатні тут підходи до культурного менеджменту, що існували досі? Ясно одне, вимоги до культурного менеджменту як професійної дисципліни, що за допомогою різних підходів у менеджменті (пор., напр.: ПРОЕКТНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ) забезпечує можливість професійної реалізації процесів розвитку мистецтва й культури, й надалі залишаються чинними. Byrnes, William J. (2009): Management and the Arts. Download: http://www.managementandthearts.com/pdf/ MgtandArts-Preliminary.pdf

КУЛЬТУРНИЙ ТУРИЗМ Під культурним туризмом розуміють сферу перетину і взаємодії культурного менеджменту. Зі світом туристичних вражень пов’язуються спеціальні культурні пропозиції: огляд важливих у культурно-історичному плані будівель, творів мистецтва і міст, участь у концертах, театральних постановках, читаннях чи інтерактивних обговореннях традицій у мистецтві. Це поняття відокремилося від більш раннього розуміння «ознайомчих поїздок». Культурний туризм зосереджується не лише на академічній аудиторії, а усвідомлює себе як локомотив міського й регіонального розвитку. Дедалі частіше можна спостерігати інтеграцію комплексних і високих за рівнем мистецьких проектів у цю сферу. До культурного туризму належать також подорожі на фестивалі, відкриття виставок, супровідні культурні програми, зокрема під час масових спортивних заходів. Спостерігається також зростання інтересу відпускників, які під час канікул охоче відвідують культурні заклади й проекти / фестивалі тощо. Для багатьох туристів подібні культурні заходи стали неодмінним пунктом програми. Отже, існують певні відповідні очікування, особливо стосовно пакетних пропозицій, які забезпечують можливість отримати загальні культурно-туристичні враження. В Україні тут є чималий потенціал для розвитку, оскільки країна, передовсім її міста та сільські території, відкривають багато можливостей в плані їхнього культурно-туристичного освоєння.

ЛІДЕРСТВО Культурні заклади, управління культури та проектні об’єднання сьогодні вбачають в собі, в кращому випадку, навчальні організації або структури. Вирішальне значення відіграє злагоджена взаємодія та індивідуальні компетенції співробітників культурних закладів чи культурних проектів. Відповідне керівництво співробітниками за принципом лідерства робить ставку на розумну комунікацію, координацію та кооперацію зі співробітниками. Мета полягає в тому, щоби дати можливість усім членам команди або установи спільними зусиллями досягнути максимального результату. Всупереч класичним теоріям керівництва тут найбільш значимими вимогами до «лідера» стають харизма, емпатія та модераторські компетенції, хоча необхідними традиційними вимогами при цьому залишаються уміння наполягти на своєму й переконливість. Йдеться про злагоджене використання всіх цих здібностей. Бажаним результатом є максимальна гармонійна взаємодія кожного в рамках системи, розкриття та підтримка компетенцій кожного індивідуума. Основою такого підходу є усвідомлення необхідності співпраці та чітке уявлення взірця. ↳ Kay, Sue; Venner, Katie (Ed.) (o.J.): A cultural leadership reader. Download: http://choices-downloads.s3.amazonaws.com/1300788700-A_cultural_leadersh…

МЕНЕДЖЕР ЗОН ПЕРЕХОДУ/ПЕРЕТИНУ/ MASTER OF INTERSPACES Культурні менеджери дедалі частіше діють у різноманітних сферах суспільного життя. Вони постійно перебувають у зонах перетину між політикою, економікою, громадянським суспільством і мистецтвом. Тут вони стають експертами-посередниками, що діють у «зонах переходу/перетину» (Interspaces) і змушені виборювати позицію незалежного модератора. (пор. РОЛЬ КУЛЬТУРНОГО МЕНЕДЖЕРА)

МЕНТАЛЬНА КАРТА (MINDMAPPING) Важливою сферою культурного менеджменту в організаційному контексті є процес пошуку ідей. Тут завжди до культурних менеджерів висувається вимога працювати творчо й інновативно. Але як виявити, чи й насправді власний задум є креативним і відмінним від інших наявних пропозицій? Кроком до цього, окрім мозкового штурму та інших підходів, може стати метод ментальної карти (Mindmapping), за допомогою якого різні ідеї, можливості, цілі та мережі пов’язуються між собою своєрідною діаграмою у формі дерева. Мета – отримати загальну картину різних ідей і пропозицій та віднайти можливості їхньої реалізації. ↳ Mohidin, Faizel (2010): Mind Map Tutor Handbook, Download: http://www.usingmindmaps.com/support-fi les/mindmap-tutor-handbook.pdf МЕРЕЖІ Мережі – це системи з найрізноманітнішими конфігураціями та цільовими настановами, що поза рамками суто ринкових відносин об’єднують гравців, які переслідують спільні та сумісні між собою цілі і зазвичай не є жорстко прив’язаними до них. Як одна з форм кооперації вони можуть також тлумачитися як посередники між ринком (купівля послуг) та ієрархією (самостійне надання послуг). (пор. КООПЕРАЦІЯ) «Сутність» мережі визначається, зокрема, поведінкою, взаємною пов’язаністю та інтенсивністю співпраці гравців. Мережі можуть здійснювати корисну функцію (наприклад, обмін інформацією) і навіть втілювати комплексну й тривалу спільну діяльність.

МІСЬКИЙ І РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК В Україні, як і в інших країнах Європи, можна спостерігати великі структурні відмінності між (великими) містами та невеликими громадами. Багато проектів у сфері мистецтва й культури в сільській місцевості не мають до себе такої ж уваги, як проекти та інституції у великих містах. Тим важливіше надати зримості саме малим містам і громадам. Цьому може сприяти створення культурних мап або ініціювання процесів планування культурного розвитку. Окрім цього, вирішальними чинниками є охорона, реконструкція, трансформація, а часом і розбудова культурної інфраструктури, що з фінансових причин можуть відбуватися лише за активної участі місцевих гравців та інституцій. Підвищенню зримості можуть сприяти й культурно-історичні заходи, присутність в Інтернеті та оригінальні місцеві наративи. Особливу увагу в Україні можна було би приділити кризовим регіонам на Сході країни, а також західним регіонам з їхньою європейською традицією та європейськими коренями. Охорона й підтримання в належному стані традиційних і сучасних культурних цінностей, фінансове сприяння культурній освіті та культурно-просвітницькій роботі для суспільного миру можуть бути важливими напрямками регіонального розвитку. ↳ Markusen, Ann/Gadwa, Anne (2010): Creative Placemaking. Download: http://arts.gov/sites/default/files/CreativePlacemaking-Paper.pdf Creative City Network of Canada (o.J.): Revitalizing Rural Communities Through Arts and Culture. Download: http://www.creativecity.ca/database/files/library/SE_News_6_ENGLISH.pdf

НАДАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ / EMPOWERMENT Надання повноважень пов’язане з англійським терміном «Empowerment» і зазвичай означає посилення місцевих та регіональних можливостей через надання повноважень невидимим або неактивним досі гравцям із метою перетворення їх у дієздатних співтворців та співорганізаторів процесів культурного розвитку. Стрижнем сучасного підходу на основі принципу наділення повноваженнями є делегування відповідальності та визначення чітких функціональних сфер для людей, які часто в культурно-просвітницькій роботі не перебували в центрі уваги, або яким вона не була адресована. (пор. ПАРТИСИПАЦІЯ)

НАРАТИВИ Наративи – це не рекламні слогани, а короткі яскраві розповіді та історії, в яких передається стрижнева ідея культурного проекту, і які сприяють її подальшому поширенню. Якщо вдається створити достатньо цікавий наратив, то він починає передаватися з вуст в уста і розповсюджуватися іншими. Наратив може добре вписатися в уже наявну заяву про місію (Mission Statement) або ж доповнювати її. (Пор.: MISSION STATEMENT)

ПАРТИСИПАЦІЯ Поняття й концепція партисипації передбачають співучасть, ангажованість, залученість, а подекуди й участь в ухваленні рішень. При цьому в більш вузькому розумінні воно може стосуватися співтворчості в рамках культурної пропозиції (наприклад, проект культурної освіти спільно з музеєм, який надає дітям можливість створювати свої власні художні або мистецькі витвори), а в ширшому розумінні – передбачає право на голос, коли йдеться про процеси трансформації, наприклад, в рамках громадських форумів під час процесів планування культурного розвитку міста. (Пор. КОНЦЕПЦІЇ КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ) За своєю суттю партисипація уособлює перехід від надмірної орієнтації на культурні заклади й проекти до орієнтації на аудиторію, коли до уваги беруться і можливі реципієнти (без втручання редакторських ножиць у зміст творчого процесу), або ж навіть перетворює його у співорганізатора/співтворця. (Пор. НАДАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ). ↳ Matthews, Julian & Smith Maguire, Jennifer (2014): The Cultural Intermediaries Reader. Thousand Oaks, CA; London et al.: Sage. See sample: https://uk.sagepub.com/sites/default/files/upm-binaries/63872_Maguire_CH…

ПОНЯТТЯ «КУЛЬТУРА» Культурологія за останні роки зібрала сотні визначень культури в цілком різних наукових і творчих чи мистецьких контекстах. Варто зрозуміти, що не існує єдиного поняття «культура», а саме це слово є предметом постійної боротьби різних інтерпретацій. Принципово важливо розрізняти поняття культури у вузькому й широкому значенні. Вузьке поняття культури охоплює передовсім жанри танцю, театру, кіно, літератури, образотворчого мистецтва тощо. Широкому поняттю культури притаманна посилена соціально-культурна орієнтація, воно позначає всі створені людиною артефакти, об’єкти, способи поведінки, ритуали та символічні коди. Розмежування цих понять дає можливість отримати ясну картину того, в якій сфері послуговуються поняттям культури. Особливо з огляду на можливість його політичної чи ідеологічної узурпації, з цим терміном слід поводитися обережно. Жодна культура не є «ціннішою», ніж інша. Ієрархічні уявлення про культуру здебільшого є частиною політичних дебатів аж до політичних зловживань. Тому аналітичне та осмислене використання поняття культури в кожному проекті чи процесі повинне бути беззаперечним пріоритетом.

ПРОЕКТНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ Проектний менеджмент – це ініціювання, планування, проведення, управління, контроль, об’єднання в мережі, комунікація та укладання проектів на базі стандартів якості, які можна перевірити. Головне значення в культурному менеджменті належить передовсім організації проектів з відкритою системою організації комунікації, оскільки, на відміну від інших сфер проектного менеджменту, тут набагато більшу роль відіграє естетичний вимір сфери діяльності. Цей аспект повинен постійно доноситися до свідомості учасників і бути частиною осмислення процесу організації. В культурному менеджменті важливе також порозуміння щодо організаційних стандартів – зокрема дотримання графіків роботи чи формулювання чітко визначених етапів проекту.

РОЗВИТОК АУДИТОРІЇ (AUDIENCE DEVELOPMENT) Під розвитком аудиторії розуміють заходи культурних установ та організаторів культурних програм, що спрямовані на залучення нових груп у складі своєї аудиторії до власних (здебільшого нових) культурних та естетичних програм, або ж на те, щоби спонукати різні групи у складі своєї аудиторії до взаємного діалогу через нові форми співучасті. Сюди належить і так звана «мовчазна аудиторія» (Siуlent Audiences), наприклад, специфічні групи мігрантів, біженці, а також люди з розумовими чи фізичними вадами. Головна мета – рівноцінна форма партисипації різних груп населення в культурі. Завдяки успішному застосуванню різних методів розвитку аудиторії, доступ до культури мають отримати передусім люди з невеликими доходами, низькими освітніми стандартами чи обмеженими можливостями. Особливо важливо брати до уваги тему рівних можливостей щодо доступу, оскільки досі ніхто ще прямо і цілеспрямовано не озвучував тему права на співучасть у культурному житті різних верств суспільства. Важливо, щоб заходи культурного маркетингу на основі «розвитку аудиторії» осмислювалися у зв’язку із тим, що пропонується у сфері культурного посередництва або культурної освіти, аби звертатися до людей на максимально багатьох рівнях із цілісною пропозицією з комунікації та співучасті. (пор. РОЗШИРЕННЯ АУДИТОРІЇ та ПАРТИСИПАЦІЯ) ↳ Bob Harlow (2014): The Road To Results. Effective practices for building arts audiences. Download: http://www.wallacefoundation.org/knowledgecenter/audience-development-fo…

РОЗШИРЕННЯ АУДИТОРІЇ В англосаксонському просторі поняття «розширення аудиторії» усталене як цілісна концепція (пор. AUDIENCE DEVELOPMENT), що пов’язує підходи на основі прямого звернення до аудиторії (культурний маркетинг) з підходами на базі культурного посередництва та з партисипативними форматами. Однак нині  і воно ставиться під сумнів. Так Дуг Борвік у своїй книзі про майбутнє мистецтва й культури в США (Borwick, Doug (2012): Building communities, not audiences. The future of the arts in the United States, Winston-Salem) заявляє, що в майбутньому потрібно говорити не стільки про класичне поняття «розвитку аудиторії» (Audience Development), скільки про те, що мистецтво й культура мають знову народжуватися й виростати в середовищі громад або регіонів. Отже, в принципі, це стара й досі жива дискусія про співвідношення попитом і пропозицією і водночас твереза констатація того, що саме пропозиції усталених (державних) закладів культури часто доходять лише до дуже обмеженого сегменту суспільства. Цим пояснюється й те, чому нові й малі проекти у сфері культури, віддалені від великих центрів або закладів, часто досягають такого успіху:  вони працюють з урахуванням місцевих ідентичностей на засадах партисипації, віднаходять правильні наративи та залучають населення в ролі співтворця. В цьому контексті відразу ж виникає питання, яким чином сучасний культурний маркетинг може творити правильні наративи й образи, щоб досягнути зримості мистецтва й культури. (Пор. НАРАТИВИ) Тут вирішальну роль відіграє як використання методів, орієнтованих на специфіку цільових груп, так і «історії», які розповідаються. Отже, яким чином (через друк, Інтернет, соціальні медіа, рекламу «з вуст у вуста») можна дістатися до потенційної публіки і як звернутися до неї, щоб завоювати її увагу, а то й встановити тривалий зв’язок із нею, не перевантажуючи при цьому мистецтво й культуру відповідними «месиджами». Із цим завданням можна впоратися, маючи невеликий бюджет, а тому тут вимагається неабияка творчість. Культурний маркетинг, задуманий як компонент розвитку й розширення аудиторії, цим, однак, не обмежується. Він є частиною пазлу цілісної стратегії, орієнтованої не на примноження публіки, а на культуру як загальний феномен людського досвіду. Підвищені вимоги до передачі інформації та якості сервісу доповнюються партисипативними елементами культурно-просвітницької роботи та її донесення до свідомості адресата (відвідувач як порадник, ширші можливості для співтворчості і т.д.). Так само дедалі частіше лунає питання про те, чи не слід змінити й самі структури чи формати постановки/ передачі, щоб забезпечити можливість участі публіки та її співтворчості. Найкращим відображенням цієї проблематики є такі ключові слова, як міждисциплінарний/ міжгалузевий підхід, партисипація, відкритість культурних пропозицій завдяки новим місцям і форматам та подолання поділу на так звану високу й розважальну культури. Розширення аудиторії в розумінні партисипативного підходу відкриває широкі горизонти і надає багато майданчиків для дискурсу. (Пор. ПАРТИСИПАЦІЯ) Дає шанс на звільнення культурного маркетингу від його суто господарсько-підприємницької логіки й разом із елементами посередницької діяльності надає йому ефективності на основі інтегративного підходу. Втім, це передбачає осмислене й узгоджене використання відповідних інструментів.

РОЛІ КУЛЬТУРНИХ МЕНЕДЖЕРІВ Не існує однозначно встановлених рольових профілів менеджерів культури. В залежності від жанру чи царини їм доводиться щоразу мати справу з іншою постановкою завдань. Загалом можна говорити про функції «обслуговування» та «організації». В ролі «обслуговування» культурний менеджер діє як особа, що забезпечує можливість здійснення чогось, перебуваючи при цьому «в тіні». Він бере на себе турботу про проектний менеджмент, організовує фінанси, активно сприяє дієвій комунікації між сторонами-учасницями. В «організаторській» ролі він бере участь у процесах віднаходження ідей, ухвалення стратегічних рішень та естетичних дискусіях. Крім того, багато культурних менеджерів наразі виконують ще й роль «модератора» чи «медіатора», що організовує робочий процес в умовах різних груп інтересів або ж спонукає їх до конструктивних перемовин за одним столом. В ширшому розумінні можна говорити про «спеціаліста з діяльності в зонах переходу», тобто розуміння ролі культурного менеджера, яке відштовхується від його діяльності на лініях перетину інтересів різних гравців та партнерів у суспільстві. (Пор. Також КУЛЬТУРНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ/МЕНЕДЖЕР ЗОН ПЕРЕХОДУ). ↳ Föhl, Patrick S.; Wolfram, Gernot (2014): “Masters of Interspaces”. Remarks on a form of cultural management in the space of politico-cultural measures at both a national and an international level that is in keeping with the times, internal paper Goethe-Institute (Vorlage: Föhl, Patrick S./Wolfram, Gernot (2014): Meister der Zwischenräume, in: swissfuture. Magazin für Zukunftsmonitoring, 03/14: 26–32)

СОЦІАЛЬНІ МЕДІА (SOCIAL MEDIA) / ЦИФРОВІ СТРАТЕГІЇ Цифрові компетенції в культурному менеджменті не обмежуються лише маркетингом чи комунікацією або посередництвом у сфері цифрових чи соціальних медіа. Реальні умови національних або міжнародних проектів дедалі більше залежать від питань сталої цифрової організації, об’єднання в інтерактивні мережі гравців та питань аналітичної оцінки. Особливий попит на цифрові компетенції існує у сфері краудфандингу, бо там ідеться не лише про цифрову презентацію проекту, а й про створення відповідних наративів (пор.НАРАТИВИ), інтерактивний зв’язок із потенційними реципієнтами та пропозицію стимулів для надання підтримки. Тут також можна рекомендувати побудову мереж із місцевим IT-середовищем.

СТАЛІСТЬ Про сталість говорять нині всі. Але що стоїть за цим? Найкраще це поняття можна описати так званим «трикутником сталості» або ж «моделлю з трьох колон». Щоб отримати можливість сталого розвитку, при якому вміло використовуються й захищаються всі три важливі його сфери, необхідне цілісне й паритетне врахування таких трьох вимірів сталості, як «екологія», «економіка» й «соціальна сфера». Звісно ж, спочатку йдеться про модель підходу в ідеалі, оскільки на практиці всі три виміри здебільшого пов’язати між собою важко, мало того, вони часто конфліктують між собою. Отже, цей підхід слід розуміти як цілісну концепцію, спрямовану на досягнення сталості у всіх трьох сферах, яка попри це дає можливість пріоритетного зосередження на одній із трьох колон. Сталий розвиток в розумінні «мета-візії» має здатність слугувати своєрідним «субтекстом» у всіх рішеннях, які і в цілому, і в деталях, тягнуть за собою зміни суспільної ваги. Його слід врешті розуміти як інтеграційну загальну концепцію, яка поєднує в собі наявні та нові формати змін і реформування, фундаментальна спрямованість яких наперед визначається принципами сталості. Нарешті, візію сталого розвитку слід розуміти як заклик творчо і з позитивним налаштуванням дивитися в майбутнє, щоб насправді взятися за вирішення нинішніх проблем та забезпечити можливість вільного й максимально позбавленого обтяжень життя для майбутніх поколінь. Для того, щоб займатися новими підходами, критично перевіряти те, що вважається випробуваним часом, а в разі необхідності залишати його в минулому , вбачати в комплексному характері трикутника сталості позитивний виклик і розробляти концепції, здатні принести щось більше, аніж короткострокове вирішення проблем – тобто забезпечити подолання хвороби і її симптомів. Для цього потрібна неабияка мужність. Мистецтво й культура, з одного боку, можуть посприяти засвоєнню й усвідомленню цінностей сталості завдяки своїй функції «поперечної колони» та їхньому критичному озвученню. Але вони самі можуть звертатися до культурних закладів із закликом працювати на засадах сталості й мислити в довгостроковій перспективі. ↳ Creative City Network of Canada (2007): Exploring the Cultural Dimensions of Sustainability. Download: http://www.creativecity.ca/database/files/library/Creative_City_News_E.pdf

СТАТИСТИКА У СФЕРІ КУЛЬТУРИ / ОПИТУВАННЯ У СФЕРІ КУЛЬТУРИ / ВИВЧЕННЯ АУДИТОРІЇ Здійснення статистичних досліджень, опитувань в галузі культури та вивчення аудиторії є тенденцією, що посилюється, оскільки потрібно більше емпіричних знань, щоб краще оцінити власну роботу та її ефективність в умовах середовища, яке набуває дедалі більш комплексного характеру, а також виявити необхідність змін і прихований потенціал. В рамках вивчення аудиторії зазвичай досліджуються питання, пов’язані з позицією, мотивами, впливом та поведінкою аудиторії, а також питання соціально-демографічного і соціально-економічного характеру. Крім того, в поле інтересу дедалі частіше потрапляють і так звані «невідвідувачі», що дозволяє виявити ймовірні наявні бар’єри в долученні до мистецтва й культури, а також можливості використання інших форматів організації дозвілля. Велике значення для культурних менеджерів мають знання про методи емпіричних соціальних досліджень, зокрема вивчення аудиторії. Вони потрібні для проведення подібних досліджень та опитувань. Спеціальні знання необхідні для самостійної оцінки результатів уже наявних статистичних даних та студій і їхнього відповідального залучення до пошуку власних рішень. (Пор. СТРАТЕГІЧНИЙ (КУЛЬТУРНИЙ) МЕНЕДЖМЕНТ) ↳ Eurostat. European Commission (2011): Cultural statistics. Download: http://ec.europa.eu/eurostat/documents/3930297/5967138/KS-32-10-374-EN.P…

СТВОРЕННЯ КУЛЬТУРНИХ МАП (CULTURAL MAPPING) Під створенням культурних мап можна розуміти різні методичні підходи, які по-різному забезпечують можливість отримання прозорої загальної картини про культурних гравців, структури, мережі та можливості (потенціал) міста, регіону або всієї країни. Часто в таких процесах створення мап використовуються прийоми візуалізації, картографування та оглядових презентацій, що дають можливість поглянути на комплексні структури «з перспективи пташиного польоту». До них можуть долучатися й аналіз мереж або потенціалу. При створенні культурних мап важливо заздалегідь визначитися з цільовими настановами. Що саме потрібно охопити? Жодна карта й жодне створення мап не здатні охопити всі фактори, що впливають на життя регіону. Тому важливо закласти в основу чіткі параметри дослідження, тобто те, за якими критеріями здійснюватиметься розробка карти міста, регіону чи країни. ↳ 2010 Legacies now / Creative City Network Canada (o.J.): Cultural Mapping Toolkit. Download: http://www.creativecity.ca/database/files/library/cultural_mapping_toolk…

СТРАТЕГІЧНИЙ (КУЛЬТУРНИЙ) МЕНЕДЖМЕНТ Стратегічний (культурний) менеджмент у культурній сфері ґрунтується передовсім на уникненні формалізованих підходів на користь процесу пошуку творчих рішень інноваційного характеру. Класичні моделі організації часто зазнають невдачі саме в умовах креативних і мистецьких викликів. Водночас саме в таких креативних процесах стає очевидним велике значення таких чинників, як далекоглядність, планування, структура, формулювання цілей (пор. ЦІЛІ), координація і оцінка, які, однак, потребують спеціального тлумачення для гравців у сфері культури. Стратегічний (культурний) менеджмент потребує насамперед креативних форм аналітичного мислення. При цьому в неабиякій нагоді, в т.ч. й для сфери культури, можуть стати такі інструменти, як аналіз навколишнього середовища (зовнішній аналіз) чи аналіз підприємства/команди проекту (внутрішній аналіз), бо вони можуть виявити слабкі й сильні місця всередині самого проекту та за його межами. До того ж, аналіз сильних і слабких сторін може сприяти віднаходженню перепон у перебігу та розгортанні проекту. Звісно ж, і тут потрібна певна обережність в оцінках, адже в культурній сфері існує специфіка діяльності, яка не завжди співмірна з категоріями економіки і менеджменту підприємства. Культурний менеджмент ось уже кілька років активно здійснюється не лише в таких жанрах, як театр, кіно, література, танець, музика чи образотворче мистецтво. Багато грантодавців на національному та міжнародному рівні (в т.ч. Європейський Союз) все більше надають фінансове сприяння проектам, розташованим у так званих зонах переходу (ТОЧКИ ПЕРЕТИНУ / ЗОНИ ПЕРЕХОДУ), тобто в точках перетину між мистецтвом і наукою, культурою і туризмом, культурою й екологією, мистецтвом і соціальною сферою тощо. Це аж ніяк не слід розуміти як постмодерністську довільність, як стверджує чимало критиків, а як тенденцію розвитку, яка зумовлена зростанням мереж всередині глобальних суспільств, внаслідок чого набувають нової ролі й культура та мистецтво. Для культурного менеджменту це означає посилення інтересу до логіки та досвіду організації в інших сферах і галузях діяльності. Звідси випливають нові шанси для діяльності в галузі культурної політики, оскільки вона набуває в цьому контексті більшого суспільно-політичного значення.

ТРАНСФОРМАЦІЯ Трансформація – це опис сталого підходу, пов’язаного із фундаментальними перетвореннями та новим осмисленням наявних концепцій, закладів культури, стратегій культурної політики з метою досягнення актуальності й ефективного реагування на зміни в суспільстві. Це стосується передусім перетворень, яких зазнають заклади й установи культури в контексті місця та громадської сфери, що їх оточують.

ФІНАНСУВАННЯ КУЛЬТУРИ Фінансування мистецтва й культури – це широке поле для діяльності, що здійснюється в різних країнах дуже по-різному. Тоді як у США ставка робиться насамперед на активність приватного сектора та власні доходи, у Німеччині культурна інфраструктура має доволі широку державну фінансову підтримку. Проте в багатьох країнах існують гібридні форми (напр. у Єгипті), або ж загальною активністю тут завдячують в основному зусиллям окремих приватних дійових осіб. Тому відповідні порівняння чи «взірцеві рецепти» пошуку й залучення монетарних ресурсів можуть практикуватися лише в обмеженому обсязі. Особливо це застереження стосується країн та регіонів, які перебувають у ситуації політичної, гуманітарної або економічної кризи. Та все ж і там часто знаходять нові форми, наприклад, об’єднання на засадах солідарності чи фінансове сприяння з боку зарубіжних фондів/гравців, що дають можливість розвиватися мистецтву й культурі. Втім, у багатьох країнах можна спостерігати тенденції, що дають привід для певного порівняння. Найприкметнішою зміною – в т.ч. й у Німеччині – є зростання «плинності», тобто змішування державного, ринкового й неприбуткового (НУО) секторів. Культурні діячі стають людьми, що постійно рухаються поміж цими світами, а фінансове сприяння розвитку культури живиться зазвичай із багатьох джерел. Основне ключове слово звучить так: «багатовимірне фінансування культури». Навіть великі державні культурні установи,  у випадку фінансування проектів, дедалі більше залежать від додаткових приватних коштів із фондів, від спонсорів або ж «акцій із загального збору коштів» (Crowds) і намагаються збільшити їхнє надходження шляхом освоєння нових джерел. Приватні ініціативи вже давно потребують своєрідного міксту культурних догорів, який включає в себе, окрім матеріальних, ще й нематеріальні та кадрові (людські) ресурси. Тут перед усіма гравцями постають ті ж питання: як переконати потенційного спонсора/донора, які аргументи й підходи ведуть до мети і які форми фінансування є особливо перспективними? Саме для малих проектів та установ цілком нові можливості відкриває Інтернет та соціальні медіа, що дають можливість пробудити інтерес до своїх ідей з невеликими витратами. Ключового значення набуває поняття «краудфандинґ», яке, звісно ж, тісно пов’язане з підходами й вимогами розширення аудиторії. Та все ж тема фінансового сприяння розвитку культури завжди і скрізь породжує постановку критичних питань. До них належить питання про незалежність мистецтва і культури за умови спонсорства проектів підприємствами, фондами зі специфічним цільовим призначенням або підтримки приватними меценатами, або як дати собі раду з цим постійним «ходінням по лезу ножа». Те ж, звичайно, стосується і можливого впливу державних органів на процес виробництва культурного продукту. Виникають питання сталості, коли доводиться перебиватися від однієї до іншої грантової програми, а також і після цього, як і питання про те, чи тривале в часі фінансове сприяння справляє позитивний або ж гальмівний вплив на мистецькі інновації. І, нарешті, постає питання про виживання власними силами та мобілізацію власного ресурсу, який нерідко можна віднайти, для забезпечення можливості розвитку культури й мистецтва. ↳ European Parliament (2006): Financing the Arts and Culture in the European Union. Download: http://www.culturalpolicies.net/web/files/134/en/Financing_the_Arts_and_…

ЦІЛІ Головною передумовою успішного культурного менеджменту є формулювання цілей як всередині інституцій, так і в рамках окремих проектів. Цілі можуть бути конкретними за своїм характером (Чого саме я хочу досягнути завдяки проекту? Якого ефекту я очікую від проекту? Яку форму його сприйняття ми собі уявляємо і т.д.?; див. також правило SMART) або ж зосереджуватися на, так званих, мета-темах, які націлені на досягнення сталого ефекту (Яким чином своїм проектом ми можемо покращити сприйняття відеомистецтва? Як цей проект може посприяти посиленню партисипації та співучасті громадян? і т.д.). При плануванні у сфері культурного менеджменту потрібно завжди враховувати обидва рівні. Цілі є також важливим інструментом процесу комунікації у сфері стратегічного планування розвитку культури та основою для розробки критеріїв, які можна оцінити.

SWOT-АНАЛІЗ Це модель аналізу, яка ставить питання про співвідношення між сильними (strengths), слабкими (weaknesses) сторонами як внутрішніми чинниками, на які можна впливати, й шансами (opportunities) та ризиками (threats) як чинниками зовнішнього оточення, які неможливо змінити , завдяки чітким крокам з аналізу відкриває неабиякі можливості перед проектами/ установами для зосередження на наявних проблемах при ухваленні стратегічних рішень. В особливо комплексному інституційному контексті SWOT-аналіз може сприяти виявленню наявних проблем. Тут слід наголосити, що SWOT-аналіз не описує заходи, а описує стан. Лише на основі ґрунтовного аналізу проблем можна зробити висновки щодо необхідних заходів. Team FME (2013): SWOT Analysis. Strategy Skills. Download: http://www.free-management-ebooks.com/dldebkpdf/fme-swot-analysis.pdf